ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2017.07.23 21:41
Я не пишу, а виливаю,
неначе крицю сталевар.
А недописане клепаю
і закипає самовар.

Іду косарити на луки,
перелопачую город -
усе одно ази та буки

Микола Соболь
2017.07.23 21:26
Найкраще, це любові почуття,
Коли летиш замріяний у вічне,
Я розумію: тільки ти, і я…
І поміж нас іще оце – магічне…
А ти уже не можеш не радіти,
Іще одна душа спішить з пітьми!
Коли любов – народжуються діти,
Вульгарний секс – не пахне він дітьми!

Ігор Шоха
2017.07.23 17:33
Як любо, що немає смерті,
коли із вирію летять
високі думи не затерті
як вечорами зорепад.

А ще миліше йти до неї
дощем у недосяжну даль
і аж до осені цієї

Лариса Пугачук
2017.07.23 17:14
Повз уважність очей, що пiдблимують хижо і сiро,
не зважаючи на цвiркотiння пустих балачок,
йдеш вперед.
Не слідкуєш за вартісним виглядом шкiри.
Часто публiку томно-манiрну ввергаєш у шок.

Свiт якраз для таких.
Свiт для тебе сотворений, друже.

Олександр Сушко
2017.07.23 16:49
У кожного народа свій Христос,
Пілат байдужий, зрАдливий Іуда.
Навергали своїх гріхів обоз,
Але чужим богам несем до суду.

Своє лайно - сусіду за паркан ,
Неначе із балкона папіросу.
І усихає з люті Іордан,

Анонім Я Саландяк
2017.07.23 14:06
спроба простої логічної схеми) З Канта. Спроможність розуміти... ... Віть Вітькову екзотичну історію “Кажана”*: “Ми впіймали кажана. Кажаниха каже: на!.. Нате по пів гривні, аби Папі в Римі не боліла голова ще й за мого янгола. Будьте-но привітні!

Ірина Вовк
2017.07.23 09:19
Панорамний вид лівого берега Нілу - усипальниці єгипетських фараонів. Над Єгиптом прослалася Небесна Зоряна Корова - Нут і огорнула "Та - Кемет" м'якими, теплими сувоями Ночі. Спочиває "Та-Кемет", розкривши своє плодоносне,

Ірина Вовк
2017.07.23 09:08
Над "Оселею бога Птаха" зависло понуре дощове Сонце.
Ра-Атум у зажурі. Важкі непрозорі склепіння його небесних володінь, здається, усім тягарем лягли на плечі виснаженої хамсином землі "Та-Кемет". Крилатий Сонячний Диск покрили темні плями. Єгипет

Микола Дудар
2017.07.23 00:44
Терпимо, но
вот мамы только и отца…
в потусторонней жизни где-то бродят
на улицах прозрачных - радость без лица
не женятся и замуж не выходят
ты там бывал однажды (было… ) повезло
какой-то сбой
болезнью зацепило

Ігор Шоха
2017.07.22 22:28
Живемо у час перемін.
Така уже карта упала.
Не ми обирали, а він
у гавані долі причали.

У часу немає керма.
У люду опущені крила.
А на перепутті нема

Світлана Майя Залізняк
2017.07.22 19:06
Кажуть Кості: не треба віршів.
Краще шубку дружині, саж...
Від Шевченка писав ти гірше,
Ось під грушу клади вантаж,
Докопай до світанку яму,
Заплануй хмарочос, біде,
Ну, навіщо ті епіграми,
Не повісиш реклам ніде,

Ігор Шоха
2017.07.22 15:35
Історію писали не герої
забутої уже старовини.
Ми - орачі і ратаї весни.
Але на сході оживає воїн
у кожному учаснику війни.

Ми обереги бойового духу
усупереч Європі і орді.

Іван Потьомкін
2017.07.22 12:42
Аврагаму,
лікарю й піаністу

Руки музика поклав на рояль.
Очі заплющив, і тої ж миті
Долоні немов одійшли од зап’ясть
На дивну розмову з чорним і білим.
Ліва басила голосом Баха,

Мирослава Шевченко
2017.07.22 12:16
Чому ізнов душа моя шукає забуття?
Чом не знайшов любові я у вирові життя?
Чому тепер знесилено блукаю у пітьмі?
Де дивний сон примарився щасливому мені?

В очах твоїх, в очах твоїх я бачив небеса,
І не питай, чом знову по щоках моїх сльоза.
Ти не

Мирослава Шевченко
2017.07.22 11:56
Бездонная лазурь морских глубин
Блестит в лучах рассвета, словно нимб.
И к небу ясному взлетает птица,
И пламенем костра волна искрится.

Хрустальный замок дремлет вдалеке,
Русалки спят на золотом песке,
Над ними звезды, как огни, мерцают,

Ірина Вовк
2017.07.22 10:35
Злетівши у Небо, Ра-Атум* 82 продовжував т в о р и т и світ, бо сотворене було ще не все. Він промовив таємне:

-- Упокоється Поле Велике!

І вийшли Поля Упокою -- Загробнеє Царство.

-- І будуть для мене рости очерети між трав соковитих! -- і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Містер Альфред
2017.07.22

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Полу Профік
2017.06.06

Наталія Ярема Стисло
2017.05.26

Степовий Сергій Ханенко Сергій
2017.04.25

Іцхак Скородінський
2017.04.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Торон / Проза

 Її уроки
Кажуть, японці у компаніях люблять розповідати старі анекдоти і звично сміятися з них. Отак і ми з нею. Вже багато років ми говоримо про одне і те ж, традиційно втішаємо одна одну і взаємно підтримуємо надії. Кожного разу вона розповідає мені про чергові неприємності від давно вже дорослих, сімейних дітей та іншої родини (дочка її психічно хвора, син рідко виходить із тюрми, а брат — хронічний алкоголік), і кожного разу ми зітхаємо, що «не всім Бог дає щастя».
Їй уже під 70 років, але вона все ще мріє й надіється (ворожка твердо обіцяла) зустріти «хорошу людину», таку, з якою вона, нарешті, узнає, що таке щастя. Це тому, що до цих пір вона «не жила». Працювала й горювала. Я їй повторюю, що вона ніколи не зустріне свого щастя, якщо буде продовжувати ходити по гудвілах і відсилати посилки дітям та знайомим. Ні діти, ні знайомі все одно їй не дякують і навіть викидають те, що вона вислала. Вона погоджується, але я знаю, що нічого не зміниться, тому що ходіння по гудвілах — це залежність, звільнитися від якої можна тільки якщо втрутиться саме життя у вигляді переїзду чи хвороби.
Навіть у своєму віці вона все ще гарна, і люди роблять їй компліменти. Коли вона каже мені, що у 16 років, ледь закінчивши школу, вийшла заміж, я не дивуюсь. Багато років назад вона сама до мене підійшла, почувши, що я з дітьми розмовляю українською, і я ніколи не думала, що дружба наша триватиме так довго. Говорить вона суржиком, часом не вміє висловити свої думки до ладу, але від неї віє теплом і затишком згорьованої української жіночої душі, і серце не може не відгукнутись.
Перший урок, який я у неї взяла, був урок запізнілого жалю за помилками молодості, які неможливо виправити, але неможливо й забути. Особливо якщо когось при цьому безневинно ображено. У той час вона ходила з маленьким кишеньковим виданням Біблії у потертій шкіряній палітурці , час від часу виймала її і щось мені з неї цитувала. Як виявилось, душа її була повна розкаяння за давню провину перед молодим солдатом, який побачив її підлітком-красунею у селі, коли вона ще жила там із матір’ю і тіткою, і благав її дочекатись його з армії. Вона легковажно пообіцяла йому, але невдовзі вийшла заміж чи не за першого, хто її посватав, — майбутнього батька своєї дочки.
Жили вони з чоловіком погано, вона не любила його й боялась фізичної близькості, тому що хтось колись напав на неї в лісі, ще малу, і вона ледве вирвалась і втекла. Другий чоловік, красень, за якого вона вийшла заміж, тому що «гроші випадали в нього з кишень», був втягнений у кримінальні кола, кривдив її немилосердно і якось навіть стояв над нею з ножем, коли вона годувала грудьми сина, кажучи: «Я програв у карти і мушу тебе зарізати», і вона тікала від нього з немовлям прямо вночі, у сніг.
І ось тепер, під старість вона згадала про того солдатика, якого обіцяла дочекатись і не дочекалась. Їй переказували, що він приїжджав у село і питав за нею, і коли йому сказали, що вона заміжня, враз посмутнів і мовчки пішов, звісивши голову. Назавжди. Тепер, через 50 років, вона з палкою надією в голосі допитувалась — чи не знаю я, як можна розшукати людину, ні прізвища, ні адреси якої вона не знає? Що можна зробити, щоб таке диво сталось і вона могла попросити в нього пробачення? Тільки попросити пробачення, і все. Вона б не пожаліла на це останніх своїх грошей. Тоді я вперше подумала, яка це розкіш — на схилі свого життя не мати запізнілого каяття!
Другий мій урок, взятий у неї (про жоден з них вона не здогадується) було відкриття, що навіть у цьому жорсткому прагматичному світі людська душевність дещо значить. Без усілякої освіти, вона завжди могла знайти собі місце — куховаркою, доглядальницею, прибиральницею в банку — і всюди її любили й цінували, хоча вона часом не розуміла, що їй говорили і тільки ніяково усміхалась. Ніхто її ніколи не звільнив з роботи, хіба що вона сама полишала її, знайшовши кращу. Всі за нею жалкували. Не знаю, в чому секрет її — немолодої вже й малосильної жінки (часом господарі мусили носити за нею заважкий для неї пилосос) — у світі, де найбільше цінується ефективність. У тому, що вона поливала й прополювала засохлі квіти в офісі, на які ніхто не звертав уваги, так що вони знову оживали (це не входило в її обов’язки)? Віддавала кожну річ, знайдену під холодильником чи ліжком в домі, де прибирала (а речі ці могли бути золотими перстнями й ланцюжками, які ніхто й не шукав, бо зникнення їхнього не помічали)?. Якось вона приготувала обід молодому, вічно зайнятому на роботі «комп’ютерщику», який жив один, із порожнім холодильником та упаковками фастфуду на столі. Їй стало шкода його як сина. Щоправда, обід цей вона на другий день знайшла у смітнику, але він став до неї уважнішим. Щось тягне до неї людей — вчених і простих, гордих і загублених у цьому світі, як вона сама.
Вона не знає цього, але дивлячись на неї, я мимоволі починаю вірити у небесне провидіння, яке часом охороняє вибраних. Її життя — страшна казка, але це й дорога через власний страх і жаль, через глухий і небезпечний ліс, в якому мало кому вдається уціліти. Вона бачить тільки чорні погрозливі дерева, але мені, збоку, видається, що між дерев цих раз за разом миготить чиясь рятівна рука, яка її направляє й оберігає. Можливо, дійсно, ми — це наші тягарі, які нам здаються такими дошкульними й тяжкими, і по них Бог нас вирізняє з-поміж інших?
Я навчилась чекати розмов із нею, які тривають годинами, але мені не шкода. Я вкотре говорю їй одне й те саме (що вона й без того знає), і їй чомусь стає легше. В кінці розмови вона часто просить мене, щоб я помолилась за те, щоб вона, нарешті, знайшла «хорошу людину». І я інколи це роблю.

2016

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-11-18 01:38:11
Переглядів сторінки твору 381
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.796 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.792 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.825
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2017.07.11 08:57
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2016-11-19 14:27:34 ]
Зворушливе оповідання. Багато в ньому душі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-11-21 11:21:58 ]
Зворушує те, що героїня прагне якось осмислити своє життя, зрозуміти, чому все склалося так, а не інакше, визнає свої помилки (справжні чи уявні). Очевидно, ця потреба живе в кожній людині. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2016-11-19 17:09:20 ]
Попри всі трудності долі, подруга ваша, не зважаючи на свій вік, не втрачає віру в просте жіноче щастя, і продовжує робити тільки добро всім людям, а це - та сама висота і чистота морального почуття з яким повинні жити ми всі.
Привіт їй із Вишгорода!..)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-11-21 11:16:36 ]
Дякую, я передам. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2016-11-19 17:14:54 ]
Ваші розповіді є водночас тонкими психологічними замальовками. А ще подобається течія слів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-11-21 11:17:31 ]
Є люди, які надихають. Дякую.