ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
«Пори року» Любові Бенедишин
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Пори року» Любові Бенедишин
(Збірка поезій «Літа проминальна літургія».
«Плай» Львів 2017. – 120 с.)
Чарівний світ мистецтва не обійшов увагою проминальний цикл природи «Пори року», що входять ними то без попередження, а то й завчасно у світ душі: весняні мотиви Антоніо Вівальді і осінні Астора П’яццоли, ораторія Йозефа Гайдна і фортепіанні картини Петра Чайковського, балет Олександра Глазунова і поезія Івана Буніна – сповнені шедевральністю і вдумливістю, дають змогу людині відчути глибоку пластику природних ліній, пережити хвилини радості наодинці з тайною буття. Коли я розкрив цьогорічну книжку поезій сокальської поетки Любові Бенедишин «Літа проминальна літургія», мені стало зрозуміло, що вона перегукується з моєю минулорічною збіркою «Почерк часу», оскільки структурно складається з чотирьох циклів, які відповідають порам року «Феєрія весни», «Елегія літа», «У самотність осені» та «По той бік зими». Мої ж пори року містять цикли «Зимове рондо», «Вальси весни», «Еклоги літа» та «Ноктюрни осені». Проте мова не про збіги чи паралелі в назвах циклів, а про сприйняття природи, в яке мені захотілося поринути, почувши голос Любові Бенедишин на її травневому літературному вечорі в Будинку вчителя у Львові. До того ж вона майже моя ровесниця.
Збірка авторки насправді несе інтонацію віршовано-сповідальних життєвих мотивів на фоні пейзажних замальовок і тем, які щедро налиті соком добірної силабо-тонічної поезії. Не знаю, чи натхненні вірші народжуються в муках, як весна, на думку поетки, але це спостереження довірене нею правоті природного голосу весни як явища. Тож прислухатися до голосу природи авторка воліє зробити мистецьким кредо збірки. Очевидно, що пережиті людиною почуття оживатимуть у строфах, присвячених самій природі, коли з нею тет-а-тет можна вести бесіду:
А лютий ще затримався на трішки,
Аби не розминутися з весною.
Вона вже поруч, зовсім-зовсім близько,
Легка на руку і легка ходою.
Ступає, наче гордовита леді,
Не дивлячись на тванисті дороги.
І лютий хутро білого ведмедя
Закохано їй кидає під ноги.(с. 13).
Природі так само дозволено входити у святая святих людських почуттів, натрапляти на їхні таємничі три крапки:
Я знов тебе зустріла випадково…
Упав на тротуар проміння сніп.
І дощик, що почався був раптово,
На сонце задивився – і осліп.
І райдуга. І вулиця. І місто.
І мить. І туга в поглядах німа…
В тісному світі нам уже не тісно.
У нас нічого спільного нема. (с. 24).
Проте поетці затишніше переживати драму почуттів у полоні лісового осоння або в садку поміж кущами смородини, порічок…:
Лісу сни високочолі
поміж кронами пливуть…
Маслюки
біленькі льолі
поскидали утраву –
чепурненькі, на галяву
збіглись до старого пня.
Соловей співає славу
повноті нового дня.
Липи плескають в долоні,
а дуби, статечно: ш-шааа…
Сонце снам цілує скроні.
Лісу світиться душа…
(«Ранок у лісі», с. 34).
Тут вона підвладна алітераціям, асонансам, метафориці та звуковій палітрі, може помилуватись красою рідного слова:
Серпень у серденько глипне.
Рій-гіркоту розтривожить…
Липа, похресниця липня.
Цвіт роздала перехожим.
Перса серпанком прикрила:
– Солодко… Дякую, доле…
… Од золотавого пилу
Липа обтрушує поли.
(«Липа», с. 38).
Або ж у двох наступних віршах:
Отавно …
Октавно…
Ох, славно!
Осанно…
Органно…
О! («Акорди серпня», с. 44).
Блакить
пориває
ялину:
я лину…
я лину…
я лину… (с. 48).
Окрема пошана віддана деревам. У збірці це береза, липа, дуб, ялина, осика, берест, горобина, тополя, верба, яблуня, горіх, клен…, та й деревна тематика представлена в окремих поезіях збірки «Дерева» тощо. Вони щедро світяться край дороги, переливаються барвами, створюючи неймовірні асоціації і правдивою поезією оживає свідок-час:
– Здорові будьте берести, ялини.
Сумна осико, і тобі – чолом!
… Дуб наступив на ниточку стежини, –
ген за рікою – вузликом – село.
(«Відлуння лісу», с. 65).
Гуляє осінь золоте весілля,
Помпезне дійство тишею вража.
Зітхає сонно нива-породілля,
Довіривши господарю врожай.
Злітає листя мовчазних овацій
На паморозі першої фату.
І свідок-час по неба синій таці
Обручку катуляє золоту. («Золоте весілля», с. 64).
Природа стає альтер Еґо поетки, супроводжує її почуття, антропоморфно перевтілюється в ритми сьогодення урбаністики. Однак міста насправді не чути, лиш лунають близькі серцю слова:
Контрасту легітне контральто…
Відлуння нотки золоті…
І шпацирує по асфальту
Зима в осінньому пальті. (с. 111).
Ось така вона пережита приминальність. Чекатимеш її приходу як літургійного дійства у вірі.
Богдан ЗАВІДНЯК
«Плай» Львів 2017. – 120 с.)
Чарівний світ мистецтва не обійшов увагою проминальний цикл природи «Пори року», що входять ними то без попередження, а то й завчасно у світ душі: весняні мотиви Антоніо Вівальді і осінні Астора П’яццоли, ораторія Йозефа Гайдна і фортепіанні картини Петра Чайковського, балет Олександра Глазунова і поезія Івана Буніна – сповнені шедевральністю і вдумливістю, дають змогу людині відчути глибоку пластику природних ліній, пережити хвилини радості наодинці з тайною буття. Коли я розкрив цьогорічну книжку поезій сокальської поетки Любові Бенедишин «Літа проминальна літургія», мені стало зрозуміло, що вона перегукується з моєю минулорічною збіркою «Почерк часу», оскільки структурно складається з чотирьох циклів, які відповідають порам року «Феєрія весни», «Елегія літа», «У самотність осені» та «По той бік зими». Мої ж пори року містять цикли «Зимове рондо», «Вальси весни», «Еклоги літа» та «Ноктюрни осені». Проте мова не про збіги чи паралелі в назвах циклів, а про сприйняття природи, в яке мені захотілося поринути, почувши голос Любові Бенедишин на її травневому літературному вечорі в Будинку вчителя у Львові. До того ж вона майже моя ровесниця.
Збірка авторки насправді несе інтонацію віршовано-сповідальних життєвих мотивів на фоні пейзажних замальовок і тем, які щедро налиті соком добірної силабо-тонічної поезії. Не знаю, чи натхненні вірші народжуються в муках, як весна, на думку поетки, але це спостереження довірене нею правоті природного голосу весни як явища. Тож прислухатися до голосу природи авторка воліє зробити мистецьким кредо збірки. Очевидно, що пережиті людиною почуття оживатимуть у строфах, присвячених самій природі, коли з нею тет-а-тет можна вести бесіду:
А лютий ще затримався на трішки,
Аби не розминутися з весною.
Вона вже поруч, зовсім-зовсім близько,
Легка на руку і легка ходою.
Ступає, наче гордовита леді,
Не дивлячись на тванисті дороги.
І лютий хутро білого ведмедя
Закохано їй кидає під ноги.(с. 13).
Природі так само дозволено входити у святая святих людських почуттів, натрапляти на їхні таємничі три крапки:
Я знов тебе зустріла випадково…
Упав на тротуар проміння сніп.
І дощик, що почався був раптово,
На сонце задивився – і осліп.
І райдуга. І вулиця. І місто.
І мить. І туга в поглядах німа…
В тісному світі нам уже не тісно.
У нас нічого спільного нема. (с. 24).
Проте поетці затишніше переживати драму почуттів у полоні лісового осоння або в садку поміж кущами смородини, порічок…:
Лісу сни високочолі
поміж кронами пливуть…
Маслюки
біленькі льолі
поскидали утраву –
чепурненькі, на галяву
збіглись до старого пня.
Соловей співає славу
повноті нового дня.
Липи плескають в долоні,
а дуби, статечно: ш-шааа…
Сонце снам цілує скроні.
Лісу світиться душа…
(«Ранок у лісі», с. 34).
Тут вона підвладна алітераціям, асонансам, метафориці та звуковій палітрі, може помилуватись красою рідного слова:
Серпень у серденько глипне.
Рій-гіркоту розтривожить…
Липа, похресниця липня.
Цвіт роздала перехожим.
Перса серпанком прикрила:
– Солодко… Дякую, доле…
… Од золотавого пилу
Липа обтрушує поли.
(«Липа», с. 38).
Або ж у двох наступних віршах:
Отавно …
Октавно…
Ох, славно!
Осанно…
Органно…
О! («Акорди серпня», с. 44).
Блакить
пориває
ялину:
я лину…
я лину…
я лину… (с. 48).
Окрема пошана віддана деревам. У збірці це береза, липа, дуб, ялина, осика, берест, горобина, тополя, верба, яблуня, горіх, клен…, та й деревна тематика представлена в окремих поезіях збірки «Дерева» тощо. Вони щедро світяться край дороги, переливаються барвами, створюючи неймовірні асоціації і правдивою поезією оживає свідок-час:
– Здорові будьте берести, ялини.
Сумна осико, і тобі – чолом!
… Дуб наступив на ниточку стежини, –
ген за рікою – вузликом – село.
(«Відлуння лісу», с. 65).
Гуляє осінь золоте весілля,
Помпезне дійство тишею вража.
Зітхає сонно нива-породілля,
Довіривши господарю врожай.
Злітає листя мовчазних овацій
На паморозі першої фату.
І свідок-час по неба синій таці
Обручку катуляє золоту. («Золоте весілля», с. 64).
Природа стає альтер Еґо поетки, супроводжує її почуття, антропоморфно перевтілюється в ритми сьогодення урбаністики. Однак міста насправді не чути, лиш лунають близькі серцю слова:
Контрасту легітне контральто…
Відлуння нотки золоті…
І шпацирує по асфальту
Зима в осінньому пальті. (с. 111).
Ось така вона пережита приминальність. Чекатимеш її приходу як літургійного дійства у вірі.
Богдан ЗАВІДНЯК
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію