
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Устимко Яна /
Проза
фабрика мрій
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
фабрика мрій
На місцевій фабриці, де вирощувалися знамениті на всю країну блакитні мрії, одного разу трапився випадок. Сталося все несподівано. Коли в цеху вирощування блакитних мрій працівники поливали, прополювали і підгортали, у відділі пакування букетів щось пішло не так. Серед прийнятих, запакованих у скриньки з прозорим пластиковим верхом хтось зауважив фіолетові кольори.
− Дивіться! - гукнув майстер Голубінка, − В трьох коробках невідбраковано мрії- покручі!
Персонал заметушився. Прибіг захеканий начальник відділу Цибулько, доплямкуючи канапку, якою щойно полуднував. На ходу витираючи хусточкою рота, заревів:
- Хто черговий зміни?!
- Я-аа, − з кабінки оператора долинув тонький голосок оператора.
− І що це таке?!− розсерджено запитав начальник, тицяючи на браковані скриньки.
Оператор ковтнув слину і пропищав:
− Не моя вина, прошу пана, це все вирощувальний цех. Мені повідомили, що то − розпорядження пана Посміхайка, начальника вирощувальногшо цеху.
− Запросіть-но мені Посміхайка! − заволав Цибулько . Його обличчя розчервонілося як спіле яблуко. Тонкі ніздрі роздувалися, і з них невидимими клубами диму так і пихкало обурення.
Посміхайко з’явився дуже швидко. Манірно розтягуючи слова, почав пояснювати . Мовляв так і так, вже кілька місяців, як директор фабрики блакитних мрій пан Мотильський дозволив залучати в букети фіолетові види. Час від часу. Так би мовити, аби бути ближче до простих людей. Але, щоб не зіпсувати благородні блакитні сорти, вирішили не вирощувати фіолетові зразки на фабриці. А купувати їх за символічну винагороду у мешканців містечка, любителів-мрійників.
Начальник відділу слухав. Поступово його обличчя набувало природного кольору, а ніздрі перестали роздуватися. Тільки одна брова піднялася над оком, мабуть для того, щоб краще зрозуміти несподіваний поворот справ.
- Ну раз так, − врешті мовив Цибулько, − то мусимо це прийняти.
Всі розійшлися на свої місця праці, і відділ знову поринув у звиклий ритм. Але вже по обіді розмірнене дихання трудового будня знову перервали. До начальника відділу пакування букетів хтось постукав у двері.
− Прошу, заходьте, − гукнув той, не відриваючи очей від парперів.
В кабінет зайшов майстер Голубінка, а з ним тендітна панночка.
− Кхм, - кашлянув Голубінка, - Пане начальнику, тут таке... У відділ сортування тепер приносять фіолетові одиниці, тобто мрії. Ви вже знаєте, що так розпорядився пан Мотильський.
− Ну так , - пробурмотів Цибулько і глипнув на відвідувачів поверх окулярів.
− Так ось, щойно до мене прибігла Альбіна, − майстер кивнув на дівчину, − і повідомила, що нині принесли білі.
− Як це білі? - здивувася начальник, − про білі мови не було.
− Розумієте, замявся Голубінка, - кажи, кажи ти, Альбінко, - і підбадьорливо кивнув дівчині.
Білявка кліпнула довгими віями і почала:
− Пане начальнику мого начальника, я відмовила тій жіночці, яка принесла білі тюльпани, але вона наполягає на тому, аби їх прийняти. Стверджує, що так буде гарно. Каже, що раз вже і філолетові приймаєте, то чом би не прийняти і білі, які значно гарніші за фіолетові. І, крім того, краще зберігаються.
Начальник відірвався від своїх паперів і запитав:
− А що на це директор фабрики?
− Та директор ще не знає, − відповіла Альбіна, −проте, пане начальнику мого начальника, білі мрії і справді дуже гарно виглядають. Не смію стверджувати, але від себе додам, вони справді кращі за фіолетові.
− Панночко, − Цибулько примружив очі і побла жливо усміхнувся, − ну хто вам сказав, що кращі? А може, навпаки, потворні. Воно ж біле, якесь неперспективне. Не морочте мені голову.
− Але ж, - почала було дівчина, і затихла, бо та Голубінка смикнув її за рукав.
Начальник відділу все ж почув. Похитавши головою, і піднісши застережно руку сказав:
− Більше ніяких але. Все, ідіть і працюйте. А постачальниці відмовте. Теж мені експерти.
Голубінка з білявкою вийшли із кабінету . Цибулько встав, зняв окуляри і потер перенісся. «День нині якийсь неспокійний, - промовивив подумки , − щось я втомився». Підійшов до вікна і визирнув. На подвір’ї фабрики якась жіночка, розмахуючи руками щось жваво пояснювала високому чоловікові. Поруч стояли люди з коробками, з яких визирали білі голівки.
«Мабуть та сама постачальниця.Та що вдієш, для нас марка – понад усе . Високий стиль, то не забавка» − гордо випростав плечі Цибулько . А тоді вирушив до фабричної їдальні випити горнятко кави.
Їдальня була майже порожня, тому дивно, як він не зауважив пана директора, що сидів за столиком спиною до входу. Попрямував аби побажати смачного.
−А, це ви, пане Цибульку, − Мотильський підхопився, сяйнувши в широкій усмішці двома рядами ідеально рівних зубів, − добре що нарешті ми перетнулися. А то в клопотах все забуваю вас попередити. А нині знову маю для вас приємну звістку. Завдяки новій працівниці віднині вводимо ще одну новинку. Як гадаєте, мій друже, свіжо, еге ж? - змовницьки підморгнув директор, дженджикувато поправивши в петлиці піджака бутон білосніжної мрії.
− Дивіться! - гукнув майстер Голубінка, − В трьох коробках невідбраковано мрії- покручі!
Персонал заметушився. Прибіг захеканий начальник відділу Цибулько, доплямкуючи канапку, якою щойно полуднував. На ходу витираючи хусточкою рота, заревів:
- Хто черговий зміни?!
- Я-аа, − з кабінки оператора долинув тонький голосок оператора.
− І що це таке?!− розсерджено запитав начальник, тицяючи на браковані скриньки.
Оператор ковтнув слину і пропищав:
− Не моя вина, прошу пана, це все вирощувальний цех. Мені повідомили, що то − розпорядження пана Посміхайка, начальника вирощувальногшо цеху.
− Запросіть-но мені Посміхайка! − заволав Цибулько . Його обличчя розчервонілося як спіле яблуко. Тонкі ніздрі роздувалися, і з них невидимими клубами диму так і пихкало обурення.
Посміхайко з’явився дуже швидко. Манірно розтягуючи слова, почав пояснювати . Мовляв так і так, вже кілька місяців, як директор фабрики блакитних мрій пан Мотильський дозволив залучати в букети фіолетові види. Час від часу. Так би мовити, аби бути ближче до простих людей. Але, щоб не зіпсувати благородні блакитні сорти, вирішили не вирощувати фіолетові зразки на фабриці. А купувати їх за символічну винагороду у мешканців містечка, любителів-мрійників.
Начальник відділу слухав. Поступово його обличчя набувало природного кольору, а ніздрі перестали роздуватися. Тільки одна брова піднялася над оком, мабуть для того, щоб краще зрозуміти несподіваний поворот справ.
- Ну раз так, − врешті мовив Цибулько, − то мусимо це прийняти.
Всі розійшлися на свої місця праці, і відділ знову поринув у звиклий ритм. Але вже по обіді розмірнене дихання трудового будня знову перервали. До начальника відділу пакування букетів хтось постукав у двері.
− Прошу, заходьте, − гукнув той, не відриваючи очей від парперів.
В кабінет зайшов майстер Голубінка, а з ним тендітна панночка.
− Кхм, - кашлянув Голубінка, - Пане начальнику, тут таке... У відділ сортування тепер приносять фіолетові одиниці, тобто мрії. Ви вже знаєте, що так розпорядився пан Мотильський.
− Ну так , - пробурмотів Цибулько і глипнув на відвідувачів поверх окулярів.
− Так ось, щойно до мене прибігла Альбіна, − майстер кивнув на дівчину, − і повідомила, що нині принесли білі.
− Як це білі? - здивувася начальник, − про білі мови не було.
− Розумієте, замявся Голубінка, - кажи, кажи ти, Альбінко, - і підбадьорливо кивнув дівчині.
Білявка кліпнула довгими віями і почала:
− Пане начальнику мого начальника, я відмовила тій жіночці, яка принесла білі тюльпани, але вона наполягає на тому, аби їх прийняти. Стверджує, що так буде гарно. Каже, що раз вже і філолетові приймаєте, то чом би не прийняти і білі, які значно гарніші за фіолетові. І, крім того, краще зберігаються.
Начальник відірвався від своїх паперів і запитав:
− А що на це директор фабрики?
− Та директор ще не знає, − відповіла Альбіна, −проте, пане начальнику мого начальника, білі мрії і справді дуже гарно виглядають. Не смію стверджувати, але від себе додам, вони справді кращі за фіолетові.
− Панночко, − Цибулько примружив очі і побла жливо усміхнувся, − ну хто вам сказав, що кращі? А може, навпаки, потворні. Воно ж біле, якесь неперспективне. Не морочте мені голову.
− Але ж, - почала було дівчина, і затихла, бо та Голубінка смикнув її за рукав.
Начальник відділу все ж почув. Похитавши головою, і піднісши застережно руку сказав:
− Більше ніяких але. Все, ідіть і працюйте. А постачальниці відмовте. Теж мені експерти.
Голубінка з білявкою вийшли із кабінету . Цибулько встав, зняв окуляри і потер перенісся. «День нині якийсь неспокійний, - промовивив подумки , − щось я втомився». Підійшов до вікна і визирнув. На подвір’ї фабрики якась жіночка, розмахуючи руками щось жваво пояснювала високому чоловікові. Поруч стояли люди з коробками, з яких визирали білі голівки.
«Мабуть та сама постачальниця.Та що вдієш, для нас марка – понад усе . Високий стиль, то не забавка» − гордо випростав плечі Цибулько . А тоді вирушив до фабричної їдальні випити горнятко кави.
Їдальня була майже порожня, тому дивно, як він не зауважив пана директора, що сидів за столиком спиною до входу. Попрямував аби побажати смачного.
−А, це ви, пане Цибульку, − Мотильський підхопився, сяйнувши в широкій усмішці двома рядами ідеально рівних зубів, − добре що нарешті ми перетнулися. А то в клопотах все забуваю вас попередити. А нині знову маю для вас приємну звістку. Завдяки новій працівниці віднині вводимо ще одну новинку. Як гадаєте, мій друже, свіжо, еге ж? - змовницьки підморгнув директор, дженджикувато поправивши в петлиці піджака бутон білосніжної мрії.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію