ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
Будинок. Невелика філософська поема
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Будинок. Невелика філософська поема
На узбіччі стоїть
Років сто, а можливо і більше,
Цей будинок сумний,
Хоч з вікна проливається сміх...
Зупинися на мить.
Придивись до фасаду пильніше.
Жаху тінь віджени-
Він по черзі ковтає усіх.
.............................
В будинку життя вирувало,
Хоч деколи все ж виривала
Якась нерозгадана сила
Від дому когось до могили...
Колись- канотьє і рейтузи,
По моді підібрані шузи...
Візник з бородою суворий,
Бо хтось від"їжджає до моря...
Он похорон перший... Загине
Чиясь від хвороби дитина...
Дитині з квартири навпроти
Цікаво... Усміхнений ротик...
Хто знав- бо уявлення ж куце-
Який він- вогонь революцій?
Вночі на арешт чатували...
Усіх, врешті-решт, розстріляли...
............................
-Ось ордер. Заселитесь на...
...По World"у гуляє війна.
Як пахне згоріла трава!...
Вже друга війна... Світова...
І ті, що вже наче й жили,
Один за одним відійшли...
Хтось згинув в нерівних боях...
Розстріляний хто у ярах...
.........................
...Коли по відгомоні воєн
Вони оселились обоє,
У сонці кохання зігріті,
У них народилися діти...
Як зелень у травні буяє...
Згадаю. От зараз згадаю-
Дитинство, що впало додолу...
-Щось серце болить... -Корвалолу!..
...Під "йожик" несиве волосся,
І ноги в сандалях, мов босі,
В калюжах розплескують сонце...
І мама... І квіти в віконці...
І дівчинка поряд знайома...
Далеко, далеко від дому
В майбутнє прямує дорога...
В далекі краї від порогу...
..........................
В країнах чужинських блукав,
І зміст наодинці шукав
З собою самим, наче з Богом,
До чого найкраща дорога.
І відповідь вічнознайома-
Найкраща дорога- додому.
І, дивлячись в зоряне небо,
Я прагнув, будинок, до тебе.
..............................
...І я повернувся. І наче
Усе, як було. Та одначе
Якась невловима тривога
Запала, мов вістка від Бога...
І тих, хто терпляче чекає,
Немає... Немає... Немає...
Немов пароплави за обрій
Відходять... Відходять... Шлях добрий!..
Мов мрії малої дитини
Змахнули крилом лебединим...
Країна, що курсу не має,
Немов корабель потопає...
...Та знову сміється дитина...
...І люди нові у будинок
В"їжджають, купивши квартири.
До раю... Чи може- у вирій?...
................................
Важко ухає сич.
Ніч без просвіту встала навколо.
Все повториться знов.
Що загадане, те не мине.
Не змінились часи.
Не змінилась майбутнього доля.
Хто б сюди не зайшов-
Він надалі усіх проковтне.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116012000744
Років сто, а можливо і більше,
Цей будинок сумний,
Хоч з вікна проливається сміх...
Зупинися на мить.
Придивись до фасаду пильніше.
Жаху тінь віджени-
Він по черзі ковтає усіх.
.............................
В будинку життя вирувало,
Хоч деколи все ж виривала
Якась нерозгадана сила
Від дому когось до могили...
Колись- канотьє і рейтузи,
По моді підібрані шузи...
Візник з бородою суворий,
Бо хтось від"їжджає до моря...
Он похорон перший... Загине
Чиясь від хвороби дитина...
Дитині з квартири навпроти
Цікаво... Усміхнений ротик...
Хто знав- бо уявлення ж куце-
Який він- вогонь революцій?
Вночі на арешт чатували...
Усіх, врешті-решт, розстріляли...
............................
-Ось ордер. Заселитесь на...
...По World"у гуляє війна.
Як пахне згоріла трава!...
Вже друга війна... Світова...
І ті, що вже наче й жили,
Один за одним відійшли...
Хтось згинув в нерівних боях...
Розстріляний хто у ярах...
.........................
...Коли по відгомоні воєн
Вони оселились обоє,
У сонці кохання зігріті,
У них народилися діти...
Як зелень у травні буяє...
Згадаю. От зараз згадаю-
Дитинство, що впало додолу...
-Щось серце болить... -Корвалолу!..
...Під "йожик" несиве волосся,
І ноги в сандалях, мов босі,
В калюжах розплескують сонце...
І мама... І квіти в віконці...
І дівчинка поряд знайома...
Далеко, далеко від дому
В майбутнє прямує дорога...
В далекі краї від порогу...
..........................
В країнах чужинських блукав,
І зміст наодинці шукав
З собою самим, наче з Богом,
До чого найкраща дорога.
І відповідь вічнознайома-
Найкраща дорога- додому.
І, дивлячись в зоряне небо,
Я прагнув, будинок, до тебе.
..............................
...І я повернувся. І наче
Усе, як було. Та одначе
Якась невловима тривога
Запала, мов вістка від Бога...
І тих, хто терпляче чекає,
Немає... Немає... Немає...
Немов пароплави за обрій
Відходять... Відходять... Шлях добрий!..
Мов мрії малої дитини
Змахнули крилом лебединим...
Країна, що курсу не має,
Немов корабель потопає...
...Та знову сміється дитина...
...І люди нові у будинок
В"їжджають, купивши квартири.
До раю... Чи може- у вирій?...
................................
Важко ухає сич.
Ніч без просвіту встала навколо.
Все повториться знов.
Що загадане, те не мине.
Не змінились часи.
Не змінилась майбутнього доля.
Хто б сюди не зайшов-
Він надалі усіх проковтне.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116012000744
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію