Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.26
17:24
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
Сніжинки витанцьовують у лад.
У дирижера- грудня певний такт.
Білішає примерзле з ночі віття.
Оновлення землі з старим графітом,
Бо справжній сніг, неначе чистий клад.
Сніжить, світлішає у сірім світі.
2025.12.26
15:11
З віконня ковзнувши, стрибайте собі
Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
Промінчики Місяця, ви є часткою снива
в якому (іще інший хтось-то, як ти)
й усміхнене сяєво киває згори
Стрибайте, промінчики, я знаю, я чув
ніби сходи небесні до пекла утечуть
і наша гординя – знамення падінь
2025.12.26
15:03
Приваблюють чужі жінки? —
Красиві, вишукані, свіжі,
одружені та незаміжні —
не доторкнутися руки.
В їх погляді і крутизна,
і незбагненність магнетична,
хода і усмішка незвична
Красиві, вишукані, свіжі,
одружені та незаміжні —
не доторкнутися руки.
В їх погляді і крутизна,
і незбагненність магнетична,
хода і усмішка незвична
2025.12.26
13:06
Лютий залишив мороз,
Наче відгомін погроз.
Навздогін штовхає сніг,
Ніби доленосний сміх.
Він з собою забере
Все нікчемне і старе.
Наче відгомін погроз.
Навздогін штовхає сніг,
Ніби доленосний сміх.
Він з собою забере
Все нікчемне і старе.
2025.12.26
11:35
Хто на кого… проти кого…
Я навпроти, я за вас
Ви за мене і за Бога.
Я не проти, зробим пас.
А, ворота?.. Спільна квота.
Мій відрізок — мій ґешефт.
Хтось питає, чути: - Хто там?
«Хто» — той самий рикошет…
Я навпроти, я за вас
Ви за мене і за Бога.
Я не проти, зробим пас.
А, ворота?.. Спільна квота.
Мій відрізок — мій ґешефт.
Хтось питає, чути: - Хто там?
«Хто» — той самий рикошет…
2025.12.26
09:27
Білий сніг - шепіт чорної ночі,
Безголоса симфонія грудня.
Несміливо сказати щось хоче
Тихий спогад - поламана лютня.
Німота безпорадної тиші.
Ніч мене, мов дитину гойдає.
Але руки святі, найрідніші
Безголоса симфонія грудня.
Несміливо сказати щось хоче
Тихий спогад - поламана лютня.
Німота безпорадної тиші.
Ніч мене, мов дитину гойдає.
Але руки святі, найрідніші
2025.12.25
18:48
Все хваляться по світу москалі,
Як героїчно предки воювали,
Як ворогів усіх перемагали.
Нема, мовляв, сильніших на землі,
Ніж москалі. І носяться із тим.
Роти всім «русофобам» закривають,
Які москальську «правду» не сприймають.
Уже всі вуха просвис
Як героїчно предки воювали,
Як ворогів усіх перемагали.
Нема, мовляв, сильніших на землі,
Ніж москалі. І носяться із тим.
Роти всім «русофобам» закривають,
Які москальську «правду» не сприймають.
Уже всі вуха просвис
2025.12.25
14:53
Феєричне колесо Ярила
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
покотило знову до весни,
тогою сріблястою укрило
ясла, де у сонмі таїни
народила Сина Діва-мати,
але людям нині не до свята.
На святій і праведній землі
убивають віру москалі
2025.12.25
14:03
Я іду крізь незміряне поле
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
Несходимих і вічних снігів.
Я шукаю вселенської волі,
Що не має стійких берегів.
Ген далеко у полі безмежнім
Постає споважнілий монах.
Він здолав маяки обережні
2025.12.25
09:09
Різдвяна зірочка ясніє
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
Понад оселями в імлі
І подає усім надію
На мир та радість на землі.
Вона одна з небес безкраїх
До нас з'явилася смерком
І крізь густу імлу вітає
Своїм світінням із Різдвом.
2025.12.25
08:06
Замерехтіли трояндові свічі,
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
Мов розлились аромати весни.
Ти подивилася ніжно у вічі,
Мов пелюстками усипала сни.
ПРИСПІВ:
Вечір кохання, вечір кохання,
Іскри, як зорі, летіли увись,
2025.12.24
21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Садовнікова Катя (2000) /
Проза
Сказка о маленьком гноме
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сказка о маленьком гноме
Когда-то в древнем царстве, в старом волшебном государстве жил один бородатый маленький гном, который очень любил играть с людскими детёнышами и слушать шум водопада под тишину лунного света; это нечто ни чуть не связано между собой, но какое же наслаждение предоставляет повседневность, когда ты понял своё предназначение в жизни. Гном ворчал целыми днями расхлебывая клубничный чай в плетённом кресле, читал газеты почесывая свою длинную седую бороду. Любил он ходить вокруг большего жёлтого здания измеряя "свои", по-прежнему, необычные часы. Часы шли медленно-медленно, словно пытаясь свести с ума забавного сердитого гнома..
Мало ли, долго ли стучали его часы, если бы как-то раз не повстречал он девчушку: рыжоволосую, с большими голубыми глазами, и, самое удивительное было то,что всё её личико было усеяно веснушками. Она шла босая, а её волосы жадно обнимал ветер.
— Кто ты такая?, - спросил он.
Глаза быстро забегали и пронзили светом бородатого, маленького мужичка, который завороженно всматривался расплачиваясь минутами надоедливого и пустого времени. Ему казалось, что как только она заговорит с ним расстают все айсбергы в океане.
— Меня зовут Венесса!, - писклявым и совсем детским голосом воскликнула девочка.
С тех самых пор гном был уже не одинок, так как имел возможность наслаждаться её голубыми глазами и такими милыми веснушками. Девочка сразу же полюбила гнома. Ей нравилось таскать гнома за седую бороду и подолгу бродить рядом, тем самым становясь его верной подругой. Так шли года, девочка подростала.. Венесса сровнялась с гномом и брала выше а он оставался таким же маленьким, от безысходства судьбы что ли.. Это и другое не огорчало лучших друзей. Как и раньше они утопали во внимании находясь рядом с друг другом; собирали травы по бездорожью, ликовали одним днём похожая на безликих всадников.
От безкорыстности часто приходится заблуждаться во многом, так и будет, а для неё случилось следующее. Венесса протянула руки к гному и спокойным, и, в тоже время, полным бессилия тоном сказала:
— Обними меня, мой друг. И отпусти.. Мне придётся уйти... Я не могу оставаться больше ни минуты. - прибавила Венесса.
А бородатый мужичок сжимал её кулачки и, как никогда, пристально всматривался ей в глаза;
— Ведь так не бывает.. - бормотал себе под нос, — Я не верю!
Девочка опустила глаза вниз и заплакала. Её слезы были настолько гарячими, что обпекали листочки кустов гвоздики, и, на том месте, где капнула слезинка образовались жёлтые пятнашки, напоминая ничто иначе, как веснушки Венессы.
2017 год, Степногорск
Мало ли, долго ли стучали его часы, если бы как-то раз не повстречал он девчушку: рыжоволосую, с большими голубыми глазами, и, самое удивительное было то,что всё её личико было усеяно веснушками. Она шла босая, а её волосы жадно обнимал ветер.
— Кто ты такая?, - спросил он.
Глаза быстро забегали и пронзили светом бородатого, маленького мужичка, который завороженно всматривался расплачиваясь минутами надоедливого и пустого времени. Ему казалось, что как только она заговорит с ним расстают все айсбергы в океане.
— Меня зовут Венесса!, - писклявым и совсем детским голосом воскликнула девочка.
С тех самых пор гном был уже не одинок, так как имел возможность наслаждаться её голубыми глазами и такими милыми веснушками. Девочка сразу же полюбила гнома. Ей нравилось таскать гнома за седую бороду и подолгу бродить рядом, тем самым становясь его верной подругой. Так шли года, девочка подростала.. Венесса сровнялась с гномом и брала выше а он оставался таким же маленьким, от безысходства судьбы что ли.. Это и другое не огорчало лучших друзей. Как и раньше они утопали во внимании находясь рядом с друг другом; собирали травы по бездорожью, ликовали одним днём похожая на безликих всадников.
От безкорыстности часто приходится заблуждаться во многом, так и будет, а для неё случилось следующее. Венесса протянула руки к гному и спокойным, и, в тоже время, полным бессилия тоном сказала:
— Обними меня, мой друг. И отпусти.. Мне придётся уйти... Я не могу оставаться больше ни минуты. - прибавила Венесса.
А бородатый мужичок сжимал её кулачки и, как никогда, пристально всматривался ей в глаза;
— Ведь так не бывает.. - бормотал себе под нос, — Я не верю!
Девочка опустила глаза вниз и заплакала. Её слезы были настолько гарячими, что обпекали листочки кустов гвоздики, и, на том месте, где капнула слезинка образовались жёлтые пятнашки, напоминая ничто иначе, как веснушки Венессы.
2017 год, Степногорск
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
