ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Дудар (1950) /
Проза
НЕ МИ, А НАС ОБИРАЮТЬ...( із циклу:
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НЕ МИ, А НАС ОБИРАЮТЬ...( із циклу:
Субота. Ну, з Богом… Ти у настрої. Ваз 21013 - вимита, видраяна. Незабаром все зміниться...Кілька днів тому пригнав Газ-66. Думаєш відкрити свою справу, скільки грачувати? Все працює як часіки… Твій маршрут вдовж і впоперек по Києву… Як по маслу. На півдня застряг в районі центрального автовокзалу… коротенькі поїздки. Копійка до копійки… Друга половина дня, ще трохи і шабАш. Усих не заробиш… І знову повз Хрещатика на Подол. Метро Шевченка. Зупиняє молодик. З ним дві дівулі. На Троєщину. Сідає одна. Їй просто допомагали зупинити таксі, а тут я… Розкішне волосся… Очі. Ними все починається… Про них складають, вони надихають... із-за них лишаються розуму… Їх пекельний погляд будь - кого обезброїть, повалить на землю… Про все інше не варто - треба дивитись і насолоджуватися. Ні, не так. Не любоватися, не уявляти, що вона ото вирішить позбутися колись, комусь блузки… спіднички… вони майже відсутні, як і бюсгалтер… а рвати, рвати, рвати… З неї ллється дівоча зваблива краса. ЇЇ треба спивати. До краплини… Зіп’єш - на ранок наповниться… Зіп’єш - і знову… Вона пахне літом, небом, лісом, морем… Поверх блузи незрозуміло що, чи то джинсова куртка, чи то схоже на куртку… А ось таких колготок ти зроду ще не видів - чорні з блиском… і пустотні незрозумілі смужки різної велечини, крізь яких витріщувалися загорілі ноги … Боже, та на ній рвані панчохи? Вона хоч знає? Казус… який казус….
- Як тебе?
- Коля.
- А я Маріна… Ти чо такой нєвєсьолий, Ніколя? - ага, знала б вона про що я тут?… - Розсла-а-бся, а можна я закурю? - тембр голоса як весняний струмочок… як сопілочка… А ти зголоднілий, від спраги висох весь…тобі, бодай, ковток… один ковток, а там і ні хто б невіддірвав. Не існує в природі сили… Ох і джерельце, ох і губки… Ти вже майже рік на самоті. Твоя поїхала провідати своїх, і застряла на кілька років. Це дуже далеко, поруч Китай… До цієї хвилини ти вірив, що можеш втриматись. Медитації, молитви… А тут щось коїться. В голові паморочиться. Ще цього не вистачало…
- Давай я, - і взяв із її долоні запальничку, натискую. Спалахує. Вона смачно робить затяжку. Наші погляди зустрілись, і дим зувсім не дратує, аромат стелиться по салону. - Поїхали? - і тисну на газ…
- Слушай, Коль, давай через Петровку? Ти як?… - киваю головою. - Понімаєш, подруга запросила в гості. Вихідні ж, чо дома сидіти? Зрання рішила де-які справи в центрі… Натаха класна, ми подруги ще зі школи. Років з пять як рванула з прєдками на Подол… а вчора подались її прєдки на дачу. У Натахи парєнь. Рішив було мене з кентом своїм познакомить… А я, дура круглая, поперлась. А вдруг нормальний? Ледве відбилася, якби не Натаха… капєц. От скажи, де щас взяти нормального? одні якісь… Маріна, Маріна, яка ж ту дура, - сама до себе. Ти їй щось про бібліотеку, театр, філармонію… І що вона не там ходить, не те роздивляється…
- Я тебе умоляю, туда, щоб піти, тре сначала когось знайти. От Натахі повезло, хороший пацан.. На Юності оптом торгує,. Своя фірма. На нього работають… Всьо схвачено…
- Резон, але повір, є нормальні і без фірми. Не все ж так безнадійно?
- О, Петровка! Не прогав поворот… он там, поближче до метро, тільки туда… до базарчика, там точно є… - і своєю лівою долонею торкається моєї ноги. Нога ж рухається?… треба ж і притормозити, і переставити на педаль газу? Відчуваю як струмить… Ще трохи і вона відчує, адже рука її на кілька сантиметрів здвинулася до…
- Коль, зроби мені подарунок, це недорого. Купи колготки. - і каже, які саме, і якого кольору… Попав, ох і попав… Ти думав, що бачив все? Ти помилявся. Подібне - вперше. А довіра і взаємний порив такий, що годен півбазару перекупити.
- Тот козел хотів мене ізнасіловать, потягнув в спальну… зразу після шампанського. Чурка не развіта… Мене не спросив, хочу я цього? Я б сама, як би по-людськи. Ага, здрасті, явлюсь щас домой такой, отчім таке устроїть, - і другу цигарку підряд. Підносиш запальничку, - Може досить? Одна за одною… шо занадто, то не здраво, - не звертає уваги на моє прохання.
- Ось ти - нормальней, зразу видно. Одружений? Та, не відповідай, і так видно.
Петрівка. Куди не глянеш знак - зупинка заборонена. І скрізь зайнято, ніяк не припаркуватися. Аж тут одна із іномарок вирулює… Через кілька хвилин колготки із бутіка перебрались в жигуль. Нам добре і смішно. По дорозі на Московський міст десятки бажаючих підсісти. Ага, розігнались. Не до них. І двом місця мало. Раптом:
« - Мы с тобою лишь два отголоска:
Ты затихнул, и я замолчу.
Мы когда-то способностью воска
Отдались роковому лучу…» -
і починає зтягувати те, що лишилося від колготок і вишвирює їх на дах жигуля… потік автомобілів у три смуги. Рух пожвавлений. Ні, щоб зникнути під чиїмись колесами, чи злетіти в небо і не вернутися?.. Чудеса якісь. Колготи ожили, наче живі, наче на притких ногах - зістрибнули з нашого даху - на лобове іншої, після до наступної, і так кілька разів… Кіно. І тут почалося. Сигналять, притискаються… регочуть, вигукють якісь слова. А одна іномарка втислась у наш ряд увімкнула аварійку, що значить - «Дякую!» Бо те, що відбувається в салоні, та ще й на швидкості, шокує не тільки тебе. Скло ж не затемнене. Ми як на долоні. Марина, позбувшись колготного шмоття, пробує одягти нові…
- Які колгоки, на дворі літо? - наша крайня права смуга - не ахті. З спершої спроби не вдається, впіймавши чергову вибоїну, Марина ледве не стукнулася об лобове…
- Точно, це ж я зранку на студію… А, я і так красівая, - підібгала до підборіддя ліву ногу, стягла ще тільки но першу половинку колготок, зпакувала… - Зйомки скінчилися, подружку провідала… Правда, женщіной не стала! Та це поправімо… ( здалося, що крізь сльози ) Жизнь прекрасна!
Те, що фігура сортивна, вхожена, було видно, коли зупиняли. Але Цвітаєва! - спражній шок. Звідки? Та ще й з правильним наголосом і з театральним епотажем! Значить може? Може розмовляти чисто, без мовного хуліганства - одне слово українською, друге напівросійською. Я теж, коли полишив своє село, і поїхав в місто корабелів - Миколаїв, грішив подібним. І знову хід на випередження:
- Знаєш, коли я ще була мала, і тато був з нами, в які я тільки гуртки, і в секції не бігала. І в театральний, і в художню гімнастику, але більш за все любила басейн, плаваня вільним стилем. Басейн поруч, на Бальзака… Ох і времячко було… Слушай, а давай… додому я не хочу, куди-небудь… до ранку? Ну?…
За якихось двадцять хвилин розіграно півп’єси правдивого життя. Як було розібратися тобі в своїх почуттях, коли поруч тебе неосяжної краси зріле дівча з повним боєкомплектом протиріч? Ти дійсно одружений. У тебе гарнюща дружина, родила сина, дочку. І стала ще вродливішою. З дружиною у вас багато спільного. Ви творчі люди. Але твоя сім’я другий рік живе на річці Амур, а ти - на Десні. Один з пітбулем і з котом. І так трапилося, що від твого бізнесу, і тих можливостей заробляти - ніжки та ріжки. Зріс апетит чиновника, зросли адміністративні перепони. Ти людина не для принижень. В світі не існує причин, з-за яких ти можеш поступитись своїм принципом: - годувати паразита - вище твого розуміння. Рішили змінити столицю на село, перепочити і відкрити щось нове. А пока дорога - твій заробіток. Так, без налогів. Але добрий шмат своєї праці ти відносиш до церкви, перший камінь якої заклав твій тато… і немічних стареньких при нагоді не оминаєш. На трасі як в джунглях, але сьогодні, так лягла карта, поруч сама чарівність. Взбаламошна і загадкова. Ніким не приборкане вчорашнє лошатко… Мольберт майбутнього шедевра. Лань, котра відбилася від своїх, і ніяк не може віднайти ту стежину, по якій шастають одноплемінники… все частіше і частіше, на тих галявинах і вирубках, зустрічаються вовки та рисі, вслід за мисливцями… Поспіли налиті соком на сонці грона. Пора чавити вино… Ти здатен на це? І чому ти вважаєш, що саме тобі дістанеться те, що було відмовлено сьогодні комусь?.. Цікаво. У тебе неабиякий досвід і здібності. Красунь було безліч. Ти цим ніколи не пишався, внутрішній абстрактний сором завждиі не давав спокою перед цнотливістю твоєї дружини… Бар’єр. Зустріч може затягти… Можеш не виплутатися. Пірнеш з головою - і не випливеш… Крапка. Досить. Хай має бути те, чого ви заслуговуєте обоє… Ви зустрілися, значить комусь це потрібно. Ага, « Ведь, если звезды зажигают --
значит -- это кому-нибудь нужно?» Знайоме.
Думки лізуть одне в одну, заплітаються в голові і ніяких сигналів на поверхню. Ти оправдуєшся, мовляв, нічого такого, ну і що з того?…Ти один на один. За течією… Несе…Куди? А де твій супротив, куди поділось слово, дане тобою святій пам’яті, і прикладу, як потрібно прожити сімейне життя, яке прожили твій тато з мамою?… свідком, якого не один ти. «А кому потрібен твій супротив? І це ще нічого не ознаначає, що поруч тебе красива, природна і чесна, без комплексів молода дівчина - і не обов’язково секс… Ти знаєш де вам буде зручно, тихо, і пристойно - на природі.
Розвернулися. Убік Оболоні автомобільний рух майже відсутній… Ти їй коротенько про Десну, про чисте повітря, про свій сад, і про Семена і кота Петю… Вона про басейн… про ті, далекі, зниклі щасливі дні…
- Коль, у мене єдине прохання: пригощаю я, - тиць - пердиць, цього не вистачало, - подумав я, і прикинув, скільки приблизно на сьогодні награчував. Заначка дома, у місцевих магазинах ти рідко купуєш щось. Там не тільки захмарні ціни, продавщиці мило посміхаючись, наловчились дурити. Особливо при розрахунку. Кілька разів ловив. «- О, не правильно посчитала, буває…» - завчена фраза.
- Зранку сьогодні отримала трохи… Модний журнал… я все-таки якась там фотомодель, чи шо? Скажи, а я гарна?..
«Ашан» на Петрівці приємно здивував. Субота - покупців жменька. Видно дачні два дні краще обслуговувати з п’ятниці. І щоб було все по-чесному, вирішили розбігтись… Кожен на свій вибір купує те, що він вважає за потрібне і зустрічаємось на виході. Чим далі - все цікавіше…
- Скажи, а ми не зустрічалися раніше?
- Так, годину тому…
- І яке відчуття?
- Точнісінько як у тебе… Ти нині скажеш, що ми наче сто років знайомі. Марин, а навіщо колготи влітку? Ти загоріла, виглядає… виглядаєш…- забелькотів що попало…
Марина вже вдруге ліву ногу ставить на сидіння, обіймає руками коліно, спідничка сповзає. Ти вдаєш, що тебе це не стосується…
- В тебе якась мова… де ти раніше жив? - і знову мова…
- Родився біля Шепетівки. Там і школа… а після Миколаїв, Кишинів, Казахстан, Тернопіль, Хмельницький, Хабаровськ, Житомир, Київ…
- Ого!.. А де найкраще?
- Цікаво скрізь, все залежить від того, у який спосіб тебе туди прибило і з якого берега… Мабуть Тернопіль. Хоча…
Їдемо. І щоб не випендруватись, ініціативою поступаюсь Марині. Нехай виговориться. Поїздка до подруги ще не вивітрилася. Попереду КП, один інспектор ДАІ… зупинить? Ні, передумав… повернули на Вишгород… Київська море… Вигляд з мосту фантастичний… Знову КП. Пронесло.
- Яка краса! Ніразу тут не була! Далеко ще?
- Кілька кілометрів… Марін, оскільки ти довірилась, і ми їдемо туди, де мені затишно і спокійно, я бажав би щоб і ти відчула теж саме, домовились? Ти перша, хто переступить мій поріг у такій ролі. Ти не проти, якщо ми на кілька хвилин забіжимо до мене, я передзвоню товаришу, ми домовлялися, і разом рванемо на рибалку? І пересядимо на вєздєход…
Рибалка була запланована проти неділі ще з вівторка.
- Рибалка?.. Справжній вєздєход?..
- Майже.
Біля воріт вже чекав Серьожка. Онук баби Галки. Наші нові знайомі, відколи ми переїхали з Києва. Вже кілька років хлопчина приходить, допомагає. Прибився до нашого двору, бідно живуть… без батька. Мати на стакані… баба здає потроху… та й і мені інколи потрібен бодай хто. Він головний рибак. - Дядь Коль,телефон не працює. Щоб ви не переживали, що підведу, рішив зачекати тута. Сергій в міру вихований. До людей старших за себе на десять років - завжди на «ви», - В мене все готове.
- А чого в двір не зайшов, ти ж в курсі як?.. Автоматика відкриває ворота. Семен напоготові. Чекає. Не може всидіти, починає танцювати.
- Так Семен не пускає, гарчить, - Семен - підбуль. Охоронець. Правда нема чого охороняти і від кого. Все під замком, і з вулиці не заглянеш, і не перестрибнеш… добротна огорожа. І сусіди з усіх сторін.
Жигуль заняв місце за старою хатою, день народження якої 1937рік
- Ого, який вєздє…оцей? - Марина підходить до Газ-66. Він для майбутньої роботи. Найкращий варіант взимку по озерам шукати очерет… Можна і кіньми, але пізно. А років десять тому…
- Ого- ого! - передразнюю Марину і пропоную пройтись в гараж. У ньому позашляховик. І як справжній хвалько:- Поїдемо на ньому.
- Та ти куркуль?
- Ні, залишки з того життя…
Швиденько перегрузили ашановські пакунки у повнопривідну емелку. Жаль на рибалку джип тягти, але тільки ним. Провірено. Даю Марині на вибір одежу, взуття. Вона просить хвилин п’ятнадцать… Добре, що не соромно зайти в будинок… усі зручності є. Чистенько, порядок. Ми з Сергієм всілись під грушою. Чекаємо. Серьожка питає:
- І хто така? - Серьожка знаток, в нього на бойовому рахунку вже двоє дівчат…
- Не повіриш, півтори години тому познайомились.
- Дядь Коль, ну Ви даєте… - що він мав на увазі, коли вимовляв оте: «даєте»? мабуть хотів сказати - маладєц? Сергій вхожий до нашого двору, він знає дружину, дітей. Не чекав від мене такого. Не чекав. Ну що ж, а я такий…
-Товариші бракон’єри, я готова по рибу… - джип заряжений амуніцією… Семен на задніх сидіннях від радощів розпластався… невдоволено гарчить на Серьожку. Марина поруч, вперьод! Заїхали до Сергія по сітку… Він ловить рибу тільки шторхачкою, інакше для місцевих то не рибалка. У них рибалка на - резинку, «пауком», сіткою на всплав, ну а відморозкам із чорним сумлінням - електровудка.Так що, шторхачка - самий раз. Щось до хати, щось перепродати дачникам, яких навколо села - десятки тисяч… Рухаємось вздовж Десни в сторону Вишгорода, подалі від села, у верболіз, де кожен метр берега як свій… клює і ловиться при будь-якій погоді. Ось і наше прикормлене місце, і курінь між двома старими вербами… Десь там, низом по течії, Десна у вічному поцілунку з Дніпром…
(Далі буде )
- Як тебе?
- Коля.
- А я Маріна… Ти чо такой нєвєсьолий, Ніколя? - ага, знала б вона про що я тут?… - Розсла-а-бся, а можна я закурю? - тембр голоса як весняний струмочок… як сопілочка… А ти зголоднілий, від спраги висох весь…тобі, бодай, ковток… один ковток, а там і ні хто б невіддірвав. Не існує в природі сили… Ох і джерельце, ох і губки… Ти вже майже рік на самоті. Твоя поїхала провідати своїх, і застряла на кілька років. Це дуже далеко, поруч Китай… До цієї хвилини ти вірив, що можеш втриматись. Медитації, молитви… А тут щось коїться. В голові паморочиться. Ще цього не вистачало…
- Давай я, - і взяв із її долоні запальничку, натискую. Спалахує. Вона смачно робить затяжку. Наші погляди зустрілись, і дим зувсім не дратує, аромат стелиться по салону. - Поїхали? - і тисну на газ…
- Слушай, Коль, давай через Петровку? Ти як?… - киваю головою. - Понімаєш, подруга запросила в гості. Вихідні ж, чо дома сидіти? Зрання рішила де-які справи в центрі… Натаха класна, ми подруги ще зі школи. Років з пять як рванула з прєдками на Подол… а вчора подались її прєдки на дачу. У Натахи парєнь. Рішив було мене з кентом своїм познакомить… А я, дура круглая, поперлась. А вдруг нормальний? Ледве відбилася, якби не Натаха… капєц. От скажи, де щас взяти нормального? одні якісь… Маріна, Маріна, яка ж ту дура, - сама до себе. Ти їй щось про бібліотеку, театр, філармонію… І що вона не там ходить, не те роздивляється…
- Я тебе умоляю, туда, щоб піти, тре сначала когось знайти. От Натахі повезло, хороший пацан.. На Юності оптом торгує,. Своя фірма. На нього работають… Всьо схвачено…
- Резон, але повір, є нормальні і без фірми. Не все ж так безнадійно?
- О, Петровка! Не прогав поворот… он там, поближче до метро, тільки туда… до базарчика, там точно є… - і своєю лівою долонею торкається моєї ноги. Нога ж рухається?… треба ж і притормозити, і переставити на педаль газу? Відчуваю як струмить… Ще трохи і вона відчує, адже рука її на кілька сантиметрів здвинулася до…
- Коль, зроби мені подарунок, це недорого. Купи колготки. - і каже, які саме, і якого кольору… Попав, ох і попав… Ти думав, що бачив все? Ти помилявся. Подібне - вперше. А довіра і взаємний порив такий, що годен півбазару перекупити.
- Тот козел хотів мене ізнасіловать, потягнув в спальну… зразу після шампанського. Чурка не развіта… Мене не спросив, хочу я цього? Я б сама, як би по-людськи. Ага, здрасті, явлюсь щас домой такой, отчім таке устроїть, - і другу цигарку підряд. Підносиш запальничку, - Може досить? Одна за одною… шо занадто, то не здраво, - не звертає уваги на моє прохання.
- Ось ти - нормальней, зразу видно. Одружений? Та, не відповідай, і так видно.
Петрівка. Куди не глянеш знак - зупинка заборонена. І скрізь зайнято, ніяк не припаркуватися. Аж тут одна із іномарок вирулює… Через кілька хвилин колготки із бутіка перебрались в жигуль. Нам добре і смішно. По дорозі на Московський міст десятки бажаючих підсісти. Ага, розігнались. Не до них. І двом місця мало. Раптом:
« - Мы с тобою лишь два отголоска:
Ты затихнул, и я замолчу.
Мы когда-то способностью воска
Отдались роковому лучу…» -
і починає зтягувати те, що лишилося від колготок і вишвирює їх на дах жигуля… потік автомобілів у три смуги. Рух пожвавлений. Ні, щоб зникнути під чиїмись колесами, чи злетіти в небо і не вернутися?.. Чудеса якісь. Колготи ожили, наче живі, наче на притких ногах - зістрибнули з нашого даху - на лобове іншої, після до наступної, і так кілька разів… Кіно. І тут почалося. Сигналять, притискаються… регочуть, вигукють якісь слова. А одна іномарка втислась у наш ряд увімкнула аварійку, що значить - «Дякую!» Бо те, що відбувається в салоні, та ще й на швидкості, шокує не тільки тебе. Скло ж не затемнене. Ми як на долоні. Марина, позбувшись колготного шмоття, пробує одягти нові…
- Які колгоки, на дворі літо? - наша крайня права смуга - не ахті. З спершої спроби не вдається, впіймавши чергову вибоїну, Марина ледве не стукнулася об лобове…
- Точно, це ж я зранку на студію… А, я і так красівая, - підібгала до підборіддя ліву ногу, стягла ще тільки но першу половинку колготок, зпакувала… - Зйомки скінчилися, подружку провідала… Правда, женщіной не стала! Та це поправімо… ( здалося, що крізь сльози ) Жизнь прекрасна!
Те, що фігура сортивна, вхожена, було видно, коли зупиняли. Але Цвітаєва! - спражній шок. Звідки? Та ще й з правильним наголосом і з театральним епотажем! Значить може? Може розмовляти чисто, без мовного хуліганства - одне слово українською, друге напівросійською. Я теж, коли полишив своє село, і поїхав в місто корабелів - Миколаїв, грішив подібним. І знову хід на випередження:
- Знаєш, коли я ще була мала, і тато був з нами, в які я тільки гуртки, і в секції не бігала. І в театральний, і в художню гімнастику, але більш за все любила басейн, плаваня вільним стилем. Басейн поруч, на Бальзака… Ох і времячко було… Слушай, а давай… додому я не хочу, куди-небудь… до ранку? Ну?…
За якихось двадцять хвилин розіграно півп’єси правдивого життя. Як було розібратися тобі в своїх почуттях, коли поруч тебе неосяжної краси зріле дівча з повним боєкомплектом протиріч? Ти дійсно одружений. У тебе гарнюща дружина, родила сина, дочку. І стала ще вродливішою. З дружиною у вас багато спільного. Ви творчі люди. Але твоя сім’я другий рік живе на річці Амур, а ти - на Десні. Один з пітбулем і з котом. І так трапилося, що від твого бізнесу, і тих можливостей заробляти - ніжки та ріжки. Зріс апетит чиновника, зросли адміністративні перепони. Ти людина не для принижень. В світі не існує причин, з-за яких ти можеш поступитись своїм принципом: - годувати паразита - вище твого розуміння. Рішили змінити столицю на село, перепочити і відкрити щось нове. А пока дорога - твій заробіток. Так, без налогів. Але добрий шмат своєї праці ти відносиш до церкви, перший камінь якої заклав твій тато… і немічних стареньких при нагоді не оминаєш. На трасі як в джунглях, але сьогодні, так лягла карта, поруч сама чарівність. Взбаламошна і загадкова. Ніким не приборкане вчорашнє лошатко… Мольберт майбутнього шедевра. Лань, котра відбилася від своїх, і ніяк не може віднайти ту стежину, по якій шастають одноплемінники… все частіше і частіше, на тих галявинах і вирубках, зустрічаються вовки та рисі, вслід за мисливцями… Поспіли налиті соком на сонці грона. Пора чавити вино… Ти здатен на це? І чому ти вважаєш, що саме тобі дістанеться те, що було відмовлено сьогодні комусь?.. Цікаво. У тебе неабиякий досвід і здібності. Красунь було безліч. Ти цим ніколи не пишався, внутрішній абстрактний сором завждиі не давав спокою перед цнотливістю твоєї дружини… Бар’єр. Зустріч може затягти… Можеш не виплутатися. Пірнеш з головою - і не випливеш… Крапка. Досить. Хай має бути те, чого ви заслуговуєте обоє… Ви зустрілися, значить комусь це потрібно. Ага, « Ведь, если звезды зажигают --
значит -- это кому-нибудь нужно?» Знайоме.
Думки лізуть одне в одну, заплітаються в голові і ніяких сигналів на поверхню. Ти оправдуєшся, мовляв, нічого такого, ну і що з того?…Ти один на один. За течією… Несе…Куди? А де твій супротив, куди поділось слово, дане тобою святій пам’яті, і прикладу, як потрібно прожити сімейне життя, яке прожили твій тато з мамою?… свідком, якого не один ти. «А кому потрібен твій супротив? І це ще нічого не ознаначає, що поруч тебе красива, природна і чесна, без комплексів молода дівчина - і не обов’язково секс… Ти знаєш де вам буде зручно, тихо, і пристойно - на природі.
Розвернулися. Убік Оболоні автомобільний рух майже відсутній… Ти їй коротенько про Десну, про чисте повітря, про свій сад, і про Семена і кота Петю… Вона про басейн… про ті, далекі, зниклі щасливі дні…
- Коль, у мене єдине прохання: пригощаю я, - тиць - пердиць, цього не вистачало, - подумав я, і прикинув, скільки приблизно на сьогодні награчував. Заначка дома, у місцевих магазинах ти рідко купуєш щось. Там не тільки захмарні ціни, продавщиці мило посміхаючись, наловчились дурити. Особливо при розрахунку. Кілька разів ловив. «- О, не правильно посчитала, буває…» - завчена фраза.
- Зранку сьогодні отримала трохи… Модний журнал… я все-таки якась там фотомодель, чи шо? Скажи, а я гарна?..
«Ашан» на Петрівці приємно здивував. Субота - покупців жменька. Видно дачні два дні краще обслуговувати з п’ятниці. І щоб було все по-чесному, вирішили розбігтись… Кожен на свій вибір купує те, що він вважає за потрібне і зустрічаємось на виході. Чим далі - все цікавіше…
- Скажи, а ми не зустрічалися раніше?
- Так, годину тому…
- І яке відчуття?
- Точнісінько як у тебе… Ти нині скажеш, що ми наче сто років знайомі. Марин, а навіщо колготи влітку? Ти загоріла, виглядає… виглядаєш…- забелькотів що попало…
Марина вже вдруге ліву ногу ставить на сидіння, обіймає руками коліно, спідничка сповзає. Ти вдаєш, що тебе це не стосується…
- В тебе якась мова… де ти раніше жив? - і знову мова…
- Родився біля Шепетівки. Там і школа… а після Миколаїв, Кишинів, Казахстан, Тернопіль, Хмельницький, Хабаровськ, Житомир, Київ…
- Ого!.. А де найкраще?
- Цікаво скрізь, все залежить від того, у який спосіб тебе туди прибило і з якого берега… Мабуть Тернопіль. Хоча…
Їдемо. І щоб не випендруватись, ініціативою поступаюсь Марині. Нехай виговориться. Поїздка до подруги ще не вивітрилася. Попереду КП, один інспектор ДАІ… зупинить? Ні, передумав… повернули на Вишгород… Київська море… Вигляд з мосту фантастичний… Знову КП. Пронесло.
- Яка краса! Ніразу тут не була! Далеко ще?
- Кілька кілометрів… Марін, оскільки ти довірилась, і ми їдемо туди, де мені затишно і спокійно, я бажав би щоб і ти відчула теж саме, домовились? Ти перша, хто переступить мій поріг у такій ролі. Ти не проти, якщо ми на кілька хвилин забіжимо до мене, я передзвоню товаришу, ми домовлялися, і разом рванемо на рибалку? І пересядимо на вєздєход…
Рибалка була запланована проти неділі ще з вівторка.
- Рибалка?.. Справжній вєздєход?..
- Майже.
Біля воріт вже чекав Серьожка. Онук баби Галки. Наші нові знайомі, відколи ми переїхали з Києва. Вже кілька років хлопчина приходить, допомагає. Прибився до нашого двору, бідно живуть… без батька. Мати на стакані… баба здає потроху… та й і мені інколи потрібен бодай хто. Він головний рибак. - Дядь Коль,телефон не працює. Щоб ви не переживали, що підведу, рішив зачекати тута. Сергій в міру вихований. До людей старших за себе на десять років - завжди на «ви», - В мене все готове.
- А чого в двір не зайшов, ти ж в курсі як?.. Автоматика відкриває ворота. Семен напоготові. Чекає. Не може всидіти, починає танцювати.
- Так Семен не пускає, гарчить, - Семен - підбуль. Охоронець. Правда нема чого охороняти і від кого. Все під замком, і з вулиці не заглянеш, і не перестрибнеш… добротна огорожа. І сусіди з усіх сторін.
Жигуль заняв місце за старою хатою, день народження якої 1937рік
- Ого, який вєздє…оцей? - Марина підходить до Газ-66. Він для майбутньої роботи. Найкращий варіант взимку по озерам шукати очерет… Можна і кіньми, але пізно. А років десять тому…
- Ого- ого! - передразнюю Марину і пропоную пройтись в гараж. У ньому позашляховик. І як справжній хвалько:- Поїдемо на ньому.
- Та ти куркуль?
- Ні, залишки з того життя…
Швиденько перегрузили ашановські пакунки у повнопривідну емелку. Жаль на рибалку джип тягти, але тільки ним. Провірено. Даю Марині на вибір одежу, взуття. Вона просить хвилин п’ятнадцать… Добре, що не соромно зайти в будинок… усі зручності є. Чистенько, порядок. Ми з Сергієм всілись під грушою. Чекаємо. Серьожка питає:
- І хто така? - Серьожка знаток, в нього на бойовому рахунку вже двоє дівчат…
- Не повіриш, півтори години тому познайомились.
- Дядь Коль, ну Ви даєте… - що він мав на увазі, коли вимовляв оте: «даєте»? мабуть хотів сказати - маладєц? Сергій вхожий до нашого двору, він знає дружину, дітей. Не чекав від мене такого. Не чекав. Ну що ж, а я такий…
-Товариші бракон’єри, я готова по рибу… - джип заряжений амуніцією… Семен на задніх сидіннях від радощів розпластався… невдоволено гарчить на Серьожку. Марина поруч, вперьод! Заїхали до Сергія по сітку… Він ловить рибу тільки шторхачкою, інакше для місцевих то не рибалка. У них рибалка на - резинку, «пауком», сіткою на всплав, ну а відморозкам із чорним сумлінням - електровудка.Так що, шторхачка - самий раз. Щось до хати, щось перепродати дачникам, яких навколо села - десятки тисяч… Рухаємось вздовж Десни в сторону Вишгорода, подалі від села, у верболіз, де кожен метр берега як свій… клює і ловиться при будь-якій погоді. Ось і наше прикормлене місце, і курінь між двома старими вербами… Десь там, низом по течії, Десна у вічному поцілунку з Дніпром…
(Далі буде )
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію