ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Кіс
2026.10.12 15:28
Жовтень ступає у шовкових шатах,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у крони дерев.

Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,

Борис Костиря
2026.10.12 12:23
Я іду в елегійнім тумані
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.

Вячеслав Руденко
2026.10.12 10:02
Пам’ятаю тебе, абрикосовий дух серед липня,
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…

Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за

Віктор Кучерук
2026.10.12 06:18
Щуляться під вітром осокори,
Осінь тче із листя килими, -
То мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.

Ольга Садкова
2026.10.11 23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.

Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.

Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:

хома дідим
2026.10.11 22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив

Іван Потьомкін
2026.10.11 18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од

Володимир Мацуцький
2026.10.11 16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка? Ні, це не о

Артур Курдіновський
2026.10.11 16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.

Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї

В Горова Леся
2026.10.11 15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден

Євген Федчук
2026.10.11 12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів

Тетяна Левицька
2026.10.11 08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.

Віктор Кучерук
2026.10.11 07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.

Володимир Бойко
2026.10.11 00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.

В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси

Ольга Садкова
2026.10.10 19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.

2011

Світлана Пирогова
2026.10.10 16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.

Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Зоря (1950) / Проза

 Дума про отамана
- Любо, братцы, любо-о,
Любо, братцы, жить…

Песня была созвучна и унылому однообразию выжженной степи, и подавленному настроению Махно. Сидя в коляске, он неотрывно смотрел в небо, где, привлеченный блеском его очков, парил одинокий ворон.
"Вот так же кружит где-то близко и Котовский". Махно был наслышан о его зверствах и чувствовал кожей, что пути их сходятся все ближе.
- О… - он задумчиво покачал головой и заиграл желваками, - рубка будет кровавой.

Ураганный ветер перемен пронесся и над этой, богом забытой станцией, оставив повсюду свои следы: сожженную водокачку и разграбленное депо, наполовину вырубленную полосу старых акаций вдоль шляха, за которой пытался укрыться со своими соратниками Махно.

Частая смена власти одурманила головы обывателей близлежащего местечка, но зато развила у них чувствительность других частей тела.
Сидящий на рельсах (возле станционного сортира, чтобы не привлекать внимания) глухонемой стрелочник украдкой начал сигнализировать флажками. Но что-то в нём не нравилось Махно: "Уж очень старается, не подкуплен ли Котовским?"

Увидев условные знаки, разношерстная толпа в засаде зашевелилась - приближался эшелон. Атаковали молча, на ходу цепляясь за подножки, и отталкивая друг друга локтями. Махно первым оказался на вагоне и тут же принялся за дело.

Когда операция уже заканчивалась и, казалось, опасность позади, раздался душераздирающий крик:
- А ну, бросай мешки! Я Котовский!!!
Махно сжался и осторожно поднял близорукие глаза. Над ним угрожающе раздувал щеки тщедушный мужичок в майке и танковом шлеме. От безысходности, как человек, которому уже нечего терять, Махно начал возмущаться:
- Позвольте, а почему вы не по форме одеты? Я буду…. В следующее мгновенье Котовский откуда-то из-за головы, как ниндзя, с кошачьим визгом выхватил резиновую дубинку, и на спину Махно будто плеснули кипятку.
- Ой, ёлки-палки…
- Котяра, тебе помочь? – раздалось снизу, и Махно подумал: "Их тут целая банда…"

Суетливо вытряхивая мешок, он все же ухитрился оставить в нем два куска угля. Затем повернулся и молча полез из вагона, шевеля лопатками под полувоенной рубахой, как будто там бегали блохи.
"А предчувствие не обмануло", - мелькнула мысль. Последнее, что он увидел краем глаза, были бутылки, которые совали Котовскому в специальную, закамуфлированную под его пятнисто-серые штаны, сумку на поясе. Спускаясь по песчаной насыпи, жаждущий мести Махно тихонько завыл:
- В атаку!.. За мной!.. Ура-а-а!!!
- Что ты скулишь опять, как пес? - укусил чей-то раздраженный голос.
И Махно, с досадой швырнув мешок в пустую коляску, тронул ее с места. Тачка сразу заскрипела всеми тремя своими колесами, наводя на окружающих еще большую тоску.

Станционное здание с облупившейся штукатуркой осталось позади. Теперь Махно шел вдоль высокого, покрытого угольной пылью бетонного забора, за которым располагался "секретный объект". Никто в местечке не знал, что именно привозили сюда огромные самосвалы и вывозили в разные страны большегрузные фуры: так высоки были их борта. Самые любопытные из милиционеров даже подпрыгивали на крышах своих автомобилей, пытаясь заглянуть за забор, но все было тщетно.

Махно не был любопытен и думал сейчас о другом.
Нет, не его это призвание – на поезда нападать. Придя к такому выводу, он почувствовал, как с души сразу свалился огромный камень. Эти побои, этот ежедневный, унижающий достоинство страх. Все! Теперь начнется жизнь, наполненная смыслом: одухотворенная, по совести! Утром зарядка, вечером отбой…

"Вот заработаю как-нибудь денег. А как?" – Махно даже остановился.
Он приблизительно подсчитал, сколько нужно на уголь, и между лопатками опять зачесалось. А воображение рисовало: зима, в доме ледяной холод. Костлявая рука голода вцепилась в детское горлышко… Что-то похожее на это он сегодня уже видел. Так Котовский схватил бутылку самогона. «А почем нынче сахар? Нет… Дорого. Что же делать?! Что же?.."

Лишь сейчас он обратил внимание на стену, которую как мухи, облепили жирные буквы, и так же назойливо лезли в глаза: "Купим за очень большие деньги натуральные не седые волосы от 25 см. Только один день в ДК проездом …"
Такими листовками уже давно был обклеен весь городок, и жена Махно говорила, будто это чей-то дьявольский замысел. Якобы этим текстом зомбируют, постепенно приучают людей к алчности, к деньгам, как к наркотикам; и в дальнейшем, каждый будет готов пойти из-за них на любое преступление.

Махно быстро посмотрел по сторонам, затем по-бараньи нагнул голову и, разведенными пальцами, скосив глаза, стал замерять длину волос. Седых совсем мало, можно и повыдергивать. До заданной длины не хватало всего два-три сантиметра. А на макушке были бы все двадцать пять…. Но что подумают его бывшие ученики, когда увидят лысым (раньше Антон Карпович Махно был школьным учителем по труду, но его сократили, решив, что этот предмет теперь не нужен).

"Неужели гипноз начал действовать? – он, будто очнулся от наваждения и поспешил домой, - может, на "Поле чудес" еще успею".

* * *

Во дворе навстречу хозяину радостно бросился Серко.
- Ну, давай еще целоваться будем! – недовольным тоном осадил его Махно, и пес, опустив голову, побрел в конуру.
"Шкура толстая, как у бегемота. Никаких тебе забот, - позавидовал он собаке. И осторожно открывая дверь в дом, спохватился: А где же цепь? Ну, это мог только свой… Конечно, сосед уже отнес в приемный пункт».

- Батька! Уголь принес? – басом спросил лобастый крепыш лет шести.
- Вовка, ты как отца называешь?! – из тени вышла озабоченная хозяйка, и раздалась звонкая затрещина.
- О, ё-ханый бабай! – Вовка набычился и машинальными движениями начал выщипывать из головы короткую рыжую щетину. Он занимался этим довольно часто, когда задумывался, и надо лбом уже образовалась небольшая лысина. Поначалу родители пытались отучить его от этого детского греха подзатыльниками, но все было напрасно, и они смирились.
- Да ладно, Лена, пускай называет, - Махно положил на шишковатую голову сына тяжелую ладонь. Где жене понять романтичную мужскую душу.


- Ну что, дождался рынка? – миловидная усталая женщина подсела к столу и стала "ласкать" мужа взором. Махно напрягся и потупился, - пиво покупаешь в любое время суток, как и мечтал, да?.. - Махно внимательно рассматривал Вовкин затылок, - и нигде никакой очереди? - продолжала она радостно удивляться, - напился? Вкусно?
- Ну, Леночка, интеллигенты ведь всегда шли на жертвы ради свободы. Нужно подождать еще. Ты ведь знаешь, что демократии сотни лет строились.
«Что за пятно у Вовки над загривком? Неужели от рождения? А может, набили? Знакомый силуэт…" – крутилась мысль у него в голове. На затылке сына в родимом пятне Антон Карпович увидел вдруг фигу. Почти такую же, как на лбу у Горбачева. Только у Генсека кукиш смотрел справа налево, а у Вовки - слева направо.

- А что… - не успел Махно раскрыть рот, как сын пулей вылетел в соседнюю комнату и тут же вбежал обратно, держа на плече резиновую палку.
Махно привычным движением, как боксер в глухой защите, закрыл голову руками, но Вовка пробежал мимо и небрежно бросил на кухонный стол кусок электрокабеля. Махно размахнулся, чтобы дать сыну затрещину, но Рыжий в последний момент наклонил голову, и Антон Карпович только ушиб пальцы. "Затылком видит, что ли?"

- Тебя же могло убить током! Знаешь, сколько на электрослесаря нужно учиться? Учиться, учиться, и еще раз учиться!!! Ты где это взял?!
- Нашел возле дырки в земле, - пробасил Вовка.
- А в дырке что было?
- Мужики матерились…
- Ну ладно, беги, поиграй на улице, - натянуто улыбнувшись, Махно легонько подтолкнул сына к выходу.

Остановившись в дверях, Вовка обернулся и пробурчал:
- Там под поливинилхлоридным пластикатом – металлокорд, - затем, выдернув из головы пару щетинок, строго добавил: - а заземляющую жилу не трожь, она моя! – и вышел.
Оробевшие родители переглянулись. После этого, Махно шваброй достал из тайника под диваном учебный слесарный инструмент, протер от смазки и… работа закипела.

- Помнят, Лена, руки-то, не забыли… - и довольный, прикидывая, сколько он сможет выручить за медь, тихонько запел свою любимую:

- Любо, братцы, любо-о,
Любо, братцы, жить.
С нашим атаманом
Не приходится тужить…

* * *
Черный "Ауди" по-поросячьи завизжал тормозами и замер, как вкопанный. На отполированном капоте волчком вертелся напоминающий гранату небольшой булыжник.
Сосед Махно, угольный бизнесмен Шубин, по кличке Добрый, бросил руль и схватился за пистолет, но стриженая рыжая голова через мгновенье уже затерялась среди цветущих подсолнухов.
- Нинель, чей этот выбл… мальчик?
- Тебе шо, Лёнчик, повылазило? – чуть не плача, жена Шубина терла ушибленный о стекло лоб, – чей… Ленин!

* * *
Наступал ХХІ век.
Народ опускался на следующий виток развития.
Подташнивало.

2001г.






    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-11-19 18:19:45
Переглядів сторінки твору 956
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
Автор востаннє на сайті 2023.08.09 21:28
Автор у цю хвилину відсутній