ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Андрій Грановський
2017.05.28 01:00
Опруч неї лиш райдуги б'ють,
І проміння олівчиком пише
Заповітні збагнення, що ждуть
Молодого коханого в тиші,
Там, де ніц жодних п'яних хмарин
Та нема громовидних висоток.
Є лиш я, котрий жодних омовок
Не спіткав із самого знайомства,

Ярослав Чорногуз
2017.05.27 23:30
Прохолода вечірня у літнім саду
Тихо пестячи, йде, наростає.
У шовкову траву упаду, упаду,
У блаженну розповінь розмаю.

Майже літо уже, та сумна ця пора
То ридає, то хмари насупить…
Світлий сум темну радість поволі стира

Ігор Шоха
2017.05.27 22:49
Усі на цьому світі одіссеї,
ну, себто – ми, одні чоловіки.
Не можемо лише без однієї,
а з усіма, буває, залюбки.

Але його чекає Пенелопа.
І мій герой подався із війни
по морю-океану автостопом

Ігор Шоха
2017.05.27 22:35
                         І
Я уявляю, як її любили
таку незаяложену, ясну.
А я її, – о горе! У могилу –
її єдину – на усіх одну.
Із неї Ліру вижали за бали
і не мене одного виживали...
Прозорою – не бачили її.

Олександр Сушко
2017.05.27 18:22
Пахтить, шумує у бідоні
Напій для справдішніх мужчин.
Тремтять у захваті долоні,
Коли згадають чарки дзвін.

Булькоче брага водограєм
Не згірш бурхливої ріки.
А "друзі" мліють за сараєм

Юрій Ерметов
2017.05.27 17:53
Скоро вже ніч, а ти мовчиш –
ти сниш, скажи мені, униз глядиш?
На порох підошв, на шорохи крокв –
а завтра прийде, а ніч мине...

Зашепочи мені гірко навзнак,
защекочи мене, сміливо...
так.

Сергій Гупало
2017.05.27 16:30
Не вдалося чимало. Ніхто і не плакав.
Не розквітло задумане, зсохло на корені.
Ми взаємно любились, і дні, як собаки,
Несвідомо за нами брели, упокорені.

На обгін полетіли вітри із майдану –
І застряли в історії. Ми – аж у вічності,
Забрели на

Шон Маклех
2017.05.27 12:58
Літо вином черленим
У келих днів моїх недоречних,
У чашу снів моїх нетутешніх
Наливає бородатий винар-батлер,
Пригощає мене
Та гостей снів моїх – світів синіх:
Кожному вусатому – по краплі,
Кожній кралі келішок

Іван Потьомкін
2017.05.27 12:09
Забудеться печаль і листи від когось там,
На зміну міражам надходить справам час,
Та стежка перша та під назвою «робота»
Впродовж всього життя зостанеться при нас.

Любов покине нас, друзі в путах клопотів,
Дітей розкида світ - їм до пуття якраз

Мирослав Артимович
2017.05.27 08:59
Буяє травень яблуневим цвітом,
не за горами довгождане літо.
Проте допоки ще весна довкола -
то хоч-не-хоч, але ходи до школи.

Приспів:

А ми такі, а ми такі затяті,

Василь Бур'ян
2017.05.27 08:38
Гартуюсь в натовпі людському,
У боротьбі.
Живу в далекому й близькому,
Живу в тобі.
Живу в піднесеному слові,
Без коректур.
Живу в чистилищі любові,
Не без тортур.

Світлана Майя Залізняк
2017.05.27 01:10
На сайті гастролює Поціновувач поезії. Не лише мені він писав коментарі. Всі в одному стилі.
Всі вони збереглися на його сторінці - і ще доступні. Хто за ним ховається?

Сторінка Камінчанської Олександри. Її вірш і коментарі:

поціновувач поезії (Л.П

Олександра Камінчанська
2017.05.27 00:52
не знаю, що тут діється...так званий пан поціновувач поезії, який комфортно розмістився і на інших сайтах відкрито займається дурницями...як такого позбутися?...поясніть...

Ігор Шоха
2017.05.26 17:49
Її лірична героїня –
ікона із далеких літ,
де ще існує і єдиний,
і не один, а цілий світ.

Вона залюблена у себе
і вірна лиш самій собі,
але живе на тому небі,

Ігор Шоха
2017.05.26 15:10
Стоїть, у щось замислена, бабуся.
Її рука зависла біля уст.
Чужа усім. Признатися боюся,
що я не намотав собі на вуса,
які були літа моїх бабусь.

І цю уже ніхто не запитає,
кудою понесуть її літа

Петро Скоропис
2017.05.26 14:31
Допоки ти співала – осеніло.
Лучина пічку затопила.
Доки літала й цокотіла,
похолоділо.

Тепер ти ледь подолуєш емалі
і кіптяву плити, чим далі
година твого виплоду квітнева.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Наталя Ярема
2017.05.26

Степовий Сергій Ханенко Сергій
2017.04.25

Іцхак Скородінський
2017.04.24

Вікторія Гнепа
2017.04.05

Зоряна Інша
2017.03.02

Дейер Аеліта ван
2017.03.01

Ксенія Соколовська
2017.02.23






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Торон / Проза

 Її уроки
Кажуть, японці у компаніях люблять розповідати старі анекдоти і звично сміятися з них. Отак і ми з нею. Вже багато років ми говоримо про одне і те ж, традиційно втішаємо одна одну і взаємно підтримуємо надії. Кожного разу вона розповідає мені про чергові неприємності від давно вже дорослих, сімейних дітей та іншої родини (дочка її психічно хвора, син рідко виходить із тюрми, а брат — хронічний алкоголік), і кожного разу ми зітхаємо, що «не всім Бог дає щастя».
Їй уже під 70 років, але вона все ще мріє й надіється (ворожка твердо обіцяла) зустріти «хорошу людину», таку, з якою вона, нарешті, узнає, що таке щастя. Це тому, що до цих пір вона «не жила». Працювала й горювала. Я їй повторюю, що вона ніколи не зустріне свого щастя, якщо буде продовжувати ходити по гудвілах і відсилати посилки дітям та знайомим. Ні діти, ні знайомі все одно їй не дякують і навіть викидають те, що вона вислала. Вона погоджується, але я знаю, що нічого не зміниться, тому що ходіння по гудвілах — це залежність, звільнитися від якої можна тільки якщо втрутиться саме життя у вигляді переїзду чи хвороби.
Навіть у своєму віці вона все ще гарна, і люди роблять їй компліменти. Коли вона каже мені, що у 16 років, ледь закінчивши школу, вийшла заміж, я не дивуюсь. Багато років назад вона сама до мене підійшла, почувши, що я з дітьми розмовляю українською, і я ніколи не думала, що дружба наша триватиме так довго. Говорить вона суржиком, часом не вміє висловити свої думки до ладу, але від неї віє теплом і затишком згорьованої української жіночої душі, і серце не може не відгукнутись.
Перший урок, який я у неї взяла, був урок запізнілого жалю за помилками молодості, які неможливо виправити, але неможливо й забути. Особливо якщо когось при цьому безневинно ображено. У той час вона ходила з маленьким кишеньковим виданням Біблії у потертій шкіряній палітурці , час від часу виймала її і щось мені з неї цитувала. Як виявилось, душа її була повна розкаяння за давню провину перед молодим солдатом, який побачив її підлітком-красунею у селі, коли вона ще жила там із матір’ю і тіткою, і благав її дочекатись його з армії. Вона легковажно пообіцяла йому, але невдовзі вийшла заміж чи не за першого, хто її посватав, — майбутнього батька своєї дочки.
Жили вони з чоловіком погано, вона не любила його й боялась фізичної близькості, тому що хтось колись напав на неї в лісі, ще малу, і вона ледве вирвалась і втекла. Другий чоловік, красень, за якого вона вийшла заміж, тому що «гроші випадали в нього з кишень», був втягнений у кримінальні кола, кривдив її немилосердно і якось навіть стояв над нею з ножем, коли вона годувала грудьми сина, кажучи: «Я програв у карти і мушу тебе зарізати», і вона тікала від нього з немовлям прямо вночі, у сніг.
І ось тепер, під старість вона згадала про того солдатика, якого обіцяла дочекатись і не дочекалась. Їй переказували, що він приїжджав у село і питав за нею, і коли йому сказали, що вона заміжня, враз посмутнів і мовчки пішов, звісивши голову. Назавжди. Тепер, через 50 років, вона з палкою надією в голосі допитувалась — чи не знаю я, як можна розшукати людину, ні прізвища, ні адреси якої вона не знає? Що можна зробити, щоб таке диво сталось і вона могла попросити в нього пробачення? Тільки попросити пробачення, і все. Вона б не пожаліла на це останніх своїх грошей. Тоді я вперше подумала, яка це розкіш — на схилі свого життя не мати запізнілого каяття!
Другий мій урок, взятий у неї (про жоден з них вона не здогадується) було відкриття, що навіть у цьому жорсткому прагматичному світі людська душевність дещо значить. Без усілякої освіти, вона завжди могла знайти собі місце — куховаркою, доглядальницею, прибиральницею в банку — і всюди її любили й цінували, хоча вона часом не розуміла, що їй говорили і тільки ніяково усміхалась. Ніхто її ніколи не звільнив з роботи, хіба що вона сама полишала її, знайшовши кращу. Всі за нею жалкували. Не знаю, в чому секрет її — немолодої вже й малосильної жінки (часом господарі мусили носити за нею заважкий для неї пилосос) — у світі, де найбільше цінується ефективність. У тому, що вона поливала й прополювала засохлі квіти в офісі, на які ніхто не звертав уваги, так що вони знову оживали (це не входило в її обов’язки)? Віддавала кожну річ, знайдену під холодильником чи ліжком в домі, де прибирала (а речі ці могли бути золотими перстнями й ланцюжками, які ніхто й не шукав, бо зникнення їхнього не помічали)?. Якось вона приготувала обід молодому, вічно зайнятому на роботі «комп’ютерщику», який жив один, із порожнім холодильником та упаковками фастфуду на столі. Їй стало шкода його як сина. Щоправда, обід цей вона на другий день знайшла у смітнику, але він став до неї уважнішим. Щось тягне до неї людей — вчених і простих, гордих і загублених у цьому світі, як вона сама.
Вона не знає цього, але дивлячись на неї, я мимоволі починаю вірити у небесне провидіння, яке часом охороняє вибраних. Її життя — страшна казка, але це й дорога через власний страх і жаль, через глухий і небезпечний ліс, в якому мало кому вдається уціліти. Вона бачить тільки чорні погрозливі дерева, але мені, збоку, видається, що між дерев цих раз за разом миготить чиясь рятівна рука, яка її направляє й оберігає. Можливо, дійсно, ми — це наші тягарі, які нам здаються такими дошкульними й тяжкими, і по них Бог нас вирізняє з-поміж інших?
Я навчилась чекати розмов із нею, які тривають годинами, але мені не шкода. Я вкотре говорю їй одне й те саме (що вона й без того знає), і їй чомусь стає легше. В кінці розмови вона часто просить мене, щоб я помолилась за те, щоб вона, нарешті, знайшла «хорошу людину». І я інколи це роблю.

2016

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-11-18 01:38:11
Переглядів сторінки твору 340
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.796 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.792 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.825
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2017.05.26 02:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-11-19 14:27:34 ]
Зворушливе оповідання. Багато в ньому душі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-11-21 11:21:58 ]
Зворушує те, що героїня прагне якось осмислити своє життя, зрозуміти, чому все склалося так, а не інакше, визнає свої помилки (справжні чи уявні). Очевидно, ця потреба живе в кожній людині. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2016-11-19 17:09:20 ]
Попри всі трудності долі, подруга ваша, не зважаючи на свій вік, не втрачає віру в просте жіноче щастя, і продовжує робити тільки добро всім людям, а це - та сама висота і чистота морального почуття з яким повинні жити ми всі.
Привіт їй із Вишгорода!..)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-11-21 11:16:36 ]
Дякую, я передам. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-11-19 17:14:54 ]
Ваші розповіді є водночас тонкими психологічними замальовками. А ще подобається течія слів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-11-21 11:17:31 ]
Є люди, які надихають. Дякую.