Хороша студiя. Наче й невеличка, але простора i свiтла. Вперше зайшовши в цю квартиру, вiдразу побачила, що з неї можна зробити. Нi, не так — що вона зробить з неї.
Останнiй поверх висотки. Вище тільки небо. Виробила потрiбнi документи по переплануванню, тепер вiд пiдлоги і до стелi — французькі вікна з виходом на лоджію.
Стіл, стільці, чайник, чашки-ложки, чай-кава-цукор. Низький диван.
Полотно вже готове для роботи.
Не передягалась, прийшовши: хотілося швидше взяти олівця в руку. Давно не чула такого потягу.

В парку вона помітила його не відразу, аж коли відірвала очі від мольберту. Гнучке тіло, темні очі, гарні губи. Власне, губи і спинили погляд. Сигарета в них так природньо вигляділа. Мовчав. Дивився не на малюнок. Дивився на неї. І це також було природньо.
Відступила від нього, оглядаючи. Він зреагував на це спокійно, не позував, просто стояв.
— Хочу тебе намалювати. Дозволиш?
— Чому ні.
— Не тут — в студії, це поруч.
— Давай допоможу зібратися.

Хлопець курив на балконі. Зайшов у кімнату. Сів на диван. Ліктями сперся на коліна, пальці запустив у волосся. Голова ледь нахилена, дивився у підлогу. Бачила окремо руки, окремо губи, окремо плечі. Його самого вловити ніяк не могла. Лінія... не та, ще одна... знову не те.
— Будь ласка, пересядь на табурет.
Поставила табурет.
Звівся. Злегка потягнувся.
— Стій. Не рухайся.
Штрих, лінія, ще одна, іще... — ось воно.
Видихнула. Заплющила очі. Аж тепер почула втому.

Його руки на її плечах. Масаж легкий, приємний. Добре так. Пальці рухалися по шиї, потім перейшли на плечі, на лікті. Стало тепло. Обійняв обома руками, підняв. Сів на табурет, посадив до себе на коліна. Рукою відвів волосся, почула його губи на шиї. Прогнулася.
— Роздягнешся сама?
— Так.
Знову посадив на себе. Потім повернув. Несила було відірватися і перейти на диван. Опустилися на підлогу. Спочатку бачила небо у вікні. Потім тільки слухала себе.

— Люблю твої губи.
— Вже?
— Так. Хіба так не може бути?
— Відпочивай, мала.
— Ти прийдеш ще?
Усміхнувся. Поцілував. Пішов.

17.08.2017