ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Гренуіль де Маре
2018.05.25 21:24
Ти варила з троянди варення,
А думки сновигали по хаті:
Від «якби вже скоріше померти»
До «ще лампу ось розмалювати б».

Ти укотре хапалася неба –
Небо знов прикидалось фантомом
І цідилось байдуже крізь тебе,

Іван Потьомкін
2018.05.25 18:16
Не кожному, хто просить, подаю.
З часом навчився розрізнять професію й нужду…
…Попервах, як із найщасливіших країв
Мене фактично відпустили голим,
В центрі Єрусалима стрівсь мені прохач.
Хоча тої пори самому годилося б простягувати руку,
Не спиняюч

Микола Соболь
2018.05.25 15:49
Гортаю неминучу прохолоду
(До спогадів не тулиться тепло).
Художник день нове готує тло –
Пасьянсову перемішав колоду…
Та прийде час коли вже все одно.

Митарство словоблудне та спокуси –
Минули. У дорогу вируша,

Олена Музичук
2018.05.25 07:52
Зріє зело у городі.
Господи-Боже, єси.
Іскри роси на укропі,
наче веселка краси.

Вірую, вірю і знаю,
як, і коли, і чому
йду я стезею до раю,

Ночі Вітер
2018.05.24 11:29
Потреба в сповіді? Та храм згорів до тла.
Священник рясу кинув у багаття,
І хрест зів’яв, покорчило метал
Від сповідей і від химери щастя.

Не вірю я ні в біль в очах твоїх,
Ні в слово, що минулим пліснявіє,
Ні в праведне, ні в первородний гріх,

Тата Рівна
2018.05.24 09:24
Скрики скрипки
Скрипи ліжка
Хрипи втомленого тіла
Це – Великдень, – каже книжка.
Розговілись, як зуміли.

Ігор Деркач
2018.05.24 08:05
Коли, наповнений солодкою любов’ю,
Схиляв я голову свою перед тобою,
Моливсь на тебе, мила, думав: ти моя...
Ти знаєш, як відносився до слави я.
Ти знаєш світ, його падіння, злети -
Всю суєту, що докучає всім поетам.
Мене стомили бурі, я не відчув

Ігор Шоха
2018.05.24 07:25
Сиджу у темниці тісній і сирій.
За ґратами – воля. Орел молодий –
Мій вірний товариш махає крилом
І їжу криваву клює під вікном.

Клює тай киває мені у вікно,
Неначе зі мною задумав одно.
І зве мене поглядом, криком своїм,

Ярослав Чорногуз
2018.05.23 23:37
Усе частіш у вікна заглядає
В зелених шатах весняна краса.
Усе частіше я себе питаю:
Чи ми ще вдвох чи я лишився сам?

Мовчання поміж нами затяглося,
Чекаємо, хто перший зробить крок…
Була любов чи просто нам здалося,

Вікторія Лимарівна
2018.05.23 22:33
Сонечко вийшло – пройшла непогода…
Гарна дівоча приваблива врода.
Як усміхнешся – сердЕнько співає!
Рідна онуко, тебе я вітаю!!!
Дзвоник останній - дороги безмежні
Світ відкривають - і ти незалежна!

Маєш життєві шляхи прокладати:

Анастасія Поліщук
2018.05.23 21:31
І все безперервно, по колу, невпинно:
Будинок, робота, кафе, може, ринок,
Дорога назад навмання.
Як не дивно, повернешся знову в будинок.
З почином!
Ти можеш іти на концерти, в театри,
На площі, до парку читати Петрарку,
До сотні речей можеш мати

Сонце Місяць
2018.05.23 15:44
всілякий ґречний героїзм
що живить наші жили кволі
жадаючи авжеж бо крові
її вампирський героїн

ві а зе чемп’єнз для мільйонів
виспівують безсмертні квін
а хто живий лишився він

Сергій Гупало
2018.05.23 13:36
Не бачиш виходу і гірший кожен день?
Тобі насмілилися долю поправляти?
Запам’ятай і знай. Анітелень!
Бо невідомо, де вовки, а де телята.

Усе простіше? То бери, бери тоді
Поли полин, і, звісно, давній щезне смуток.
Повірив у суттєве ходиш по

Анонім Я Саландяк
2018.05.23 11:21
як у фейсбуці – просто... в зворотньому порядку...) Сниться... ... сільце – знаєте де подвір’я михайлюків?.. навпроти сметани – через дорогу – але там живуть другі люди – бо сметани з лемків - а я пам’ятаю - що їх переселять пізніше... а то є ще за а

Петро Скоропис
2018.05.23 09:45
От і знов я стою під цим вицвілим німбом,
обважнілим, перистим, рихлим, єдиним хлібом
душі. Помалу накрапує. Юрка полівка
мене привітала свистом. Збігло піввіку.

Барвінок і валун зі скулами у щетині
моху з тих пір ні з мі

Ночі Вітер
2018.05.23 09:07
Пополола, підгорнула, -
Бур’янюка знов росте.
Дощик крапає, зітхнула,
Віршик дряпаю про це.

В інтернеті погуляла
Та на грядку - пощипать.
Ні, піду я до спортзалу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 Марія Заньковецька в матеріалах 1890-их-1940-их років. (Продовження1)
БІОГРАФІЯ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ. Додатки

С.9 Геніальна українська артистка Марія Костянтинівна Заньковецька народилася в хуторі Заньки, Ніжинського повіту, на Чернігівщині, 22 липня 1860 року, в родині дрібного, збіднілого поміщика Адасовського. Стара бабуся Сухондика розповідала маленькій дівчинці, що зростала в оточенні селянських дітей, побуту українського села, багато казок, байок, оповідань. Народні пісні, танці, народний гумор і тяжкі драми сільського життя відтоді вже стають близькими, рідними і зрозумілими майбутній великій артистці. Вони складають не невичерпне джерело фантазії, ширості почуттів, виразності і соковитості мови, які завжди характеризували Заньковецьку – артистку і людину.
З шести років Марія вчиться в Копилівці, в приватній школі Арендаренка, але це навчаннячко швидко кінчається, бо дівчинка, ображена учителькою, тікає додому – і освіта її тільки згодом продовжується (і закінчується) в жіночому пансіоні Осовської в Чернігові. Вже в пансіоні юна Марія Костянтинівна захоплюється театральним мистецтвом, бере гарячу участь у влаштуванні аматорських вистав, цікавиться драматургією (зокрема на іспиті в школі вона читає «Антігону» Софокля) і вражає всіх своїми артистичними здібностями.

С.10 Марія Костянтинівна одружується рано. 18-літня жона військового Хлистова, вона кидає рідний дім, Чернігівщину і виїжджає разом з чоловіком за призначенням до фортеці Бендери. Там, у задушливій, бездіяльній атмосфері маленького містечка, Марія Костянтинівна знаходить єдину втіху в театральних виставах, концертах, вечорах аматорської молоді, на яких усіх чарує акторський талант та прекрасне драматичне сопрано Заньковецької. В Бендерах знайомиться вона з Миколою Карповичем Садовським-Тобілевичем (1856-1933).
Згодом Марія Костянтинівна переїздить до Свеаборга, в нове місце призначення чоловіка. Тут, цій живій натурі, яка завжди прагнула до культури, до самовдосконалення, вдається продовжити своє навчання у філії петербурзької консерваторії. У Свеаборзі заводить вона своє перше знайомство з народницькими гуртами, переховує в себе нелегальну літературу і переживає перший у своєму житті «візіт» - трус царської жандармерії.

С.11-13 В цей же час було якраз утворено перший на Україні професійний буржуазний театр під керівництвом Марка Лукича Кропивницького, до складу якого ввійшли брати Микола Карпович Садовський (Тобілевич) та Панас Карпович Саксаганський (Тобілевич) і інші талановиті актори. До Марії Костянтинівни звертаються з пропозицією здійснити свою давню мрію і виконати обіцянку, дану нею ще в Бендерах – вступити до професійного українського театру. Та нелегко це зробити. Тільки поборовши опір чоловіка і батька, прийнявши псевдонім, який би приховав зв’язок «благородних» фамілій з українським театром, - іде Марія Костянтинівна на сцену під своїм новим прізвищем – ЗАНЬКОВЕЦЬКА – за назвою хутора, в якому народилася. Так і залишилася вона для українського трудящого народу Заньковецькою – народною артисткою, творчістю своєю нерозривно зв’язана з його стражданнями, його мріями, його боротьбою.

В грудні 1882 року в Полтаві дебютувала Заньковецька в трупі Кропивницького, в «Наталці Полтавці» з надзвичайним успіхом.
З того часу починається величний творчий шлях артистки, в трупі Кропивницького, потім – у трупі Старицького, потім знову у Кропивницького, а з 1888 року у братів Тобілевичів - Садовського і Саксаганського. Від ролі до ролі, з місяця в місяць зростає популярність Заньковецької і любов до неї глядача. Виступаючи в п’єсах Старицького, Тобілевича, Кропивницького, вона кращими своїми образами: Оленою з «Глитая», Софією з «Безталанної», Харитиною з «Наймички», Зінькою з п’єси «Дві сім’ї» вражає не лише звичайного глядача, але й таких вибагливих цінителів мистецтва, як Лев Миколайович Толстой та Антон Павлович Чехов.

С.14 Коли Марія Костянтинівна з українським театром 1886-1887 рр. відвідала Петербург і Москву, її не один раз запрошували до російського театру, пропонували найкращі умови роботи, її надзвичайно високо оцінила театральна критика, порівнюючи з італійкою Дузе, Сарою Бернар і кращими артистками російської сцени. Але вона не прийняла цих привабливих пропозицій, не почуваючи ніякого потягу до холодного, казенного імператорського театру, і залишилася в українському театрі, позбавленому всяких прав. Там вона сподівалася найти найближчий шлях до народних мас.
В 1891 році працює Заньковецька в трупі Найди, у 1892 р. – в товаристві М.Старицького, у 1893-1903 рр. – в антрепризі Миколи Садовського, у 1903-1905 рр. – в трупі Ф.Волика, їде до Галичини, знову працює в трупі Садовського (1906-1911), утворює разом із Саксаганським та Мар’яненком товариство (1915), після революції працює в державному Народному театрі (1919-1921 рр) і, нарешті, з 1922 р. в театрі ім. М.Заньковецької.
15 січня 1908 року Заньковецька святкує в Києві ювілей своєї 25-річної театральної діяльності. Цей ювілей перетворюється на велике свято українського театру. Сотні адрес і присвят від робітників, службовців, від селян, сільських аматорських гуртків, від письменників та театрів одержує ювілянтка.
У 1922 році Марія Костянтинівна востаннє грає на своєму 40-річному ювілеї сценічної діяльності і першою з артистів одержує від уряду почесне звання "Народної артистки республіки".
Невеликий час працює ще Марія Костянтинівна в театрі і в кіно, але хвороба не дає змоги продовжувати свою плідну працю. 4 жовтня 1934 року М.К.Заньковецька, велика народна улюблениця, померла.

С.206 З «АДРЕСИ» студентів-харківчан на день Бенефісу Марії Заньковецької
4.ІІ 1899 року:
«День Вашого бенефісу є найкращою для для нас нагодою висловити Вам свою найглибшу повагу не тільки яко надзвичайно талановитій артистці, але більше того – яко громадському діячеві. Се єсть та риса, що відзначає Вас від усіх сучасних, навіть найбільш знаменитих, артистів світу. Висока художність виконання, надзвичайна сила і реальність утворених Вами образів – словом, усе те, до чого стремлять і що є конечним ідеалом усіх артистів, і що Ви так знаменито осягнули, є тільки половина Ваших заслуг. Друга ж половина Ваших подій для слави у нащадків далеко більша – це та, що Ви в час, коли театр перестав бути школою і потроху переводився на панську забавку, сміливо виступили першою видатною піонеркою в ділі рішення глибокої і нелегкої задачі народного театру, народного не тільки поверхово, але, що головне, внутрішнім змістом".

Витяги за виданням «М.К. Заньковецька», за редакцією І.Скорини. – Київ: «Мистецтво»,1937.

За машинописом сімейного архіву: Дмитро Николишин. «Марія Заньковецька.(Матеріали)». – Львів,1947 рік.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-10-16 20:41:55
Переглядів сторінки твору 243
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.973 / 5.5  (4.935 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.893 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
ПРО МИСТЕЦТВО
Автор востаннє на сайті 2018.05.21 08:41
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2017-10-17 00:28:26 ]
Дуже цікава публікація, Ірино, дякую! Завжди любив постать Марії Заньковецької, був ще школярем у її музеї в Києві, в оригінальній будівлі, яку потім якась мерзота підпалила, музей відбудували відповідно до оригіналу, але це уже не те! Чудовий пам"ятник їй у Києві в Маріїнському парку. Колись навіть написав про нього вірш, настільки скульптура вразила. Бував і у Львові в театрі її імені. Це щось надзвичайне і особливе. Знайомий з деякими акторами, дуже люблю творчість Лариси Кадирової, яка вже давно у Києві, а була примою заньківчан. Як і Лариси Хоролець, київської прими в минулому, ще й міністра культури. Вони є пасіонарними жінками, як і Заньковецька!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2017-10-17 06:36:43 ]
)))Дякую за відгук! Я бачила Ларису Кадирову в ролі Марії Заньковецької - це знакова для неї роль. Ця вистава Рябокляча протрималася в репертуарі Заньківчан 25 років. Коли Лариса Кадирова їхала до Києва, прощалася зі Львовом цією виставою.
Тепер відкривається 100-ий сезон театру Заньковенької новою постановкою цієї вистави. Побачимо, яка зміна...