Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.21
16:14
І прийшла Перемога!
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
Уся Україна в Києві постала.
Зійшов Віктор
од Андрія,
од Первозваного –
Багатоочікуваний.
На Михайла
він, як святий Михаїл, у вогні помаранчевім
2025.11.21
16:07
У мене дуже мало часу
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
до неминучої біди,
та поки-що і цього разу
як Перебендя у Тараса
ще вештаюсь туди-сюди.
Зів’яло бачене раніше.
Не ті часи і біди інші:
у небо падає земля,
2025.11.21
15:58
Багатострадний верші пад
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
Джерел утомлених від спраги
Не відсторонить листопад
Бо він такий… цікаві справи…
У нього розклад, власний ритм
І безліч сотенних сюрпризів
А ще набрид волюнтаризм
Пустоголових арт-харцизів
2025.11.21
09:21
Осені прощальної мотив
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
2025.11.21
02:48
Димок мисливського багаття
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
2025.11.20
22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
2025.11.20
21:46
Прем’єр угорський Орбан заграє
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
2025.11.20
21:20
Ой учора ізвечора сталася новина:
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
2025.11.20
13:41
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.20
10:40
Хмар білосніжні вузлики
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
2025.11.20
07:42
За рогом тут кіношку
Про Бетмена крутили
Як він літає по небесах –
Чому і я не міг би сам?
Придбавши пару крил
Стіною вліз нагору
Майже стрибав у повітря
Про Бетмена крутили
Як він літає по небесах –
Чому і я не міг би сам?
Придбавши пару крил
Стіною вліз нагору
Майже стрибав у повітря
2025.11.20
00:03
На її повіках чорна сажа,
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
2025.11.19
22:21
Я йду вночі під дощем
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
2025.11.19
18:50
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
2025.11.19
17:30
Над прірвою я балансую, а ти
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
2025.11.19
13:12
День похмурий. Дощ іде.
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Умань (літо 1768 року)
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Хто, як багатирі,
Заплатить не в змозі,
Зачинились в синагозі.
Хоч сотнику Гонті
Віддали кагалом
Усе срібло й злото,
Що в господі мали
(Останнії сережки
Із вух повиймали),
З намови рабинів
Ножі взяли із собою
У захисток Божий.
І не помилились.
Замість захищати
Радив Гонта Максимові
Не приступом жидів брати,
А вдарить з гармати,
Щоб одразу, одним махом
Нехрещену викурить заразу.
Бо ножі, хоч і свячені,
Уже притупились од великої роботи.
Та й братова по панських підвалах
Так дорвалася до хмелю,
Що хитається без вітру.
Та ж причина для чарчини –
Не п’яних затія,
Бо ж престольний нині празник –
Свято Маковія.
Ревонули сім гармат.
Знялась веремія:
Хто прожогом рвонувсь вправо,
Хто кинувся вліво.
Заіржали дико коні
І стали на дибки...
А до всього –
Невідь відки
Не птах, бо безкрилий,
Щось велике і незграбне
Із неба звалилось
На добірну першу лаву...
То з петель зірвало
Двері синагоги.
Очунялись гайдамаки.
Дивляться й не вірять –
Люди чи їх тіні
З’явилися на порозі.
І настала на майдані
Дивовижна тиша.
Із костьолу в синагогу
Пацюки і миші
Повзуть собі неспішно,
Мовби хочуть порівняти,
Чия кров смачніша.
Не гризуться, як зазвичай,
Пси із гайворонням
За висохлу костомаху.
Є що гризти і клювати.
(...Повно трупів... повно...)
Зацитькали тверезіші
На братову п’яну,
Показують ножами
На ту синагогу,
Де, гадалося, немає
Уже більш нікого.
Та юрмились на порозі
Не мертві – живії,
Закривавлені,
З ножами
Справжні Маковії.
Попереду із сувоєм
Старого завіту
Зіперсь на одвірок
Лейба Шаргородський.
«Не милості проситиму,-
Почав ребе, –
Бо ж усіх нас лихварями
Бачите одвіку.
Хай, як кажуть,
Ваша буде зверху.
Тільки знайте,
Панове убивці,
Що за дурня-брата
Вас тримали і тримають
Москалі трикляті.
Та чи шведи, а чи ляхи,
Турки чи татари –
Всім московським супостатам
Юдеї до пари.
Бачив начебто Максим ваш
Грамоту цариці.
Так, повірте, це все для годиться.
Щоб кричали ви й сьогодні,
Як батьки-невдахи:
«Ні жида! Ні ляха!»
Та ніколи вам не вдасться
Москві догодити,
Бо для неї усі ви
І ваші родини – одвічні бандити.
Якби слухали Мазепу,
Не встряли б в халепу».
...На Мойсея Менакера
Лейба похилився
І на небеса благально
Мовчки подивився.
«Прощавайте,
Одурені козаки й селяни!
Скоро Господь з високості
На землю погляне.
Тоді прийде наш Месія,
Щоб між нами, як братами,
Злагоду посіять».
Та й замовкнув
Лейба Шаргородський.
«Що, заціпило собаці? –
Першим Гонта крикнув. –
Та же зроду-віку
Ніхто жида-пройду
Не звав чоловіком».
«По книжках святих читав я, –
Залізняк втрутився, –
За наругу над Ісусом
Господь розгнівився
На жидів невдячних.
Вигнав клятих з свого дому,
Щоб не чуть й не бачить.
Тож і нам тепер годиться
Не слухать Іуду,
А робить, за що взялися, –
Недобитих
Справно добивати,
Щоб без ляха й жидовина
Нам празникувати».
...Поколото немалое число, а сколко – заподлинно знать не могу, однако думаю, не менее как всех мужеска и женского пола, даже до сущих младенцев, тысячи две человек поколото.
Із свідчення Максима Залізняка під час допиту
Заюшила з-за порогу
Течія кривава.
Червоними підковами
Коні гарцювали
По розстеленім сувою
Старого Завіту
І кривавими ставали
Рядки Божих літер:
«...Та кров – вона безчестить край,
А краєві не прощається за кров,
Що пролита в ньому,
Як тільки кров’ю того, хто її пролив» .
Епілог
«Що більше скошено юдеїв,
То більше проростає їх.
Наче отава», –
Над парадоксом цим
Не раз схиляли голови в задумі
Кобзар і Каменяр, і Леся, й Жаботинський...
Скільки ж було отих покосів,
Доки Вкраїна взяла в тямки,
Що в її надрах
(Хай і занесене вітрами долі)
Міцно вкоренилось насіння тих,
З чиєї віри виросла і віра косарів.
І слава Богу, що це сталось.
І хай вовіки так пребуде.
Амінь.
------------------------------------------------------------------------------------
1. «Гайдамаччина і рух 1768 р. – дуже важливі факти як протест проти польських державних, панських і церковних порядків. Тільки ж уся справа 1768 р. показує, в якім лісі й безладді були державні й громадські думки тодішніх верховодів українського повстання.
Вони (архимандрит Мельхиседек, запорожець Залізняк і сотник українських вояків на польській службі Гонта) підняли людей «золотою грамотою», яку мовбито дала цариця Катерина, й сподівались, що та цариця, яка за три роки перед тим знесла гетьманщину на лівім боці Дніпра і вже придушувала й Січ, та цариця, яка роздавала кріпаків своїм слугам, потерпить нову Хмельниччину на правім боці Дніпра!
До такої «темноти» треба придати, що повстанці 1768 р. все-таки показували таку ж вузьку церковну ненависть до католиків і жидів, яку польські конфедерати мали до благочестивих (звісні слова: лях, жид та собака – віра одинака), та ще й те, що після різні в Умані Гонта (по Шевченку – «мученик правий») і Залізняк (по Шевченку – «душа щира») поробили себе не тільки перший гетьманом, а другий полковником, а ще й князями Смілянським і Уманським, поділили здобич по чинах (причому Залізняк продав у Київ три скрині з сріблом).
До того це все нове козацтво одрізняло себе од тих хлопів, які думали тепер, побивши панів, стати самі всі рівними з тими вільними козаками: коли треба було ховати ті трупи, яких побили в Умані, то гайдамаки не схотіли того робити, а примусили мужиків, зігнавши їх із навкола».
Михайло Драгоманов «Шевченко, українофіли й соціалізм»
2. Максим Залізняк з послушників Мотронинського монастиря, куди прийшов із Січі, став ватажком повстання, відомого як Коліївщина (від слова колій, яким на Черкащині й Київщині називали різників, що спеціалізувалися на забиванні свиней). З вирваними ніздрями й з тавром «вор» засланий царським урядом на довічну каторгу в Нерчинськ.
3. Іван Гонта – сотник надвірної міліції Потоцьких, на якого покладалася оборона Умані. Коли місто було оточено, перейшов на бік повстанців. Виданий Польщі і загинув мученицькою смертю, як і решта козаків.
4. Свято Маковія за православним церковним календарем – день пам’яті мучеників за християнську віру – Маккавеїв.
Насправді ж були вони юдейськими героями, які задовго до виникнення християнства очолили боротьбу проти грецьких поневолювачів, котрі глумилися над звичаями, даними в Старому Завіті. На честь перемоги Маккавеїв юдеї всього світу відзначають Свято Ханука.
5. Грамота цариці, або ж Золота грамота, згадка про яку не знайшла місця в матеріалах слідства над учасниками Коліївщини, була не чим іншим, як вдало спланованою й здійсненою провокацією царського уряду, на яку піддалися запорожці. На хвилі ненависті українських селян до польської шляхти та управителів її маєтками з-поміж частини багатих юдеїв Росії вдалося розправитися з конфедератами, котрі виступали проти ставленика –фаворита цариці –на польський престол, а заодно й з непричетною до визиску та релігійного утиску не менш пригнобленою юдейською масою України.
6. Максим Залізняк набагато применшив число жертв серед юдеїв. Насправді ж історики називають 12-20 тисяч.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Умань (літо 1768 року)
«Максим козак Залізняк, козак з Запорожжя,
Як виїхав на Вкраїну, як повная рожа!
Зібрав війська сорок тисяч в місті Жаботині,
Обступили город Умань у їдній годині.
...Як вдарили з семи гармат у середу вранці,
Накидали воріженьків повнісінькі шанці».
Українська народна пісня
«Прославився на Вкраїні ще й козак Гонта,
Що сажав Жидів на кілля рядом поверх плота»
Українська народна пісня
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Хто, як багатирі,
Заплатить не в змозі,
Зачинились в синагозі.
Хоч сотнику Гонті
Віддали кагалом
Усе срібло й злото,
Що в господі мали
(Останнії сережки
Із вух повиймали),
З намови рабинів
Ножі взяли із собою
У захисток Божий.
І не помилились.
Замість захищати
Радив Гонта Максимові
Не приступом жидів брати,
А вдарить з гармати,
Щоб одразу, одним махом
Нехрещену викурить заразу.
Бо ножі, хоч і свячені,
Уже притупились од великої роботи.
Та й братова по панських підвалах
Так дорвалася до хмелю,
Що хитається без вітру.
Та ж причина для чарчини –
Не п’яних затія,
Бо ж престольний нині празник –
Свято Маковія.
Ревонули сім гармат.
Знялась веремія:
Хто прожогом рвонувсь вправо,
Хто кинувся вліво.
Заіржали дико коні
І стали на дибки...
А до всього –
Невідь відки
Не птах, бо безкрилий,
Щось велике і незграбне
Із неба звалилось
На добірну першу лаву...
То з петель зірвало
Двері синагоги.
Очунялись гайдамаки.
Дивляться й не вірять –
Люди чи їх тіні
З’явилися на порозі.
І настала на майдані
Дивовижна тиша.
Із костьолу в синагогу
Пацюки і миші
Повзуть собі неспішно,
Мовби хочуть порівняти,
Чия кров смачніша.
Не гризуться, як зазвичай,
Пси із гайворонням
За висохлу костомаху.
Є що гризти і клювати.
(...Повно трупів... повно...)
Зацитькали тверезіші
На братову п’яну,
Показують ножами
На ту синагогу,
Де, гадалося, немає
Уже більш нікого.
Та юрмились на порозі
Не мертві – живії,
Закривавлені,
З ножами
Справжні Маковії.
Попереду із сувоєм
Старого завіту
Зіперсь на одвірок
Лейба Шаргородський.
«Не милості проситиму,-
Почав ребе, –
Бо ж усіх нас лихварями
Бачите одвіку.
Хай, як кажуть,
Ваша буде зверху.
Тільки знайте,
Панове убивці,
Що за дурня-брата
Вас тримали і тримають
Москалі трикляті.
Та чи шведи, а чи ляхи,
Турки чи татари –
Всім московським супостатам
Юдеї до пари.
Бачив начебто Максим ваш
Грамоту цариці.
Так, повірте, це все для годиться.
Щоб кричали ви й сьогодні,
Як батьки-невдахи:
«Ні жида! Ні ляха!»
Та ніколи вам не вдасться
Москві догодити,
Бо для неї усі ви
І ваші родини – одвічні бандити.
Якби слухали Мазепу,
Не встряли б в халепу».
...На Мойсея Менакера
Лейба похилився
І на небеса благально
Мовчки подивився.
«Прощавайте,
Одурені козаки й селяни!
Скоро Господь з високості
На землю погляне.
Тоді прийде наш Месія,
Щоб між нами, як братами,
Злагоду посіять».
Та й замовкнув
Лейба Шаргородський.
«Що, заціпило собаці? –
Першим Гонта крикнув. –
Та же зроду-віку
Ніхто жида-пройду
Не звав чоловіком».
«По книжках святих читав я, –
Залізняк втрутився, –
За наругу над Ісусом
Господь розгнівився
На жидів невдячних.
Вигнав клятих з свого дому,
Щоб не чуть й не бачить.
Тож і нам тепер годиться
Не слухать Іуду,
А робить, за що взялися, –
Недобитих
Справно добивати,
Щоб без ляха й жидовина
Нам празникувати».
...Поколото немалое число, а сколко – заподлинно знать не могу, однако думаю, не менее как всех мужеска и женского пола, даже до сущих младенцев, тысячи две человек поколото.
Із свідчення Максима Залізняка під час допиту
Заюшила з-за порогу
Течія кривава.
Червоними підковами
Коні гарцювали
По розстеленім сувою
Старого Завіту
І кривавими ставали
Рядки Божих літер:
«...Та кров – вона безчестить край,
А краєві не прощається за кров,
Що пролита в ньому,
Як тільки кров’ю того, хто її пролив» .
Епілог
«Що більше скошено юдеїв,
То більше проростає їх.
Наче отава», –
Над парадоксом цим
Не раз схиляли голови в задумі
Кобзар і Каменяр, і Леся, й Жаботинський...
Скільки ж було отих покосів,
Доки Вкраїна взяла в тямки,
Що в її надрах
(Хай і занесене вітрами долі)
Міцно вкоренилось насіння тих,
З чиєї віри виросла і віра косарів.
І слава Богу, що це сталось.
І хай вовіки так пребуде.
Амінь.
------------------------------------------------------------------------------------
1. «Гайдамаччина і рух 1768 р. – дуже важливі факти як протест проти польських державних, панських і церковних порядків. Тільки ж уся справа 1768 р. показує, в якім лісі й безладді були державні й громадські думки тодішніх верховодів українського повстання.
Вони (архимандрит Мельхиседек, запорожець Залізняк і сотник українських вояків на польській службі Гонта) підняли людей «золотою грамотою», яку мовбито дала цариця Катерина, й сподівались, що та цариця, яка за три роки перед тим знесла гетьманщину на лівім боці Дніпра і вже придушувала й Січ, та цариця, яка роздавала кріпаків своїм слугам, потерпить нову Хмельниччину на правім боці Дніпра!
До такої «темноти» треба придати, що повстанці 1768 р. все-таки показували таку ж вузьку церковну ненависть до католиків і жидів, яку польські конфедерати мали до благочестивих (звісні слова: лях, жид та собака – віра одинака), та ще й те, що після різні в Умані Гонта (по Шевченку – «мученик правий») і Залізняк (по Шевченку – «душа щира») поробили себе не тільки перший гетьманом, а другий полковником, а ще й князями Смілянським і Уманським, поділили здобич по чинах (причому Залізняк продав у Київ три скрині з сріблом).
До того це все нове козацтво одрізняло себе од тих хлопів, які думали тепер, побивши панів, стати самі всі рівними з тими вільними козаками: коли треба було ховати ті трупи, яких побили в Умані, то гайдамаки не схотіли того робити, а примусили мужиків, зігнавши їх із навкола».
Михайло Драгоманов «Шевченко, українофіли й соціалізм»
2. Максим Залізняк з послушників Мотронинського монастиря, куди прийшов із Січі, став ватажком повстання, відомого як Коліївщина (від слова колій, яким на Черкащині й Київщині називали різників, що спеціалізувалися на забиванні свиней). З вирваними ніздрями й з тавром «вор» засланий царським урядом на довічну каторгу в Нерчинськ.
3. Іван Гонта – сотник надвірної міліції Потоцьких, на якого покладалася оборона Умані. Коли місто було оточено, перейшов на бік повстанців. Виданий Польщі і загинув мученицькою смертю, як і решта козаків.
4. Свято Маковія за православним церковним календарем – день пам’яті мучеників за християнську віру – Маккавеїв.
Насправді ж були вони юдейськими героями, які задовго до виникнення християнства очолили боротьбу проти грецьких поневолювачів, котрі глумилися над звичаями, даними в Старому Завіті. На честь перемоги Маккавеїв юдеї всього світу відзначають Свято Ханука.
5. Грамота цариці, або ж Золота грамота, згадка про яку не знайшла місця в матеріалах слідства над учасниками Коліївщини, була не чим іншим, як вдало спланованою й здійсненою провокацією царського уряду, на яку піддалися запорожці. На хвилі ненависті українських селян до польської шляхти та управителів її маєтками з-поміж частини багатих юдеїв Росії вдалося розправитися з конфедератами, котрі виступали проти ставленика –фаворита цариці –на польський престол, а заодно й з непричетною до визиску та релігійного утиску не менш пригнобленою юдейською масою України.
6. Максим Залізняк набагато применшив число жертв серед юдеїв. Насправді ж історики називають 12-20 тисяч.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
