
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.08
05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Лариса Пугачук (1967) /
Проза
Етюд
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Етюд
Хороша студiя. Наче й невеличка, але простора i свiтла. Вперше зайшовши в цю квартиру, вiдразу побачила, що з неї можна зробити. Нi, не так — що вона зробить з неї.
Останнiй поверх висотки. Вище тільки небо. Виробила потрiбнi документи по переплануванню, тепер вiд пiдлоги і до стелi — французькі вікна з виходом на лоджію.
Стіл, стільці, чайник, чашки-ложки, чай-кава-цукор. Низький диван.
Полотно вже готове для роботи.
Не передягалась, прийшовши: хотілося швидше взяти олівця в руку. Давно не чула такого потягу.
В парку вона помітила його не відразу, аж коли відірвала очі від мольберту. Гнучке тіло, темні очі, гарні губи. Власне, губи і спинили погляд. Сигарета в них так природньо вигляділа. Мовчав. Дивився не на малюнок. Дивився на неї. І це також було природньо.
Відступила від нього, оглядаючи. Він зреагував на це спокійно, не позував, просто стояв.
— Хочу тебе намалювати. Дозволиш?
— Чому ні.
— Не тут — в студії, це поруч.
— Давай допоможу зібратися.
Хлопець курив на балконі. Зайшов у кімнату. Сів на диван. Ліктями сперся на коліна, пальці запустив у волосся. Голова ледь нахилена, дивився у підлогу. Бачила окремо руки, окремо губи, окремо плечі. Його самого вловити ніяк не могла. Лінія... не та, ще одна... знову не те.
— Будь ласка, пересядь на табурет.
Поставила табурет.
Звівся. Злегка потягнувся.
— Стій. Не рухайся.
Штрих, лінія, ще одна, іще... — ось воно.
Видихнула. Заплющила очі. Аж тепер почула втому.
Його руки на її плечах. Масаж легкий, приємний. Добре так. Пальці рухалися по шиї, потім перейшли на плечі, на лікті. Стало тепло. Обійняв обома руками, підняв. Сів на табурет, посадив до себе на коліна. Рукою відвів волосся, почула його губи на шиї. Прогнулася.
— Роздягнешся сама?
— Так.
Знову посадив на себе. Потім повернув. Несила було відірватися і перейти на диван. Опустилися на підлогу. Спочатку бачила небо у вікні. Потім тільки слухала себе.
— Люблю твої губи.
— Вже?
— Так. Хіба так не може бути?
— Відпочивай, мала.
— Ти прийдеш ще?
Усміхнувся. Поцілував. Пішов.
17.08.2017
Останнiй поверх висотки. Вище тільки небо. Виробила потрiбнi документи по переплануванню, тепер вiд пiдлоги і до стелi — французькі вікна з виходом на лоджію.
Стіл, стільці, чайник, чашки-ложки, чай-кава-цукор. Низький диван.
Полотно вже готове для роботи.
Не передягалась, прийшовши: хотілося швидше взяти олівця в руку. Давно не чула такого потягу.
В парку вона помітила його не відразу, аж коли відірвала очі від мольберту. Гнучке тіло, темні очі, гарні губи. Власне, губи і спинили погляд. Сигарета в них так природньо вигляділа. Мовчав. Дивився не на малюнок. Дивився на неї. І це також було природньо.
Відступила від нього, оглядаючи. Він зреагував на це спокійно, не позував, просто стояв.
— Хочу тебе намалювати. Дозволиш?
— Чому ні.
— Не тут — в студії, це поруч.
— Давай допоможу зібратися.
Хлопець курив на балконі. Зайшов у кімнату. Сів на диван. Ліктями сперся на коліна, пальці запустив у волосся. Голова ледь нахилена, дивився у підлогу. Бачила окремо руки, окремо губи, окремо плечі. Його самого вловити ніяк не могла. Лінія... не та, ще одна... знову не те.
— Будь ласка, пересядь на табурет.
Поставила табурет.
Звівся. Злегка потягнувся.
— Стій. Не рухайся.
Штрих, лінія, ще одна, іще... — ось воно.
Видихнула. Заплющила очі. Аж тепер почула втому.
Його руки на її плечах. Масаж легкий, приємний. Добре так. Пальці рухалися по шиї, потім перейшли на плечі, на лікті. Стало тепло. Обійняв обома руками, підняв. Сів на табурет, посадив до себе на коліна. Рукою відвів волосся, почула його губи на шиї. Прогнулася.
— Роздягнешся сама?
— Так.
Знову посадив на себе. Потім повернув. Несила було відірватися і перейти на диван. Опустилися на підлогу. Спочатку бачила небо у вікні. Потім тільки слухала себе.
— Люблю твої губи.
— Вже?
— Так. Хіба так не може бути?
— Відпочивай, мала.
— Ти прийдеш ще?
Усміхнувся. Поцілував. Пішов.
17.08.2017
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію