ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Алла Роль (1963) /
Публіцистика
24 серпня 2017р. минає рік із дня смерті дисидента Сергія Бабича.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
24 серпня 2017р. минає рік із дня смерті дисидента Сергія Бабича.
КОСМОС СЕРГІЯ БАБИЧА.
З чим би я це порівняла? – З космічним кораблем і прибульцями. Тільки космічним кораблем була невелика квартира в місті Житомирі з вікном-ілюмінатором на кухні, а прибульцем – один чоловік. Гуманоїд. Багато хто не зрозумів, що його місія була спостерігати за нами, накопичувати цю інформацію на «жорсткий диск» і телепортувати її дозовано за своїм призначенням. Про це говорять, як про інформаційний простір, або як про всесвітній (всегалактичний) банк інформації.
Такі люди були присутні завжди. І якщо терпів їх Господь довго, то тільки тому, що лише з ними можна було поспілкуватись на рівних. За це Творець давав їм велетенську ношу, непосильну всім іншим – ношу самотності і самовідречення. Таке відчуття, загострене до великих душевних мук в молодості, сприймалося далі як належне відчуття. І тягар цей носився відтоді вільно та сприймався з легкою іронією і чудним вогником в очах, який серед письменства колись назвали таки відблиском всесвітнього суму.
Хто не вміє бачити, той не побачить і побіжить далі в суєтності повсякденних турбот про хліб насущний.
Такі люди завжди пропускають усіх уперед. Подібний відбір формується часто на автобусній зупинці, коли одним якби швидше треба. Інші ж, даючи пройти нетерплячим доїхати швидше, сприймають це відверто врівноважено.
Сьогодні пригадується ситуація, коли на поїздку до Немильні, на батьківщину поета Юрка Гудзя, зібралися вранці на житомирській площі Корольова місцеві літератори, музиканти, педагоги, працівники культури. І раптом виявилося, що на всіх у виділеному автобусі не вистачає місця, хоча й лише одного сидячого. Неприємно, але кожен відчув себе вмить фізично зайвим. Тоді саме цей чоловік, Сергій Бабич, вийшов з салону і не поїхав, відклавши свою поїздку рівно на рік. До наступного разу. Хоча це ж він часто приймав Юрка на нічліг та ділився скромною вечерею, коли той примандровував до Житомира. І кому, як не Сергію Бабичу, потрібна була б ця подорож.
Згодом я теж не тиснулася до автобуса, аби всім вистачило місця у поїздці.
З таким відчуттям свободи народжуються, але все життя вчаться його висловлювати. Фарисеї і книжники називають це богоборством. Але ж Бог – це любов. Бо хто ж тоді виразив найбільшу любов до своїх ближніх, як не той, хто поступився місцем?
А хто взагалі облишений сьогодні вовтузні за місце на п’єдесталі? Хто може сказати правду у вічі? – Лише той, хто любить ближнього. Чи ж не так любить нас і Бог – через покару за гріхи. А кого більше карає, того більше любить, бо очищення – це, як хірургічне втручання, з болем у тілі і в душі.
Завжди невчасно йдуть такі люди з життя, залишаючи по собі незаповнений простір. Не вистачає ніби мірила твого життя, твоїх поступків. І сам ти не в силі нести таку ношу.- Озираєшся, а допомогти нікому.
На підвіконні колишньої житомирської квартири Сергія Бабича, що на вулиці Кафедральній,6, стоять квіти - вірна ознака, що його тут більше немає. Він так любив квіти, що не хотів їхньої загибелі, у разі його відсутності.
Алла Роль.
2.03.2017р.
З чим би я це порівняла? – З космічним кораблем і прибульцями. Тільки космічним кораблем була невелика квартира в місті Житомирі з вікном-ілюмінатором на кухні, а прибульцем – один чоловік. Гуманоїд. Багато хто не зрозумів, що його місія була спостерігати за нами, накопичувати цю інформацію на «жорсткий диск» і телепортувати її дозовано за своїм призначенням. Про це говорять, як про інформаційний простір, або як про всесвітній (всегалактичний) банк інформації.
Такі люди були присутні завжди. І якщо терпів їх Господь довго, то тільки тому, що лише з ними можна було поспілкуватись на рівних. За це Творець давав їм велетенську ношу, непосильну всім іншим – ношу самотності і самовідречення. Таке відчуття, загострене до великих душевних мук в молодості, сприймалося далі як належне відчуття. І тягар цей носився відтоді вільно та сприймався з легкою іронією і чудним вогником в очах, який серед письменства колись назвали таки відблиском всесвітнього суму.
Хто не вміє бачити, той не побачить і побіжить далі в суєтності повсякденних турбот про хліб насущний.
Такі люди завжди пропускають усіх уперед. Подібний відбір формується часто на автобусній зупинці, коли одним якби швидше треба. Інші ж, даючи пройти нетерплячим доїхати швидше, сприймають це відверто врівноважено.
Сьогодні пригадується ситуація, коли на поїздку до Немильні, на батьківщину поета Юрка Гудзя, зібралися вранці на житомирській площі Корольова місцеві літератори, музиканти, педагоги, працівники культури. І раптом виявилося, що на всіх у виділеному автобусі не вистачає місця, хоча й лише одного сидячого. Неприємно, але кожен відчув себе вмить фізично зайвим. Тоді саме цей чоловік, Сергій Бабич, вийшов з салону і не поїхав, відклавши свою поїздку рівно на рік. До наступного разу. Хоча це ж він часто приймав Юрка на нічліг та ділився скромною вечерею, коли той примандровував до Житомира. І кому, як не Сергію Бабичу, потрібна була б ця подорож.
Згодом я теж не тиснулася до автобуса, аби всім вистачило місця у поїздці.
З таким відчуттям свободи народжуються, але все життя вчаться його висловлювати. Фарисеї і книжники називають це богоборством. Але ж Бог – це любов. Бо хто ж тоді виразив найбільшу любов до своїх ближніх, як не той, хто поступився місцем?
А хто взагалі облишений сьогодні вовтузні за місце на п’єдесталі? Хто може сказати правду у вічі? – Лише той, хто любить ближнього. Чи ж не так любить нас і Бог – через покару за гріхи. А кого більше карає, того більше любить, бо очищення – це, як хірургічне втручання, з болем у тілі і в душі.
Завжди невчасно йдуть такі люди з життя, залишаючи по собі незаповнений простір. Не вистачає ніби мірила твого життя, твоїх поступків. І сам ти не в силі нести таку ношу.- Озираєшся, а допомогти нікому.
На підвіконні колишньої житомирської квартири Сергія Бабича, що на вулиці Кафедральній,6, стоять квіти - вірна ознака, що його тут більше немає. Він так любив квіти, що не хотів їхньої загибелі, у разі його відсутності.
Алла Роль.
2.03.2017р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію