Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
2026.09.17
11:16
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.09.17
10:39
Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
2026.09.17
08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
2026.09.16
18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
2026.09.16
16:34
І
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
2026.09.16
14:45
Нашіптує безсоння повсякчас
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
2026.09.16
14:00
Безкрила осінь, безвиїзна осінь.
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
2026.09.16
13:37
Відрахунок ведеться на долі секунди.
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
2026.09.16
08:39
Яблуня з червоними плодами золотіє під моїм вікном.
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
2026.09.16
06:58
Мій війною утомлений слух знов налякано ловить
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
2026.09.15
23:58
Знайомі скрипалі —
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Леся Українка (1871 - 1913) /
Проза
П Р О В Е Л Е Т А
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
П Р О В Е Л Е Т А
(Казка)
Давно, в дитячий любий вік,
в далекім ріднім краю
я чула казку. Чула раз,
а й досі пам'ятаю.
Мені її розповідав
малий сільський хлопчина
без тенденційної мети,
бо він же був дитина.
Ні, він розказував її
з простотою святою
(я, може, помилку роблю,
що казку в рими строю).
Ми з ним сиділи у садку
вечірньою порою,
в той час, як захід розпалив
пожежу за горою.
Вечірній вітер турбував
стареньку нашу грушу,
і щось таємне і жаске
нам заглядало в душу.
Усе лякало нас: трава,
що тихо майоріла,
і гаю дальнього стіна,
що в заході горіла.
Та навіть в груші тій старій
ми певності не мали, -
хто знав, про що її гілки
"на мигах" промовляли?
А найстрашніші нам були
оті ставні тополі,
що вшикувалися в ряди, -
запевне, з злої волії
Бо все те, запевняв Лаврін,
(так приятель мій звався),
зросло на велеті тому,
що з богом позмагався.
Той велет сильний був колись
не тілом лиш, а й духом,
всі людські пута й кайдани
зривав єдиним рухом.
Його збороти не могла
ніяка міць ворожа,
поки на нього не прийшла
таємна кара божа.
Чим велет бога прогнівив,
того Лаврін не відав.
Питала потім я й старих,
та жоден не повідав.
Не встрелив велета господь
своїм ясним перуном,
а тільки сном його накрив,
немов м'якеньким руном.
Сон, кажуть, божа благодать, -
ні, часом кара божа!
Спіткала велета у сні
пригодонька негожа.
Ліг велет - думав, на часок,
та й спить уже століття,
землею заснітився весь
і марить про страхіття.
Бо скористали вороги
з його важкої млості,
безкарно точать з нього кров
і трощать білі кості.
Вже оснували тіло все
залізними дротами,
припали до глибоких ран
неситими ротами.
Не раз до серця глибини
сягають хижі руки,
а велет спить камінним сном,
хоч терпить люті муки.
Часами болісно у сні
наморщить густі брови,
тоді стинаються й шумлять
гаї, ліси, діброви.
Як дошкулить несвітський біль,
він трохи ворухнеться,
по тілу корчі пробіжать,
уся земля здригнеться.
Та не бояться вороги,
гадають: "Ет, примара!"
Але ущухне божий гнів,
минеться й божа кара.
І встане велетень з землі,
розправить руки грізні
і вмить розірве на собі
усі дроти залізні.
"Все, що налипло на йому,
одразу стане руба..." -
хлоп'я спинилось. Нам обом
волосся стало дуба.
"Коли ж він встане?" - тремтячи,
спитала я хлопчину.
"За рік, сто рік чи за безрік,
а може, й в сю хвилину".
Тут раптом вихор налетів,
і дерева здригнули.
Ми, як сполохані пташки,
до хати враз майнули...
Кохана стороно моя!
Далекий рідний краю!
Щораз згадаю я тебе,
то й казку сю згадаю.
Єгипет, 5/ІІ 1913
Давно, в дитячий любий вік,
в далекім ріднім краю
я чула казку. Чула раз,
а й досі пам'ятаю.
Мені її розповідав
малий сільський хлопчина
без тенденційної мети,
бо він же був дитина.
Ні, він розказував її
з простотою святою
(я, може, помилку роблю,
що казку в рими строю).
Ми з ним сиділи у садку
вечірньою порою,
в той час, як захід розпалив
пожежу за горою.
Вечірній вітер турбував
стареньку нашу грушу,
і щось таємне і жаске
нам заглядало в душу.
Усе лякало нас: трава,
що тихо майоріла,
і гаю дальнього стіна,
що в заході горіла.
Та навіть в груші тій старій
ми певності не мали, -
хто знав, про що її гілки
"на мигах" промовляли?
А найстрашніші нам були
оті ставні тополі,
що вшикувалися в ряди, -
запевне, з злої волії
Бо все те, запевняв Лаврін,
(так приятель мій звався),
зросло на велеті тому,
що з богом позмагався.
Той велет сильний був колись
не тілом лиш, а й духом,
всі людські пута й кайдани
зривав єдиним рухом.
Його збороти не могла
ніяка міць ворожа,
поки на нього не прийшла
таємна кара божа.
Чим велет бога прогнівив,
того Лаврін не відав.
Питала потім я й старих,
та жоден не повідав.
Не встрелив велета господь
своїм ясним перуном,
а тільки сном його накрив,
немов м'якеньким руном.
Сон, кажуть, божа благодать, -
ні, часом кара божа!
Спіткала велета у сні
пригодонька негожа.
Ліг велет - думав, на часок,
та й спить уже століття,
землею заснітився весь
і марить про страхіття.
Бо скористали вороги
з його важкої млості,
безкарно точать з нього кров
і трощать білі кості.
Вже оснували тіло все
залізними дротами,
припали до глибоких ран
неситими ротами.
Не раз до серця глибини
сягають хижі руки,
а велет спить камінним сном,
хоч терпить люті муки.
Часами болісно у сні
наморщить густі брови,
тоді стинаються й шумлять
гаї, ліси, діброви.
Як дошкулить несвітський біль,
він трохи ворухнеться,
по тілу корчі пробіжать,
уся земля здригнеться.
Та не бояться вороги,
гадають: "Ет, примара!"
Але ущухне божий гнів,
минеться й божа кара.
І встане велетень з землі,
розправить руки грізні
і вмить розірве на собі
усі дроти залізні.
"Все, що налипло на йому,
одразу стане руба..." -
хлоп'я спинилось. Нам обом
волосся стало дуба.
"Коли ж він встане?" - тремтячи,
спитала я хлопчину.
"За рік, сто рік чи за безрік,
а може, й в сю хвилину".
Тут раптом вихор налетів,
і дерева здригнули.
Ми, як сполохані пташки,
до хати враз майнули...
Кохана стороно моя!
Далекий рідний краю!
Щораз згадаю я тебе,
то й казку сю згадаю.
Єгипет, 5/ІІ 1913
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
