ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.07
07:20
Впаде до ніг листок останній,
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
знесилений, мов листопад,
його нездійснене бажання –
не повернеш весни назад,
пожухлими створились луки,
густіші сутінки гаїв
і одинокий кавкіт крука,
де стихла пісня солов’їв.
2024.05.07
06:51
Розмежований війною,
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
Гомонить безладно світ, –
Постачати ще нам зброю,
Чи давати вже не слід?
Світ дарма гадає знову,
Зволікаючи, на жаль, –
Чи обмежиться лиш Львовом,
Чи до Праги пре москаль?
2024.05.07
01:36
Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
2024.05.06
14:26
Мовчить триклятий сюзерен,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
що полчища стоять на сході
та запевняє: «Не сьогодні
прийде до нас війни кузен».
Незвідані шляхи Господні.
Пора усім на шашлики.
Арей, напевно, щось та знає,
2024.05.06
09:56
Справ щоденних й не так, щоб дуже,
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
йду на балкон за повітря ковтком -
раптом зірка срібною смужкою
з неба збігає, мов крихітний гном.
Чітко бажання встигаю замовити,
гномику пункти всі перелічую:
щоб повернулися воїни зморені
2024.05.06
09:25
Слова для пісні від імені чоловіка)
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
Несу в руках троянди білі
Тобі, красуне, в знак любові.
А ти мене чекаєш мила,
Нам сонце усміхнулось знову.
В очах твоїх я бачу щастя,
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2023.12.19
2023.11.22
2023.11.18
2023.11.06
2023.10.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Надвірнянський (1953) /
Інша поезія
Народжений горами
Дехто каже, що Карпати молоді гори. Дехто на оборот переконує , що Карпати дуже старі і давні. Але сьогодні не про те. Сьогодні я б хотів розказати про села. Давні, забуті, старі як і самі Карпати. Ці села є всяких кольорів. Є чорні й білі, є зелені й красні, кольорові. От тільки сірих чомусь немає. Мабуть тому, що всього сірого споконвіку і так вистачало. Колись, дуже давно, в одному з таких сіл народився і я. І хоч як не старався втриматися в утробі моєї матері Анни довше, всі мої зусилля виявилися марними. Прийшов час, і я з неймовірною точністю і силою був виштовхнутий у світ цей. Та я знову не про те. Оці давні Карпатські села, давним – давно загублені і забуті світом. Оці села – привиди, що ховаються між зворами і зеленими зарослями. І багато хто блукав по світі білому, шукав спокою, тай не знаходив. Повертався сюди вже направці, бо так ближче, і знаходив тут спокій. Уже вічний. Та перед тим як успокоїтися навічно, виходив десь під вечір до межі свого поля, сідав на горбок,тай дивився сумними очами як буяють зелені зарослі, котрі ніколи не вмирають. Дихав на повні груди свіжим вітром і слухав що кажуть гори. Зазирав у очі кожній божій тварі і бачив там якійсь дивовижі. І навіть відчував біль десь біля серця, підходячи до всохлої смереки чи трепети. Бо вони вже мертві. А вони як і ми частина тої великої вселенної, яка теж ніколи не вмирає. Але вони принесли себе в жертву, щоб ще когось живого зігріти. А ще задивлявся на того сірого яструба, що зависав під хмарами, захопившись своїм полюванням. І тоді добре йому ставало. Напившись того спокою, він забував про війни, які теж тут колись бували. І які приносили немало смертей на цю замирену землю. І багато хто приносив тоді себе в жертву, щоб був у цих горах вселенський спокій. І наче мисливці, що полюють на звірів, ходили по на пів диких стежках загони озброєних до зубів чужинців і вбивали тих, незламних духом сміливих мужів, котрі насмілилися виступити супротив чуми червоної і чуми коричневої. І може аж тепер, пройшовши весь світ, і повернувшись туди, де появився вперше, сідав на межу свого дикого поля і хотів пізнати істину. Бо знав, що коли засне, то вже буде спати сном безпробудним. Подеколи, закривши на мить очі, навіть бачив чоловіка в чорній рясі, що щиро відспівував його. Отак, сидячи на межі, він уже не розумів, де та чорна безодня, у яку ми всі боїмося впасти. Чи тут, по цей бік, де все таки все знане і знайоме, чи там, за межею, де непрозоре все наче сутінки. Він сидів і все ще надіявся що йому, як і кожному, життя принесе тишу. Порепаними руками гортав сторінки свого довгого життя, подеколи пригадуючи дні, які запам’яталися більше. Бачив свої кольорові села, чорні й білі, зелені й красні. Тільки от сірих так ні разу й не побачив. Він сидів, і як колись, в дитинстві, ще загадував бажання. Можливо що вже останнє. Дивний чоловік.
2015р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Народжений горами
Дехто каже, що Карпати молоді гори. Дехто на оборот переконує , що Карпати дуже старі і давні. Але сьогодні не про те. Сьогодні я б хотів розказати про села. Давні, забуті, старі як і самі Карпати. Ці села є всяких кольорів. Є чорні й білі, є зелені й красні, кольорові. От тільки сірих чомусь немає. Мабуть тому, що всього сірого споконвіку і так вистачало. Колись, дуже давно, в одному з таких сіл народився і я. І хоч як не старався втриматися в утробі моєї матері Анни довше, всі мої зусилля виявилися марними. Прийшов час, і я з неймовірною точністю і силою був виштовхнутий у світ цей. Та я знову не про те. Оці давні Карпатські села, давним – давно загублені і забуті світом. Оці села – привиди, що ховаються між зворами і зеленими зарослями. І багато хто блукав по світі білому, шукав спокою, тай не знаходив. Повертався сюди вже направці, бо так ближче, і знаходив тут спокій. Уже вічний. Та перед тим як успокоїтися навічно, виходив десь під вечір до межі свого поля, сідав на горбок,тай дивився сумними очами як буяють зелені зарослі, котрі ніколи не вмирають. Дихав на повні груди свіжим вітром і слухав що кажуть гори. Зазирав у очі кожній божій тварі і бачив там якійсь дивовижі. І навіть відчував біль десь біля серця, підходячи до всохлої смереки чи трепети. Бо вони вже мертві. А вони як і ми частина тої великої вселенної, яка теж ніколи не вмирає. Але вони принесли себе в жертву, щоб ще когось живого зігріти. А ще задивлявся на того сірого яструба, що зависав під хмарами, захопившись своїм полюванням. І тоді добре йому ставало. Напившись того спокою, він забував про війни, які теж тут колись бували. І які приносили немало смертей на цю замирену землю. І багато хто приносив тоді себе в жертву, щоб був у цих горах вселенський спокій. І наче мисливці, що полюють на звірів, ходили по на пів диких стежках загони озброєних до зубів чужинців і вбивали тих, незламних духом сміливих мужів, котрі насмілилися виступити супротив чуми червоної і чуми коричневої. І може аж тепер, пройшовши весь світ, і повернувшись туди, де появився вперше, сідав на межу свого дикого поля і хотів пізнати істину. Бо знав, що коли засне, то вже буде спати сном безпробудним. Подеколи, закривши на мить очі, навіть бачив чоловіка в чорній рясі, що щиро відспівував його. Отак, сидячи на межі, він уже не розумів, де та чорна безодня, у яку ми всі боїмося впасти. Чи тут, по цей бік, де все таки все знане і знайоме, чи там, за межею, де непрозоре все наче сутінки. Він сидів і все ще надіявся що йому, як і кожному, життя принесе тишу. Порепаними руками гортав сторінки свого довгого життя, подеколи пригадуючи дні, які запам’яталися більше. Бачив свої кольорові села, чорні й білі, зелені й красні. Тільки от сірих так ні разу й не побачив. Він сидів, і як колись, в дитинстві, ще загадував бажання. Можливо що вже останнє. Дивний чоловік.
2015р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію