Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Алла Роль (1963) /
Публіцистика
24 серпня 2017р. минає рік із дня смерті дисидента Сергія Бабича.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
24 серпня 2017р. минає рік із дня смерті дисидента Сергія Бабича.
КОСМОС СЕРГІЯ БАБИЧА.
З чим би я це порівняла? – З космічним кораблем і прибульцями. Тільки космічним кораблем була невелика квартира в місті Житомирі з вікном-ілюмінатором на кухні, а прибульцем – один чоловік. Гуманоїд. Багато хто не зрозумів, що його місія була спостерігати за нами, накопичувати цю інформацію на «жорсткий диск» і телепортувати її дозовано за своїм призначенням. Про це говорять, як про інформаційний простір, або як про всесвітній (всегалактичний) банк інформації.
Такі люди були присутні завжди. І якщо терпів їх Господь довго, то тільки тому, що лише з ними можна було поспілкуватись на рівних. За це Творець давав їм велетенську ношу, непосильну всім іншим – ношу самотності і самовідречення. Таке відчуття, загострене до великих душевних мук в молодості, сприймалося далі як належне відчуття. І тягар цей носився відтоді вільно та сприймався з легкою іронією і чудним вогником в очах, який серед письменства колись назвали таки відблиском всесвітнього суму.
Хто не вміє бачити, той не побачить і побіжить далі в суєтності повсякденних турбот про хліб насущний.
Такі люди завжди пропускають усіх уперед. Подібний відбір формується часто на автобусній зупинці, коли одним якби швидше треба. Інші ж, даючи пройти нетерплячим доїхати швидше, сприймають це відверто врівноважено.
Сьогодні пригадується ситуація, коли на поїздку до Немильні, на батьківщину поета Юрка Гудзя, зібралися вранці на житомирській площі Корольова місцеві літератори, музиканти, педагоги, працівники культури. І раптом виявилося, що на всіх у виділеному автобусі не вистачає місця, хоча й лише одного сидячого. Неприємно, але кожен відчув себе вмить фізично зайвим. Тоді саме цей чоловік, Сергій Бабич, вийшов з салону і не поїхав, відклавши свою поїздку рівно на рік. До наступного разу. Хоча це ж він часто приймав Юрка на нічліг та ділився скромною вечерею, коли той примандровував до Житомира. І кому, як не Сергію Бабичу, потрібна була б ця подорож.
Згодом я теж не тиснулася до автобуса, аби всім вистачило місця у поїздці.
З таким відчуттям свободи народжуються, але все життя вчаться його висловлювати. Фарисеї і книжники називають це богоборством. Але ж Бог – це любов. Бо хто ж тоді виразив найбільшу любов до своїх ближніх, як не той, хто поступився місцем?
А хто взагалі облишений сьогодні вовтузні за місце на п’єдесталі? Хто може сказати правду у вічі? – Лише той, хто любить ближнього. Чи ж не так любить нас і Бог – через покару за гріхи. А кого більше карає, того більше любить, бо очищення – це, як хірургічне втручання, з болем у тілі і в душі.
Завжди невчасно йдуть такі люди з життя, залишаючи по собі незаповнений простір. Не вистачає ніби мірила твого життя, твоїх поступків. І сам ти не в силі нести таку ношу.- Озираєшся, а допомогти нікому.
На підвіконні колишньої житомирської квартири Сергія Бабича, що на вулиці Кафедральній,6, стоять квіти - вірна ознака, що його тут більше немає. Він так любив квіти, що не хотів їхньої загибелі, у разі його відсутності.
Алла Роль.
2.03.2017р.
З чим би я це порівняла? – З космічним кораблем і прибульцями. Тільки космічним кораблем була невелика квартира в місті Житомирі з вікном-ілюмінатором на кухні, а прибульцем – один чоловік. Гуманоїд. Багато хто не зрозумів, що його місія була спостерігати за нами, накопичувати цю інформацію на «жорсткий диск» і телепортувати її дозовано за своїм призначенням. Про це говорять, як про інформаційний простір, або як про всесвітній (всегалактичний) банк інформації.
Такі люди були присутні завжди. І якщо терпів їх Господь довго, то тільки тому, що лише з ними можна було поспілкуватись на рівних. За це Творець давав їм велетенську ношу, непосильну всім іншим – ношу самотності і самовідречення. Таке відчуття, загострене до великих душевних мук в молодості, сприймалося далі як належне відчуття. І тягар цей носився відтоді вільно та сприймався з легкою іронією і чудним вогником в очах, який серед письменства колись назвали таки відблиском всесвітнього суму.
Хто не вміє бачити, той не побачить і побіжить далі в суєтності повсякденних турбот про хліб насущний.
Такі люди завжди пропускають усіх уперед. Подібний відбір формується часто на автобусній зупинці, коли одним якби швидше треба. Інші ж, даючи пройти нетерплячим доїхати швидше, сприймають це відверто врівноважено.
Сьогодні пригадується ситуація, коли на поїздку до Немильні, на батьківщину поета Юрка Гудзя, зібралися вранці на житомирській площі Корольова місцеві літератори, музиканти, педагоги, працівники культури. І раптом виявилося, що на всіх у виділеному автобусі не вистачає місця, хоча й лише одного сидячого. Неприємно, але кожен відчув себе вмить фізично зайвим. Тоді саме цей чоловік, Сергій Бабич, вийшов з салону і не поїхав, відклавши свою поїздку рівно на рік. До наступного разу. Хоча це ж він часто приймав Юрка на нічліг та ділився скромною вечерею, коли той примандровував до Житомира. І кому, як не Сергію Бабичу, потрібна була б ця подорож.
Згодом я теж не тиснулася до автобуса, аби всім вистачило місця у поїздці.
З таким відчуттям свободи народжуються, але все життя вчаться його висловлювати. Фарисеї і книжники називають це богоборством. Але ж Бог – це любов. Бо хто ж тоді виразив найбільшу любов до своїх ближніх, як не той, хто поступився місцем?
А хто взагалі облишений сьогодні вовтузні за місце на п’єдесталі? Хто може сказати правду у вічі? – Лише той, хто любить ближнього. Чи ж не так любить нас і Бог – через покару за гріхи. А кого більше карає, того більше любить, бо очищення – це, як хірургічне втручання, з болем у тілі і в душі.
Завжди невчасно йдуть такі люди з життя, залишаючи по собі незаповнений простір. Не вистачає ніби мірила твого життя, твоїх поступків. І сам ти не в силі нести таку ношу.- Озираєшся, а допомогти нікому.
На підвіконні колишньої житомирської квартири Сергія Бабича, що на вулиці Кафедральній,6, стоять квіти - вірна ознака, що його тут більше немає. Він так любив квіти, що не хотів їхньої загибелі, у разі його відсутності.
Алла Роль.
2.03.2017р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
