ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2019.07.16 21:29
Село моє, найкращі тихі Піски,
І ліс, і Сейм, і золоті поля.
Ми всі з цієї виросли колиски,
Це наша рідна і свята земля.

У цих краях розквітла квітка роду,
А зернятка її - в усі краї!
Навчали цінувати нас свободу

Матвій Смірнов
2019.07.16 20:07
О, мій наглядачу, чи просто так - глядачу,
Встань тут, на цій горі, і подивись туди,
Куди дивлюся я. Чи ти так само бачиш
Ці пагорби, цю ніч, мансарди і сади,
Міщан і жебраків, священиків, юдеїв,
Героїв і катів, повій і лихварів,
Циган і чаклунів, м

Любов Бенедишин
2019.07.16 17:12
Із упертістю мольфарки,
Відігнала туги хмарку.
Мрія – в небо неозоре.
«Пощастило…» - всі говорять.

16.07.2019

Сергій Губерначук
2019.07.16 14:53
Дві мушлі – два шуми…
Шум моря і Шуман…
Сум моря і Симон…
Шум моря і Шимон…

Той Шимон і Симон –
то ж батько із сином,
два шуми у моря

Олександр Сушко
2019.07.16 14:43
На столі кав'яр і ананас,
Час іти з котом на променадик.
Важко жити стало. Бо - війна,
Утішають тільки гей-паради.

Вчора прикупила міх трусів,
Пупса мила дорогим шампунем.
Бач, страждаю так як і усі,

Надія Тарасюк
2019.07.16 12:07
Майже казка. Для дорослих і дітей Жила собі колись на світі Холера (у нас іменується як Холєра, то й надалі так і будемо казати)… Отож, жила собі колись на світі Холєра. Добре жила, біди-горя не відала. Живилася, чим знала (не будемо уточнювати). Одна

Олена Побийголод
2019.07.16 10:18
Із Олексія Апухтіна

Мерехтіння в хатинці похилій
серед темних, безлюдних полів,
недороблений тин напівзгнилий
та пронизливий галас граків;

ледве дихають стомлені коні,

Ігор Федів
2019.07.16 09:43
Хотів зізнатися, але не міг казати.
Хотів робити, а не вистачає сил.
І мрію золоту жадає упіймати,
Але помітив тільки помах її крил.
Іти бажає, загубився у тумані.
Відкрити хоче двері, а ключі забув.
І запланує жити щиро, не в омані,
Але мети своєї

Козак Дума
2019.07.16 08:26
Ми прагнули побудувати місто
свободи, благоденства і добра,
та місимо, насправді, інше тісто –
бо очі застеляє земара.

Те місто містить лише порожнечу,
у лозунгах втонувши нанівець,
за гаслами ховає ворожнечу

Ігор Деркач
2019.07.16 07:12
За волю – це неначе за «Свободу»,
але нехай живе порохобот,
аби у войовничого народу
явився на арені патріот.

Дивуюся, ну як воно ся стало,
що у мішку кота не помічали,
який війні будує телеміст.

Олександр Сушко
2019.07.15 16:22
За паяца свій голос віддав золотар із Полтави,
Нащо бевзю "Свобода"? Достатньо кумедної "ЗЕ".
Утомився байдужих будити - даремна ця справа,
Окацапленим гоям Вкраїна - не понад усе.

В церкві тризна за воїном. Куриться біль із кадила,
Огорта

Микола Дудар
2019.07.15 15:26
…зустрілись двоє в сновидінні
О дивне поле сновидінь!
Один із них, мабуть, "гудіні"
А інший, певно, його тінь…
Півсвіту збіглося на диво
Півсвіту плескло, аби
"гудіні" з тінню виліз з чтива
Як сонце вранці до води…

Сергій Губерначук
2019.07.15 14:49
А – Дух

Дух повіщає перейшовший,
що зараз Він у сфері цій;
хай шлях до Тебе якнайдовший –
Його перо в руці моїй.


Світлана Майя Залізняк
2019.07.15 14:44
Ні, не дзвонила тобі, не писала.
Просто зустріла в диму на пероні.
Спогади-файли тасуємо... мало...
Ти оженивсь на кирпатенькій Проні.

Маєте дачу-фазенду, на хутір
кличеш мене - там вільготно між проса.
Нащо пригода? Ураз не збагнути...

Дмитро Куренівець
2019.07.15 13:36
цей дощ без перерви періщить
вже тиждень, місяць, тисячу років

я вже не вірю, що він коли-небудь скінчиться

вулиці збігають каламутними річками
змиваючи рештки літа
до якоїсь підземної Лети

Микола Дудар
2019.07.15 12:36
Іде біда. іде... іде...
(існує попит...)
А де ж наш праведник? - як де?
Ведуть на допит…
Ось день народження, не мій
Чийогось сина
А справедливості сувій
Засох невинно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29

Вікторія Їхова
2019.01.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Марися Лавра (1984) / Проза

 Сльози янгола
Довелося в житті чути один шедевр із жанру популярної пісні, в якому співалося - "янголи не плачуть". Не плачуть? Ще й як плачуть - ридають ридма, та так, що світ здригається. Як почуєте, що колись, десь там, далеко чи близько, стався черговий землетрус, то знайте, що чийсь ангел не витримав - і сльози горохом, і зуби цокають, мов у тіло Христа гвіздки тупі вбивають, а луна розноситься усюдно, і чують його ридання навіть глухі від народження. Все-таки людина - страшне створіння, як би це гірко не звучало, але це так, на жаль. Навіть плити тектонічні здригаються, зміщуються. Болять їм ці сльози, суглосить земля з плачем всесвітнім. Гори б'ють в бубен ритуальний, нібимати цюркоче брязкальцем перед вологими оченятами дитятка свого, котре солоністю заливає простір, а вона прагне тиші та добра йому хоче. Отак гори зацяцькують оте мале янголя, та втішають, - мовляв, подивись-но, які видива, послухай музику міжгалактичного спокою. І диво - секундна тиша здригає повітря, великі зачудувані очі піднімаються й зупиняються на рівні горіння свічки, і пече, болить нестримно. І знову те ж саме - земля гуде, гори б'ються в груди, як правдоруб затятий, а небо рясним дощем рясить, аби загасити полум'я солоне та слізне. Та не знає небо, що кожна наступна краплина води живої прибиває душу ангела до землі, трамбуючи тіло в ґрунт, змішуючи його з багнюкою. То не краплі, а то уламки біди, горя людського спадають на плечі, і надірвані крила вітром колихаються, тремтять, просячи умиротворення, та де там! Не чує небо благань щиросердних, чи й чути не хоче. А колись воно, янголятко, всміхалося, раділо кожній миті й дрібниці, а тут, на тобі - все шкереберть, голова обертом, душа навиворіт, у грудях кіл і сльози, море сліз. Чому б то морям й океанам солоними бути? Мабуть, тому, що не вода то, а сльози ангелів наших. Кожен проступок і кожне слово недобре - то чергова крапля в море, а з морем - в океан, і так постійно. А люди цього не помічають, бо не хочуть помічати...
На краю світу небесного, на білосніжному оплатку Царства Божого жило мале янголя. Якщо янголів ідентифікують за статтю, то це було дівча, щире, слітле, миле. І якщо вони мають вік, бо кажуть, що зростають вони разом із людиною, то було йому років з сімнадцять. Таке собі янголятко-підліток було закріплене за дівчинкою такого ж віку, такої ж статури й зовнішності на ймення Марія. Та була між ними одна, але вельми значуща різниця, і вони були абсолютні протилежності одне одному - як солодке й солоне, як чорне та біле. Невже Бог не помітив цього, коли приставляв легкокрилика до дівчинки? Певно, бачив. Але в кожного свій хрест котрий, треба перти нагору, і навіть у янгола він є, лише вдвічі важчий, і один за себе, другий - людська душа, і лише Бог знає, наскільки важким є другий. Гірською річкою текли роки, і росло дівча, і росло янголятко, та важчали хрести обох. Кожного вечора, кожного дня всі янголи зліталися на розмову до Бога, на звіт за день, розповідали про життя своїх підопічних, і так само робила й охорониця Марії. Так було і в той день, той лихий, злісно-ненажерливий день, в один з тих днів, коли відчуваєш пустку всередині, ніби тебе ложкою виїли, як мед з банки - порожньо і липко, липко й страшно, моторошно й
порожньо. Того вечора янгол-дівчина мовчала. Протягом всього життя охорониця всіляко оберігала дівчинку, а натомість отримувала нищівні удари в спину. Людина... Наскільки мерзенним є це створіння, яким злим і ницим. А життя - штука банальна і непередбачувана, як блискавка: раз - і нема. Йшов час, ріки впадали в моря, моря в океани. В Марії зав'язалася міцна дружба з купкою якихось сектантів, і з часом вона зреклася Бога і охорониці. Дівчині-янголу було боляче, і вона весь час сиділа в кутку і плакала. На своїх зібраннях чорне товариство робило страшні речі, приносячи в жертву пітьмі живих істот. Спочатку це були гризуни, далі птахи, потім коти й собаки. Але людській дурості й безжальності немає меж, то ж дійшла черга і до людей. На вмовляння й моління охорониці Марія ніяк не реагувала. А янголятко спостерігало за всім цим зі свого звичного місця - темного куточка прокуреної кімнати і плакало. Коли прийшла черга стати жертвою приношення самій Марії, вона раділа. Ейфорія била в мозок, в голові пульсувала жага смерті та єднання з пеклом. У той час, коли дівчина отямилася й усвідомила, що вона чинить і що чинять з нею, вона лежала на столі, а руки й ноги були прив'язані до бетонних стовпів. Перед очима промайнуло всеньке життя, і крик її був чутним навіть померлим вік тому. Благала полишити її, відпустити - дарма, кликала на поміч - нікого. Коли лишалися лічені хвилини і з десяток ковтків повітря, Марія згадала про свою вірну охороницю, свого янгола. Відчайдушним зойком озвалися слова дівчини в скронях янгола: - Поможи, янголе Божий, даний мені на охорону Господом, поможи мені... Охорониця миттю кинулася на поклик. Сонце палило лице, повітря гризло обличчя, вітер рвав крила і з неба снігом летіло біле пір'я, а вона летіла. Вихором залетіла в кімнату, і побачила її, Марію. Вона лежала на столі з широко відкритими очима, в яких можна було втопитися, і тіло б не знайшли, а на вустах читалося "поможи". "Кінець", - тихо мовила охорониця небесна. "Кінець", - проказав Господь. І лишилася янгол-охорониця самотньо-одинокою, не потрібною нікому, бо раз дається шанс, і життя в людини одне...Дотепер сидить янгол на добіла вибіленій хмарині, і за спиною визирають два хрести - свій і Марії, і плаче, а сльози небесні чисто- пречисті ринуть додолу дощем на ґрунт сирий, чорний, на насип уквітчаний вічнопам'ятний, і линуть слова небесної мешканки на землю, і не слова, а одне єдине слово - "поможи"...
2015

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2015-02-03 21:42:42
Переглядів сторінки твору 2049
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.978 / 5.5  (4.962 / 5.47)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.729 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Спейс-арт
Автор востаннє на сайті 2015.11.10 22:11
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Кримська (Л.П./Л.П.) [ 2015-02-03 22:43:54 ]
Сумно. Але все так і буває.

У прозі так само гарно вмієте, як і в поезії)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Віталія Палій (М.К./М.К.) [ 2015-02-04 11:34:21 ]
ЯК писати Ви вже вмієте. Це добре. ) ЩО писати - ще не дуже. То нормально, бо те приходить з часом.
Загальні дані: а)янголи-охоронці - ТІЛЬКИ позитивні, вони не покидають людину ніколи, навіть і після смерті. Лише людина сама може вирішити, якого янгола у собі дослухатися, темного (такий теж є) чи світлого, а якого відштовхнути. Ангели плачуть тоді, коли людина чинить зло комусь чи собі. Початок вдалий, але там швидше йдеться про ангела народу, ангела Буковини, приміром, тобто, не однієї людини.б)янголи без статі, їх вік залежить від зрілості душі.
Розумію Вашу алегорію і добрий висновок - рід - загальне ціле, треба підтримувати один одного. Але через невідповідність канви тексту і його задуму нестійко проглядається основа. Попри гарно викладену і красиву форму.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2015-02-04 13:17:48 ]
Використовування біблійних мотивів нічого не промовляє само по собі і не є ознакою консервативності художнього мислення. Тут важливо тільки, як і чи дає автор своє тлумачення цих образів. Так, безсумнівно, - висловлене має позитивний характер...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Микола Бояров (М.К./М.К.) [ 2015-02-04 15:51:14 ]
Читається, як притча.
"нібимати" у сьомому рядку. Напевно, повинно бути "ніби мати".
Деякі рядки несподівано закінчуються переходом на наступний.
Після " вітер рвав крила" бажано поставити кому.
загалом сподобалось (я не дуже уважно вичитував).
Віддаючи матерівал у друк, коректора можете не запрошувати.

З пошанівком,
М.Бояров.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марися Лавра (Л.П./Л.П.) [ 2015-02-05 00:27:45 ]
Спасибі, пані Ірино, життя ось така банальна штука, пробуєш сили у всьому й всюди, а результату нема, бо коли не дано, то й нічого пертися кудись і претендувати на увагу чиюсь, хіба на свою власну, хоча інколи і власне "я" зраджує...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марися Лавра (Л.П./Л.П.) [ 2015-02-05 20:56:06 ]
Анно-Віталіє, здається що саме про це і писала, тут янгол не лишає дівчинку, не відрікається від неї, вона свідомо, чи зі стороннім тиском обирає і обрала свій шлях. Так само як і всі люди обирають свій маршрут річкою гірською, хтось обирає спокій, хтось полюбляє екстрім і це, інколи, обертається у невиправність. Вибір за кожним з нас. А до написання цього оповідання мене надихнув малюнок Міри Саламай, там дівчина-янгол сидячи на хмарині, опустивши очі додолу роздумовує над чимось, чи, може і сумує. Ось і написалося таке. Взагалі-то я в прозі не профі, так як і у поезії зрештою. Щира дяка за прочитання, приємно що виділили частинку безцінного свого часу на мою писанину. Дякую!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марися Лавра (Л.П./Л.П.) [ 2015-02-05 21:26:26 ]
Пане Вікторе, я б на Вашому місці не була такою категоричною. Як таких біблійних мотивів тут не має, маю на увазі глобально, Бог і янголи невіддільні від нас, людей, це не притча повчального характеру, скорше прозора констатація факту сьогодення. Не можу погодитися з Вами в тому що автор має давати тлумачення того чи іншого образу. По-перше -
ніхто нікому нічого не "має" і не "винен", по-друге - читач сам має проводити паралелі, шукати входи і виходи, тлумачити образи по-своєму. До прикладу, мені особисто, не цікаві надто зрозумілі, банально-прості тексти, типу - робила це, зробила інше, вийшло двадцяте, розвитку - зіроу, інтересу аналогічно. Вдячна за прочитання.