ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Друзі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Друзі
Це світлина з далекого 1937року. На ній троє молоденьких і безтурботних друзів, яким на той час було по 17 – 18 років. Юнак був закоханий у ту, що справа на світлині – темнооку красуню і щонеділі долав до неї відстань у півсотню кілометрів до маленького села Сморжів, що поряд з містечком Клевань1 на велосипеді,а коли сутінки опускалися на землю вирушав назад у Луцьк. Мама юнака була хрещеною матір”ю дівчини і не проти була поріднитися, але кожен раз з великим хвилюванням чекала на сина. Боже борони, щоб залишився заночувати у хаті коханої, що люди скажуть, по селу піде поговір, а це у ті часи велика ганьба для молодої дівчини.
Троє молодих, талановитих, розумних – вони ще не могли знати, що зовсім через невеликий проміжок часу, через чотири роки, усе буде іншим і не таким про яке вони мріяли. Григорій, так звали юнака уже у 1939 році стане активним учасником визвольного руху, піде до лав УПА і там загине. Ніна вийде заміж за Олександра – хлопця із свого села, народить йому у березні 1941року доню, якою він і навтішатися не встигне, бо у травні заберуть його на перепідготовку і у першому бою проти фашистів вони майже беззбройні попадуть у полон і у концтаборі для військовополонених у польському місті Замостьє від голоду, холоду і поневірянь він загине. А Ніна – моя мама залишиться у двадцять один рік вдовою і виплаче усі очі, виглядаючи свого Олександра і не буде вірити навіть очевидцям, які розповідатимуть про смерть її коханого чоловіка, бо похоронку не отримала, а тільки сповіщення про те, що пропав безвісти. Коли уже останні фронтовики повернулися додому, а її коханий не повернувся, вона змирилася і погодилася вийти за мого батька – фронтовика, який демобілізувався і приїхав у село з Берліна влітку 1946року.
А білявочка на світлині - це найближча мамина подруга – єврейка Мішка. На той час у Клевані жили українці, поляки і євреї і усі дружно уживалися Не було ніяких чвар поміж ними. До вересня 1939року на території Рівненщини була Польща. Жили небагато, хто з землі, хто ремесло якесь мав, хто крамницю тримав. От і дідусь мій віддав маму до польки вчитися кравецькому ремеслу, там вони і подружилися з Мішкою. І вишиванки однакові, і пісні українські співали і розмовляли українською, а ще відчували велику душевну близькість.
Коли у червні 1941р.почали бомбити Клевань І і усі навколишні села мама з маленькою тримісячною донечкою Любою бігла аж до с.Пересопниці і там у хлівах на соломі покотом, дні і ночі очікували коли закінчиться жахливе бомбардування і не знали чи буде куди повернутися, чи усе згоріло. Бабусина хата згоріла, а мамина уціліла і там поселилася уся велика сім’я – бабуся її семеро дітей і маленька онучка. Не встигли оговтатися від пережитого жахіття, а тут нове – почалися масові облави на євреїв. Кругом були розклеєні оголошення, що хто буде укривати єврея, то розстріляють усю сім’ю. Мама нічого не знала про Мішку, сусідка сказала, що нібито усіх їх уже забрали, а пізно ввечері Мішка тихенько пошкреблася у вікно, мама зраділа, що вона втекла. Разом з бабусею, коли усі менші діти вляглися спати (двоє старших були у УПА) звільнили від зерна високу бочку і там поселилася Мішка. Цілими днями вона там сиділа, а уночі, як усе навкруг затихало і по вулиці ніхто уже не ходив, мама допомагала їй вилізти і вона хоч трохи могла розім’яти затерпле тіло.. Облави не вщухали і німці уже розстріляли декілька сімей за укриття євреїв. Мішка розуміла, що вона наражає на небезпеку багатодітну сім”ю, де є п’ятеро малолітніх дітей і почала просити маму, щоб вона дізналася у свого брата Володі, чи може він домовитися, щоб її прийняли до лав УПА. І коли він приніс звістку, що їй дозволили, вона попрощалася і вночі вирушила у дорогу. Потрібно було пройти через декілька сіл і дорога була неблизькою. Можливо знову попала у облаву, але гітлерівці її зловили і влаштували показовий розстріл на очах у багатьох жителів села. Мішка була дуже гарною і німець, якому віддали наказ її убити – відвернувся, не зміг дивитися своїй жертві у очі. Мама усе життя згадувала Мішку , і коли розповідала якийсь епізод про їх юність, то на очі завжди наверталися сльози.
Той час і цей, у якому ми живемо дуже схожі, об’єднує їх війна і відчуття чорної не прогнозованої сили. За наказом такої сили знищують, калічать, сіють ненависть між народами, засівають наші душі злом і бажанням помсти. Сьогодні нам усім відомо звідки іде ця чорна сила і ми бачимо яку розруху і біду вона несе на нашу землю і не тільки нашу. А ще не залишають тривожні відчуття, що історія нас нічому не учить. Думаймо і бережімося.
11.11.2015р Надія Таршин
Троє молодих, талановитих, розумних – вони ще не могли знати, що зовсім через невеликий проміжок часу, через чотири роки, усе буде іншим і не таким про яке вони мріяли. Григорій, так звали юнака уже у 1939 році стане активним учасником визвольного руху, піде до лав УПА і там загине. Ніна вийде заміж за Олександра – хлопця із свого села, народить йому у березні 1941року доню, якою він і навтішатися не встигне, бо у травні заберуть його на перепідготовку і у першому бою проти фашистів вони майже беззбройні попадуть у полон і у концтаборі для військовополонених у польському місті Замостьє від голоду, холоду і поневірянь він загине. А Ніна – моя мама залишиться у двадцять один рік вдовою і виплаче усі очі, виглядаючи свого Олександра і не буде вірити навіть очевидцям, які розповідатимуть про смерть її коханого чоловіка, бо похоронку не отримала, а тільки сповіщення про те, що пропав безвісти. Коли уже останні фронтовики повернулися додому, а її коханий не повернувся, вона змирилася і погодилася вийти за мого батька – фронтовика, який демобілізувався і приїхав у село з Берліна влітку 1946року.
А білявочка на світлині - це найближча мамина подруга – єврейка Мішка. На той час у Клевані жили українці, поляки і євреї і усі дружно уживалися Не було ніяких чвар поміж ними. До вересня 1939року на території Рівненщини була Польща. Жили небагато, хто з землі, хто ремесло якесь мав, хто крамницю тримав. От і дідусь мій віддав маму до польки вчитися кравецькому ремеслу, там вони і подружилися з Мішкою. І вишиванки однакові, і пісні українські співали і розмовляли українською, а ще відчували велику душевну близькість.
Коли у червні 1941р.почали бомбити Клевань І і усі навколишні села мама з маленькою тримісячною донечкою Любою бігла аж до с.Пересопниці і там у хлівах на соломі покотом, дні і ночі очікували коли закінчиться жахливе бомбардування і не знали чи буде куди повернутися, чи усе згоріло. Бабусина хата згоріла, а мамина уціліла і там поселилася уся велика сім’я – бабуся її семеро дітей і маленька онучка. Не встигли оговтатися від пережитого жахіття, а тут нове – почалися масові облави на євреїв. Кругом були розклеєні оголошення, що хто буде укривати єврея, то розстріляють усю сім’ю. Мама нічого не знала про Мішку, сусідка сказала, що нібито усіх їх уже забрали, а пізно ввечері Мішка тихенько пошкреблася у вікно, мама зраділа, що вона втекла. Разом з бабусею, коли усі менші діти вляглися спати (двоє старших були у УПА) звільнили від зерна високу бочку і там поселилася Мішка. Цілими днями вона там сиділа, а уночі, як усе навкруг затихало і по вулиці ніхто уже не ходив, мама допомагала їй вилізти і вона хоч трохи могла розім’яти затерпле тіло.. Облави не вщухали і німці уже розстріляли декілька сімей за укриття євреїв. Мішка розуміла, що вона наражає на небезпеку багатодітну сім”ю, де є п’ятеро малолітніх дітей і почала просити маму, щоб вона дізналася у свого брата Володі, чи може він домовитися, щоб її прийняли до лав УПА. І коли він приніс звістку, що їй дозволили, вона попрощалася і вночі вирушила у дорогу. Потрібно було пройти через декілька сіл і дорога була неблизькою. Можливо знову попала у облаву, але гітлерівці її зловили і влаштували показовий розстріл на очах у багатьох жителів села. Мішка була дуже гарною і німець, якому віддали наказ її убити – відвернувся, не зміг дивитися своїй жертві у очі. Мама усе життя згадувала Мішку , і коли розповідала якийсь епізод про їх юність, то на очі завжди наверталися сльози.
Той час і цей, у якому ми живемо дуже схожі, об’єднує їх війна і відчуття чорної не прогнозованої сили. За наказом такої сили знищують, калічать, сіють ненависть між народами, засівають наші душі злом і бажанням помсти. Сьогодні нам усім відомо звідки іде ця чорна сила і ми бачимо яку розруху і біду вона несе на нашу землю і не тільки нашу. А ще не залишають тривожні відчуття, що історія нас нічому не учить. Думаймо і бережімося.
11.11.2015р Надія Таршин
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію