Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирохович Андрій (1978) /
Критика | Аналітика
трошки традиційного пустослів'я про особливості зору
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
трошки традиційного пустослів'я про особливості зору
во многія знанія многія печалі. можливо найпоширеніша розхожа фраза із довжелезного наративу, який загалом довершений у сталевому виконанні. не погоджуватись з нею є очевидною ознакою моветону, і трактується відповідно, тобто – як мудакуватий несмак в епатажі, печальний і невиліковний вияв юнацького долбойобізму, таке собі плавання батерфляєм проти течії у каналізаційній трубі, ad fontes своєрідне (метафорку з батерфляєм безцеремонно забрав із прегарної байки про таку собі ф. раневську, апокрифічну, так думаю, яку спитали, як вона оцінює свою довжелезно-протяглу діяльність в театрах, і почули щось таке «а скажіть-но мені, хлопчики, як воно зветься найгарніший стиль плавання, батерфляй, кажете, метелик себто, ну от я в театрі – півстоліття батерфляєм у дворовому сортирі», для чистоти солов’їної личило б написати «вбиральні», але «сортир» – семантично значно сильніше, так що, вибачайте, пуристи).
до чого це я – та звісно що просто так , це ж пустослів’я.
як любив повторювати мій дідо перед кожною байкою, не скажу ніц нового, коли стверджу, що кожен текст може бути прочитаний по-різному, ну там структура, лексика, ідея (і де я читаю, і де ти писав, і навіть де і чи ти пісяв, коли мережив своє, майн лібен автор). так само не є чимось дивним, якщо рецепція читача протилежна авторській – і хто б наважився звинуватити цього горопашного читача в невдячності (споживач завжди правий, дивись Закон України «Про захист прав споживачів»), швидше його винуватять в нечутливості до щирих та натхненних слів , що теж дещо недалекоглядно (мало хто здатен без роздратування передивитись власні тексти деякої давності). тут доречна така невибаглива метафорка з лекцій відомого майстра інтерпретацій шерлока голмса – коли чуєш, як грюкнули двері, то звідки тобі знати, чи хто зайшов, а чи навпаки, хібо що сам швендяєш туди-сюди коридором. з інтерпретаціями тексту щось схоже.
з дитинства дивувався межам і доступності інтерпретацій. скажімо жюль-вернівські «Діти капітана Гранта», там чітко простежується месидж – текст незбагненний, але є автор (записки, звісно), такий собі бог-з-машини, який, коли буде чи то його ласка чи то нагода, все тобі люб’язно пояснить, на плямах від морської води (метафора ліричних сліз?) проступлять виразні та зрозумілі символи, які не приймуть жодних двозначностей, і ти, читачу, спокійно і повагом перейдеш із пункту а в пункт б (інколи це і є пункт призначення, якщо ти вже такий фаталіст, що віриш у своє призначення), не витрачаючи ані крихти надлишкових зусиль чи зайвих крапель часу. але все не так просто – навіть путівник для туристів, що ніби-то має компонуватись за таким невибагливим рецептом, можна інтерпретувати як гладенько вимощену жовту цегляну дорогу в пекло, і загалом без особливої різниці, хто твій гід, втомлена сорокарічна жіночка в туфлях на низькому підборі, вергілій, пан радковець чи чи який інший спокусник у прегарному плащі із кривавого кольору підкладкою.
інтерпретації як точки зору – ти можеш (маєш? і як володієш, і як потребуєш) бавитись ними, міняти їх, відмовлятись, визнавати істинними чи непереконливими, але вони всі рівноцінні, і належать тобі, хоча б усі чоловіки твого міста перепробували їх і розділили з тобою, чи відкинули з огидою, зразу ж чи опісля. ще ти можеш міняти їх. до речі, вони так само й необов’язкові. досконалі коханки.
памятаю, проходячи львовом повз будинок-музей соломії крушельницької завше радо цитував ірину новіцьку (чи вона вже була демєнтьєва тоді?) «іду по вулиці костюшка де мешкає зваблива шлюшка». коли авторка мені люб’язно пояснила, що вулиця костюшка рівно навпроти, через парк, і мова про зовсім інший будинок – я відчув себе зрадженим і розчарованим. проходячи по вулиці костюшка, мені й на гадку тепер не спадає цитувати іру. та й не памятаю, де там колись був бордель, зрештою – хіба це важливо.
знову повернусь до дороги і спокуси. та власне, спокуса і є дорогою (та й дорогою, напевне, але що там нам важить ціна), чи є автор провідником у подорожі, чи виступає дороговказом чи такою собі брамою – від автора це залежить щонайменше (це якщо повірити, що автор існує і від нього взагалі щось залежить) – навмисне повторюю автор-автор-автор, щоб позбутись гіркого післясмаку бартівського каркання «автор помер, автор помер, автор помер», це наслідування макбетових воронів якось мені не конче смакує.
якщо ти відмовишся від поводаря по цьому приватному пеклі, яким є література, яка варта бодай тих літер, які пішли на графічне означення цього слова, і байдуже, яким виглядає тобі цей спокусник – чи благовидий старигань у чистому хітоні, чи інфернальний красунчик із печаттю розпусти на шляхетному обличчі, чи краля у вечірній сукні, чи краля без сукні – ти обираєш свій спосіб дивитись, і йти, свої точки зору та інтерпретації.
гляди, лишень, не пошкодуй, адже самозрозуміло, дорогу знайдеш, тим більш, що вона чи не єдина протоптана, та й такий ти розумний, досвідчений-освічений, хитрун і спритник – а ще миргородський духовидець впевнено вказував, що чорт це звикло дурень, що вже говорити про бідолашку-автора, який часами схожий на старіючу панну, яка за звичкою цінує свою цноту, але геть не впевнена у здатності когось нею спокусити, але ж гарне товариство ще нікому не завадило.
до чого це я – та звісно що просто так , це ж пустослів’я.
як любив повторювати мій дідо перед кожною байкою, не скажу ніц нового, коли стверджу, що кожен текст може бути прочитаний по-різному, ну там структура, лексика, ідея (і де я читаю, і де ти писав, і навіть де і чи ти пісяв, коли мережив своє, майн лібен автор). так само не є чимось дивним, якщо рецепція читача протилежна авторській – і хто б наважився звинуватити цього горопашного читача в невдячності (споживач завжди правий, дивись Закон України «Про захист прав споживачів»), швидше його винуватять в нечутливості до щирих та натхненних слів , що теж дещо недалекоглядно (мало хто здатен без роздратування передивитись власні тексти деякої давності). тут доречна така невибаглива метафорка з лекцій відомого майстра інтерпретацій шерлока голмса – коли чуєш, як грюкнули двері, то звідки тобі знати, чи хто зайшов, а чи навпаки, хібо що сам швендяєш туди-сюди коридором. з інтерпретаціями тексту щось схоже.
з дитинства дивувався межам і доступності інтерпретацій. скажімо жюль-вернівські «Діти капітана Гранта», там чітко простежується месидж – текст незбагненний, але є автор (записки, звісно), такий собі бог-з-машини, який, коли буде чи то його ласка чи то нагода, все тобі люб’язно пояснить, на плямах від морської води (метафора ліричних сліз?) проступлять виразні та зрозумілі символи, які не приймуть жодних двозначностей, і ти, читачу, спокійно і повагом перейдеш із пункту а в пункт б (інколи це і є пункт призначення, якщо ти вже такий фаталіст, що віриш у своє призначення), не витрачаючи ані крихти надлишкових зусиль чи зайвих крапель часу. але все не так просто – навіть путівник для туристів, що ніби-то має компонуватись за таким невибагливим рецептом, можна інтерпретувати як гладенько вимощену жовту цегляну дорогу в пекло, і загалом без особливої різниці, хто твій гід, втомлена сорокарічна жіночка в туфлях на низькому підборі, вергілій, пан радковець чи чи який інший спокусник у прегарному плащі із кривавого кольору підкладкою.
інтерпретації як точки зору – ти можеш (маєш? і як володієш, і як потребуєш) бавитись ними, міняти їх, відмовлятись, визнавати істинними чи непереконливими, але вони всі рівноцінні, і належать тобі, хоча б усі чоловіки твого міста перепробували їх і розділили з тобою, чи відкинули з огидою, зразу ж чи опісля. ще ти можеш міняти їх. до речі, вони так само й необов’язкові. досконалі коханки.
памятаю, проходячи львовом повз будинок-музей соломії крушельницької завше радо цитував ірину новіцьку (чи вона вже була демєнтьєва тоді?) «іду по вулиці костюшка де мешкає зваблива шлюшка». коли авторка мені люб’язно пояснила, що вулиця костюшка рівно навпроти, через парк, і мова про зовсім інший будинок – я відчув себе зрадженим і розчарованим. проходячи по вулиці костюшка, мені й на гадку тепер не спадає цитувати іру. та й не памятаю, де там колись був бордель, зрештою – хіба це важливо.
знову повернусь до дороги і спокуси. та власне, спокуса і є дорогою (та й дорогою, напевне, але що там нам важить ціна), чи є автор провідником у подорожі, чи виступає дороговказом чи такою собі брамою – від автора це залежить щонайменше (це якщо повірити, що автор існує і від нього взагалі щось залежить) – навмисне повторюю автор-автор-автор, щоб позбутись гіркого післясмаку бартівського каркання «автор помер, автор помер, автор помер», це наслідування макбетових воронів якось мені не конче смакує.
якщо ти відмовишся від поводаря по цьому приватному пеклі, яким є література, яка варта бодай тих літер, які пішли на графічне означення цього слова, і байдуже, яким виглядає тобі цей спокусник – чи благовидий старигань у чистому хітоні, чи інфернальний красунчик із печаттю розпусти на шляхетному обличчі, чи краля у вечірній сукні, чи краля без сукні – ти обираєш свій спосіб дивитись, і йти, свої точки зору та інтерпретації.
гляди, лишень, не пошкодуй, адже самозрозуміло, дорогу знайдеш, тим більш, що вона чи не єдина протоптана, та й такий ти розумний, досвідчений-освічений, хитрун і спритник – а ще миргородський духовидець впевнено вказував, що чорт це звикло дурень, що вже говорити про бідолашку-автора, який часами схожий на старіючу панну, яка за звичкою цінує свою цноту, але геть не впевнена у здатності когось нею спокусити, але ж гарне товариство ще нікому не завадило.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
