ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2026.05.13 15:20
ТІНІ НОВГОРОДСЬКОГО ЛЬОДУ: АННА ТА ІЛЛЯ Ще до того, як золоті бані Києва віддзеркалили велич Ярослава, у його молодечому неспокійному житті була північна завірюха і княжна на ім’я Анна. Вона була його першою фортецею, його тихим притулком у Новгороді,

хома дідим
2026.05.13 14:30
вертаючись до персони літгероя нашого покинутого · із лотреамонівського району спального · у мареннях ілюзійних або часом діалектичних · не пропускаючи простяцькі на позір ситуації · утім ситуації нетривіальні радше сюрні мусили бавити · оце якраз сезон ·

Борис Костиря
2026.05.13 10:56
Хай упаде триклятий телефон
І розіб'ється об асфальт нещадний,
Немов старий, забутий патефон,
Який заграє музику прощання.

Нехай минуще розіб'ється вщент,
Відкривши шлях новому, молодому.
Так зміниться стійкий, тривалий бренд,

Вячеслав Руденко
2026.05.13 09:11
Квітка вишні крізь промінчик,
Dream by day*, де сяє драхма,
Ялівець, комар ,камінчик,
У кущах ожини -Яхве -

Сподіваюсь то не Сирин*
У обряді піднебесся -
Архетипи зрозумілі

Тетяна Левицька
2026.05.13 05:58
Війна триває, Отче милостивий,
хіба Ти не осліп від сліз кривавих?
Від фальші лівих і лукавства правих,
від проповідей патріархів сивих?

Брудна облуда вже тече рікою
з трибун високих у Верховній раді?
Під ширмою добра — мерзенна зрада

Володимир Бойко
2026.05.13 01:07
Щоб пізнати істину, не обов’язково її ґвалтувати. Поки дурні багатіють думкою, мудрі на них збагачуються. Щоб підтримувати баланс інтересів, зовсім не обов’язково бути бухгалтером. Вікно можливостей більшість використовує лише для власного збага

Юрій Гундарів
2026.05.12 21:19
…Поки спите ви, стану Осінніми світаннями. На травах порозкладую мільярди сувенірів. Будинки підрожевлю, вмию тротуари, Підкину ще жарину в парків багаття І заспанії канни на руки площ подам... Коли йому було лише чотири роки, почалася війна. Пот

Костянтин Ватульов
2026.05.12 19:53
Залетіла в буденне життя без вагань, самочинно.
Я не думав насправді про наслідки, дії, причини…
Бо упевнений: доля старанно минуле відводить.
Ця новенька крута, де нема у програмі відмови.

І прожогом відчув поривання на кожній клітині.
Так дбайлив

Борис Костиря
2026.05.12 13:49
Коли впаду в твої обійми,
В іржавих латах бурний принц,
Відчую ласку провидіння
І глибину твоїх зіниць.

Лише у єдності з тобою
Відчую повноту буття,
Мов чашу, сповнену любов'ю,

Тетяна Левицька
2026.05.12 12:37
Не дивись на мене хтивими очима,
чоловіче ласий до принадних втіх.
Я була дев'ятим царством пілігрима
і того, хто вранці з подругою втік.

Чарівний романтик Музу в мені бачив,
а художник Єву з яблуком спокус.
Я зривала мальви зоряних побачень,

Світлана Пирогова
2026.05.12 11:33
Світ розколовся, то що ж він приніС?
Правду сьогодні крихку. Ллється кроВ.
Всупереч світлу, любові й веснІ,
Дехто годує війни чорний роТ.

Між берегами потвора косаР
Косить життя і вже ставить таврО.
Бога забули? - Поширює скаЗ.

Юрій Гундарів
2026.05.12 10:24
травня славетний український художник Іван МАРЧУК зустрічає свій 90-літній ювілей.
Вітаємо!

Унікальний митець потрапив до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», створивши неповторний стиль у живопису, що сам жартома назвав «пльонтанізм» - від

Вячеслав Руденко
2026.05.12 09:57
Забери-но від мене байдужості сіль-
Розсипати позаду, чи сіяти поруч -
Ось росте конюшина під ноги праворуч
І горобчик ховається ранком у хміль ,
Щоби легше було витягати зі скронь
Думку довгу марку у зростаючій болі ,
Наче казку для тих, що шукають

хома дідим
2026.05.12 08:20
віршики
бігали за мною
мов ті цуценята за сукою
яка їм поставила світ
їх не було забагато
ні разу
їх було саме доста
вони були трохи різні

Ірина Вовк
2026.05.12 07:14
Відкрий цю сповідь пам’яті, де літери викувані зі сталі та напоєні хмелем соковитих прибережних трав, де за кожним рядком літопису б’ється живе, неспокійне серце. Це не буденна оповідь про князів та їхні престоли. Це мова про шлях людини, яка вчилася бути

Віктор Кучерук
2026.05.12 05:59
Сповита тишею імла
Село зусюди облягла
І стишилися вулиці, й двори,
І звично місяць виглянув згори
На опустілий швидко шлях,
Що пилом давнішнім пропах,
А зараз в теплій куряві принишк,
Бо, певно, сон усім приносить зиск...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Пугачук (1967) / Проза

 За чужими спинами
До редакції районної газети зайшов чоловік.
– Де сидять кореспонденти? – запитав прибиральницю.
Та махнула рукою на відчинені двері вкінці коридору і далі зачовгала шваброю по дерев’яній підлозі.
Чоловік спрямував до вказаних дверей.
– Хто з вас писав статтю «Зрадник»?
Чисто виголений, у гарно випрасуваному костюмі чоловік, що стояв біля вікна, повернувся:
– Ну, я. А що, понравилось?
– Ах ти ж, падлюко, та я тебе зараз придушу. Та ти ж діда мого, гадино, вбиваєш втретє.
– Ви тут не тикайте мені, в чому діло, відійдіть від мене. – Кореспондент відскочив, вириваючи лацкани піджака і ховаючись за стіл колеги по роботі. Акцент в його мові посилився, хоча говірку місцевих жителів він старанно копіював останнім часом.
Чоловік сів на стілець, закрив руками обличчя і глухо мовив:
– Спочатку ви записали його до посібників бандитів, до зрадників «Родіни». Це коли тут висів червоний прапор. Тепер ви пишете, що він зрадив людей і здав їх тоді владі. Скільки ви ще будете човгати по нашій землі своїми чоботами, своїм язиком, своїм поглядом. Їхали б до своєї Родіни, якої біди ви до нас вчепилися, скажіть?


… Михайло набив тютюном люльку і запалив її. Посмакував запах. Хороший тютюн. Та й цього року непоганий вродив, зранку жінка взяла дітей і пішла до матері допомагати силяти. Закашлявся. Біль різанув попід груди. Клятий метал, скільки його в тілі, ніхто не рахував. Трохи повиймали, а дещо не стали чіпати, бо серце близько. Так той метал і скрегоче на найменший порух і принуджує скреготати зубами, але так вже має бути.


– Михайле, чи то машина якась гуркотить, чи мені видається? – Сусід Степан завмер біля плоту.
– Та най собі їде, мені то що.
Гуркіт посилювався. Село було сховане в ущелині, і кожен звук відлунював від високих пагорбів, покритих лісом. Сусід метушливо крикнув в глибину свого двору:
– Софіє, ходімо по гриби.
Та відізвалась із стодоли:
– Та які гриби, Штефку, не видиш, я корові ладнаю на полудень.
Степан залетів до стодоли і, вхопивши жінку за руку, швидко пішов до фіртки, яка вела на город. Їх постаті зникли за високою кукурудзою, що росла рядками до самого лісу.
Втікати було чого: на горищі хати ховався брат, який повернувся з німецького полону. Він не йшов ніде – не спішив пиляти ліс на просторах Сибіру, куди запроторили б без лишніх розмов. А чи й з розмовами. В селі про це знали, але кому потрібен чужий клопіт. У кожного свій був за плечима. Та, видно, комусь-таки муляло…

Михайло був на півдорозі до майстерні, де чекали недороблені двері, як тут з вулиці повернула таки вантажівка і спинилась біля воріт.
– Сюда ідітє!
Від того голосу Михайла струсило. Як ніби знову через тіло пройшла кулеметна черга. Пригадалось, як лежав він на теплій землі, як перед очима червоніли стеблини полину, як мурахи спокійно прокладали дорогу через кров, що напувала землю.
Тоді він спочатку не почув болю, просто підломились ноги. Навіть подумав, що спіткнувся об одну з куп мурашиних, котрі розкидані були полем, по якому важко йшли хлопці назустріч смерті. А вона дивилась в очі з кулеметних гнізд попереду – і дихала в спину, кричала вслід із траншеї:
– Ширє шаг. Смєлєє ідітє, а то подгонім.
Говорили ж лейтенанту Никифору, як людині, щоб зачекав до вечора, можна ж було в темряві добратись до дзотів, для чого людей зараз на вірну загибель посилати. Та у відповідь було одне:
– За Родіну, за Сталіна, вперьод!
А най би твоя Родіна не народила тебе, Никифоре, разом з такими як ти, гнилими послідами. А то попідкидала своїх зозуленят в чужі гнізда, а вони й мостяться всюди, як в себе в хаті, і жити не дають нікому. Не за «Родіну» я воював, а за те, щоб на моїй землі не порядкували ні Ганси, ні Никифори.

… Примусив себе повернутися.
– Чого вам треба?
– Позові своєго сосєда.
– Сусідів нема вдома.
Біля машини засперечалися. Знову покликали Михайла.
– Пойдьомтє с намі, откроєтє дом.
– З якої -то радости я полізу до чужої хати? Вам треба, то йдіть собі.
– Нє, голубчік, будєт так, как я сказал, а нє, как ти хотєл. Етот аргумєнт тєбя убєдіт?
Дуло автомата, звісно, будо переконливим.

Під дверима хати палка – показує, що господарів нема вдома. Кому ті замки потрібні та й від кого. Михайло відставив палку, натиснув на клямку і відкрив двері. Слідом до сіней зайшли люди в формі. Пройшлись по хаті. Нікого. Повернулися в сіни. Дулом показали на драбину. Михайло перехрестився і став на першу щаблину. Вона застогнала скрипом і передала той зойк на самий верх, де була закрита ляда на горище.
Драбина кричала під ногами, серце лупило в груди, очі заливав піт. Однією рукою відкинув дощатий щит, вже поставив коліно на край і побачив полум’я, що летіло до очей. Михайло впав на спину, на груди наступив чобіт, у відкриту ляду влупили автоматні черги.

Ще живого, Михайла винесли у двір і поклали на землю. Никифор нахилився до обличчя:
– А я вєдь тєбя узнал, голубчік. Відіш, гдє смєрть догнала, а ти, навєрноє, радовался, что мімо тогда прошла? Осуждаєш мєня?
– …осудять там… де за чужою спиною не сховаєшся…

19.02.2016






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-10-07 19:31:56
Переглядів сторінки твору 1808
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.941 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.875 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Війна
Автор востаннє на сайті 2021.05.10 03:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2017-10-08 22:28:00 ]
Серйозна новела. Бувальщина?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-10-08 22:41:04 ]
Так, Саш, в основі реальна історія, село Носів, на Тернопільщині. Ну дещо додала свого, не без того.