Пролог

О, мой народ, разбитый, угнетенный
И на распутьи брошен произвольно
Отверженным, как нищий прокаженный!

Судьбой потомств твоих тревожусь больно,
И от стыда, что жечь им будет лица,
Даже во сне краснею я невольно.

Неуж тебе на каменных таблицах
Написано в соседей быть лишь гноем,
Тяглом ходить в их быстрых колесницах?

Неуж вовек уделом будет твоим
Сокрытый гнев, притворное смиренье
Ко всяким, кто коварством и разбоем,

Изменою добыл твое повиновенье?
Неуж тебе лишь не суждено дело,
Чтоб проявить огромных сил движенье?

Неуж напрасно столько сил сгорело
К тебе великой и святой любовью,
И душу, жертвуя тебе, и тело?

Напрасно ль край твой обагренный кровью
Твоих борцов? Ему уж не подняться
К свободе, озаренной красотою?

Напрасно ль в говоре твоем искрятся
И мощь, и нежность, и задор удали,
И всем, чем дух способен укрепляться?

Напрасен в твоей песне вздох печали,
И звонкий смех, и сердца излиянья,
Надежд и радостей ясные дали?

О нет! Не только слезы и страданья –
Удел твой. Верю в силу духа
И в день спасенный твоего восстанья!

О, если б знать и довести до слуха
Такое слово, что в тот час блаженный
Оздоровит пульс жизни от недуга!

О, если б гимн придумать вдохновенный,
Способный миллионы двинуть к бою,
Окрылить и открыть им путь спасенный!

Да нет!.. Не нам замученным нуждою,
Терзаемым сомненьями да стыдом,-
Вести тебя опасною тропою!

Но час придет, и ты огнистым видом
Воссядешь в круг, где вольные народы,
Тряхнешь Кавказ, подвяжешься Бескидом,

По морю Черному раскинешь клич свободы,
И поглядишь, как властелин законный,
На дом свой, двор и на посевов всходы.

Прими ж напев сей, хотя скорби полный,
Но крепкий верой и надеждой жарок,
Залог грядущему оплаканный, но вольный,

Твоему гению мой свадебный подарок.
20 июля 1905

•
Іван Франко "Мойсей» (пролог)

Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш те судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров'ю
Твоїх борців ? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?
Задарма в слові твойому іскряться
І сила й м'якість, дотеп і потуга
І все, чим може вгору дух підняться?
Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання...
О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!
О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!
Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом,–
Не нам тебе провадити до бою!
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,
Твойому генію мій скромний дар весільний.

20 липня 1905

В російському виданні творів Івана Франка поема "Мойсей" представлена Борисом Пастернаком тільки Прологом. Наш співвітчизник Роман Петрів переклав російською мовою весь твір.