Фашизм як культурно-політичний рух І пол. ХХ ст. поставив питання про нове осмислення ідеї цілісності. Як зазначає французький дослідник Алєн де Бенуа, «поставши під знаком Фасцій, перш за все, Фашизм прагнув відповідати цьому знакові. Тож, цей рух прагнув до поєднання протиставлених в попередні епохи соціальних класів та політичних родин задля консолідації національної єдності» [8]. За Бенуа, теоретичні засади Фашизму ґрунтувалися перш за все на ототожненні держави, народу та нації, і фактична реалізація такої теоретичної тотожності якраз і виражала центральне прагнення головних діячів цього напряму [8]. Незважаючи на сучасне помилкове зведення фашизму як широкого культурно-політичного руху до його німецької версії (нацизму), справедливо засудженої на Нюрнберзькому трибуналі за злочини проти людства, «ані расизм, ані антисемітизм не є обов’язковими для фашизму» [8] в цілому, і характеризують лише примітивний, абсолютно варварський підхід Адольфа Гітлера. Так, протягом ХХ століття, фашизм набував різних форм відповідно до специфіки тих суспільств, в яких він розвивався. Наше дослідження є спробою демонстрації поглядів американського фашиста [2] Говарда Лавкрафта, висловлених ним у художній формі (на прикладі аналізу тексту оповідання «Сни у відьомському домі»). Власне, ми спробуємо розглянути оповідання через призму зазначеної проблеми єдності, внутрішньої цілісності, що становить для фашизму центральне місце.

Відповідно до сюжету твору, Волтер Ґілман – студент-математик з Аркхемського коледжу – досліджує зв’язки математики з магією та фольклором (зокрема – зв’язки неевклідової геометрії з відьомськими кресленнями), і для цього, незважаючи на численні перестороги забобонних польських іммігрантів-католиків, орендує кімнату в мансарді аркхемського будинку Кезії Мейсон – однієї з салемських відьом, що дивним чином втекла з в’язниці та уникнула спалення у 1692 р. «Ґілманова кімната мала хороший розмір, але на дивину асиметричну форму; північна стіна була нахилена всередину кімнати, до неї ж схилялася й низька стеля в тому ж напрямку» [6]. Головний герой робить висновок, що така форма кімнати була необхідна відьмі для чаклування, оскільки під час допиту в 1692 р. Кезія Мейсон зізналася судді, що «відомі їй шляхи за межі просторового та часового світу пролягають через певні кути» [6]. З часом в Ґілмана починаються дивні сни (нічні візити відьми та її фаміліара; зустрічі з Чорною Людиною – Ньярлатхотепом; блукання пустками поза часом та простором; мандрівки до інших світів і т.п.), але на ранок він пам’ятає лише їх частину і має підозру, що це були не сни, а дійсність. В результаті, Волтер Ґілман опиняється на горищі будинку, з іншого боку нахиленої стіни своєї кімнати, де знаходиться відьомський жертовник і кожного року відбувається жертвоприношення немовляти на честь Вальпургічної ночі. Оскільки під час снів Ґілман став чаклуном, підписавшись у книзі Ньярлатхотепа, йому довірено тримати чашу для жертовної крові. Однак, замість цього, він марно намагається врятувати жертву, вбиває відьму та повертається крізь пустку до своєї кімнати. Наступної ночі фаміліар відьми вигризає серце Ґілмана; забобонні пожильці-поляки в страху покидають відьомський дім, і він поступово приходить у занепад.

Центральним мотивом твору є проблема внутрішньої цілісності, що виражається на декількох рівнях. В своїй ранній публіцистичній роботі під назвою «Американізм» Лавкрафт зазначає: «Найбільш небезпечним та помилковим є хибне розуміння американізму в якості так званого «спільного котла» рас та традицій. Дійсно, цю країну наповнила величезна кількість не-англійських імігрантів, що приїхали сюди насолоджуватися легкою свободою, за яку наші британські засновники не шкодували ані праці, ані власної крові» [3]. В цьому сенсі, відьомський дім являє собою в певному сенсі зменшений варіант Сполучених Штатів Америки, оскільки, окрім Ґілмана та його одногрупника Френка Елвуда, там живуть: поляки Домбровський (домовласник), Чоїнський, Мазуревич, франко-канадець Дероше, та сусід Ґілмана з мансарди, чиє ім’я, як і національна приналежність, жодного разу не зазначається. Таким чином, більшість з жителів цього дому не є англосаксами; більше того, у згаданій статті підкреслюється: ті люди, «що відносяться до тевтонської та кельтської рас, можуть бути асимільовані нашим англійським типом і, таким чином, збільшити наше населення» [3], але якраз поляки не є ані тевтонцями, ані кельтами. Для переконаного фашиста Лавкрафта ця деталь має принципове значення: не роблячи примітивних тверджень про вищість чи нижчість певних рас (як це робили теоретики німецького нацизму), в своїх публіцистичних працях мислитель підкреслює об’єктивну неможливість національної єдності за умови етнічної неоднорідності суспільства. Тож, жителі відьомського дому не мають єдності між собою, і в якомусь сенсі це призводить до смерті головного героя та занепаду усього дому, оскільки лише напідпитку Мазуревич зізнається Ґілманові, що вже давно всі жильці-іммігранти пліткують про те, ніби відьма ходить до Ґілмана ночами, та має плани щодо нього. Для більш яскравого вираження різниці між Ґілманом та його сусідами-іммігрантами, всі вони називають головного героя «молодим джентльменом» [6], підкреслюючи його належність до англосаксів.

Проблема внутрішньої цілісності символічно виражена також самим будинком. Вся будівля являє собою житловий простір, за виключенням горища, закритого ще за часів салемських відьомських процесів. В ході сюжету виявляється, що весь цей час на горищі знаходився жертовник та оссуарій для кісток вкрадених та принесених відьмою в жертву немовлят, що зникають в місті кожного року з наближенням Вальпургієвої ночі. Фактично, через відсутність внутрішньої цілісності будинку (а в ширшому сенсі – міста), були можливими подібні злочини. Те ж саме можна сказати про самого Ґілмана, що вночі був відьмаком та допомагав відьмі красти немовля, а вдень не розумів, в чому справа, і намагався вилікуватися від лунатизму, вважаючи свої нічні походеньки лише снами. На символічному рівні, горище з жертовником відповідає снам Ґілмана: як на горищі не буває ніхто, окрім відьми з її фаміліаром та чорним володарем, так сни Ґілмана відвідують ті самі особи. Втім, коли Ґілман усвідомлює реальність того, що відбувається нібито вві сні, він відчуває огиду та вбиває відьму, руйнуючи її чари. Так само, коли у фінальній частині оповідання буря руйнує горище, місцеві забобонні жителі знаходять там кістки відьминого фаміліара та з вдячністю ставлять свічки Св. Станіславу, розуміючи, що «те пронизливе примарне хихотіння вони вже більше не почують ніколи» [6]. Іншими словами, усвідомлення реальності сну та знищення горища мають один і той самий ефект: досягнення внутрішньої цілісності шляхом осягнення певних прихованих областей.

Надзвичайно важливо підкреслити, що для Лавкрафта в даному випадку центральне місце займає цілісність як така – без етичного забарвлення; Ґілман гине через те, що за ним приходить уночі (знову під час сну) фаміліар вбитої відьми (тобто, певна частина підсвідомого головного героя, яку він все ж не осягнув до кінця). Фактично, перед Ґілманом з самого початку оповідання стояв вибір: або стати відьмаком, або залишитися звичайною людиною; замість цього, він не міг ані повністю ототожнити себе з жодним з цих станів (як це робили, з одного боку, поляки-католики, а з іншого – відьма), ані синтетично поєднати їх в собі, і залишався розколотим між цими полюсами. Якщо провести паралелі з іншими творами Лавкрафта, можна побачити реалізацію тієї самої ідеї. Наприклад, головний герой оповідання «The Shadow over Innsmouth» приїздить до старого міста, в якому виявляє жахливу древню расу, представники якої живуть поряд з людьми, приховуючи свою істинну сутність. Спочатку головний герой боїться цих істот, але потім усвідомлює себе одним з них і досягає внутрішньої цілісності, відкинувши свою людськість [10]. Те саме можна сказати про Річарда Аптона Пікмана, героя декількох оповідань Лавкрафта, власник одного з екземплярів книги «Некрономікон» [5], фотограф, який познайомився з упирями та став їхнім королем [9], досягши таким чином також цілісності, подолавши внутрішні протиріччя між своєю людською та нелюдською сутностями. Тож, для Лавкрафта не є обов’язковим розуміння сил, що протистоять людству, в якості зла. Таким чином, якби Волтер Ґілман повністю прийняв себе як відьмака, він також досяг би внутрішньої цілісності та реалізував би себе в магії та науці, якими він займався, замість того, щоб загинути. Чудовим чином проблему Ґілмана виражає відома фраза є біблійної Книги Об’явлення: «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст…» (Об. 3:15-16). Іншу паралель можна провести з образом художника Роберта Блейка з оповідання «Той, що в пітьмі сидить». Головний герой змушений ділити своє тіло зі свідомістю темного бога Ньярлатхотепа (той самий Чорний Чоловік, якому себе уві сні віддав Ґілман), і, замість того, щоб примирити свою свідомість з цією темною частиною, Блейк в результаті якось помирає від страху вночі [7]. Проблема твору «Той, що в пітьмі сидить» є за своєю суттю тією самою, і напряму стосується фашистської проблематики в її американському осмисленні (особливо якщо звернути увагу на етнічний аспект оповідання, окремо проаналізований в окремому дослідженні [1]).

Ще одна важлива внутрішня опозиція «Снів у відьомському домі» представлена відношенням між наукою та фольклором/магією, встановити єдність яких намагається головний герой. Дійсно, коли Ґілман починає вести свої нічні бесіди з відьмою та її фаміліаром, він досягає усвідомлення неповноцінності науки, відокремленої від фольклору (герой інтуїтивно відчуває це з початку оповідання). Обґрунтованість його висновків ілюструє випадок в університеті, коли «професорові Апхему особливо сподобалася його демонстрація зв’язку між вищою математикою та певними фазами магічного мистецтва, що сягало ранніх віків незапам’ятної давнини, коли люди, або їхні попередники, знали про космос та його закони набагато більше, ніж ми» [6]. Не менш ілюстративним доказом правоти Ґілмана є весь сюжет оповідання, побудований на інтелектуальній перевазі відьми, що досягла безсмертя, оселившись у пустці поза часом та простором завдяки своїм магічним знанням, що абсолютно перевершували «найзначніші здобутки Планка, Гейзенберга, Ейнштейна та де Сіттера» [6].

Таким чином, Говард Лавкрафт ілюструє проблему внутрішньої єдності шляхом залучення декількох символічно пов’язаних рівнів: відношення між англосаксами та іммігрантами, між таємним горищем та будинком загалом, між витісненими зі сфери науки ірраціональними елементами та математикою, а також – між снами та усвідомленою реальністю. Неважко помітити, що англосакси в даному випадку являють собою відторгнену більшістю меншість (в будинку їх усього лише двоє проти чотирьох іммігрантів, якщо не рахувати невідомого сьомого жителя з мансарди та неназваних членів сімей поляків та франко-канадця). При цьому, за умови відсутності цілісності якраз менше та витіснене (але при цьому більш активне та реалістичне) визначає долю більшого (і при цьому абстрактного й пасивного): так, вчинок Ґілмана (вбивство відьми) визначає долю усіх жителів будинку; аналогічно, на рівні будинку, саме горище-жертовник визначає долю усієї будівлі; так само, сни Ґілмана визначили його долю і в результаті призвели до його смерті; і, врешті, ірраціональне мистецтво відьми взяло гору над обмеженою раціональною наукою, яку Ґілман вивчав у коледжі. Ця деталь перекликається з головною ідеєю статті Лавкрафта «Біля коренів», відповідно до якої центральною причиною Першої світової війни стала неуважність до реальності, та наївна віра в здатність «людини виходити ментально за межі підвладності примітивним інстинктам та жорстокості, і вести власні, міжнаціональні та міжрасові справи на засадах розуму та доброї волі» [4]. За Лавкрафтом, такі «помилкові переконання» якраз і «лежать в основі пацифізму та інших згубних форм суспільного та політичного радикалізму» [4]. Намагання витіснити визначальні риси сутності людини насправді веде лише до втрати розуміння людиною самої себе: її сутність нікуди не дівається і, як відьмин фаміліар, обов’язково повертається уночі, щоб вигризти серце людини, що сама себе штучно обмежила. Перша світова війна, за Лавкрафтом, і є таким нічним поверненням фаміліара у світовому масштабі – помстою буття за неповноцінні моделі, нав’язані прогресивними ліберальними мислителями суспільству.

Так, внутрішня цілісність є результатом реалістичного підходу до світу. Вбивши відьму (заперечивши власне відьомське єство, підписавшись перед тим у книзі бога Азатота), Ґілман позбавляє дім одного з необхідних його компонентів, і це призводить до повного занепаду дому. Тож, в оповіданні Лавкрафт ще раз висловлює ідею своєї післявоєнної статті: «ми маємо рахуватися з прадавніми внутрішніми структурами, та пристосувати до них основи нашої культури тими методами, що витримають випробування в напруженні конфліктуючих амбіцій» [4]. Саме такий шлях, за Лавкрафтом, був єдиним можливим для реалізації його фашистського проекту англо-саксонського світу, що передбачав утвердження в американському суспільстві «фундаментальних чеснот англійського духу», оскільки «Американізм – це поширене англо-саксонство» [3]. Через внутрішню цілісність як таку, Лавкрафт демонструє необхідність цілісності нації, держави та народу, необхідність «реального, практичного, не сентиментального» [4] підходу до світу в якості визначальної умови успішної реалізації історичного призначення англо-саксонської культури в її американській формі. В такому аспекті, оповідання «Сни у відьомському домі» є яскравою художньою інтерпретацією ідей американського фашизму.

ЛІТЕРАТУРА

1. Артамонов О. О. Проблема технічного розвитку в оповіданні Г. Ф. Лавкрафта «Той, що в пітьмі сидить». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=110596
2. Болтон К. Політичні погляди Г. Ф. Лавкрафта / пер. з англ. О. О. Артамонова [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=108712
3. Лавкрафт Г. Ф. Американізм / пер. з англ. О. О. Артамонова [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=108643
4. Лавкрафт Г. Ф. Біля коренів / пер. з англ. О. О. Артамонова [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=108837
5. Лавкрафт Г. Ф. Історія Некрономікону / пер. з англ. О. О. Артамонова [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=110945
6. Лавкрафт Г. Ф. Сни у відьомському домі / пер. з англ. О. О. Артамонова [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=110306
7. Лавкрафт Г. Ф. Той, що в пітьмі сидить / пер. з англ. О. О. Артамонова [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=108375
8. Alain de Benoist. “On Fascism” // Trans. by Lucian Tudor. Retrieved from: http://www.counter-currents.com/2015/01/on-fascism/
9. Lovecraft, H. P. The Dream-Quest of Unknown Kadath. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.hplovecraft.com/writings/texts/fiction/dq.aspx
10. Lovecraft, H. P. The Shadow over Innsmouth. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.hplovecraft.com/writings/texts/fiction/soi.aspx