Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.05
17:58
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
2025.11.05
15:16
не повіриш
ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
2025.11.05
09:26
Знов пливу за течією…
Від безвихіддя пливу
Поза часом… нічією
Збоку, зверху весь в диму…
Відмовляюсь. Терапія...
Верби кланяються вслід.
Попереду, мама мія,
Обізнався, то сусід…
Від безвихіддя пливу
Поза часом… нічією
Збоку, зверху весь в диму…
Відмовляюсь. Терапія...
Верби кланяються вслід.
Попереду, мама мія,
Обізнався, то сусід…
2025.11.05
02:51
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Підлогу та відкриту душу.
Вже відобразив поліграф,
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Підлогу та відкриту душу.
Вже відобразив поліграф,
2025.11.04
22:11
Із рокера він став перукарем,
його поглинула проза життя,
він став підкаблучником
у домашніх капцях.
Жалюгідне видовище!
Музика більше не б'ється
об його серце, ніби прибій.
Його душа вкривається пилом,
його поглинула проза життя,
він став підкаблучником
у домашніх капцях.
Жалюгідне видовище!
Музика більше не б'ється
об його серце, ніби прибій.
Його душа вкривається пилом,
2025.11.04
21:58
Кволі у полі тополі,
В Полі доволі квасолі.
В Полі доволі квасолі.
2025.11.04
12:43
Мій рідний край – це неосяжний простір,
Де у безхмарні, чи
скрутні часи,
Я – невід’ємна частка, дивний розчин
Кохання, волі, гідності, краси.
Мій рідний край – це ясноокі діти,
Турботою оточені родин,
Де у безхмарні, чи
скрутні часи,
Я – невід’ємна частка, дивний розчин
Кохання, волі, гідності, краси.
Мій рідний край – це ясноокі діти,
Турботою оточені родин,
2025.11.04
11:55
Що бачить читач, який натрапив на публікацію одного з діючих авторів "Поетичних майстерень"?
Побачене буде віршем, висота якого складає дві строфи з промовистою назвою "Гекзаметр гніву". Ось воно:
"Гнів, оспівай, богине, народу, який не здається,
2025.11.04
10:09
А минулої доби повернули сотні тіл.
І сьогодні біль не вщух, полонив…
Московитий педофіл
Наслідив.
Ну нехай, цей сучий син… Боже праведний, вгамуй!
Підскажи — з яких провин розхитавсь наш білий світ…
Не молюсь. Кричу — почуй!
І сьогодні біль не вщух, полонив…
Московитий педофіл
Наслідив.
Ну нехай, цей сучий син… Боже праведний, вгамуй!
Підскажи — з яких провин розхитавсь наш білий світ…
Не молюсь. Кричу — почуй!
2025.11.04
07:38
Мене щоб не помітили, забули,
Ховаю душу в чорному плащі.
О, листопаде! Ти - моє минуле,
Таке ж похмуре, як твої дощі.
Не треба сліз, бо в моді - безтурботність,
Усі міняють душу на протез.
О, листопаде! Ти - моя самотність
Ховаю душу в чорному плащі.
О, листопаде! Ти - моє минуле,
Таке ж похмуре, як твої дощі.
Не треба сліз, бо в моді - безтурботність,
Усі міняють душу на протез.
О, листопаде! Ти - моя самотність
2025.11.03
23:33
Аморальні і безпринципні найбільше переймаються моральними принципами.
Нечесні беруться пильнувати за чеснотами, нечисті – за чистотою, душогуби – за спасінням душ.
Інстинкт заробляння грошей заступає усі інші інстинкти.
Мізерним душам кортить ро
2025.11.03
21:29
Повертаюсь по колу в колишні кордони.
В дорогу рідну гавань я знов повернусь.
У торбині нічого, лише забобони
Осідають на плечі, як пил або гнус.
Повертаюсь по колу, нічого не взявши
Із собою з мандрівки, немовби жебрак.
Повертаюсь вигнанцем,
В дорогу рідну гавань я знов повернусь.
У торбині нічого, лише забобони
Осідають на плечі, як пил або гнус.
Повертаюсь по колу, нічого не взявши
Із собою з мандрівки, немовби жебрак.
Повертаюсь вигнанцем,
2025.11.03
19:06
Цьом-цьом, лялюнь! Як в тебе справи?
Чим Лондон дихає, Париж?
Сідай, примощуйся до кави.
Куди так, Сонечко, летиш?
Абзацно кажеж? Це цікаво!
Розводиш круто мудаків!
Ти п’єш без цукру? Не гіркаво?
Чим Лондон дихає, Париж?
Сідай, примощуйся до кави.
Куди так, Сонечко, летиш?
Абзацно кажеж? Це цікаво!
Розводиш круто мудаків!
Ти п’єш без цукру? Не гіркаво?
2025.11.03
16:31
У сльозовирі вона іде
Іще роки минають
Місця для плачу немає
Я збився десь
Розуміння є чеснотою та не для всіх
Ти навчиш мене любити
Додаси зусиль
Іще роки минають
Місця для плачу немає
Я збився десь
Розуміння є чеснотою та не для всіх
Ти навчиш мене любити
Додаси зусиль
2025.11.03
14:22
Прекрасний ранок, трохи сонний,
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
І трішки гріє сонцедень.
Залиті сяйвом злотодзвонним,
Пташині виляски пісень
Пробуджують медові ріки,
Що витікають із небес.
Сварог сьогодні світлоликий
2025.11.03
09:53
і черги на вулиці
І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
А хтось не противиться
А хтось відганя
З очей на потилицю
Місцева фіґня…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І черги в метро
О боже, як тулиться
Прийдешнє добро…
А хтось не противиться
А хтось відганя
З очей на потилицю
Місцева фіґня…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Публіцистика
Спогад
Ремонт міських доріг змінив автобусний маршрут. І я несподівано поїхав вулицями свого дитинства.
Ось виринула будівля пологового будинку. Згадалися ще ті часи, коли на його місті був луг, на якому хазяйновиті селяни з прилеглого до міста села косили траву та пасли худобу. Цікаво було спостерігати, як фактично, під самими багатоповерхівками ремигали корови та жували траву тлусті коні..
Наша зграя молодих шибеників вирила на полі окоп, наскладала туди сухих кізяків, і коли корови наближалися достатньо близько , з криками "Бий фашистів!" кидали ті "гранати" у цицястих корівок. Ошелешені телички кумедно підстрибували і тікали прудко геть. А ми з радісними криками вистрибували з ями і гналися за "фріцами" допоки якийсь дядько не кидав косу та не брався за лозину.
Там, де росли дві гігантські верби нині облаштоване автостійбище. А галявину, де ми будували вігвам та палили індійські вогнища з метою спекти картоплі - заасфальтовано. Нині там ятка з шаурмою. Узбецька біляшна мафія пустила свої моцаки навіть на Борщагівці.
Промайнула циклопічна споруда багатоповерхівки, під нею приречено хлюпається мертвотне озерце -відстійник. Дві інших водойми засипали піском. Знесли і місток між ними.
Які ж там були карасі! А лини! А раки! Вистачало усім: ловили і мешканці села, і ми - містяни. Коли почали будувати мікрорайон, то пісок просто зсипали в озера , які невблаганно зменшувалися. Посередині утворився острівець, на який збіглася уся озерна звірина. Страшно було дивитися, як на мікроскопічній грудці землі купно бігають ондатри, лисиці, їжаки та нутрії. Вони кричали від жаху. А бульдозери гребли і гребли пісок.
Ми повтікали, бо було несила дивитися на той геноцид. Так будувалася Південна Борщагівка. Нині там церква московського патріархату та школа для розумово відсталих діток.
Нещасне озерце має штучний стік, труба проходить під Кільцевою дорогою утворюючи річку Нивку. На іншій стороні дороги була колись прекрасна водойма на якій відпочивали люди, була станція човнів. Але земля стала дуже дорогою, озеро спустили, потічок став захованою під землю бетонною трубою, а усе довкілля забудоване котеджами. Була прекрасна кінна школа зі стайнями., куди ми ходили після уроків вчитися кататися на цих прекрасних тваринах. Стайні вже немає, є торгівельний центр з продажу китайських автомобілей.
Ось автобус проїхав повз довгобуд - застиглий у бетоні пам'ятник людському шахрайству. Тут з розмахом "попрацював" "Еліта-центр". На дахах кучерявилися берізки.
Дубова алея, яка вела до заводу "Кристал" зникла. Уже за цієї влади - "дбайливої" до людей та довкілля. Дітлахами гралися там у квача, стрибаючи не згірш Тарзана. Промайнула будівля дитячої поліклініки , де мені без наркозу рвали молоденьки зубчики. Поле за нею зникло. Скільки бачить око - багатоповерхівки; смітники на коліщатках упираються в людські вікна, облуплені фасадні кахлі незграбними купками позгрібані під нечупарні споруди.
А каштани хворі! Не було раніше цієї зарази! А нині іржаве листя покриває дерева суціль. Асфальт не латався з часів перебудови, інкше й бути не може: це не Хрещатик, а райони з людськими житлами бідаків, куди депутати навідуються виключно перед виборами.
Промайнув завод "Ложки-виделки", його пусті цехи орендують цигани. Нащо - знають усі. Тому цигарки у столиці завжди будуть дешевими, і їх буде вдосталь.
Мене щось тривожило. спогади і реальність дико контрастували. І, врешті, я зрозумів: це місто - чуже. Те, в якому я колись жив - померло. Місто, у якому пахло травою і сонцем, яке було чистим від поліетилену, жуйних гумок і "бичків" виродилося в оцей запущений напівмертвий смітник.
Люди метушилися, поспішали у своїх справах, виконуючи важливі місії, і не дуже. І навіть не підозрювали, що зовсім скоро їх чекає доля ондатр і нутрій зі спогадів мого щасливого дитинства.
18.10.2017р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Спогад
Ремонт міських доріг змінив автобусний маршрут. І я несподівано поїхав вулицями свого дитинства.
Ось виринула будівля пологового будинку. Згадалися ще ті часи, коли на його місті був луг, на якому хазяйновиті селяни з прилеглого до міста села косили траву та пасли худобу. Цікаво було спостерігати, як фактично, під самими багатоповерхівками ремигали корови та жували траву тлусті коні..
Наша зграя молодих шибеників вирила на полі окоп, наскладала туди сухих кізяків, і коли корови наближалися достатньо близько , з криками "Бий фашистів!" кидали ті "гранати" у цицястих корівок. Ошелешені телички кумедно підстрибували і тікали прудко геть. А ми з радісними криками вистрибували з ями і гналися за "фріцами" допоки якийсь дядько не кидав косу та не брався за лозину.
Там, де росли дві гігантські верби нині облаштоване автостійбище. А галявину, де ми будували вігвам та палили індійські вогнища з метою спекти картоплі - заасфальтовано. Нині там ятка з шаурмою. Узбецька біляшна мафія пустила свої моцаки навіть на Борщагівці.
Промайнула циклопічна споруда багатоповерхівки, під нею приречено хлюпається мертвотне озерце -відстійник. Дві інших водойми засипали піском. Знесли і місток між ними.
Які ж там були карасі! А лини! А раки! Вистачало усім: ловили і мешканці села, і ми - містяни. Коли почали будувати мікрорайон, то пісок просто зсипали в озера , які невблаганно зменшувалися. Посередині утворився острівець, на який збіглася уся озерна звірина. Страшно було дивитися, як на мікроскопічній грудці землі купно бігають ондатри, лисиці, їжаки та нутрії. Вони кричали від жаху. А бульдозери гребли і гребли пісок.
Ми повтікали, бо було несила дивитися на той геноцид. Так будувалася Південна Борщагівка. Нині там церква московського патріархату та школа для розумово відсталих діток.
Нещасне озерце має штучний стік, труба проходить під Кільцевою дорогою утворюючи річку Нивку. На іншій стороні дороги була колись прекрасна водойма на якій відпочивали люди, була станція човнів. Але земля стала дуже дорогою, озеро спустили, потічок став захованою під землю бетонною трубою, а усе довкілля забудоване котеджами. Була прекрасна кінна школа зі стайнями., куди ми ходили після уроків вчитися кататися на цих прекрасних тваринах. Стайні вже немає, є торгівельний центр з продажу китайських автомобілей.
Ось автобус проїхав повз довгобуд - застиглий у бетоні пам'ятник людському шахрайству. Тут з розмахом "попрацював" "Еліта-центр". На дахах кучерявилися берізки.
Дубова алея, яка вела до заводу "Кристал" зникла. Уже за цієї влади - "дбайливої" до людей та довкілля. Дітлахами гралися там у квача, стрибаючи не згірш Тарзана. Промайнула будівля дитячої поліклініки , де мені без наркозу рвали молоденьки зубчики. Поле за нею зникло. Скільки бачить око - багатоповерхівки; смітники на коліщатках упираються в людські вікна, облуплені фасадні кахлі незграбними купками позгрібані під нечупарні споруди.
А каштани хворі! Не було раніше цієї зарази! А нині іржаве листя покриває дерева суціль. Асфальт не латався з часів перебудови, інкше й бути не може: це не Хрещатик, а райони з людськими житлами бідаків, куди депутати навідуються виключно перед виборами.
Промайнув завод "Ложки-виделки", його пусті цехи орендують цигани. Нащо - знають усі. Тому цигарки у столиці завжди будуть дешевими, і їх буде вдосталь.
Мене щось тривожило. спогади і реальність дико контрастували. І, врешті, я зрозумів: це місто - чуже. Те, в якому я колись жив - померло. Місто, у якому пахло травою і сонцем, яке було чистим від поліетилену, жуйних гумок і "бичків" виродилося в оцей запущений напівмертвий смітник.
Люди метушилися, поспішали у своїх справах, виконуючи важливі місії, і не дуже. І навіть не підозрювали, що зовсім скоро їх чекає доля ондатр і нутрій зі спогадів мого щасливого дитинства.
18.10.2017р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
