
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.15
22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
2025.07.15
17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
2025.07.15
11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
2025.07.15
07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
2025.07.15
05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Гунько (1952) /
Поеми
Праарія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Праарія
ПРААРІЯ
* * *
Щоб легше нам було
миритися з війною,
ми славу про ганьбу
ховаємо в усіх ковбанях.
Майбутніх переможців визнаєм,
але не в цьому світі,
прогірклому
ячанням вітряків
і мертвою захланністю
печалі.
Та де,
промивши
всім їм кісточки,
знайдем для себе
гідні постаменти?
А не проливши
й краплі крові,
не знатимем
ні волі, ні снаги,
ні стихлої мелодії прощання.
* * *
Що нам Європа -
сита від нудьги,
знетямлена
колоніями духу,
вечірня казка
про чужу любов,
забута книга
азбуки життя?
Що нам Америка -
машина часу,
відлуння віри,
космодром розлук?
За нами Азія -
нірвана духу,
навали зморень,
ієрогліф тиш.
Під нами Африка -
пустеля сфінксів,
крик ляльки вуду
над сафарі днів...
В астрал,
в астрал...
В Австралію сполук!
Чотири променя
зловити разом!
Застигнути
між ядрами століть,
відчути мить
відважними руками
і зазирнути в океану смисл.
* * *
Виходять сторіччя
із доменних печей
розплавленими полустанками.
Шукають свої домени і портали,
заповнють гросбухи і фейсбуки,
переховуються
між вівтарями і шибеницями
і ніяк не можуть збагнути,
як вимкнути майбутнє
з минулого.
* * *
У мене шість окозамилювачів -
по одному на кожне крило.
Може, я безрідний серафим,
що втілився на знак протесту
в цьому білковому тілі,
замість того, щоб палати
благодатним вогнем
на підступах до Престолу?
Може, я останнє
втілення Шіви,
покликане здійснити
четвертий перехід людства
до другого пришестя Христа
після третьої світової?
Може, я просто
шестиногий танцівник диско
на згарищах світу
від Ельфії до Патагонії?
Тільки іноді в крилах
затухають пульсари
чумацьких шляхів,
і я знову стаю
синьооким блукальцем.
* * *
Білі стіни Праарії
стоять серед диких скель,
звучать перламутрами й морем,
охороняють
прадавні шляхи
від варягів і греків,
відмірюють
кожному по плоті
від місячних дерев
до сонячних тіней.
Вони нікому не підкорені,
тільки узвишшю пам'яті
наскельних епох,
що несе до їхніх підніж
вибухівку історії.
Вони нікого не чекають,
крім власних відбитків
у дзеркалі часу.
Але до них все ідуть
стрункими колонами
наші ефірні двійники
і вмовляють проявитися
хоча б у каштанових зорях
на перехресті
сонця і степу.
* * *
Ізоглоса кентум-сатем*
Вивіряє солярні схими,
де відхилюються від тем
херувими і серафими,
розділяючись на слова,
переховані в оболонки,
між якими жага жива
досягає жахної ломки.
І світильники на горі
притягають дороги хресні.
І розвінчують на дарі
небеса нам дари небесні.
*Лінія поділу між східно- і західноєвропейськими мовами
* * *
286 перевірок
небесної канцелярії
закінчилися виправданням
підозр перед сподіваннями.
Бо історія не має
наказового способу.
Бо метафізика не визнає
синекдох і оксюморонів.
А біологія
застигла на рівні
обміну речовин
між Святим Духом
і веселим роджером.
І тільки лірика
вдягнулася у тогу смертника
і чекає на вирок
безсмертя.
* * *
Шукаймо себе
серед протиріч
між хірургічним втручанням
і психоделією
внутрішньої втечі від дійсності.
Хай буде те,
що ніколи не здійснюється.
Хай стане нам легше
від ваготи
своєї вічної передчасності.
І буде з нам і без нас
цей світ розкручуватися
навколо атомів
руху.
* * *
За що ми положимо
Душу і тіло?
За що не забудем
своє тихе заклання?
Заспокоюємо себе
бісером і хрестовинами.
Зазираємо у власні стигми
боковими відлуками.
Не повторюємося
у неповторності.
Знаємо секретні заповіти
чужих пращурів,
волаємо до пересмішників
столітніми передзвонами.
І пощезають бентеги
над молитвами.
І встануть неопалимі мости
між прокляттями,
коли запалають між нами
від болю
усі наші страчені
муки.
* * *
Ще в тисячолітті
до іншої ери
я прагнув списати
Послання Небесних Владик
з повітряних замків
безмов'я,
але не знайшов
стільки літер
в клинописах птиць.
Іще у столітті
до повної віри
припнув я трипільський поріг
між землею і небом,
та він опинився
за рогом життя.
Ще в році минулім
до свого причастя
я прагнув складати
словник небуття,
але не засвоїв
абетки мовчання.
І тепер-от
із кожним ковтком
заповзають у пам'ять
усі заповітні слова
мого часу.
* * *
Коли ти виходиш
на арену історії,
де цигани проводять слонів
мимо карликів з кіньми,
то карпатські мольфари
спочивають
на схилах епох.
І тоді
проникають у душу
найдрібніші деталі буття,
розкидані в істині,
мов кінцівки
по мінному полю.
* * *
В історію можна ввійти,
але вийти із неї не вдасться.
І Праарія квітне
у наших очах
волошковими чарами,
надихає на вічний надрив.
Проривається
із важкими боями
до наших прадуш,
оповитих світанками.
* * *
Я зупиняю торгівлю
своїми голосами.
Я відчиняю двері
в четвертий вимір ілюзій.
Я колихаюсь
між Сонцем і Місяцем,
ніби остання билинка життя
за космічними сховами.
І мене не освітять
прожектори Кассіопеї,
бо надто багато
між нами нейтрино,
захованих у серця домовиків,
яким іноді не вистачає
всього лише склянки
хлорованої води
з-під заржавілого крану.
А поза тим
я випасаю Гончих Псів
на собачому цвинтарі
біля Лівобережки.
І ніяк не можу збагнути,
чому Ейфелеву вежу
досі не здали
на переоцінку історії.
* * *
Перепливти
Мертве море
і вийти із нього сухим.
Піднятися
по сходах Якова
і шубовснути в пекло печалі.
Підкорити
Еверест
і не помітити Шамбали духу.
Пройти
по циганському колу
і повернутися в калашний ряд.
Засвоїти
абетку життя
і не прочитати книги щастя.
Отак
ми гойдаємося
на маятнику історії
між волею пророків
і порохом днів.
* * *
Вдивляємося
у власні біг-борди,
немов у люстерка
застиглих епох,
де переношені
драні светрики
стискаються
від жалю до себе.
А мимо них
пролітають
ренджровери і краузери,
у яких чорноокі білявки
намагаються
через вікна айфонів
достукатися до пекла,
щоб із усього розгону
в'їхати в інший вимір,
де немає нічого,
крім смислу життя.
* * *
Йдемо
по золотому перетину
між пірамідами втіх.
Лущимо істини,
мов горіхи,
розсипані
під кожним деревом роду
на землі
сівачів, горлачів і манкуртів.
Кладемо
в кожну діжку меду
по ложці розчинної кави,
аби сколихнути підземні води.
А в заповіднім степу
прокидаються завтрашні мева
і замішують нас
у ночвах галактик.
© Олександр ГУНЬКО
* * *
Щоб легше нам було
миритися з війною,
ми славу про ганьбу
ховаємо в усіх ковбанях.
Майбутніх переможців визнаєм,
але не в цьому світі,
прогірклому
ячанням вітряків
і мертвою захланністю
печалі.
Та де,
промивши
всім їм кісточки,
знайдем для себе
гідні постаменти?
А не проливши
й краплі крові,
не знатимем
ні волі, ні снаги,
ні стихлої мелодії прощання.
* * *
Що нам Європа -
сита від нудьги,
знетямлена
колоніями духу,
вечірня казка
про чужу любов,
забута книга
азбуки життя?
Що нам Америка -
машина часу,
відлуння віри,
космодром розлук?
За нами Азія -
нірвана духу,
навали зморень,
ієрогліф тиш.
Під нами Африка -
пустеля сфінксів,
крик ляльки вуду
над сафарі днів...
В астрал,
в астрал...
В Австралію сполук!
Чотири променя
зловити разом!
Застигнути
між ядрами століть,
відчути мить
відважними руками
і зазирнути в океану смисл.
* * *
Виходять сторіччя
із доменних печей
розплавленими полустанками.
Шукають свої домени і портали,
заповнють гросбухи і фейсбуки,
переховуються
між вівтарями і шибеницями
і ніяк не можуть збагнути,
як вимкнути майбутнє
з минулого.
* * *
У мене шість окозамилювачів -
по одному на кожне крило.
Може, я безрідний серафим,
що втілився на знак протесту
в цьому білковому тілі,
замість того, щоб палати
благодатним вогнем
на підступах до Престолу?
Може, я останнє
втілення Шіви,
покликане здійснити
четвертий перехід людства
до другого пришестя Христа
після третьої світової?
Може, я просто
шестиногий танцівник диско
на згарищах світу
від Ельфії до Патагонії?
Тільки іноді в крилах
затухають пульсари
чумацьких шляхів,
і я знову стаю
синьооким блукальцем.
* * *
Білі стіни Праарії
стоять серед диких скель,
звучать перламутрами й морем,
охороняють
прадавні шляхи
від варягів і греків,
відмірюють
кожному по плоті
від місячних дерев
до сонячних тіней.
Вони нікому не підкорені,
тільки узвишшю пам'яті
наскельних епох,
що несе до їхніх підніж
вибухівку історії.
Вони нікого не чекають,
крім власних відбитків
у дзеркалі часу.
Але до них все ідуть
стрункими колонами
наші ефірні двійники
і вмовляють проявитися
хоча б у каштанових зорях
на перехресті
сонця і степу.
* * *
Ізоглоса кентум-сатем*
Вивіряє солярні схими,
де відхилюються від тем
херувими і серафими,
розділяючись на слова,
переховані в оболонки,
між якими жага жива
досягає жахної ломки.
І світильники на горі
притягають дороги хресні.
І розвінчують на дарі
небеса нам дари небесні.
*Лінія поділу між східно- і західноєвропейськими мовами
* * *
286 перевірок
небесної канцелярії
закінчилися виправданням
підозр перед сподіваннями.
Бо історія не має
наказового способу.
Бо метафізика не визнає
синекдох і оксюморонів.
А біологія
застигла на рівні
обміну речовин
між Святим Духом
і веселим роджером.
І тільки лірика
вдягнулася у тогу смертника
і чекає на вирок
безсмертя.
* * *
Шукаймо себе
серед протиріч
між хірургічним втручанням
і психоделією
внутрішньої втечі від дійсності.
Хай буде те,
що ніколи не здійснюється.
Хай стане нам легше
від ваготи
своєї вічної передчасності.
І буде з нам і без нас
цей світ розкручуватися
навколо атомів
руху.
* * *
За що ми положимо
Душу і тіло?
За що не забудем
своє тихе заклання?
Заспокоюємо себе
бісером і хрестовинами.
Зазираємо у власні стигми
боковими відлуками.
Не повторюємося
у неповторності.
Знаємо секретні заповіти
чужих пращурів,
волаємо до пересмішників
столітніми передзвонами.
І пощезають бентеги
над молитвами.
І встануть неопалимі мости
між прокляттями,
коли запалають між нами
від болю
усі наші страчені
муки.
* * *
Ще в тисячолітті
до іншої ери
я прагнув списати
Послання Небесних Владик
з повітряних замків
безмов'я,
але не знайшов
стільки літер
в клинописах птиць.
Іще у столітті
до повної віри
припнув я трипільський поріг
між землею і небом,
та він опинився
за рогом життя.
Ще в році минулім
до свого причастя
я прагнув складати
словник небуття,
але не засвоїв
абетки мовчання.
І тепер-от
із кожним ковтком
заповзають у пам'ять
усі заповітні слова
мого часу.
* * *
Коли ти виходиш
на арену історії,
де цигани проводять слонів
мимо карликів з кіньми,
то карпатські мольфари
спочивають
на схилах епох.
І тоді
проникають у душу
найдрібніші деталі буття,
розкидані в істині,
мов кінцівки
по мінному полю.
* * *
В історію можна ввійти,
але вийти із неї не вдасться.
І Праарія квітне
у наших очах
волошковими чарами,
надихає на вічний надрив.
Проривається
із важкими боями
до наших прадуш,
оповитих світанками.
* * *
Я зупиняю торгівлю
своїми голосами.
Я відчиняю двері
в четвертий вимір ілюзій.
Я колихаюсь
між Сонцем і Місяцем,
ніби остання билинка життя
за космічними сховами.
І мене не освітять
прожектори Кассіопеї,
бо надто багато
між нами нейтрино,
захованих у серця домовиків,
яким іноді не вистачає
всього лише склянки
хлорованої води
з-під заржавілого крану.
А поза тим
я випасаю Гончих Псів
на собачому цвинтарі
біля Лівобережки.
І ніяк не можу збагнути,
чому Ейфелеву вежу
досі не здали
на переоцінку історії.
* * *
Перепливти
Мертве море
і вийти із нього сухим.
Піднятися
по сходах Якова
і шубовснути в пекло печалі.
Підкорити
Еверест
і не помітити Шамбали духу.
Пройти
по циганському колу
і повернутися в калашний ряд.
Засвоїти
абетку життя
і не прочитати книги щастя.
Отак
ми гойдаємося
на маятнику історії
між волею пророків
і порохом днів.
* * *
Вдивляємося
у власні біг-борди,
немов у люстерка
застиглих епох,
де переношені
драні светрики
стискаються
від жалю до себе.
А мимо них
пролітають
ренджровери і краузери,
у яких чорноокі білявки
намагаються
через вікна айфонів
достукатися до пекла,
щоб із усього розгону
в'їхати в інший вимір,
де немає нічого,
крім смислу життя.
* * *
Йдемо
по золотому перетину
між пірамідами втіх.
Лущимо істини,
мов горіхи,
розсипані
під кожним деревом роду
на землі
сівачів, горлачів і манкуртів.
Кладемо
в кожну діжку меду
по ложці розчинної кави,
аби сколихнути підземні води.
А в заповіднім степу
прокидаються завтрашні мева
і замішують нас
у ночвах галактик.
© Олександр ГУНЬКО
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію