Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іванна Литвинець І (1984) /
Поеми
І слово, і пісня, матусю, тобі
Ключем летіли в небі журавлі.
Хтось танцював в тенетах марень,
А хтось тривожив струни голосні.
Тоненькі, як промінь малі рученята
Вже рвались впіймати безмежну красу.
«Куди тобі, доню?» – всміхалася мати
І вкотре зривала з обличчя сльозу.
«Куди тобі, доню? Чого поспішати?
Чого пориватись з життям на двобій?
Ще встигнеш зростати, устигнеш кохати.
Не квапся, лебідко, промінчику мій».
Доля різьбила життя всього картинки,
Замислила в цю тиху мить мовчати.
Коли блаженно пригорнулась до дитинки
Жінка. Берегиня. Мати.
Ах, яка ж вона маленька доня!
Ніяк не всидить там, де посадять.
Кажуть про те, що вільному воля,
А їй би хоч всесвіт до ніг прив’язать.
«Мамусю, що це? – «Не чіпай!»
Але доня просить.
Скривить личко «дай і дай».
«Тихо, доню. Досить».
Дівча тепер уже жартує
Й гортає книжечку стару.
«Облиш!», – говорять. Мов не чує:
«Я, мамо, казочку люблю.
Коли я виросту велика
І буду мати рочків п’ять…»
Матусю за одежу смика.
«Та годі ж! Годі щебетать».
Як кольорова пташка по гілочках пурхає,
І наче з теплим сонцем бавиться хмаринка.
Завше сміється щиро, радісно співає
Безтурботна й мила донечка-перлинка.
Цей спів, колись напоєний натхненням,
На ліричну запросить розмову.
Та я прощаюсь з сьогоденням
І в давнє повертаюсь знову.
Була весна. Не перша й не остання.
Юність чи молодість – не пригадати.
Хотілось злетів, ніжності, кохання…
Весни, яка у серці може розквітати.
І уже не та вона пустунка,
Що тишком-нишком щось візьме.
Доросла вже чорнява юнка,
Очей ніхто не одведе.
Іде вона, чарівна і прекрасна,
А час біжить і квапиться неспинно.
Бажають люди долі, щастя.
Та як буде в житті, дитино?
Це не скрипка плаче, не сумна бандура.
Це вона співає. Боже, час спини.
Зворушливо лунає з уст стрілецька дума.
Подаруй їй долю, Боже, захисти.
Шепнула доля: «Ось пора».
Це тільки час у нас вдівець.
Здригався травень і весна
Іде дівчина під вінець.
«Куди уже тепер, рідненька?
Кому лишаєш ти мене?»
І проливала сльози ненька
Журилось й сонце золоте.
Немає доні. Десь далеко
Іде гніздечко будувати
В сльозах стрічатиме лелек:
Жінка. Берегиня. Мати.
А ми, матусю дорогенька,
Впадем до ніг сьогодні.
Пробач нам, горличко сивенька,
За дотики холодні.
Пробач за кожне гостре слово.
Даруй своє благословення.
Задля найбільшої життя основи
Яка дитяче носить ймення.
Ну чого ж, чого мовчиш, матусю.
Устань, послухай, підійди.
Я у поклоні знов схилюся.
Лиш не сумуй, рідненька, не тужи.
Впаду в обійми і поцілую
Срібряну рідну сивину.
Хай увесь світ і люд почує
Як маму-горлицю люблю.
На твоїх руках одвічна доля
Залишила борозни рясні.
Спить там праця, запах поля,
Але ти пробач мені.
За столом ти сидиш посивіла,
На портреті ти ще молода.
Вже не юна душа відболіла
Але знову приходить весна.
Прийшла вона. Усе співає.
Прекрасна мить! Витай життя!
Нехай Всевишній посилає
Ще многа, многая літа!
2002 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
І слово, і пісня, матусю, тобі
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Тарас Шевченко
Була весна і прокидався сонний травень.Ключем летіли в небі журавлі.
Хтось танцював в тенетах марень,
А хтось тривожив струни голосні.
Тоненькі, як промінь малі рученята
Вже рвались впіймати безмежну красу.
«Куди тобі, доню?» – всміхалася мати
І вкотре зривала з обличчя сльозу.
«Куди тобі, доню? Чого поспішати?
Чого пориватись з життям на двобій?
Ще встигнеш зростати, устигнеш кохати.
Не квапся, лебідко, промінчику мій».
Доля різьбила життя всього картинки,
Замислила в цю тиху мить мовчати.
Коли блаженно пригорнулась до дитинки
Жінка. Берегиня. Мати.
Ах, яка ж вона маленька доня!
Ніяк не всидить там, де посадять.
Кажуть про те, що вільному воля,
А їй би хоч всесвіт до ніг прив’язать.
«Мамусю, що це? – «Не чіпай!»
Але доня просить.
Скривить личко «дай і дай».
«Тихо, доню. Досить».
Дівча тепер уже жартує
Й гортає книжечку стару.
«Облиш!», – говорять. Мов не чує:
«Я, мамо, казочку люблю.
Коли я виросту велика
І буду мати рочків п’ять…»
Матусю за одежу смика.
«Та годі ж! Годі щебетать».
Як кольорова пташка по гілочках пурхає,
І наче з теплим сонцем бавиться хмаринка.
Завше сміється щиро, радісно співає
Безтурботна й мила донечка-перлинка.
Цей спів, колись напоєний натхненням,
На ліричну запросить розмову.
Та я прощаюсь з сьогоденням
І в давнє повертаюсь знову.
Була весна. Не перша й не остання.
Юність чи молодість – не пригадати.
Хотілось злетів, ніжності, кохання…
Весни, яка у серці може розквітати.
І уже не та вона пустунка,
Що тишком-нишком щось візьме.
Доросла вже чорнява юнка,
Очей ніхто не одведе.
Іде вона, чарівна і прекрасна,
А час біжить і квапиться неспинно.
Бажають люди долі, щастя.
Та як буде в житті, дитино?
Це не скрипка плаче, не сумна бандура.
Це вона співає. Боже, час спини.
Зворушливо лунає з уст стрілецька дума.
Подаруй їй долю, Боже, захисти.
Шепнула доля: «Ось пора».
Це тільки час у нас вдівець.
Здригався травень і весна
Іде дівчина під вінець.
«Куди уже тепер, рідненька?
Кому лишаєш ти мене?»
І проливала сльози ненька
Журилось й сонце золоте.
Немає доні. Десь далеко
Іде гніздечко будувати
В сльозах стрічатиме лелек:
Жінка. Берегиня. Мати.
А ми, матусю дорогенька,
Впадем до ніг сьогодні.
Пробач нам, горличко сивенька,
За дотики холодні.
Пробач за кожне гостре слово.
Даруй своє благословення.
Задля найбільшої життя основи
Яка дитяче носить ймення.
Ну чого ж, чого мовчиш, матусю.
Устань, послухай, підійди.
Я у поклоні знов схилюся.
Лиш не сумуй, рідненька, не тужи.
Впаду в обійми і поцілую
Срібряну рідну сивину.
Хай увесь світ і люд почує
Як маму-горлицю люблю.
На твоїх руках одвічна доля
Залишила борозни рясні.
Спить там праця, запах поля,
Але ти пробач мені.
За столом ти сидиш посивіла,
На портреті ти ще молода.
Вже не юна душа відболіла
Але знову приходить весна.
Прийшла вона. Усе співає.
Прекрасна мить! Витай життя!
Нехай Всевишній посилає
Ще многа, многая літа!
2002 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
