Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
2026.08.04
09:20
А за вітром, ще до снігу,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
2026.08.04
08:59
P.S. Погляд крізь приціл. Свідчення штурмбаннфюрера
(не для протоколу)
Кабінет начальника поліції безпеки та СД (гестапо) на Короленка. Того ж дня, пізній вечір.
У кімнаті панує тиша. На столі горить настільна лампа
2026.08.04
07:17
З усіх злелеяних доріг
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
Оця найтяжча,
Бо шлях вибоїстий побіг
Крізь дикі хащі.
Хоча обставини не ті,
І не до свята, -
Метою стало у житті
Важке здолати.
2026.08.03
21:23
Який в тім толк - щоб відьмі- хижаку,
товкти про різні кодекси в астралі,
а чи про гріх?...у неї є педалі,
пластична Ява - є сакральний круг
і плуг, аби орати білі далі.
Хай сонячного втемнення поріг -
вона - Творця відтворення і воля -
товкти про різні кодекси в астралі,
а чи про гріх?...у неї є педалі,
пластична Ява - є сакральний круг
і плуг, аби орати білі далі.
Хай сонячного втемнення поріг -
вона - Творця відтворення і воля -
2026.08.03
21:02
Не треба зустрічі, не треба,
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
лиш надішли мені листа
звідтіль, що між землею й небом,
що забуттям не зароста.
Нехай спливли роки повз мене,
мов ріки, що забули брід —
цвіт прибережного ромену
2026.08.03
18:06
У тому, що імперія проклята,
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
немає української вини.
Рятують душі дочки і сини –
у кожного згоріла крайня хата,
немає де ховатись від війни.
ІІ
Дійшло уже й до тричі ухилянта
2026.08.03
14:08
Серед літа гостей Занзібару
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
Неможливо дістати із бару.
Заїжджай в Занзібар -
І одразу у бар,
А без бару нема Занзібару.
Двох туристів у Гондурасі
Придавило в готелі матрасом.
2026.08.03
13:23
Бурульки падають з дахів
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
Так несподівано, як бомби,
Немов тягар німих гріхів
Чи злитки неземного болю.
Бурульки - посланці світів,
Від нас захованих, далеких.
Вони - уламки тих мостів
До позачасся, мов лелеки.
2026.08.03
12:19
Народе, встань!
Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише тобі належить право
убити ворога
і знищити катів.
Ти є – країна, і ти є – держава.
Вставай – і піднімай братів.
Крокуй вперед –
І біль , і страх здолаєм,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Садовнікова Катя (2000) /
Проза
Сказка о маленьком гноме
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сказка о маленьком гноме
Когда-то в древнем царстве, в старом волшебном государстве жил один бородатый маленький гном, который очень любил играть с людскими детёнышами и слушать шум водопада под тишину лунного света; это нечто ни чуть не связано между собой, но какое же наслаждение предоставляет повседневность, когда ты понял своё предназначение в жизни. Гном ворчал целыми днями расхлебывая клубничный чай в плетённом кресле, читал газеты почесывая свою длинную седую бороду. Любил он ходить вокруг большего жёлтого здания измеряя "свои", по-прежнему, необычные часы. Часы шли медленно-медленно, словно пытаясь свести с ума забавного сердитого гнома..
Мало ли, долго ли стучали его часы, если бы как-то раз не повстречал он девчушку: рыжоволосую, с большими голубыми глазами, и, самое удивительное было то,что всё её личико было усеяно веснушками. Она шла босая, а её волосы жадно обнимал ветер.
— Кто ты такая?, - спросил он.
Глаза быстро забегали и пронзили светом бородатого, маленького мужичка, который завороженно всматривался расплачиваясь минутами надоедливого и пустого времени. Ему казалось, что как только она заговорит с ним расстают все айсбергы в океане.
— Меня зовут Венесса!, - писклявым и совсем детским голосом воскликнула девочка.
С тех самых пор гном был уже не одинок, так как имел возможность наслаждаться её голубыми глазами и такими милыми веснушками. Девочка сразу же полюбила гнома. Ей нравилось таскать гнома за седую бороду и подолгу бродить рядом, тем самым становясь его верной подругой. Так шли года, девочка подростала.. Венесса сровнялась с гномом и брала выше а он оставался таким же маленьким, от безысходства судьбы что ли.. Это и другое не огорчало лучших друзей. Как и раньше они утопали во внимании находясь рядом с друг другом; собирали травы по бездорожью, ликовали одним днём похожая на безликих всадников.
От безкорыстности часто приходится заблуждаться во многом, так и будет, а для неё случилось следующее. Венесса протянула руки к гному и спокойным, и, в тоже время, полным бессилия тоном сказала:
— Обними меня, мой друг. И отпусти.. Мне придётся уйти... Я не могу оставаться больше ни минуты. - прибавила Венесса.
А бородатый мужичок сжимал её кулачки и, как никогда, пристально всматривался ей в глаза;
— Ведь так не бывает.. - бормотал себе под нос, — Я не верю!
Девочка опустила глаза вниз и заплакала. Её слезы были настолько гарячими, что обпекали листочки кустов гвоздики, и, на том месте, где капнула слезинка образовались жёлтые пятнашки, напоминая ничто иначе, как веснушки Венессы.
2017 год, Степногорск
Мало ли, долго ли стучали его часы, если бы как-то раз не повстречал он девчушку: рыжоволосую, с большими голубыми глазами, и, самое удивительное было то,что всё её личико было усеяно веснушками. Она шла босая, а её волосы жадно обнимал ветер.
— Кто ты такая?, - спросил он.
Глаза быстро забегали и пронзили светом бородатого, маленького мужичка, который завороженно всматривался расплачиваясь минутами надоедливого и пустого времени. Ему казалось, что как только она заговорит с ним расстают все айсбергы в океане.
— Меня зовут Венесса!, - писклявым и совсем детским голосом воскликнула девочка.
С тех самых пор гном был уже не одинок, так как имел возможность наслаждаться её голубыми глазами и такими милыми веснушками. Девочка сразу же полюбила гнома. Ей нравилось таскать гнома за седую бороду и подолгу бродить рядом, тем самым становясь его верной подругой. Так шли года, девочка подростала.. Венесса сровнялась с гномом и брала выше а он оставался таким же маленьким, от безысходства судьбы что ли.. Это и другое не огорчало лучших друзей. Как и раньше они утопали во внимании находясь рядом с друг другом; собирали травы по бездорожью, ликовали одним днём похожая на безликих всадников.
От безкорыстности часто приходится заблуждаться во многом, так и будет, а для неё случилось следующее. Венесса протянула руки к гному и спокойным, и, в тоже время, полным бессилия тоном сказала:
— Обними меня, мой друг. И отпусти.. Мне придётся уйти... Я не могу оставаться больше ни минуты. - прибавила Венесса.
А бородатый мужичок сжимал её кулачки и, как никогда, пристально всматривался ей в глаза;
— Ведь так не бывает.. - бормотал себе под нос, — Я не верю!
Девочка опустила глаза вниз и заплакала. Её слезы были настолько гарячими, что обпекали листочки кустов гвоздики, и, на том месте, где капнула слезинка образовались жёлтые пятнашки, напоминая ничто иначе, как веснушки Венессы.
2017 год, Степногорск
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
