ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Вербовецька (1956) / Проза

 Республіка лісу
Дід Іван сидів біля хатини. Літнє сонечко. Так гарно сьогодні. Він не думав, що переживе цю зиму. Загинув син. Слідом пішла баба Марія. Материнське серце все може витримати, крім одного – найстрашнішого. Син був єдиною, пізньою дитиною. Невістка, поплакавши, вже давно заспокоїлась. Час від часу вона кидала на старого недобрі погляди. Дід Іван все розумів. Непотрібно було переїжджати до сина, залишати рідне гніздечко. Та хто все може передбачити. Син любив їх. Та от не стало його. Відтепер дід і сам не знав для чого живе. Чому саме йому відведено такий довгий вік. Все частіше згадувались молоді роки, бойових побратими. Війна. Як забудеш? На подвір,я зайшла невістка. Привела нового чоловіка. Закликали діда до хати. Без лишніх слів дали зрозуміти – опікуватись ним ніхто не буде. Дід вийшов з хати мовчки. Жалітись не було кому. Зайшов в хлівчик, де стояла їх з бабою улюблениця – корівка Лиска. Побачила діда, потягнулась до нього. Сумно подивилась. Відчула. Тепер і її не пожаліють. Дід присів на ясла, заплакав. Попрощався зі своєю годувальницею, більше не було з ким. Треба йти. Ноги вже зовсім не хочуть ходити. А йти йому далеко. Спочатку зайшов на кладовище. Воно за селом біля лісу. Постояв біля рідних могил, поговорив до них. Син. Вони виростили його разом. Гарно виховали. Надто гарно. Він не зміг стояти осторонь несправедливості. Тепер він тут. Потім до неї. Згадав, як принесла його напівмертвого з лісу. Згадав як жили. Поцілував хрести, торкнувся землі на могилах – це ж востаннє. І пішов-потупцяв старечими тремтячими ногами. Ліс поряд – йому туди. Там залишились вони всі. З ними в душі він прожив ціле життя. З ними радився, розмовляв. Більше ніколи не знав він такої дружби, яка була в них на тій війні. Білоруси, українці, вірмени, росіяни всі звертались один до одного – «брат слов’янин». Це була їх спільна національність. І мета була спільна – перемога. Коли родиться на світ монстр – горе сіє по землі, смерть, сльози… Проти такого лиха і піднялись вони. Та ніколи б ніхто з них не повірив, що пройдуть роки і чиясь зла, підступна воля зуміє маніпулювати їхніми дітьми, внуками, правнуками - робити їх ворогами.
Ліс змінився. Вже і не впізнати. Та він дійде – ноги самі приведуть. Тільки б не вмерти по дорозі. Він хоче вмерти біля них. Більше дід вже ні про що не мріяв. Це було останнє бажання. Йшов довго. Часто відпочивав. На заході сонця дістався місця. Замість землянок, бліндажів - горбочки, на яких вже виросли дерева. Ліг на землю. Закрив очі. Звідси він уже нікуди не піде.
Зашелестіли кущі. Несміливо, оглядаючись одне на одного, з кущів вийшло двоє дітей. Була з ними ще собака. Молоденька дівчина з новонародженою дитиною на руках та хлопчина дошкільного віку. Присіли біля діда, він був такий старенький та лагідний, що діти мимоволі тулились до нього. Старий дістав вузлик з хлібом та ще дещо, що невістка, не дивлячись в очі, тицьнула на прощання. Діти їли пожадливо. Діда теж пригостили ягідками. Ще вдень назбирали їх по лісі. Йшла ніч. Наносили гілок, лягли. Горнучись до старого, діти довірливо розповідали про себе.
Шестирічний Сашко втік від вітчима, який бив його завжди коли напивався, і завжди Амур закривав його собою. Його єдиний друг-собака. У них все було на двох і постіль на горищі на сіні, і обід один на двох - завжди порівну. Останнього разу Сашко уже і не вирвався б. Амур відчув це. Вкусив нелюдь за руку. Цим і врятував хлопцеві життя. А тоді щодуху побігли до лісу, щоб уже не вернутись туди ніколи. Шістнадцятирічна Альонка народила дитину-безбатченка. Заставляли підписати відмову. Та не змогла. А перед світанком, крадькома схопила свого малюка і втекла. По дорозі зустріла Сашка з Амуром. Тепер вони тут. Діти, розповідаючи, поснули. Дід Іван не спав до ранку. Що робити? Він не знав. Чим допомогти? Він радився з тими хто тут лежить. Згадував все. Згадав і ту розвідку коли наткнулись вони на покинутий будинок лісника. Це ж десь тут, зовсім поряд… Чи ж знайде. Займався ранок. Стало прохолодно. Заплакала дитина. Аленка нагодувала її, заспокоїла. А тоді вже і вони поснідали тим, що лишилось від вечері. Сашко поділився з Амуром. Дід Іван розказав дітям куди мають іти. І вони пішли. Йшли довго. Дід часто відпочивав. Йшли через хащі. Старий ледве дихав. Таки дійшли. Є. Стоїть той будиночок. Але що це? Там живуть. На ганочок вийшов, не старий ще на вигляд, чоловік. Слідом вибігло троє дітей. Дід з дітьми стояли в хащах не дихаючи. Що ж тепер, чи будуть вони потрібні чужим людям, коли і своїм не потрібні. Та раптом Амур побіг вперед. А слідом уже і вони. Михайло, так звали чоловіка, залишившись без житла, якось ввечері йшов по вулиці і сам не знаючи куди. З підвалу багатоповерхівки виходили ці безпритульну. Хлопчина десяти років та двоє його молодших сестер. Вони втекли з дитбудинку. Не солодко їм там було. Відчувши добру людину, сіромахи тулились до його ніг, довірливо заглядаючи в очі. Більше вони не розлучались. Михайло давно знав про цей будинок. Відремонтував його. Змурував пічку. І вже, майже, рік живуть тут. Та найбільше зраділа Альонка, побачивши козу, для її дитини це було спасіння. Тепер всі вони живуть разом. Разом виживуть. І всім знайшлося діло. Михайло з хлопцями та Амуром ходили на полювання. Дід розповідав дітям багато повчальних історій. Аленка - за господарку. І всі потрібні один одному і ніхто не зайвий. Та ще будують новий хлівчик. Велика сім,я, як без цього. Пізніше вони назвуть свою родину – наша «лісова республіка». Та не знали вони, що скоро їх сім,я збільшиться, майже вдвоє. Якось на полюванні, хлопці з Михайлом, знайшли сплячих в горішнику дітей. Старшому років 13, решта - малеча. Як забрели вони сюди. Від кого тікали. Старший розкаже про всіх. І в кожного своя біда. Своя зламана дитяча доля. Не стерпівши знущань та поневірянь, вони подались туди, де їх ніхто не скривдить, бо не знайде – до лісу. Та хто ж вас шукатиме? Діти вулиць! Безбатченки-безхатченки! Кому потрібні ви в цьому житті? Кажуть зубожіння суспільства неминуче тягне за собою зубожіння людської душі. Кожен думає як йому вижити. Тому з поповненням тебе лісова родино. І все б нічого, та залишається відчуття, що ці діти не останні, які ще поповнять «республіку лісу».




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2015-04-07 20:15:43
Переглядів сторінки твору 1216
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.747
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Війна
Автор востаннє на сайті 2015.07.27 13:39
Автор у цю хвилину відсутній