Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Алла Роль (1963) /
Публіцистика
24 серпня 2017р. минає рік із дня смерті дисидента Сергія Бабича.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
24 серпня 2017р. минає рік із дня смерті дисидента Сергія Бабича.
КОСМОС СЕРГІЯ БАБИЧА.
З чим би я це порівняла? – З космічним кораблем і прибульцями. Тільки космічним кораблем була невелика квартира в місті Житомирі з вікном-ілюмінатором на кухні, а прибульцем – один чоловік. Гуманоїд. Багато хто не зрозумів, що його місія була спостерігати за нами, накопичувати цю інформацію на «жорсткий диск» і телепортувати її дозовано за своїм призначенням. Про це говорять, як про інформаційний простір, або як про всесвітній (всегалактичний) банк інформації.
Такі люди були присутні завжди. І якщо терпів їх Господь довго, то тільки тому, що лише з ними можна було поспілкуватись на рівних. За це Творець давав їм велетенську ношу, непосильну всім іншим – ношу самотності і самовідречення. Таке відчуття, загострене до великих душевних мук в молодості, сприймалося далі як належне відчуття. І тягар цей носився відтоді вільно та сприймався з легкою іронією і чудним вогником в очах, який серед письменства колись назвали таки відблиском всесвітнього суму.
Хто не вміє бачити, той не побачить і побіжить далі в суєтності повсякденних турбот про хліб насущний.
Такі люди завжди пропускають усіх уперед. Подібний відбір формується часто на автобусній зупинці, коли одним якби швидше треба. Інші ж, даючи пройти нетерплячим доїхати швидше, сприймають це відверто врівноважено.
Сьогодні пригадується ситуація, коли на поїздку до Немильні, на батьківщину поета Юрка Гудзя, зібралися вранці на житомирській площі Корольова місцеві літератори, музиканти, педагоги, працівники культури. І раптом виявилося, що на всіх у виділеному автобусі не вистачає місця, хоча й лише одного сидячого. Неприємно, але кожен відчув себе вмить фізично зайвим. Тоді саме цей чоловік, Сергій Бабич, вийшов з салону і не поїхав, відклавши свою поїздку рівно на рік. До наступного разу. Хоча це ж він часто приймав Юрка на нічліг та ділився скромною вечерею, коли той примандровував до Житомира. І кому, як не Сергію Бабичу, потрібна була б ця подорож.
Згодом я теж не тиснулася до автобуса, аби всім вистачило місця у поїздці.
З таким відчуттям свободи народжуються, але все життя вчаться його висловлювати. Фарисеї і книжники називають це богоборством. Але ж Бог – це любов. Бо хто ж тоді виразив найбільшу любов до своїх ближніх, як не той, хто поступився місцем?
А хто взагалі облишений сьогодні вовтузні за місце на п’єдесталі? Хто може сказати правду у вічі? – Лише той, хто любить ближнього. Чи ж не так любить нас і Бог – через покару за гріхи. А кого більше карає, того більше любить, бо очищення – це, як хірургічне втручання, з болем у тілі і в душі.
Завжди невчасно йдуть такі люди з життя, залишаючи по собі незаповнений простір. Не вистачає ніби мірила твого життя, твоїх поступків. І сам ти не в силі нести таку ношу.- Озираєшся, а допомогти нікому.
На підвіконні колишньої житомирської квартири Сергія Бабича, що на вулиці Кафедральній,6, стоять квіти - вірна ознака, що його тут більше немає. Він так любив квіти, що не хотів їхньої загибелі, у разі його відсутності.
Алла Роль.
2.03.2017р.
З чим би я це порівняла? – З космічним кораблем і прибульцями. Тільки космічним кораблем була невелика квартира в місті Житомирі з вікном-ілюмінатором на кухні, а прибульцем – один чоловік. Гуманоїд. Багато хто не зрозумів, що його місія була спостерігати за нами, накопичувати цю інформацію на «жорсткий диск» і телепортувати її дозовано за своїм призначенням. Про це говорять, як про інформаційний простір, або як про всесвітній (всегалактичний) банк інформації.
Такі люди були присутні завжди. І якщо терпів їх Господь довго, то тільки тому, що лише з ними можна було поспілкуватись на рівних. За це Творець давав їм велетенську ношу, непосильну всім іншим – ношу самотності і самовідречення. Таке відчуття, загострене до великих душевних мук в молодості, сприймалося далі як належне відчуття. І тягар цей носився відтоді вільно та сприймався з легкою іронією і чудним вогником в очах, який серед письменства колись назвали таки відблиском всесвітнього суму.
Хто не вміє бачити, той не побачить і побіжить далі в суєтності повсякденних турбот про хліб насущний.
Такі люди завжди пропускають усіх уперед. Подібний відбір формується часто на автобусній зупинці, коли одним якби швидше треба. Інші ж, даючи пройти нетерплячим доїхати швидше, сприймають це відверто врівноважено.
Сьогодні пригадується ситуація, коли на поїздку до Немильні, на батьківщину поета Юрка Гудзя, зібралися вранці на житомирській площі Корольова місцеві літератори, музиканти, педагоги, працівники культури. І раптом виявилося, що на всіх у виділеному автобусі не вистачає місця, хоча й лише одного сидячого. Неприємно, але кожен відчув себе вмить фізично зайвим. Тоді саме цей чоловік, Сергій Бабич, вийшов з салону і не поїхав, відклавши свою поїздку рівно на рік. До наступного разу. Хоча це ж він часто приймав Юрка на нічліг та ділився скромною вечерею, коли той примандровував до Житомира. І кому, як не Сергію Бабичу, потрібна була б ця подорож.
Згодом я теж не тиснулася до автобуса, аби всім вистачило місця у поїздці.
З таким відчуттям свободи народжуються, але все життя вчаться його висловлювати. Фарисеї і книжники називають це богоборством. Але ж Бог – це любов. Бо хто ж тоді виразив найбільшу любов до своїх ближніх, як не той, хто поступився місцем?
А хто взагалі облишений сьогодні вовтузні за місце на п’єдесталі? Хто може сказати правду у вічі? – Лише той, хто любить ближнього. Чи ж не так любить нас і Бог – через покару за гріхи. А кого більше карає, того більше любить, бо очищення – це, як хірургічне втручання, з болем у тілі і в душі.
Завжди невчасно йдуть такі люди з життя, залишаючи по собі незаповнений простір. Не вистачає ніби мірила твого життя, твоїх поступків. І сам ти не в силі нести таку ношу.- Озираєшся, а допомогти нікому.
На підвіконні колишньої житомирської квартири Сергія Бабича, що на вулиці Кафедральній,6, стоять квіти - вірна ознака, що його тут більше немає. Він так любив квіти, що не хотів їхньої загибелі, у разі його відсутності.
Алла Роль.
2.03.2017р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
