ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2018.06.21 06:01
У поліклініці – «совок».
Гниє чи догнива система?
Бо черги це болюча тема.
Із неї (черги) – ні на крок!
Жінки зчепилися в дуелі
Словесні поки що шрапнелі…
Ось – рукопашного урок.
У хід пішла війна сумками

Олена Багрянцева
2018.06.20 21:57
Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій.
Одягаюся в ніч і чекаю, що скоро знайдеш.
Я покірно стою у космічній густій атмосфері.
Без обмежень і меж.

Усміхаюсь тобі. Ти рахуєш до тисячі спритно.
Повний місяць ясний видає мене. Ну і нехай.
Я зн

Іван Потьомкін
2018.06.20 20:57
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает,

Олександр Сушко
2018.06.20 16:53
Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,

Ігор Шоха
2018.06.19 22:32
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.

Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму

Микола Дудар
2018.06.19 18:32
Розваги виніс ти за дужки
Годиник вимкнув, телефон
Позвав із роздумів Забужко
Який не є, а камертон
І горизонти й паралелі
Позеленіли геть в журбі
Ще й споглядає хтось зі стелі
Невчасно, байдуже тобі...

Наталка Пілігрим
2018.06.19 16:34
Весна насипає у горло пилу,
усе навколишнє вбирає у сірість,
дороги і люди – ти вирви, вирви…
Твоя й березнева самотність стрілись.

Лице сполотніле, прообраз дому,
їм промінь жахкий домалює зморшок,
у тебе із містом одні геноми –

Олександр Сушко
2018.06.19 06:10
Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,

Маркіяна Рай
2018.06.19 00:18
Коли в тобі скінчився день,
Аж ніч заплакала раптово,
Коли в тобі немає слова
І не співається пісень,

І лінь дивитися на світ,
І тінь сповзає геть у п'яти,
Коли у грудях стужа м'яти,

Ігор Шоха
2018.06.18 23:08
А у оборі нашої корови
ще є телята нашої біди -
мураєви, і гепи, і царьови -
ті самі клони, що і муравйови,
на вим’ї євразійської орди.

***
А на цьому світі легше жити,

Адель Станіславська
2018.06.18 15:33
У всі часи інакшості - інакші.
У всі часи приречені вони.
І навіть сильні духом - завжди слабші
І зметені в нерівностях війни.

Були і каменовані, й розп'яті
І топлені, і палені в вогні...
Нормальніші нормальних - більш

Олексій Кацай
2018.06.18 15:13
Йде сніг.
Вечір темряву бгає
у ламп віртуальні сніжки.
Комп’ютерні ігри стирає,
залишивши ярлики.

Забралами висять вони
на моніторах шибок.

Володимир Бойко
2018.06.18 12:14
Дощать дощі, зміняючись дощами,
А після них приходять ще дощі.
В повітрі пахне гниллю і грибами,
Чатують жертв поміж кущів кліщі.

Така погода увійшла у моду,
Згнивають полуниці на грядках,
З-за бур'янів не видко вже городу,

Ірина Вовк
2018.06.18 10:55
…і ти, мій друже, будь мені зі мною, -
Шепоче серце лірою-струною,
Коли паде із лип духмяний цвіт,
І неба окривавлений болід
Засліплює вогнем печальні очі
Посеред тьми безсонних свідків ночі, -
Пребудь мені… о будь мені зі мною!..

Наталка Пілігрим
2018.06.18 09:42
поміж двох будинків між якими тиша
ліпить свою нішу і плете нитки
опадають ночі на галуззя вишень
колискові інші і дірок зірки

сумовито світять у зіниці вулиць
щоби не почули кроки ліхтарів
і ніхто не певен так бо є і було

Олександр Сушко
2018.06.18 07:28
Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Александра Макуха
2018.06.14

Ясен Лад
2018.06.08

Юлія Джа
2018.05.24

Настя Камінська
2018.05.20

Лія Олексієнко
2018.04.20

Володимир Дубровський
2018.03.23

Тамара Швець
2018.03.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Торон / Проза

 Її уроки
Кажуть, японці у компаніях люблять розповідати старі анекдоти і звично сміятися з них. Отак і ми з нею. Вже багато років ми говоримо про одне і те ж, традиційно втішаємо одна одну і взаємно підтримуємо надії. Кожного разу вона розповідає мені про чергові неприємності від давно вже дорослих, сімейних дітей та іншої родини (дочка її психічно хвора, син рідко виходить із тюрми, а брат — хронічний алкоголік), і кожного разу ми зітхаємо, що «не всім Бог дає щастя».
Їй уже під 70 років, але вона все ще мріє й надіється (ворожка твердо обіцяла) зустріти «хорошу людину», таку, з якою вона, нарешті, узнає, що таке щастя. Це тому, що до цих пір вона «не жила». Працювала й горювала. Я їй повторюю, що вона ніколи не зустріне свого щастя, якщо буде продовжувати ходити по гудвілах і відсилати посилки дітям та знайомим. Ні діти, ні знайомі все одно їй не дякують і навіть викидають те, що вона вислала. Вона погоджується, але я знаю, що нічого не зміниться, тому що ходіння по гудвілах — це залежність, звільнитися від якої можна тільки якщо втрутиться саме життя у вигляді переїзду чи хвороби.
Навіть у своєму віці вона все ще гарна, і люди роблять їй компліменти. Коли вона каже мені, що у 16 років, ледь закінчивши школу, вийшла заміж, я не дивуюсь. Багато років назад вона сама до мене підійшла, почувши, що я з дітьми розмовляю українською, і я ніколи не думала, що дружба наша триватиме так довго. Говорить вона суржиком, часом не вміє висловити свої думки до ладу, але від неї віє теплом і затишком згорьованої української жіночої душі, і серце не може не відгукнутись.
Перший урок, який я у неї взяла, був урок запізнілого жалю за помилками молодості, які неможливо виправити, але неможливо й забути. Особливо якщо когось при цьому безневинно ображено. У той час вона ходила з маленьким кишеньковим виданням Біблії у потертій шкіряній палітурці , час від часу виймала її і щось мені з неї цитувала. Як виявилось, душа її була повна розкаяння за давню провину перед молодим солдатом, який побачив її підлітком-красунею у селі, коли вона ще жила там із матір’ю і тіткою, і благав її дочекатись його з армії. Вона легковажно пообіцяла йому, але невдовзі вийшла заміж чи не за першого, хто її посватав, — майбутнього батька своєї дочки.
Жили вони з чоловіком погано, вона не любила його й боялась фізичної близькості, тому що хтось колись напав на неї в лісі, ще малу, і вона ледве вирвалась і втекла. Другий чоловік, красень, за якого вона вийшла заміж, тому що «гроші випадали в нього з кишень», був втягнений у кримінальні кола, кривдив її немилосердно і якось навіть стояв над нею з ножем, коли вона годувала грудьми сина, кажучи: «Я програв у карти і мушу тебе зарізати», і вона тікала від нього з немовлям прямо вночі, у сніг.
І ось тепер, під старість вона згадала про того солдатика, якого обіцяла дочекатись і не дочекалась. Їй переказували, що він приїжджав у село і питав за нею, і коли йому сказали, що вона заміжня, враз посмутнів і мовчки пішов, звісивши голову. Назавжди. Тепер, через 50 років, вона з палкою надією в голосі допитувалась — чи не знаю я, як можна розшукати людину, ні прізвища, ні адреси якої вона не знає? Що можна зробити, щоб таке диво сталось і вона могла попросити в нього пробачення? Тільки попросити пробачення, і все. Вона б не пожаліла на це останніх своїх грошей. Тоді я вперше подумала, яка це розкіш — на схилі свого життя не мати запізнілого каяття!
Другий мій урок, взятий у неї (про жоден з них вона не здогадується) було відкриття, що навіть у цьому жорсткому прагматичному світі людська душевність дещо значить. Без усілякої освіти, вона завжди могла знайти собі місце — куховаркою, доглядальницею, прибиральницею в банку — і всюди її любили й цінували, хоча вона часом не розуміла, що їй говорили і тільки ніяково усміхалась. Ніхто її ніколи не звільнив з роботи, хіба що вона сама полишала її, знайшовши кращу. Всі за нею жалкували. Не знаю, в чому секрет її — немолодої вже й малосильної жінки (часом господарі мусили носити за нею заважкий для неї пилосос) — у світі, де найбільше цінується ефективність. У тому, що вона поливала й прополювала засохлі квіти в офісі, на які ніхто не звертав уваги, так що вони знову оживали (це не входило в її обов’язки)? Віддавала кожну річ, знайдену під холодильником чи ліжком в домі, де прибирала (а речі ці могли бути золотими перстнями й ланцюжками, які ніхто й не шукав, бо зникнення їхнього не помічали)?. Якось вона приготувала обід молодому, вічно зайнятому на роботі «комп’ютерщику», який жив один, із порожнім холодильником та упаковками фастфуду на столі. Їй стало шкода його як сина. Щоправда, обід цей вона на другий день знайшла у смітнику, але він став до неї уважнішим. Щось тягне до неї людей — вчених і простих, гордих і загублених у цьому світі, як вона сама.
Вона не знає цього, але дивлячись на неї, я мимоволі починаю вірити у небесне провидіння, яке часом охороняє вибраних. Її життя — страшна казка, але це й дорога через власний страх і жаль, через глухий і небезпечний ліс, в якому мало кому вдається уціліти. Вона бачить тільки чорні погрозливі дерева, але мені, збоку, видається, що між дерев цих раз за разом миготить чиясь рятівна рука, яка її направляє й оберігає. Можливо, дійсно, ми — це наші тягарі, які нам здаються такими дошкульними й тяжкими, і по них Бог нас вирізняє з-поміж інших?
Я навчилась чекати розмов із нею, які тривають годинами, але мені не шкода. Я вкотре говорю їй одне й те саме (що вона й без того знає), і їй чомусь стає легше. В кінці розмови вона часто просить мене, щоб я помолилась за те, щоб вона, нарешті, знайшла «хорошу людину». І я інколи це роблю.

2016

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-11-18 01:38:11
Переглядів сторінки твору 615
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.802 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.787 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.825
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2018.06.10 02:32
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-11-19 14:27:34 ]
Зворушливе оповідання. Багато в ньому душі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-11-21 11:21:58 ]
Зворушує те, що героїня прагне якось осмислити своє життя, зрозуміти, чому все склалося так, а не інакше, визнає свої помилки (справжні чи уявні). Очевидно, ця потреба живе в кожній людині. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2016-11-19 17:09:20 ]
Попри всі трудності долі, подруга ваша, не зважаючи на свій вік, не втрачає віру в просте жіноче щастя, і продовжує робити тільки добро всім людям, а це - та сама висота і чистота морального почуття з яким повинні жити ми всі.
Привіт їй із Вишгорода!..)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-11-21 11:16:36 ]
Дякую, я передам. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-11-19 17:14:54 ]
Ваші розповіді є водночас тонкими психологічними замальовками. А ще подобається течія слів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-11-21 11:17:31 ]
Є люди, які надихають. Дякую.