ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Диво на Стрітення
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Диво на Стрітення
Стрітення нині, людоньки, свято гарне! Вранці бігла до церкви, а світ такий передвесняний уже, говорить до нас із глибин зимових - обіцянками тепла і весни, хмарить небо, аби нам було швидше тепло і квіти...
День так довго не міг визначитися - сонце чи хмари, дусився і захлинався теплом і вологою, терпло повітря в нерішучості - а що ж далі...
І ось, як засутеніло - народився нарешті дощ! Так спочатку ступав дрібненько, несміливо, а далі - наче розпалений танцюрист, який діставав у танці все більшу жагу - розкритися, вихлюпнути у своєму русі усю свою волю, порив, бажання свободи... Так уже витанцьовував, так тропотянкою дрібно вистукував, бив обцаси по тротуарах і бруку, по сходах і дахах -ах! Ах! Ах!
І так рясно засяяла вулиця у вечірній ілюмінації - вода раптом прикрасила дорогу - поплила вогненна рука, потяглася вздовж бордюрів, намацала колеса переляканих автівок, пообіймала усі ямки і заглибинки - і ось у них, як у середньовічних ретортах алхіміків, плавиться еліксир життя - вогонь у воді... Колеса розкрилюють воду з калюжі -рраз! - і вона на мить стає феєричною короною, прозорим веселковим віялом - о, яка гарна!
А це ви бачили - злива забиває у калюжі тонкі цвяшки дощинок - міцних і сильних, стрімких дощових краплинок! А вони підстрибують із рук невмілої майстрині - танцюють і дражняться - не заб"єш, не заб"єш, не піймаєш, не припнеш!
Ліхтарі стали усі, як один, відважними лицарями - цілою армією Дон Кіхотів! Променями сміливими, наче списами, протинають темряву і воду, просувають крізь щільну завісу дощу руки - рятують наші дороги від темноти, сяють зірками. Просто-таки - зірками! Така краса, таке диво, таке відкритя шалене - що мені стало байдуже на мокре пальто і сумку, на хлюпання у чоботах і вимушене стрибання помежи глибоких пасток води... Я іншого разу би, може, нарікала на робтіників, які так погано поклали асфальт, на те, що прогнози у синоптиків абсолютно недостовірні і я не взяла нині парасольку...
Але не нині. Нині зустріла диво...Так просто і несподівано - побачила диво наяву. Ось який дарунок дарувало свято - Стрітення... Невипадково, мабуть? Як гадаєте?
15.02.2016
День так довго не міг визначитися - сонце чи хмари, дусився і захлинався теплом і вологою, терпло повітря в нерішучості - а що ж далі...
І ось, як засутеніло - народився нарешті дощ! Так спочатку ступав дрібненько, несміливо, а далі - наче розпалений танцюрист, який діставав у танці все більшу жагу - розкритися, вихлюпнути у своєму русі усю свою волю, порив, бажання свободи... Так уже витанцьовував, так тропотянкою дрібно вистукував, бив обцаси по тротуарах і бруку, по сходах і дахах -ах! Ах! Ах!
І так рясно засяяла вулиця у вечірній ілюмінації - вода раптом прикрасила дорогу - поплила вогненна рука, потяглася вздовж бордюрів, намацала колеса переляканих автівок, пообіймала усі ямки і заглибинки - і ось у них, як у середньовічних ретортах алхіміків, плавиться еліксир життя - вогонь у воді... Колеса розкрилюють воду з калюжі -рраз! - і вона на мить стає феєричною короною, прозорим веселковим віялом - о, яка гарна!
А це ви бачили - злива забиває у калюжі тонкі цвяшки дощинок - міцних і сильних, стрімких дощових краплинок! А вони підстрибують із рук невмілої майстрині - танцюють і дражняться - не заб"єш, не заб"єш, не піймаєш, не припнеш!
Ліхтарі стали усі, як один, відважними лицарями - цілою армією Дон Кіхотів! Променями сміливими, наче списами, протинають темряву і воду, просувають крізь щільну завісу дощу руки - рятують наші дороги від темноти, сяють зірками. Просто-таки - зірками! Така краса, таке диво, таке відкритя шалене - що мені стало байдуже на мокре пальто і сумку, на хлюпання у чоботах і вимушене стрибання помежи глибоких пасток води... Я іншого разу би, може, нарікала на робтіників, які так погано поклали асфальт, на те, що прогнози у синоптиків абсолютно недостовірні і я не взяла нині парасольку...
Але не нині. Нині зустріла диво...Так просто і несподівано - побачила диво наяву. Ось який дарунок дарувало свято - Стрітення... Невипадково, мабуть? Як гадаєте?
15.02.2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію