
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Це не меморіал на кладовищі,
Не п'єдестал чи будь-яка гора -
Нехай вони і незрівнянно вищі.
Так само є у кожного різця,
Багра, кувалди, лома чи сокири,
Призначенням окреслені місця.
Біль пекучий не мина.
При столах – стільці порожні:
Моїх друзів вже нема.
Тут від їхніх слів зайнявся
Революції пролог.
Тут співалось їм про «завтра» –
Ще в обіймах твоїх, а думками давно вже не тут.
Для розлуки найліпше пасує зима, місяць лютий,
А кохання здихати тихесенько загнано в кут.
Хоч повага і приязнь до жінки закладені в генах,
А сім'я - це
Причепуряться ясени, –
Приходь безбоязно до ранку
В небачені ще мною сни.
Приходь щоніч з-за виднокраю,
Немов зоря, – звіддалеки, –
Куди щоразу посилаю
Я обнадійливі думки.
Від моря, над відтінки вечорові,
понад рівнини дальні й ген за овид,
здійметься в небо, що близьке їй, та
впаде із неба врешті на міста.
Дощить кругом у нечіткі години,
де всі провулки досвіту чекають,
Тугою усе заволокло.
До душі шляхетної твоєї
Дай мені торкнутися крилом.
А моя собі шукає спокій
Чи знайде - неначе уві сні –
Затишок в очах твоїх глибоких,
ритуально п'яний або тверезий.
Світ тобі ні мати, ані Тереза.
А війна, мій хлопчику, й не війна.
За недобрий ранок і добру путь,
за червоний сніг, що зійде за місяць.
Безпорадні спогади часом бісять:
Десь на четвірку за шкалою від
Один – прокинулась без пам’яті в реп’яхах
До десяти – ідеально розчесане
Локон постійно
Тулиться до підборіддя
Мій погляд застряг
Десь між одинадцятою ранку цієї безмежної до
Критик сказав, що віршую я дуже погано.
В пущу іду викорчовувати штурпаки,
А на Парнас хай стежину торують титани.
Збився приціл, а на рими утратився нюх,
Грона сонетів подібні, неначе сосиски.
Досить у
Ведмідь, завалившись у власний барліг.
Щоб тіло спочило і втомлений розум,
Зими дочекавшись, і я би заліг.
Не буде вертепів, курантів, колядок,
Прикрашених сосен, ялин і смерек -
У сплячці надійний душевний по
якби я не бачила їх, так начебто їх не було...
Та нагло сяйнув об’єктив -- і хтось запишався з утіхи,
хтось горе своє поволік -- і очі воно обпекло.
На дні міліонів умів, між коренів душ зціпеніл
але наснилося село,
стежина біла.
В цукровій пудрі хвойний ліс,
на соснах, тертий сир, кумис -
миттєво з'їла б.
В креманці неба - хмар вершки,
як дотягнутись? Не з руки,
Пружніють овіяні вітром дерева, –
А я помираю між них від нудьги,
Немов незабруднений лист аркушевий.
Сьогодні немає зігріти кого,
Хитання жіночі повсюди відсутні, –
Розпачливо й тужно гукаю: “Агов!..”,
Та чується вс
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

"Живка - богиня Життя" (ігровий сценарій до Купальських забав)
З ігрової практики купальських забав Львівського Експериментального Театру Аматорів «МЕТА», що традиційно з кінця 70-х років святкував Івана Купала в Нижньому Синьовидному у Карпатах серед лаштунків Живої Природи за власними авторськими костюмованими сценаріями. Ця традиція триває і по нині.
Серед пам'ятних Купальських ночей неодмінно треба згадати 1990 рік,коли забави проходили у Києві в Гідропарку на Дніпрі на запрошення Леопольда Ященка; та 1991,коли наші давньоукраїнські обрядові хороводи і купальські вогнища споглядали делегації зі всього світу у Ченстохово, на зустрічі з Папою Іваном-Павлом ІІ. У 1991 році після Ченстохово і парк Львівського Знесіння був перетворений на кількатисячний ігровий купальський майданчик.
На цих забавах виросло моє покоління.Тут знайомились,закохувались, проходили давні церемонії очищення купальським вогнем і згодом створювали сім'ї. Це магія!Вона на віки...
(дія відбувається біля купальського вогнища)
ЗАДІЯНІ:
ЖИВКА – жриця богині Життя-ЖИВИ
ЛАДА – богиня Любові, донька Сонця-СЕМИЯРА
ІВАНКО – земний суджений Лади
МАРА ПЕРША
МАРА ДРУГА
МАРА ТРЕТЯ
ПЕРЕЛЕСНИК
ТОЙ,ХТО В СКАЛІ СИДИТЬ
ВОДЯНИК
ВОГОНЬ (голос)
ВОДА (голос)
ЛЮДИ (вся купальська громада)
(Народ підходить до місця забави – галявини у предковічному лісі. Їх зустрічає ЖИВКА – жриця богині Життя-ЖИВИ).
ЖИВКА: Люди! Стійте! Хто ви? Чого завітали сюди?
ЛЮДИ: Ми – діти Львова, потрапили сюди, щоб святкувати славний день Івана Купала, бавитися, тішитися собою і життям!
ЖИВКА: Ви хочете радіти життю, а принесли з собою СМЕРТЬ-МАРУ!
(З темряви чути регіт МАРИ – «ха-ха-ха»!..)
ЛЮДИ: Де вона, де?! Ми не хотіли брати ЇЇ!
ЖИВКА: Ви не лише взяли ЇЇ, ви посіяли ЇЇ кругом себе!
Ось ти… нарвав папороті і шукаєш на мертвому гіллі Квітку Життя, а знайдеш там хіба що МАРУ!
(Вибігає МАРА ПЕРША і з реготом ставить на коліна того, хто тримає гілки папороті і тих, хто стоїть за ним).
МАРА ПЕРША: Ви мене посіяли, ваші руки мене зродили і я йду до вас!..
ЛЮДИ: Горе! Горе нам!
ЖИВКА: А ти, дівчино, нарвала так багато квіток; ти ж убила їхніх діток, їхнє дрібне насіннячко! І ти, красо-дівчино, теж принесла сюди МАРУ…
(Вибігає МАРА ДРУГА, вириває з рук дівчини квіти, регоче, лякає ними людей, ставить їх на коліна).
МАРА ДРУГА: Ви вбили дітей-насіннячко і тепер я їстиму все-все-все насіннячко-діток. Ха-ха-ха…
ЖИВКА: А ти, парубче, нікого не чіпав і думаєш, що МАРА до тебе не пристане? МАРА не владна лиш над тим, хто сотворив добро. А ти тремтиш над нею, бо знаєш, що вона могла вирости з твоєї байдужості.
(Вибігає МАРА ТРЕТЯ. Обертається довкола парубка).
МАРА ТРЕТЯ: Я тут мій повелителю і рабе. Допоки Я була мала – ти був мій повелитель. Але я виросла! Віднині ти – мій раб, а я – твоя владарка.
(Ставить парубка і тих, хто за ним на коліна. Таким чином на колінах опиняється весь натовп, окрім ЛАДИ, ІВАНА, ЖИВКИ І ТРЬОХ МАР. ТРИ МАРИ танцюють довкола ЖИВЧИНОГО вогню і поволі гасять його, проте не до кінця. ЛЮДИ голосять: «Горе нам, горе! ЯРОВОДЕ, порятуй нас! Порятуй нас, ЖИВКО!!», - поволі слова-голосіння переходять у загальний плач.)
ЖИВКА: Бачите, люди, яка сильна смерть-МАРА. Якщо ви і далі сіятимите ЇЇ, вона стане ще сильніша і врешті прийде час, коли ЇЇ влада поглине все – і чорна, і холодна ніч настане на усій Землі.
ТРИ МАРИ (вторять луною): Настане!Настане! Настане!
ЖИВКА: Тоді все живе поглине морок!
ТРИ МАРИ (вторять луною): Поглине! Поглине! Поглине!
(Після цих слів плач-голосіння гучнішає).
ЖИВКА: Не плачте, Люди! Наразі ще не настала влада Смерті!
(Наближається до вогню, де танцюють ТРИ МАРИ – вони сахаються ЖИВКИ.
ЖИВКА наказує підійти до вогню КУПАЛЬСКІЙ ПАРІ – ІВАНУ та ЛАДІ, покласти на вогонь дрова, укриті живицею, чекає вкупі з ними поки вогонь розгориться).
(До КУПАЛЬСЬКОЇ ПАРИ) …Бачите, ще може ЖИВКА побороти МАРУ. Ще є в ній сила, ще вона дійствує! Ще є сила у ВОДИ І ВОГНЮ.
(До ЛЮДЕЙ) ВОДА і ВОГОНЬ – боги наші: ВОДА – се матінка всьому живому, а ВОГОНЬ-тепло – се Батько наш! Без них ми загинемо…
Та слухайте, люди, сил моїх все менше. Колись МАРА не сміла навіть підійти сюди – тепер захотіла бути тут владаркою. Усе тепер залежатиме від вас! Якщо будете шанувати ВОГОНЬ і ВОДУ та Дітей богині ЖИВИ – і малих, і великих – від хробачка до ведмедя, від рясту до наймогутнішого дуба, - сила моя стане непереможною. Якщо хтось з вас чи словом чи дією необачно осквернить ВОДУ чи не шануватиме ВОГОНЬ, чи вб’є без потреби когось із Дітей ЖИВИ – то враз МАРА сильнішою від мене стане.
ЛЮДИ: Ми будемо шанувати ВОГОНЬ І ВОДУ і все живе на землі!
ЖИВКА: Я вірю, та все ж промовте присягу-заклинання:
«Присягаю, що кожного року я висаджу дерево і буду доглядати його, аж поки не стане могутнім»!
(ЛЮДИ повторюють присягу-заклинання. На галявину з лісу до ЛЮДЕЙ вибігає ПЕРЕЛЕСНИК).
ПЕРЕЛЕСНИК: Я знаю кожне дерево в лісі – і не дам зламати присяги, будьте певні!
(МАРА ПЕРША сахається присяги і зникає. ЛЮДИ, котрі найвіддаленіші, встають).
ЖИВКА: «Присягаю, що ніколи не зламаю найменшої гілочки, не зірву і не потопчу ні квіточки, ні травички на нашій землі, не залишу побіля себе у лісі ні скла, ні консервної бляшанки…».
(Люди повторюють присягу. З темряви лісу на відстані від натовпу виступає ТОЙ,
ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ).
ТОЙ,ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ: Чув я присягу-заклинання. А хто порушить її, нашлю на нього грім та блискавицю, зливу ще й град… І забере його МАРА!
(МАРА ДРУГА з навіженим стоном вихором обертається довкола ЛЮДЕЙ і зникає вкупі з ТИМ,ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ у непроглядній темряві лісу. ЛЮДИ усередині натовпу встають з колін).
ЖИВКА: «Присягаю, що ніколи не вб’ю живого сотворіння, дітей богині ЖИВИ».
(ЛЮДИ повторюють присягу. З річки поблизу галявини до людей наближається ВОДЯНИК).
ВОДЯНИК: Все живе завжди ходить до водопою. Я знатиму ваші гріхи. А покличете мене на поміч - не відверну від вас МАРУ, а потягну на дно, у баговиння.
(МАРА ТРЕТЯ, імітуючи Русалку Водяну, обертається довкіл натовпу і зникає услід за ВОДЯНИКОМ. ЛЮДИ, що найближчі до купальського багаття, піднімаються з колін.
Здалека до них промовляють ВОГОНЬ та ВОДА):
ВОДА: Діти мої! Я матінка ваша – ВОДА! Я даватиму вам силу і здоров’я, бо присяга ваша щира і я вірю вам!
ВОГОНЬ: Діти мої! Я – ВОГОНЬ, батько ваш! Я дам вам тепло узимку і дам вам Надію в безвиході. Та не зламайте присягу, бо погано буде і мені, і вам.
(Ефект грому – інколи збігається зі справжніми витівками бога Перуна,що незримо спостерігає за дійством з висоти Зоряного Неба).
ЖИВКА: Ось і все, люди – діти ЛЕВА. Ви сильні духом, бо сьогодні побороли МАРУ. Бавтеся і радійте життю – ви маєте на те право.
(До КУПАЛЬСЬКОЇ ПАРИ): Вам, ЛАДО та ІВАНЕ, раду раджу – збудуйте тут хату… бо в завітному місці, де горіло купальське багаття, Мара влади не має, там лише любов, сила та добробут із чар-квітки папороті проізростає!
ЛЮДИ, будьте щасливі!
(ЖИВКА прощається і поволі зникає з очей в напрямку лісу).
ЛЮДИ услід ЖИВЦІ: «Пам’ятай про нас, ЖИВКО!».
(Довкола купальського багаття до ранку триває забава - водять купальські хороводи, співають купальські пісні, стрибають через вогонь, доки вогонь сам не погасне).
Зі ювілейної збірки присвят "Вовчі іменини". - Львів:Ліга-Прес,2013.
https://www.youtube.com/watch?v=LP02lJvSZiE
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Цезар і Клеопатра, або Ніч у Єгипті"