ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вероніка В
2026.02.03 17:11
а десь та колись так було легко
розставити руки немов парасольки
і стрибаючи на ногах-пружинках сказати
не турбуючись чи повірять
я в домікє

десь та колись де будівлі зітхали
обважніло здіймаючи пледи тіней

Артур Курдіновський
2026.02.03 16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.

Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,

Ірина Білінська
2026.02.03 13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен

Борис Костиря
2026.02.03 10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.

Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин

С М
2026.02.03 05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих

Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті

Марія Дем'янюк
2026.02.02 14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.

Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку

Борис Костиря
2026.02.02 10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.

Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю

Олександр Сушко
2026.02.02 08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.

Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки

Лесь Коваль
2026.02.02 08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.

Тетяна Левицька
2026.02.02 08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.

Всміхається мило, кому — невідомо?

Ігор Шоха
2026.02.01 21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига

Іван Потьомкін
2026.02.01 21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?

Світлана Пирогова
2026.02.01 16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.

Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.

С М
2026.02.01 13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство

немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль

Вероніка В
2026.02.01 13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка

така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості

Євген Федчук
2026.02.01 12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Іншомовна поезія):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Гіпсофіл Підсніжнюк Євгеній Кузьменко Павло
2024.11.26

Ігор Прозорий
2024.05.17

Владислав Город
2023.04.01

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Ольга Буруто
2022.01.12

Любов Ю
2021.12.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Іншомовна поезія

 Осип Мандельштам «Tristia»

Я вивчив науку розставання
В простоволосих скаргах нічних.
Жують воли і трива чекання –
Останній час вігілій міських,
Обряд шаную тої півня ночі,
Як скрух дорожніх піднято вантаж,
Дивились в далечінь заплакані очі,
Зі співом муз мішавсь жіночий плач.

Хто може знати при «розстання» слові
Яка попереду розлука ще гряде,
Що провіща крик півня неодзовний,
Коли в акрополі вогонь гуде,
І на світанні життя якогось нового,
Коли ліниво в сінях віл жує,
Навіщо півень, вісник життя нового,
На міській брамі крильми б’є?

І я люблю звичність прядіння:
Човник снує, веретено хурчить.
Поглянь,навстріч пухом лебеденим
Уже босоніж Делія летить!
О, нашого життя вбога основа,
На радість який бідний наш словник!
Було все в давнину,повториться все знову,
І нам солодка лиш пізнавання мить.

Хай буде так: прозірчаста фігурка
На чистім блюді глинянім лежить,
Мов білки розпластаная шкурка,
Над воском похилившись, дівчина сидить.
Не нам гадать про грецького Ереба,
Для жінки віск, що чоловіку мідь.
Нам тільки в битвах випадає жереб,
А їм дано вмирать при ворожбі.

Осип Мандельштам «Tristia»
Я изучил науку расставанья
В простоволосых жалобах ночных.
Жуют волы, и длится ожиданье —
Последний час вигилий городских,
И чту обряд той петушиной ночи,
Когда, подняв дорожной скорби груз,
Глядели вдаль заплаканные очи
И женский плач мешался с пеньем муз.

Кто может знать при слове «расставанье»
Какая нам разлука предстоит,
Что нам сулит петушье восклицанье,
Когда огонь в акрополе горит,
И на заре какой-то новой жизни,
Когда в сенях лениво вол жуёт,
Зачем петух, глашатай новой жизни,
На городской стене крылами бьёт?

И я люблю обыкновенье пряжи:
Снуёт челнок, веретено жужжит.
Смотри, навстречу, словно пух лебяжий,
Уже босая Делия летит!
О, нашей жизни скудная основа,
Куда как беден радости язык!
Всё было встарь, всё повторится снова,
И сладок нам лишь узнаванья миг.

Да будет так: прозрачная фигурка
На чистом блюде глиняном лежит,
Как беличья распластанная шкурка,
Склонясь над воском, девушка глядит.
Не нам гадать о греческом Эребе,
Для женщин воск, что для мужчины медь.
Нам только в битвах выпадает жребий,
А им дано гадая умереть.

1918






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-06-17 14:01:45
Переглядів сторінки твору 1225
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.047 / 5.62)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.239 / 5.86)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.694
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.02.03 13:47
Автор у цю хвилину відсутній