ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Глаз
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Глаз
- За ним нужен глаз да глаз – говорят о непоседе люди из числа воспитывающих, надзирающих, ухаживающих…
- У семи нянек дитя без глазу – высказываются любители жизненных умозаключений, знающие обстоятельства ещё до того, как они случаются…
- В своём глазу бревна не видит – замечают не приемлющие замечаний со стороны, остро реагирующие на критику в свой адрес…
- Как дам тебе в глаз! – это уже эмоции людей, побуждённых на хулиганство, без культурной усталости в глазах…
Целый роман можно написать о глазах и их значимости в нашей жизни. Но… есть ещё один фактор, довлеющий над всем и обобщающий любой опыт, как отнюдь не случайную закономерность…
Сверху, сбоку, снизу и даже изнутри невозмутимо наблюдает за всем, что происходит, всевидящее око бытия, или просто Глаз. Его нельзя видеть обычными глазами и нельзя потрогать пытливыми руками, но он есть. Некоторые умудряются не верить в него и под покровом воинствующего нигилизма делают свои чёрные дела и другие человеческие непристойности. Большинство верит, но как бы ни до конца: Я знаю, что ты, Глаз, видишь меня насквозь, словно рентген-аппарат в местечковой больнице. Но я же поклоняюсь тебе, я иду в твои храмы, несу туда деньги и просьбы, ставлю свечи, я каюсь, в конце концов. Так что не смотри на меня так пронизывающе, как на того, который всего этого не делает. Я свой…
Огромная бестелесная оболочка Глаза, наполненная мерцающим светом внутренней силы, занимает всё небо, не затмевая при этом ни звёзд, ни космическую пыль воспоминаний о былом….
Глаз нахмурится – на небо соберутся тучи, умеренный ветерок станет злым ураганом…
Глаз смахнёт слезу – на землю прольются ливневые дожди с последствиями, если не всемирного, то локального потопа…
Глаз улыбнётся – пригреет солнышко измученную землю и люди, яко кроты, вылезут из квартирных нор подставлять под лучезарное тепло свои грешные тела и праведные мысли или наоборот…
Всё Глазу под силу. И если что-то сотворённое им не вписывается в человеческую логику гармонии, то это не вина Глаза, а тех, которые в своих логических построениях упускают какие-то несущественные, на их взгляд, детали по причине своих ограниченных возможностей видеть категориями и масштабами Глаза…
- Печально я гляжу на наше поколенье – только подумает Глаз и доселе долго и неподвижно сидящий человек с гусиным пером за столом вдруг встрепенется и начнёт что-то строчить на листе бумаги, успевая только макать перо в чернильницу да стряхивать пот с чела…
- Пусть не найдёт! – решит Глаз и жена слесаря-водопроводчика дяди Васи, поднаторевшая за годы совместной жизни отыскивать заначки мужа в самых затаённых местах, не увидит последнюю, лежащую по причине хмельной Васиной забывчивости на самом видном месте. У водопроводчика и его друзей конец рабочего дня ознаменуется закономерным обменом заначки на продукцию ликероводочного магазина и его не далеко-идущими последствиями…
- Давай, езжай! – скомандует Глаз и некто, досель неизвестный, совершает облётный виток вокруг земного шара, и, благополучно приземлившись, становится новостью №1 во всём мире…
А Глаз, как всегда, остаётся в тени…
Глаз видит, знает и может. Это основное, что нам о нём надо знать. И верить. Иначе нет смысла во всех этих мириадах пространств и материй, в этой оси времени, убегающей в бесконечность от сиюминутной точки нахождения, ни в этих и подобных им размышлениях…
18.03.2017
- У семи нянек дитя без глазу – высказываются любители жизненных умозаключений, знающие обстоятельства ещё до того, как они случаются…
- В своём глазу бревна не видит – замечают не приемлющие замечаний со стороны, остро реагирующие на критику в свой адрес…
- Как дам тебе в глаз! – это уже эмоции людей, побуждённых на хулиганство, без культурной усталости в глазах…
Целый роман можно написать о глазах и их значимости в нашей жизни. Но… есть ещё один фактор, довлеющий над всем и обобщающий любой опыт, как отнюдь не случайную закономерность…
Сверху, сбоку, снизу и даже изнутри невозмутимо наблюдает за всем, что происходит, всевидящее око бытия, или просто Глаз. Его нельзя видеть обычными глазами и нельзя потрогать пытливыми руками, но он есть. Некоторые умудряются не верить в него и под покровом воинствующего нигилизма делают свои чёрные дела и другие человеческие непристойности. Большинство верит, но как бы ни до конца: Я знаю, что ты, Глаз, видишь меня насквозь, словно рентген-аппарат в местечковой больнице. Но я же поклоняюсь тебе, я иду в твои храмы, несу туда деньги и просьбы, ставлю свечи, я каюсь, в конце концов. Так что не смотри на меня так пронизывающе, как на того, который всего этого не делает. Я свой…
Огромная бестелесная оболочка Глаза, наполненная мерцающим светом внутренней силы, занимает всё небо, не затмевая при этом ни звёзд, ни космическую пыль воспоминаний о былом….
Глаз нахмурится – на небо соберутся тучи, умеренный ветерок станет злым ураганом…
Глаз смахнёт слезу – на землю прольются ливневые дожди с последствиями, если не всемирного, то локального потопа…
Глаз улыбнётся – пригреет солнышко измученную землю и люди, яко кроты, вылезут из квартирных нор подставлять под лучезарное тепло свои грешные тела и праведные мысли или наоборот…
Всё Глазу под силу. И если что-то сотворённое им не вписывается в человеческую логику гармонии, то это не вина Глаза, а тех, которые в своих логических построениях упускают какие-то несущественные, на их взгляд, детали по причине своих ограниченных возможностей видеть категориями и масштабами Глаза…
- Печально я гляжу на наше поколенье – только подумает Глаз и доселе долго и неподвижно сидящий человек с гусиным пером за столом вдруг встрепенется и начнёт что-то строчить на листе бумаги, успевая только макать перо в чернильницу да стряхивать пот с чела…
- Пусть не найдёт! – решит Глаз и жена слесаря-водопроводчика дяди Васи, поднаторевшая за годы совместной жизни отыскивать заначки мужа в самых затаённых местах, не увидит последнюю, лежащую по причине хмельной Васиной забывчивости на самом видном месте. У водопроводчика и его друзей конец рабочего дня ознаменуется закономерным обменом заначки на продукцию ликероводочного магазина и его не далеко-идущими последствиями…
- Давай, езжай! – скомандует Глаз и некто, досель неизвестный, совершает облётный виток вокруг земного шара, и, благополучно приземлившись, становится новостью №1 во всём мире…
А Глаз, как всегда, остаётся в тени…
Глаз видит, знает и может. Это основное, что нам о нём надо знать. И верить. Иначе нет смысла во всех этих мириадах пространств и материй, в этой оси времени, убегающей в бесконечность от сиюминутной точки нахождения, ни в этих и подобных им размышлениях…
18.03.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію