Важко знайти людину, хоч би трохи причетну до мистецтва, яка б не любила шопенівської музики, не знаходила в ній неповторної художньої принадності. Саме з п’єс Шопена – надзвичай мелодійних, свіжих, чарівних глибиною почуттів і красою форми, – починається радісне прилучення багатьох людей до музики.
Творчість Шопена нерозривно пов’язана з життям польського народу, з його піснями й танцями, з усією прекрасною і гордою постаттю волелюбної й стражденної Польщі. Враження від рідної природи й національного мистецтва все життя надихали творчий геній Шопена.
Саме цими впливами визначається щонайоригінальніший стиль шопенівської музики, яку можна непомильно впізнати з перших же тактів.
Справжній син Польщі, близько пов'язаний з революційними колами, Шопен пристрасно мріяв про відновлення незалежності своєї батьківщини. З надією писав він друзям, що буде Польща – чудова, сильна, і ця віра в прекрасне майбутнє рідної країни живила багато сторінок його музики.
Після розгрому Польського повстання 1830 року Шопен оселився у Франції. До кінця своїх днів, відірваний од любимої батьківщини, він продовжує жити інтересами визвольного руху. Настроями бурхливого протесту, гніву і громадянської скорботи забарвлені його видатні твори, написані під безпосереднім впливом страшної звістки про розгром повстання. Такими є широко знані його фортепіанні п’єси «революційний» етюд до-мінор, прелюдії ре-мінор і ля-мінор, а також скерцо сі-мінор. Та і в багатьох інших його творах крізь м’який ліризм прозирають образи гніву, люті, палкої боротьби.
«Це гармати, прикриті квітами», – сказав про мазурки Шопена Роберт Шуман. У своїх фортепіанних п’єсах композитор оспівав героїчне минуле Польщі, виразив гордий дух свого народу. Йому вдалося опоетизувати жанри народного і побутового танцю, вдихнути в них риси найтоншого психологізму, трепет і багатство душевних порухів людини.
У чудесній національній самобутності – особливі чари шопенівської музики. Він перший зробив надбанням усього людства своєрідну, свіжу музику Польщі, яка має власні особливі лади, ні на що не схожу пружну ритміку.
Захоплює і вражає в його музиці дивовижна чистота стилю. Якщо говорити про найвищий ступінь досконалості в музичному мистецтві, то передусім його слід віднести до творів Шопена. Це величезний майстер мелодії – співучої й виразної, здатної дійти до свідомості й закарбуватися в пам’яті навіть непосвяченого слухача. Водночас Шопен – сміливий новатор, який відкрив нові обрії для мистецтва. Витончена піднесеність духу, іноді навіть тендітність почуттів і ювелірна відшліфованість художніх деталей поєднуються в його музиці з достеменною демократичністю і найжвавішою комунікабельністю. При цьому він ніколи й ніде не знижував високого строю своєї ліри, шукаючи легкого успіху.
Дивує скромність художніх засобів, якими послуговувався Шопен. Він не писав ані опер, ані ораторій, ані симфоній, зосередивши свої інтереси майже виключно в царині фортепіанної музики. Зате яке неймовірне багатство образів, думок, настроїв у його п’єсах для роялю! Здається, що виражальні можливості фортепіано розкриваються в його музиці з вичерпною повнотою. Серед найвідоміших творів Шопена – два концерти для фортепіано з оркестром, три сонати, чотири балади, фантазія, чотири скерцо, п’ятдесят вісім мазурок, полонези, вальси, ноктюрни, прелюдії, етюди. Тут можна побачити твори найрізноманітніших масштабів – від капітальних п’єс справді симфонічного розмаху до афористичних стислих мініатюр. Декотрі з цих п’єс і в наш час становлять великі труднощі для піаністів, хоча композитор ніколи не захоплювався самовдоволеною віртуозністю.
Музика Шопена здавна стрічала якнайбільш живий відгук у Росії, захоплюючи передових музикантів і широку публіку. Тут позначалася і природна спорідненість братніх слов’янських культур і духовна близькість прогресивних людей нашої країни до волелюбного мистецтва польського генія. Можна було б навести висловлювання багатьох визначних російських музикантів – від Балакірєва до Шостаковича, які з глибокою повагою і любов’ю оцінюють мистецтво Шопена. Саме в Росії ще в ХІХ столітті висунулися такі видатні виконавці шопенівської музики, як Антон Рубінштейн і Сергій Рахманінов, що зуміли передати всю непогамовну могуть і глибину цього мистецтва. Ці традиції успішно продовжують блискучі радянські піаністи Лев Оборін, Яків Зак, котрі завоювали перші місця на міжнародних конкурсах як найкращі інтерпретатори музики Шопена, Володимир Софроницький, Віктор Мержанов та інші.
Любов до Шопена вічно житиме в серцях мільйонів людей різних національностей. Його чудова музика завжди буде невід’ємною частиною духовної культури людства, пробуджуватиме в людях почуття прекрасного, жагу свободи й високу радість естетичної насолоди.

1960 р.


Переклав Василь Білоцерківський

Хоча у статті на славу Шопенові певною мірою бринить російсько-радянський погляд, вона може бути цікавою як вияв зацікавлень Георгія Свиридова, що походив з м. Фатежа, тобто з Курщини - української етнічної території.