ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2020.01.19 16:33
Процеси хаосу – дорога у нікуди,
якщо це засоби досягнення мети.
Але ідуть по ній наївні люди –
природа сущого боїться пустоти.

Цивілізація являється пустою
породою землі. Це той же діатез
на мапі океанів, суші і небес,

Олена Музичук
2020.01.19 16:23
Ай! Моє брязкальце
троїсто лунає,
як циганська пісня
мре і серце крає!
Мре і серце крає
на циганській мові.
Кінець пісні, танку, горю
і моїй любові.

Ігор Федів
2020.01.19 12:35
Балакаємо нині про… Турботу,
Якою доля душу обсідає,
Затягує журою у болото…
Немає слів?.. І тема не чіпає?
Поговорімо брате за … Роботу,
Яка не дуже грошей добавляє.
Чекаємо омріяну суботу…
Що і ця тема душу оминає?

Олександр Сушко
2020.01.19 11:27
Порохоботи" чи "ЗЕбіли"?
Біде чи золотий клозет?
Поспільство глупство навпіл ділить,
А я ізнов - ні те, ні се.

Владар наобіцяв пасатів,
Епохи бідності кінець.
Не вірю гномикам пейсатим,

Козак Дума
2020.01.19 09:57
Пролунав останній дзвоник
і настало літо.
У село до баби з дідом
завтра я поїду!

Там червоні помідори,
гарбузи пузаті,
кавунів розлогі гори,

Тетяна Левицька
2020.01.19 08:02
Нащо, Чайко, втрачаєш волосся,
мов останню надію на завтра.
Скільки спити тобі довелося
трунку відчаю, пір'я не варта.

Доля терен, жаливу стелила,
самий рідний топив у  багнюці,
упивались голками чорнила

Микола Соболь
2020.01.19 06:03
Раніше у небо дивився і мріяв про зорі
Думками радів, що людина сягла висоти,
Й лежав на землі у розбитім війною соборі,
У нім і ховався від мряки життя і сльоти.

Роки пролетіли на крилах швидкого Ікару.
Собор відновили, віряни до храму пішли.
Міл

Мессір Лукас
2020.01.18 23:51
Ми сиділи на травичці.
Грали скрипочки й челести.
Я розписував про звички.
Про кохання п’яно-престо.

Ти всміхалася, чи навіть
Реготалася потрхи,
Я вірші читав напам’ять,

Сергій Губерначук
2020.01.18 18:56
Хвилями котиться,
множиться й божиться
щастя народу мого!
і невідомо, якого свого
я відчуваю щастя!
Лину вітрами-просторами
за долинами, горами!
У ліс залітаю,

Оксана Логоша
2020.01.18 18:16
Штормило море.
Навісні вітри
вітрила рвали,рвали чайкам крила,
Кололи скелі на самотні брили.
І був у захваті від отакої гри
Нащадок Тора.
Штормило море.
Мітини рубці-

Тетяна Роса
2020.01.18 16:11
Вітаю вас, Лікарю… О, який ви сьогодні зосереджений… Наче я гордіїв вузол і вам треба вирішити, розплутувати чи розрубати… Лікарю, а ви знаєте, що ви – павук? Па-а-ву-у-у-к… Павучок…. Павучище! Ні-ні, не ображайтесь, бо я теж павук… а-а-а… ні-і-і, я павуч

Козак Дума
2020.01.18 15:46
Мана зелена завела в оману
усіх, сама відправившись в Оман...
Прем’єр же повідомив щодо стану, –
У преЗЕдента в голові туман!

Ігор Деркач
2020.01.18 14:01
Що є, то є... і любі вороги,
і фурії із манією зграї –
винищувати зайве до ноги
у лицедійній халабуді скраю.

І їм найбільше додає снаги,
коли спочатку ніби помічають
та іноді до серця притуляють,

Микола Соболь
2020.01.18 06:10
Війною засмальцьована душа,
Чи відчуваєш насолоду миру?
Написано: "не сотвори кумира"...
Вона ж у пекло бою вируша.

Бо їй болить зруйнований Донбас,
Тортури побратимів у полоні
І сльози матерів гірко-солоні

Уляна Світанко
2020.01.17 21:44
Пробачити здатен лиш той, хто страждав,
Нікому про це не зізнавшись,
Миритися вкотре не бачу підстав,
Я думаю так, хтось інакше.

Уміння прощати - справжнісінький труд:
Забути слова та образи,
А нерви киплять, накопичую бруд

Мессір Лукас
2020.01.17 20:51
Зелена муха – муха гнойова
Між вікон сонно крильцями тріпоче.
Вона жива, о так, іще жива!
На неї хижий кіт націлив очі.

На ложці цукор повагом горить,
Стікає карамеллю до полину,
Я випив три, а може, тридцять три,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Серго Сокольник / Критика | Аналітика

 Рецензія на одну з моїх книг
Рецензія на одну з моїх "ранніх" книг "Одвічність... бажання" (2014р.)

У театрі Слова

Дуже радію кожній світлій, розумній публікації його творів, які Сергій Сокольник розміщує в соціальних мережах. Саме там ознайомився з його поетичними набутками, які бувалий літератор виставляв на оглядини своїм читачам.
Однак, мова усе ж піде про книгу автора під назвою «Одвічність… бажання», яку той видав 2014 року, і де «поселив» під одним «дахом» декілька десятків різноманітних за жанрами творів, розділивши, наприклад, поезію на поеми, інтимну (любовну) лірику, а також на філософську, громадянську лірику, байки, притчі та пісні. Є в цій книзі й декілька творів «малої» прози.
У всьому цьому «арсеналі» впадає в око розмаїття творчого доробку на теми рідного краю, нашої батьківщини, її історії та природи. Виокремлю лише декілька з них:

Куди твій шлях лежить, країно
Величних предків, давніх Вір?
Куди високий погляд лине
З полів, степів, з Карпатських гір?

Куди прямуєш ти, небого,
Нерідко зраджена дітьми?
У забуття? До перемоги?
У спокій ситої пітьми?
……………………….
Куди ж ти линеш? Відкривай
Путі відвернення руїни,
Шляхи до щастя прокладай!
Бо щастя є. Ми ним не ситі.

Жага прадавня в нас живе.
І доля наша в оксамиті
Небесних таїн не спливе.
І буде мир. І буде свято.
І ще притисне до грудей
Нас Україна – рідна Мати.
Прямуй. Ми – вірим. Ми – ідем.
(Із вірша «Дума про Україну»)

Тут вистачає всього – і відчаю, і болю, і віри. Щоб зрозуміти глибину думки автора, його чуттєві переживання за долю держави, її майбутнє, ознайомимося з іще декількома рядками із вірша під назвою «Люби Україну»:

Люби Україну.
Люби не за сало,
Чи те, що в садочках співа соловей.
Твори Україну,
Щоб вільною стала.
За неї ще будуть жорстокі бої.
Люби Україну,
Люби, як коханку,
Не будеш кохати – покине, піде.
Люби її, милу,
Від ранку до ранку,
Нехай вона прихисток в тобі знайде.
Люби Україну!
…………………
Як бачимо, структура речень у Сергія Сокольника проста, але не завжди спрощена: в них усе зрозуміло навіть без словесної пишності, зате проглядається щира турбота про найголовніше; його слово справжнє, нефальшиве. Апелюючи до душі читача, він по-батьківськи дбайливо готує його думку про образ України-Матері, в якій би завжди знаходилося місце для моральних чеснот, а також чистого духовного світу.
Зібрані в книзі – і не тільки в ній! – вірші, відображають глибокі почуття, духовні та філософські пошуки, які переживає українське суспільство.
Сокольник не ховається за словами – й не прагне цього робити! – коли йдеться про принципи власної поетики. У його поезії простежуються концептуальні підходи, які суголосні відтворенню його внутрішнього світу; у ній осмислюється любов, родине щастя, самотність, розпач, шляхетність, пошуки сенсу життя та інші вічні проблеми, які завжди хвилюватимуть людину.

От взяти хоча б його вірш «Клінічна смерть. Одкровення», в якому цілий світ тривоги і болю:

Шприц. Лампи світ. Укол новокаїну…
Масаж сердечний… Нитевидний пульс…
У вухах дзвін. Сьогодні не загину.
Не дочекаєтесь. Сьогодні не загнусь.
Не дочекаєтесь. Я дещо бачив. Бачив
Тріпотних крил засмучений політ,
Немов судомини і дрож сердець тремтячих.
Останній плач, що линув їм услід
Я відчував. Та нецікаво навіть
Це дійство. І могутній линув Глас:
– Нема кінця! І от моя уява
Вернулась в світ, щоб заспокоїть вас –
Кінця нема. Кінець – всьому початок.
Із джерела нап’єшся ти води
За разом раз. Ти питимеш багато,
Хоч і не зможеш бути там завжди.
Шприц. Лампи світ. Укол новокаїну…
Масаж сердечний… Нитевидний пульс…
І одкровення в серце б’є невпинно…
Я повернувся. Знову повернувсь.

Його слова звучать своєрідно, глибинно, чутливо і, як у наведеному вірші, навіть жахно.
Може тому, що особливість його творів полягає в майстерно збудованих діалогах та сюжетах. Ця простота і зосереджує увагу читача, і спонукає до мислення. Для контрасту наведу російськомовний вірш «Котенок», тема і зміст якого – для чутливого серця:

Не могу позабыть,
Хоть и время прошло.
Как сердечная боль…
Как порез остро-тонкий.
Как тогда не успел
У взбесившейся-злой,
Озверелой собаки,
Отобрать я котенка…
Я спасти не успел,
Он глядел на меня,
Не мигая глазами…
И, казалось, я с ним,
Вместе с ним умирал…
Это детство мое
Истекало слезами…
Не могу позабыть,
Как с укором глядел
Он тогда на меня,
Тихо с миром прощаясь…
Словно что-то сказать
Мне тогда он хотел,
Нечто мне передав,
В детский Рай улетая…
Я не смог… Не успел…
Отчего не успел?
Это совесть во мне,
Словно рана, зияет.
Это – точка. Пробел.
Мой котенок во мне
На руках умирает…

Любислов і віршотворець Сергій Сокольник має свою яскраву поетичну інтенцію, яка проявляється в конкретному прагненні впливу на свого читача за допомогою змісту самого слова, його семантики, пов’язаної зі значенням слів і складових частин речення, де чи не кожне слово має своє значеннєве поле й чуттєве забарвлення.
В окремих його творах перше-ліпше пояснення образу випливає із дії, де означені час, місце і тривимірна протяжність над землею. Така «просторінь» особливо проявляється в його поемах, котрі мають спокійне й розважливе забарвлення:

Прадавнє піски замітають пустелі…
Ми мудрість розкопуєм серед пісків,
І радо пізнаєм журливі й веселі
Прадавнього сходу надбання віків.
(Із поеми «Дівчина і юнак»)

Або ось декілька рядків із вірша-поеми «Сирени», який має дещо інше смислове спрямування:
Юначе, коли ти пливеш до мети
І бурі свист чуєш у вухах –
Руками ти вуха міцніш заклади –
І пісні Сирени не слухай!

Ти їх омини. Обминувши – пробач.
Прямуй собі далі у море.
То помста Сирен. То їх гнів. То їх плач.
Дівчаток, що звідали горе…

Загалом як жанр, що розвивається на межі епосу, лірики й драми, синтезуючи в собі їх характерні засоби та прийоми, поема для Сергія Сокольника залишається чи не найпродуктивнішим жанром.
Очевидно, що автор полюбляє його за багатство на художні засоби (епітети, метафори, порівняння тощо), а ще за можливість віршованою формою передавати яскраві події і непересічні характери. Може, тому й написав їх зо два десятки.
Однак при цьому йому вдається зберігати власний голос, власну інтонацію, в яких вмонтовані впізнаваність і ерудованість.
Утім, це стосується й ліричних творів, де автору почасти й не без успіху вдається розкладати слова в солов’їні гнізда, де вже з часом вигулькують свіжі голоси очікуваних словоспівів.
Його ліричний голос можна передати хоча б такими рядками із вірша «Не благай про кохання, не треба»:

Покотилося сонце по небу
В неозорій ясній вишині…
Не благай про кохання, не треба.
Не потрібно вже цього мені.
Он на сонце насунули хмари…
У гаю не щебечуть пташки…
Розчинилось кохання, мов мара.
Відійшло. Хай лікують роки
Нашу біль. І сльозинки солоні,
Світло-чисті, мов пам’яті щем,
Покотились дощем у долоні…
Повновісним осіннім дощем….
Як було сказано, ліричних творів у Сергія Сокольника багато. Лише в уже згаданій книзі їх майже дві сотні. Талановитий та ерудований лірик зодягнув у святкові шати чимало з написаного. Він уміло творить хвалу життю, тішиться з його дарів та оспівує сонцесяйні дива природи, її світло і силу. До того ж, його ліричний голос завжди свіжий та оригінальний, чим і привертає увагу читача.
Ці ж слова стосуються й текстів пісень автора, які, щоправда, мають забарвлення смутку і печалі. Це визначення має місце навіть у назвах твору: «Козацьке прощання з дівчиною», «Зимние СМСки», «Ночь любви перед войной», «Тривожне» та пісня-присвята синам України «Чорна піхота». Ось декілька рядків із вірша «Козацьке прощання»:

Моя ти люба зіронько,
Побудь іще зі мною.
Як боляче, невесело
Розстатися з тобою.
Моя солодка ягідко,
До серця прихилися.
Неначе теплим сонечком,
Любове, освітися…

На завершення хоча б в декількох словах слід зупинится й на прозі автора, яка представлена в книзі чотирма оповіданнями: «Випадок на полюванні», «Томка», «Відьма» та «Зеленые глаза». Практично всі сюжети взяті із оточуючого нас життя, а тому мають мотиви, що виросли із неминущих смислів та гасел, ніжного доторку сонячного проміння, багатоликості людей і природи та багато чого іншого, що виблискує, злітає, співає й єднає усіх читачів на нашій грішній і благословенній землі. Все – як «у театрі» його Величності Слова.

Федір Чужа, член ради Спілки літераторів «Славутич» м. Кременчука

25.03.2017 р.

























Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-04-03 01:03:37
Переглядів сторінки твору 501
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.01.17 11:34
Автор у цю хвилину відсутній