ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2020.07.15
00:44
Чи ти бач, а чи не бач –
Я стрибаючий стрибач.
Вище себе я стрибну,
Вище неба зазирну.
Я легкий, немов пір'їнка,
Застрибну я на хмаринку,
А коли навшпиньки стану,
Я стрибаючий стрибач.
Вище себе я стрибну,
Вище неба зазирну.
Я легкий, немов пір'їнка,
Застрибну я на хмаринку,
А коли навшпиньки стану,
2020.07.14
22:50
андеграунд**
Мов хлібчик із маслом... Зі здоби богиню
Зліпили Боги, до екстрімуму ласі.
Здавалось, про тебе повік, до загину,
Писати творіння я матиму настрій...
Не хлібчик ти, "бутер", що маслом на горе
Упав, і чужею дожертий свинею.
Мов хлібчик із маслом... Зі здоби богиню
Зліпили Боги, до екстрімуму ласі.
Здавалось, про тебе повік, до загину,
Писати творіння я матиму настрій...
Не хлібчик ти, "бутер", що маслом на горе
Упав, і чужею дожертий свинею.
2020.07.14
19:42
Прийшов якось до бабуся я погостювати,
А вона в садочку вишні в цеберко зриває.
Взявся я тоді хутенько їй допомагати,
Бо вже лазити на вишні гарний досвід маю.
Доки вона ходить знизу, ягід там не густо,
Я заліз по віттям вгору та відерце повню.
Доп
А вона в садочку вишні в цеберко зриває.
Взявся я тоді хутенько їй допомагати,
Бо вже лазити на вишні гарний досвід маю.
Доки вона ходить знизу, ягід там не густо,
Я заліз по віттям вгору та відерце повню.
Доп
2020.07.14
15:50
Проминає усе, що було і не буде
на чиємусь віку, на останній межі...
а найбільша печаль, що поховані люди
не залишать напам’ять свої міражі.
Що не знає ніхто, чим багата людина,
поки лямку свою дотягне до кінця...
Ну і що, якщо дуже любив Ук
на чиємусь віку, на останній межі...
а найбільша печаль, що поховані люди
не залишать напам’ять свої міражі.
Що не знає ніхто, чим багата людина,
поки лямку свою дотягне до кінця...
Ну і що, якщо дуже любив Ук
2020.07.14
15:26
Знайти себе - і знову загубити
межи ночами й днями, навмання
блукаючи у срібній тиші літа,
де вирізьблені наші імена,
де смертний гріх - лише заговорити,
проміння перше ніжиться на склі.
Не клич мене: до тебе тільки вітер
озветься голосами поколінь
межи ночами й днями, навмання
блукаючи у срібній тиші літа,
де вирізьблені наші імена,
де смертний гріх - лише заговорити,
проміння перше ніжиться на склі.
Не клич мене: до тебе тільки вітер
озветься голосами поколінь
2020.07.14
15:19
Вам не здолати нас, тяжкі часи,
Бо ми у добровільному полоні
Кохання і цвітіння, і краси,
У таїні і магії гармоній.
А ця весна – комусь вона страшна –
Коронавірусу жахливе лихо…
Та я іду з тобою, не одна,
Бо ми у добровільному полоні
Кохання і цвітіння, і краси,
У таїні і магії гармоній.
А ця весна – комусь вона страшна –
Коронавірусу жахливе лихо…
Та я іду з тобою, не одна,
2020.07.14
12:03
Это случилось где-то через полгода после того, как Шломо решил расстаться со мной. Тогда я уже работал охранником в двух фирмах, познакомился с людьми совершенно другого толка, чем мой первый хозяин, и понял, что не он воплощает в себе черты настоящего из
2020.07.14
11:46
Літо змиває в якусь величезну калюжу
всі сподівання, що мали ми ще донедавна.
Дощ – остогидлий, холодний і навіть колючий.
Сонячних променів червень чомусь недодав нам.
Літо – в калюжу. Усі його пляжі та зорі;
всі його трави духмяні й нагострені ко
всі сподівання, що мали ми ще донедавна.
Дощ – остогидлий, холодний і навіть колючий.
Сонячних променів червень чомусь недодав нам.
Літо – в калюжу. Усі його пляжі та зорі;
всі його трави духмяні й нагострені ко
2020.07.14
07:48
Вуста, помадою так старанно відтиснені
в кінці листа твого, нагадують печать.
Солодкий логотип любові й відстані
наказує писати і чекать.
Отак ти завжди б’єш найбільшим козирем
полки думок моїх, які вступили в гру –
на лід крихкий… У темнім теплім
в кінці листа твого, нагадують печать.
Солодкий логотип любові й відстані
наказує писати і чекать.
Отак ти завжди б’єш найбільшим козирем
полки думок моїх, які вступили в гру –
на лід крихкий… У темнім теплім
2020.07.14
06:59
Синім сяєвом світання
Заясніло звіддалі
І змінилося блищання
Крапель випару на склі.
Різь в очах від сотень іскор
Випробовує своє, –
То повіки мружить різко,
То прищулить не дає.
Заясніло звіддалі
І змінилося блищання
Крапель випару на склі.
Різь в очах від сотень іскор
Випробовує своє, –
То повіки мружить різко,
То прищулить не дає.
2020.07.14
01:17
Нова книжка Олександра Сушка – «Скарбничка усмішок» –
містить і поезію, і прозу. На відміну від попередніх видань – «Вітражі» (2019, вірші), «Берегиня» (2020, есеї, повість).
Гумористичні та сатиричні твори частково були представлені в книжках Сушка й р
2020.07.14
00:09
По стежині коло плота
Ходить-нипає жеброта,
Виглядає-вичисляє –
Чи господаря немає.
Хто не викопав цибулю –
Той на ранок має дулю.
Хто не вибрав ще часник –
Ходить-нипає жеброта,
Виглядає-вичисляє –
Чи господаря немає.
Хто не викопав цибулю –
Той на ранок має дулю.
Хто не вибрав ще часник –
2020.07.13
19:33
Ще пам’ятаю, зовсім я малий.
Сидим якось з бабусею на ганку.
Я весь розмлів від ситного сніданку
Та роздивляюсь двір безмежний свій.
А тут сусід по вулиці іде
І видно – не тримають його ноги,
Бо йде, неначе міряє дорогу:
Чи вона ширша, чи то вужча
Сидим якось з бабусею на ганку.
Я весь розмлів від ситного сніданку
Та роздивляюсь двір безмежний свій.
А тут сусід по вулиці іде
І видно – не тримають його ноги,
Бо йде, неначе міряє дорогу:
Чи вона ширша, чи то вужча
2020.07.13
18:55
андеграунд. сюр. під смаки не адаптовано***
Часи, донедавна брутально щасливі...
Безмежно нахабні... Одвічно сміливі...
Як Грицям на кониках "ловко" вертітись,
На нервокрові героїчно "світитись",
Без вірусу трунку відважно упитись...
ЗАЖЕРЛИВА
Часи, донедавна брутально щасливі...
Безмежно нахабні... Одвічно сміливі...
Як Грицям на кониках "ловко" вертітись,
На нервокрові героїчно "світитись",
Без вірусу трунку відважно упитись...
ЗАЖЕРЛИВА
2020.07.13
16:32
…із колиби, схованої в зворі,
злодій-час украв цю мить і зник.
На ґруни уже розцвів цикорій -
сонцегляд, батіжник, серпівник…
Мерехтливі хвилі блідо-сині,
наче скло розплавлене, тремтять -
спека. Липень. Сіно в карантині…
…Гори горнуть Божу благода
злодій-час украв цю мить і зник.
На ґруни уже розцвів цикорій -
сонцегляд, батіжник, серпівник…
Мерехтливі хвилі блідо-сині,
наче скло розплавлене, тремтять -
спека. Липень. Сіно в карантині…
…Гори горнуть Божу благода
2020.07.13
11:53
В гаю уже зозуля не кує
і солов'їні арії не чутні,
у лузі одуд голос подає
та іволга загадує майбутнє.
Кигиче чайка у височині,
гуде бугай, чекають ночі сови
і горлиця, воркуючи пісні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і солов'їні арії не чутні,
у лузі одуд голос подає
та іволга загадує майбутнє.
Кигиче чайка у височині,
гуде бугай, чекають ночі сови
і горлиця, воркуючи пісні,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2020.07.02
2020.06.11
2020.03.22
2020.03.15
2020.03.12
2020.01.31
2020.01.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Бондар Лівобережна (1962) /
Проза
Осіннє кохання
Осінь. Пора, коли душа починає вірити в казку…
Коли маленька зелена Жабка раптом перетворюється в прекрасну золоту Царівну, розцвічену багрянцем.
Коли щедра Природа стелить тобі під ноги золоті килими. Коли Іванко-Дурник, так і не зміг впіймати Жар-Птицю, тільки висмикнув декілька яскравих пір`їнок з розкішного хвоста. І вони повільно кружляють у повітрі, осипаючи тебе золотим дощем…
Ідемо з ним осіннім парком. Вечоріє… Я тулюся все ближче, і ніяк не хочу відпускати теплої сильної руки, переплетеної з моєю. Завтра йому їхати. На тиждень. До батьків. Холодні ранки без нього. Густі тумани за вікном… Одинокі вечори. Не хочу відпускати. Розумію, що треба…
-Що привезти тобі? Картоплі? Буряків? Моркви? – коханий вже налаштувався в дорогу, думками вже там.
-Привези мені золотий осінній букет. Щоб не в`янув…
-Ой, не знаю, – посміхається, – Чи ще цвітуть у мами у садку квіти. Я постараюся. Але дорога дальня. Ти ж знаєш…
Знаю. Але вірю, що він щось вигадає. Для мене…
…Завтра. Завтра він уже буде зі мною. А сьогодні я поволі іду з роботи додому. Не поспішаю. Дихаю чистим, ледь гірким осіннім повітрям із запахом падолисту…
Відкриваю двері. Вмикаю світло. Заходжу в кімнату. І застигаю в німому захваті! На столі, в найкращій
кришталевій вазі, жовтогарячі ліхтарики на тоненьких стебельцях… Фізаліс! Осіннє диво! А з-за балконної штори веселими вогниками виблискують твої карі лукаві очі!
Любий! Моє осіннє кохання…
17.10.2013
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Осіннє кохання
Осінь. Пора, коли душа починає вірити в казку…Коли маленька зелена Жабка раптом перетворюється в прекрасну золоту Царівну, розцвічену багрянцем.
Коли щедра Природа стелить тобі під ноги золоті килими. Коли Іванко-Дурник, так і не зміг впіймати Жар-Птицю, тільки висмикнув декілька яскравих пір`їнок з розкішного хвоста. І вони повільно кружляють у повітрі, осипаючи тебе золотим дощем…
Ідемо з ним осіннім парком. Вечоріє… Я тулюся все ближче, і ніяк не хочу відпускати теплої сильної руки, переплетеної з моєю. Завтра йому їхати. На тиждень. До батьків. Холодні ранки без нього. Густі тумани за вікном… Одинокі вечори. Не хочу відпускати. Розумію, що треба…
-Що привезти тобі? Картоплі? Буряків? Моркви? – коханий вже налаштувався в дорогу, думками вже там.
-Привези мені золотий осінній букет. Щоб не в`янув…
-Ой, не знаю, – посміхається, – Чи ще цвітуть у мами у садку квіти. Я постараюся. Але дорога дальня. Ти ж знаєш…
Знаю. Але вірю, що він щось вигадає. Для мене…
…Завтра. Завтра він уже буде зі мною. А сьогодні я поволі іду з роботи додому. Не поспішаю. Дихаю чистим, ледь гірким осіннім повітрям із запахом падолисту…
Відкриваю двері. Вмикаю світло. Заходжу в кімнату. І застигаю в німому захваті! На столі, в найкращій
кришталевій вазі, жовтогарячі ліхтарики на тоненьких стебельцях… Фізаліс! Осіннє диво! А з-за балконної штори веселими вогниками виблискують твої карі лукаві очі!
Любий! Моє осіннє кохання…
17.10.2013
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0886 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0886 seconds