ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2017.10.19 06:53
То може звідси гнати мову?
Достатньо буде – язика.
Де не послухаю розмову,
Те кожен п’ятий натяка…
Там заканючили мадяри –
Європі ви даремний груз.
На сході мокши-яничари
І митно-варварський союз.

Кристіан Грей
2017.10.19 02:26
А сьогодні у супермаркет
Я заскочив буквально на хвильку
Там за касою усміхалась
Неймовірна красуня просто
В неї зуби як білі перли
В неї губи червоні корали
Хай! - сказала і
Хав а ю? - запитала чарівна мене

Вікторія Лимарівна
2017.10.18 20:03
Світло місяця веселе!
Вся затоплена оселя!
Що ж ти спати не даєш?
Сяйво щедро роздаєш?
Сни розвіялись, як мрії,
Плинуть, не спіймати, в вирій!
Світло темряву поглине,
Спів чарівний всюди лине!

Вікторія Лимарівна
2017.10.18 19:38
На зустрічі сказала всім,
Що їй ще тільки двадцять сім,
Ні, двадцять вісім, так, мабуть
Долають цифри той маршрут
Років, ту відстань, крок за кроком.
Сягнути не вспіваєш оком,
Як зміняться вони в числі...
Та все пливуть, як на човні.

Ірина Вовк
2017.10.18 18:11
С.124 «По тривожних подіях 17 жовтня 1905 року, Марія Костянтинівна Заньковецька поїхала до Галичини, в трупу під керуванням Садовського, і ми з нею довго не бачилися. Звідти вона писала мені, як їй подобається Галичина, яким чужим і неприємним здається

Олександр Сушко
2017.10.18 16:47
Удячний владі за бордель,
Прилаштувався непогано.
Є хліб, картопля, вермішель -
Навіщо з неба каша манна?

На працю можу не іти -
Заплатять, наче тицьнуть дулю.
Я також дядько не святий,

Олександр Сушко
2017.10.18 16:35
за мотивами Тори. Первородним, звичайно, був Каїн У мене інша версія - правдива. Ну, майже правдива. А де взялися діти і онуки у братів, якщо окрім Єви ніяких жінок на землі не було - глибока таємниця. Але вони були.) Хоча тут не про це.)

Він - перворо

Маркіяна Рай
2017.10.18 13:00
Кришталем, дзвоном його невагомим,
З першим снігом розталим увійшовши у душі спогорда,
Порозкинули грані найтонші обіцянок і сподівань.
Наче зрілість і рань схрестилися парними генами,
Прищепились одне до одного серцевинами пагонів,
Сподівання й обіц

Маркіяна Рай
2017.10.18 12:48
Прикривши посмішкою лихо
Фарбуєш губи у червоний.
Здавалося - ступаєш тихо,
Здавалося - це оборонний,

А не завбачливо крикливий,
Не спраглий крові й поклоніння,
Й авжаж не пристрасно звабливий,

Іван Потьомкін
2017.10.18 12:46
Поки спите ви,
Стану осінніми світаннями.
На травах порозкладую мільярди сувенірів.
Будинки підрожевлю, вмию тротуари.
Підкину ще жарину в парків багаття
І заспанії канни на руки площ подам.
А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
День заспів

Світлана Майя Залізняк
2017.10.18 12:00
Ходять поміж тіней неформатні люди.
Шалики яскраві... погляди-сонця...
Перманентно - теми на плавучих блюдах.
Обирай хутенько більшу від пшонця.

Боротьба...
Смирення...
Пацифізм...

Світлана Майя Залізняк
2017.10.18 11:58
Плести рукавички... мовчати.
Це ліпше, ніж мудро - про все.
Матвій примиряє багатих.
Три пляцки Пандора несе.

Пошарово ріжеш проблеми.
Кривавиться війн мармелад.
В болоті замурзані ему

Ярослав Чорногуз
2017.10.18 08:47
Хай хуртовина хоч яка змага -
Допоки ти, допоки ти зі мною,
Моя дружино й музо дорога -
Не подола мою духовну зброю!

Ген сяє в небесах твоя зоря,
Під вечір опускає світлі вії.
Мій дух, мій шал поета-бунтаря

Олександр Жилко
2017.10.18 06:35
З-під душі вилітає камінь,
срібним ядром
вистрілює вгору.
І по небу ідуть кола,
ніби це риба
взяла й проковтнула
збитий неспокій,
недобиті печалі.

Володимир Бойко
2017.10.17 23:52
Любов прийшла нізвідки, як наснилась,
Немов дитя під серцем зародилось.
І потай, мов соромлячись на людях,
Шукало серце спокою у грудях.

Та почуття п'янке і заповітне
Ніколи не буває непомітним –
Воно зорить, виблискує, іскриться,

Олександр Сушко
2017.10.17 19:39
Слова - пусте ніщо. Важливі тільки вчинки.
Плескати язиком навчилися давно.
Поете! Зупинись! Брехня твої нетлінки!
Життя - це біль і кров! Не цирк, і не кіно.

Майстерний блудослов вив'язує печалі,
А поруч бій гримить, і падає солдат.
Його уже нем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Ольга Значкова
2014.09.19

Олександра Камінчанська
2014.05.03

Василь Закарпатець
2014.04.27

Анатолій Власюк
2014.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Майя Залізняк / Рецензії

 Прикладка як новоутворення сенсів

https://www.facebook.com/krymskaaluzancuk

«Птахокардія» - невиліковна
Продовжую читати поезію Світлани-Майї Залізняк

Досліджуючи мову поезії Залізняк, дивуєшся невичерпності ресурсу, яким володіє авторка. Її мова ніби розвивається в собі, нуртує і розшиює береги, стаючи ще більш повноводною і глибокою. Загадка криється насамперед у радісній безстрашності поетеси і впевненій грі всіма-всіма інструментами мови, мови як такої і мови поетичної. З їх (інструментів) допомогою вона винаходить все більше і більше скарбів, урізноманітнюючи визначення й означення для усіх досліджуваних тем, предметів і явищ.
Сьогодні зупинюся на прикладці, яка особливо яскраво демонструє здатність Залізняк до відкриттів усередині, здавалося б, давно досліджених словесних територій і маршрутів. Чому проявляється така пристасть і винахідливість у кліматі пикладки, можна досліджувати і крізь психологію творчості. Однак мене зараз більше приваблює естетична сторона предмета дослідження, цієї «експресії думок-вуглин» («Шал», ст. 454).
Варто зауважити, що тексти Залізняк демонструють одночасно обшир авторської мови і відверту манеру віртуозної економії мовного ресурсу. Щоб максимально точно поцілити образом, метафорою, визначенням читачеві в душу й думку, Світлана-Майя ліпить словесний снаряд так, щоб елегантно зекономивши місце в рядку, в строфі, підібрати таке слово, яке б розірвало на клоччя всі попередні тлумачення його посередком поезії, естетичного й смислового контексту: «І в’януло обличчя-ананас...» («Пилюга», ст. 42); «А на долівці – рядна-павичі...» («Ностальгія», ст. 16); «...Десь тут лелека Бере дітей – із рогу втіх-щедрот...» («Батерфляй», ст.43); «Ти не для мене рай-солярій зводив» («Оригамі», ст.325).
У авторки спостерігається пристрасть до «зв’язування» слів у пари не лише стосовно іменників. Така тенденція прослідковується в роботі і з дієсловами, і з прикметниками. Однак з іменниками побиті навіть її особисті рекорди. Але ж вона не прагла вразити читача кількістю цих «пошлюблених» у прикладку іменників, а звернути увагу причинно-наслідковими мотиваціями злиття слів у промовисті пари. Не здивуюся, якщо поетеса й сама не помітила інтенсивності прояву своєї пречудової звички продукування прикладок. Швидше за все, пари народжуються... на небесах, де ширяє невтомна пташка натхнення: «Стрімкіший лет – і ось пустеля-спека» («Батерфляй», ст.43); «Лети на конус-терикон» («Манівці», ст.31); «Пливе жура-журавонька» («Єва. Три літа», ст.348).
Манера Залізняк у складанні іменників до пари стає відтак її візитівкою-впізнаванням (серед поетів узагалі і серед інших власних творчих чеснот-візитівок). І самі слово-винаходи розсовують стіни контексту – прикладка виглядає ніби гральна карта (в сенсі здвоєного символа), котру можна розглядати, обертаючи і перекидаючи, розкриваючи. Кожний окремий іменник в мить занурення в нову смислову лунку разом з іншим іменником вигострює кінчик стріли, набуваючи атомарної точності потрапляння в центр образу. Ось! Саме це хотіла я сказати, ніби злегка усміхається здаля поезія. «Немов стріла, що лучник-Час пустив» («Крізь пил і пух», ст.244). Точність у досягненні мети посередком кожного слова! Не дати читачеві блукати сліпо у пошуках варіантів-сенсів, не дати йому відволіктися на манівці і раптом схибити в розумінні творчого задуму! Так авторка відповідально й щедро розставляє дорожні знаки на маршрутах сенсів, аби читач крок-у-крок прямував ними синхронно з авторкою, а не безнадійно відставав... Чи втрачає читач за таких умов оту бажану самостійність співавторства? Адже для поезії украй важливо, щоб читач лишався вільним птахом у просторі міжрядь.
Тут заспокою читача. Ніхто не відбирає у нього цю волю. Але за знаками-прикладками Залізняк завжди знайдеш саме її пташину окриленість слів. Парність крил/парність слів дає силу змаху й прискорення пірнання в глибини віршів: «Тебе розбуркає нічниця-Пам’ять» («Оглядини», ст.173); «Бредуть музики-тумани троїсті» («А ти живи», ст.208); «Ці душі-горлиці шукають пекло-рай» («Вольдемарові – пошепки», ст.268).
Виписуючи на окремий листок потрібний матеріал, зауважила, що рядки, які містять прикладки, надзвичайно рельєфні, опуклі, ніби камеї ручної роботи. Кожен авторський екземпляр народжується один раз саме в такому несподіваному і, як виявляється, найвдалішому виконанні. Слова, з яких виникає пара, без намагнічення і взаємопритягання, яким їх наділила авторка, ніколи б не змогли зустрітися в одній і тій же луночці для пророщування образу – такими вони окремо видаються непоєднуваними! «Хай совість-гуска душу не скубе» («Словопряд», ст.153); «Він – кат єства! Він – зведений курок З палким ім’ям-протуберанцем – Совість» («Без маски, ст.39»). Як бачимо, на визначення одного предмета (совісті) поетеса знаходить пари іменників, то поміщаючи «совість» у саму пару, то відводячи їй роль окремішнього словотлумачення.
У прикладках Залізняк може опинитися певний ведучий-іменник, який раз-пораз «парується» з новими словами-супутниками. Як правило, роль таких сильних лідерів у парі виконують архаїчні образи поезії й літератури. Без цих понять поезія ніяк обійтися не може, але вони так довго і часто експлуатуються авторами, що маліє епічна й глибинна суть їх, нівелюється невичерпна естетика засобу. Відтак слова стають вразливі й беззахисні перед банальністю. Залізняк вдається оперувати базовими поняттями, не засмальцьовуючи буденністю їх одяганки. Скажімо – вітер: «Захмелені вітриська-гендлярі...» («Ручай», ст.36); «І вітер-синоптик читає...» («Меланхолія», ст.84). Або – час: «Пап’є-маше вітрин. А час-лихвар...» («Ожеред», ст.41); «Час-вихор закружляв...» («В Яготині біля райсоюзу», ст.96). Раптом на одній сторінці два цікаві і неподібні випадки парування «правди» в присмачених сарказмом рядках: «Повію-правду брехунці колишуть» («Травнево-лапідарно», ст.290); «Обсіли мухи-правди і зумлять» («І зріють правди», ст.290).
Так само поетеса урізноманітнює простір одного слова, стиснутого рамками сірої звичайності. Наприклад, пирій: «Сіє сім’я пирій-лиходій» («Пам’яті бабусі Насті», ст.28); «Круг дворища дитинства – біль-пирій» («Початок», ст.50).
До кого б не були застосовані в поезії Залізняк слова-пари, вони гідно відіграють свою роль, підсилюючи емоційне або зорове сприйняття образу. Ось, каже винахідниця, цим боком, цією гранню, крізь шпаринку дефісу – погляньте! Для прикладу зібрала кілька зразків автоського почерку, коли в рамках застосування схожих форм, у вимушених обмеженнях сенсу (протічності, стиснутості у...) прокидається потрібний для тексту відтінок значення чогось вузького і рухливого або перебування-відчування вузького і рухливого: «Тече стежка-нитка... до зблиску рудого ножа» («Зла вилився ківш»,ст.87); «Тікають змійки-бганки із обличчя» («Самодостатність», ст.152); «...по руслах-венах – трав’яні чаї» («Не залишай», ст.388).
Так можна ще десятки-сотні зразків препарувати, проте без контексту вірша, звідки кожен зразок вийнято, втрачається повнота образу. Це ніби з полотна вирізати фрагмент і ліпити свою аплікацію. Гадаю, справжні гурмани Поезії, її вихованці захочуть пройтися самостійно кладочками Залізняківських дефісів. Тим паче, що прикладка – синтаксичне явище насамперед і відтак потребує оточення, оброслості тілом тексту. А виправданням такому висмикуванню прикладок на ниточці рядка може бути впевнена функціональність слів-пар навіть в розрідженій атмосфері контексту... майже безконтекстності. Річ у тім, що навіть обірваний зусібіч фагмент вірша у Залізняк набуває здатності жити окремим життям і нести в собі повноцінний цілісний художній і філософський заряд. Як то відчуваємо з лаконічними японськими поетичними формами. Є щось подібне і в прикладках нашої авторки: «І все очиститься, і буде сум-яса...» («Людмилі», ст.29); «Порадник-оповідач – телефон» («Листи», ст.49); «Щоденно коситься людва-трава» («Словопряд», ст.153); «Горять серця, ліси-екосистеми» («Дежавю», ст.466).
Зрештою, цей перевірений авторський засіб схожий на клавіші – можна видобувати звуки тільки з білих або тільки з чорних клавіш. Але як звучить мелодія під пальцями вправного піаніста, який говорить і білими, і чорними одночасно! І нехай у одного слова в парі субстантивна роль, однак саме його присутність, впевнена, задумана авторкою як визначальна.

Ірина Кримська-Лузанчук
2016




  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-02-15 10:50:35
Переглядів сторінки твору 701
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.034 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.096 / 5.82)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.738
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2017.10.18 12:00
Автор у цю хвилину відсутній