ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.22
21:23
направду побоку хто й що про це помислить
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
2026.04.22
16:30
Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
2026.04.22
15:20
Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
2026.04.22
14:43
Співають пісень вовки,
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом весняної дози.
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом весняної дози.
2026.04.22
07:45
Л.Давидович (1900-1986), В.Драгунський (1913-1972)
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
2026.04.22
05:29
На теплих крилах весняних вітрів
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
2026.04.21
22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
2026.04.21
21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
2026.04.21
16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Диво на Стрітення
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Диво на Стрітення
Стрітення нині, людоньки, свято гарне! Вранці бігла до церкви, а світ такий передвесняний уже, говорить до нас із глибин зимових - обіцянками тепла і весни, хмарить небо, аби нам було швидше тепло і квіти...
День так довго не міг визначитися - сонце чи хмари, дусився і захлинався теплом і вологою, терпло повітря в нерішучості - а що ж далі...
І ось, як засутеніло - народився нарешті дощ! Так спочатку ступав дрібненько, несміливо, а далі - наче розпалений танцюрист, який діставав у танці все більшу жагу - розкритися, вихлюпнути у своєму русі усю свою волю, порив, бажання свободи... Так уже витанцьовував, так тропотянкою дрібно вистукував, бив обцаси по тротуарах і бруку, по сходах і дахах -ах! Ах! Ах!
І так рясно засяяла вулиця у вечірній ілюмінації - вода раптом прикрасила дорогу - поплила вогненна рука, потяглася вздовж бордюрів, намацала колеса переляканих автівок, пообіймала усі ямки і заглибинки - і ось у них, як у середньовічних ретортах алхіміків, плавиться еліксир життя - вогонь у воді... Колеса розкрилюють воду з калюжі -рраз! - і вона на мить стає феєричною короною, прозорим веселковим віялом - о, яка гарна!
А це ви бачили - злива забиває у калюжі тонкі цвяшки дощинок - міцних і сильних, стрімких дощових краплинок! А вони підстрибують із рук невмілої майстрині - танцюють і дражняться - не заб"єш, не заб"єш, не піймаєш, не припнеш!
Ліхтарі стали усі, як один, відважними лицарями - цілою армією Дон Кіхотів! Променями сміливими, наче списами, протинають темряву і воду, просувають крізь щільну завісу дощу руки - рятують наші дороги від темноти, сяють зірками. Просто-таки - зірками! Така краса, таке диво, таке відкритя шалене - що мені стало байдуже на мокре пальто і сумку, на хлюпання у чоботах і вимушене стрибання помежи глибоких пасток води... Я іншого разу би, може, нарікала на робтіників, які так погано поклали асфальт, на те, що прогнози у синоптиків абсолютно недостовірні і я не взяла нині парасольку...
Але не нині. Нині зустріла диво...Так просто і несподівано - побачила диво наяву. Ось який дарунок дарувало свято - Стрітення... Невипадково, мабуть? Як гадаєте?
15.02.2016
День так довго не міг визначитися - сонце чи хмари, дусився і захлинався теплом і вологою, терпло повітря в нерішучості - а що ж далі...
І ось, як засутеніло - народився нарешті дощ! Так спочатку ступав дрібненько, несміливо, а далі - наче розпалений танцюрист, який діставав у танці все більшу жагу - розкритися, вихлюпнути у своєму русі усю свою волю, порив, бажання свободи... Так уже витанцьовував, так тропотянкою дрібно вистукував, бив обцаси по тротуарах і бруку, по сходах і дахах -ах! Ах! Ах!
І так рясно засяяла вулиця у вечірній ілюмінації - вода раптом прикрасила дорогу - поплила вогненна рука, потяглася вздовж бордюрів, намацала колеса переляканих автівок, пообіймала усі ямки і заглибинки - і ось у них, як у середньовічних ретортах алхіміків, плавиться еліксир життя - вогонь у воді... Колеса розкрилюють воду з калюжі -рраз! - і вона на мить стає феєричною короною, прозорим веселковим віялом - о, яка гарна!
А це ви бачили - злива забиває у калюжі тонкі цвяшки дощинок - міцних і сильних, стрімких дощових краплинок! А вони підстрибують із рук невмілої майстрині - танцюють і дражняться - не заб"єш, не заб"єш, не піймаєш, не припнеш!
Ліхтарі стали усі, як один, відважними лицарями - цілою армією Дон Кіхотів! Променями сміливими, наче списами, протинають темряву і воду, просувають крізь щільну завісу дощу руки - рятують наші дороги від темноти, сяють зірками. Просто-таки - зірками! Така краса, таке диво, таке відкритя шалене - що мені стало байдуже на мокре пальто і сумку, на хлюпання у чоботах і вимушене стрибання помежи глибоких пасток води... Я іншого разу би, може, нарікала на робтіників, які так погано поклали асфальт, на те, що прогнози у синоптиків абсолютно недостовірні і я не взяла нині парасольку...
Але не нині. Нині зустріла диво...Так просто і несподівано - побачила диво наяву. Ось який дарунок дарувало свято - Стрітення... Невипадково, мабуть? Як гадаєте?
15.02.2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0994 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0994 seconds