Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
2026.07.14
07:25
У просторім помешканні
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Садовнікова Катя (2000) /
Проза
Сказка о маленьком гноме
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сказка о маленьком гноме
Когда-то в древнем царстве, в старом волшебном государстве жил один бородатый маленький гном, который очень любил играть с людскими детёнышами и слушать шум водопада под тишину лунного света; это нечто ни чуть не связано между собой, но какое же наслаждение предоставляет повседневность, когда ты понял своё предназначение в жизни. Гном ворчал целыми днями расхлебывая клубничный чай в плетённом кресле, читал газеты почесывая свою длинную седую бороду. Любил он ходить вокруг большего жёлтого здания измеряя "свои", по-прежнему, необычные часы. Часы шли медленно-медленно, словно пытаясь свести с ума забавного сердитого гнома..
Мало ли, долго ли стучали его часы, если бы как-то раз не повстречал он девчушку: рыжоволосую, с большими голубыми глазами, и, самое удивительное было то,что всё её личико было усеяно веснушками. Она шла босая, а её волосы жадно обнимал ветер.
— Кто ты такая?, - спросил он.
Глаза быстро забегали и пронзили светом бородатого, маленького мужичка, который завороженно всматривался расплачиваясь минутами надоедливого и пустого времени. Ему казалось, что как только она заговорит с ним расстают все айсбергы в океане.
— Меня зовут Венесса!, - писклявым и совсем детским голосом воскликнула девочка.
С тех самых пор гном был уже не одинок, так как имел возможность наслаждаться её голубыми глазами и такими милыми веснушками. Девочка сразу же полюбила гнома. Ей нравилось таскать гнома за седую бороду и подолгу бродить рядом, тем самым становясь его верной подругой. Так шли года, девочка подростала.. Венесса сровнялась с гномом и брала выше а он оставался таким же маленьким, от безысходства судьбы что ли.. Это и другое не огорчало лучших друзей. Как и раньше они утопали во внимании находясь рядом с друг другом; собирали травы по бездорожью, ликовали одним днём похожая на безликих всадников.
От безкорыстности часто приходится заблуждаться во многом, так и будет, а для неё случилось следующее. Венесса протянула руки к гному и спокойным, и, в тоже время, полным бессилия тоном сказала:
— Обними меня, мой друг. И отпусти.. Мне придётся уйти... Я не могу оставаться больше ни минуты. - прибавила Венесса.
А бородатый мужичок сжимал её кулачки и, как никогда, пристально всматривался ей в глаза;
— Ведь так не бывает.. - бормотал себе под нос, — Я не верю!
Девочка опустила глаза вниз и заплакала. Её слезы были настолько гарячими, что обпекали листочки кустов гвоздики, и, на том месте, где капнула слезинка образовались жёлтые пятнашки, напоминая ничто иначе, как веснушки Венессы.
2017 год, Степногорск
Мало ли, долго ли стучали его часы, если бы как-то раз не повстречал он девчушку: рыжоволосую, с большими голубыми глазами, и, самое удивительное было то,что всё её личико было усеяно веснушками. Она шла босая, а её волосы жадно обнимал ветер.
— Кто ты такая?, - спросил он.
Глаза быстро забегали и пронзили светом бородатого, маленького мужичка, который завороженно всматривался расплачиваясь минутами надоедливого и пустого времени. Ему казалось, что как только она заговорит с ним расстают все айсбергы в океане.
— Меня зовут Венесса!, - писклявым и совсем детским голосом воскликнула девочка.
С тех самых пор гном был уже не одинок, так как имел возможность наслаждаться её голубыми глазами и такими милыми веснушками. Девочка сразу же полюбила гнома. Ей нравилось таскать гнома за седую бороду и подолгу бродить рядом, тем самым становясь его верной подругой. Так шли года, девочка подростала.. Венесса сровнялась с гномом и брала выше а он оставался таким же маленьким, от безысходства судьбы что ли.. Это и другое не огорчало лучших друзей. Как и раньше они утопали во внимании находясь рядом с друг другом; собирали травы по бездорожью, ликовали одним днём похожая на безликих всадников.
От безкорыстности часто приходится заблуждаться во многом, так и будет, а для неё случилось следующее. Венесса протянула руки к гному и спокойным, и, в тоже время, полным бессилия тоном сказала:
— Обними меня, мой друг. И отпусти.. Мне придётся уйти... Я не могу оставаться больше ни минуты. - прибавила Венесса.
А бородатый мужичок сжимал её кулачки и, как никогда, пристально всматривался ей в глаза;
— Ведь так не бывает.. - бормотал себе под нос, — Я не верю!
Девочка опустила глаза вниз и заплакала. Её слезы были настолько гарячими, что обпекали листочки кустов гвоздики, и, на том месте, где капнула слезинка образовались жёлтые пятнашки, напоминая ничто иначе, как веснушки Венессы.
2017 год, Степногорск
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
