ПЕТРА І ПАВЛА (12 липня за н. ст.)

"Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий Ілля заволочує".

До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до початку жнив, звідси і пішло народне повір'я, що справа святих «побратимів» - жито зажинати. Білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я.
Ранком, звичайно, всі йшли до церкви. Дівчата вбирали свої голови вінками.
Вертаючи з церкви, люди розговлялися мандриками. Мандрики - це плесканки, печені з пшеничного тіста, яєць і сиру, або всілякою начинкою. Сама назва походить ніби від того, що мандруючи світом, Петро з Павлом живилися «мандриками», наповняючи їх «чим Бог послав».
У цей день зозуля перестає кувати. Селяни кажуть, що вона мандриками подавилася, бо ж украла у святого Петра одну мандрику та й за це її Бог скарав.

Мандруючи, Бог з Петром людей парують:
«... ідуть вони в жнива - сонце пече їх, а жито стоїть, як стіна. Те жито дівка жне так, що й голови не піднімить.
-Боже, поможи тобі, дівко!
Підняла голову, подякувала - та й далі жне. Пішли вони на другу ниву, а там під копою в холодку дівка спить, аж хропе. Подивилися на неї - та й далі... На стежці стоїть одпряжений, а під возом спить парубок - нап'яв собі холодок з ковдри та й спить.
Хотів святий ціпком оперізати, а Бог каже:
-Не займай, Петре, ходім!
... Зайшли в пшеницю - як ліс пшениця стоїть: парубок жне її, пече його сонце, а він, знай, жне.
-Боже, поможи тобі, хлопче!
Підняв голову, подякував — та й далі жне. Петро й каже до Бога:
-Спаруй, Боже, цього парубка та оту дівчину, що жито жне. І тих ледацюг спаруй...
А Бог на теє:
-Старий ти, Петре. Не тямиш, що кажеш. Як тих ледацюг спарувати, то вони й з голоду помруть.
Так воно буває в світі: як чоловік роботяга, то жінка ледащо; а як жінка моторна, то чоловік вайло».
(За Олексою Воропаєм «Звичаї нашого народу»)

МОКРИНИ (1 серпня за н. ст.)

«Свята Мокрина осінь приносить!»
Останній день літа: яка погода на Мокрини, така й буде осінь.

«Як на Мокрини дощ - то оріхи вимокають,
а як сухо - то бджоли повилітають».

ПРОРОКА ІЛЛІ (2 серпня за н. ст.)

За народною міфологією Ілля є наступником громовержця Перуна:
«Грім гримить, то Ілля по небесному мосту в огненній колісниці йде»
«До Іллі хмари ходять за вітром, а після Іллі - проти вітру».

Народна легенда роз'яснює: коли біси повстали проти Бога, то Бог наказав Іллі прогнати нечисть. З того часу ганяється Ілля за бісами і пускає в них огненні стріли-громи і блискавки.
А між тим пророк Ілля засіває озимину:
- Сій, Ілля, озимий засів!

«Ходить Ілля на Василя,
Носить нугу житяную,
Куди махне - житом пахне...»

... І збирає ярину, аби випекли з неї хліб насущний:
«На Іллі новий хліб на столі!»


ПАЛІЯ - «ПАЛИКОПИ» (9 серпня за н. ст.)

«...Вже наш Палій за копою сів!»

У цей день селяни моляться святому Пантелеймону і перед його образом свічку ставлять. Існує повір'я, що хто не шанує Палія, тому він «копи палить».
Так і пристало до святого прізвисько «Паликопи».


МАКОВЕЯ – І «СПАСА НА ВОДІ» (14 серпня за н. ст.)

У старі часи сходилися в цей день хрещені до річки - святити воду. Хворі на пропасницю купалися в річці, бо на Маковея - вода цілюща.
Пізніше, святити воду несли до церкви, а при воді квіти ще й мак. Весною мак розсівали на городі, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітали у коси, щоб «волосся з голови не випадало».
На Маковея ласували «шуліками»: пекли коржі, ламали на дрібні шматочки в макітру і заливали медовою ситою та розтертим маком.
«Маковея» за те, що зцілює водою називають «Мокрим Спасом». У народі знають, що «Маковей» - знахар, зцілює не тільки водою, а й маком-відюком»: дівки-чарівниці освятять «відюк», обсиплють ним хату, - і всі вроки та хитрощі відьми пропадуть безслідно.

«Мокрий Спас - маку й меду припас.
Маковій від злих духів спас!»

ІІ СПАСА - «ЯБЛУНЕВОГО» (19 серпня за н. ст.)

У день Преображення Господнього, або Спаса, до церкви несуть яблука, груші, мед і обжинкові вінки, а ще жмут колосся, що імітує «Цапову бороду». Хрещений люд позичив її у міфічної тварини, що живе на ниві і ховається в Дідуху, а натомість наділив нею достойного Спаса.
Тому на запитання:
- Ой чия ж то борода
чорним шовком увита,
сріблом-золотом улита? -
правовірні відповідали:

-Дідухова... обжинкова,
а окраса —
то від Спаса!

У давнину до Спаса не ласували садовиною, бо то - гріх, чекали на свято, два тижні постили...
Вернувши з церкви, родина, звичайно, врочисто сідала за стіл і розговлялася: споживали яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином - «щоб садовина родила».
На Спаса родина, зібрана за святковим столом, згадувала померлих: так ось чому у Спаса окраса із «чорного шовку» бо це «страсний» Спас! За народною міфологією - це останній перед Різдвом вихід померлих на світ - на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса.
«Страсного» Спаса за його піклування про садовину називали «яблучним». З часу, коли обтрусять яблука з садів, чекали перших приморозків:
«Страсний Спас - яблука освятив».
Від Спаса починали копати бараболю: розкладали вогнище, пекли картоплю і гріли руки - «щоб не мерзли зимою».
Кажуть у нас: «Прийшов другий Спас,
держи вже й рукавиці про запас,
починай копати бараболю,
а яблука й грушки ласуй вволю!»


І «ПЕРША ПРЕЧИСТА» (28 серпня за н. ст.)

«Перша Пречиста» - свято Успіння Пресвятої Богородиці. На «Першу Пречисту» дівчата визбирають «за Спасом» садовину:

«Пречиста по груші ходила,
Пречиста мішок загубила,
А Спас йшов -мішок знайшов».
- Спасику, батьку,
Віддай мій мішочок,
Не буду ходити у твій садочок.

Лище досівають «за Іллею» озимину, а після свята звільняються від роботи на полі. Господарі, що мають відданиць і парубків, готуються до весілля:
- Прийшла Перша Пречиста - стає дівка речиста!

…«Перша Пречиста жито посіває...».

ІІІ «КОНОПЛЯНИЙ або ПОЛОТНЯНИЙ або ГОРІХОВИЙ» СПАС
(29 серпня за н.ст.)

«Третього Спаса» в українській народній традиції святкують на честь ікони «Нерукотворного образу Христа-Спаса», або як в народі кажуть «Спаса на полотні».
На «Третього Спаса» справляли обряд «Обжинкового весілля» - завершували обжинки, несли додому обжинкового Дідуха, пекли короваї з нового врожаю, сіяли озимину та збирали горіхи.

«Конопляний» Спас - хліба припас.
Ткати полотно благословив.
Гриби, ягоди, зіллячко освятив,
То свято Богородиці і всіх див.

«ГОЛОВОСІКА» (11 вересня за н. ст.)

Свято Всічення Голови святого Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, або, кажуть у народі, Головосіка.
У цей день не варять борщу і це єдиний раз протягом цілого року, - коли гріх їсти борщ. Віруючі люди на «Головосіку» не беруть у руки ніж, навіть хліб ламають руками. Ані рубають сокирою, ані пиляють пилою...


«СЕМЕНА» - (14 вересня за н. ст.)

Свято Преподобного Симеона Стовпника і матері його Марфи - в народі «Семена».
Від «Семена» стара Україна прилаштовувала у хатах свої верстати і починала ткати полотно. Бралися до роботи усі майстри: столярі, стельмахи, бондарі...
В ніч проти «Семена» засвічував древній Київ свічки і святкував «Весілля Свічки». В таку ніч збирали останній цвіт зі святоянівського зілля.

«ДРУГА ПРЕЧИСТА» (21 вересня за н. ст.)

Свято Різдва Пресвятої Богородиці. З ним пов'язані усі жіночі надії - день Рожениць, коли жінки, в яких немає дітей, справляють обід і годують бідних «щоб молилися Богородиці за її діти».
В цей час на Україні, звичайно, йдуть дощі, а тому й кажуть:

«Друга Пречиста дощем поливає!»


«ЗДВИЖЕННЯ» (27 вересня за н. ст.)

Свято Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього...
... Наступають холодні дні і птахи відлітають до вирію. Вирій, за народною уявою, - це тепла країна, де ніколи не буває зими і де живуть тільки птиці і гади: птиці в долинах, гади - на горбах.
Першою до вирію летить зозуля, бо вона є ключницею: «У неї золотий ключ від тієї країни».

«На Здвиження земля движеться ближче до зими».


«СВЯТА ПОКРОВА» (14 жовтня за н. ст.)

Покровителька Запорізької Січі - Покрова Пресвятої Богородиці.
Існує переказ, що після зруйнування Січі, козаки, що пішли за Дунай, взяли з собою і образ Запорозької Покрови:

«... а срібло-золото на три части паювали:
... на святую Січовую Покрову давали -
щоб за їх, встаючи і лягаючи,
Милосердного Бога благали».

У народі Покрова - покровителька відданиць, а тому дівки до неї молилися:
«Свята Мати-Покровонько,
покрий мені головоньку,
щоб я була жіночкою,
щоб жилось мені з лихвою
та із муженьком любеньким
і з дитятком малесеньким...».

Господарі примічали погоду: якщо на Покрову вітер віяв з півночі - на холодну зиму і великі сніги, а як з півдня - на теплу й сльотливу.


«ДМИТРА» (8 листопада за н. ст.)

«У святого Дмитра труба із срібла...
А як затрубив ще й святий Дмитро,
Тай покрив зимков усі гори біло»...

З уваги на недалекі пилипівчані запусти сезон сватання завершується: незасватані дівки вважають рік втраченим і з цього приводу у народі жартують: «До Дмитра - дівка хитра, а по Дмитрі, хоч комин витри». На що кмітливі лукавиці відповідають:
«До Дмитра була м хитра, а по Дмитрищі - я ще хитріша!»

«А Дмитро зиму у гості просить»!.

«ТРЕТЯ ПРЕЧИСТА» - ВВЕДЕННЯ (4 грудня за н.ст.)

«Третя Пречиста йде – зиму за руку веде».
Третя Пречиста розпочинає народний календар Зими, отож про неї восени згадувати ще рано, проте пам’ятати треба, адже без неї перелік Спасів і Пречистих українського народного календаря був би неповним.


***
Святий ПЕТРО за плугом ходить
Святий ПАВЛО волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий ІЛЛЯ заволочує...
Сій, Ілля, озимий засів!
(Бо вже ПАЛІЙ за копою засів).

МОКРИЙ Спас - маку й меду припас,
МАКОВІЙ - від злих духів спас.
СТРАСНИЙ Спас - яблука освятив.

Прийшов ДРУГИЙ Спас –
держи вже й рукавиці про запас,
починай копати бараболю,
а яблучка й грушки ласуй вволю.

А за ДРУГИМ Спасом —
та й ПЕРША Пречиста...
Перша Пречиста - дівка речиста!

ПРЕЧИСТА по груші ходила,
мішок загубила,
а СПАС ішов –
мішок знайшов):
-Спасику, батьку,
віддай мій мішочок,
не буду ходити у твій садочок.

КОНОПЛЯНИЙ Спас - хліба припас.
Ткати полотно благословив.
Гриби, ягоди, зіллячко освятив –
То свято Богородиці і всіх див:

ПЕРША Пречиста жито досіває,
ДРУГА Пречиста дощем поливає,
ТРЕТЯ Пречиста снігом покриває...

* * *
А наш ВОЛОХ сіно косить...
... а МОКРИНА осінь приносить...
... а ДМИТРО зиму у гості просить...


Старожитній обряд Обжинкового «весілля» відродила і рядила -
Спасів та Пречистих згадала, їм молитви складала -
Ірина Вовк

За виданям: Ірина Вовк."За нашим звичаєм Бога величаєм: Осінь". - Львів: Сполом, 2015.

*Обрядовий календар осінніх свят складений за Олексою Воропаєм
«Звичаї нашого народу».У 2 томах. - Мюнхен,1949.