Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.26
06:06
Ридала мати: «Вбили сина!»
І проклинала Україну,
І рвала коси на собі.
Колола серце гостра голка,
В труні лежав її Миколка,
В якого очі голубі.
«Тебе ж, — волала рідна мати, —
І проклинала Україну,
І рвала коси на собі.
Колола серце гостра голка,
В труні лежав її Миколка,
В якого очі голубі.
«Тебе ж, — волала рідна мати, —
2025.10.26
05:33
У могилах, у руїнах
Рідна сторона, -
Кривду робить Україні
Проклята війна.
Вбивства, болі та страждання,
Де б я не ходив, -
Не існує заклинання
В світі од біди.
Рідна сторона, -
Кривду робить Україні
Проклята війна.
Вбивства, болі та страждання,
Де б я не ходив, -
Не існує заклинання
В світі од біди.
2025.10.26
00:27
Не все в цім світі українське…
З найважливіших запитань
Чому на смак, як мед, злодійське
І в шані виблядки і срань…
Чому нарід шанує панство
Можливо досить а, нарід?
Суцільно виключно зухвальство
Ми ж — джерело своїх же бід…
З найважливіших запитань
Чому на смак, як мед, злодійське
І в шані виблядки і срань…
Чому нарід шанує панство
Можливо досить а, нарід?
Суцільно виключно зухвальство
Ми ж — джерело своїх же бід…
2025.10.25
22:51
Про бійку між Гітлером і Сталіним)
“Друга світова спецоперація” –
Так назвали б ту війну сьогодні.
Дві країни – звіра два, дві нації
– Прагнули кінця цивілізації
І на компроміс були не згодні.
Кігті один в одного встромляли,
“Друга світова спецоперація” –
Так назвали б ту війну сьогодні.
Дві країни – звіра два, дві нації
– Прагнули кінця цивілізації
І на компроміс були не згодні.
Кігті один в одного встромляли,
2025.10.25
22:26
Старому немає з ким говорити,
його ровесники померли.
Тільки з тишею,
тільки з вічністю,
тільки з німотою.
Його кімнатою
ходить навшпиньках
вічний голос,
його ровесники померли.
Тільки з тишею,
тільки з вічністю,
тільки з німотою.
Його кімнатою
ходить навшпиньках
вічний голос,
2025.10.25
21:03
Не нагадуй мені про себе,
Бо валізи осінь готує.
Заблокую споминів сервер,
Все минуле сховаю в тубу.
Не нагадуй мені про себе,
Зона серця вже недосяжна.
Не для мене моделінг-вебка,
Бо валізи осінь готує.
Заблокую споминів сервер,
Все минуле сховаю в тубу.
Не нагадуй мені про себе,
Зона серця вже недосяжна.
Не для мене моделінг-вебка,
2025.10.25
19:20
Горне хвилею скреслу кригу
Повновода ріка Десна…
Мій старий молодий Чернігів!
У нас доля на двох одна.
Починалася світла віра
Від Антонієвих печер –
І курганів твоїх кумири
Повновода ріка Десна…
Мій старий молодий Чернігів!
У нас доля на двох одна.
Починалася світла віра
Від Антонієвих печер –
І курганів твоїх кумири
2025.10.25
14:01
В ту саму мить мій намір стих…
В цю саму мить переболіло
І віднесло мене від злих
Спочатку душу… згодом й тіло…
А вітер ніжно побурчав…
А згодом зорі з неба сплигли…
Осіння дівонька-свіча…
Ну, тобіш всьо… на свято встигли….
В цю саму мить переболіло
І віднесло мене від злих
Спочатку душу… згодом й тіло…
А вітер ніжно побурчав…
А згодом зорі з неба сплигли…
Осіння дівонька-свіча…
Ну, тобіш всьо… на свято встигли….
2025.10.25
09:59
Не позичайте почуття любові,
перлини слів, що лиш одній належать.
Високих замків, а ні вітру в полі,
щоб боляче не падати із вежі.
Сумління не ятрить борги любовні.
Самотина вінчається з зорею.
Ще не ввібрала погляди бездонні,
перлини слів, що лиш одній належать.
Високих замків, а ні вітру в полі,
щоб боляче не падати із вежі.
Сумління не ятрить борги любовні.
Самотина вінчається з зорею.
Ще не ввібрала погляди бездонні,
2025.10.25
06:31
Знедавна не стало вже сили
Поводить рахунок утрат, -
Війна положила в могили
Число незлічиме солдат.
Щоденні салюти і співи
Спричинюють болісний щем, -
Я жаром душевного гніву
Готовий вщент знищити кремль.
Поводить рахунок утрат, -
Війна положила в могили
Число незлічиме солдат.
Щоденні салюти і співи
Спричинюють болісний щем, -
Я жаром душевного гніву
Готовий вщент знищити кремль.
2025.10.25
00:02
Хтось шукає позитиву,
Інший любить негатив
І довбе у хвіст і в гриву
Хто йому не догодив.
Хтось блаженство віднаходить,
Копирсаючись в лайні
І на лихо всій природі
Інший любить негатив
І довбе у хвіст і в гриву
Хто йому не догодив.
Хтось блаженство віднаходить,
Копирсаючись в лайні
І на лихо всій природі
2025.10.24
23:58
Так сумно часом на душі –
Нема тепла. Вітри, дощі.
А сум за мною, наче тінь,
Між люду , вулиць, днів і стін.
Та день світлішим враз стає,
Коли хтось рідний поруч є.
---------------
А час між пальці, мов пісок:
Нема тепла. Вітри, дощі.
А сум за мною, наче тінь,
Між люду , вулиць, днів і стін.
Та день світлішим враз стає,
Коли хтось рідний поруч є.
---------------
А час між пальці, мов пісок:
2025.10.24
22:00
Подих осені ледь уловимий
Пролетів до мене звіддаля,
Пронизав стрілою кволі рими
І дихнув у серце, як земля.
Подих осені торкнеться тонко,
Ніби зламана тернова віть.
Нависають виноградні грона
Пролетів до мене звіддаля,
Пронизав стрілою кволі рими
І дихнув у серце, як земля.
Подих осені торкнеться тонко,
Ніби зламана тернова віть.
Нависають виноградні грона
2025.10.24
20:18
І хто придумав цей затяжний антракт?
Я ніби в душному стою фойє.
І серця стукіт годинникові в такт:
І тук, і тук, бо він десь є, десь є...
Заходжу вглиб глядацького партеру.
Нервую: знайти його не можу.
(Так схоже на трагедію Вольтера.)
Я ніби в душному стою фойє.
І серця стукіт годинникові в такт:
І тук, і тук, бо він десь є, десь є...
Заходжу вглиб глядацького партеру.
Нервую: знайти його не можу.
(Так схоже на трагедію Вольтера.)
2025.10.24
19:43
ПрянИть опалий лист, гірчить повітря,
Прогріте після заморозків перших.
І барбарису кущ, на тин зіпершись,
Мені плоди простягує привітно:
Як згадку безтурботного крюшону
Між осені, де все гіркаво-кисле.
Подякую. А гілка журно висне,
Прогріте після заморозків перших.
І барбарису кущ, на тин зіпершись,
Мені плоди простягує привітно:
Як згадку безтурботного крюшону
Між осені, де все гіркаво-кисле.
Подякую. А гілка журно висне,
2025.10.24
19:35
Київ незламно рахує години,
Стрілка повільно вистукує хід...
Десь в укритті ще дрімає дитина.
Мирну угоду влаштовує світ...
Знову ракети гримучий удар...
Київ незламно рахує години...
Ворог щоночі розпалює жар,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрілка повільно вистукує хід...
Десь в укритті ще дрімає дитина.
Мирну угоду влаштовує світ...
Знову ракети гримучий удар...
Київ незламно рахує години...
Ворог щоночі розпалює жар,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Поеми
Підсумки-15
І
Мене і people іще шанує,
великі сери і месьє,
а я нікому не дарую,
якщо охаюють моє.
Одне дивує, інше лає,
що не згорає купина.
А я із теми не злізаю,
коли черпаю аж до дна.
Усі очікують нового,
ну, тобто – року і вистав.
А я своє не доказав
уже на фініші старого.
ІІ
Є чукачабра у тайзі
із бімбою на пузі,
в Китаї – на одній нозі,
а друга – у Союзі.
Пащекувата звірина,
облізла і обдерта.
Але годує ще війна
приречену до смерті.
Ще і очей не продере,
а дивиться у небо.
Вона у пекло забере
усе живе до себе.
Її мізерний шалапут
вже сіркою воняє.
Лякає, що усім капут.
Адольфа доганяє.
І жирьопіють не дарма
задорні кулінари,
за ким ридає Колима,
а хочуть на Канари.
Шути, бояри і жуки,
невиїзні персони,
лакеї і бойовики,
гурони і нерони,
у Думі дами де-не-де…,
оті, що золоте біде
освоїли на Раші...
і натуральне па-де-де,
і не біда як упаде́,
і переб’є параші.
Освоїли усю тайгу
ракети і гармати.
Попи, дімо́ни і шойгу
готові воювати.
У кого шкуру не зніме
плюгаве і рахітне?
Але й повія не пойме,
чому воно помітне –
як непутяще реноме…,
як у селі кіно німе…,
як жовте і блакитне…
Але яке би не було
у цього карлика хелло,
подохне у екстазі.
Немає Раші у Русі,
тому опиняться усі
в Європі… У Гаазі.
ІІІ
Чи то їду по Києву я,
чи трамбую себе у вагоні,
постає Україна моя
у юрмі, на майдані, пероні.
В Україні орудує зло.
На Росії готові до бою.
Революції, як не було.
Тільки й того, що віє війною.
У минуле нема вороття
і теперішнє – пісня собача.
Доживаємо прісне життя,
бо скоромне по радіо бачать.
Ну і що за народ ми такий,
що не має ні щастя, ні долі?
Де очільник його бойовий?
Де гаранти свободи і волі?
Ллється кров на млини ворогів,
І юрба розкидає каміння.
Донкіхотам – не до вітряків,
поки лопає їхнє терпіння.
І співається пісня стара,
і хоча усе менше овацій,
вистачає нових декорацій.
Наступає уроча пора.
Під орудою правди й добра
виявляються місії націй.
IV
І я такий же, як усі,
у кого зайвого немає.
Я усміхаюсь до сусід
і на узлісся поглядаю.
Бо і такі вовцюги є,
що й руку боязно подати.
Таке буяє житіє,
що – я́к би не спалили хату.
І око жадібне здаля
шукає, що лежить погано.
А у хороми глитая
ніяка влада не загляне.
У мармурі – оази плес,
у лісі – корти, б'ють фонтани,
п'є воду пес, а он балбес
чіпляє кобуру нагана.
Линяє жовте і блакить
над енергетикою боса.
А там, де вілла майорить,
і миша не просуне носа.
І не боїться Карабас,
коли украдене ховає
у не один таємний лаз,
у лігво ситого бабая.
О буратіни-буржуї,
дрібні і крупні – все єдино
і у норі, і поза тином.
Ви й з прапорами – холуї.
Ховайте нутрощі свої,
та не ховайте Україну.
V
У мене є ще невід'ємне право
віддати все на цілі житія.
Але я знаю, що у час лукавий
за мій рахунок виживе держава.
А знаєте, як виживаю я?
А я годую кожну підлу владу
і економлю всі мої роки
на їжі, на воді, на дупі заду.
І що? І за́ що? І чого це ради
моє жують щурі і пацюки?
Не лицаря я бачу, а хапугу,
хоча не заглядаю у досьє.
Твоє лукаве, – ні пера, ні пуху, –
не додає мені до сили духу –
одне єдине, що і є моє.
Я не бажаю торби і субсидій.
Я не лінивий і не інвалід,
і не краду із миски у сусід
ані форелі, ні ікри,ні мідій...
У мене є ще сало на обід.
І ви мені сідаєте на шию.
Сотаєте по нитці на жупан
і не один у мене торбу виїв.
Хіба у мене у кишені Київ?
Хіба мене пасе ординський хан?
Хіба не ви украли і надію,
і перемогу, і таємну мрію –
себе пізнати у саду пісень?
Хіба не я тебе у люди вивів
із мародера? Цить – ані телень.
І не чіпай моє, бо я посивів,
щоб гідно йти у найчорніший день.
VI
Минає ера суду цього світу.
Лишається ридати …і радіти,
що є куди діватись у селі,
у місті, у розгойданій колисці,
аби не почуватися у клітці
на нами окупованій землі.
Живемо як герої єралашу.
і кричимо, – рятуйте душі наші,
якщо одне кусає, інше – б'є.
А може за ніщо іти не гоже?
А раптом і ніщо не допоможе,
коли моє у ворога своє?
І на кебету нічого пеняти.
Іде капутя – треба воювати.
Інакше і своє стає чуже.
Ще нації немає як такої,
але якщо готується до бою,
то і її фортуна береже.
Пов’язані кривавою різнею,
готують плаху, Господи, прости,
осатанілі світові кати.
І лобне місце біля мавзолею
лишається голгофою тією,
де ще чекають меншого брати.
Брати великі і злодії «старші»,
не накликайте гніву у села,
яке годує і стоїть на стражі.
І пам’ятайте, палені до тла, –
немає Раші, то й немає зла,
немає зла, тоді не буде й Раші,
ні нашого, ні їхнього козла.
……………………………………….
Ой надоїли – і свої, і наші…
Село пасеться на зеленій паші
і випускає пару із котла
гібридної любові до воняші.
2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Підсумки-15
« Азмъ есмь...»
Глас вопіющого
(анти-поема)І
Мене і people іще шанує,
великі сери і месьє,
а я нікому не дарую,
якщо охаюють моє.
Одне дивує, інше лає,
що не згорає купина.
А я із теми не злізаю,
коли черпаю аж до дна.
Усі очікують нового,
ну, тобто – року і вистав.
А я своє не доказав
уже на фініші старого.
ІІ
Є чукачабра у тайзі
із бімбою на пузі,
в Китаї – на одній нозі,
а друга – у Союзі.
Пащекувата звірина,
облізла і обдерта.
Але годує ще війна
приречену до смерті.
Ще і очей не продере,
а дивиться у небо.
Вона у пекло забере
усе живе до себе.
Її мізерний шалапут
вже сіркою воняє.
Лякає, що усім капут.
Адольфа доганяє.
І жирьопіють не дарма
задорні кулінари,
за ким ридає Колима,
а хочуть на Канари.
Шути, бояри і жуки,
невиїзні персони,
лакеї і бойовики,
гурони і нерони,
у Думі дами де-не-де…,
оті, що золоте біде
освоїли на Раші...
і натуральне па-де-де,
і не біда як упаде́,
і переб’є параші.
Освоїли усю тайгу
ракети і гармати.
Попи, дімо́ни і шойгу
готові воювати.
У кого шкуру не зніме
плюгаве і рахітне?
Але й повія не пойме,
чому воно помітне –
як непутяще реноме…,
як у селі кіно німе…,
як жовте і блакитне…
Але яке би не було
у цього карлика хелло,
подохне у екстазі.
Немає Раші у Русі,
тому опиняться усі
в Європі… У Гаазі.
ІІІ
Чи то їду по Києву я,
чи трамбую себе у вагоні,
постає Україна моя
у юрмі, на майдані, пероні.
В Україні орудує зло.
На Росії готові до бою.
Революції, як не було.
Тільки й того, що віє війною.
У минуле нема вороття
і теперішнє – пісня собача.
Доживаємо прісне життя,
бо скоромне по радіо бачать.
Ну і що за народ ми такий,
що не має ні щастя, ні долі?
Де очільник його бойовий?
Де гаранти свободи і волі?
Ллється кров на млини ворогів,
І юрба розкидає каміння.
Донкіхотам – не до вітряків,
поки лопає їхнє терпіння.
І співається пісня стара,
і хоча усе менше овацій,
вистачає нових декорацій.
Наступає уроча пора.
Під орудою правди й добра
виявляються місії націй.
IV
І я такий же, як усі,
у кого зайвого немає.
Я усміхаюсь до сусід
і на узлісся поглядаю.
Бо і такі вовцюги є,
що й руку боязно подати.
Таке буяє житіє,
що – я́к би не спалили хату.
І око жадібне здаля
шукає, що лежить погано.
А у хороми глитая
ніяка влада не загляне.
У мармурі – оази плес,
у лісі – корти, б'ють фонтани,
п'є воду пес, а он балбес
чіпляє кобуру нагана.
Линяє жовте і блакить
над енергетикою боса.
А там, де вілла майорить,
і миша не просуне носа.
І не боїться Карабас,
коли украдене ховає
у не один таємний лаз,
у лігво ситого бабая.
О буратіни-буржуї,
дрібні і крупні – все єдино
і у норі, і поза тином.
Ви й з прапорами – холуї.
Ховайте нутрощі свої,
та не ховайте Україну.
V
У мене є ще невід'ємне право
віддати все на цілі житія.
Але я знаю, що у час лукавий
за мій рахунок виживе держава.
А знаєте, як виживаю я?
А я годую кожну підлу владу
і економлю всі мої роки
на їжі, на воді, на дупі заду.
І що? І за́ що? І чого це ради
моє жують щурі і пацюки?
Не лицаря я бачу, а хапугу,
хоча не заглядаю у досьє.
Твоє лукаве, – ні пера, ні пуху, –
не додає мені до сили духу –
одне єдине, що і є моє.
Я не бажаю торби і субсидій.
Я не лінивий і не інвалід,
і не краду із миски у сусід
ані форелі, ні ікри,ні мідій...
У мене є ще сало на обід.
І ви мені сідаєте на шию.
Сотаєте по нитці на жупан
і не один у мене торбу виїв.
Хіба у мене у кишені Київ?
Хіба мене пасе ординський хан?
Хіба не ви украли і надію,
і перемогу, і таємну мрію –
себе пізнати у саду пісень?
Хіба не я тебе у люди вивів
із мародера? Цить – ані телень.
І не чіпай моє, бо я посивів,
щоб гідно йти у найчорніший день.
VI
Минає ера суду цього світу.
Лишається ридати …і радіти,
що є куди діватись у селі,
у місті, у розгойданій колисці,
аби не почуватися у клітці
на нами окупованій землі.
Живемо як герої єралашу.
і кричимо, – рятуйте душі наші,
якщо одне кусає, інше – б'є.
А може за ніщо іти не гоже?
А раптом і ніщо не допоможе,
коли моє у ворога своє?
І на кебету нічого пеняти.
Іде капутя – треба воювати.
Інакше і своє стає чуже.
Ще нації немає як такої,
але якщо готується до бою,
то і її фортуна береже.
Пов’язані кривавою різнею,
готують плаху, Господи, прости,
осатанілі світові кати.
І лобне місце біля мавзолею
лишається голгофою тією,
де ще чекають меншого брати.
Брати великі і злодії «старші»,
не накликайте гніву у села,
яке годує і стоїть на стражі.
І пам’ятайте, палені до тла, –
немає Раші, то й немає зла,
немає зла, тоді не буде й Раші,
ні нашого, ні їхнього козла.
……………………………………….
Ой надоїли – і свої, і наші…
Село пасеться на зеленій паші
і випускає пару із котла
гібридної любові до воняші.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
