ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Гупало
2017.11.21 18:55
Нещодавно у відомому столичному видавництві «Український пріоритет» вийшла книга поезій Сергія Гупала «Моя несподівана радість», у якій – вірші різнопланового звучання, з неповторним відчуттям, осмисленням нашої епохи. Автор не цурається і вічних питань –

Олександр Сушко
2017.11.21 17:25
Засмерділа знову "руська водка",
На кордоні зламують замки:
Пруть кокошник і косоворотка,
Плачуть вишиванки та вінки.

Ненаситні плямкають ротяки,
Підла гусінь лізе у сади.
Це - сусіди. Упирі, чортяки,

Іван Потьомкін
2017.11.21 17:12
– Что скажешь? – cпросил я Алексея, протягивая старое фото, когда почти через год мы наконец-то встретились снова на нейтральной территории. – А что тут скажешь? Юная и хорошенькая. Твоя в девичестве? – Нет. Но прочти, что написано на обратной стороне.

Олександр Сушко
2017.11.21 16:34
У веселощах стигне печаль,
Сіло сонце пекуче за плаєм.
На папері - краса, пастораль.
А насправді - кричу, помираю.

Під ногами обламана віть,
Бачу зло, розумію причину.
Посміхаюсь. А розум - горить,

Світлана Ткаченко
2017.11.21 14:16
Передзимова моква огорта киян,
Оболок пагорби щільно вкрива тілисті.

Падає Либідь у сивий рясний туман,
І розкисає в нім жовто-строкате листя.

Спльовують воду автівчині двірники,
Цвіркають, ниючи діркою в мудрім зубі…

Світлана Майя Залізняк
2017.11.21 14:14
Жити так - щоб скучали по смерті.
Бути правильним шкодить аж-аж...
Тут савани, гаї... круговерті...
На пегасові пишний плюмаж.

Купка друзів, чотири бесаги.
На коржах - махаонів, пташок...
Я - левиця, то ж - супервідвага...

Маркіяна Рай
2017.11.21 12:21
Цілована, мальована, маніжна,
Леліяна, то сонячна, то сніжна,
Розхристана, вітриста, невагома,
Як втома.

Примарна, веселкова і імлиста,
Раптова, то сипуча, то росиста,
Пригублена, миттєва, легкокрила,

Микола Дудар
2017.11.21 11:59
Осінь. Осінь… погляд літостивий
Вітру літургія жовтолиста…
Ще й набіг туман з якогось дива
Весь такий вгодований, м’ясистий…
Ось воно осіннє сьогодення
Згадки навіть жодної про літо
А у шафі в слоїку варення…
В горщику, навпроти, вище - квіти…

Світлана Майя Залізняк
2017.11.21 10:59
Вірша без драйву не створиш.
Миру немає ніде.
Трішечки спокою - в норах.
Горн щуролова гуде...

2

На Інститутській сумливо.

Світлана Майя Залізняк
2017.11.21 10:57
Усе в тобі: зло, радощі, печаль,
Полиці, ланцюги, чарунки, стріли...
Уяві скажеш "поверни", "відчаль".
Стоїш, а зливи травня відшуміли.

Тасуєш мапи, книги... Серед хвиль
Роздивишся тритончиків банькатих.
Які були шторми! Охвітний штиль,

Ніна Виноградська
2017.11.21 09:08
Принишкло все в осінню днину,
Трава пожухла, голий ліс.
Лиш де-не-де немов краплини
Не скинув листу верболіз.

Немов змія, вузька стежина,
Веде у хащі, в густину,
Малий опеньок на хвилину

Олександр Сушко
2017.11.20 22:59
У темряву стрибати лячно,
Бо недалеко до біди.
Та в шлюб уляпавсь необачно,
Гормон штовхнув у спину: - Йди!

Тоді насправді дав я маху.
Вдягнув подружні ланцюги.
Своє життя поклав на плаху,

Ігор Шоха
2017.11.20 21:25
Голубка літає, а голуб воркує,
чекає на неї один.
І літо минає, і осінню всує
чекати уже роковин.
Моя голубко сизокрила,
із піднебесся повернись.
Якщо учора ще любила,
то не розлюбиш і колись.

Іван Потьомкін
2017.11.20 19:29
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крі

Олександр Сушко
2017.11.20 17:20
В церкві - айстра і гнила колода,
Жовторота суне до вінця.
Чистий розрахунок, а чи мода?
Пахне грішми фабула оця.

Масажує дід обвислі щоки,
Крем тональний квецяє губу.
У люстерці - майже ясний сокіл,

Олександр Сушко
2017.11.20 16:47
Життя нестерпне заслужили.
І винні в цьому тільки ми.
Тепер кайлуй, напружуй жили,
Муруй кацапові доми.

Щодня цвяшок несли з роботи,
Хто більше вкраде - той герой.
Халявним ласує голота,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Ірина Вовк
2017.06.10

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их - 1940-их років.

(з рукописів сімейного архіву праць
Дмитра Николишина, 1947 рік, Львів)

У нашій сім’ї є реліквія: дід мого чоловіка, Романа Гринька, - Дмитро Васильович Николишин (1884-1950) – уродженець Тернопільщини, громадський діяч, оточений товариством митців світового імені (серед яких творче коло художника Новаківського), професор-викладач Коломийської гімназії, український письменник - поет, прозаїк, драматург, есеїст, редактор українських часописів довоєнного і воєнного періоду, що побував у німецькому концтаборі, але загинув 14 грудня 1950 року в застінках тюрми на Лонцького у Львові як в’язень сталінського режиму за українську національну ідею в літературі і мистецтві, - залишив по собі 37 рукописних зшитків-переплетів своїх праць.
Серед них мою увагу привернули матеріали, зібрані та опрацьовані Дмитром Николишином, про артистку великого таланту і складної життєвої долі – Марію Костянтинівну Заньковецьку. Дмитро Николишин задумав писати повість про Марію Заньковецьку, але її в домашньому архіві не збереглося, вона вважається загубленою.
З матеріалів 1890-их-1940-их років вимальовується образ Марії Костянтинівни Заньковецької (уродженої Адасовської) як людини з дуже непростою біографією, що йшла до своєї великої мрії – української професійної театральної сцени – через багато втрат і людських особистих образ, але мала певність у виборі свого місця в житті через силу переконання, що цей вибір єдиноможливий для неї. Це переконання базувалося на природніх нахилах Марії Заньковецької, що всі інші з її оточення (друзі по сцені, глядачі і театральні критики тої доби) називали «талантом від Бога». Прочитавши матеріали, зазирнула у Вікіпедію і виявила страшенні недогляди – навіть дати життя були вказані невірно (я насмілилась поправити!) і глянула на посилання – дати посилань набагато пізніші, а отже, вже не оригінали, а передруки. Оригінали ховаються десь у Центральних Архівах і доступні не кожному, а лише горсточці зацікавлених. Отож, мені прийшла думка видрукувати на Сайті Поетичних Майстерень автобіографію, писану самою Марією Заньковецькою у Києві «27 дня січня 1921 року», що ввійшла у видання «М. К. Заньковецька» (Державне Видавництво «Мистецтво, 1937). Вказані цитати автобіографії та їх сторінки з оригіналу видання подані за особистим архівом праць Д.Николишина.


З АВТОБІОГРАФІЇ
АРТИСТКИ ДЕРЖАВНОГО НАРОДНОГО ТЕАТРУ
МАРІЇ КОСТЯНТИНІВНИ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ

С. 16 «Народилася я в 1860 році 22 липня в селі Заньки, Чернігівської губернії, Ніжинського повіту, в старій дворянській сім’ї поміщика Костянтина Адасовського. Освіту получила в м. Чернігові в дворянському пансіоні Осовської.
Ще будучи пансіонеркою, я брала участь в учневих виставах і звернула на себе увагу всіх вчителів, які радили мені прохати своїх батьків віддати до театральної школи, але, по існуючим тоді поглядам і тенденціям традиційних дворян на акторів, про се не могло бути і речі. Між іншим, любов до сцени захватила мене зовсім і тільки й було моїх мрій, щоб попасти на справжню сцену. По скінченні пансіону я вийшла заміж, але погляди чоловіка-військового Хлистова нічим не відрізнялись від поглядів батьків і мені лише дозволялось, і то рідко, грати в аматорських виставах, в котрих я мала надзвичайних поспіх. Я кохалась в мистецтві, любов до сцени стала моїм життям. Я не могла більше боротись зі своїм коханням і, порвавши зо всіма своїми, поступила на сцену.

С.19 Перша трупа, в яку я попала, було товариство Марка Лукича Кропивницького. Се було в 1882 році в Полтаві у виставі «Наталка Полтавка». Попрацювавши щось із рік по містах України, трупа попала в Петроград (тоді – Петербург), де грала з надзвичайним успіхом. Не буду багато говорити про себе і про свій поспіх. Про се багато писалось і говорилось уже.
На всі намагання залишити мене на імператорській сцені, на запросини, примусові навіть, гг. Суворіна до свого театру, Корша – до свого і ще багатьох других, не дивлячись на всі корисні запропонування і надзвичайні ставки, яких до того часу ніхто майже не одержував, не дивлячись на положення високостоящого в той час російського театру, не дивлячись на все це – я залишилась на своїй милій, хоч тоді і зовсім бідній і репертуаром і положенням, і відносинами до неї з боку уряду, українській сцені, на якій працюю і до цього часу.

Од Марка Лукича Кропивницького я перейшла у групу Старицького, потім Садовського, знову Кропивницького і потім знову Садовського, на гастролі запрошувалась і виїздила майже по всіх існувавших тоді українських великих і малих трупах.
Амплуа моє – інженю-драматік, але грала, і як говорили з небувалим поспіхом, всі існуючі жіночі амплуа.

Говорилось багацько, а ще більше писалось, що ніби я являюсь творцем Української Народної Драми. Не знаю, з боку видніше, а самій про себе якось не приходиться писати, ніяково й недогодно…
Зараз состою на посаді артистки амплуа комедійних і драматичних старух, на яке перейшла з 1918 року.

С.20 Писати подробиці всього свого пробування за майже 38 років на сцені, на українській сцені. до якої сильні мира звертались то з лагідною ухмілкою, то з демонською злобою й презирством на устах, про сльози й радості в залежності від того і таке інше – про все це писати прийшлось би досить довго і багато, на що в мене нема сил. Тай нащо копатися у тім, що давно похоронено.

М.Заньковецька

Січня 27 дня 1921 року
м. Київ

Ці рядки автобіогафії можна доповнити біографією з уже згаданого видання «М.К. Заньковецька», за редакцією І.Скорини. – Київ: «Мистецтво»,1937).

З присвятою : «Пам’яті
першої народної артистки Республіки,
корифея українського театру,
геніального митця
Марії Костянтинівни
ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ
присвячується ця книга»…

С.56. «В той час, як скрізь гидкі шипіли змії,
І їх жала́ в людські серця впились,
Твої слова протесту голоснії
Повсюди в нас, мов грізний дзвін, неслись
І в людях збуджували дух...»
(Один із багатьох безіменних адресантів з присвятою Марії Заньковецькій на святкування 25-літнього ювілею творчості артистки 17 січня, 1908, Київ)


Публікація з сімейного приватного архіву: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). - Львів, 1947.

Продовження буде






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-10-16 20:36:15
Переглядів сторінки твору 53
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.906 / 5.5  (4.891 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.761
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО МИСТЕЦТВО
Соціум
Автор востаннє на сайті 2017.11.12 17:58
Автор у цю хвилину відсутній