Від упорядника

З дитинства пам’ятаю ті поодинокі свята, коли в нашій родинній хаті чи у хаті родини Петрини зі Старого Самбора, Вітрів з Комарно збиралися татові друзі — політв’язні. Згадували тих, хто не дожив до цього дня, кого хоронили на Воркуті, Колимі, у Мордовії.
З роками столи порожніли. І ось настав той час, коли з батькових друзів залишились одиниці: хворі, безпомічні й нікому не потрібні, навіть вільній і соборній…Усі були великими мрійниками, великими ідеалістами, просто великими людьми своєї України.
Поява в українській літературі радянського періоду великої кількості поетів-політв’язнів і сьогодні залишається актуальною для дослідників. Період чумного радянського середньовіччя, беріївської інквізиції, полювання на відьом, період репресій, страху, недовіри породив розквіт одного з найпрекрасніших мистецтв — високу «готичну» поезію, яка стала єдиним зв’язком між чистою мрією і жахливими буднями політв’язнів. Емоційність українця, вільнодумство та волелюбство, схиляння перед величчю Кобзаря, жертовність і побратимство, ненависть до брехні й дурості — саме це дало силу прорости і дати плоди терновому дротові ГУЛАГу.
Не всі з представлених у книзі поетів відвідали «сталінські санаторії», але кожен відчув смердючий подих із пащі приватної гієни вождя народів, кожен втілював у своїй поезії зерно свободи і любові —любові не тільки до свого втомленого репресіями народу, а й до всіх народів, виснажених московською імперіалістичною системою.
Сьогодні гієна знову прокинулася. І ми — українці, росіяни, євреї, поляки... не повинні допустити появи нової плеяди політв’язнів, нових ГУЛАГів, нових «строєк вєка», каналів та магістралей, які
прокладали власним тілом зеки. Ми не повинні допустити нової «поезії з-за ґрат».
Наше завдання — через думки, мрії, слова українських в’язнів сумління розкрити душу нації, що не має нічого спільного з тими ярликами, які ще й досі вішають їй сусіди.
Питання популяризації українського слова особливо актуально звучать сьогодні, коли Україна входить у культурний простір Старого світу з його багатою культурою й традиціями і на належному рівні повинна представити свої надбання світовій спільноті. По-особливому звучить поезія українських політв’язнів російською мовою в час, коли на багатовікові цінності українського народу посягає імперська рука Москви. Усвідомлення демократичною світовою спільнотою небезпеки таких зазіхань, підтримка світом гуманістичних ідей однієї держави означає захист гуманізму в світі. Власне переклад української поезії російською мовою євреєм Марком Каганцовим підтверджує, що демократичний світ тримається разом і протистоїть імперському вождізму: явному чи прихованому, сталінському чи путінському.
Розуміння світом української філософської думки, еволюції традицій, шляхів історії та боротьби України можливі лише при донесенні цьому світові творів української писемності, що є реальним тільки за умови професійного перекладу. «Переклади сучасної української літератури мовами світу (Ю. Андруховича, Т. Прохаська, О. Ірванця тощо) мають спорадичний і поодинокий характер, фактично, аж ніяк не впливаючи на загальну тенденцію» .
Білою плямою для світового читача залишається й сьогодні літературна спадщина поетів
сталінських таборів. Якщо долі політв’язнів, методи репресій, імперські амбіції Сталіна та Брежнєва світова громадськість побачила через твори В. Аксьонова, А. Бєлінкова, Л. Бородіна, Й. Бродського, Г. Владімова, В. Войновича, О. Галича, А. Синявського, В. Шаламова, О. Солженіцина, виступи А. Сахарова, В. Новодворської, то стан поетичної української душі, замкненої в мурах ГУЛАГу, залишається досі невідомим світовому читачу, що забезпечує простір для численних інсинуацій з боку промосковської агітаційної машини.
Популяризація перекладів українських борців за свободу і незалежність України повинна
спростувати фобії росіян про страшних бандерівців, які ненавидять усе російське. Українці ніколи не були противниками російської мови, не називали її «нарєчієм», ніколи не виступали проти російської культури, адже й вона зазнала репресій сталінської системи. Вони жили відродженням своєї культури, котру не хотіли нівелювати в котлі радянської соцреалістичної каші, і представляли українську поезію як самобутнє та неповторне явище світового мистецтва...
Пропонована книга — перша спроба системної подачі поезії українських політв’язнів для російськомовного читача. Це спроба прориву в інформаційний простір Росії з її однобоким трактуванням подій, які стосуються українських визвольних змагань, що російською владою репрезентовані як націоналістичні. Поширення поезії українських борців за свободу України потрібне для усвідомлення усією світовою громадськістю, що діями українських вояків керувала не ненависть до чужої мови, культури, чужого народу, а любов до своєї землі.
Дмитро Паламарчук — воїн ОУН-УПА, працював у царині літературного перекладу. Перекладав вірші російських, білоруських, польських, французьких, англійських поетів, зокрема поезії В. Брюсова, М. Танка, П. Глєбки, А. Міцкевича, Ю. Тувіма, Г. Гайне, Ф. Петрарки, Д. Байрона. Перу Дмитра Паламарчука належить повний переспів сонетів Шекспіра. Письменник брав участь у роботі над «Антологією білоруської поезії», переклав романи Г. Уельса «Війна світів» та «Острів доктора Моро», роман Г. Флобера «Саламбо».
Григорій Кочур — учень М. Зерова, соратник М. Рильського — в Інтинських таборах перекладав,писав вірші, вивчав із допомогою в’язнів чужі мови, зокрема естонську, латвійську, вірменську, грузинську, долучав до цього друзів. «…Сам Кочур, якому, за словами сина, одного дня набридло відповідати на те, як він вважав, «саморекламне» запитання, сів за «список», нарахував 31 мову й категорично прибрав цю тему зі спілкування надалі. Кочурові переклади охоплюють 26 століть, починаючи від давньогрецької доби й завершуючи ХХ ст., три континенти (Європу, Америку й Азію), близько 30 літератур» [4].
А Роман Петрів уперше повністю переклав російською мовою поему Івана Франка «Мойсей».
Книга репрезентує поезію політв’язнів різних поколінь: від Павла Грабовського —
поета-лірика, публіциста, перекладача, яскравого представника української інтелігенції, котрий в умовах самодержавної Російської імперії вів постійну боротьбу за національну волю України, Миколи Зерова – українського поета, літературознавця, лідера «неокласиків» і перекладача античної поезії, що був розстріляний у селищі Сандармох 3 листопада 1937 року, до поетів ОУН-УПА, поетів-шістдесятників, сімдесятників.
Хотілося б, щоб книга стала настільною для дітей та внуків українських в’язнів, котрі через життєві обставини залишилися на Далекому Сході Росії та живуть в її інформаційному просторі; щоб поезія українських політв’язнів стала доступною для всіх росіян, які мають часто недостовірні знання про період політичних репресій у Радянському Союзі, а також дійшла до світового читача, котрий матиме змогу ознайомитися з поетичною спадщиною України і через творчість українських поетів-політв’язнів, їх біографії відкриє для себе нові сторінки історії України.
Особливо актуальним є вихід цієї книги у час неоголошеної війни Росії проти України. Думку прихильників «собирателей земель русских» ми не маємо наміру змінювати — знаємо, успіху тут чекати марно, та бодай пробудити сумніви у пересічних російських громадян щодо пропаганди, яку веде російський уряд проти України, — ми зобов’язані.
Перекладачем українських поетів став Марк Каганцов – лікар і поет. Особливість його перекладацької діяльності полягає в глибинному аналізі тексту першотвору, виділенні та осмисленні стилю, які використовує автор. Перекладач свідомо шукає в російській мові засобів для відображення настроїв твору. Важливо, що Марк Якович перекладає об’єктивну реальність твору, а не власне суб’єктивне враження від нього. До уваги перекладача потрапили твори, які розкривають невтішну реальність і в колах поетичної еліти, яка чи то через страх, чи то через славу забувала про призначення поета.

Романа Кюнцлі,
кандидат філологічних наук, доцент кафедри українознавства ЛНАУ (Львів),
докторант Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ України (Київ)

З огляду на те, що книга, неабияка за обсягом (574 сторінки) та невелика за накладом, малоприступна широкому читачеві, маю намір подати частину її окремими публікаціями. Насамперед - це будуть вірші поетів, котрих знав особисто чи зростав на їхній творчості.