ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2020.04.04 12:26
На Печерську сієста. Фіскал підраховує скальпи,
Хабарі та пеню для голодних державних ротяк.
Годі мріяти, люди! Хапайте лопати і сапи
Та біжіть городи - спасайтесь від влади хоч так.

Рік проспав у болоті, цяцянки та облизні в жмені,
На екрані - бе

Олексій Кацай
2020.04.04 11:19
безглуздий неначебто степ Євразій двохсот
зловлено обрій волоком широт і довгот
витягнуто на мапи і він з-за клітчастих ґрат
ще евклідових координат
упершись в них небом на неевклідовість дивиться
яка і фракталиться й ковилами хилиться
до горби

Микола Соболь
2020.04.04 09:09
На розбитих руках перетворяться рани на шрами.
Бахнув постріл і з неба летить, підвиваючи, смерть.
Чи врятує тебе цього разу молитвою мама?
Та погані думки ще до вибуху вигнані геть.

Зачерствіла душа, дуже рідко з’являються сльози.
Те, що бачили оч

Сергій Губерначук
2020.04.04 09:07
Миготіли жирандолі
у простій сільській стодолі.
На солом’яну голівку,
на солом’яну долівку
воском крапало поволі
сяйво на роздерту дівку.

Ніч мовчала і повчала,

Іван Потьомкін
2020.04.03 21:38
Старий кабан ікла гострив
Об стовбур товстелезний дуба.
Лис молоденький раптом нагодивсь
Й бере на глузи діда:
«Нема мисливців, гончаків не чуть,
А ви марнуєте таку чудову днину...»
«Як станеш старшим,- кабан на те,-
Та, може, й дещо розумнішим,

Євген Федчук
2020.04.03 19:44
Було це в ті часи, як на Русі
Роди князівські без кінця плодились,
Князівства їхні між синів ділились
Та, все одно, не стачило на всіх.
Безперестанку чубились вони
Поміж собою, аби брат у брата
Міг шмат землі для себе відібрати.
Ще й кликали собі з

Олександр Панін
2020.04.03 19:15
Мажор - синок розлігся на дивані,
Розлігся на дивані син-мажор,
В чортячій посміхається нірвані,
В нірвані, чи без неї, все ж - піжон!

"Гей, чортиці,
спокусливі "кицоньки",
Я люблю вас,

Ніна Виноградська
2020.04.03 16:33
Вже плюєм на святе – на молитву, на пісню, на мову,
На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
Повторилося те, що вбивало всі наші основи –
Замість жита – бур’ян засівали, і це вже було.

Хоч століття пройшло та не повні від хлібу комори,
Бо за

Анастасія Романюк
2020.04.03 14:31
Замість твоїх обіймів, втопаю в укривалі.
Закрию двері, приспущу гардини
І ляжу спати, щоб думки мої повсталі
Поснули тихо й серце не будили.

Чотири стінки, хоч-не-хоч шалієш.
Безумлю я, од всіх мотивів горопашних,
Та що мені то все, як ти мене пр

Іван Потьомкін
2020.04.03 10:16
У гомін Голосієва, у спомин,
Ставки минувши, висповідь несу.
Іще довкруг оголені дерева,
Травиця назирці іще,
Та вже весни передковічне мрево
Стискає серце в нерозважний щем
І так саднить-розсаджує словами.
Ішов на сповідь, думав

Сергій Губерначук
2020.04.03 08:18
Аби в твої вуста – та й правда..,
я б зосередився на них.
Вони – твоя козирна карта
у грі, де мій затято вдих.

Чим більше ці вуста цілуєш,
чим солодше милуєш їх,
тим швидше зрадженим ти будеш,

Олександр Сушко
2020.04.03 08:02
Дійсність набагато химерніша, аніж найдивовижніші вигадки фантастів. Митці пишуть усіляку юринду про потойбічні сили, які кубляться в пеленах власних дружин, подорожі по галактиці на собачих упряжках в супроводі оракулів, магічні ритуали екзорцистів-гомоф

Микола Соболь
2020.04.03 07:46
Ох, який чудовий антисептик
Баба Варка продала вночі.
У селі, що не мужик, то скептик,
Бо знайшов од вірусу ключі.
Пійло з буряка, або картоплі
Убиває зло це наповал.
Хай буржуї витирають соплі,
Бо у нас бразильський карнавал.

Віктор Кучерук
2020.04.03 05:14
Затулившись далеччю і часом
Від моїх допитливих очей, –
Ти цілуєш іншого в Черкасах
І не ждеш непроханих гостей.
Та й навіщо тілом підупалий
Я тобі, довічно молодій
І такій слухняно-витривалій,
Що нема на спокій і надій?

Ірина Залюбовська
2020.04.02 20:38
перемовчи
нелегко
та нехай
спливає тіло
кров’ю
і сльозами
а словом ні
зарано

Євген Федчук
2020.04.02 17:10
Ой, були в селі одному біда за бідою,
Почали туди вчащати чорти чередою.
То столочать комусь ниву, то зведуть худобу,
То й господаря самого доведуть до гробу.
Страшно стало в селі жити, бо ніхто не знає,
Коли саме і до нього біда завітає.
І не знали
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Пугачук (1967) / Проза

 За чужими спинами
До редакції районної газети зайшов чоловік.
– Де сидять кореспонденти? – запитав прибиральницю.
Та махнула рукою на відчинені двері вкінці коридору і далі зачовгала шваброю по дерев’яній підлозі.
Чоловік спрямував до вказаних дверей.
– Хто з вас писав статтю «Зрадник»?
Чисто виголений, у гарно випрасуваному костюмі чоловік, що стояв біля вікна, повернувся:
– Ну, я. А що, понравилось?
– Ах ти ж, падлюко, та я тебе зараз придушу. Та ти ж діда мого, гадино, вбиваєш втретє.
– Ви тут не тикайте мені, в чому діло, відійдіть від мене. – Кореспондент відскочив, вириваючи лацкани піджака і ховаючись за стіл колеги по роботі. Акцент в його мові посилився, хоча говірку місцевих жителів він старанно копіював останнім часом.
Чоловік сів на стілець, закрив руками обличчя і глухо мовив:
– Спочатку ви записали його до посібників бандитів, до зрадників «Родіни». Це коли тут висів червоний прапор. Тепер ви пишете, що він зрадив людей і здав їх тоді владі. Скільки ви ще будете човгати по нашій землі своїми чоботами, своїм язиком, своїм поглядом. Їхали б до своєї Родіни, якої біди ви до нас вчепилися, скажіть?


… Михайло набив тютюном люльку і запалив її. Посмакував запах. Хороший тютюн. Та й цього року непоганий вродив, зранку жінка взяла дітей і пішла до матері допомагати силяти. Закашлявся. Біль різанув попід груди. Клятий метал, скільки його в тілі, ніхто не рахував. Трохи повиймали, а дещо не стали чіпати, бо серце близько. Так той метал і скрегоче на найменший порух і принуджує скреготати зубами, але так вже має бути.


– Михайле, чи то машина якась гуркотить, чи мені видається? – Сусід Степан завмер біля плоту.
– Та най собі їде, мені то що.
Гуркіт посилювався. Село було сховане в ущелині, і кожен звук відлунював від високих пагорбів, покритих лісом. Сусід метушливо крикнув в глибину свого двору:
– Софіє, ходімо по гриби.
Та відізвалась із стодоли:
– Та які гриби, Штефку, не видиш, я корові ладнаю на полудень.
Степан залетів до стодоли і, вхопивши жінку за руку, швидко пішов до фіртки, яка вела на город. Їх постаті зникли за високою кукурудзою, що росла рядками до самого лісу.
Втікати було чого: на горищі хати ховався брат, який повернувся з німецького полону. Він не йшов ніде – не спішив пиляти ліс на просторах Сибіру, куди запроторили б без лишніх розмов. А чи й з розмовами. В селі про це знали, але кому потрібен чужий клопіт. У кожного свій був за плечима. Та, видно, комусь-таки муляло…

Михайло був на півдорозі до майстерні, де чекали недороблені двері, як тут з вулиці повернула таки вантажівка і спинилась біля воріт.
– Сюда ідітє!
Від того голосу Михайла струсило. Як ніби знову через тіло пройшла кулеметна черга. Пригадалось, як лежав він на теплій землі, як перед очима червоніли стеблини полину, як мурахи спокійно прокладали дорогу через кров, що напувала землю.
Тоді він спочатку не почув болю, просто підломились ноги. Навіть подумав, що спіткнувся об одну з куп мурашиних, котрі розкидані були полем, по якому важко йшли хлопці назустріч смерті. А вона дивилась в очі з кулеметних гнізд попереду – і дихала в спину, кричала вслід із траншеї:
– Ширє шаг. Смєлєє ідітє, а то подгонім.
Говорили ж лейтенанту Никифору, як людині, щоб зачекав до вечора, можна ж було в темряві добратись до дзотів, для чого людей зараз на вірну загибель посилати. Та у відповідь було одне:
– За Родіну, за Сталіна, вперьод!
А най би твоя Родіна не народила тебе, Никифоре, разом з такими як ти, гнилими послідами. А то попідкидала своїх зозуленят в чужі гнізда, а вони й мостяться всюди, як в себе в хаті, і жити не дають нікому. Не за «Родіну» я воював, а за те, щоб на моїй землі не порядкували ні Ганси, ні Никифори.

… Примусив себе повернутися.
– Чого вам треба?
– Позові своєго сосєда.
– Сусідів нема вдома.
Біля машини засперечалися. Знову покликали Михайла.
– Пойдьомтє с намі, откроєтє дом.
– З якої -то радости я полізу до чужої хати? Вам треба, то йдіть собі.
– Нє, голубчік, будєт так, как я сказал, а нє, как ти хотєл. Етот аргумєнт тєбя убєдіт?
Дуло автомата, звісно, будо переконливим.

Під дверима хати палка – показує, що господарів нема вдома. Кому ті замки потрібні та й від кого. Михайло відставив палку, натиснув на клямку і відкрив двері. Слідом до сіней зайшли люди в формі. Пройшлись по хаті. Нікого. Повернулися в сіни. Дулом показали на драбину. Михайло перехрестився і став на першу щаблину. Вона застогнала скрипом і передала той зойк на самий верх, де була закрита ляда на горище.
Драбина кричала під ногами, серце лупило в груди, очі заливав піт. Однією рукою відкинув дощатий щит, вже поставив коліно на край і побачив полум’я, що летіло до очей. Михайло впав на спину, на груди наступив чобіт, у відкриту ляду влупили автоматні черги.

Ще живого, Михайла винесли у двір і поклали на землю. Никифор нахилився до обличчя:
– А я вєдь тєбя узнал, голубчік. Відіш, гдє смєрть догнала, а ти, навєрноє, радовался, что мімо тогда прошла? Осуждаєш мєня?
– …осудять там… де за чужою спиною не сховаєшся…

19.02.2016







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-10-07 19:31:56
Переглядів сторінки твору 831
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.941 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.875 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Війна
Автор востаннє на сайті 2020.03.06 19:35
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2017-10-08 22:28:00 ]
Серйозна новела. Бувальщина?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-10-08 22:41:04 ]
Так, Саш, в основі реальна історія, село Носів, на Тернопільщині. Ну дещо додала свого, не без того.