ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2020.12.04
23:51
Пригорнись – і я тебе зігрію,
Обійму, притисну до грудей.
Хай довкола віють сніговії –
Не холонуть душі у людей.
Обійму, притисну до грудей.
Хай довкола віють сніговії –
Не холонуть душі у людей.
2020.12.04
22:07
коли мені було десять — цей світ був великим
у ньому гинули чужі люди
на чужих війнах
і чужі голодні діти помирали від нестачі хліба й води
страшне слово СНІД снилося мені ночами
й здавалося
що це вогненна куля
яка напевне колись спалить когос
у ньому гинули чужі люди
на чужих війнах
і чужі голодні діти помирали від нестачі хліба й води
страшне слово СНІД снилося мені ночами
й здавалося
що це вогненна куля
яка напевне колись спалить когос
2020.12.04
13:00
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
2020.12.04
11:38
Немає вічного ні в чому.
На вістрі часу – суща мить.
Заради неї ставлю кому.
Що не потоне, то згорить.
Хтось пише щиро і розлого.
А хтось кахикне: срамота…
На авансцені спіч німого.
На вістрі часу – суща мить.
Заради неї ставлю кому.
Що не потоне, то згорить.
Хтось пише щиро і розлого.
А хтось кахикне: срамота…
На авансцені спіч німого.
2020.12.04
10:19
То затихає, то лунає знову
собача пісня про легальну мову...
Не важко угадати – це язик
у вигляді священної корови,
яку доїти пролетарій звик.
І хто його, як Лєнін, не вивчає,
поет ВеВе(глашатай!) нагадає,
собача пісня про легальну мову...
Не важко угадати – це язик
у вигляді священної корови,
яку доїти пролетарій звик.
І хто його, як Лєнін, не вивчає,
поет ВеВе(глашатай!) нагадає,
2020.12.04
08:30
О, добре як, що любиш ти!
О, добре як!
Коли обваляться світи –
це буде знак.
Це означатиме, що ти
і тільки ти –
була в основі самоти
в кінці мети.
О, добре як!
Коли обваляться світи –
це буде знак.
Це означатиме, що ти
і тільки ти –
була в основі самоти
в кінці мети.
2020.12.04
08:24
Десь отам за густими туманами
Застигають відразу льоди
І ялинки вогнями різдвяними
Тішать погляди людські завжди.
Там тяжіють дарами святковими
Не прилавки – родинні столи
І майбутнє не сіє страховини
Там нікому чомусь будь-коли.
Застигають відразу льоди
І ялинки вогнями різдвяними
Тішать погляди людські завжди.
Там тяжіють дарами святковими
Не прилавки – родинні столи
І майбутнє не сіє страховини
Там нікому чомусь будь-коли.
2020.12.04
07:25
Все very good*, мій брате, охолонь!
Чи варто в бій іти за Україну?
Простіше, мабуть, здатися в полон
і бити чолобитну на колінах
й лизати ноги сівшому на трон…
Чи буде так? Вирішувати нам.
Чекаємо звитяги, чи поразки?
Чи варто в бій іти за Україну?
Простіше, мабуть, здатися в полон
і бити чолобитну на колінах
й лизати ноги сівшому на трон…
Чи буде так? Вирішувати нам.
Чекаємо звитяги, чи поразки?
2020.12.03
23:48
Ми нарізно плекали світ до того,
як доля привела нас у альков,
де в раюванні сяйва золотого
іскрилася загравою любов!
Зоріла, пломеніла, огортала
теплом самотні душі на землі,
і місяцем - небесного кресала,
як доля привела нас у альков,
де в раюванні сяйва золотого
іскрилася загравою любов!
Зоріла, пломеніла, огортала
теплом самотні душі на землі,
і місяцем - небесного кресала,
2020.12.03
23:47
Перекреслює дорогу
Неподолана межа
Не помилує нікого
Активована іржа.
Ти смієшся без потреби
І сумуєш без причин
І у просторі під небом
Неподолана межа
Не помилує нікого
Активована іржа.
Ти смієшся без потреби
І сумуєш без причин
І у просторі під небом
2020.12.03
18:14
Не карай мене, Боже, в гніві й люті своїй.
Над нещастям моїм, змилуйсь, Боже.
Уздоров мене ліпше: в дрожі кості мої.
Повернися до мене і душу мою уздоров,
Адже пам’яті в смерті нема,
А в пеклі як подякувать зможу?..
Я стомивсь од нічних стогнань,
C
Над нещастям моїм, змилуйсь, Боже.
Уздоров мене ліпше: в дрожі кості мої.
Повернися до мене і душу мою уздоров,
Адже пам’яті в смерті нема,
А в пеклі як подякувать зможу?..
Я стомивсь од нічних стогнань,
C
2020.12.03
06:15
Єдине, що вірно зроблю –
Це запевню любов у любові.
Єдине, що вірно люблю –
почуттів повноводу повінь.
Сумнівайся – я маю кулак
розтрощити кінцівки страху,
маю сили ловить вовкулак
Це запевню любов у любові.
Єдине, що вірно люблю –
почуттів повноводу повінь.
Сумнівайся – я маю кулак
розтрощити кінцівки страху,
маю сили ловить вовкулак
2020.12.03
01:57
А любов золотими нитками
Вишиває зірки в небесах...
Я б усипав троянд пелюстками
Чарівливий твій зоряний шлях.
Де б не йшла — усміхалися віти,
І леліяли б кожен твій крок
І черемха й бузок, гіацинти -
Вишиває зірки в небесах...
Я б усипав троянд пелюстками
Чарівливий твій зоряний шлях.
Де б не йшла — усміхалися віти,
І леліяли б кожен твій крок
І черемха й бузок, гіацинти -
2020.12.02
20:40
Три дні виблискував пухнасто
Неповнолітній перший сніг
І потай мріялось про щастя,
Що прихилилося до ніг.
Та сніг пустився за водою,
Як повернулося тепло.
І щастя вкрилося імлою,
Неповнолітній перший сніг
І потай мріялось про щастя,
Що прихилилося до ніг.
Та сніг пустився за водою,
Як повернулося тепло.
І щастя вкрилося імлою,
2020.12.02
20:27
І вже...і вже...і вже не має значення-
Куди летять осінні стежі страчені,
Куди пливуть вітрила пошматовані
В які моря - в які глибокі повені,
В якому часі вихлялому й сірому
Крило, мов лезо, розсікає віхолу.
І вже не має ніякого значення,
Куди летять осінні стежі страчені,
Куди пливуть вітрила пошматовані
В які моря - в які глибокі повені,
В якому часі вихлялому й сірому
Крило, мов лезо, розсікає віхолу.
І вже не має ніякого значення,
2020.12.02
19:19
В "Паркових озерах" причаїлась тиша.
Явори високі спокій стережуть.
Все заполонила голубе узвишшя,
Від землі до неба - хмарна каламуть.
Де-не-де на дерні поруділе листя,
Паморозі іній посріблив газон.
Лавочка холодна, сутінки імлисті,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Явори високі спокій стережуть.
Все заполонила голубе узвишшя,
Від землі до неба - хмарна каламуть.
Де-не-де на дерні поруділе листя,
Паморозі іній посріблив газон.
Лавочка холодна, сутінки імлисті,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2020.03.12
2020.01.18
2019.04.01
2019.01.16
2017.06.30
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
Мандри в космосі 66 – Адель Станіславська - Олександр Жилко (вибрані тексти Поетичних Майстерень)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мандри в космосі 66 – Адель Станіславська - Олександр Жилко (вибрані тексти Поетичних Майстерень)
Два ближчі тексти...
... так би мовити – на відстані витягнутої руки у просторі сторінки... немов летять в криницю... ще поки не зрівнялися з землею...
Адель Станіславська
Загубилась
Загубилась між днів.
Загубила себе. За-гу...
Била
у тривожний набат -
може хто відшукає сліди?
Крижані валуни...
і пір'їни... Підрізані крила.
І розхристаний час
на розхресті шляхів...
чи біди.
Бив неспокій, не спав.
І не спала... Сум’ятя...
Ламало.
Кліпнув сон і лишив
мряці ночі небогу
саму..
Колихала себе
і світання
сонливо гойдала,
як тулила до віч
невколисане марево сну...
2016
... вже хтось-колись казав, що добре заримований текст свій зміст собі знайде, хто би його, коли, читав... Впевнений, якби можна було виставити, якимсь чином, вичитані змісти цього тексту, власне, хоча б мої – фантастичною була би картина цього... і може бути що й кожної іншої миті...
Хоч я і чоловік, та жіночого в собі позбутись годі... Душа – вона... спроможна линути кудись... а розум – він все тулиться до неї... і яко всякий чоловік... пускає слину... в тому сні...
Очевидно тут – жіночий він (розум) впорядкував все так до ладу... поскладавши тої миті і моє марево сну ... що незбагненим чином ця гармонійна рамка полетіла у свідомість фантомом специфічної насолоди котру чинить, зазвичай у відповідну мить, поезія...
Хоч... що снилось їй, а що мені?
Олександр Жилко
Краєвиди і голоси
Не тільки ж чума
править ножами,
не тільки ж вона —
різбьяр краєвидів.
Краєвидів нових, невідомих,
здебільшого мертвих.
Її презвичність застуда
править кігтями.
ЇЇ норовливість згубна:
рвані зв'язки, нові голоси.
Голоси сміливі, уперті —
здебільшого мертві.
...“ Не тільки ж чума...” – Здавалось би: тільки ж не чума, бо чума жива сама – убиваючи людину заради життя бактерій власних, вбиває і себе сама... стільки мертвих у мертвому... Але чи мертвих? Але чи в мертвому?..
... щось проглядає... справді “упертого” і в “мертвому”...
24.11.2016 р.
... так би мовити – на відстані витягнутої руки у просторі сторінки... немов летять в криницю... ще поки не зрівнялися з землею...
Адель Станіславська
Загубилась
Загубилась між днів.
Загубила себе. За-гу...
Била
у тривожний набат -
може хто відшукає сліди?
Крижані валуни...
і пір'їни... Підрізані крила.
І розхристаний час
на розхресті шляхів...
чи біди.
Бив неспокій, не спав.
І не спала... Сум’ятя...
Ламало.
Кліпнув сон і лишив
мряці ночі небогу
саму..
Колихала себе
і світання
сонливо гойдала,
як тулила до віч
невколисане марево сну...
2016
... вже хтось-колись казав, що добре заримований текст свій зміст собі знайде, хто би його, коли, читав... Впевнений, якби можна було виставити, якимсь чином, вичитані змісти цього тексту, власне, хоча б мої – фантастичною була би картина цього... і може бути що й кожної іншої миті...
Хоч я і чоловік, та жіночого в собі позбутись годі... Душа – вона... спроможна линути кудись... а розум – він все тулиться до неї... і яко всякий чоловік... пускає слину... в тому сні...
Очевидно тут – жіночий він (розум) впорядкував все так до ладу... поскладавши тої миті і моє марево сну ... що незбагненим чином ця гармонійна рамка полетіла у свідомість фантомом специфічної насолоди котру чинить, зазвичай у відповідну мить, поезія...
Хоч... що снилось їй, а що мені?
Олександр Жилко
Краєвиди і голоси
Не тільки ж чума
править ножами,
не тільки ж вона —
різбьяр краєвидів.
Краєвидів нових, невідомих,
здебільшого мертвих.
Її презвичність застуда
править кігтями.
ЇЇ норовливість згубна:
рвані зв'язки, нові голоси.
Голоси сміливі, уперті —
здебільшого мертві.
...“ Не тільки ж чума...” – Здавалось би: тільки ж не чума, бо чума жива сама – убиваючи людину заради життя бактерій власних, вбиває і себе сама... стільки мертвих у мертвому... Але чи мертвих? Але чи в мертвому?..
... щось проглядає... справді “упертого” і в “мертвому”...
24.11.2016 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1455 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1455 seconds