ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Гренуіль де Маре
2018.05.25 21:24
Ти варила з троянди варення,
А думки сновигали по хаті:
Від «якби вже скоріше померти»
До «ще лампу ось розмалювати б».

Ти укотре хапалася неба –
Небо знов прикидалось фантомом
І цідилось байдуже крізь тебе,

Іван Потьомкін
2018.05.25 18:16
Не кожному, хто просить, подаю.
З часом навчився розрізнять професію й нужду…
…Попервах, як із найщасливіших країв
Мене фактично відпустили голим,
В центрі Єрусалима стрівсь мені прохач.
Хоча тої пори самому годилося б простягувати руку,
Не спиняюч

Микола Соболь
2018.05.25 15:49
Гортаю неминучу прохолоду
(До спогадів не тулиться тепло).
Художник день нове готує тло –
Пасьянсову перемішав колоду…
Та прийде час коли вже все одно.

Митарство словоблудне та спокуси –
Минули. У дорогу вируша,

Олена Музичук
2018.05.25 07:52
Зріє зело у городі.
Господи-Боже, єси.
Іскри роси на укропі,
наче веселка краси.

Вірую, вірю і знаю,
як, і коли, і чому
йду я стезею до раю,

Ночі Вітер
2018.05.24 11:29
Потреба в сповіді? Та храм згорів до тла.
Священник рясу кинув у багаття,
І хрест зів’яв, покорчило метал
Від сповідей і від химери щастя.

Не вірю я ні в біль в очах твоїх,
Ні в слово, що минулим пліснявіє,
Ні в праведне, ні в первородний гріх,

Тата Рівна
2018.05.24 09:24
Скрики скрипки
Скрипи ліжка
Хрипи втомленого тіла
Це – Великдень, – каже книжка.
Розговілись, як зуміли.

Ігор Деркач
2018.05.24 08:05
Коли, наповнений солодкою любов’ю,
Схиляв я голову свою перед тобою,
Моливсь на тебе, мила, думав: ти моя...
Ти знаєш, як відносився до слави я.
Ти знаєш світ, його падіння, злети -
Всю суєту, що докучає всім поетам.
Мене стомили бурі, я не відчув

Ігор Шоха
2018.05.24 07:25
Сиджу у темниці тісній і сирій.
За ґратами – воля. Орел молодий –
Мій вірний товариш махає крилом
І їжу криваву клює під вікном.

Клює тай киває мені у вікно,
Неначе зі мною задумав одно.
І зве мене поглядом, криком своїм,

Ярослав Чорногуз
2018.05.23 23:37
Усе частіш у вікна заглядає
В зелених шатах весняна краса.
Усе частіше я себе питаю:
Чи ми ще вдвох чи я лишився сам?

Мовчання поміж нами затяглося,
Чекаємо, хто перший зробить крок…
Була любов чи просто нам здалося,

Вікторія Лимарівна
2018.05.23 22:33
Сонечко вийшло – пройшла непогода…
Гарна дівоча приваблива врода.
Як усміхнешся – сердЕнько співає!
Рідна онуко, тебе я вітаю!!!
Дзвоник останній - дороги безмежні
Світ відкривають - і ти незалежна!

Маєш життєві шляхи прокладати:

Анастасія Поліщук
2018.05.23 21:31
І все безперервно, по колу, невпинно:
Будинок, робота, кафе, може, ринок,
Дорога назад навмання.
Як не дивно, повернешся знову в будинок.
З почином!
Ти можеш іти на концерти, в театри,
На площі, до парку читати Петрарку,
До сотні речей можеш мати

Сонце Місяць
2018.05.23 15:44
всілякий ґречний героїзм
що живить наші жили кволі
жадаючи авжеж бо крові
її вампирський героїн

ві а зе чемп’єнз для мільйонів
виспівують безсмертні квін
а хто живий лишився він

Сергій Гупало
2018.05.23 13:36
Не бачиш виходу і гірший кожен день?
Тобі насмілилися долю поправляти?
Запам’ятай і знай. Анітелень!
Бо невідомо, де вовки, а де телята.

Усе простіше? То бери, бери тоді
Поли полин, і, звісно, давній щезне смуток.
Повірив у суттєве ходиш по

Анонім Я Саландяк
2018.05.23 11:21
як у фейсбуці – просто... в зворотньому порядку...) Сниться... ... сільце – знаєте де подвір’я михайлюків?.. навпроти сметани – через дорогу – але там живуть другі люди – бо сметани з лемків - а я пам’ятаю - що їх переселять пізніше... а то є ще за а

Петро Скоропис
2018.05.23 09:45
От і знов я стою під цим вицвілим німбом,
обважнілим, перистим, рихлим, єдиним хлібом
душі. Помалу накрапує. Юрка полівка
мене привітала свистом. Збігло піввіку.

Барвінок і валун зі скулами у щетині
моху з тих пір ні з мі

Ночі Вітер
2018.05.23 09:07
Пополола, підгорнула, -
Бур’янюка знов росте.
Дощик крапає, зітхнула,
Віршик дряпаю про це.

В інтернеті погуляла
Та на грядку - пощипать.
Ні, піду я до спортзалу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их - 1940-их років.

(з рукописів сімейного архіву праць
Дмитра Николишина, 1947 рік, Львів)

У нашій сім’ї є реліквія: дід мого чоловіка, Романа Гринька, - Дмитро Васильович Николишин (1884-1950) – уродженець Тернопільщини, громадський діяч, оточений товариством митців світового імені (серед яких творче коло художника Новаківського), професор-викладач Коломийської гімназії, український письменник - поет, прозаїк, драматург, есеїст, редактор українських часописів довоєнного і воєнного періоду, що побував у німецькому концтаборі, але загинув 14 грудня 1950 року в застінках тюрми на Лонцького у Львові як в’язень сталінського режиму за українську національну ідею в літературі і мистецтві, - залишив по собі 37 рукописних зшитків-переплетів своїх праць.
Серед них мою увагу привернули матеріали, зібрані та опрацьовані Дмитром Николишином, про артистку великого таланту і складної життєвої долі – Марію Костянтинівну Заньковецьку. Дмитро Николишин задумав писати повість про Марію Заньковецьку, але її в домашньому архіві не збереглося, вона вважається загубленою.
З матеріалів 1890-их-1940-их років вимальовується образ Марії Костянтинівни Заньковецької (уродженої Адасовської) як людини з дуже непростою біографією, що йшла до своєї великої мрії – української професійної театральної сцени – через багато втрат і людських особистих образ, але мала певність у виборі свого місця в житті через силу переконання, що цей вибір єдиноможливий для неї. Це переконання базувалося на природніх нахилах Марії Заньковецької, що всі інші з її оточення (друзі по сцені, глядачі і театральні критики тої доби) називали «талантом від Бога». Прочитавши матеріали, зазирнула у Вікіпедію і виявила страшенні недогляди – навіть дати життя були вказані невірно (я насмілилась поправити!) і глянула на посилання – дати посилань набагато пізніші, а отже, вже не оригінали, а передруки. Оригінали ховаються десь у Центральних Архівах і доступні не кожному, а лише горсточці зацікавлених. Отож, мені прийшла думка видрукувати на Сайті Поетичних Майстерень автобіографію, писану самою Марією Заньковецькою у Києві «27 дня січня 1921 року», що ввійшла у видання «М. К. Заньковецька» (Державне Видавництво «Мистецтво, 1937). Вказані цитати автобіографії та їх сторінки з оригіналу видання подані за особистим архівом праць Д.Николишина.


З АВТОБІОГРАФІЇ
АРТИСТКИ ДЕРЖАВНОГО НАРОДНОГО ТЕАТРУ
МАРІЇ КОСТЯНТИНІВНИ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ

С. 16 «Народилася я в 1860 році 22 липня в селі Заньки, Чернігівської губернії, Ніжинського повіту, в старій дворянській сім’ї поміщика Костянтина Адасовського. Освіту получила в м. Чернігові в дворянському пансіоні Осовської.
Ще будучи пансіонеркою, я брала участь в учневих виставах і звернула на себе увагу всіх вчителів, які радили мені прохати своїх батьків віддати до театральної школи, але, по існуючим тоді поглядам і тенденціям традиційних дворян на акторів, про се не могло бути і речі. Між іншим, любов до сцени захватила мене зовсім і тільки й було моїх мрій, щоб попасти на справжню сцену. По скінченні пансіону я вийшла заміж, але погляди чоловіка-військового Хлистова нічим не відрізнялись від поглядів батьків і мені лише дозволялось, і то рідко, грати в аматорських виставах, в котрих я мала надзвичайних поспіх. Я кохалась в мистецтві, любов до сцени стала моїм життям. Я не могла більше боротись зі своїм коханням і, порвавши зо всіма своїми, поступила на сцену.

С.19 Перша трупа, в яку я попала, було товариство Марка Лукича Кропивницького. Се було в 1882 році в Полтаві у виставі «Наталка Полтавка». Попрацювавши щось із рік по містах України, трупа попала в Петроград (тоді – Петербург), де грала з надзвичайним успіхом. Не буду багато говорити про себе і про свій поспіх. Про се багато писалось і говорилось уже.
На всі намагання залишити мене на імператорській сцені, на запросини, примусові навіть, гг. Суворіна до свого театру, Корша – до свого і ще багатьох других, не дивлячись на всі корисні запропонування і надзвичайні ставки, яких до того часу ніхто майже не одержував, не дивлячись на положення високостоящого в той час російського театру, не дивлячись на все це – я залишилась на своїй милій, хоч тоді і зовсім бідній і репертуаром і положенням, і відносинами до неї з боку уряду, українській сцені, на якій працюю і до цього часу.

Од Марка Лукича Кропивницького я перейшла у групу Старицького, потім Садовського, знову Кропивницького і потім знову Садовського, на гастролі запрошувалась і виїздила майже по всіх існувавших тоді українських великих і малих трупах.
Амплуа моє – інженю-драматік, але грала, і як говорили з небувалим поспіхом, всі існуючі жіночі амплуа.

Говорилось багацько, а ще більше писалось, що ніби я являюсь творцем Української Народної Драми. Не знаю, з боку видніше, а самій про себе якось не приходиться писати, ніяково й недогодно…
Зараз состою на посаді артистки амплуа комедійних і драматичних старух, на яке перейшла з 1918 року.

С.20 Писати подробиці всього свого пробування за майже 38 років на сцені, на українській сцені. до якої сильні мира звертались то з лагідною ухмілкою, то з демонською злобою й презирством на устах, про сльози й радості в залежності від того і таке інше – про все це писати прийшлось би досить довго і багато, на що в мене нема сил. Тай нащо копатися у тім, що давно похоронено.

М.Заньковецька

Січня 27 дня 1921 року
м. Київ

Ці рядки автобіогафії можна доповнити біографією з уже згаданого видання «М.К. Заньковецька», за редакцією І.Скорини. – Київ: «Мистецтво»,1937).

З присвятою : «Пам’яті
першої народної артистки Республіки,
корифея українського театру,
геніального митця
Марії Костянтинівни
ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ
присвячується ця книга»…

С.56. «В той час, як скрізь гидкі шипіли змії,
І їх жала́ в людські серця впились,
Твої слова протесту голоснії
Повсюди в нас, мов грізний дзвін, неслись
І в людях збуджували дух...»
(Один із багатьох безіменних адресантів з присвятою Марії Заньковецькій на святкування 25-літнього ювілею творчості артистки 17 січня, 1908, Київ)


Публікація з сімейного приватного архіву: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). - Львів, 1947.

Продовження буде






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-10-16 20:36:15
Переглядів сторінки твору 171
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.951 / 5.5  (4.935 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.893 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.761
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО МИСТЕЦТВО
Соціум
Автор востаннє на сайті 2018.05.21 08:41
Автор у цю хвилину відсутній