Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.02
02:53
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
2026.05.01
21:38
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
2026.05.01
20:19
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
2026.05.01
20:18
ван гог · картинка · черевики
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
2026.05.01
19:08
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел
2026.05.01
16:42
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирохович Андрій (1978) /
Критика | Аналітика
трошки традиційного пустослів'я про особливості зору
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
трошки традиційного пустослів'я про особливості зору
во многія знанія многія печалі. можливо найпоширеніша розхожа фраза із довжелезного наративу, який загалом довершений у сталевому виконанні. не погоджуватись з нею є очевидною ознакою моветону, і трактується відповідно, тобто – як мудакуватий несмак в епатажі, печальний і невиліковний вияв юнацького долбойобізму, таке собі плавання батерфляєм проти течії у каналізаційній трубі, ad fontes своєрідне (метафорку з батерфляєм безцеремонно забрав із прегарної байки про таку собі ф. раневську, апокрифічну, так думаю, яку спитали, як вона оцінює свою довжелезно-протяглу діяльність в театрах, і почули щось таке «а скажіть-но мені, хлопчики, як воно зветься найгарніший стиль плавання, батерфляй, кажете, метелик себто, ну от я в театрі – півстоліття батерфляєм у дворовому сортирі», для чистоти солов’їної личило б написати «вбиральні», але «сортир» – семантично значно сильніше, так що, вибачайте, пуристи).
до чого це я – та звісно що просто так , це ж пустослів’я.
як любив повторювати мій дідо перед кожною байкою, не скажу ніц нового, коли стверджу, що кожен текст може бути прочитаний по-різному, ну там структура, лексика, ідея (і де я читаю, і де ти писав, і навіть де і чи ти пісяв, коли мережив своє, майн лібен автор). так само не є чимось дивним, якщо рецепція читача протилежна авторській – і хто б наважився звинуватити цього горопашного читача в невдячності (споживач завжди правий, дивись Закон України «Про захист прав споживачів»), швидше його винуватять в нечутливості до щирих та натхненних слів , що теж дещо недалекоглядно (мало хто здатен без роздратування передивитись власні тексти деякої давності). тут доречна така невибаглива метафорка з лекцій відомого майстра інтерпретацій шерлока голмса – коли чуєш, як грюкнули двері, то звідки тобі знати, чи хто зайшов, а чи навпаки, хібо що сам швендяєш туди-сюди коридором. з інтерпретаціями тексту щось схоже.
з дитинства дивувався межам і доступності інтерпретацій. скажімо жюль-вернівські «Діти капітана Гранта», там чітко простежується месидж – текст незбагненний, але є автор (записки, звісно), такий собі бог-з-машини, який, коли буде чи то його ласка чи то нагода, все тобі люб’язно пояснить, на плямах від морської води (метафора ліричних сліз?) проступлять виразні та зрозумілі символи, які не приймуть жодних двозначностей, і ти, читачу, спокійно і повагом перейдеш із пункту а в пункт б (інколи це і є пункт призначення, якщо ти вже такий фаталіст, що віриш у своє призначення), не витрачаючи ані крихти надлишкових зусиль чи зайвих крапель часу. але все не так просто – навіть путівник для туристів, що ніби-то має компонуватись за таким невибагливим рецептом, можна інтерпретувати як гладенько вимощену жовту цегляну дорогу в пекло, і загалом без особливої різниці, хто твій гід, втомлена сорокарічна жіночка в туфлях на низькому підборі, вергілій, пан радковець чи чи який інший спокусник у прегарному плащі із кривавого кольору підкладкою.
інтерпретації як точки зору – ти можеш (маєш? і як володієш, і як потребуєш) бавитись ними, міняти їх, відмовлятись, визнавати істинними чи непереконливими, але вони всі рівноцінні, і належать тобі, хоча б усі чоловіки твого міста перепробували їх і розділили з тобою, чи відкинули з огидою, зразу ж чи опісля. ще ти можеш міняти їх. до речі, вони так само й необов’язкові. досконалі коханки.
памятаю, проходячи львовом повз будинок-музей соломії крушельницької завше радо цитував ірину новіцьку (чи вона вже була демєнтьєва тоді?) «іду по вулиці костюшка де мешкає зваблива шлюшка». коли авторка мені люб’язно пояснила, що вулиця костюшка рівно навпроти, через парк, і мова про зовсім інший будинок – я відчув себе зрадженим і розчарованим. проходячи по вулиці костюшка, мені й на гадку тепер не спадає цитувати іру. та й не памятаю, де там колись був бордель, зрештою – хіба це важливо.
знову повернусь до дороги і спокуси. та власне, спокуса і є дорогою (та й дорогою, напевне, але що там нам важить ціна), чи є автор провідником у подорожі, чи виступає дороговказом чи такою собі брамою – від автора це залежить щонайменше (це якщо повірити, що автор існує і від нього взагалі щось залежить) – навмисне повторюю автор-автор-автор, щоб позбутись гіркого післясмаку бартівського каркання «автор помер, автор помер, автор помер», це наслідування макбетових воронів якось мені не конче смакує.
якщо ти відмовишся від поводаря по цьому приватному пеклі, яким є література, яка варта бодай тих літер, які пішли на графічне означення цього слова, і байдуже, яким виглядає тобі цей спокусник – чи благовидий старигань у чистому хітоні, чи інфернальний красунчик із печаттю розпусти на шляхетному обличчі, чи краля у вечірній сукні, чи краля без сукні – ти обираєш свій спосіб дивитись, і йти, свої точки зору та інтерпретації.
гляди, лишень, не пошкодуй, адже самозрозуміло, дорогу знайдеш, тим більш, що вона чи не єдина протоптана, та й такий ти розумний, досвідчений-освічений, хитрун і спритник – а ще миргородський духовидець впевнено вказував, що чорт це звикло дурень, що вже говорити про бідолашку-автора, який часами схожий на старіючу панну, яка за звичкою цінує свою цноту, але геть не впевнена у здатності когось нею спокусити, але ж гарне товариство ще нікому не завадило.
до чого це я – та звісно що просто так , це ж пустослів’я.
як любив повторювати мій дідо перед кожною байкою, не скажу ніц нового, коли стверджу, що кожен текст може бути прочитаний по-різному, ну там структура, лексика, ідея (і де я читаю, і де ти писав, і навіть де і чи ти пісяв, коли мережив своє, майн лібен автор). так само не є чимось дивним, якщо рецепція читача протилежна авторській – і хто б наважився звинуватити цього горопашного читача в невдячності (споживач завжди правий, дивись Закон України «Про захист прав споживачів»), швидше його винуватять в нечутливості до щирих та натхненних слів , що теж дещо недалекоглядно (мало хто здатен без роздратування передивитись власні тексти деякої давності). тут доречна така невибаглива метафорка з лекцій відомого майстра інтерпретацій шерлока голмса – коли чуєш, як грюкнули двері, то звідки тобі знати, чи хто зайшов, а чи навпаки, хібо що сам швендяєш туди-сюди коридором. з інтерпретаціями тексту щось схоже.
з дитинства дивувався межам і доступності інтерпретацій. скажімо жюль-вернівські «Діти капітана Гранта», там чітко простежується месидж – текст незбагненний, але є автор (записки, звісно), такий собі бог-з-машини, який, коли буде чи то його ласка чи то нагода, все тобі люб’язно пояснить, на плямах від морської води (метафора ліричних сліз?) проступлять виразні та зрозумілі символи, які не приймуть жодних двозначностей, і ти, читачу, спокійно і повагом перейдеш із пункту а в пункт б (інколи це і є пункт призначення, якщо ти вже такий фаталіст, що віриш у своє призначення), не витрачаючи ані крихти надлишкових зусиль чи зайвих крапель часу. але все не так просто – навіть путівник для туристів, що ніби-то має компонуватись за таким невибагливим рецептом, можна інтерпретувати як гладенько вимощену жовту цегляну дорогу в пекло, і загалом без особливої різниці, хто твій гід, втомлена сорокарічна жіночка в туфлях на низькому підборі, вергілій, пан радковець чи чи який інший спокусник у прегарному плащі із кривавого кольору підкладкою.
інтерпретації як точки зору – ти можеш (маєш? і як володієш, і як потребуєш) бавитись ними, міняти їх, відмовлятись, визнавати істинними чи непереконливими, але вони всі рівноцінні, і належать тобі, хоча б усі чоловіки твого міста перепробували їх і розділили з тобою, чи відкинули з огидою, зразу ж чи опісля. ще ти можеш міняти їх. до речі, вони так само й необов’язкові. досконалі коханки.
памятаю, проходячи львовом повз будинок-музей соломії крушельницької завше радо цитував ірину новіцьку (чи вона вже була демєнтьєва тоді?) «іду по вулиці костюшка де мешкає зваблива шлюшка». коли авторка мені люб’язно пояснила, що вулиця костюшка рівно навпроти, через парк, і мова про зовсім інший будинок – я відчув себе зрадженим і розчарованим. проходячи по вулиці костюшка, мені й на гадку тепер не спадає цитувати іру. та й не памятаю, де там колись був бордель, зрештою – хіба це важливо.
знову повернусь до дороги і спокуси. та власне, спокуса і є дорогою (та й дорогою, напевне, але що там нам важить ціна), чи є автор провідником у подорожі, чи виступає дороговказом чи такою собі брамою – від автора це залежить щонайменше (це якщо повірити, що автор існує і від нього взагалі щось залежить) – навмисне повторюю автор-автор-автор, щоб позбутись гіркого післясмаку бартівського каркання «автор помер, автор помер, автор помер», це наслідування макбетових воронів якось мені не конче смакує.
якщо ти відмовишся від поводаря по цьому приватному пеклі, яким є література, яка варта бодай тих літер, які пішли на графічне означення цього слова, і байдуже, яким виглядає тобі цей спокусник – чи благовидий старигань у чистому хітоні, чи інфернальний красунчик із печаттю розпусти на шляхетному обличчі, чи краля у вечірній сукні, чи краля без сукні – ти обираєш свій спосіб дивитись, і йти, свої точки зору та інтерпретації.
гляди, лишень, не пошкодуй, адже самозрозуміло, дорогу знайдеш, тим більш, що вона чи не єдина протоптана, та й такий ти розумний, досвідчений-освічений, хитрун і спритник – а ще миргородський духовидець впевнено вказував, що чорт це звикло дурень, що вже говорити про бідолашку-автора, який часами схожий на старіючу панну, яка за звичкою цінує свою цноту, але геть не впевнена у здатності когось нею спокусити, але ж гарне товариство ще нікому не завадило.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
