ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2024.04.27 05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.

Микола Соболь
2024.04.27 05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут

Іван Потьомкін
2024.04.26 23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але

Олександр Сушко
2024.04.26 14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.

Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,

Світлана Пирогова
2024.04.26 08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.

Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,

Ілахім Поет
2024.04.26 08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.

Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.

Леся Горова
2024.04.26 07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.

У тишу ненадійну, нестійку.

Віктор Кучерук
2024.04.26 05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.

Козак Дума
2024.04.25 19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’

Євген Федчук
2024.04.25 17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.

Іван Потьомкін
2024.04.25 11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Юрій Гундарєв
2024.04.25 09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Володимир Каразуб
2024.04.25 09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом

Світлана Пирогова
2024.04.25 08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?

Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,

Леся Горова
2024.04.25 07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.

Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови

Віктор Кучерук
2024.04.25 06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 От зайчика
«От зайчика» - бытует кое-где такая магическая формула. Ею в моем детстве мама, реже бабушка и уж совсем редко папа обозначали нечто неожиданное, внеочередное, без повода. Это всегда интересное, приятное, однако не обязательно из ряда вон. Хотя нет, именно из ряда вон: не потому, что дорого, редкостно или эксклюзивно, а потому что … потому что иначе, без «зайчика» взяться бы не могло. Книга, привезенная командированным родителем из соседнего города. Первый в сезоне арбуз – это и в Херсоне радость. Каравай сельского хлеба в городе, где в магазинах только батон и «кирпичик»; вкусный батон и душистый «кирпичик», но каравай – это же другое. Это из сказки. «От зайчика».

Мой зайчик был щедр и регулярно передавал гостинцы, пока не исполнилось мне лет 6 (потом реже). Гостинец принимался, а его природа объяснений не требовала. Мама работала на станции защиты растений; станция, само собой, располагалась подальше от растений и от вредителей, чуть ли не в центре города, и знал я об этом прекрасно. Однако воображение мало заботится такими пустяками как знания, факты и доказательства; поэтому рисовало оно мне аккуратного серого зайчишку, который на краю ослепительно-желтого пшеничного поля поджидает маму, чтобы сунуть ей гостинец и неспешно ускакать в злаки. Мама принимает гостинец, останавливается на обочине грунтовой полевой дороги (глубокие колеи, три темно-зеленые полосы спорыша – широкие по обочинам и узкая посередине) и смотрит из-под ладони вслед зайчику. Жарко; пахнет сухой землей и степной травой; воздух неподвижен, и облака неподвижны, и хлеба неподвижны – только колосья там и сям кланяются, отмечая путь зайчика. Где-то высоко, невидимые в прозрачном небе, посвистывают жаворонки. Мама прячет гостинец в сумку, и поле немедленно исчезает, и умолкает жаворонок, и нет больше никакой грунтовой дороги, окантованной спорышом. Есть только городская оживленная улица, оранжевый автобус, в автобусе мама, а в маминой сумке – что-то «от зайчика»…

А потом папа купил машину. Поехали мы за ней куда-то на самую-самую окраину, где уже начинались поля, фермы, баштаны и виноградники. Пока папа оформлял документы, я вышел прогуляться. Обошел контору, свернул за угол, а там: ослепительно-желтые голубоглазые хлеба; жарко; спорыш; посвистывают жаворонки; пахнет… Все именно так, как я и представлял про своего «зайчика». И я отправился его искать.

Разумеется, зайчика я не нашел, и потом уж родителям пришлось разыскивать в злаках меня. Как видите, меня нашли; но вовсе не это кульминация моего головокружительного рассказа. Тут вообще не будет кульминации.

Зайчика я вспомнил совершенно случайно, вне всякого контекста; он всплыл в разговоре с другом, и речь мы вели о вещах прозаических и скучных. Однако зайчик, как ему и полагается, вне всякой очереди и без повода появился из ослепительных хлебов и вручил свой гостинец. Откуда вообще взялся этот зверь? Может быть, его сочинили в незапамятные времена какие-то темные, невежественные, наивные люди, которые поклонялись животным тотемам. Может быть, он родился во временах совсем недавних, когда пром-, культ- и продтовары от грызунов были безопаснее любой неатеистической метафизики и всех «что бог послал, со мной переслал». Осознанно, намеренно не хочу выяснять происхождение зайчика.

А еще можно спросить «а был ли зайчик?» или сравнить этого странного зверя с анекдотическим ежом, приносящим незнакомым людям что ни попадя. Все это возможно, но требует известного цинизма. Но я не хочу спрашивать и сравнивать; а после моих детских воспоминаний мой взрослый цинизм мне отвратителен…

Что же, отвращение схлынет, и жизнь пойдет дальше, как обычно. Но каким бы ни было это «обычно», из него уже никак не выбросить ушастого грызуна, бескорыстно творящего добро. И как знать: может быть, это мимолетное распознавание цинизма в себе – последний, главный, самый важный подарок «от зайчика»? Не знаю, не знаю…

…А был ли зайчик?

2017




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-02 06:14:37
Переглядів сторінки твору 515
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній