ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2017.07.23 21:41
Я не пишу, а виливаю,
неначе крицю сталевар.
А недописане клепаю
і закипає самовар.

Іду косарити на луки,
перелопачую город -
усе одно ази та буки

Микола Соболь
2017.07.23 21:26
Найкраще, це любові почуття,
Коли летиш замріяний у вічне,
Я розумію: тільки ти, і я…
І поміж нас іще оце – магічне…
А ти уже не можеш не радіти,
Іще одна душа спішить з пітьми!
Коли любов – народжуються діти,
Вульгарний секс – не пахне він дітьми!

Ігор Шоха
2017.07.23 17:33
Як любо, що немає смерті,
коли із вирію летять
високі думи не затерті
як вечорами зорепад.

А ще миліше йти до неї
дощем у недосяжну даль
і аж до осені цієї

Лариса Пугачук
2017.07.23 17:14
Повз уважність очей, що пiдблимують хижо і сiро,
не зважаючи на цвiркотiння пустих балачок,
йдеш вперед.
Не слідкуєш за вартісним виглядом шкiри.
Часто публiку томно-манiрну ввергаєш у шок.

Свiт якраз для таких.
Свiт для тебе сотворений, друже.

Олександр Сушко
2017.07.23 16:49
У кожного народа свій Христос,
Пілат байдужий, зрАдливий Іуда.
Навергали своїх гріхів обоз,
Але чужим богам несем до суду.

Своє лайно - сусіду за паркан ,
Неначе із балкона папіросу.
І усихає з люті Іордан,

Анонім Я Саландяк
2017.07.23 14:06
спроба простої логічної схеми) З Канта. Спроможність розуміти... ... Віть Вітькову екзотичну історію “Кажана”*: “Ми впіймали кажана. Кажаниха каже: на!.. Нате по пів гривні, аби Папі в Римі не боліла голова ще й за мого янгола. Будьте-но привітні!

Ірина Вовк
2017.07.23 09:19
Панорамний вид лівого берега Нілу - усипальниці єгипетських фараонів. Над Єгиптом прослалася Небесна Зоряна Корова - Нут і огорнула "Та - Кемет" м'якими, теплими сувоями Ночі. Спочиває "Та-Кемет", розкривши своє плодоносне,

Ірина Вовк
2017.07.23 09:08
Над "Оселею бога Птаха" зависло понуре дощове Сонце.
Ра-Атум у зажурі. Важкі непрозорі склепіння його небесних володінь, здається, усім тягарем лягли на плечі виснаженої хамсином землі "Та-Кемет". Крилатий Сонячний Диск покрили темні плями. Єгипет

Микола Дудар
2017.07.23 00:44
Терпимо, но
вот мамы только и отца…
в потусторонней жизни где-то бродят
на улицах прозрачных - радость без лица
не женятся и замуж не выходят
ты там бывал однажды (было… ) повезло
какой-то сбой
болезнью зацепило

Ігор Шоха
2017.07.22 22:28
Живемо у час перемін.
Така уже карта упала.
Не ми обирали, а він
у гавані долі причали.

У часу немає керма.
У люду опущені крила.
А на перепутті нема

Світлана Майя Залізняк
2017.07.22 19:06
Кажуть Кості: не треба віршів.
Краще шубку дружині, саж...
Від Шевченка писав ти гірше,
Ось під грушу клади вантаж,
Докопай до світанку яму,
Заплануй хмарочос, біде,
Ну, навіщо ті епіграми,
Не повісиш реклам ніде,

Ігор Шоха
2017.07.22 15:35
Історію писали не герої
забутої уже старовини.
Ми - орачі і ратаї весни.
Але на сході оживає воїн
у кожному учаснику війни.

Ми обереги бойового духу
усупереч Європі і орді.

Іван Потьомкін
2017.07.22 12:42
Аврагаму,
лікарю й піаністу

Руки музика поклав на рояль.
Очі заплющив, і тої ж миті
Долоні немов одійшли од зап’ясть
На дивну розмову з чорним і білим.
Ліва басила голосом Баха,

Мирослава Шевченко
2017.07.22 12:16
Чому ізнов душа моя шукає забуття?
Чом не знайшов любові я у вирові життя?
Чому тепер знесилено блукаю у пітьмі?
Де дивний сон примарився щасливому мені?

В очах твоїх, в очах твоїх я бачив небеса,
І не питай, чом знову по щоках моїх сльоза.
Ти не

Мирослава Шевченко
2017.07.22 11:56
Бездонная лазурь морских глубин
Блестит в лучах рассвета, словно нимб.
И к небу ясному взлетает птица,
И пламенем костра волна искрится.

Хрустальный замок дремлет вдалеке,
Русалки спят на золотом песке,
Над ними звезды, как огни, мерцают,

Ірина Вовк
2017.07.22 10:35
Злетівши у Небо, Ра-Атум* 82 продовжував т в о р и т и світ, бо сотворене було ще не все. Він промовив таємне:

-- Упокоється Поле Велике!

І вийшли Поля Упокою -- Загробнеє Царство.

-- І будуть для мене рости очерети між трав соковитих! -- і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ірина Вовк
2017.06.10

Гористеп Іван Кирчей
2017.04.20

Микола Соболь
2017.01.25

Яна Правобережная
2016.05.02

Арбер Йамолсен
2016.03.19

Іванна Литвинець І
2016.03.11

Віталій Пригорницький
2016.03.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Поеми

 Умань (літо 1768 року)

«Максим козак Залізняк, козак з Запорожжя,
Як виїхав на Вкраїну, як повная рожа!
Зібрав війська сорок тисяч в місті Жаботині,
Обступили город Умань у їдній годині.
...Як вдарили з семи гармат у середу вранці,
Накидали воріженьків повнісінькі шанці».
Українська народна пісня

«Прославився на Вкраїні ще й козак Гонта,
Що сажав Жидів на кілля рядом поверх плота»
Українська народна пісня



Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Хто, як багатирі,
Заплатить не в змозі,
Зачинились в синагозі.
Хоч сотнику Гонті
Віддали кагалом
Усе срібло й злото,
Що в господі мали
(Останнії сережки
Із вух повиймали),
З намови рабинів
Ножі взяли із собою
У захисток Божий.
І не помилились.
Замість захищати
Радив Гонта Максимові
Не приступом жидів брати,
А вдарить з гармати,
Щоб одразу, одним махом
Нехрещену викурить заразу.
Бо ножі, хоч і свячені,
Уже притупились од великої роботи.
Та й братова по панських підвалах
Так дорвалася до хмелю,
Що хитається без вітру.
Та ж причина для чарчини –
Не п’яних затія,
Бо ж престольний нині празник –
Свято Маковія.
Ревонули сім гармат.
Знялась веремія:
Хто прожогом рвонувсь вправо,
Хто кинувся вліво.
Заіржали дико коні
І стали на дибки...
А до всього –
Невідь відки
Не птах, бо безкрилий,
Щось велике і незграбне
Із неба звалилось
На добірну першу лаву...
То з петель зірвало
Двері синагоги.
Очунялись гайдамаки.
Дивляться й не вірять –
Люди чи їх тіні
З’явилися на порозі.
І настала на майдані
Дивовижна тиша.
Із костьолу в синагогу
Пацюки і миші
Повзуть собі неспішно,
Мовби хочуть порівняти,
Чия кров смачніша.
Не гризуться, як зазвичай,
Пси із гайворонням
За висохлу костомаху.
Є що гризти і клювати.
(...Повно трупів... повно...)
Зацитькали тверезіші
На братову п’яну,
Показують ножами
На ту синагогу,
Де, гадалося, немає
Уже більш нікого.
Та юрмились на порозі
Не мертві – живії,
Закривавлені,
З ножами
Справжні Маковії.
Попереду із сувоєм
Старого завіту
Зіперсь на одвірок
Лейба Шаргородський.
«Не милості проситиму,-
Почав ребе, –
Бо ж усіх нас лихварями
Бачите одвіку.
Хай, як кажуть,
Ваша буде зверху.
Тільки знайте,
Панове убивці,
Що за дурня-брата
Вас тримали і тримають
Москалі трикляті.
Та чи шведи, а чи ляхи,
Турки чи татари –
Всім московським супостатам
Юдеї до пари.
Бачив начебто Максим ваш
Грамоту цариці.
Так, повірте, це все для годиться.
Щоб кричали ви й сьогодні,
Як батьки-невдахи:
«Ні жида! Ні ляха!»
Та ніколи вам не вдасться
Москві догодити,
Бо для неї усі ви
І ваші родини – одвічні бандити.
Якби слухали Мазепу,
Не встряли б в халепу».
...На Мойсея Менакера
Лейба похилився
І на небеса благально
Мовчки подивився.
«Прощавайте,
Одурені козаки й селяни!
Скоро Господь з високості
На землю погляне.
Тоді прийде наш Месія,
Щоб між нами, як братами,
Злагоду посіять».
Та й замовкнув
Лейба Шаргородський.
«Що, заціпило собаці? –
Першим Гонта крикнув. –
Та же зроду-віку
Ніхто жида-пройду
Не звав чоловіком».
«По книжках святих читав я, –
Залізняк втрутився, –
За наругу над Ісусом
Господь розгнівився
На жидів невдячних.
Вигнав клятих з свого дому,
Щоб не чуть й не бачить.
Тож і нам тепер годиться
Не слухать Іуду,
А робить, за що взялися, –
Недобитих
Справно добивати,
Щоб без ляха й жидовина
Нам празникувати».

...Поколото немалое число, а сколко – заподлинно знать не могу, однако думаю, не менее как всех мужеска и женского пола, даже до сущих младенцев, тысячи две человек поколото.
Із свідчення Максима Залізняка під час допиту

Заюшила з-за порогу
Течія кривава.
Червоними підковами
Коні гарцювали
По розстеленім сувою
Старого Завіту
І кривавими ставали
Рядки Божих літер:
«...Та кров – вона безчестить край,
А краєві не прощається за кров,
Що пролита в ньому,
Як тільки кров’ю того, хто її пролив» .

Епілог

«Що більше скошено юдеїв,
То більше проростає їх.
Наче отава», –
Над парадоксом цим
Не раз схиляли голови в задумі
Кобзар і Каменяр, і Леся, й Жаботинський...
Скільки ж було отих покосів,
Доки Вкраїна взяла в тямки,
Що в її надрах
(Хай і занесене вітрами долі)
Міцно вкоренилось насіння тих,
З чиєї віри виросла і віра косарів.
І слава Богу, що це сталось.
І хай вовіки так пребуде.
Амінь.
------------------------------------------------------------------------------------
1. «Гайдамаччина і рух 1768 р. – дуже важливі факти як протест проти польських державних, панських і церковних порядків. Тільки ж уся справа 1768 р. показує, в якім лісі й безладді були державні й громадські думки тодішніх верховодів українського повстання.
Вони (архимандрит Мельхиседек, запорожець Залізняк і сотник українських вояків на польській службі Гонта) підняли людей «золотою грамотою», яку мовбито дала цариця Катерина, й сподівались, що та цариця, яка за три роки перед тим знесла гетьманщину на лівім боці Дніпра і вже придушувала й Січ, та цариця, яка роздавала кріпаків своїм слугам, потерпить нову Хмельниччину на правім боці Дніпра!
До такої «темноти» треба придати, що повстанці 1768 р. все-таки показували таку ж вузьку церковну ненависть до католиків і жидів, яку польські конфедерати мали до благочестивих (звісні слова: лях, жид та собака – віра одинака), та ще й те, що після різні в Умані Гонта (по Шевченку – «мученик правий») і Залізняк (по Шевченку – «душа щира») поробили себе не тільки перший гетьманом, а другий полковником, а ще й князями Смілянським і Уманським, поділили здобич по чинах (причому Залізняк продав у Київ три скрині з сріблом).
До того це все нове козацтво одрізняло себе од тих хлопів, які думали тепер, побивши панів, стати самі всі рівними з тими вільними козаками: коли треба було ховати ті трупи, яких побили в Умані, то гайдамаки не схотіли того робити, а примусили мужиків, зігнавши їх із навкола».
Михайло Драгоманов «Шевченко, українофіли й соціалізм»

2. Максим Залізняк з послушників Мотронинського монастиря, куди прийшов із Січі, став ватажком повстання, відомого як Коліївщина (від слова колій, яким на Черкащині й Київщині називали різників, що спеціалізувалися на забиванні свиней). З вирваними ніздрями й з тавром «вор» засланий царським урядом на довічну каторгу в Нерчинськ.
3. Іван Гонта – сотник надвірної міліції Потоцьких, на якого покладалася оборона Умані. Коли місто було оточено, перейшов на бік повстанців. Виданий Польщі і загинув мученицькою смертю, як і решта козаків.

4. Свято Маковія за православним церковним календарем – день пам’яті мучеників за християнську віру – Маккавеїв.
Насправді ж були вони юдейськими героями, які задовго до виникнення християнства очолили боротьбу проти грецьких поневолювачів, котрі глумилися над звичаями, даними в Старому Завіті. На честь перемоги Маккавеїв юдеї всього світу відзначають Свято Ханука.

5. Грамота цариці, або ж Золота грамота, згадка про яку не знайшла місця в матеріалах слідства над учасниками Коліївщини, була не чим іншим, як вдало спланованою й здійсненою провокацією царського уряду, на яку піддалися запорожці. На хвилі ненависті українських селян до польської шляхти та управителів її маєтками з-поміж частини багатих юдеїв Росії вдалося розправитися з конфедератами, котрі виступали проти ставленика –фаворита цариці –на польський престол, а заодно й з непричетною до визиску та релігійного утиску не менш пригнобленою юдейською масою України.

6. Максим Залізняк набагато применшив число жертв серед юдеїв. Насправді ж історики називають 12-20 тисяч.








Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-08-13 08:58:03
Переглядів сторінки твору 834
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.716 / 5.25  (4.909 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.860 / 5.6)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.753
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2017.07.23 20:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-08-13 22:16:22 ]
Трагічний твір, трагічні події. Можна тільки схилити голову перед пам'яттю усіх загиблих. Дякую за розлогий історичний коментар.
У творі, мабуть, заміть "братова" треба вживати "братія" або "браття", "братове" (в окличному відмінку). "Братова" має інше значення.Опис виразний, з яскравими (хоча й шокуючими) деталями.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Кисельов (Л.П./Л.П.) [ 2016-08-14 01:24:48 ]
Вельмишановний пане Іване, щиро дякую за розгорнутий поетичний твір (цілком згідний, що на "ПМ" мають виставлятися тексти дуже різного, часом протилежного, ідейного звучання - звісно ж, у рамках толерантності щодо Української держави). Так само ж і в Умані мають бути і могила цадика Нахмана, і пам'ятник Ґонті й Залізнякові, і місця, що становлять польську спадщину (частково саме такою є "Софіївка"). Тобто, голос усіх трьох етнічних громад, що формували місто, має звучати!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2016-08-15 16:53:20 ]
Як учили мене грищенецькі наставники, "нехай буде гречка, аби не сперечка". Тим паче, що нічого вже не зміниш в новітній окрасі Умані.