ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2019.08.18 09:21
До млості, болю і до -  зневіри,
тобі не вірю, собі не вірю.
Обличчя ласі, підступні звірі,
червоні очі, а душі - сірі.
А ти, красивий, чи друг, чи хижий,
чи пристрасть дика, чи серцю б вижить?
Не ранить міски в основі слова,
не та розмова, на що

Віктор Кучерук
2019.08.18 07:53
Г. С...
Надихни і силою наповни,
Від нудьги й мовчазності – зціли!..
Стань мені світінням негріховним
І видінням щастя будь-коли.
Будь завжди оздобою легкою
І новою радістю струми, –
Полони осінньою красою

Матвій Смірнов
2019.08.18 01:19
Мій сусід щодня носить діряві штани,
Ні віслюка не має, ні вола, ні жони,
І, здається, й не хоче нічого такого мати.
На долонях у нього - бридкі червоні стигмати,
І ще одна - у самому центрі чола.
Він живе на околиці міста (точніше, села)
У сіро-зел

Володимир Бойко
2019.08.17 23:38
Я пам'ятаю тоскні муки:
Ніч дотлівала край вікна;
Її заламувані руки
Ледь мріли при світанку дня.

Усе життя, дарма прожите,
Принижувало і пекло;
А там, зростаючи щомиті,

Іван Потьомкін
2019.08.17 21:29
Поволі так збуваємося страху,
Що дивними здаємось молодим.
Тим, хто не знав доносів і на плаху
Не сходив безневинним чи на дим
Із газових печей у небеса полинув...
Хто не вставав з молитвою єдиною:
«Спасибі батьку Сталіну за те,
Що жи

Ярослав Чорногуз
2019.08.17 15:49
Ну що ж, минулося кохання.
У Лету канула любов.
Мов літа подихи останні
Осінній вітер поборов.

Чи все приснилося, здалося?
На мить лиш сонце обпекло?
Твоє просвітлене волосся,

Тетяна Левицька
2019.08.17 08:09
Любий мій, не хворій, я для тебе, що хочеш, дістану.
Із душі - спориші, а із серця - жагу океану!
Подарую тобі перламутрову моря перлину
і на крилах любові натхненна до тебе прилину.
Мій сумний, не тужи, витру тугу цілунком шовковим.
Напою чебрецем

Лесь Українець
2019.08.16 18:50
Був на світі сирота –
Вподобав дівчину,
Наступила середа –
Надів сорочину,

Підперезався паском,
Скуйовдив чуприну,
Та на конику баскому

Серго Сокольник
2019.08.16 13:30
***маленька поема. оригінальна авторська ідея***

Ми летимо. Ми не бачимо сонця.
Ми усередині. У оболонці.
Стиснені вмістом. Ні сісти. Ні стати.
Ми усередині аеростату.
Втім, летимо. Чи до пекла? У вирій?..
Ми обирали собі командира,

Сергій Губерначук
2019.08.16 12:14
Склади мене у рухи неповторні,
як Дух Святий, повз пальці відпусти,
а всі думки мої, мов землі орні,
осяй-осій зерном густо-густим!

Прокинься, люба мріє ясночола,
сльозою світлою до поцілунку з вуст!
Не згадуй вічні вчора й позавчора!

Ніна Виноградська
2019.08.16 11:25
Спасибі вам за ваші добрі очі,
За теплий погляд і ласкаву річ.
Хоча над містом висне хмари клоччя,
І накрапає дощ, заходить ніч.

І все навкруг засохло і не квітне,
Бо це вже осінь узяла права.
Жалкую я, що не зустріла квітень

Олександр Сушко
2019.08.16 09:42
Святкують безголів'я власне дурні,
Накрив державу блазенський ковпак.
Зламалась вісь у колесі фортуни,
Візничий лиш кривлятися мастак.

Від патріотики немає толку,
"Ганьба!" і "Гей!" грошви не принесе.
Міняю оселедця на ярмолку -

Віктор Кучерук
2019.08.16 06:32
Г. С...
Захлинався, скрикував, не дихав,
У нерівних сутичках всього, –
Щоби тільки не почуло лихо
Голосу щасливого мого.
Воював достойно в теплих пущах
Найсолодших радощів і мук,
Раз любов живлюща і цілюща

Ярослав Чорногуз
2019.08.16 00:33
Так хочеться любові і жури,
Так хочеться печалі й просвітління.
Ти говори зі мною, говори –
Я ладен слухати до оніміння.

Ти говори, а я – враз уявлю,
Як лагідно рука мене торкає.
І щось затисне груди від жалю…

Іван Потьомкін
2019.08.15 21:51
Бувало, як перетнеш із козами провалля,
Опинишся у царстві конюшини.
Там якось натрапив я на сонне зайченятко.
Хотів спіймать, та лиш заросився.
...Давноминулі спогади післявоєнного дитинства
Налинули, як конюшину стрів в Єрусалимі.
«Як ти сюди доб

Олександр Сушко
2019.08.15 15:18
Потрібне вухо. Хоч одне, лапате,
Бо чути перестав палких богинь.
У цій біді кохання винувате -
Жона відгризла в приступі жаги.

Щоб не кричав - панчохою мій ротик
Заткнула благовірна й каже: - Ша!
Лежать у ліжках діви, мов колоди,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03

Казки Старої Ґадзюби
2019.01.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Дарина Гладун / Проза

 Мандарини
Моє минуле заховалось на горищі. Воно зачаїлося в картонних коробках і дивиться на мене очима вицвілого ведмедика, старої поламаної ляльки, зеленого скаліченого бегемотика, маленького кришталевого янголятка… Дивиться і мовчить. Мовчить і припадає пилом…

Я нечасто ходжу на горище. Лише тоді, коли сумна, коли за вікном – холод, а у серці – порожнеча, лише тоді, коли погано... Тоді я з найменшої коробки дістаю старенький фотоальбом і поринаю у чарівний світ дитинства…

Втім, моє дитинство не було таким уже й чарівним. Воно було зовсім не чарівним. Просто воно було моїм. І байдуже, що росла без батька, байдуже, що рідко бачила заклопотану маму. Байдуже! Це – не головне! Головне, що тоді я могла радіти всьому. У невеличкій квартирі я була щасливішою, ніж у цьому будинку з горищам.

У моєму дитинстві не було ні горища, ні коробок… Були тільки мама, бабуся, дідусь та… мандарини на Новий рік. Солодкі-солодкі! І всі – мої…

Мама казала: «Їж, скільки хочеш!» Але я не їла. Бо «скільки хочеш» - то для жадібних. А я… я ніколи не була жадібною. Я ділила мандарини на чотирьох. Навіть коли не ділилися. Брала ножа, різала пальці, але ділила. Дорослі сміялися над моєю дитячою безпосередністю. А я… Я бачила, як вони дивилися на ті мандарини! Бо хотіли їх ще більше, ніж я! Яке там «не діли»?! Ділила! Ділила, бо всі ми їли мандарини лише на Новий рік! Ділила, бо хотіла побачити щасливі мамині очі, почути від дідуся: «Молодець яка! Правильно порахувала!» Ділила, бо знала, що бабуся скаже: «Давай по-братськи!» і поділить неправильно, так, що її «по-братськи» буде менше, ніж моє… Тоді я сердилась, а бабуся лукаво посміхалася.

І хоча мені було не втямки, чому дорослі просто не скажуть, що хочуть мандарин, я все одно їх ділила на чотирьох... Втім, на чотирьох я ділила все: цукерки і тістечка, яблука і груші… А коли виросла, стала ділити на чотирьох радості й печалі, а те, що не ділилося, я різала ножем, як мандарини…

На чотирьох…

Єдине, що не треба було ділити, – подарунки від Діда Мороза… Іграшки! Як же я любила іграшки! Та замість них під ялинкою завжди знаходила книжки. Гарні, кольорові… Але дорослі… Про тварин, про птахів, про древніх людей… Але ж не дитячі. А мені так хотілося… Та я мовчала. Мовчала, бо не хотіла образити моїх трьох Дідів Морозів. Мовчала і читала. Мовчала і вчилася. Мовчала і ділила мандарини… На чотирьох… Згодом – на трьох… на двох… а потім…

Загортаю альбом. З коробки на мене дивиться кришталевий янгол… Одного року я знайшла його під ялинкою. Не книжку! Янгола! Мама сказала, що він – мій небесний охоронець, який сидить на плечі і завжди допоможе. Мама сказала…

Підходжу до дзеркала… Янгола немає…

Ні! Бреше дзеркало! Бреше! Сидить янгол на плечі! Сидить, і завжди сидітиме! Бо мама сказала… Сльози…

Тікаю з горища. Тікаю від кришталевого янгола. Тікаю від минулого.

Спускаюся сходами до великої зали, де мене привітно зустрічає накритий стіл. Котлети, вареники, курка, оселедець, олів’є і… мандарини! Багато мандарин!

Вмикаю телевізор. Відкорковую шампанське. Чищу мандарину. І їм… одна…

Дзвінок у двері. «Вибач, кохана, затори на дорогах!» Вибачаю. Наливаю шампанське. «Поділишся мандаринкою?» Поділюсь. І поділилася б навіть якби це була остання, якби на тарелі не лежало ще з три десятки! Поділилася б не тому, що не жадібна, а тому, що добре, коли під Новий рік є з ким ділитися мандаринами!

Цей твір не мав стати чимось знаковим, бо писався на конкурс "Із янголом на плечі". Але я виграла і незабаром твір вийшов друком у журналі "Дніпро". Напевно, саме тоді я подумала: "Чорт забирай, мала, не вийде з тебе путнього програміста! А от філолог..."

Якби я в 17 років не написала "Мандарин" (чи "Мандаринів"?), то, запевно, нічого пізніше не написала б, стала би нещасним посереднім математиком або програмістом, бо здібностей до того маю значно менше, ніж мої однокласники, які зараз працюють на Facebook i Google.

І, так, з цього твору я починаю відлік своєї літературної творчості. Раніше більш-менш вартісних творів я не писала.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2015-03-04 20:56:10
Переглядів сторінки твору 774
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором 5
* Коефіцієнт прозорості: 0.840
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2018.02.06 11:12
Автор у цю хвилину відсутній