Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
«Пори року» Любові Бенедишин
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Пори року» Любові Бенедишин
(Збірка поезій «Літа проминальна літургія».
«Плай» Львів 2017. – 120 с.)
Чарівний світ мистецтва не обійшов увагою проминальний цикл природи «Пори року», що входять ними то без попередження, а то й завчасно у світ душі: весняні мотиви Антоніо Вівальді і осінні Астора П’яццоли, ораторія Йозефа Гайдна і фортепіанні картини Петра Чайковського, балет Олександра Глазунова і поезія Івана Буніна – сповнені шедевральністю і вдумливістю, дають змогу людині відчути глибоку пластику природних ліній, пережити хвилини радості наодинці з тайною буття. Коли я розкрив цьогорічну книжку поезій сокальської поетки Любові Бенедишин «Літа проминальна літургія», мені стало зрозуміло, що вона перегукується з моєю минулорічною збіркою «Почерк часу», оскільки структурно складається з чотирьох циклів, які відповідають порам року «Феєрія весни», «Елегія літа», «У самотність осені» та «По той бік зими». Мої ж пори року містять цикли «Зимове рондо», «Вальси весни», «Еклоги літа» та «Ноктюрни осені». Проте мова не про збіги чи паралелі в назвах циклів, а про сприйняття природи, в яке мені захотілося поринути, почувши голос Любові Бенедишин на її травневому літературному вечорі в Будинку вчителя у Львові. До того ж вона майже моя ровесниця.
Збірка авторки насправді несе інтонацію віршовано-сповідальних життєвих мотивів на фоні пейзажних замальовок і тем, які щедро налиті соком добірної силабо-тонічної поезії. Не знаю, чи натхненні вірші народжуються в муках, як весна, на думку поетки, але це спостереження довірене нею правоті природного голосу весни як явища. Тож прислухатися до голосу природи авторка воліє зробити мистецьким кредо збірки. Очевидно, що пережиті людиною почуття оживатимуть у строфах, присвячених самій природі, коли з нею тет-а-тет можна вести бесіду:
А лютий ще затримався на трішки,
Аби не розминутися з весною.
Вона вже поруч, зовсім-зовсім близько,
Легка на руку і легка ходою.
Ступає, наче гордовита леді,
Не дивлячись на тванисті дороги.
І лютий хутро білого ведмедя
Закохано їй кидає під ноги.(с. 13).
Природі так само дозволено входити у святая святих людських почуттів, натрапляти на їхні таємничі три крапки:
Я знов тебе зустріла випадково…
Упав на тротуар проміння сніп.
І дощик, що почався був раптово,
На сонце задивився – і осліп.
І райдуга. І вулиця. І місто.
І мить. І туга в поглядах німа…
В тісному світі нам уже не тісно.
У нас нічого спільного нема. (с. 24).
Проте поетці затишніше переживати драму почуттів у полоні лісового осоння або в садку поміж кущами смородини, порічок…:
Лісу сни високочолі
поміж кронами пливуть…
Маслюки
біленькі льолі
поскидали утраву –
чепурненькі, на галяву
збіглись до старого пня.
Соловей співає славу
повноті нового дня.
Липи плескають в долоні,
а дуби, статечно: ш-шааа…
Сонце снам цілує скроні.
Лісу світиться душа…
(«Ранок у лісі», с. 34).
Тут вона підвладна алітераціям, асонансам, метафориці та звуковій палітрі, може помилуватись красою рідного слова:
Серпень у серденько глипне.
Рій-гіркоту розтривожить…
Липа, похресниця липня.
Цвіт роздала перехожим.
Перса серпанком прикрила:
– Солодко… Дякую, доле…
… Од золотавого пилу
Липа обтрушує поли.
(«Липа», с. 38).
Або ж у двох наступних віршах:
Отавно …
Октавно…
Ох, славно!
Осанно…
Органно…
О! («Акорди серпня», с. 44).
Блакить
пориває
ялину:
я лину…
я лину…
я лину… (с. 48).
Окрема пошана віддана деревам. У збірці це береза, липа, дуб, ялина, осика, берест, горобина, тополя, верба, яблуня, горіх, клен…, та й деревна тематика представлена в окремих поезіях збірки «Дерева» тощо. Вони щедро світяться край дороги, переливаються барвами, створюючи неймовірні асоціації і правдивою поезією оживає свідок-час:
– Здорові будьте берести, ялини.
Сумна осико, і тобі – чолом!
… Дуб наступив на ниточку стежини, –
ген за рікою – вузликом – село.
(«Відлуння лісу», с. 65).
Гуляє осінь золоте весілля,
Помпезне дійство тишею вража.
Зітхає сонно нива-породілля,
Довіривши господарю врожай.
Злітає листя мовчазних овацій
На паморозі першої фату.
І свідок-час по неба синій таці
Обручку катуляє золоту. («Золоте весілля», с. 64).
Природа стає альтер Еґо поетки, супроводжує її почуття, антропоморфно перевтілюється в ритми сьогодення урбаністики. Однак міста насправді не чути, лиш лунають близькі серцю слова:
Контрасту легітне контральто…
Відлуння нотки золоті…
І шпацирує по асфальту
Зима в осінньому пальті. (с. 111).
Ось така вона пережита приминальність. Чекатимеш її приходу як літургійного дійства у вірі.
Богдан ЗАВІДНЯК
«Плай» Львів 2017. – 120 с.)
Чарівний світ мистецтва не обійшов увагою проминальний цикл природи «Пори року», що входять ними то без попередження, а то й завчасно у світ душі: весняні мотиви Антоніо Вівальді і осінні Астора П’яццоли, ораторія Йозефа Гайдна і фортепіанні картини Петра Чайковського, балет Олександра Глазунова і поезія Івана Буніна – сповнені шедевральністю і вдумливістю, дають змогу людині відчути глибоку пластику природних ліній, пережити хвилини радості наодинці з тайною буття. Коли я розкрив цьогорічну книжку поезій сокальської поетки Любові Бенедишин «Літа проминальна літургія», мені стало зрозуміло, що вона перегукується з моєю минулорічною збіркою «Почерк часу», оскільки структурно складається з чотирьох циклів, які відповідають порам року «Феєрія весни», «Елегія літа», «У самотність осені» та «По той бік зими». Мої ж пори року містять цикли «Зимове рондо», «Вальси весни», «Еклоги літа» та «Ноктюрни осені». Проте мова не про збіги чи паралелі в назвах циклів, а про сприйняття природи, в яке мені захотілося поринути, почувши голос Любові Бенедишин на її травневому літературному вечорі в Будинку вчителя у Львові. До того ж вона майже моя ровесниця.
Збірка авторки насправді несе інтонацію віршовано-сповідальних життєвих мотивів на фоні пейзажних замальовок і тем, які щедро налиті соком добірної силабо-тонічної поезії. Не знаю, чи натхненні вірші народжуються в муках, як весна, на думку поетки, але це спостереження довірене нею правоті природного голосу весни як явища. Тож прислухатися до голосу природи авторка воліє зробити мистецьким кредо збірки. Очевидно, що пережиті людиною почуття оживатимуть у строфах, присвячених самій природі, коли з нею тет-а-тет можна вести бесіду:
А лютий ще затримався на трішки,
Аби не розминутися з весною.
Вона вже поруч, зовсім-зовсім близько,
Легка на руку і легка ходою.
Ступає, наче гордовита леді,
Не дивлячись на тванисті дороги.
І лютий хутро білого ведмедя
Закохано їй кидає під ноги.(с. 13).
Природі так само дозволено входити у святая святих людських почуттів, натрапляти на їхні таємничі три крапки:
Я знов тебе зустріла випадково…
Упав на тротуар проміння сніп.
І дощик, що почався був раптово,
На сонце задивився – і осліп.
І райдуга. І вулиця. І місто.
І мить. І туга в поглядах німа…
В тісному світі нам уже не тісно.
У нас нічого спільного нема. (с. 24).
Проте поетці затишніше переживати драму почуттів у полоні лісового осоння або в садку поміж кущами смородини, порічок…:
Лісу сни високочолі
поміж кронами пливуть…
Маслюки
біленькі льолі
поскидали утраву –
чепурненькі, на галяву
збіглись до старого пня.
Соловей співає славу
повноті нового дня.
Липи плескають в долоні,
а дуби, статечно: ш-шааа…
Сонце снам цілує скроні.
Лісу світиться душа…
(«Ранок у лісі», с. 34).
Тут вона підвладна алітераціям, асонансам, метафориці та звуковій палітрі, може помилуватись красою рідного слова:
Серпень у серденько глипне.
Рій-гіркоту розтривожить…
Липа, похресниця липня.
Цвіт роздала перехожим.
Перса серпанком прикрила:
– Солодко… Дякую, доле…
… Од золотавого пилу
Липа обтрушує поли.
(«Липа», с. 38).
Або ж у двох наступних віршах:
Отавно …
Октавно…
Ох, славно!
Осанно…
Органно…
О! («Акорди серпня», с. 44).
Блакить
пориває
ялину:
я лину…
я лину…
я лину… (с. 48).
Окрема пошана віддана деревам. У збірці це береза, липа, дуб, ялина, осика, берест, горобина, тополя, верба, яблуня, горіх, клен…, та й деревна тематика представлена в окремих поезіях збірки «Дерева» тощо. Вони щедро світяться край дороги, переливаються барвами, створюючи неймовірні асоціації і правдивою поезією оживає свідок-час:
– Здорові будьте берести, ялини.
Сумна осико, і тобі – чолом!
… Дуб наступив на ниточку стежини, –
ген за рікою – вузликом – село.
(«Відлуння лісу», с. 65).
Гуляє осінь золоте весілля,
Помпезне дійство тишею вража.
Зітхає сонно нива-породілля,
Довіривши господарю врожай.
Злітає листя мовчазних овацій
На паморозі першої фату.
І свідок-час по неба синій таці
Обручку катуляє золоту. («Золоте весілля», с. 64).
Природа стає альтер Еґо поетки, супроводжує її почуття, антропоморфно перевтілюється в ритми сьогодення урбаністики. Однак міста насправді не чути, лиш лунають близькі серцю слова:
Контрасту легітне контральто…
Відлуння нотки золоті…
І шпацирує по асфальту
Зима в осінньому пальті. (с. 111).
Ось така вона пережита приминальність. Чекатимеш її приходу як літургійного дійства у вірі.
Богдан ЗАВІДНЯК
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
