Маленьке сiре мишеня у двiр чужий забiгло.
Цiкавий свiт зманив маля, мов ягідка достигла.
На сонечку пригрівся кіт, розлігшись на травичці,
На нього злізло мишеня, попискуючи звично.

Наш котик з подиву зіп'явсь на всi чотири лапи.
Подумав – може увi снi звалився iз канапи?
А мишеня, як на бiду, не бачить небезпеки.
А може розуму нема, чи втратило від спеки.

Лоскоче вуха, смика хвіст, смiється так щасливо,
Що навiть кiт всмiхатись став на те дрiбненьке диво.
Притиснув лапою ледь-ледь, щоб не втекла ця шкода,
А поки знову задрімав при сонячнiй погодi.

Мораль у байки завше є, свою і наша має:
Можливо, десь і є така картиночка із раю,
В якому кіт для малюка тепер за неньку й тата.
Та краще мишкам від котів на відстані триматись.