ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Галина Михайлик
2018.02.18 23:49
Я дякую Тобі за цю сльозу,
за мій політ, іще такий недавній,
п'янких думок немовлену красу
в морозяній казковості різдвяній,
барвистих вогників космічну пектораль,
вібрації єдвабних обертонів…

Портал цей зачиняється, на жаль.

Вікторія Лимарівна
2018.02.18 23:23
Душа здригнулася – завмерла:
Крижини дотик, спалах – струм
Пробіг по тілу, наче жерлом
Дістав глибин сердечних струн.
Майдан січневий - ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ
Число трагічне - ВІН упав!
Смертельний постріл перший, другий…
Не випадкові – кожен знав.

Іван Потьомкін
2018.02.18 20:54
В одном из турагенств, расположенном в самом центре Иерусалима, текла обычная будничная работа. Случалось, что к одному и тому же агенту приходило одновременно несколько посетителей. Тогда чаще всего мужчины уступали место женщинам, а сами выходили на ули

Василь Дениско
2018.02.18 20:29
Вісімдесяті роки минулого століття. Зима. Дорогою з вокзалу Саранська (столиці Мордови) до тролейбусної зупинки я, привітавшись, запитав першого зустрічного чоловіка – як мені проїхати до найближчого готелю. Запитав, звісно, українською, бо повсякчас нама

Домінік Арфіст
2018.02.18 20:28
я їм твій хліб, о доле моя дивна…
плачу піснями… плачу у ночах
у кляшторі зачинений монах…
сміюсь у небо – сонячна дитина…
Еллада… доля… далина ельфійська…
розчинена у морі кров дорійська…
із темного колодязного дна
мені небесна сяє глибина…

Гренуіль де Маре
2018.02.18 20:07
Одчепися, моя печале –
Що ж ти назирці йдеш за мною,
З ринви скапуєш снігом талим,
Повниш хату порожню луною?

Глянь: синіють сніги під вечір,
Шерхне крига в слідах слюдою…
Забуваю невдалі втечі

Галина Гулієва
2018.02.18 16:22
Вибирати для нього квіти. Неодмінно троянди чорні, бо
він глибокий і темний - не випливеш, не зурочиш.
Зі стрічками атласних пальців заплітати троянди в бороду,
загортати у білість розірваної сорочки.

А у серці мілкому, нач

Ярослав Чорногуз
2018.02.18 14:31
І (ІХ)

Це наслання з диявольських куліс,
Метелик мов, од сяєва осліпши,
Я полетів на чари світлих рис
Лиця твого, для мене - щонайліпших.

Вгорі лунало слово: «Стережись!» -

Ірина Вовк
2018.02.18 14:27
…Не гасне, не вмира – витає Дух Свободи,
На Світло наверта, де верші голубі…
Вкраїнці – не раби!.. Ми – правнуки народу,
що волю здобував в кривавій молотьбі.

Ярій, душе моя – бо буде бій кривавий,
Утишся, не щеми, вселенськая журо!
Підуть з житт

Василь Світлий
2018.02.18 14:19
Терпке вино!
Заходьте, почастую!
Ні, це не жарт.
Все чесно, без підстав.
Вино – відмінне.
Якість – гарантую.
Усе добірне,
сам виготовляв.

Сергій Гупало
2018.02.18 13:53
Який ненадійний кохання політ!
Літають – жаринки і попіл.
Нам інше казали. Що горе – це СНІД,
Щоб ми записали на лобі…

Кохання – як рана, це – не дивина,
А серце пробите стрілою.
А любка віддалена. Що там вона!

Андрій Грановський
2018.02.18 13:23
Брунатне обличчя
Та темне волосся
Постійно мигочуть
Понад очами
Булгаков писав,
Шо не треба ж людині
Багато для щастя
Особливо вночі,

Олександр Сушко
2018.02.18 12:47
В цю країну більше не ходи -
Черваки в саду на кожній гілці.
У криниці пусто, ніц води -
Випили неситі українці.

Роботящі тільки на словах,
А насправді - жебраки-невдахи.
У сусідів пан - Христос, Аллах,

Петро Скоропис
2018.02.18 11:12
Сирець повіддя крає п’ясть.
Кінь до погроз глухий, як тать.
А перший лід калюж тріщить,
що полум’я багать.

Не чує кінь тривог моїх.
Річ в тім, що виказати їх
коневі чоботом під дих,

Ірина Вовк
2018.02.18 10:48
У нас в очах доби трагічні очі -
одвічний страх... пустелі... потолочі...
і слабість тіла... трем... глуха бентежність...
і до землі зболіла приналежність.

Олександр Сушко
2018.02.18 08:54
Буває, що потрібно чоловіку
Води пустити цівку в неба синь.
Ридається ізмалку аж до гику -
Душа моя чутлива до сльози.

Од захвату, розчулення чи ляку
Бубнявіють несамохіть в очу.
Всьому виною - бісова собака,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Олександр Бордо
2018.02.12

Катерина Костюк
2018.01.13

Юля Костюк
2018.01.11

Ніна Калина
2017.12.17

Анна Львова
2017.12.05

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Мрець Тривіаліст
2017.11.09






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Торон / Проза

 Її уроки
Кажуть, японці у компаніях люблять розповідати старі анекдоти і звично сміятися з них. Отак і ми з нею. Вже багато років ми говоримо про одне і те ж, традиційно втішаємо одна одну і взаємно підтримуємо надії. Кожного разу вона розповідає мені про чергові неприємності від давно вже дорослих, сімейних дітей та іншої родини (дочка її психічно хвора, син рідко виходить із тюрми, а брат — хронічний алкоголік), і кожного разу ми зітхаємо, що «не всім Бог дає щастя».
Їй уже під 70 років, але вона все ще мріє й надіється (ворожка твердо обіцяла) зустріти «хорошу людину», таку, з якою вона, нарешті, узнає, що таке щастя. Це тому, що до цих пір вона «не жила». Працювала й горювала. Я їй повторюю, що вона ніколи не зустріне свого щастя, якщо буде продовжувати ходити по гудвілах і відсилати посилки дітям та знайомим. Ні діти, ні знайомі все одно їй не дякують і навіть викидають те, що вона вислала. Вона погоджується, але я знаю, що нічого не зміниться, тому що ходіння по гудвілах — це залежність, звільнитися від якої можна тільки якщо втрутиться саме життя у вигляді переїзду чи хвороби.
Навіть у своєму віці вона все ще гарна, і люди роблять їй компліменти. Коли вона каже мені, що у 16 років, ледь закінчивши школу, вийшла заміж, я не дивуюсь. Багато років назад вона сама до мене підійшла, почувши, що я з дітьми розмовляю українською, і я ніколи не думала, що дружба наша триватиме так довго. Говорить вона суржиком, часом не вміє висловити свої думки до ладу, але від неї віє теплом і затишком згорьованої української жіночої душі, і серце не може не відгукнутись.
Перший урок, який я у неї взяла, був урок запізнілого жалю за помилками молодості, які неможливо виправити, але неможливо й забути. Особливо якщо когось при цьому безневинно ображено. У той час вона ходила з маленьким кишеньковим виданням Біблії у потертій шкіряній палітурці , час від часу виймала її і щось мені з неї цитувала. Як виявилось, душа її була повна розкаяння за давню провину перед молодим солдатом, який побачив її підлітком-красунею у селі, коли вона ще жила там із матір’ю і тіткою, і благав її дочекатись його з армії. Вона легковажно пообіцяла йому, але невдовзі вийшла заміж чи не за першого, хто її посватав, — майбутнього батька своєї дочки.
Жили вони з чоловіком погано, вона не любила його й боялась фізичної близькості, тому що хтось колись напав на неї в лісі, ще малу, і вона ледве вирвалась і втекла. Другий чоловік, красень, за якого вона вийшла заміж, тому що «гроші випадали в нього з кишень», був втягнений у кримінальні кола, кривдив її немилосердно і якось навіть стояв над нею з ножем, коли вона годувала грудьми сина, кажучи: «Я програв у карти і мушу тебе зарізати», і вона тікала від нього з немовлям прямо вночі, у сніг.
І ось тепер, під старість вона згадала про того солдатика, якого обіцяла дочекатись і не дочекалась. Їй переказували, що він приїжджав у село і питав за нею, і коли йому сказали, що вона заміжня, враз посмутнів і мовчки пішов, звісивши голову. Назавжди. Тепер, через 50 років, вона з палкою надією в голосі допитувалась — чи не знаю я, як можна розшукати людину, ні прізвища, ні адреси якої вона не знає? Що можна зробити, щоб таке диво сталось і вона могла попросити в нього пробачення? Тільки попросити пробачення, і все. Вона б не пожаліла на це останніх своїх грошей. Тоді я вперше подумала, яка це розкіш — на схилі свого життя не мати запізнілого каяття!
Другий мій урок, взятий у неї (про жоден з них вона не здогадується) було відкриття, що навіть у цьому жорсткому прагматичному світі людська душевність дещо значить. Без усілякої освіти, вона завжди могла знайти собі місце — куховаркою, доглядальницею, прибиральницею в банку — і всюди її любили й цінували, хоча вона часом не розуміла, що їй говорили і тільки ніяково усміхалась. Ніхто її ніколи не звільнив з роботи, хіба що вона сама полишала її, знайшовши кращу. Всі за нею жалкували. Не знаю, в чому секрет її — немолодої вже й малосильної жінки (часом господарі мусили носити за нею заважкий для неї пилосос) — у світі, де найбільше цінується ефективність. У тому, що вона поливала й прополювала засохлі квіти в офісі, на які ніхто не звертав уваги, так що вони знову оживали (це не входило в її обов’язки)? Віддавала кожну річ, знайдену під холодильником чи ліжком в домі, де прибирала (а речі ці могли бути золотими перстнями й ланцюжками, які ніхто й не шукав, бо зникнення їхнього не помічали)?. Якось вона приготувала обід молодому, вічно зайнятому на роботі «комп’ютерщику», який жив один, із порожнім холодильником та упаковками фастфуду на столі. Їй стало шкода його як сина. Щоправда, обід цей вона на другий день знайшла у смітнику, але він став до неї уважнішим. Щось тягне до неї людей — вчених і простих, гордих і загублених у цьому світі, як вона сама.
Вона не знає цього, але дивлячись на неї, я мимоволі починаю вірити у небесне провидіння, яке часом охороняє вибраних. Її життя — страшна казка, але це й дорога через власний страх і жаль, через глухий і небезпечний ліс, в якому мало кому вдається уціліти. Вона бачить тільки чорні погрозливі дерева, але мені, збоку, видається, що між дерев цих раз за разом миготить чиясь рятівна рука, яка її направляє й оберігає. Можливо, дійсно, ми — це наші тягарі, які нам здаються такими дошкульними й тяжкими, і по них Бог нас вирізняє з-поміж інших?
Я навчилась чекати розмов із нею, які тривають годинами, але мені не шкода. Я вкотре говорю їй одне й те саме (що вона й без того знає), і їй чомусь стає легше. В кінці розмови вона часто просить мене, щоб я помолилась за те, щоб вона, нарешті, знайшла «хорошу людину». І я інколи це роблю.

2016

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-11-18 01:38:11
Переглядів сторінки твору 535
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.791 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.787 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.825
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2018.02.11 12:26
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-11-19 14:27:34 ]
Зворушливе оповідання. Багато в ньому душі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-11-21 11:21:58 ]
Зворушує те, що героїня прагне якось осмислити своє життя, зрозуміти, чому все склалося так, а не інакше, визнає свої помилки (справжні чи уявні). Очевидно, ця потреба живе в кожній людині. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2016-11-19 17:09:20 ]
Попри всі трудності долі, подруга ваша, не зважаючи на свій вік, не втрачає віру в просте жіноче щастя, і продовжує робити тільки добро всім людям, а це - та сама висота і чистота морального почуття з яким повинні жити ми всі.
Привіт їй із Вишгорода!..)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-11-21 11:16:36 ]
Дякую, я передам. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-11-19 17:14:54 ]
Ваші розповіді є водночас тонкими психологічними замальовками. А ще подобається течія слів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-11-21 11:17:31 ]
Є люди, які надихають. Дякую.