Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іванна Литвинець І (1984) /
Поеми
І слово, і пісня, матусю, тобі
Ключем летіли в небі журавлі.
Хтось танцював в тенетах марень,
А хтось тривожив струни голосні.
Тоненькі, як промінь малі рученята
Вже рвались впіймати безмежну красу.
«Куди тобі, доню?» – всміхалася мати
І вкотре зривала з обличчя сльозу.
«Куди тобі, доню? Чого поспішати?
Чого пориватись з життям на двобій?
Ще встигнеш зростати, устигнеш кохати.
Не квапся, лебідко, промінчику мій».
Доля різьбила життя всього картинки,
Замислила в цю тиху мить мовчати.
Коли блаженно пригорнулась до дитинки
Жінка. Берегиня. Мати.
Ах, яка ж вона маленька доня!
Ніяк не всидить там, де посадять.
Кажуть про те, що вільному воля,
А їй би хоч всесвіт до ніг прив’язать.
«Мамусю, що це? – «Не чіпай!»
Але доня просить.
Скривить личко «дай і дай».
«Тихо, доню. Досить».
Дівча тепер уже жартує
Й гортає книжечку стару.
«Облиш!», – говорять. Мов не чує:
«Я, мамо, казочку люблю.
Коли я виросту велика
І буду мати рочків п’ять…»
Матусю за одежу смика.
«Та годі ж! Годі щебетать».
Як кольорова пташка по гілочках пурхає,
І наче з теплим сонцем бавиться хмаринка.
Завше сміється щиро, радісно співає
Безтурботна й мила донечка-перлинка.
Цей спів, колись напоєний натхненням,
На ліричну запросить розмову.
Та я прощаюсь з сьогоденням
І в давнє повертаюсь знову.
Була весна. Не перша й не остання.
Юність чи молодість – не пригадати.
Хотілось злетів, ніжності, кохання…
Весни, яка у серці може розквітати.
І уже не та вона пустунка,
Що тишком-нишком щось візьме.
Доросла вже чорнява юнка,
Очей ніхто не одведе.
Іде вона, чарівна і прекрасна,
А час біжить і квапиться неспинно.
Бажають люди долі, щастя.
Та як буде в житті, дитино?
Це не скрипка плаче, не сумна бандура.
Це вона співає. Боже, час спини.
Зворушливо лунає з уст стрілецька дума.
Подаруй їй долю, Боже, захисти.
Шепнула доля: «Ось пора».
Це тільки час у нас вдівець.
Здригався травень і весна
Іде дівчина під вінець.
«Куди уже тепер, рідненька?
Кому лишаєш ти мене?»
І проливала сльози ненька
Журилось й сонце золоте.
Немає доні. Десь далеко
Іде гніздечко будувати
В сльозах стрічатиме лелек:
Жінка. Берегиня. Мати.
А ми, матусю дорогенька,
Впадем до ніг сьогодні.
Пробач нам, горличко сивенька,
За дотики холодні.
Пробач за кожне гостре слово.
Даруй своє благословення.
Задля найбільшої життя основи
Яка дитяче носить ймення.
Ну чого ж, чого мовчиш, матусю.
Устань, послухай, підійди.
Я у поклоні знов схилюся.
Лиш не сумуй, рідненька, не тужи.
Впаду в обійми і поцілую
Срібряну рідну сивину.
Хай увесь світ і люд почує
Як маму-горлицю люблю.
На твоїх руках одвічна доля
Залишила борозни рясні.
Спить там праця, запах поля,
Але ти пробач мені.
За столом ти сидиш посивіла,
На портреті ти ще молода.
Вже не юна душа відболіла
Але знову приходить весна.
Прийшла вона. Усе співає.
Прекрасна мить! Витай життя!
Нехай Всевишній посилає
Ще многа, многая літа!
2002 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І слово, і пісня, матусю, тобі
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Тарас Шевченко
Була весна і прокидався сонний травень.Ключем летіли в небі журавлі.
Хтось танцював в тенетах марень,
А хтось тривожив струни голосні.
Тоненькі, як промінь малі рученята
Вже рвались впіймати безмежну красу.
«Куди тобі, доню?» – всміхалася мати
І вкотре зривала з обличчя сльозу.
«Куди тобі, доню? Чого поспішати?
Чого пориватись з життям на двобій?
Ще встигнеш зростати, устигнеш кохати.
Не квапся, лебідко, промінчику мій».
Доля різьбила життя всього картинки,
Замислила в цю тиху мить мовчати.
Коли блаженно пригорнулась до дитинки
Жінка. Берегиня. Мати.
Ах, яка ж вона маленька доня!
Ніяк не всидить там, де посадять.
Кажуть про те, що вільному воля,
А їй би хоч всесвіт до ніг прив’язать.
«Мамусю, що це? – «Не чіпай!»
Але доня просить.
Скривить личко «дай і дай».
«Тихо, доню. Досить».
Дівча тепер уже жартує
Й гортає книжечку стару.
«Облиш!», – говорять. Мов не чує:
«Я, мамо, казочку люблю.
Коли я виросту велика
І буду мати рочків п’ять…»
Матусю за одежу смика.
«Та годі ж! Годі щебетать».
Як кольорова пташка по гілочках пурхає,
І наче з теплим сонцем бавиться хмаринка.
Завше сміється щиро, радісно співає
Безтурботна й мила донечка-перлинка.
Цей спів, колись напоєний натхненням,
На ліричну запросить розмову.
Та я прощаюсь з сьогоденням
І в давнє повертаюсь знову.
Була весна. Не перша й не остання.
Юність чи молодість – не пригадати.
Хотілось злетів, ніжності, кохання…
Весни, яка у серці може розквітати.
І уже не та вона пустунка,
Що тишком-нишком щось візьме.
Доросла вже чорнява юнка,
Очей ніхто не одведе.
Іде вона, чарівна і прекрасна,
А час біжить і квапиться неспинно.
Бажають люди долі, щастя.
Та як буде в житті, дитино?
Це не скрипка плаче, не сумна бандура.
Це вона співає. Боже, час спини.
Зворушливо лунає з уст стрілецька дума.
Подаруй їй долю, Боже, захисти.
Шепнула доля: «Ось пора».
Це тільки час у нас вдівець.
Здригався травень і весна
Іде дівчина під вінець.
«Куди уже тепер, рідненька?
Кому лишаєш ти мене?»
І проливала сльози ненька
Журилось й сонце золоте.
Немає доні. Десь далеко
Іде гніздечко будувати
В сльозах стрічатиме лелек:
Жінка. Берегиня. Мати.
А ми, матусю дорогенька,
Впадем до ніг сьогодні.
Пробач нам, горличко сивенька,
За дотики холодні.
Пробач за кожне гостре слово.
Даруй своє благословення.
Задля найбільшої життя основи
Яка дитяче носить ймення.
Ну чого ж, чого мовчиш, матусю.
Устань, послухай, підійди.
Я у поклоні знов схилюся.
Лиш не сумуй, рідненька, не тужи.
Впаду в обійми і поцілую
Срібряну рідну сивину.
Хай увесь світ і люд почує
Як маму-горлицю люблю.
На твоїх руках одвічна доля
Залишила борозни рясні.
Спить там праця, запах поля,
Але ти пробач мені.
За столом ти сидиш посивіла,
На портреті ти ще молода.
Вже не юна душа відболіла
Але знову приходить весна.
Прийшла вона. Усе співає.
Прекрасна мить! Витай життя!
Нехай Всевишній посилає
Ще многа, многая літа!
2002 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
