ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирохович Андрій (1978) /
Критика | Аналітика
трошки традиційного пустослів'я про особливості зору
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
трошки традиційного пустослів'я про особливості зору
во многія знанія многія печалі. можливо найпоширеніша розхожа фраза із довжелезного наративу, який загалом довершений у сталевому виконанні. не погоджуватись з нею є очевидною ознакою моветону, і трактується відповідно, тобто – як мудакуватий несмак в епатажі, печальний і невиліковний вияв юнацького долбойобізму, таке собі плавання батерфляєм проти течії у каналізаційній трубі, ad fontes своєрідне (метафорку з батерфляєм безцеремонно забрав із прегарної байки про таку собі ф. раневську, апокрифічну, так думаю, яку спитали, як вона оцінює свою довжелезно-протяглу діяльність в театрах, і почули щось таке «а скажіть-но мені, хлопчики, як воно зветься найгарніший стиль плавання, батерфляй, кажете, метелик себто, ну от я в театрі – півстоліття батерфляєм у дворовому сортирі», для чистоти солов’їної личило б написати «вбиральні», але «сортир» – семантично значно сильніше, так що, вибачайте, пуристи).
до чого це я – та звісно що просто так , це ж пустослів’я.
як любив повторювати мій дідо перед кожною байкою, не скажу ніц нового, коли стверджу, що кожен текст може бути прочитаний по-різному, ну там структура, лексика, ідея (і де я читаю, і де ти писав, і навіть де і чи ти пісяв, коли мережив своє, майн лібен автор). так само не є чимось дивним, якщо рецепція читача протилежна авторській – і хто б наважився звинуватити цього горопашного читача в невдячності (споживач завжди правий, дивись Закон України «Про захист прав споживачів»), швидше його винуватять в нечутливості до щирих та натхненних слів , що теж дещо недалекоглядно (мало хто здатен без роздратування передивитись власні тексти деякої давності). тут доречна така невибаглива метафорка з лекцій відомого майстра інтерпретацій шерлока голмса – коли чуєш, як грюкнули двері, то звідки тобі знати, чи хто зайшов, а чи навпаки, хібо що сам швендяєш туди-сюди коридором. з інтерпретаціями тексту щось схоже.
з дитинства дивувався межам і доступності інтерпретацій. скажімо жюль-вернівські «Діти капітана Гранта», там чітко простежується месидж – текст незбагненний, але є автор (записки, звісно), такий собі бог-з-машини, який, коли буде чи то його ласка чи то нагода, все тобі люб’язно пояснить, на плямах від морської води (метафора ліричних сліз?) проступлять виразні та зрозумілі символи, які не приймуть жодних двозначностей, і ти, читачу, спокійно і повагом перейдеш із пункту а в пункт б (інколи це і є пункт призначення, якщо ти вже такий фаталіст, що віриш у своє призначення), не витрачаючи ані крихти надлишкових зусиль чи зайвих крапель часу. але все не так просто – навіть путівник для туристів, що ніби-то має компонуватись за таким невибагливим рецептом, можна інтерпретувати як гладенько вимощену жовту цегляну дорогу в пекло, і загалом без особливої різниці, хто твій гід, втомлена сорокарічна жіночка в туфлях на низькому підборі, вергілій, пан радковець чи чи який інший спокусник у прегарному плащі із кривавого кольору підкладкою.
інтерпретації як точки зору – ти можеш (маєш? і як володієш, і як потребуєш) бавитись ними, міняти їх, відмовлятись, визнавати істинними чи непереконливими, але вони всі рівноцінні, і належать тобі, хоча б усі чоловіки твого міста перепробували їх і розділили з тобою, чи відкинули з огидою, зразу ж чи опісля. ще ти можеш міняти їх. до речі, вони так само й необов’язкові. досконалі коханки.
памятаю, проходячи львовом повз будинок-музей соломії крушельницької завше радо цитував ірину новіцьку (чи вона вже була демєнтьєва тоді?) «іду по вулиці костюшка де мешкає зваблива шлюшка». коли авторка мені люб’язно пояснила, що вулиця костюшка рівно навпроти, через парк, і мова про зовсім інший будинок – я відчув себе зрадженим і розчарованим. проходячи по вулиці костюшка, мені й на гадку тепер не спадає цитувати іру. та й не памятаю, де там колись був бордель, зрештою – хіба це важливо.
знову повернусь до дороги і спокуси. та власне, спокуса і є дорогою (та й дорогою, напевне, але що там нам важить ціна), чи є автор провідником у подорожі, чи виступає дороговказом чи такою собі брамою – від автора це залежить щонайменше (це якщо повірити, що автор існує і від нього взагалі щось залежить) – навмисне повторюю автор-автор-автор, щоб позбутись гіркого післясмаку бартівського каркання «автор помер, автор помер, автор помер», це наслідування макбетових воронів якось мені не конче смакує.
якщо ти відмовишся від поводаря по цьому приватному пеклі, яким є література, яка варта бодай тих літер, які пішли на графічне означення цього слова, і байдуже, яким виглядає тобі цей спокусник – чи благовидий старигань у чистому хітоні, чи інфернальний красунчик із печаттю розпусти на шляхетному обличчі, чи краля у вечірній сукні, чи краля без сукні – ти обираєш свій спосіб дивитись, і йти, свої точки зору та інтерпретації.
гляди, лишень, не пошкодуй, адже самозрозуміло, дорогу знайдеш, тим більш, що вона чи не єдина протоптана, та й такий ти розумний, досвідчений-освічений, хитрун і спритник – а ще миргородський духовидець впевнено вказував, що чорт це звикло дурень, що вже говорити про бідолашку-автора, який часами схожий на старіючу панну, яка за звичкою цінує свою цноту, але геть не впевнена у здатності когось нею спокусити, але ж гарне товариство ще нікому не завадило.
до чого це я – та звісно що просто так , це ж пустослів’я.
як любив повторювати мій дідо перед кожною байкою, не скажу ніц нового, коли стверджу, що кожен текст може бути прочитаний по-різному, ну там структура, лексика, ідея (і де я читаю, і де ти писав, і навіть де і чи ти пісяв, коли мережив своє, майн лібен автор). так само не є чимось дивним, якщо рецепція читача протилежна авторській – і хто б наважився звинуватити цього горопашного читача в невдячності (споживач завжди правий, дивись Закон України «Про захист прав споживачів»), швидше його винуватять в нечутливості до щирих та натхненних слів , що теж дещо недалекоглядно (мало хто здатен без роздратування передивитись власні тексти деякої давності). тут доречна така невибаглива метафорка з лекцій відомого майстра інтерпретацій шерлока голмса – коли чуєш, як грюкнули двері, то звідки тобі знати, чи хто зайшов, а чи навпаки, хібо що сам швендяєш туди-сюди коридором. з інтерпретаціями тексту щось схоже.
з дитинства дивувався межам і доступності інтерпретацій. скажімо жюль-вернівські «Діти капітана Гранта», там чітко простежується месидж – текст незбагненний, але є автор (записки, звісно), такий собі бог-з-машини, який, коли буде чи то його ласка чи то нагода, все тобі люб’язно пояснить, на плямах від морської води (метафора ліричних сліз?) проступлять виразні та зрозумілі символи, які не приймуть жодних двозначностей, і ти, читачу, спокійно і повагом перейдеш із пункту а в пункт б (інколи це і є пункт призначення, якщо ти вже такий фаталіст, що віриш у своє призначення), не витрачаючи ані крихти надлишкових зусиль чи зайвих крапель часу. але все не так просто – навіть путівник для туристів, що ніби-то має компонуватись за таким невибагливим рецептом, можна інтерпретувати як гладенько вимощену жовту цегляну дорогу в пекло, і загалом без особливої різниці, хто твій гід, втомлена сорокарічна жіночка в туфлях на низькому підборі, вергілій, пан радковець чи чи який інший спокусник у прегарному плащі із кривавого кольору підкладкою.
інтерпретації як точки зору – ти можеш (маєш? і як володієш, і як потребуєш) бавитись ними, міняти їх, відмовлятись, визнавати істинними чи непереконливими, але вони всі рівноцінні, і належать тобі, хоча б усі чоловіки твого міста перепробували їх і розділили з тобою, чи відкинули з огидою, зразу ж чи опісля. ще ти можеш міняти їх. до речі, вони так само й необов’язкові. досконалі коханки.
памятаю, проходячи львовом повз будинок-музей соломії крушельницької завше радо цитував ірину новіцьку (чи вона вже була демєнтьєва тоді?) «іду по вулиці костюшка де мешкає зваблива шлюшка». коли авторка мені люб’язно пояснила, що вулиця костюшка рівно навпроти, через парк, і мова про зовсім інший будинок – я відчув себе зрадженим і розчарованим. проходячи по вулиці костюшка, мені й на гадку тепер не спадає цитувати іру. та й не памятаю, де там колись був бордель, зрештою – хіба це важливо.
знову повернусь до дороги і спокуси. та власне, спокуса і є дорогою (та й дорогою, напевне, але що там нам важить ціна), чи є автор провідником у подорожі, чи виступає дороговказом чи такою собі брамою – від автора це залежить щонайменше (це якщо повірити, що автор існує і від нього взагалі щось залежить) – навмисне повторюю автор-автор-автор, щоб позбутись гіркого післясмаку бартівського каркання «автор помер, автор помер, автор помер», це наслідування макбетових воронів якось мені не конче смакує.
якщо ти відмовишся від поводаря по цьому приватному пеклі, яким є література, яка варта бодай тих літер, які пішли на графічне означення цього слова, і байдуже, яким виглядає тобі цей спокусник – чи благовидий старигань у чистому хітоні, чи інфернальний красунчик із печаттю розпусти на шляхетному обличчі, чи краля у вечірній сукні, чи краля без сукні – ти обираєш свій спосіб дивитись, і йти, свої точки зору та інтерпретації.
гляди, лишень, не пошкодуй, адже самозрозуміло, дорогу знайдеш, тим більш, що вона чи не єдина протоптана, та й такий ти розумний, досвідчений-освічений, хитрун і спритник – а ще миргородський духовидець впевнено вказував, що чорт це звикло дурень, що вже говорити про бідолашку-автора, який часами схожий на старіючу панну, яка за звичкою цінує свою цноту, але геть не впевнена у здатності когось нею спокусити, але ж гарне товариство ще нікому не завадило.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію