ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2019.09.15 10:45
На дерев безшелесність,
Лісів безгоміння
Проливається сонця
Прощальне проміння.
На порозі у осені
Літо постане
І останнє тепло
Охолоне й розтане.

Тетяна Левицька
2019.09.15 09:10
Шумний дощ стугонить, кучерявіє, хлюпає зливно,
чорні хмари хустками сирітськими  з вітром навзрид.
Я до тебе душею, матусю, тягнусь інстинктивно,
а тепла не знаходжу - свічу,  молитву панахид.
Відзвенів благовіст, відчитали молитви за тризни,
прига

Віктор Кучерук
2019.09.15 06:51
В тобі незміряно багато
Солодких крихіток надій
І ти умієш дарувати
Їх тим, хто мучиться в біді.
Чимало нас вже б стали тліном,
Якби не мовила ти: Стоп!..
І не вказала всім із тіні
До світла безліч точних троп.

Микола Соболь
2019.09.15 06:16
Тусовки модні, дискотеки…
Не спить ночами Миколаїв
Таксі «Шансон» і фонотека
Блатна на весь бульвар лунає.
Одні «одягнені» у справи,
Машини, вишукані шати…
Своїм життям живе Держава.
А хтось на схід йде. Воювати.

Сергій Губерначук
2019.09.14 19:16
В осонні вересень так радісно сурмить
у розтруби дерев, у ріг достатку,
перебирає струни верховіть
мільярдом арф осіннього початку.

Збігаються вітри з усіх-усюд
гойдати ліс у сонячній колисці,
аби приспати безперервний труд

Іван Потьомкін
2019.09.14 16:57
Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
В моєму серці тихо так заговорив,
Немов озвався давній-давній друг,
А з ним і отроцтво озвалось.

Заговорив по-українськи вірш Рубцова
І Вологодщину, пісну на врожаї,
Врожайну на зажурну пісню,

Ігор Деркач
2019.09.14 13:42
Нема коли поглянути угору.
Та і навіщо линути у даль?
У цю суху осінньо-літню пору
у кожного своя жура-печаль.

Рушаємо із бабиного літа
у затяжні тумани і дощі,
коли нема оказій обігріти

Віктор Кучерук
2019.09.14 07:38
Простирадла вологі туманів
Досихають цієї пори, –
І спалахують липи багряні,
І світліють руді явори.
І з’являються, мов на екрані, –
Жовтий килим улежаних трав,
І росинок посріблені грані,
І світанок, що знову настав.

Микола Соболь
2019.09.14 05:53
У мрій польоту виростають крила.
Коли побачиш неземну красу
То розумієш неймовірна сила
Тебе поверне у небес ясу.

І вже ніщо не зможе зупинити.
Упевнено крокуєш до мети
У небі зорі, як у полі квіти

Серго Сокольник
2019.09.14 01:48
Майоріє загравами далеч
Роковини скривавлених жнив.
Як жадалися... Палко жадались
Переможні події війни,
Де братів намагання звільнити,
Повернуть Україні своє...
У поля, мов покошене жито,
Полягло недовтілене. "Єр",

Володимир Бойко
2019.09.13 21:51
Нумо, втечімо від прикрих реалій,
Ліпше спочинемо серед азалій,
Аби подалі багна і фекалій,
Аби не знати чужих маргіналій.

Ліпше стрибатимемо до упаду,
Вшкваримо реггі, хіп-хоп і ламбаду,
Не пошкодуємо власного заду,

Петро Скоропис
2019.09.13 16:34
Голландія є отака пласка,
що за оказії оговтуєшся в морі,
яке і є, на прикінцевий погляд,
Голландія. Непіймані рибини,
для бесід користаючи голландську,
упевнені, що їх свобода – мікст
гравюр з мереживом. В Голландії нема
гір несходимих, моровиць

Тетяна Левицька
2019.09.13 15:46
Моя нестримна течія о, як же я
не піддаватимусь спокусливій любові
і стримаю жагу, коли камелія
розсипала пилок в  пелюстці малиновій.
О, як же я, солодкий, як же я?

Ялицею перед тобою, як же ти
зумів розгледіти в мені цнотливу квітку.

Матвій Смірнов
2019.09.13 11:53
Пів земного терміну промайнуло,
Далі тільки хащі та вітровал,
Навігатор збився... Між тим, минуле
Крізь бетон пробилось, немов трава.

Власне, я поскаржитися не проти,
Розтравити пам`ять старих подій,
Як усі - нормальний міський невротик -

Любов Бенедишин
2019.09.13 09:52
За щастям – біль. І щастя мить – за болем.
Усе життя по замкнутому колу:
Розлуки, стрічі, «воскресіння», «страти»…
Й немає сили коло розірвати.

12.09.2019

Віктор Кучерук
2019.09.13 06:22
Погаснуть осінні пожежі
Димами пропахлих дібров,
І лісу обвуглені межі
Остудить зимовий покров.
І тільки зостанеться спомин
Про вітру жадливого рев, –
Про стогін, зітхання та гомін
Нездатних пручатись дерев.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Віктор Сурженко
2019.06.19

Юлія Савіцька
2019.04.01

Надія Тарасюк
2019.02.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Пугачук (1967) / Проза

 За чужими спинами
До редакції районної газети зайшов чоловік.
– Де сидять кореспонденти? – запитав прибиральницю.
Та махнула рукою на відчинені двері вкінці коридору і далі зачовгала шваброю по дерев’яній підлозі.
Чоловік спрямував до вказаних дверей.
– Хто з вас писав статтю «Зрадник»?
Чисто виголений, у гарно випрасуваному костюмі чоловік, що стояв біля вікна, повернувся:
– Ну, я. А що, понравилось?
– Ах ти ж, падлюко, та я тебе зараз придушу. Та ти ж діда мого, гадино, вбиваєш втретє.
– Ви тут не тикайте мені, в чому діло, відійдіть від мене. – Кореспондент відскочив, вириваючи лацкани піджака і ховаючись за стіл колеги по роботі. Акцент в його мові посилився, хоча говірку місцевих жителів він старанно копіював останнім часом.
Чоловік сів на стілець, закрив руками обличчя і глухо мовив:
– Спочатку ви записали його до посібників бандитів, до зрадників «Родіни». Це коли тут висів червоний прапор. Тепер ви пишете, що він зрадив людей і здав їх тоді владі. Скільки ви ще будете човгати по нашій землі своїми чоботами, своїм язиком, своїм поглядом. Їхали б до своєї Родіни, якої біди ви до нас вчепилися, скажіть?


… Михайло набив тютюном люльку і запалив її. Посмакував запах. Хороший тютюн. Та й цього року непоганий вродив, зранку жінка взяла дітей і пішла до матері допомагати силяти. Закашлявся. Біль різанув попід груди. Клятий метал, скільки його в тілі, ніхто не рахував. Трохи повиймали, а дещо не стали чіпати, бо серце близько. Так той метал і скрегоче на найменший порух і принуджує скреготати зубами, але так вже має бути.


– Михайле, чи то машина якась гуркотить, чи мені видається? – Сусід Степан завмер біля плоту.
– Та най собі їде, мені то що.
Гуркіт посилювався. Село було сховане в ущелині, і кожен звук відлунював від високих пагорбів, покритих лісом. Сусід метушливо крикнув в глибину свого двору:
– Софіє, ходімо по гриби.
Та відізвалась із стодоли:
– Та які гриби, Штефку, не видиш, я корові ладнаю на полудень.
Степан залетів до стодоли і, вхопивши жінку за руку, швидко пішов до фіртки, яка вела на город. Їх постаті зникли за високою кукурудзою, що росла рядками до самого лісу.
Втікати було чого: на горищі хати ховався брат, який повернувся з німецького полону. Він не йшов ніде – не спішив пиляти ліс на просторах Сибіру, куди запроторили б без лишніх розмов. А чи й з розмовами. В селі про це знали, але кому потрібен чужий клопіт. У кожного свій був за плечима. Та, видно, комусь-таки муляло…

Михайло був на півдорозі до майстерні, де чекали недороблені двері, як тут з вулиці повернула таки вантажівка і спинилась біля воріт.
– Сюда ідітє!
Від того голосу Михайла струсило. Як ніби знову через тіло пройшла кулеметна черга. Пригадалось, як лежав він на теплій землі, як перед очима червоніли стеблини полину, як мурахи спокійно прокладали дорогу через кров, що напувала землю.
Тоді він спочатку не почув болю, просто підломились ноги. Навіть подумав, що спіткнувся об одну з куп мурашиних, котрі розкидані були полем, по якому важко йшли хлопці назустріч смерті. А вона дивилась в очі з кулеметних гнізд попереду – і дихала в спину, кричала вслід із траншеї:
– Ширє шаг. Смєлєє ідітє, а то подгонім.
Говорили ж лейтенанту Никифору, як людині, щоб зачекав до вечора, можна ж було в темряві добратись до дзотів, для чого людей зараз на вірну загибель посилати. Та у відповідь було одне:
– За Родіну, за Сталіна, вперьод!
А най би твоя Родіна не народила тебе, Никифоре, разом з такими як ти, гнилими послідами. А то попідкидала своїх зозуленят в чужі гнізда, а вони й мостяться всюди, як в себе в хаті, і жити не дають нікому. Не за «Родіну» я воював, а за те, щоб на моїй землі не порядкували ні Ганси, ні Никифори.

… Примусив себе повернутися.
– Чого вам треба?
– Позові своєго сосєда.
– Сусідів нема вдома.
Біля машини засперечалися. Знову покликали Михайла.
– Пойдьомтє с намі, откроєтє дом.
– З якої -то радости я полізу до чужої хати? Вам треба, то йдіть собі.
– Нє, голубчік, будєт так, как я сказал, а нє, как ти хотєл. Етот аргумєнт тєбя убєдіт?
Дуло автомата, звісно, будо переконливим.

Під дверима хати палка – показує, що господарів нема вдома. Кому ті замки потрібні та й від кого. Михайло відставив палку, натиснув на клямку і відкрив двері. Слідом до сіней зайшли люди в формі. Пройшлись по хаті. Нікого. Повернулися в сіни. Дулом показали на драбину. Михайло перехрестився і став на першу щаблину. Вона застогнала скрипом і передала той зойк на самий верх, де була закрита ляда на горище.
Драбина кричала під ногами, серце лупило в груди, очі заливав піт. Однією рукою відкинув дощатий щит, вже поставив коліно на край і побачив полум’я, що летіло до очей. Михайло впав на спину, на груди наступив чобіт, у відкриту ляду влупили автоматні черги.

Ще живого, Михайла винесли у двір і поклали на землю. Никифор нахилився до обличчя:
– А я вєдь тєбя узнал, голубчік. Відіш, гдє смєрть догнала, а ти, навєрноє, радовался, что мімо тогда прошла? Осуждаєш мєня?
– …осудять там… де за чужою спиною не сховаєшся…

19.02.2016







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-10-07 19:31:56
Переглядів сторінки твору 692
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.941 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.875 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Війна
Автор востаннє на сайті 2019.08.10 21:09
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2017-10-08 22:28:00 ]
Серйозна новела. Бувальщина?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-10-08 22:41:04 ]
Так, Саш, в основі реальна історія, село Носів, на Тернопільщині. Ну дещо додала свого, не без того.