ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2020.01.19 16:33
Процеси хаосу – дорога у нікуди,
якщо це засоби досягнення мети.
Але ідуть по ній наївні люди –
природа сущого боїться пустоти.

Цивілізація являється пустою
породою землі. Це той же діатез
на мапі океанів, суші і небес,

Олена Музичук
2020.01.19 16:23
Ай! Моє брязкальце
троїсто лунає,
як циганська пісня
мре і серце крає!
Мре і серце крає
на циганській мові.
Кінець пісні, танку, горю
і моїй любові.

Ігор Федів
2020.01.19 12:35
Балакаємо нині про… Турботу,
Якою доля душу обсідає,
Затягує журою у болото…
Немає слів?.. І тема не чіпає?
Поговорімо брате за … Роботу,
Яка не дуже грошей добавляє.
Чекаємо омріяну суботу…
Що і ця тема душу оминає?

Олександр Сушко
2020.01.19 11:27
Порохоботи" чи "ЗЕбіли"?
Біде чи золотий клозет?
Поспільство глупство навпіл ділить,
А я ізнов - ні те, ні се.

Владар наобіцяв пасатів,
Епохи бідності кінець.
Не вірю гномикам пейсатим,

Козак Дума
2020.01.19 09:57
Пролунав останній дзвоник
і настало літо.
У село до баби з дідом
завтра я поїду!

Там червоні помідори,
гарбузи пузаті,
кавунів розлогі гори,

Тетяна Левицька
2020.01.19 08:02
Нащо, Чайко, втрачаєш волосся,
мов останню надію на завтра.
Скільки спити тобі довелося
трунку відчаю, пір'я не варта.

Доля терен, жаливу стелила,
самий рідний топив у  багнюці,
упивались голками чорнила

Микола Соболь
2020.01.19 06:03
Раніше у небо дивився і мріяв про зорі
Думками радів, що людина сягла висоти,
Й лежав на землі у розбитім війною соборі,
У нім і ховався від мряки життя і сльоти.

Роки пролетіли на крилах швидкого Ікару.
Собор відновили, віряни до храму пішли.
Міл

Мессір Лукас
2020.01.18 23:51
Ми сиділи на травичці.
Грали скрипочки й челести.
Я розписував про звички.
Про кохання п’яно-престо.

Ти всміхалася, чи навіть
Реготалася потрхи,
Я вірші читав напам’ять,

Сергій Губерначук
2020.01.18 18:56
Хвилями котиться,
множиться й божиться
щастя народу мого!
і невідомо, якого свого
я відчуваю щастя!
Лину вітрами-просторами
за долинами, горами!
У ліс залітаю,

Оксана Логоша
2020.01.18 18:16
Штормило море.
Навісні вітри
вітрила рвали,рвали чайкам крила,
Кололи скелі на самотні брили.
І був у захваті від отакої гри
Нащадок Тора.
Штормило море.
Мітини рубці-

Тетяна Роса
2020.01.18 16:11
Вітаю вас, Лікарю… О, який ви сьогодні зосереджений… Наче я гордіїв вузол і вам треба вирішити, розплутувати чи розрубати… Лікарю, а ви знаєте, що ви – павук? Па-а-ву-у-у-к… Павучок…. Павучище! Ні-ні, не ображайтесь, бо я теж павук… а-а-а… ні-і-і, я павуч

Козак Дума
2020.01.18 15:46
Мана зелена завела в оману
усіх, сама відправившись в Оман...
Прем’єр же повідомив щодо стану, –
У преЗЕдента в голові туман!

Ігор Деркач
2020.01.18 14:01
Що є, то є... і любі вороги,
і фурії із манією зграї –
винищувати зайве до ноги
у лицедійній халабуді скраю.

І їм найбільше додає снаги,
коли спочатку ніби помічають
та іноді до серця притуляють,

Микола Соболь
2020.01.18 06:10
Війною засмальцьована душа,
Чи відчуваєш насолоду миру?
Написано: "не сотвори кумира"...
Вона ж у пекло бою вируша.

Бо їй болить зруйнований Донбас,
Тортури побратимів у полоні
І сльози матерів гірко-солоні

Уляна Світанко
2020.01.17 21:44
Пробачити здатен лиш той, хто страждав,
Нікому про це не зізнавшись,
Миритися вкотре не бачу підстав,
Я думаю так, хтось інакше.

Уміння прощати - справжнісінький труд:
Забути слова та образи,
А нерви киплять, накопичую бруд

Мессір Лукас
2020.01.17 20:51
Зелена муха – муха гнойова
Між вікон сонно крильцями тріпоче.
Вона жива, о так, іще жива!
На неї хижий кіт націлив очі.

На ложці цукор повагом горить,
Стікає карамеллю до полину,
Я випив три, а може, тридцять три,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Невільнича поезія (1939) / Критика | Аналітика

 С.Грабовський. Друга світова війна: український вимір
   Ще за радянських часів, зібравши і прочитавши всі можливі військові мемуари та наукові розвідки про Другу світову війну, мабуть, не один я дійшов висновку — щось тут не те.

До теми:
В.Суворов. День "М" 1... решение начать войну Сталин принял 19 августа 1939.
В.Суворов. День "М" 2. ПОЧЕМУ СТАЛИН УНИЧТОЖИЛ СВОЮ СТРАТЕГИЧЕСКУЮ АВИАЦИЮ?
Таємниці серіалу «Останнього міфу» «День»
   Наступним етапом було вивчення історії тоталітарних режимів ХХ століття, яке стало можливим у часи перебудови. Нарешті, за останні 15 років опублікована певна “критична маса” текстів, які дають можливість переосмислити традиційну історію Другої світової війни і подивитися на події того часу, так би мовити, під “києвоцентричним” оглядом. Спроби зробити щось подібне поки що можна перелічити на пальцях.

Перші публікації фрагментів майбутньої книги з’явилися 2000 року у “Свободі”. Пропоную читачам ще кілька підготовлених до друку розділів, які, сподіваюсь, будуть цікавими для всіх, хто переймається таємницями останньої світової війни — тієї, яка значною мірою визначила сьогоднішню картину світу.

“...Сталин дал приказ”

Про радянську розвідку часто говорять, що вона начебто чи то проспала війну, чи то вчасно не доповіла, чи то була знекровленою репресіями. Подивимось, чи це так. 18 квітня 1941 року була підписана директива, за якою всім радянським резидентурам у Європі було наказано всебічно активізувати роботу агентурної мережі і ліній зв’язку, перевівши їх у відповідність до умов військового часу. У травні-червні у ході переговорів з чехословацьким емігрантським урядом була досягнута домовленість про координацію розвідувальної діяльності і створення на території СРСР чехословацьких частин для диверсійної діяльності... на території окупованої Чехії (“протекторат Чехії та Моравії”) і формально незалежної Словаччини. Тобто — для диверсій проти Німеччини. Без будь-якого маскування. 16 червня Сталін у відповідь на численні розвіддонесення щодо підготовленого нацистами нападу на СРСР пише на одному з них роздратовану резолюцію, адресовану наркому держбезпеки (текст варто навести мовою оригіналу): “Т-щу Меркулову. Можете послать ваш “источник” из штаба герм. авиации к еб-ной матери. Это не “источник”, а дезинформатор”. Отже, Сталін категорично не вірить у можливість німецького нападу. Але того ж дня з’являється наказ про організацію при НКВД особливої групи для розвідувально-диверсійної діяльності в тилу ворога на випадок війни.

А незадовго до цього політбюро ЦК ВКП(б) 4 червня 1941 року вирішило сформувати до 1 липня 238-му стрілецьку дивізію Червоної армії, укомплектовану особовим складом польської національності. Підготовка до цього велася зарані — ще 2 листопада 1940 року Берія доповідав Сталіну, що вдалося відібрати серед полонених групу “правильно політично орієнтованих” польських офіцерів, яким була “надана можливість переговорити у конспіративній формі зі своїми однодумцями в таборах для військовополонених поляків і відібрати кадровий склад майбутньої дивізії”. Тобто питання формування “червоної” польської армії було вирішене заздалегідь — тим часом, як за пактом Молотова—Ріббентропа СРСР брав на себе зобов’язання не допускати формування польських військових частин у будь-якій формі. Прикметно, що 26 жовтня 1939 року, за місяць до “провокації фінської воєнщини” біля селища Майніла, після чого розпочалася радянсько-фінська війна, політбюро ухвалило сформувати 106-й стрілецький корпус з фінського та карельського населення СРСР.

Того ж 4 червня був обговорений проект директиви “Про завдання політичної пропаганди на ближчий час” в армії. У ньому, зокрема, говорилося: “Досвід військових дій підтвердив, що оборонна стратегія проти переважаючих механізованих частин жодного успіху не приносила і закінчувалася поразкою. Проти Німеччини треба застосувати наступальну стратегію, підкріплену потужною технікою... Німецька армія ще не зіштовхнулася з рівноцінним суперником, рівним їй як за чисельністю військ, так і за їхнім оснащенням і бойовою виучкою. Між тим таке зіткнення не за горами”.

Повернемося трохи назад у часі. 11 березня 1941 року під керівництвом Жукова був розроблений новий варіант плану розгортання сил Червоної армії та їхніх операцій, за яким точно визначалася дата початку війни: “Наступ почати 12.6”. (Досі цей документ опублікований тільки в уривках, тобто фактично таємний.) Оскільки виявилося, що до 12 червня війська не будуть готові, 15 травня 1941 року план довелося коригувати. За останнім Червона армія мала “атакувати німецьку армію в той момент, коли вона знаходитиметься у стадії розгортання і не встигне ще організувати фронт і взаємодію військ”. Як бачимо, жодної “оборони” — адже ніхто ні на кого не нападає, не розгорнувши військ, тим більше Німеччина, що вже продемонструвала бліцкриг. У плані перераховані головні заходи, без яких “неможливе нанесення раптового удару по противнику як з повітря, так і на землі:

1. Провести приховане відмобілізування військ під виглядом навчальних зборів запасу.

2. Під виглядом виходу в табори провести приховане зосередження військ ближче до західного кордону, в першу чергу зосередити всі армії резерву Головного Командування (Ставки Головного Командування офіційно ще не існує, вона буде створена після початку війни, а армії РГК уже зосереджуються! — С.Г.).

3. Приховано зосередити авіацію на польових аеродромах з віддалених округів і зразу ж почати розгортати авіаційний тил;

4. Поступово під виглядом учбових зборів і тилових навчань розгортати тил і госпітальну базу”.

У результаті розгорнутими на кордоні і в ближньому тилу на радянсько-німецькому театрі воєнних дій мали бути понад 6 мільйонів особового складу, близько 70 тисяч гармат та мінометів, понад 15 тисяч танків і до 12 тисяч літаків. 24 травня 1941 року у кабінеті Сталіна у Кремлі відбулася таємна нарада військово-політичного керівництва СРСР, на якій, очевидно, й була визначена нова дата нападу на Німеччину (“очевидно”, бо документи тієї наради теж не опубліковані; Кремль і зараз боїться розголошення його останньої таємниці). Дослідник Віктор Суворов вважає, що мало бути 6 липня. Адже до цього числа розгорталася половина Другого стратегічного ешелону Червоної армії, завершалися заходи з підвищення боєздатності військ прикордонних округів, доформовувалися нові частини (танкові полки мехкорпусів неповного складу мали натомість одержати протитанкову артилерію), повинні бути замасковані аеродроми й бойова техніка, нарешті, побудовані фальшиві аеродроми у прифронтовій смузі. Проте інші дослідники, зокрема Михайло Мельтюхов і Борис Соколов, схиляються до іншої дати: 15 липня. Саме до середини липня було заплановано повністю розгорнути весь Другий стратегічний ешелон Червоної армії, завершити маскування складів та майстерень у прифронтовій смузі, поставити озброєння у побудовані на цей час укріплені райони на новому кордоні.

Усі факти свідчать: улітку 1941 року кремлівське керівництво вважало, що Радянський Союз був готовий до війни проти свого недавнього союзника. Зовсім іншої, ніж та, що почалася реально.

“Порядок в танковых войсках...”

Друга світова війна в уяві стратегів Червоної армії мала стати війною танків. До певної міри це й відбулося, тільки не так сталося, як планувалося. Німеччина у перші роки війни зуміла раціонально використати ті переважно легкі танки, які були у неї на озброєнні, і внаслідок цього здобула переконливу перемогу над Польщею (разом із СРСР у 1939 році), над Францією й англійським експедиційним корпусом (1940), над Югославією, Грецією і знов-таки британським експедиційним корпусом у Греції (1941). У двох перших випадках кількісна перевага німецьких танків була не настільки вже й разючою (Польща мала близько 1000 танків), а у другому випадку — сумнівною є і якісна перевага вермахту (наприклад, французьким важким В-1bis та середнім британським “Матильдам” німецькі танки майже нічого не могли заподіяти). Проте французи використовували танки майже виключно як тактичний засіб, і тільки сформована під час воєнних дій танкова дивізія на чолі із полковником де Голлем спробувала здійснити контрудар оперативного значення. А от дії танків Червоної армії на початку Другої світової були відверто невдалими. Під час польського походу радянські танкові корпуси постійно відставали від кавалерії, танки внаслідок низької бойової виучки екіпажів масово виходили з ладу, а довжелезні колони танкових частин були практично некерованими. Фінська війна засвідчила невміння червоних танкових частин взаємодіяти з авіацією, артилерією і піхотою. Тому попри фактичну відсутність у фіннів танкових частин та слабку протитанкову артилерію радянським танкам так і не вдалося прорвати фінську оборону і тим більше вирватися на оперативний простір; важкі ж танки не зарекомендували себе позитивно у боях на лінії Маннергейма — не тому, що були погані, а тому, що використовувалися погано (ахіллесовою п’ятою танків Червоної армії у той час був украй низькоякісний радіозв’язок; поганенькі рації були тільки на командирських танках, інші повинні були придивлятися — чи не висунеться із башти командир роти або батальйону, чи не махне він прапорцями (картина просто-таки фантастична чи то за умов зимової завірюхи, чи під обстрілом ворога на задимленому бойовиську). Німецькі ж танки (і літаки) мали чудовий радіозв’язок, взаємодія танкових частин і штурмової авіації люфтваффе була добре відпрацьованою.

Результатом вивчення керівництвом СРСР та Червоної армії досвіду перших воєнних років стала реорганізація структури механізованих військ. Роль ударних рухомих угруповань повинні були виконувати механізовані корпуси. На 1 грудня 1940 року були розгорнуті 9 мехкорпусів; у лютому-березні 1941 року формувалися ще 20. Радянський мехкорпус складався з двох танкових та однієї механізованої дивізій, мотоциклетного полку, корпусної артилерії, механізованого інженерного полку та спеціальних частин і повинен був мати 36080 осіб, 100 польових гармат, по 36 протитанкових і зенітних гармат, 186 мінометів, 1031 танк (з них 546 середніх і важких) та 268 панцерних автомобілів. Радянська танкова дивізія “зразка 1940 року” нараховувала 375 танків. Механізована — 275 танків, близько 100 гармат і мінометів, два мотострілецьких полки. Таким чином, кожен радянський мехкорпус за кількістю танків дорівнював німецькій танковій групі — основному знаряддю бліцкригу, — а за якістю перевищував її (нічого рівного Т-28, Т-35, Т-34 та КВ у нацистів не було; як і швидкісних плаваючих танків).

Повністю укомплектовані 29 мехкорпусів — це 30000 танків. Деякі аналітики вважають: поки не були остаточно сформовані ці корпуси, поки не надійшла на озброєння нова військова техніка, Сталін, мовляв, і гадки не мав воювати з Гітлером. Але чому Сталін мусив так боятися останнього, якщо мав танків більше, ніж увесь інший світ разом узятий? А що стосується переозброєння, переходу із “застарілих” Т-26 та БТ-7 на танки більш модерних зразків, то це, звісно, звабливо, але — навіщо витрачатися? Моторесурсу у більшості Т-26 та БТ вистачало, аби дійти до Ла-Маншу та Гібралтару, а кілька тисяч танків із справді зношеними двигунами зупинилися б десь у межиріччі Вісли й Одера, вже зігравши свою роль у бойових діях. Тим часом їм на заміну надійшли б танки нових зразків (та й частину старих після капремонту можна було б знову пустити у бій). Не забуваймо, що у серпні 1945 року у стрімкому ривку 6-ї гвардійської танкової армії із Забайкалля через Гобі і Хінган до Тихого океану брали участь понад 200 БТ-7, які збереглися на цьому ТВД. І нічого, дочалапала більшість із них до океану, пройшовши дорогами, значно гіршими за європейські шосе. Брали успішну участь “застарілі” танки (насамперед Т-26) і в операціях радянсько-японської війни на інших оперативних напрямках.

Але на радянсько-німецькому фронті все сталося інакше. Протягом 1941 року Червона армія втратила понад 28 тисяч (!) танків, у той час як вермахт — удесятеро менше. Німецькі втрати найчастіше не були незворотними — підбиті танки ремонтувалися і поверталися до своїх частин чи до навчальних. Радянські ж втрати 1941 року були саме незворотними — нормальної роботи служби евакуації та відновлення підбитих машин не було і 1943 року, під час наступу.


Чому ж Червона армія не використала колосальну кількість танків належним чином? Все просто. Потужний мехкорпус виявився абсолютно небоєздатним з’єднанням. Величезна кількість танків не була підкріплена тиловими структурами — обслуги, постачання, перевезення пального і боєзапасів, ремонту, евакуації пошкодженої техніки, зв’язку тощо. Скільки було бензовозів, зі штатного розкладу мехкорпусу невідомо. Мотострільці тільки на папері були моторизованими, адже більшість автомобілів вони мали одержати на останньому етапі мобілізації з народного господарства. Не було продумане об’єднання в одній структурі танків, які мали разючу відмінність у швидкості. Так, Т-35 і навіть Т-26 рухалися шляхами утричі повільніше від БТ й удвічі повільніше від Т-34; останні мусили пристосовуватися на марші до найповільніших панцерних машин, отже, витрачати утричі й удвічі більше мотогодин на пересування у походних колонах, ніж у випадку створення однорідних частин. На додачу командування на всіх рівнях боялося передусім Сталіна, Мехліса, Берії, “органів”, тобто “своїх”, а не “чужих”. Тому й робилися речі на перший погляд незбагненні.

Яскравий приклад — контрнаступ Південно-Західного фронту, розгорнутого на території України, розпочатий 23 червня 1941 року. Фронт мав 4200 танків. Одних Т-34 та КВ було 760, у той час як у німецькій групі армій “Південь”, що протистояла йому, всіх танків і танкеток тільки 750. Протитанкова артилерія вермахту — це 37-мм гармати, нездатні пробити не тільки захист “нових” танків, але й тих “старих” (у радянській історіографічній міфології — включно з випущеними 1939 року), які одержали додатковий панцер шляхом екранування після війни з Фінляндією. Суто теоретично — навіть за умови ворожого панування у повітрі — радянські танки повинні були не тільки зупинити, а й знищити ворога. Адже те саме “панування у повітрі” зводилося до дій кількасот бойових літаків, яким протистояла не менша (навіть після втрат 22 червня) кількість радянських. Але — не сталося. Як були використані мехкорпуси, подивимося на прикладі 8-го мехкорпусу генерала Рябишева.

За стратегічним планом, корпус мав у складі 26-ї армії форсувати річку Сан і вести наступ на Жешув — з тим, аби в перспективі форсувати Віслу й вийти до середньої течії Одеру. Проте командування (на всіх рівнях — армії, фронту, Ставки), скасувавши первинний план, давало такі суперечливі накази, що 8-му мехкорпусу (932 танки) вистачило 500-кілометрового маршу, аби втратити чи загубити заблукалими(!) 40—50% бойової техніки, включно з усіма Т-35 (прикметно, що командир корпусу генерал Рябишев у своїх спогадах не зумів точно визначити величину втрат, а 10% — це 100 танків!). Корпус, який потерпав від нестачі пального, відстали тилові служби, а частини були розкидані на десятках кілометрів, вводився у бій шматками. Без розвідки. Без будь-якого авіаприкриття. Без надійного зв’язку із командуванням. Зрештою, без карт місцевості, де йшли бої, — згадаймо спогади генерала Попеля про наявність карт тільки ворожої території, і саме Попелю довелося повести у бій частину сил корпусу, котра домоглася найбільшого успіху у знаменитому бою під Дубно.

26 червня наступ розгорнувся на заболоченій місцевості, де було тільки кілька грунтових шляхів. Механізована дивізія відстала на марші. Танки вели наступ без супроводу піхоти. Наступного дня корпус являв собою вже три ізольовані групи, котрі безперервно, за наказом командування, атакували ворога. Підвозу пального і боєзапасів практично не було. Група Попеля була оточена в захопленому нею Дубно і після тижневої оборони, витративши всі боєзапаси та пальне, підірвала понад 100 танків і за три тижні вийшла з оточення. Нагадую, це була найуспішніша танкова група Червоної армії того часу. В інших ситуація була ще гірша. Наприклад, тими ж днями у сусідньому 22-му мехкорпусі з 119 втрачених танків 58 були знищені власними екіпажами внаслідок неможливості їхньої евакуації. До 30 червня 1941 року командування Південно-Західного фронту дозволило собі витратити у сліпих, безцільних, непідготовлених контратаках 2650 танків. Станом на 9 липня втрати вже склали 3464 бойові машини.

Однак простежимо, що відбувалося далі з 8-м мехкорпусом. Зібравши дві дивізії корпусу воєдино (третя дивізія і мотоциклетний полк складали групу Попеля), генерал Рябишев відвів їх наприкінці червня до Тернополя. У мехкорпусі лишилося 207 танків і він був виведений у резерв фронту, що дало можливість відправити у тил для ремонту 134 танки. Більше корпус участі у боях не брав. Своїм ходом він дістався Ніжина, кинувши несправні танки на шляху. Станом на 8 липня у 8-му мехкорпусі лишилося... 10 танків і 21 панцерник.

Приблизно так само склалася й доля іншого — 4-го мехкорпусу генерала Андрія Власова, який також діяв у складі Південно-Західного фронту. За перший тиждень бойових дій цей корпус втратив 580 танків — трохи менше, ніж взагалі мала німецька група армій “Південь”. 32-га танкова дивізія у складі цього корпусу була майже повністю укомплектованою за штатами воєнного часу (375 танків, із них 230 найновіших зразків). За перший тиждень дивізія втратила 37 КВ і 146 “тридцятьчетвірок”. Структура втрат така: 50% втрачено на марші внаслідок технічних поломок; 10% відправлено у тил на ремонт; 10% застрягло у болотах і тільки 30% втрат припадає на бій. Втрати у БТ-7 і Т-26 були ще значнішими. Підбила дивізія 110 німецьких танків. На середину липня від неї лишився один Т-34, п’ять БТ-7 і одинадцять панцерних автомобілів БА-10.

Попри втрати аж до осені 1941 року танкові сили Червоної армії знали тільки один вид бою: атака, атака і ще раз атака. Незалежно від сил противника, ситуації у повітрі, даних розвідки. Проти таких атак німці успішно використовували активну оборону піхоти й танків у взаємодії зі штурмовою авіацією.

Для тих, хто все ще вважає, що головне — це “нові танки”, ще один приклад. 6-й мехкорпус (командир генерал Хацкилевич) 3-ї армії Західного фронту був повністю укомплектований, мав 1130 танків (більше, ніж належало за штатним розкладом), у тому числі 450 важких КВ і 290 Т-34. Після триденних боїв корпус був оточений південно-західніше Гродно; підвезення пального і боєзапасу припинилося з першого дня війни; танкістам довелося підірвати й спалити бойові машини. Генерал Хацкилевич загинув, більшість особового складу корпусу потрапила в полон. Загинула третина найновітніших радянських танків. Тим часом з боку вермахту у боях проти 6-го мехкорпусу не брав участі жоден танк!

Чи змінилася принципово ситуація потім? Забіжимо на кілька років наперед. Наприкінці серпня 1943 року на танковий завод №112 прибули нарком В’ячеслав Малишев, начальник автобронетанкових військ Червоної армії маршал Яків Федоренко та відповідальні працівники наркомату озброєнь. В.Малишев наголосив: “Наші втрати в обох фазах Курської битви становлять близько 6 тисяч танків та самохідних гармат, а у німців — 1,5 тисячі. Ворожі танки могли вести вогонь по наших з відстані 1500 метрів, Т-34 та КВ могли підбити “тигри” та “пантери” з відстані, не більшої ніж 500—600 метрів”. Нарком лукавив. Реальні втрати Червоної армії були ще більшими. Значну частину танкового парку становили легкі Т-60 і Т-70, а також танки, одержані по ленд-лізу; вони мали ще менш потужні гармати і навіть теоретично не могли впоратися не лише з “пантерами” й “тиграми”, а й з модернізованими Pz-IV. Тим часом ще 1940 року на середній танк Т-28 була поставлена й успішно випробувана 85-мм гармата. Але командування Червоної армії тоді вирішило, що у наступній блискавичній “глибокій операції” потужно озброєні танки не знадобляться. Так само, як і надважкі танки прориву Т-100.

Деякі інші епізоди Курської битви ще красномовніші. Ось уславлений у радянських підручниках історії, возвеличений кіноепопеєю “Визволення” зустрічний танковий бій під Прохорівкою. П’ята гвардійська танкова армія генерала Ротмістрова — 850 танків та самохідних гармат; проти неї — другий танковий корпус СС генерала Гауссера — 273 танки й штурмові гармати, включно із вісьмома трофейними Т-34. Німецький корпус незворотно втратив... 5 танків, а ще 54 танки і штурмові гармати були вивезені для ремонту. П’ята танкова армія незворотно втратила 334 танки й самохідні гармати, ще близько 400 були пошкоджені. Цікаво: Т-34 у руках німецьких танкістів виявилися значно більш грізною зброєю, ніж у Червоній армії. І це закономірно — радянські механіки-водії мали практику водіння танків у навчальних частинах по 5—10 годин (а у 1941 році — 2,5 години), тоді як для впевненого володіння броньованою технікою навіть трактористу потрібно 20—25 мотогодин (у вермахті для підготовки механіка-водія відводилося не менше 50 годин). Німецькі танки ходили в атаку в середньому 11 разів, тоді як радянські — тільки три. Тому у Червоній армії просто не могло бути танкістів на взірець Міхаеля Вітмана, котрий знищив за три роки 138 танків і 132 гармати, — радянські танкісти просто не могли вціліти у такій кількості боїв.

А тепер — інший приклад. Чимало іронічних слів написано дослідниками з приводу легких плаваючих танків Т-38 та Т-40. Більшість з них справді не змогла нічим позитивним себе проявити у перші роки радянсько-німецької війни. Але чому? Кільканадцять уцілілих плаваючих танків узяли участь у форсуванні Свірі у 1944 році. Проводив це форсування Кирило Мерецков — один із розробників “Грози”, плану нападу СРСР на третій рейх. Результат: танки успішно виконали свою місію, оскільки використовувалися за призначенням. Так само успішно Мерецков застосував невдовзі у Заполяр’ї вцілілі КВ-1 й особливо КВ-2 з їхніми 152 мм бетонобійними снарядами. Потужна німецька лінія оборони була прорвана. За умов панування радянської авіації у повітрі, за підтримки піхоти й артилерії танки, що сотнями горіли у перші дні радянсько-німецьких бойових дій, “раптом” виявилися потужним інструментом прориву ворожої оборони.

Насамкінець. Тільки за офіційною статистикою Радянський Союз втратив у війні з Німеччиною близько 95 тисяч танків. Насправді ці втрати були значно більшими, адже за цей час СРСР виробив у 2,1 раза більше танків та самохідних гармат, ніж Німеччина, тобто близько 100 тисяч одиниць, додамо ще 25 тисяч танків, які були на початок війни, й 12,5 тисячі, одержаних за ленд-лізом, і отримаємо страхітливу кількість броньованої техніки, якою був буквально розчавлений третій рейх, коли у нього вичерпалися матеріальні, людські та моральні ресурси. “Завалили трупом” — ці слова стосуються й радянсько-німецьких танкових битв Другої світової, і битв у повітрі.

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, заступник головного редактора журналу “Сучасність”

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Громадсько-полiтичне видання СВОБОДА



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Контекст Громадсько-полiтичне видання СВОБОДА
Дата публікації 2007-05-09 12:45:19
Переглядів сторінки твору 4772
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.179 / 7.06)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.673 / 7.08)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.749
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Соціум
Автор востаннє на сайті 2011.05.09 15:04
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-05-09 14:36:24 ]
Думаю, що важливим пунктом у всій цій кривавій історії євразійського "соціалізму" був день 19 серпня 1939 року. Коли на зібранні-засіданні радянського політбюро було прийняте рішення "дати зелене світло" Гітлеру. В той же день Сталін сповіщає Гітлера, що у випадку нападу Германії на Польщу СРСР не тільки не залишиться нейтральним, але і допоможе Германії.
До Москви відразу прибуває міністр закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентроп.
У процесі узгодження шакалячих планів сторін, формується секретний додаток протокол (ПАКТ) до договору про ненапад між СРСР та Німеччиною, підписаний 23 серпня 1939 у Москві народним комісаром закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентропом.
Секретним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі (зрештою, захоплення СРСР частини Польщі - Західної України, Фінляндії, Прибалтійських країн, Бесарабії).
Важливо зауважити, що саме таким чином у цей день Германія розпочала свою завчасно програшну війну на два фронти: проти коаліції країн Заходу, які мали з Польщою союзний договір, і проти СРСР, з яким отримувала спільні кордони. Чому і з СРСР? Бо "у мирний час неможливо мати в Європі комуністичний рух" й "диктатура цієї (більшовицької) партії стає можливою тільки в результаті великої війни" і що якщо "Війна буде відвернена, але надалі події можуть прийняти небезпечний характер для СРСР" І.В.Сталін (З промови на політбюро 19.08.1939). І з 1940 року прикордонні райони СРСР почали все більше походити на велетенські склади усього небхідного для майбутнього воєнного освоєння Європи.
ВИМУШЕНИЙ контрудар Гітлера у відповідь на здійснену вже мобілізацію військ СРСР для нападу на Германію (до 6 липня 1941) між тим, знищив надії більшовиків на ЗАХОПЛЕННЯ ВСІЄЇ Європи, - захоплена була тільки її половина.

І ось, через шістдесят вісім років опісля цих подій, залишається актуальною тема відповідальності народів за своїх правителів. Пам'ятаючи і вшановуючи загиблих, ми повинні зважати на цю, свою відповідальність за нинішні дії різної ПРОВЛАДНОЇ СВОЛОТИ.