ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2017.06.28
19:06
В час, коли безрадісно і тяжко,
Аби порозвіяти біду,
Згадую я дівчину-ромашку,
Що цвіла в барвистому саду.
Квітів гарних я стрічав чимало,
В кожній квітці – дивна таїна,
Кожна неповторно чарувала,
Аби порозвіяти біду,
Згадую я дівчину-ромашку,
Що цвіла в барвистому саду.
Квітів гарних я стрічав чимало,
В кожній квітці – дивна таїна,
Кожна неповторно чарувала,
2017.06.28
17:34
Воно то так, і сонце ніби світить,
І зелень ще не зникла на віки.
Батьків вбивають – сиротіють діти
Дітей уб'ють – у розпачі батьки.
Порочне коло! Нинішня епоха,
Нічим не краща за пройдешній вік.
Бо краплі крові крапають потрохи
І зелень ще не зникла на віки.
Батьків вбивають – сиротіють діти
Дітей уб'ють – у розпачі батьки.
Порочне коло! Нинішня епоха,
Нічим не краща за пройдешній вік.
Бо краплі крові крапають потрохи
2017.06.28
14:13
Твори стародавньої шумерської літератури – це, мабуть, найцінніший внесок шумерів в історію людської культури. До різновидів літературної творчості належать гімни, молитви, епоси, плачі, а ще – прислів’я. Література Шумеру наскрізь поетична: вільний вірш
2017.06.28
13:29
Сім 'ментів щастя,
сім коротких літ –
і ти, як тополиний пух, пропаща…
Лелечі гнізда, чуєте, я ваша! –
від хатніх мальв і листоносних віт,
я теж лелечо мислю о політ!
сім коротких літ –
і ти, як тополиний пух, пропаща…
Лелечі гнізда, чуєте, я ваша! –
від хатніх мальв і листоносних віт,
я теж лелечо мислю о політ!
2017.06.28
09:49
За пругом світла - темінь. Чорнота.
Фінал життя. Грудей останній подих.
Скінчаються відпущені літа
І скоро дух мій вийде на свободу.
Його колись сліпа впіймала плоть,
Вневолила, неначе звіра в кліті.
Вона для нього - кара, химородь,
Фінал життя. Грудей останній подих.
Скінчаються відпущені літа
І скоро дух мій вийде на свободу.
Його колись сліпа впіймала плоть,
Вневолила, неначе звіра в кліті.
Вона для нього - кара, химородь,
2017.06.28
05:27
Життя у місті це суцільний жах!
Усі летять. Потрібно чи не дуже.
І кожному до кожного – байдуже:
– Як твої справи? –
Тільки на словах.
Галопом жити – це є модний стиль!
Біжиш і ти, не до снаги є кволе,
Усі летять. Потрібно чи не дуже.
І кожному до кожного – байдуже:
– Як твої справи? –
Тільки на словах.
Галопом жити – це є модний стиль!
Біжиш і ти, не до снаги є кволе,
2017.06.28
05:02
Живе у роті довгий язичок
За посмішку приховуючись милу.
Такий м'який, маленький як листок,
Але колючо-гострий, наче шило.
У пащі дуже затишно йому,
Зубів охороня його підкова.
Без нього люди, наче ті муму -
За посмішку приховуючись милу.
Такий м'який, маленький як листок,
Але колючо-гострий, наче шило.
У пащі дуже затишно йому,
Зубів охороня його підкова.
Без нього люди, наче ті муму -
2017.06.28
00:32
дозвольте з краєчку від вас
присісти й радісно мовчати?
можливо що місцевий «тасс»
почне про це розповідати…
нехай, нехай пройде півдня
а слідом й вічність, вже все рівно
життя завжди… дозвольте я
на вас дивитимусь як рівня
присісти й радісно мовчати?
можливо що місцевий «тасс»
почне про це розповідати…
нехай, нехай пройде півдня
а слідом й вічність, вже все рівно
життя завжди… дозвольте я
на вас дивитимусь як рівня
2017.06.27
21:40
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...
2017.06.27
20:57
Мій друг - Геракл. На дрібку я молодший,
Пишу про нас оцей простенький вірш.
Бо я - піїт. Палких поезій зодчий,
А він у пучках звик тримати ніж.
Йому чавити звично у лабетах,
Ізмалку крутить голови бичкам.
Мені ж не треба довбні та стилети,
Пишу про нас оцей простенький вірш.
Бо я - піїт. Палких поезій зодчий,
А він у пучках звик тримати ніж.
Йому чавити звично у лабетах,
Ізмалку крутить голови бичкам.
Мені ж не треба довбні та стилети,
2017.06.27
14:50
На чорнім тлі краплина плоті
У світлотіні майбуття.
Смітник думок, якийсь непотріб
І в морок кинуте життя.
Що, майстре, відчуваєш знову,
Коли з сполук химерних мрій
Приходять непокірні слову
У світлотіні майбуття.
Смітник думок, якийсь непотріб
І в морок кинуте життя.
Що, майстре, відчуваєш знову,
Коли з сполук химерних мрій
Приходять непокірні слову
2017.06.27
14:32
Як це, бува, не провінційно, я
наполягаю, що існує птаха
на часі півстакрила вже. Що є
пернаті, більші обширів повітря,
пак вигодовані просом літ
і падаллю десятків років.
Тому їх не потурити відтіль
і їм деінде годі приземлитись.
наполягаю, що існує птаха
на часі півстакрила вже. Що є
пернаті, більші обширів повітря,
пак вигодовані просом літ
і падаллю десятків років.
Тому їх не потурити відтіль
і їм деінде годі приземлитись.
2017.06.27
13:25
під настрій впору - мамалиги
і щоб одному, осторонь
і загубитись серед книги
яку пишу з дитинства, о!
а ще щоб тиші, тихше думки
що хилить нас до самоти…
щоб вітерець обвіяв губи
коли мене торкнешся ти…
і щоб одному, осторонь
і загубитись серед книги
яку пишу з дитинства, о!
а ще щоб тиші, тихше думки
що хилить нас до самоти…
щоб вітерець обвіяв губи
коли мене торкнешся ти…
2017.06.27
10:55
а що там скажеш про вужів?
снують собі як в себе вдома
сюди - туди, спочатку в хлів
а після знову під солому…
ну, не стріляти ж в горобців
за їх несамовитий галас?
шпаки (дослівно… ) молодці
снують собі як в себе вдома
сюди - туди, спочатку в хлів
а після знову під солому…
ну, не стріляти ж в горобців
за їх несамовитий галас?
шпаки (дослівно… ) молодці
2017.06.27
10:10
Переможене серце, відкинь забороло
на дзвоновім побоїщі чорних відречень –
темна віхола болю стіка з порожнечі,
розсипає червоні пелюстки додолу.
Хай задзвонять у дзвони печально, надтужно,
заголосять надривно смертельну утрату –
бо вже друг найдоро
на дзвоновім побоїщі чорних відречень –
темна віхола болю стіка з порожнечі,
розсипає червоні пелюстки додолу.
Хай задзвонять у дзвони печально, надтужно,
заголосять надривно смертельну утрату –
бо вже друг найдоро
2017.06.27
10:03
На березі розлогої ріки,
у тих краях, де душі бродять звільна,
прибула тінь співає, божевільна,
бо, може, й тут живуть п о л і щ у к и –
на березі розлогої ріки...
У чорних косах сплутані стежки
жіночих доль, високих і трагічних –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у тих краях, де душі бродять звільна,
прибула тінь співає, божевільна,
бо, може, й тут живуть п о л і щ у к и –
на березі розлогої ріки...
У чорних косах сплутані стежки
жіночих доль, високих і трагічних –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2017.06.10
2016.07.15
2016.03.20
2016.03.02
2016.03.01
2016.02.28
2016.01.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
Мандри в космосі 66 – Адель Станіславська - Олександр Жилко (вибрані тексти Поетичних Майстерень)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мандри в космосі 66 – Адель Станіславська - Олександр Жилко (вибрані тексти Поетичних Майстерень)
Два ближчі тексти...
... так би мовити – на відстані витягнутої руки у просторі сторінки... немов летять в криницю... ще поки не зрівнялися з землею...
Адель Станіславська
Загубилась
Загубилась між днів.
Загубила себе. За-гу...
Била
у тривожний набат -
може хто відшукає сліди?
Крижані валуни...
і пір'їни... Підрізані крила.
І розхристаний час
на розхресті шляхів...
чи біди.
Бив неспокій, не спав.
І не спала... Сум’ятя...
Ламало.
Кліпнув сон і лишив
мряці ночі небогу
саму..
Колихала себе
і світання
сонливо гойдала,
як тулила до віч
невколисане марево сну...
2016
... вже хтось-колись казав, що добре заримований текст свій зміст собі знайде, хто би його, коли, читав... Впевнений, якби можна було виставити, якимсь чином, вичитані змісти цього тексту, власне, хоча б мої – фантастичною була би картина цього... і може бути що й кожної іншої миті...
Хоч я і чоловік, та жіночого в собі позбутись годі... Душа – вона... спроможна линути кудись... а розум – він все тулиться до неї... і яко всякий чоловік... пускає слину... в тому сні...
Очевидно тут – жіночий він (розум) впорядкував все так до ладу... поскладавши тої миті і моє марево сну ... що незбагненим чином ця гармонійна рамка полетіла у свідомість фантомом специфічної насолоди котру чинить, зазвичай у відповідну мить, поезія...
Хоч... що снилось їй, а що мені?
Олександр Жилко
Краєвиди і голоси
Не тільки ж чума
править ножами,
не тільки ж вона —
різбьяр краєвидів.
Краєвидів нових, невідомих,
здебільшого мертвих.
Її презвичність застуда
править кігтями.
ЇЇ норовливість згубна:
рвані зв'язки, нові голоси.
Голоси сміливі, уперті —
здебільшого мертві.
...“ Не тільки ж чума...” – Здавалось би: тільки ж не чума, бо чума жива сама – убиваючи людину заради життя бактерій власних, вбиває і себе сама... стільки мертвих у мертвому... Але чи мертвих? Але чи в мертвому?..
... щось проглядає... справді “упертого” і в “мертвому”...
24.11.2016 р.
... так би мовити – на відстані витягнутої руки у просторі сторінки... немов летять в криницю... ще поки не зрівнялися з землею...
Адель Станіславська
Загубилась
Загубилась між днів.
Загубила себе. За-гу...
Била
у тривожний набат -
може хто відшукає сліди?
Крижані валуни...
і пір'їни... Підрізані крила.
І розхристаний час
на розхресті шляхів...
чи біди.
Бив неспокій, не спав.
І не спала... Сум’ятя...
Ламало.
Кліпнув сон і лишив
мряці ночі небогу
саму..
Колихала себе
і світання
сонливо гойдала,
як тулила до віч
невколисане марево сну...
2016
... вже хтось-колись казав, що добре заримований текст свій зміст собі знайде, хто би його, коли, читав... Впевнений, якби можна було виставити, якимсь чином, вичитані змісти цього тексту, власне, хоча б мої – фантастичною була би картина цього... і може бути що й кожної іншої миті...
Хоч я і чоловік, та жіночого в собі позбутись годі... Душа – вона... спроможна линути кудись... а розум – він все тулиться до неї... і яко всякий чоловік... пускає слину... в тому сні...
Очевидно тут – жіночий він (розум) впорядкував все так до ладу... поскладавши тої миті і моє марево сну ... що незбагненим чином ця гармонійна рамка полетіла у свідомість фантомом специфічної насолоди котру чинить, зазвичай у відповідну мить, поезія...
Хоч... що снилось їй, а що мені?
Олександр Жилко
Краєвиди і голоси
Не тільки ж чума
править ножами,
не тільки ж вона —
різбьяр краєвидів.
Краєвидів нових, невідомих,
здебільшого мертвих.
Її презвичність застуда
править кігтями.
ЇЇ норовливість згубна:
рвані зв'язки, нові голоси.
Голоси сміливі, уперті —
здебільшого мертві.
...“ Не тільки ж чума...” – Здавалось би: тільки ж не чума, бо чума жива сама – убиваючи людину заради життя бактерій власних, вбиває і себе сама... стільки мертвих у мертвому... Але чи мертвих? Але чи в мертвому?..
... щось проглядає... справді “упертого” і в “мертвому”...
24.11.2016 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ | Підтримка сайту "Altopix"
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1258 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1258 seconds