Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.08
11:46
Дозимове дієслово цвітом стелить…
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
2025.11.07
21:47
Поодинокі дерева
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
2025.11.07
16:48
я – дрібна блошива мавпа
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
2025.11.07
16:29
Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
2025.11.07
13:41
Звертаюсь вкотре до автівки:
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
2025.11.06
21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
2025.11.06
21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
2025.11.06
21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
2025.11.06
17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
2025.11.06
17:15
Вкривають землю втомлену тумани,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
2025.11.06
15:34
Скажи осіннім квітам*:
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
2025.11.06
13:26
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
2025.11.06
09:46
Хороший привід: досі в справі
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
2025.11.06
01:04
З молитви тихо виростає небо,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
2025.11.05
21:38
Вірш, написаний уві сні,
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
2025.11.05
17:58
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Будинок. Невелика філософська поема
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Будинок. Невелика філософська поема
На узбіччі стоїть
Років сто, а можливо і більше,
Цей будинок сумний,
Хоч з вікна проливається сміх...
Зупинися на мить.
Придивись до фасаду пильніше.
Жаху тінь віджени-
Він по черзі ковтає усіх.
.............................
В будинку життя вирувало,
Хоч деколи все ж виривала
Якась нерозгадана сила
Від дому когось до могили...
Колись- канотьє і рейтузи,
По моді підібрані шузи...
Візник з бородою суворий,
Бо хтось від"їжджає до моря...
Он похорон перший... Загине
Чиясь від хвороби дитина...
Дитині з квартири навпроти
Цікаво... Усміхнений ротик...
Хто знав- бо уявлення ж куце-
Який він- вогонь революцій?
Вночі на арешт чатували...
Усіх, врешті-решт, розстріляли...
............................
-Ось ордер. Заселитесь на...
...По World"у гуляє війна.
Як пахне згоріла трава!...
Вже друга війна... Світова...
І ті, що вже наче й жили,
Один за одним відійшли...
Хтось згинув в нерівних боях...
Розстріляний хто у ярах...
.........................
...Коли по відгомоні воєн
Вони оселились обоє,
У сонці кохання зігріті,
У них народилися діти...
Як зелень у травні буяє...
Згадаю. От зараз згадаю-
Дитинство, що впало додолу...
-Щось серце болить... -Корвалолу!..
...Під "йожик" несиве волосся,
І ноги в сандалях, мов босі,
В калюжах розплескують сонце...
І мама... І квіти в віконці...
І дівчинка поряд знайома...
Далеко, далеко від дому
В майбутнє прямує дорога...
В далекі краї від порогу...
..........................
В країнах чужинських блукав,
І зміст наодинці шукав
З собою самим, наче з Богом,
До чого найкраща дорога.
І відповідь вічнознайома-
Найкраща дорога- додому.
І, дивлячись в зоряне небо,
Я прагнув, будинок, до тебе.
..............................
...І я повернувся. І наче
Усе, як було. Та одначе
Якась невловима тривога
Запала, мов вістка від Бога...
І тих, хто терпляче чекає,
Немає... Немає... Немає...
Немов пароплави за обрій
Відходять... Відходять... Шлях добрий!..
Мов мрії малої дитини
Змахнули крилом лебединим...
Країна, що курсу не має,
Немов корабель потопає...
...Та знову сміється дитина...
...І люди нові у будинок
В"їжджають, купивши квартири.
До раю... Чи може- у вирій?...
................................
Важко ухає сич.
Ніч без просвіту встала навколо.
Все повториться знов.
Що загадане, те не мине.
Не змінились часи.
Не змінилась майбутнього доля.
Хто б сюди не зайшов-
Він надалі усіх проковтне.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116012000744
Років сто, а можливо і більше,
Цей будинок сумний,
Хоч з вікна проливається сміх...
Зупинися на мить.
Придивись до фасаду пильніше.
Жаху тінь віджени-
Він по черзі ковтає усіх.
.............................
В будинку життя вирувало,
Хоч деколи все ж виривала
Якась нерозгадана сила
Від дому когось до могили...
Колись- канотьє і рейтузи,
По моді підібрані шузи...
Візник з бородою суворий,
Бо хтось від"їжджає до моря...
Он похорон перший... Загине
Чиясь від хвороби дитина...
Дитині з квартири навпроти
Цікаво... Усміхнений ротик...
Хто знав- бо уявлення ж куце-
Який він- вогонь революцій?
Вночі на арешт чатували...
Усіх, врешті-решт, розстріляли...
............................
-Ось ордер. Заселитесь на...
...По World"у гуляє війна.
Як пахне згоріла трава!...
Вже друга війна... Світова...
І ті, що вже наче й жили,
Один за одним відійшли...
Хтось згинув в нерівних боях...
Розстріляний хто у ярах...
.........................
...Коли по відгомоні воєн
Вони оселились обоє,
У сонці кохання зігріті,
У них народилися діти...
Як зелень у травні буяє...
Згадаю. От зараз згадаю-
Дитинство, що впало додолу...
-Щось серце болить... -Корвалолу!..
...Під "йожик" несиве волосся,
І ноги в сандалях, мов босі,
В калюжах розплескують сонце...
І мама... І квіти в віконці...
І дівчинка поряд знайома...
Далеко, далеко від дому
В майбутнє прямує дорога...
В далекі краї від порогу...
..........................
В країнах чужинських блукав,
І зміст наодинці шукав
З собою самим, наче з Богом,
До чого найкраща дорога.
І відповідь вічнознайома-
Найкраща дорога- додому.
І, дивлячись в зоряне небо,
Я прагнув, будинок, до тебе.
..............................
...І я повернувся. І наче
Усе, як було. Та одначе
Якась невловима тривога
Запала, мов вістка від Бога...
І тих, хто терпляче чекає,
Немає... Немає... Немає...
Немов пароплави за обрій
Відходять... Відходять... Шлях добрий!..
Мов мрії малої дитини
Змахнули крилом лебединим...
Країна, що курсу не має,
Немов корабель потопає...
...Та знову сміється дитина...
...І люди нові у будинок
В"їжджають, купивши квартири.
До раю... Чи може- у вирій?...
................................
Важко ухає сич.
Ніч без просвіту встала навколо.
Все повториться знов.
Що загадане, те не мине.
Не змінились часи.
Не змінилась майбутнього доля.
Хто б сюди не зайшов-
Він надалі усіх проковтне.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116012000744
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
