ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.04.30 19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!

Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.

хома дідим
2026.04.30 18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно

Євген Федчук
2026.04.30 14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си

Охмуд Песецький
2026.04.30 14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.

Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин

Артур Курдіновський
2026.04.30 11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м

Борис Костиря
2026.04.30 11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?

Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б

Тетяна Левицька
2026.04.30 09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.

Віктор Кучерук
2026.04.30 05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.

Вікторія Лимар
2026.04.29 23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,

хома дідим
2026.04.29 22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб

С М
2026.04.29 21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти

Володимир Невесенко
2026.04.29 20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.

За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку

Іван Потьомкін
2026.04.29 20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Артур Курдіновський
2026.04.29 19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник

***

Дивлюсь у вибране, зітхаю...

Артур Сіренко
2026.04.29 12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з

Борис Костиря
2026.04.29 11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.

Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лариса Пугачук (1967) / Проза

 За чужими спинами
До редакції районної газети зайшов чоловік.
– Де сидять кореспонденти? – запитав прибиральницю.
Та махнула рукою на відчинені двері вкінці коридору і далі зачовгала шваброю по дерев’яній підлозі.
Чоловік спрямував до вказаних дверей.
– Хто з вас писав статтю «Зрадник»?
Чисто виголений, у гарно випрасуваному костюмі чоловік, що стояв біля вікна, повернувся:
– Ну, я. А що, понравилось?
– Ах ти ж, падлюко, та я тебе зараз придушу. Та ти ж діда мого, гадино, вбиваєш втретє.
– Ви тут не тикайте мені, в чому діло, відійдіть від мене. – Кореспондент відскочив, вириваючи лацкани піджака і ховаючись за стіл колеги по роботі. Акцент в його мові посилився, хоча говірку місцевих жителів він старанно копіював останнім часом.
Чоловік сів на стілець, закрив руками обличчя і глухо мовив:
– Спочатку ви записали його до посібників бандитів, до зрадників «Родіни». Це коли тут висів червоний прапор. Тепер ви пишете, що він зрадив людей і здав їх тоді владі. Скільки ви ще будете човгати по нашій землі своїми чоботами, своїм язиком, своїм поглядом. Їхали б до своєї Родіни, якої біди ви до нас вчепилися, скажіть?


… Михайло набив тютюном люльку і запалив її. Посмакував запах. Хороший тютюн. Та й цього року непоганий вродив, зранку жінка взяла дітей і пішла до матері допомагати силяти. Закашлявся. Біль різанув попід груди. Клятий метал, скільки його в тілі, ніхто не рахував. Трохи повиймали, а дещо не стали чіпати, бо серце близько. Так той метал і скрегоче на найменший порух і принуджує скреготати зубами, але так вже має бути.


– Михайле, чи то машина якась гуркотить, чи мені видається? – Сусід Степан завмер біля плоту.
– Та най собі їде, мені то що.
Гуркіт посилювався. Село було сховане в ущелині, і кожен звук відлунював від високих пагорбів, покритих лісом. Сусід метушливо крикнув в глибину свого двору:
– Софіє, ходімо по гриби.
Та відізвалась із стодоли:
– Та які гриби, Штефку, не видиш, я корові ладнаю на полудень.
Степан залетів до стодоли і, вхопивши жінку за руку, швидко пішов до фіртки, яка вела на город. Їх постаті зникли за високою кукурудзою, що росла рядками до самого лісу.
Втікати було чого: на горищі хати ховався брат, який повернувся з німецького полону. Він не йшов ніде – не спішив пиляти ліс на просторах Сибіру, куди запроторили б без лишніх розмов. А чи й з розмовами. В селі про це знали, але кому потрібен чужий клопіт. У кожного свій був за плечима. Та, видно, комусь-таки муляло…

Михайло був на півдорозі до майстерні, де чекали недороблені двері, як тут з вулиці повернула таки вантажівка і спинилась біля воріт.
– Сюда ідітє!
Від того голосу Михайла струсило. Як ніби знову через тіло пройшла кулеметна черга. Пригадалось, як лежав він на теплій землі, як перед очима червоніли стеблини полину, як мурахи спокійно прокладали дорогу через кров, що напувала землю.
Тоді він спочатку не почув болю, просто підломились ноги. Навіть подумав, що спіткнувся об одну з куп мурашиних, котрі розкидані були полем, по якому важко йшли хлопці назустріч смерті. А вона дивилась в очі з кулеметних гнізд попереду – і дихала в спину, кричала вслід із траншеї:
– Ширє шаг. Смєлєє ідітє, а то подгонім.
Говорили ж лейтенанту Никифору, як людині, щоб зачекав до вечора, можна ж було в темряві добратись до дзотів, для чого людей зараз на вірну загибель посилати. Та у відповідь було одне:
– За Родіну, за Сталіна, вперьод!
А най би твоя Родіна не народила тебе, Никифоре, разом з такими як ти, гнилими послідами. А то попідкидала своїх зозуленят в чужі гнізда, а вони й мостяться всюди, як в себе в хаті, і жити не дають нікому. Не за «Родіну» я воював, а за те, щоб на моїй землі не порядкували ні Ганси, ні Никифори.

… Примусив себе повернутися.
– Чого вам треба?
– Позові своєго сосєда.
– Сусідів нема вдома.
Біля машини засперечалися. Знову покликали Михайла.
– Пойдьомтє с намі, откроєтє дом.
– З якої -то радости я полізу до чужої хати? Вам треба, то йдіть собі.
– Нє, голубчік, будєт так, как я сказал, а нє, как ти хотєл. Етот аргумєнт тєбя убєдіт?
Дуло автомата, звісно, будо переконливим.

Під дверима хати палка – показує, що господарів нема вдома. Кому ті замки потрібні та й від кого. Михайло відставив палку, натиснув на клямку і відкрив двері. Слідом до сіней зайшли люди в формі. Пройшлись по хаті. Нікого. Повернулися в сіни. Дулом показали на драбину. Михайло перехрестився і став на першу щаблину. Вона застогнала скрипом і передала той зойк на самий верх, де була закрита ляда на горище.
Драбина кричала під ногами, серце лупило в груди, очі заливав піт. Однією рукою відкинув дощатий щит, вже поставив коліно на край і побачив полум’я, що летіло до очей. Михайло впав на спину, на груди наступив чобіт, у відкриту ляду влупили автоматні черги.

Ще живого, Михайла винесли у двір і поклали на землю. Никифор нахилився до обличчя:
– А я вєдь тєбя узнал, голубчік. Відіш, гдє смєрть догнала, а ти, навєрноє, радовался, что мімо тогда прошла? Осуждаєш мєня?
– …осудять там… де за чужою спиною не сховаєшся…

19.02.2016






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-10-07 19:31:56
Переглядів сторінки твору 1797
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.941 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.875 / 5.55)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Війна
Автор востаннє на сайті 2021.05.10 03:34
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2017-10-08 22:28:00 ]
Серйозна новела. Бувальщина?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Пугачук (Л.П./М.К.) [ 2017-10-08 22:41:04 ]
Так, Саш, в основі реальна історія, село Носів, на Тернопільщині. Ну дещо додала свого, не без того.