Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.09
22:48
Во ім’я Вищого Життя, слава горньому Світлу!
Я – пастир, що любить свою отару. Пасу я овець і ягнят, на своїх плечах ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від посовища за огорожею. Не веду їх до берега моря, щоби вони не побачили виру
2026.07.09
19:13
Вже день у сонця на щиті.
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
2026.07.09
17:52
Старий Овсій вмовив сина у Базар відвезти.
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
2026.07.09
14:08
Мобільний знову на ходу,
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
2026.07.09
13:53
Ці вибухи потужно пролунали
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
2026.07.09
12:00
Розшарпана, розхристана, розколота,
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
2026.07.09
11:42
може праведним було
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
2026.07.09
09:25
Це рідна його країна,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.
Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
І зовсім не Казахстан,
Як мати, втрачала сина,
А він забавляв путан.
Пропала – і все, що знаєм,
Охмуда стезя земна.
Не буде сердечних таїн,
2026.07.09
09:15
Колись у шахтарських пагорбах, що у Дакоті
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
Жив був юнак на ім’я Рокі Ракун
Раз його подруга втікла із якимось зухвальцем
І, звісно, Рокі страждав
Мовби заціпило геть
Казав ”Найду, хай там як“
Оце, прибувши до міста, він
Зняв собі кут у місцевім сал
2026.07.09
07:18
Під кручею, улігшись горілиць,
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
Я бачу, що, як кубками на таці, -
Гранчасті бані храмів і дзвіниць
В проміннях сонця пишно золотяться.
А вище них - незміряна блакить,
Жива і чиста, ніби милість Божа, -
Красою заохочує так жить,
Що просьбі я відмовит
2026.07.09
03:55
Летовиська душа - наскрізний протяг,
твій запізнілий - з-поміж хмар - літак.
- Привіт. Це ж ти!
- Ну, звісно, ж я - та годі
стояти тут - ходім усім увспак.
А потім ще було: і раллі й кросинг,
і казино, і казинаки, і..
твій запізнілий - з-поміж хмар - літак.
- Привіт. Це ж ти!
- Ну, звісно, ж я - та годі
стояти тут - ходім усім увспак.
А потім ще було: і раллі й кросинг,
і казино, і казинаки, і..
2026.07.08
13:50
Пробіжка на морозі - це подорож неждана,
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.
Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від то
2026.07.08
13:08
Не ловіть мене, як рибку срібну —
Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
Вислизну на глибину із рук.
На шалені витівки ще здібна
Лиш, коли почую серця стук.
Есемески сиплються горохом,
Синь у бороду, а біс в ребро.
Аватарку виклали нівроку,
Та з перини сиплеться перо.
2026.07.08
10:43
на третій день ізранку лишившись врешті-решт на самоті відчиняє вікна знімає покривала із дзеркал запалює ароматичні палички · ставить чайник на газ відкриває закриває холодильник їсти не хочеться · хочеться якомога ретельніше вимити холодильник · після ч
2026.07.08
06:57
Проганяю ілюзії,
Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.
Позбуваюсь надій,
Бо з невірною музою
Я уже сам не свій.
Більш її не затримую,
Не продовжую гру, -
Сам справляюся з римами
І помалу творю.
2026.07.08
00:50
Серед гiр заховавшись вiд свiту,
Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.
Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зупинився збентежений час.
Вiн собi не дозволив любити,
Аби вогник в душi не погас.
Сонце й мiсяць за руки взялися,
Танцувавши на небi щодня.
"На шляху, тiльки не помилися", -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Остров Мертвых. Маленькая поэма
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Остров Мертвых. Маленькая поэма
...Я подумал с тоской- что случилось со мной?..
Я был ранен... А может, и просто больной...
Словно плесом, сознанием стлался туман...
Я увидел!.. Разбился со звоном стакан!!!..
...Остров Мертвых- здесь время повернуто вспять...
Остров Мертвых- доплыть? Долететь? Дошагать?
Из обломков фантазий восстал наяву,
И к нему я на утлой лодчонке плыву...
..............................................
...И плесо широкой безбрежной реки...
И посох того, чьей коснешься руки,
Когда он поможет на землю сойти...
Окончен твой путь. Дальше нету пути.
..............................................
...Он смотрит пустыми глазницами окон,
Как в душу глаза... Словно бабочка в кокон
Желает вернуться, избегнув полета.
Как будто тебе потаенное -КТО ТЫ?-
Желает задать наводящий вопрос
С ухмылкой... Да только все это всерьез-
Таинственность входа с подобием свеч...
А может быть- выхода?.. Места для встреч?..
И мучить не будут фантомные боли
По тем, кто ветрами развеяны в поле...
Чьи души касаются вечером сизым...
Склоняясь, дрожат на ветру кипарисы...
Да нет же!.. Собрать свою волю в кулак!..
Смыкаются вежды... Здесь что-то не так!..
Проснуться скорей от кошмарного сна!..
Да только я стал забывать имена,
Которые в памяти ПЕРВОЙ ВЕСНЫ...
Верните мне память!.. Верните мне сны!..
Как ХОЛОД ТЕПЛОМ разлилсЯ по душе...
Я дома. Скорей бы согреться уже...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115112400961
Я был ранен... А может, и просто больной...
Словно плесом, сознанием стлался туман...
Я увидел!.. Разбился со звоном стакан!!!..
...Остров Мертвых- здесь время повернуто вспять...
Остров Мертвых- доплыть? Долететь? Дошагать?
Из обломков фантазий восстал наяву,
И к нему я на утлой лодчонке плыву...
..............................................
...И плесо широкой безбрежной реки...
И посох того, чьей коснешься руки,
Когда он поможет на землю сойти...
Окончен твой путь. Дальше нету пути.
..............................................
...Он смотрит пустыми глазницами окон,
Как в душу глаза... Словно бабочка в кокон
Желает вернуться, избегнув полета.
Как будто тебе потаенное -КТО ТЫ?-
Желает задать наводящий вопрос
С ухмылкой... Да только все это всерьез-
Таинственность входа с подобием свеч...
А может быть- выхода?.. Места для встреч?..
И мучить не будут фантомные боли
По тем, кто ветрами развеяны в поле...
Чьи души касаются вечером сизым...
Склоняясь, дрожат на ветру кипарисы...
Да нет же!.. Собрать свою волю в кулак!..
Смыкаются вежды... Здесь что-то не так!..
Проснуться скорей от кошмарного сна!..
Да только я стал забывать имена,
Которые в памяти ПЕРВОЙ ВЕСНЫ...
Верните мне память!.. Верните мне сны!..
Как ХОЛОД ТЕПЛОМ разлилсЯ по душе...
Я дома. Скорей бы согреться уже...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115112400961
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
