
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
2025.06.29
23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.
Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,
2025.06.29
23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,
2025.06.29
22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
Невідчутна і ледь жива.
І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.
Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.
2025.06.29
17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке
Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке
2025.06.29
14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і
2025.06.29
12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
2025.06.29
11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Михайло Десна (1967) /
Проза
Резюме
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Резюме
Зацікавленого читача, як на мене, поява на горизонті сучасного літературного процесу нового імені мала б викликати не стільки жвавий інтерес, скільки побоювання придбати кота в мішку(!). « Чому я маю це читати?» - спитав би я. «Так анотація ж…» - відповідав би видавець. Враховуючи понівечений передвиборчими обіцянками та просто рекламними побрехеньками стан щирості по відношенню до звичайного пересічного сучасника, я б обережно «щось там – десь там», може, прочитав… Тому я, певно, сам маю поділитися «собою» з читачем відверто.
Так склалося, що народився я у «дитячому міжсезонні»: потенційні старші друзі «щойно» поодружувались, а майбутні, молодші, – ще не народились. Опікуватися проблемами всього світу мені було ні з ким, я й наважився шукати товаришів серед «чужих» дитячих «угруповувань», територія яких – сусідня (або і того далі) вулиця. По-різному складалися «дипломатичні» відносини (цей «свій хрест» несу й тепер).
Одного прекрасного дня (а відбулося все це ще за часів СССР) один із моїх «нових друзів» запропонував, здавалося б, дурницю - прокататися з ним за компанію задля «веселішого» життя. Саме «прокидався» новітній «а ля капіталізм», і перед моїм поколінням постала проблема вибору життєвого шляху.
Є одна така місцина - Чернігів називається. Качан моєї голови народився, ріс і міцнів на Сіверщині. «Зачарована Десна» Олександра Довженка - моя батьківщина. Але я тоді про це не думав. Я поперся в Чернігів в автомобілі ГАЗ – 53, будучи без діла, у службове відрядження шофера Кухнавця Сергія (по-вуличному Цан).
Селище міського типу Березна, окрасою якою є пам’ятник Григорію Гурійовичу Верьовці, розташоване за 35 кілометрів на схід від Чернігова. Це так пишуть «Березна»… А говорять «Березне», «березинці» . Кажуть, сама імператриця Катерина II, ще до мого народження, якось проїздом відвідала тоді ще містечко Березне. Ночувала. А вранці, за легендою, вирушила до столиці, але по дорозі з її карети поспадали з осей колеса (хтось із «березинців» вночі постарався). Катерина Федорівна нібито тоді зауважила: «Хороші люди, но березинці!»
От вам і перше «протиріччя»: хай як не найпозитивніше «закликає» читати мене анотація, я ж – «березинець!» Спробуй не бути таким «хорошим», коли - така історична «спадщина».
Я їду в Чернігів. За компанію. Безкоштовно.
Перед мандрівкою Сергій заїздить до шефа. Довантажуємося картоплею, цибулею… А мені що?! Про мене – без мене. Останні інструкції шефа… По-о-о-оїхали…
Кухнавець Сергій молодший мене. Типовий сільський хлопець, доля якого склалася не найкраще. Простий і мрійливий, він навіть згодом влаштувався на роботу в ДАІ, але не прижився… Такі не пристосовуються.
Чернігів.
Ми дісталися Центрального ринку Чернігова, розвантажилися за накладною у відповідній «конторі». Залишалося задовільнити «приватне прохання» шефа… Мусили розвертатися вбік чернігівського залізничного вокзалу. Сергій розвертається, їде. З’ясовується, що адресу “адресата» додаткового «завдання» Сергій усвідомив не зовсім ясно… Було лише якесь жіноче ім’я… І все. Не біда! В нагоді я, тобто мій талант – орієнтуватися в незнайомому середовищі. Мені і в голову не прийшло, що мене сприймуть… за експедитора(!).
Я знайшов потрібну людину. Нею виявилася жінка, що відповідала за всі харчові (того часу) точки вокзалу. Сергіїв шеф попередньо (очевидно) домовився з нею про «реалізацію домашнього» за державний рахунок (ну, як тоді модно було).
- Я можу забрати картоплю як продукт третього сорту… Це одна ціна, - типово улесливим перед «людиною» клієнта голосом завела мову «володарка» буфетів. - Та пасажирам хіба не все одно? Ну, добре. Беру її як картоплю першого сорту… Це вже інша ціна…
- Угу, - погоджуюсь я.
Безтурботна молодість. Навіть за відсутності гострих життєвих потреб раптом виникло: «Чекай!!! Різниця складає 50 карбованців! Чому б нам із Сергієм не розділити ці 50 карбованців?» Марно я намагався пояснити другові перспективи потенційної вигоди. Навіть прагнення відчути, хоч на мить, себе «господарями життя» не подіяло. Меркантильно Сергій був ніби і не проти. Вершина його морального задоволення полягала у виконання ним його місії.
Я не наполягав.
Дорогою додому залишився задоволений тим, що, як для себе самого, зміг «розгледіти» оборудку, не зовсім узгоджену з мораллю. Не судилося стати «приватним підприємцем».
Нестор Літописець в «Повісті минулих літ» пише: « А радимичі, в’ятичі та сіверяни мали спільний звичай: жили в лісі, яко і всякий звір, шлюбів не мали й ставали на ігрища між селами. Сходились на ті ігрища, на пісні й танці і тут умикали, тобто викрадали, собі жінок, перед тим змовившись з ними.»
Ось і я, сіверянин Михайло Десна, «викрав» собі колись долю…
Скільки можна красти, як думаєш, читачу!?
Панькайся тепер зі мною….
30.01.2016
Так склалося, що народився я у «дитячому міжсезонні»: потенційні старші друзі «щойно» поодружувались, а майбутні, молодші, – ще не народились. Опікуватися проблемами всього світу мені було ні з ким, я й наважився шукати товаришів серед «чужих» дитячих «угруповувань», територія яких – сусідня (або і того далі) вулиця. По-різному складалися «дипломатичні» відносини (цей «свій хрест» несу й тепер).
Одного прекрасного дня (а відбулося все це ще за часів СССР) один із моїх «нових друзів» запропонував, здавалося б, дурницю - прокататися з ним за компанію задля «веселішого» життя. Саме «прокидався» новітній «а ля капіталізм», і перед моїм поколінням постала проблема вибору життєвого шляху.
Є одна така місцина - Чернігів називається. Качан моєї голови народився, ріс і міцнів на Сіверщині. «Зачарована Десна» Олександра Довженка - моя батьківщина. Але я тоді про це не думав. Я поперся в Чернігів в автомобілі ГАЗ – 53, будучи без діла, у службове відрядження шофера Кухнавця Сергія (по-вуличному Цан).
Селище міського типу Березна, окрасою якою є пам’ятник Григорію Гурійовичу Верьовці, розташоване за 35 кілометрів на схід від Чернігова. Це так пишуть «Березна»… А говорять «Березне», «березинці» . Кажуть, сама імператриця Катерина II, ще до мого народження, якось проїздом відвідала тоді ще містечко Березне. Ночувала. А вранці, за легендою, вирушила до столиці, але по дорозі з її карети поспадали з осей колеса (хтось із «березинців» вночі постарався). Катерина Федорівна нібито тоді зауважила: «Хороші люди, но березинці!»
От вам і перше «протиріччя»: хай як не найпозитивніше «закликає» читати мене анотація, я ж – «березинець!» Спробуй не бути таким «хорошим», коли - така історична «спадщина».
Я їду в Чернігів. За компанію. Безкоштовно.
Перед мандрівкою Сергій заїздить до шефа. Довантажуємося картоплею, цибулею… А мені що?! Про мене – без мене. Останні інструкції шефа… По-о-о-оїхали…
Кухнавець Сергій молодший мене. Типовий сільський хлопець, доля якого склалася не найкраще. Простий і мрійливий, він навіть згодом влаштувався на роботу в ДАІ, але не прижився… Такі не пристосовуються.
Чернігів.
Ми дісталися Центрального ринку Чернігова, розвантажилися за накладною у відповідній «конторі». Залишалося задовільнити «приватне прохання» шефа… Мусили розвертатися вбік чернігівського залізничного вокзалу. Сергій розвертається, їде. З’ясовується, що адресу “адресата» додаткового «завдання» Сергій усвідомив не зовсім ясно… Було лише якесь жіноче ім’я… І все. Не біда! В нагоді я, тобто мій талант – орієнтуватися в незнайомому середовищі. Мені і в голову не прийшло, що мене сприймуть… за експедитора(!).
Я знайшов потрібну людину. Нею виявилася жінка, що відповідала за всі харчові (того часу) точки вокзалу. Сергіїв шеф попередньо (очевидно) домовився з нею про «реалізацію домашнього» за державний рахунок (ну, як тоді модно було).
- Я можу забрати картоплю як продукт третього сорту… Це одна ціна, - типово улесливим перед «людиною» клієнта голосом завела мову «володарка» буфетів. - Та пасажирам хіба не все одно? Ну, добре. Беру її як картоплю першого сорту… Це вже інша ціна…
- Угу, - погоджуюсь я.
Безтурботна молодість. Навіть за відсутності гострих життєвих потреб раптом виникло: «Чекай!!! Різниця складає 50 карбованців! Чому б нам із Сергієм не розділити ці 50 карбованців?» Марно я намагався пояснити другові перспективи потенційної вигоди. Навіть прагнення відчути, хоч на мить, себе «господарями життя» не подіяло. Меркантильно Сергій був ніби і не проти. Вершина його морального задоволення полягала у виконання ним його місії.
Я не наполягав.
Дорогою додому залишився задоволений тим, що, як для себе самого, зміг «розгледіти» оборудку, не зовсім узгоджену з мораллю. Не судилося стати «приватним підприємцем».
Нестор Літописець в «Повісті минулих літ» пише: « А радимичі, в’ятичі та сіверяни мали спільний звичай: жили в лісі, яко і всякий звір, шлюбів не мали й ставали на ігрища між селами. Сходились на ті ігрища, на пісні й танці і тут умикали, тобто викрадали, собі жінок, перед тим змовившись з ними.»
Ось і я, сіверянин Михайло Десна, «викрав» собі колись долю…
Скільки можна красти, як думаєш, читачу!?
Панькайся тепер зі мною….
30.01.2016
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію