ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Пугачук (1967) / Проза

 Етюд
Хороша студiя. Наче й невеличка, але простора i свiтла. Вперше зайшовши в цю квартиру, вiдразу побачила, що з неї можна зробити. Нi, не так — що вона зробить з неї.
Останнiй поверх висотки. Вище тільки небо. Виробила потрiбнi документи по переплануванню, тепер вiд пiдлоги і до стелi — французькі вікна з виходом на лоджію.
Стіл, стільці, чайник, чашки-ложки, чай-кава-цукор. Низький диван.
Полотно вже готове для роботи.
Не передягалась, прийшовши: хотілося швидше взяти олівця в руку. Давно не чула такого потягу.

В парку вона помітила його не відразу, аж коли відірвала очі від мольберту. Гнучке тіло, темні очі, гарні губи. Власне, губи і спинили погляд. Сигарета в них так природньо вигляділа. Мовчав. Дивився не на малюнок. Дивився на неї. І це також було природньо.
Відступила від нього, оглядаючи. Він зреагував на це спокійно, не позував, просто стояв.
— Хочу тебе намалювати. Дозволиш?
— Чому ні.
— Не тут — в студії, це поруч.
— Давай допоможу зібратися.

Хлопець курив на балконі. Зайшов у кімнату. Сів на диван. Ліктями сперся на коліна, пальці запустив у волосся. Голова ледь нахилена, дивився у підлогу. Бачила окремо руки, окремо губи, окремо плечі. Його самого вловити ніяк не могла. Лінія... не та, ще одна... знову не те.
— Будь ласка, пересядь на табурет.
Поставила табурет.
Звівся. Злегка потягнувся.
— Стій. Не рухайся.
Штрих, лінія, ще одна, іще... — ось воно.
Видихнула. Заплющила очі. Аж тепер почула втому.

Його руки на її плечах. Масаж легкий, приємний. Добре так. Пальці рухалися по шиї, потім перейшли на плечі, на лікті. Стало тепло. Обійняв обома руками, підняв. Сів на табурет, посадив до себе на коліна. Рукою відвів волосся, почула його губи на шиї. Прогнулася.
— Роздягнешся сама?
— Так.
Знову посадив на себе. Потім повернув. Несила було відірватися і перейти на диван. Опустилися на підлогу. Спочатку бачила небо у вікні. Потім тільки слухала себе.

— Люблю твої губи.
— Вже?
— Так. Хіба так не може бути?
— Відпочивай, мала.
— Ти прийдеш ще?
Усміхнувся. Поцілував. Пішов.

17.08.2017

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-08-17 20:26:16
Переглядів сторінки твору 1587
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.941 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.875 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.775
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Еротична проза
Автор востаннє на сайті 2021.05.10 03:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-03-17 18:13:20 ]
оцей мабуть, Етюд, мені якось найближчий із усіх Ваших
власне, за кошт дрібних художніх моментів
котрі ніби і необов’язкові
(французькі вікна, манера сидіння на дивані ....)
але в них тут вся сіль, нмсд



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2018-03-18 11:51:08 ]
у прозі не можу дозволити собі лишніх слів, тому просіюю і відкидаю все лишнє... але там, де слова створюють суть і атмосферу, додаткові мазки необхідні, вони навіть не додаткові, а основні, бо вони дають реальність, без відчуття якої картина не оживе