ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
З фронту
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З фронту
- Мамо, мамо! Наш Микола вулицею йде! Тату, Микола з фронту вернувсі! - Стефка кричала на ціле подвір’я аж було чути по всіх сусідах.
Пес загавкав, замахав хвостом, а потім аж підспівував. Кури закудкудакали, а когут так голосно запіяв, ніби і він знав про те, що Микола з війни прийшов!
Микола ступив на поріг стомленим. Обнімав рідних йому людей. Мама впала йому на груди і плакала від радості. Радість розпирала їй груди, якими вона викормила-випестила аж сімох дітей. Посеред хати стояли усі і не вірили, що Бог послав їм таку радість – повернув Миколу живим-здоровим! Прибігла сестра Ольга:
- Микольцю наш рідний! Йой як ми тебе чекали-виглядали! Як добре, що ти живий-здоровий! Мама всі очі виплакала і видивилась! Та треба якось Касі передати, що ти вже є. Бо як йно приходить додому, то за тебе питає. Наша Касі має мале, ще з не видів!
Зготували обід і сіли до столу. Мама з татом не могли на сина надивитись. І все йому накладали на тарілку більше страви, бо став високим та худим…
Микола понад усе любив поле! Робота в полі приносила йому неабияке задоволення. Ще малим і бульбу садив, і буряки копав, і жито жав…Поле було йому рідним. А ще у полі можна було високо задирати голову і дивитись в небо! В небо – до самого Бога! І здавалось йому тоді, що ото блакитне небо та золоте поле і є раєм! І треба то небо і поле берегти, шанувати, бо Бог посилає людям таку красу…А не вміє людина того цінити. Не хоче. І нащо ж та війна? Чи не можуть ті люди в мирі жити? Чи не можуть поле обробляти, дітей ростити?
- Мамо, а підемо після обіду в поле! Підемо всі! Як я сумував за нашим полем. Воно мені снилося там…Снилося таким живим і гарним, то зеленим, то жовтим, а інколи чорним – зораним!
- Підемо, синку! Діти, збирайтесь усі в поле!
Сім’я ішла польовими стежками і милувалась полем. Зелене жито хвилювалось не менше за усю родину. Микола гладив його руками. Вдихав запах рідної йому землі…
- Мамо, тату! Подивіться, наш Славко йде! – кричала Стефка вже тепер на ціле поле.
Другий син вернувся з фронту і йшов полем до них. Два сини – в один день прийшли додому! Поле захвилювалось ще більше! Мама зводила руки до неба! Господи милосердний, чи буває ще більше щастя у житті?
Пес загавкав, замахав хвостом, а потім аж підспівував. Кури закудкудакали, а когут так голосно запіяв, ніби і він знав про те, що Микола з війни прийшов!
Микола ступив на поріг стомленим. Обнімав рідних йому людей. Мама впала йому на груди і плакала від радості. Радість розпирала їй груди, якими вона викормила-випестила аж сімох дітей. Посеред хати стояли усі і не вірили, що Бог послав їм таку радість – повернув Миколу живим-здоровим! Прибігла сестра Ольга:
- Микольцю наш рідний! Йой як ми тебе чекали-виглядали! Як добре, що ти живий-здоровий! Мама всі очі виплакала і видивилась! Та треба якось Касі передати, що ти вже є. Бо як йно приходить додому, то за тебе питає. Наша Касі має мале, ще з не видів!
Зготували обід і сіли до столу. Мама з татом не могли на сина надивитись. І все йому накладали на тарілку більше страви, бо став високим та худим…
Микола понад усе любив поле! Робота в полі приносила йому неабияке задоволення. Ще малим і бульбу садив, і буряки копав, і жито жав…Поле було йому рідним. А ще у полі можна було високо задирати голову і дивитись в небо! В небо – до самого Бога! І здавалось йому тоді, що ото блакитне небо та золоте поле і є раєм! І треба то небо і поле берегти, шанувати, бо Бог посилає людям таку красу…А не вміє людина того цінити. Не хоче. І нащо ж та війна? Чи не можуть ті люди в мирі жити? Чи не можуть поле обробляти, дітей ростити?
- Мамо, а підемо після обіду в поле! Підемо всі! Як я сумував за нашим полем. Воно мені снилося там…Снилося таким живим і гарним, то зеленим, то жовтим, а інколи чорним – зораним!
- Підемо, синку! Діти, збирайтесь усі в поле!
Сім’я ішла польовими стежками і милувалась полем. Зелене жито хвилювалось не менше за усю родину. Микола гладив його руками. Вдихав запах рідної йому землі…
- Мамо, тату! Подивіться, наш Славко йде! – кричала Стефка вже тепер на ціле поле.
Другий син вернувся з фронту і йшов полем до них. Два сини – в один день прийшли додому! Поле захвилювалось ще більше! Мама зводила руки до неба! Господи милосердний, чи буває ще більше щастя у житті?
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію