Умив дощ ліс ранковою прохолодою, закутав у ранковий туман... Пробігся по дубах і осиках, погойдався між соснами й ялинами, побавився біля лісового озерця, наївся смачної суниці, стомився і ліг між квітами в полі. Прокинувшись - поніжився в травах запашних, вдихав аромати маків і ромашок, милувався панною – веселкою ,а потім зненацька в стозі сіна запашного заснув. Пробудився дощ уже пізно, на небі виднілись зорі - невісти і блукав пан - місяць. З -за небокраю виглядали вогники чужих домівок і ледь було чутно співи птахів. Зажурився дощ, що день проспав і заплакав… Плакав довго і нестримно, кидав на квіти й трави свої сльози - гради, а потім ще й почав сваритись з вітром непокірним. Розізлився і вітер на дощ , розбурхуючи темне волосся ночі. Боровся з дощем як міг, руйнував у гніві дерева на своїм шляху, ламав величні клени, ясени, ялиці. Із високих, туманних гір кидав брили злості і люті.
Летить вітер, біжить, а на нього навалом мчить парубок - дощ! Боротьба.
Боролись двоє аж до рання, допоки не визирнуло з – за хмар ясне сонце. Глянули вони на нього і засоромились. Схаменулись дощ із вітром, поклонились одне одному і помирились. От глянеш - вітер гойдається на сітях сонця, купається у чистій порічковій воді. А глянеш туди - дощ , що одягається у квіти – календули, виспівує пісні про весну. Блаженство… Спокій… Таїна, в якій нічні вороги вже разом грають на струнах сонця.