ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Петро Скоропис
2017.08.17 12:40
Узимку смеркає зразу після обіду.
У цю пору голодних неважко мати за ситих.
Зівок заганяє в барлогу словесну форму.
Сухе, знерухоміле світло, з виду –
сніг – обрікає вільхи, які обсипав,
на безсоння та на досяжність зору

уві млі. Розі і неза

Анонім Я Саландяк
2017.08.17 11:39
Аргумент дванадцять (спроба простої логічної схеми) З Канта. Математика і філософія в реальному світі... ... найпростіший приклад, якщо іде про математику: число два... Два додати два дорівнює чотири, чотири поділити на два дорівнює два, чотири

Ірина Вовк
2017.08.17 06:37
О земле вкраїнська…
Розкішная земле вольготно козацької слави.
Тебе осіяло від сходу до заходу сонце премудре стоглаве,
Тебе ізорали волами, засіяли диво-словами…
То ж чим проростеш?

- Синами-орлами… дівками-зірками...
всебожих нащадків мали

Микола Соболь
2017.08.17 06:37
Книжки не модно стало купувати,
Живити душу нічим. Злидні!
А кажуть, що колись були багаті
Та все проїли, стали – бідні.
Душа вона вимолює і хоче
Шматочка хліба на ім’я – духовність.
А тіло упирається охоче: –
Ось ковбаса! Не до книжок натомість…

Микола Дудар
2017.08.16 22:57
Безмовний міжпланетний діалог
ми мордами торкаємось об всесвіт
я вірю що у нас єдиний Бог -
одна із тисячі подібних бесід…

У нього завжди кістка на обід
і він такої ж як і я окраси
ось тільки лап чотири, вуха, хвіст

Марія Дем'янюк
2017.08.16 21:37
На синій дзвоник прилетіла бджілка -
Вітально уклонилася голівка,
І стала квітка радісно дзвеніти:
У синє небо надсилати звуки-міти...

Церковний дзвін розлився по містечку -
Небесна радість кожному сердечку.
Летів високо...З небом поріднився...

Олександр Сушко
2017.08.16 17:43
Підкинула хлібець нога,
Розтоптано пахку скоринку.
Не відчуваємо гріха -
Голодного не чули крику.

Не бачили сирих могил,
Незнані із ботви узвари...
Мій рід залишився без крил-

Катя Тихонова
2017.08.16 16:02
Її втома була схожа до втоми старого трамваю,
Що поволі по рейках тягнув свої зимні вагони.
Здається він є і ніхто його не помічає,
Окрім тих, що чекають на нього під парасолями втоми…

Вона далеко від своєї зупинки, та річ не в тому
Вона взагалі да

Ірина Вовк
2017.08.16 15:55
ПЕТРА І ПАВЛА (12 липня за н. ст.) "Святий Петро за плугом ходить, Святий Павло волоньки водить, А сам Господь-Бог пшеничку сіє, А святий Ілля заволочує". До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до початку жнив, звідси і пі

Катя Тихонова
2017.08.16 15:23
Світ ходить навшпиньки по довгих своїх коридорах,
Він сам у собі – задихається від метастазів –
Рубцюються шрамами вбивства, насильства, образи
Але не одразу, на жаль, не стираються в порох –
Ні спогади дивні, протяжністю в сотні метрів,
Ні дотики б

Вітер Ночі
2017.08.16 12:59
Ще трохи, потерпи. Вже скоро відболить.
Прозрієш без вини і без напасті.
І стане легко враз, щоб іншого любить,
Як всі – у звичайнісінькому щасті.

І знову возведеш на припічок життя
Благополуччя хатньої родини,
І попіл скинеш геть – огидні відчутт

Ніна Виноградська
2017.08.16 11:38
Душа летить, скоріш за потяг плине,
З вікна вагона літо вигляда.
Додому, в Піски, я на батьківщину,
До рідного родинного гнізда.

До вулиці, до саду і до хати,
Яких, на жаль, сьогодні вже нема.
І нікому тепер мене стрічати.

Олександр Сушко
2017.08.16 11:15
Не порушу чужих бовванів,
Маю власний магічний круг.
Серця щит - це моя кохана,
А достаток - важезний плуг.

На вустах - материнська мова,
У садку - клопітка бджола.
Є любов - оберіг-підкова,

Ніна Виноградська
2017.08.16 10:56
Вже відцвіли, відпахли матіоли,
І починають квітнути жоржини.
А яблука в садах висять довкола,
І біля Сейму визріли ожини.

Заполонила світ серпнева спека,
Де небо гарячуще, ні хмаринки.
Літати вчаться молоді лелеки,

Ніна Виноградська
2017.08.16 10:54
Моя державо, все у тебе є –
І нафта, й газ, і землі багатющі.
А люди – бідні, хліба не стає.
Та не згубились у вселенській гущі.

І кров їх не загусла у борні,
Бо змушені трудами виживати.
Віками закривати рот брехні

Серго Сокольник
2017.08.16 01:36
На фронті міць.
Та фронт міцніє тилом.
(а по тилах мерзота залягла)
-піди пройдись,
Та видери бадилля...
-та... Краще погламурю у "ай лав"...
-що скиглиш? Осінь?
Та була завжди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02

Арбер Йамолсен
2016.03.19

Іванна Литвинець І
2016.03.11

Віталій Пригорницький
2016.03.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Гунько (1952) / Поеми

 Праарія
ПРААРІЯ

* * *

Щоб легше нам було
миритися з війною,
ми славу про ганьбу
ховаємо в усіх ковбанях.
Майбутніх переможців визнаєм,
але не в цьому світі,
прогірклому
ячанням вітряків
і мертвою захланністю
печалі.

Та де,
промивши
всім їм кісточки,
знайдем для себе
гідні постаменти?

А не проливши
й краплі крові,
не знатимем
ні волі, ні снаги,
ні стихлої мелодії прощання.

* * *

Що нам Європа -
сита від нудьги,
знетямлена
колоніями духу,
вечірня казка
про чужу любов,
забута книга
азбуки життя?

Що нам Америка -
машина часу,
відлуння віри,
космодром розлук?

За нами Азія -
нірвана духу,
навали зморень,
ієрогліф тиш.

Під нами Африка -
пустеля сфінксів,
крик ляльки вуду
над сафарі днів...

В астрал,
в астрал...
В Австралію сполук!
Чотири променя
зловити разом!
Застигнути
між ядрами століть,
відчути мить
відважними руками
і зазирнути в океану смисл.

* * *

Виходять сторіччя
із доменних печей
розплавленими полустанками.
Шукають свої домени і портали,
заповнють гросбухи і фейсбуки,
переховуються
між вівтарями і шибеницями
і ніяк не можуть збагнути,
як вимкнути майбутнє
з минулого.

* * *

У мене шість окозамилювачів -
по одному на кожне крило.
Може, я безрідний серафим,
що втілився на знак протесту
в цьому білковому тілі,
замість того, щоб палати
благодатним вогнем
на підступах до Престолу?

Може, я останнє
втілення Шіви,
покликане здійснити
четвертий перехід людства
до другого пришестя Христа
після третьої світової?

Може, я просто
шестиногий танцівник диско
на згарищах світу
від Ельфії до Патагонії?

Тільки іноді в крилах
затухають пульсари
чумацьких шляхів,
і я знову стаю
синьооким блукальцем.

* * *

Білі стіни Праарії
стоять серед диких скель,
звучать перламутрами й морем,
охороняють
прадавні шляхи
від варягів і греків,
відмірюють
кожному по плоті
від місячних дерев
до сонячних тіней.

Вони нікому не підкорені,
тільки узвишшю пам'яті
наскельних епох,
що несе до їхніх підніж
вибухівку історії.

Вони нікого не чекають,
крім власних відбитків
у дзеркалі часу.

Але до них все ідуть
стрункими колонами
наші ефірні двійники
і вмовляють проявитися
хоча б у каштанових зорях
на перехресті
сонця і степу.

* * *

Ізоглоса кентум-сатем*
Вивіряє солярні схими,
де відхилюються від тем
херувими і серафими,

розділяючись на слова,
переховані в оболонки,
між якими жага жива
досягає жахної ломки.

І світильники на горі
притягають дороги хресні.
І розвінчують на дарі
небеса нам дари небесні.

*Лінія поділу між східно- і західноєвропейськими мовами

* * *

286 перевірок
небесної канцелярії
закінчилися виправданням
підозр перед сподіваннями.

Бо історія не має
наказового способу.

Бо метафізика не визнає
синекдох і оксюморонів.

А біологія
застигла на рівні
обміну речовин
між Святим Духом
і веселим роджером.

І тільки лірика
вдягнулася у тогу смертника
і чекає на вирок
безсмертя.

* * *

Шукаймо себе
серед протиріч
між хірургічним втручанням
і психоделією
внутрішньої втечі від дійсності.

Хай буде те,
що ніколи не здійснюється.

Хай стане нам легше
від ваготи
своєї вічної передчасності.

І буде з нам і без нас
цей світ розкручуватися
навколо атомів
руху.

* * *

За що ми положимо
Душу і тіло?
За що не забудем
своє тихе заклання?

Заспокоюємо себе
бісером і хрестовинами.
Зазираємо у власні стигми
боковими відлуками.
Не повторюємося
у неповторності.

Знаємо секретні заповіти
чужих пращурів,
волаємо до пересмішників
столітніми передзвонами.

І пощезають бентеги
над молитвами.

І встануть неопалимі мости
між прокляттями,
коли запалають між нами
від болю
усі наші страчені
муки.

* * *

Ще в тисячолітті
до іншої ери
я прагнув списати
Послання Небесних Владик
з повітряних замків
безмов'я,
але не знайшов
стільки літер
в клинописах птиць.

Іще у столітті
до повної віри
припнув я трипільський поріг
між землею і небом,
та він опинився
за рогом життя.

Ще в році минулім
до свого причастя
я прагнув складати
словник небуття,
але не засвоїв
абетки мовчання.

І тепер-от
із кожним ковтком
заповзають у пам'ять
усі заповітні слова
мого часу.

* * *

Коли ти виходиш
на арену історії,
де цигани проводять слонів
мимо карликів з кіньми,
то карпатські мольфари
спочивають
на схилах епох.

І тоді
проникають у душу
найдрібніші деталі буття,
розкидані в істині,
мов кінцівки
по мінному полю.

* * *

В історію можна ввійти,
але вийти із неї не вдасться.
І Праарія квітне
у наших очах
волошковими чарами,
надихає на вічний надрив.
Проривається
із важкими боями
до наших прадуш,
оповитих світанками.

* * *

Я зупиняю торгівлю
своїми голосами.
Я відчиняю двері
в четвертий вимір ілюзій.
Я колихаюсь
між Сонцем і Місяцем,
ніби остання билинка життя
за космічними сховами.
І мене не освітять
прожектори Кассіопеї,
бо надто багато
між нами нейтрино,
захованих у серця домовиків,
яким іноді не вистачає
всього лише склянки
хлорованої води
з-під заржавілого крану.
А поза тим
я випасаю Гончих Псів
на собачому цвинтарі
біля Лівобережки.
І ніяк не можу збагнути,
чому Ейфелеву вежу
досі не здали
на переоцінку історії.


* * *

Перепливти
Мертве море
і вийти із нього сухим.

Піднятися
по сходах Якова
і шубовснути в пекло печалі.

Підкорити
Еверест
і не помітити Шамбали духу.

Пройти
по циганському колу
і повернутися в калашний ряд.

Засвоїти
абетку життя
і не прочитати книги щастя.

Отак
ми гойдаємося
на маятнику історії
між волею пророків
і порохом днів.

* * *

Вдивляємося
у власні біг-борди,
немов у люстерка
застиглих епох,
де переношені
драні светрики
стискаються
від жалю до себе.
А мимо них
пролітають
ренджровери і краузери,
у яких чорноокі білявки
намагаються
через вікна айфонів
достукатися до пекла,
щоб із усього розгону
в'їхати в інший вимір,
де немає нічого,
крім смислу життя.

* * *

Йдемо
по золотому перетину
між пірамідами втіх.
Лущимо істини,
мов горіхи,
розсипані
під кожним деревом роду
на землі
сівачів, горлачів і манкуртів.
Кладемо
в кожну діжку меду
по ложці розчинної кави,
аби сколихнути підземні води.
А в заповіднім степу
прокидаються завтрашні мева
і замішують нас
у ночвах галактик.

© Олександр ГУНЬКО





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2016-03-05 09:58:34
Переглядів сторінки твору 794
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.351 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.351 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕПОС
СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2017.07.04 19:07
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-03-05 11:36:22 ]
аж дихати перестала
хочу мати це в себе на столі, живою книгою, щоб доторкатися час від часу

дякую Вам, Майстре


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Гунько (М.К./М.К.) [ 2016-03-05 12:17:58 ]
І вам дякую за добре слово.