ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сонце Місяць
2019.11.13 00:36
ось & танці що яничари
їхні чари ~ твої божі квіти
незвичайне & надзвичайне
доломіти початку літ

& огнів попелиста приязнь
прояв здогадів & відтінку
клеопатро моя провинносте

Наталя Мазур
2019.11.12 23:40
В кав'ярні людно. Вийду в листопад,
У сутінки вечірніх меланхолій.
Невипитий гарячий шоколад
Залишу десь біля трамвайних колій.

І хай трамвай позаду дзеленчить,
Мені із ним тепер не по дорозі.
Побачити б ту елегійну мить,

Микола Дудар
2019.11.12 22:41
Били байдики… груші цупили
День на виворіт - в самий раз
Серед зелені - ми як руккало
Поміж кольору - білий наш…

Поцілунками в зав’язь вечора
Забинтовані сонні в рай
Із кастрюлі щось… щось із глечика

Іван Потьомкін
2019.11.12 22:11
І знов валізи пакувать...
Здається, пройдено півсвіта,
Та серце, невгамовністю зігріте,
Нізащо не хоче спочивать.
Уже відкрито всі материки,
Та їх він самотужки відкрива для себе:
Поміж реліктових секвой шукає просинь неба,
Змагається із норовом св

Серго Сокольник
2019.11.12 20:53
пам"яті Іловайського оточення*
***роздум. алегоричний складноструктурований вірш***

Йшла химерою ніч.
А розвиднілось- Боже святий...
Артилерії клінч
Охопив і нещадно гатив
Поле болем оте

Сергій Губерначук
2019.11.12 15:48
Симфонію життя присвячено коханню!
На цій найвищій ноті я завис
у вашій партії фортепіанній
і час тягну, не падаючи вниз!

Тепер я соло мрію в обертнах,
позбавлений музичної канви!
Невже кінець?! Ще домінанта стогне!

Тамара Шкіндер
2019.11.12 14:26
Зірвався вітер, мов оскаженів.
Всією міццю тузає дерева.
В зелених кронах вимістив свій гнів.
Нуртує світом буря-королева.

Сипне дощем над персами полів,
Які лягли недавно відпочити.
Зволожить зерна, сховані в ріллі,

Олександр Сушко
2019.11.12 11:45
Агов, колеги! Є рецепт для вас!
Відкрию тайну, щоб були у курсі:
Я анапестом вилікував сказ,
Гекзаметром - два пролежня на гузні.

Викачує навроки лиш пеон,
Забудькуватість - до снаги хорею.
Від геморою - дактиль. Ой', пардон!

Ігор Деркач
2019.11.12 10:34
Кацапа видає не сила духу,
а п’яна неупевнена хода
і перегар, коли воно під муху
і язикате, і туге на вухо
не чує, що Росія – це орда.

Це видає і дика поведінка.
Але існує нація така,

Тетяна Левицька
2019.11.12 09:37
Сьогодні я ще більше ніж учора
тебе люблю, моє життя, люблю.
Поглянь, коханий, ліхтаря опора
з туману  ліпить бабу снігову.

У Маріїнськім парку надвечір'ям
гуляєм поміж стомлених алей.
Сховала далеч золоте  сузір'я -

Любов Бенедишин
2019.11.12 08:21
Знов надія у серці гасне
І нуртує тривоги гребінь…
…Він приходить до мене вчасно,
Й не з’являється без потреби.

Я не знаю, якого Він рангу
І чи жде похвали від Бога.
Кажуть, в кожного є свій ангел,

Олександр Сушко
2019.11.12 06:55
Мій брат по крові каже: - Напиши
Про безпринципну зраду чорнороту.
Бо знову хочуть миру торгаші
З Росією, із сатаною, з чортом.

Кацап однині вже не тать, а ксен,
Ріднею стала лексика обсценна.
Цей мир війну у Київ принесе

Микола Соболь
2019.11.12 05:22
Мудрість іде не зі сходу,
М’яко ступаючи в душу
Світоч, що ллється з народу
Визнати мудрістю мушу.
Хто не вбиває дитину,
Старість вітає привітно,
Бачить у жінці – людину,
Що біля донечки квітне.

Віктор Кучерук
2019.11.12 05:11
Г. С...
Пригадаю коли-небудь
І коханій розповім
Про хмаринок рух у небі
Несподівано блідім.
Без надуманих колізій,
Також любій розкажу,
Як дощу густа завіса

Тата Рівна
2019.11.11 21:16
Дерева похилились у поклоні -
Рвав вітер. Він нагадував хто пан
Остання качка Чіо-чіо-сан
Крилами затуляє очі сонні
Своєму сину. Завтра відлетить
Вона — навік. У нього все ще буде
На протягах риплять хребти хвіртки
Рипкий той голос плещеться в

Ігор Деркач
2019.11.11 20:45
Жалі і сум людей не надихають.
Коли сльозава настає пора,
а душі переповнює жура,
усі вони поезію чекають.

І хай дощі ідуть як із відра,
а сиві хмари небо укривають –
зійде зоря і сльози висихають,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их - 1940-их років.

(з рукописів сімейного архіву праць
Дмитра Николишина, 1947 рік, Львів)

У нашій сім’ї є реліквія: дід мого чоловіка, Романа Гринька, - Дмитро Васильович Николишин (1884-1950) – уродженець Тернопільщини, громадський діяч, оточений товариством митців світового імені (серед яких творче коло художника Новаківського), професор-викладач Коломийської гімназії, український письменник - поет, прозаїк, драматург, есеїст, редактор українських часописів довоєнного і воєнного періоду, що побував у німецькому концтаборі, але загинув 14 грудня 1950 року в застінках тюрми на Лонцького у Львові як в’язень сталінського режиму за українську національну ідею в літературі і мистецтві, - залишив по собі 37 рукописних зшитків-переплетів своїх праць.
Серед них мою увагу привернули матеріали, зібрані та опрацьовані Дмитром Николишином, про артистку великого таланту і складної життєвої долі – Марію Костянтинівну Заньковецьку. Дмитро Николишин задумав писати повість про Марію Заньковецьку, але її в домашньому архіві не збереглося, вона вважається загубленою.
З матеріалів 1890-их-1940-их років вимальовується образ Марії Костянтинівни Заньковецької (уродженої Адасовської) як людини з дуже непростою біографією, що йшла до своєї великої мрії – української професійної театральної сцени – через багато втрат і людських особистих образ, але мала певність у виборі свого місця в житті через силу переконання, що цей вибір єдиноможливий для неї. Це переконання базувалося на природніх нахилах Марії Заньковецької, що всі інші з її оточення (друзі по сцені, глядачі і театральні критики тої доби) називали «талантом від Бога». Прочитавши матеріали, зазирнула у Вікіпедію і виявила страшенні недогляди – навіть дати життя були вказані невірно (я насмілилась поправити!) і глянула на посилання – дати посилань набагато пізніші, а отже, вже не оригінали, а передруки. Оригінали ховаються десь у Центральних Архівах і доступні не кожному, а лише горсточці зацікавлених. Отож, мені прийшла думка видрукувати на Сайті Поетичних Майстерень автобіографію, писану самою Марією Заньковецькою у Києві «27 дня січня 1921 року», що ввійшла у видання «М. К. Заньковецька» (Державне Видавництво «Мистецтво, 1937). Вказані цитати автобіографії та їх сторінки з оригіналу видання подані за особистим архівом праць Д.Николишина.


З АВТОБІОГРАФІЇ
АРТИСТКИ ДЕРЖАВНОГО НАРОДНОГО ТЕАТРУ
МАРІЇ КОСТЯНТИНІВНИ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ

С. 16 «Народилася я в 1860 році 22 липня в селі Заньки, Чернігівської губернії, Ніжинського повіту, в старій дворянській сім’ї поміщика Костянтина Адасовського. Освіту получила в м. Чернігові в дворянському пансіоні Осовської.
Ще будучи пансіонеркою, я брала участь в учневих виставах і звернула на себе увагу всіх вчителів, які радили мені прохати своїх батьків віддати до театральної школи, але, по існуючим тоді поглядам і тенденціям традиційних дворян на акторів, про се не могло бути і речі. Між іншим, любов до сцени захватила мене зовсім і тільки й було моїх мрій, щоб попасти на справжню сцену. По скінченні пансіону я вийшла заміж, але погляди чоловіка-військового Хлистова нічим не відрізнялись від поглядів батьків і мені лише дозволялось, і то рідко, грати в аматорських виставах, в котрих я мала надзвичайних поспіх. Я кохалась в мистецтві, любов до сцени стала моїм життям. Я не могла більше боротись зі своїм коханням і, порвавши зо всіма своїми, поступила на сцену.

С.19 Перша трупа, в яку я попала, було товариство Марка Лукича Кропивницького. Се було в 1882 році в Полтаві у виставі «Наталка Полтавка». Попрацювавши щось із рік по містах України, трупа попала в Петроград (тоді – Петербург), де грала з надзвичайним успіхом. Не буду багато говорити про себе і про свій поспіх. Про се багато писалось і говорилось уже.
На всі намагання залишити мене на імператорській сцені, на запросини, примусові навіть, гг. Суворіна до свого театру, Корша – до свого і ще багатьох других, не дивлячись на всі корисні запропонування і надзвичайні ставки, яких до того часу ніхто майже не одержував, не дивлячись на положення високостоящого в той час російського театру, не дивлячись на все це – я залишилась на своїй милій, хоч тоді і зовсім бідній і репертуаром і положенням, і відносинами до неї з боку уряду, українській сцені, на якій працюю і до цього часу.

Од Марка Лукича Кропивницького я перейшла у групу Старицького, потім Садовського, знову Кропивницького і потім знову Садовського, на гастролі запрошувалась і виїздила майже по всіх існувавших тоді українських великих і малих трупах.
Амплуа моє – інженю-драматік, але грала, і як говорили з небувалим поспіхом, всі існуючі жіночі амплуа.

Говорилось багацько, а ще більше писалось, що ніби я являюсь творцем Української Народної Драми. Не знаю, з боку видніше, а самій про себе якось не приходиться писати, ніяково й недогодно…
Зараз состою на посаді артистки амплуа комедійних і драматичних старух, на яке перейшла з 1918 року.

С.20 Писати подробиці всього свого пробування за майже 38 років на сцені, на українській сцені. до якої сильні мира звертались то з лагідною ухмілкою, то з демонською злобою й презирством на устах, про сльози й радості в залежності від того і таке інше – про все це писати прийшлось би досить довго і багато, на що в мене нема сил. Тай нащо копатися у тім, що давно похоронено.

М.Заньковецька

Січня 27 дня 1921 року
м. Київ

Ці рядки автобіогафії можна доповнити біографією з уже згаданого видання «М.К. Заньковецька», за редакцією І.Скорини. – Київ: «Мистецтво»,1937).

З присвятою : «Пам’яті
першої народної артистки Республіки,
корифея українського театру,
геніального митця
Марії Костянтинівни
ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ
присвячується ця книга»…

С.56. «В той час, як скрізь гидкі шипіли змії,
І їх жала́ в людські серця впились,
Твої слова протесту голоснії
Повсюди в нас, мов грізний дзвін, неслись
І в людях збуджували дух...»
(Один із багатьох безіменних адресантів з присвятою Марії Заньковецькій на святкування 25-літнього ювілею творчості артистки 17 січня, 1908, Київ)


Публікація з сімейного приватного архіву: Дмитро Николишин. Марія Заньковецька (Матеріали). - Львів, 1947.

Продовження буде






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-10-16 20:36:15
Переглядів сторінки твору 393
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / 0  (4.932 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.945 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.761
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО МИСТЕЦТВО
Соціум
Автор востаннє на сайті 2019.11.08 09:15
Автор у цю хвилину відсутній