ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2017.10.22 00:33
В житті без завтрашнього дня
Вчуваю зраду в кожнім слові,
І проминальної любові
Зоря ввижається мені.

Так розлітатись врізнобіч,
При зустрічі ледь впізнавати,
Та знову ніч. Знов цілувати

Кристіан Грей
2017.10.21 21:11
A я по rouge trail велосипедом
Намотую вранці 11 миль -
У очі б'є вітер,
Чудове повітря
І сонечко літнє -
Привіт вам,
Привіт!

Іван Потьомкін
2017.10.21 20:55
Коли удосвіта туман пливе долиною,
Здається, що Ейн-Керем –
Звичайнісінька ріка, а гори – береги її.
Осяяна вогнями, от-от затрубить
І зніметься із якорів Гадаса .
Десятки бакенів освітлюють їй шлях...
...Удень оця фата-моргана зникне,
Та вечір упо

Нінель Новікова
2017.10.21 12:22
Ця абрикоса,
Наче осіння жінка!
Гірчить красою…

2017

Любов Бенедишин
2017.10.21 11:58
Фліртувала з випадком.
В оченятах – бісики…

Доле, віща вигадко.
Згадко, дивна містико.
Кров’ю в серці біль кипів,
На чернетку скрапував…

Лариса Пугачук
2017.10.21 00:06
переганяючи у вільному падінні проміння сонць
закони фізики змітаючи недбало з доріг
вогнем любові спалюючи пустоту
нові шляхи вихоплюючи зірко
спиняючись у точках росту просто
народжуючи світло
світ наповнюючи ним

Ярослав Чорногуз
2017.10.20 23:22
Вже у саду печально вечоріє,
І холод заповзає під пальто.
Імла все більше опускає вії
На цей осінній затишний куток.

Руда сосна красується гілками,
Немов додолу ллє загуслий мед,
Як та чарівна жінка. В пору саме

Нінель Новікова
2017.10.20 22:02
Яскраве листя,
Похмуре, сіре небо –
Тихий сум душі…


2017

Роксолана Вірлан
2017.10.20 20:09
Високий сум — красива глибина,
Тонке нашестя золотих енергій.
Горить живло і тінь горить спадна,
завогнивши окілля безберегі.

Та що мені до того? Що до то...?
Що ліс ізтік листвою, наче кров*ю,
Що оболоку вихолов затон,

Ірина Вовк
2017.10.20 17:09
С.119 «Наближалося 17 жовтня 1905 року. Марія Костянтинівна наготовилася вже до від’їзду в Галичину, я – до Києва, коли зовсім несподівано, блискавкою майнула звістка про залізничний страйк: зупинилися поїзди, замовкла почта і ми мусили припинити свої зб

Галина Онацька
2017.10.20 16:59
Білим помахом крил, журавлиних надій,
Не повернеться знов серця вірного втіха.
Там де разом були на стежинах із мрій
Вже панує печаль, градом всіялось лихо.
Йшла наосліп вперед і не вірила в смерть,
Бо кохання жило, гріло і рятувало,
Та лихої війни

Галина Онацька
2017.10.20 16:55
Так хочеться, щоби настав кінець війні,
Щоб більш не гинули солдати й мирні люди!
Щоб очі діток не були сумні,
Щоб біль та жах більш не стискали груди.
Щоб Україна врешті-решт перемогла
Заброд-загарбників в Донбасі, іго люте...
Та ще, щоб совість до

Маркіяна Рай
2017.10.20 12:36
А мені до сонця, а мені до сонця би дотягнутись!
Хай би соки всі, хай би соки мої осушило.
Бо мене тут наскрізь пронизує слово-шило.
А моє? - Моє так і не зворушило.

А мені до серця, а мені до серця би докричатись!
Хай стискає груди, хай збивається

Маркіяна Рай
2017.10.20 12:35
Ця весна принесла нам багато лиха у повенях.
Я навчилася бути тихою - мудро й завбачливо,
І розсіяла пам'ять, що пилом зависла в променях,
І пробачила рікам, що водами б'ють розпачливо.

Так бурхливо несеться ріка життя, безкінечності,
Прокладаючи

Кристіан Грей
2017.10.20 10:46
Newark оточений з трьох боків,
У ньому є все, як в Греції,
Саме там неймовірних красунь я зустрів
І побачив багато ще дечого.


18.10.17

Галина Онацька
2017.10.20 10:13
Чи зігріє осінь золотом багряним?
В стрічках жовті коси виїли тумани.
Полотно яскраве вицвіло пастельно,
Сонце, ще ласкаве, гладить карамельно.
Річка заблукала поміж верболозів,
Бо ж вона не ждала вранішніх морозів.
Шерхнуть трави біло… опадає листя
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02

Арбер Йамолсен
2016.03.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Серго Сокольник / Поеми

 Легенда про Довбуша. Поема
Поема написана у співавторстві з поетесою Іриною Лівобережною

ПРОЛОГ
Що за постать стоїть
Вдалині від людської оселі,
Наче хвиля тремтить,
І зникає у темряві скелі?
Це фантазії плід?
Чи відлуння гірської природи?
Чи одвічний політ
До свободи - у скруті народу?
Хто ти, Довбуше, - хлоп
Чи розбійник, хоча й благородний?
Доля випала, щоб
Жив ти вічно, Герою народний.
..................................
У ПОШУКАХ МОЛЬФАРА
Не флояри приглушений спів.
Не вітрів завивання і чари…
В глибині непролазних лісів
Віднайду я криївку Мольфара.
Стежка вгору крута і слизька.
Над потічком місток, наче стрічка
Ненадійна, легка та хитка,
Та нема що втрачати Марічці…
Бо коханий пішов в небуття…
Помирав він у муках пекельних.
То навіщо – без нього життя?
Полонини ридають і скелі.
Вже темніє… Невже не дійду?
Доведеться ховатись до ранку,
Колисати болючу біду,
Та ятрити негоєні рани -
Біль душі… Ай! Провалля! Усе!...
Хто це? Звіром, немов блискавицею,
Хто мене, безпорадну, несе
Очі – владною сірою крицею?…
.................................
Чи людина ти, чи звір,
Чарівник-мольфаре?
Посеред величних гір
Волоха* примара?
Із глухих часів прадавніх
Ти живеш і нині
Десь в Бескидах, в кожній дАні
Лісу й полонині.
.................................
*Багато хто споріднює мольфарів
зі старослов’янськими волхвами.
Слов’янські волхви – це, можливо,
карпатська жрецько-шаманська група
кельтів – волохи (галл. Volcae),
пов'язана з тотемом вовка.
.................................
ЗУСТРІЧ З МОЛЬФАРОМ
Він дивився на мене.
Здригалася кожна клітинка...
Чорні прядки волосся його
Тріпотіли під вітром Карпат,
Ніби кублище змій…

Він дивився крізь мене…
І голос пронизливий: «Дзвінка?...
Ти прийшла до обійстя мого
Після жаху від страт,
По отруту. Брехати не смій!...»

-Я бажала, бажала шалено
Коханою зватися жінкою.
Я позбулася всього,
Бо стікали і доли, і гори
Сльозами журби…

Ось намисто черлене
І талярів срібних торбинка.
Проведи мене шляхом – до нього…
Дай мені забуття мандрагори,
Чарівник-ворожбит!
.................................
Чи людина ти, чи звір,
Чарівник-мольфаре?
Посеред величних гір
Волоха примара?
В громовицях і стрімнинах
Дримбу твою чути.
Та чи можеш ти людину
З небуття вернути?
.................................
СПОГАД МОЛЬФАРА
Як пізнали круті гори, наші полонини
Де опришки – діти лісу - стежками ходили.
Два пістолі за чересом, топірці та кріси,
Танцювали арканА – аж луна над лісом!

Ватажок Олекса Довбуш знав таємні чари,
Бо колись зустрів хлопчина чаклуна-мольфара.
Величезні каменюки підіймав він легко.
Із корінням вирвав якось молоду смереку.

Заговорений був легінь дивними словами:
«Не пролий ти кров невинну. Не живи з жінками.
Три зернини я вкладаю у твою правицю.
Третє слово - не виказуй нашу таємницю»
.................................
КАРТИНИ З МИНУЛОГО:
.................................
ОЛЕКСА ДО МАРІЧКИ
Стан твій гнучкий, як у ласки,
Коси – як звивиста річка.
Вийди, кохана любаска,
Вийди до мене, Марічко!
Стала ти сяйвом зірниці,
Прихистком дикому звіру…
Знаєш мою таємницю,
Та як собі – тобі вірю.
.................................
НАОДИНЦІ
Ах, Марічко! Які
В тебе ніжки стрункі...
Як купалась ти щойно
У вирі ріки,
Я від хіті завмер,
Все тебе виглядав...
Йди до мене!
І ніжку на мене постав!..
Ох, ці ніжки...
Вони ж чи туди завели?...
Наче ліжко,
Нам вранішні трави були...
Чи на щастя
Ми разом, а чи на біду...
Своєчасно
У хату до тебе прийду!..
...........................
СТЕФАН ДЗВІНКА
Ой, Олексо, дні минулі,
З любкою не бути!
Вже скували тобі кулю
На загибель люту.
Тре 12 служб над нею
В церквах відслужити,
Щоб з наступною зорею
Вже тобі не жити.
Кулю ту налаштували
Зерна, і пір’їни.
Підла зрада підкладала
Чорну волосину
Із твого чола, опришку,
Наймитовий сину!
Я звільнюсь від тебе в ліжку,
Від ярма й данини!
.................................
...Сиплеться порох по люфі...
...Серце п"яніє від люті...
-Ти за Дверима, Олексо?
Скоро відійдеш далеко...

Сивий від пороху дим...
Будеш повік молодим...
Хочеш Марічки? Тримай
Кулю! У вічність рушай!!!...
.................................
ОСТАННЯ ЗУСТРІЧ
-Тебе я кликала, коханий мій,
Бо бачу снів тривожний плин:
Стікаєш ти страшною раною,
Під деревом, де сам-один,

Без зброї… гавкіт наближається
Собачий… Стефан – на чолі…
-Дурниці щось тобі ввижаються!
Немає зброї на землі,

Такої, щоб завдати шкоди нам!
Хай навіть дідьк-о на чолі!..
Отак життям, мов лезом ходимо...
Усе блукаємо в імлі...
......................................
...Давно несу я смерть панам,
Не проливаю кров невинну,
Та тільки ти – моя провина…
Чи ж ця любов зашкодить нам?
Повір мені, моя єдина…
.................................
НІЧНИЙ ВІЗИТ ДОВБУША
-Ти за дверима, чи любка?
Най поговорим, як люди?
Ходять чутки у громаді:
Стефан – причетний до зради?
.................................
Не врятує дивний звір,
Що сидить у грудях…
Гей, Олексо, сину гір,
Кара тобі буде!

Бо багатства не беріг,
Щедрий будь до кого,
А кохання, як на гріх,
Зажадав чужого...
................................
ОСТАННІ ХВИЛИНИ
...Куля пробила плече.
Кров безупинно тече.
Сутінки стали густими…
Де ж ви, мої побратими?

Бартка з пістолями – вам!
Ніц не віддам ворогам.
Куля – відплата за хіть…
В гори мене віднесіть!..
.................................
Буде зі мною розп’яття
В ніч, коли знято закляття…
.................................
Чи людина ти, чи звір,
Чарівник-мольфаре?
Посеред величних гір
Волоха примара?
Бачиш вглиб і бачиш ввись
Ти завжди далеко…
То чому ж не зупинивсь
У той день Олекса?
.................................
МОЛЬФАР ТА ДЗВІНКА
-Що ж... - задумливо мовив Мольфар -
Дивно склалось... А може - не склалось
У Олекси життя... Щедрий дар,
Бачу дав я даремно. Так сталось,

Що не зміг попередити я
Вашу зустріч, що долею стала.
Дзвоном стало останнім ім’я,
Що дзвенить... Що у серце запало.

Як я врізав йому три зерна
У долоню, поставивши захист,
Знав, що згуба для нього одна -
Буть коханням охопленим навхрест...

Не по тебе прийшов він у світ.
Не для пестощів згуби хмільної.
Він змарнілий людський родовід
Мав полити живою водою,

Чи-то кров’ю зажерливих псів,
Що народ наш щоденно терзали,
Наших гір, і річок, і лісів
Хазяями облудливо стали!

Він надію народу надав!..
А загинув, мов зрізаний колос...
...і здригнувся, неначе упав,
у Мольфара від розпачу голос.

Хочеш, Дзвінко, отрути? Бери.
Мандрагора сльозою стікає.
Це останні Мольфара дари.
Йди до Нього. Мерщій! Він чекає!..

...і як Дзвінка отруту взяла
Що зведе її вмить в домовину,
Був Мольфаром задуманий план...
Знов у нього в руках три зернини...
.................................
...Десь простує Дзвінка боса...
Там трава м"яка...
Ноги змочені у росах...
І в руці рука...
І голівку похилила
На ЙОГО плече...
..Не віднайдена могила,
Де ріка тече,
Де смереки над водою,
Наче вояки,
Налаштовані до бою,
Стали край ріки...
Сірий камінь під горою,
Вкритий тліном чар,
І неспішною ходою
Йде туди Мольфар...
Три зернини... Поцілунок,
Міць, гаряча кров...
Так освячений дарунок
Оживає знов.
.................................
ЕПІЛОГ
Рвуться в серці кайдани - дивись!
Пломеніють майдани - дивись!
Революція дзвонами б’є!
За свободу! За щастя своє!

Задум втілив карпатський Мольфар.
Три зернини - опришкові дар -
Повернув. І вживив у серця...
...Як тобі боротьба до лиця,

Український народе-герою!
Ти за Волю готовий до бою.
Зріє часточка Довбуша в нас,
Бо порив до Свободи - не згас.

Ми йдемо. Бо майбутнє нас кличе!..
.................................
...А у Довбуша мужнє обличчя...
...А в Марічки постава струнка...
Поміж гір протікає ріка,

Понад нею місток чарівний
Де, як цвіт розквітає нічний,
Душі поряд Олекси й Марічки…
Та далеко... У вічності річка…


© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115112811204





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2015-11-28 22:11:38
Переглядів сторінки твору 1296
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.849 / 5.5  (4.651 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.703 / 5.57)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.739
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2017.10.20 03:32
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лілея Дністрова (Л.П./Л.П.) [ 2015-11-28 23:28:05 ]
Вражаюче...хоч смерть Олекси Довбуша, для історії залишається таємницею...дослідники, ніби відкидають романтичну версію вбивства. Твір переповнений чаруючим карпатським колоритом.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2015-11-29 12:09:44 ]
Так, авторська праця заслуговує подяки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Серго Сокольник (М.К./М.К.) [ 2015-11-29 22:33:05 ]
То дякую, Олександре!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Серго Сокольник (М.К./М.К.) [ 2015-11-29 22:33:29 ]
Спасибі, Лілеє!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Дністран (М.К./Л.П.) [ 2016-04-24 09:56:42 ]
Дуже майстерний дует! Цікава техніка написання. Мені сподобалось!!!