
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
2025.10.09
09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
2025.10.08
22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
2025.10.08
13:20
грудня 2025 року
Норвезький Нобелівський комітет
винесе рішення:
«нікому з глав держав
не присуджувати премію миру».
До такого рішення
потенційні члени комітету
прийшли заздалегідь,
ознайомившись з дослідженнями
міжнародної групи науковц
2025.10.08
11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло.
У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів.
Право сильного сильне, але не праве.
Малодушним завжди мало загублених душ.
2025.10.08
06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Шоха (1947) /
Поеми
Підсумки-15
І
Мене і people іще шанує,
великі сери і месьє,
а я нікому не дарую,
якщо охаюють моє.
Одне дивує, інше лає,
що не згорає купина.
А я із теми не злізаю,
коли черпаю аж до дна.
Усі очікують нового,
ну, тобто – року і вистав.
А я своє не доказав
уже на фініші старого.
ІІ
Є чукачабра у тайзі
із бімбою на пузі,
в Китаї – на одній нозі,
а друга – у Союзі.
Пащекувата звірина,
облізла і обдерта.
Але годує ще війна
приречену до смерті.
Ще і очей не продере,
а дивиться у небо.
Вона у пекло забере
усе живе до себе.
Її мізерний шалапут
вже сіркою воняє.
Лякає, що усім капут.
Адольфа доганяє.
І жирьопіють не дарма
задорні кулінари,
за ким ридає Колима,
а хочуть на Канари.
Шути, бояри і жуки,
невиїзні персони,
лакеї і бойовики,
гурони і нерони,
у Думі дами де-не-де…,
оті, що золоте біде
освоїли на Раші...
і натуральне па-де-де,
і не біда як упаде́,
і переб’є параші.
Освоїли усю тайгу
ракети і гармати.
Попи, дімо́ни і шойгу
готові воювати.
У кого шкуру не зніме
плюгаве і рахітне?
Але й повія не пойме,
чому воно помітне –
як непутяще реноме…,
як у селі кіно німе…,
як жовте і блакитне…
Але яке би не було
у цього карлика хелло,
подохне у екстазі.
Немає Раші у Русі,
тому опиняться усі
в Європі… У Гаазі.
ІІІ
Чи то їду по Києву я,
чи трамбую себе у вагоні,
постає Україна моя
у юрмі, на майдані, пероні.
В Україні орудує зло.
На Росії готові до бою.
Революції, як не було.
Тільки й того, що віє війною.
У минуле нема вороття
і теперішнє – пісня собача.
Доживаємо прісне життя,
бо скоромне по радіо бачать.
Ну і що за народ ми такий,
що не має ні щастя, ні долі?
Де очільник його бойовий?
Де гаранти свободи і волі?
Ллється кров на млини ворогів,
І юрба розкидає каміння.
Донкіхотам – не до вітряків,
поки лопає їхнє терпіння.
І співається пісня стара,
і хоча усе менше овацій,
вистачає нових декорацій.
Наступає уроча пора.
Під орудою правди й добра
виявляються місії націй.
IV
І я такий же, як усі,
у кого зайвого немає.
Я усміхаюсь до сусід
і на узлісся поглядаю.
Бо і такі вовцюги є,
що й руку боязно подати.
Таке буяє житіє,
що – я́к би не спалили хату.
І око жадібне здаля
шукає, що лежить погано.
А у хороми глитая
ніяка влада не загляне.
У мармурі – оази плес,
у лісі – корти, б'ють фонтани,
п'є воду пес, а он балбес
чіпляє кобуру нагана.
Линяє жовте і блакить
над енергетикою боса.
А там, де вілла майорить,
і миша не просуне носа.
І не боїться Карабас,
коли украдене ховає
у не один таємний лаз,
у лігво ситого бабая.
О буратіни-буржуї,
дрібні і крупні – все єдино
і у норі, і поза тином.
Ви й з прапорами – холуї.
Ховайте нутрощі свої,
та не ховайте Україну.
V
У мене є ще невід'ємне право
віддати все на цілі житія.
Але я знаю, що у час лукавий
за мій рахунок виживе держава.
А знаєте, як виживаю я?
А я годую кожну підлу владу
і економлю всі мої роки
на їжі, на воді, на дупі заду.
І що? І за́ що? І чого це ради
моє жують щурі і пацюки?
Не лицаря я бачу, а хапугу,
хоча не заглядаю у досьє.
Твоє лукаве, – ні пера, ні пуху, –
не додає мені до сили духу –
одне єдине, що і є моє.
Я не бажаю торби і субсидій.
Я не лінивий і не інвалід,
і не краду із миски у сусід
ані форелі, ні ікри,ні мідій...
У мене є ще сало на обід.
І ви мені сідаєте на шию.
Сотаєте по нитці на жупан
і не один у мене торбу виїв.
Хіба у мене у кишені Київ?
Хіба мене пасе ординський хан?
Хіба не ви украли і надію,
і перемогу, і таємну мрію –
себе пізнати у саду пісень?
Хіба не я тебе у люди вивів
із мародера? Цить – ані телень.
І не чіпай моє, бо я посивів,
щоб гідно йти у найчорніший день.
VI
Минає ера суду цього світу.
Лишається ридати …і радіти,
що є куди діватись у селі,
у місті, у розгойданій колисці,
аби не почуватися у клітці
на нами окупованій землі.
Живемо як герої єралашу.
і кричимо, – рятуйте душі наші,
якщо одне кусає, інше – б'є.
А може за ніщо іти не гоже?
А раптом і ніщо не допоможе,
коли моє у ворога своє?
І на кебету нічого пеняти.
Іде капутя – треба воювати.
Інакше і своє стає чуже.
Ще нації немає як такої,
але якщо готується до бою,
то і її фортуна береже.
Пов’язані кривавою різнею,
готують плаху, Господи, прости,
осатанілі світові кати.
І лобне місце біля мавзолею
лишається голгофою тією,
де ще чекають меншого брати.
Брати великі і злодії «старші»,
не накликайте гніву у села,
яке годує і стоїть на стражі.
І пам’ятайте, палені до тла, –
немає Раші, то й немає зла,
немає зла, тоді не буде й Раші,
ні нашого, ні їхнього козла.
……………………………………….
Ой надоїли – і свої, і наші…
Село пасеться на зеленій паші
і випускає пару із котла
гібридної любові до воняші.
2015
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Підсумки-15
« Азмъ есмь...»
Глас вопіющого
(анти-поема)І
Мене і people іще шанує,
великі сери і месьє,
а я нікому не дарую,
якщо охаюють моє.
Одне дивує, інше лає,
що не згорає купина.
А я із теми не злізаю,
коли черпаю аж до дна.
Усі очікують нового,
ну, тобто – року і вистав.
А я своє не доказав
уже на фініші старого.
ІІ
Є чукачабра у тайзі
із бімбою на пузі,
в Китаї – на одній нозі,
а друга – у Союзі.
Пащекувата звірина,
облізла і обдерта.
Але годує ще війна
приречену до смерті.
Ще і очей не продере,
а дивиться у небо.
Вона у пекло забере
усе живе до себе.
Її мізерний шалапут
вже сіркою воняє.
Лякає, що усім капут.
Адольфа доганяє.
І жирьопіють не дарма
задорні кулінари,
за ким ридає Колима,
а хочуть на Канари.
Шути, бояри і жуки,
невиїзні персони,
лакеї і бойовики,
гурони і нерони,
у Думі дами де-не-де…,
оті, що золоте біде
освоїли на Раші...
і натуральне па-де-де,
і не біда як упаде́,
і переб’є параші.
Освоїли усю тайгу
ракети і гармати.
Попи, дімо́ни і шойгу
готові воювати.
У кого шкуру не зніме
плюгаве і рахітне?
Але й повія не пойме,
чому воно помітне –
як непутяще реноме…,
як у селі кіно німе…,
як жовте і блакитне…
Але яке би не було
у цього карлика хелло,
подохне у екстазі.
Немає Раші у Русі,
тому опиняться усі
в Європі… У Гаазі.
ІІІ
Чи то їду по Києву я,
чи трамбую себе у вагоні,
постає Україна моя
у юрмі, на майдані, пероні.
В Україні орудує зло.
На Росії готові до бою.
Революції, як не було.
Тільки й того, що віє війною.
У минуле нема вороття
і теперішнє – пісня собача.
Доживаємо прісне життя,
бо скоромне по радіо бачать.
Ну і що за народ ми такий,
що не має ні щастя, ні долі?
Де очільник його бойовий?
Де гаранти свободи і волі?
Ллється кров на млини ворогів,
І юрба розкидає каміння.
Донкіхотам – не до вітряків,
поки лопає їхнє терпіння.
І співається пісня стара,
і хоча усе менше овацій,
вистачає нових декорацій.
Наступає уроча пора.
Під орудою правди й добра
виявляються місії націй.
IV
І я такий же, як усі,
у кого зайвого немає.
Я усміхаюсь до сусід
і на узлісся поглядаю.
Бо і такі вовцюги є,
що й руку боязно подати.
Таке буяє житіє,
що – я́к би не спалили хату.
І око жадібне здаля
шукає, що лежить погано.
А у хороми глитая
ніяка влада не загляне.
У мармурі – оази плес,
у лісі – корти, б'ють фонтани,
п'є воду пес, а он балбес
чіпляє кобуру нагана.
Линяє жовте і блакить
над енергетикою боса.
А там, де вілла майорить,
і миша не просуне носа.
І не боїться Карабас,
коли украдене ховає
у не один таємний лаз,
у лігво ситого бабая.
О буратіни-буржуї,
дрібні і крупні – все єдино
і у норі, і поза тином.
Ви й з прапорами – холуї.
Ховайте нутрощі свої,
та не ховайте Україну.
V
У мене є ще невід'ємне право
віддати все на цілі житія.
Але я знаю, що у час лукавий
за мій рахунок виживе держава.
А знаєте, як виживаю я?
А я годую кожну підлу владу
і економлю всі мої роки
на їжі, на воді, на дупі заду.
І що? І за́ що? І чого це ради
моє жують щурі і пацюки?
Не лицаря я бачу, а хапугу,
хоча не заглядаю у досьє.
Твоє лукаве, – ні пера, ні пуху, –
не додає мені до сили духу –
одне єдине, що і є моє.
Я не бажаю торби і субсидій.
Я не лінивий і не інвалід,
і не краду із миски у сусід
ані форелі, ні ікри,ні мідій...
У мене є ще сало на обід.
І ви мені сідаєте на шию.
Сотаєте по нитці на жупан
і не один у мене торбу виїв.
Хіба у мене у кишені Київ?
Хіба мене пасе ординський хан?
Хіба не ви украли і надію,
і перемогу, і таємну мрію –
себе пізнати у саду пісень?
Хіба не я тебе у люди вивів
із мародера? Цить – ані телень.
І не чіпай моє, бо я посивів,
щоб гідно йти у найчорніший день.
VI
Минає ера суду цього світу.
Лишається ридати …і радіти,
що є куди діватись у селі,
у місті, у розгойданій колисці,
аби не почуватися у клітці
на нами окупованій землі.
Живемо як герої єралашу.
і кричимо, – рятуйте душі наші,
якщо одне кусає, інше – б'є.
А може за ніщо іти не гоже?
А раптом і ніщо не допоможе,
коли моє у ворога своє?
І на кебету нічого пеняти.
Іде капутя – треба воювати.
Інакше і своє стає чуже.
Ще нації немає як такої,
але якщо готується до бою,
то і її фортуна береже.
Пов’язані кривавою різнею,
готують плаху, Господи, прости,
осатанілі світові кати.
І лобне місце біля мавзолею
лишається голгофою тією,
де ще чекають меншого брати.
Брати великі і злодії «старші»,
не накликайте гніву у села,
яке годує і стоїть на стражі.
І пам’ятайте, палені до тла, –
немає Раші, то й немає зла,
немає зла, тоді не буде й Раші,
ні нашого, ні їхнього козла.
……………………………………….
Ой надоїли – і свої, і наші…
Село пасеться на зеленій паші
і випускає пару із котла
гібридної любові до воняші.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію