Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.12
20:09
Ти без довгих прощань застрибнула в останній вагон,
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
2025.11.12
18:20
Все карр та карр - пісні старої тітоньки.
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
2025.11.12
10:31
Підійди сюди тихенько
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
2025.11.12
08:53
Пам'яті сестри
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
2025.11.11
23:09
Накуй зозуленько роки ті
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
2025.11.11
22:06
Осінь - час збирати каміння,
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
2025.11.11
19:39
Цей нестямний час
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час 4x
Видиш як округ тебе міняють маски
Цей нестямний час
І робиш те чому нема ще назви
Щодо любові твоєї
Хоч у негоду хоч би у розмай
Цей нестямний час 4x
2025.11.11
19:33
Бабине літо пішло по-англійськи —
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
не набулися достатньо із ним.
Листя опале танком одаліски
губить красу в арабесках чудних.
Вже листопад скинув тоги багряні,
красень бульвар на очах облисів.
День статуеткою із порцеляни
брякнувся ниць. А ти дуже х
2025.11.11
18:09
Знов клята меланхолія крадеться,
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.
І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
Мене всього зміїно обпліта --
Немов на мури власної фортеці
Повзе гидка безбожна чорнота.
І без драбин залазить у шпарини,
Просочується в пори тіла скрізь.
Здається, що душа ось-ось порине
2025.11.11
18:05
До вчительки питання має Таня:
- Скажіть, для чого в кенгуру кишеня?
Хитрує вчителька, їй трохи дивно:
- А врешті ти як думаєш, дитино?
Не знає, що сказати їй маленька:
- Якщо, напевно, буде небезпека,
Коли страшне щось може часом статись,-
В кише
- Скажіть, для чого в кенгуру кишеня?
Хитрує вчителька, їй трохи дивно:
- А врешті ти як думаєш, дитино?
Не знає, що сказати їй маленька:
- Якщо, напевно, буде небезпека,
Коли страшне щось може часом статись,-
В кише
2025.11.11
16:24
І пішов він розшукувать
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді хтось прошептав парадоксальне:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
Долі своєї початок,
Та забув, що треба робить це неспішно,
І стомивсь, і присів на узбіччі.
І тоді хтось прошептав парадоксальне:
«А що як пошукать кінець долі?»
Підвівся.
Став навшпиньки.
2025.11.11
10:20
Сколобочився під ранок
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
Обстріл знову… страхи… жуть
По-звірячому, неждано
Хто б мичав, сучари суть…
То про братство, то про дружбу
То про вічную любов
Схаменися, сучо… нужбо
Без ніяких там умов…
2025.11.11
10:11
Жовтневі сонячні ванни
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
приймає, радіючи, листя.
Це осені притаманно,
якщо подивитись зблизька
в її золотаві очі,
у їх глибину бурштинну,
там скрите тепло пророчить
природньо назрілі зміни.
2025.11.11
10:04
Десь там, далеко, а не тут, в рову,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
Шерхоче осінь жовтим падолистом.
Чи мертвий, а чи досі ще живу...
В житейських справах геть немає змісту.
Холодна тиша гірша за громи,
Ні лагоди, ні сну - липка тривога.
Лишилося півкроку до зими,
2025.11.11
06:57
Артур Курдіновський
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
2025.11.10
23:45
Осінній день, осінній день,
Сміється – вже ріденьке – листя.
Немов замріяних пісень
Сяйнули блискітки вогнисті.
Озерна рінь, озерна рінь
Несе своє текуче срібло,
Вібрує чарами… Вгорі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сміється – вже ріденьке – листя.
Немов замріяних пісень
Сяйнули блискітки вогнисті.
Озерна рінь, озерна рінь
Несе своє текуче срібло,
Вібрує чарами… Вгорі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Садовнікова Катя (2000) /
Проза
Сказка о маленьком гноме
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сказка о маленьком гноме
Когда-то в древнем царстве, в старом волшебном государстве жил один бородатый маленький гном, который очень любил играть с людскими детёнышами и слушать шум водопада под тишину лунного света; это нечто ни чуть не связано между собой, но какое же наслаждение предоставляет повседневность, когда ты понял своё предназначение в жизни. Гном ворчал целыми днями расхлебывая клубничный чай в плетённом кресле, читал газеты почесывая свою длинную седую бороду. Любил он ходить вокруг большего жёлтого здания измеряя "свои", по-прежнему, необычные часы. Часы шли медленно-медленно, словно пытаясь свести с ума забавного сердитого гнома..
Мало ли, долго ли стучали его часы, если бы как-то раз не повстречал он девчушку: рыжоволосую, с большими голубыми глазами, и, самое удивительное было то,что всё её личико было усеяно веснушками. Она шла босая, а её волосы жадно обнимал ветер.
— Кто ты такая?, - спросил он.
Глаза быстро забегали и пронзили светом бородатого, маленького мужичка, который завороженно всматривался расплачиваясь минутами надоедливого и пустого времени. Ему казалось, что как только она заговорит с ним расстают все айсбергы в океане.
— Меня зовут Венесса!, - писклявым и совсем детским голосом воскликнула девочка.
С тех самых пор гном был уже не одинок, так как имел возможность наслаждаться её голубыми глазами и такими милыми веснушками. Девочка сразу же полюбила гнома. Ей нравилось таскать гнома за седую бороду и подолгу бродить рядом, тем самым становясь его верной подругой. Так шли года, девочка подростала.. Венесса сровнялась с гномом и брала выше а он оставался таким же маленьким, от безысходства судьбы что ли.. Это и другое не огорчало лучших друзей. Как и раньше они утопали во внимании находясь рядом с друг другом; собирали травы по бездорожью, ликовали одним днём похожая на безликих всадников.
От безкорыстности часто приходится заблуждаться во многом, так и будет, а для неё случилось следующее. Венесса протянула руки к гному и спокойным, и, в тоже время, полным бессилия тоном сказала:
— Обними меня, мой друг. И отпусти.. Мне придётся уйти... Я не могу оставаться больше ни минуты. - прибавила Венесса.
А бородатый мужичок сжимал её кулачки и, как никогда, пристально всматривался ей в глаза;
— Ведь так не бывает.. - бормотал себе под нос, — Я не верю!
Девочка опустила глаза вниз и заплакала. Её слезы были настолько гарячими, что обпекали листочки кустов гвоздики, и, на том месте, где капнула слезинка образовались жёлтые пятнашки, напоминая ничто иначе, как веснушки Венессы.
2017 год, Степногорск
Мало ли, долго ли стучали его часы, если бы как-то раз не повстречал он девчушку: рыжоволосую, с большими голубыми глазами, и, самое удивительное было то,что всё её личико было усеяно веснушками. Она шла босая, а её волосы жадно обнимал ветер.
— Кто ты такая?, - спросил он.
Глаза быстро забегали и пронзили светом бородатого, маленького мужичка, который завороженно всматривался расплачиваясь минутами надоедливого и пустого времени. Ему казалось, что как только она заговорит с ним расстают все айсбергы в океане.
— Меня зовут Венесса!, - писклявым и совсем детским голосом воскликнула девочка.
С тех самых пор гном был уже не одинок, так как имел возможность наслаждаться её голубыми глазами и такими милыми веснушками. Девочка сразу же полюбила гнома. Ей нравилось таскать гнома за седую бороду и подолгу бродить рядом, тем самым становясь его верной подругой. Так шли года, девочка подростала.. Венесса сровнялась с гномом и брала выше а он оставался таким же маленьким, от безысходства судьбы что ли.. Это и другое не огорчало лучших друзей. Как и раньше они утопали во внимании находясь рядом с друг другом; собирали травы по бездорожью, ликовали одним днём похожая на безликих всадников.
От безкорыстности часто приходится заблуждаться во многом, так и будет, а для неё случилось следующее. Венесса протянула руки к гному и спокойным, и, в тоже время, полным бессилия тоном сказала:
— Обними меня, мой друг. И отпусти.. Мне придётся уйти... Я не могу оставаться больше ни минуты. - прибавила Венесса.
А бородатый мужичок сжимал её кулачки и, как никогда, пристально всматривался ей в глаза;
— Ведь так не бывает.. - бормотал себе под нос, — Я не верю!
Девочка опустила глаза вниз и заплакала. Её слезы были настолько гарячими, что обпекали листочки кустов гвоздики, и, на том месте, где капнула слезинка образовались жёлтые пятнашки, напоминая ничто иначе, как веснушки Венессы.
2017 год, Степногорск
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
