Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
2025.12.11
20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
2025.12.11
13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
2025.12.11
11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
2025.12.11
07:14
Десь отам за видноколом
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
Край спокою і добра, -
Там в яскраво-синій колір
Вбрані лагідні моря.
Там хмариночки прозорі
Не затінюють блакить
І немає вбитих горем,
І стривожених щомить...
2025.12.10
23:47
Поповзла завіса, схоже,
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
Зал готує очі й слух.
Ми удвох. Затишна ложа
І легкий парфумів дух.
У житті ми ті ж актори.
Не на сцені хоч, але
Почуттів примхливе море
2025.12.10
22:41
Гадаю, що байка про Зайця й Ведмедя багатьом відома. Оповім її тим, хто ще не чув.
Якось стрілись віч-на-віч наші герої. Привітались. А потім Заєць каже Ведмедю: «Хочеш у морду?»
«Од тебе?»- питає з глуздом ошелешений Ведмідь.
«Ні! Там, за рогом, усім
2025.12.10
20:55
Не сховаєшся уже у нішах.
Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише ти і голизна світів.
Ти стоїш, немов самотній інок,
У краю зруйнованих мостів.
Не сховаєшся за ті ідеї,
Що зітліли і упали в прах.
Не сховаєшся в краю Медеї,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Публіцистика
Спогад
Ремонт міських доріг змінив автобусний маршрут. І я несподівано поїхав вулицями свого дитинства.
Ось виринула будівля пологового будинку. Згадалися ще ті часи, коли на його місті був луг, на якому хазяйновиті селяни з прилеглого до міста села косили траву та пасли худобу. Цікаво було спостерігати, як фактично, під самими багатоповерхівками ремигали корови та жували траву тлусті коні..
Наша зграя молодих шибеників вирила на полі окоп, наскладала туди сухих кізяків, і коли корови наближалися достатньо близько , з криками "Бий фашистів!" кидали ті "гранати" у цицястих корівок. Ошелешені телички кумедно підстрибували і тікали прудко геть. А ми з радісними криками вистрибували з ями і гналися за "фріцами" допоки якийсь дядько не кидав косу та не брався за лозину.
Там, де росли дві гігантські верби нині облаштоване автостійбище. А галявину, де ми будували вігвам та палили індійські вогнища з метою спекти картоплі - заасфальтовано. Нині там ятка з шаурмою. Узбецька біляшна мафія пустила свої моцаки навіть на Борщагівці.
Промайнула циклопічна споруда багатоповерхівки, під нею приречено хлюпається мертвотне озерце -відстійник. Дві інших водойми засипали піском. Знесли і місток між ними.
Які ж там були карасі! А лини! А раки! Вистачало усім: ловили і мешканці села, і ми - містяни. Коли почали будувати мікрорайон, то пісок просто зсипали в озера , які невблаганно зменшувалися. Посередині утворився острівець, на який збіглася уся озерна звірина. Страшно було дивитися, як на мікроскопічній грудці землі купно бігають ондатри, лисиці, їжаки та нутрії. Вони кричали від жаху. А бульдозери гребли і гребли пісок.
Ми повтікали, бо було несила дивитися на той геноцид. Так будувалася Південна Борщагівка. Нині там церква московського патріархату та школа для розумово відсталих діток.
Нещасне озерце має штучний стік, труба проходить під Кільцевою дорогою утворюючи річку Нивку. На іншій стороні дороги була колись прекрасна водойма на якій відпочивали люди, була станція човнів. Але земля стала дуже дорогою, озеро спустили, потічок став захованою під землю бетонною трубою, а усе довкілля забудоване котеджами. Була прекрасна кінна школа зі стайнями., куди ми ходили після уроків вчитися кататися на цих прекрасних тваринах. Стайні вже немає, є торгівельний центр з продажу китайських автомобілей.
Ось автобус проїхав повз довгобуд - застиглий у бетоні пам'ятник людському шахрайству. Тут з розмахом "попрацював" "Еліта-центр". На дахах кучерявилися берізки.
Дубова алея, яка вела до заводу "Кристал" зникла. Уже за цієї влади - "дбайливої" до людей та довкілля. Дітлахами гралися там у квача, стрибаючи не згірш Тарзана. Промайнула будівля дитячої поліклініки , де мені без наркозу рвали молоденьки зубчики. Поле за нею зникло. Скільки бачить око - багатоповерхівки; смітники на коліщатках упираються в людські вікна, облуплені фасадні кахлі незграбними купками позгрібані під нечупарні споруди.
А каштани хворі! Не було раніше цієї зарази! А нині іржаве листя покриває дерева суціль. Асфальт не латався з часів перебудови, інкше й бути не може: це не Хрещатик, а райони з людськими житлами бідаків, куди депутати навідуються виключно перед виборами.
Промайнув завод "Ложки-виделки", його пусті цехи орендують цигани. Нащо - знають усі. Тому цигарки у столиці завжди будуть дешевими, і їх буде вдосталь.
Мене щось тривожило. спогади і реальність дико контрастували. І, врешті, я зрозумів: це місто - чуже. Те, в якому я колись жив - померло. Місто, у якому пахло травою і сонцем, яке було чистим від поліетилену, жуйних гумок і "бичків" виродилося в оцей запущений напівмертвий смітник.
Люди метушилися, поспішали у своїх справах, виконуючи важливі місії, і не дуже. І навіть не підозрювали, що зовсім скоро їх чекає доля ондатр і нутрій зі спогадів мого щасливого дитинства.
18.10.2017р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Спогад
Ремонт міських доріг змінив автобусний маршрут. І я несподівано поїхав вулицями свого дитинства.
Ось виринула будівля пологового будинку. Згадалися ще ті часи, коли на його місті був луг, на якому хазяйновиті селяни з прилеглого до міста села косили траву та пасли худобу. Цікаво було спостерігати, як фактично, під самими багатоповерхівками ремигали корови та жували траву тлусті коні..
Наша зграя молодих шибеників вирила на полі окоп, наскладала туди сухих кізяків, і коли корови наближалися достатньо близько , з криками "Бий фашистів!" кидали ті "гранати" у цицястих корівок. Ошелешені телички кумедно підстрибували і тікали прудко геть. А ми з радісними криками вистрибували з ями і гналися за "фріцами" допоки якийсь дядько не кидав косу та не брався за лозину.
Там, де росли дві гігантські верби нині облаштоване автостійбище. А галявину, де ми будували вігвам та палили індійські вогнища з метою спекти картоплі - заасфальтовано. Нині там ятка з шаурмою. Узбецька біляшна мафія пустила свої моцаки навіть на Борщагівці.
Промайнула циклопічна споруда багатоповерхівки, під нею приречено хлюпається мертвотне озерце -відстійник. Дві інших водойми засипали піском. Знесли і місток між ними.
Які ж там були карасі! А лини! А раки! Вистачало усім: ловили і мешканці села, і ми - містяни. Коли почали будувати мікрорайон, то пісок просто зсипали в озера , які невблаганно зменшувалися. Посередині утворився острівець, на який збіглася уся озерна звірина. Страшно було дивитися, як на мікроскопічній грудці землі купно бігають ондатри, лисиці, їжаки та нутрії. Вони кричали від жаху. А бульдозери гребли і гребли пісок.
Ми повтікали, бо було несила дивитися на той геноцид. Так будувалася Південна Борщагівка. Нині там церква московського патріархату та школа для розумово відсталих діток.
Нещасне озерце має штучний стік, труба проходить під Кільцевою дорогою утворюючи річку Нивку. На іншій стороні дороги була колись прекрасна водойма на якій відпочивали люди, була станція човнів. Але земля стала дуже дорогою, озеро спустили, потічок став захованою під землю бетонною трубою, а усе довкілля забудоване котеджами. Була прекрасна кінна школа зі стайнями., куди ми ходили після уроків вчитися кататися на цих прекрасних тваринах. Стайні вже немає, є торгівельний центр з продажу китайських автомобілей.
Ось автобус проїхав повз довгобуд - застиглий у бетоні пам'ятник людському шахрайству. Тут з розмахом "попрацював" "Еліта-центр". На дахах кучерявилися берізки.
Дубова алея, яка вела до заводу "Кристал" зникла. Уже за цієї влади - "дбайливої" до людей та довкілля. Дітлахами гралися там у квача, стрибаючи не згірш Тарзана. Промайнула будівля дитячої поліклініки , де мені без наркозу рвали молоденьки зубчики. Поле за нею зникло. Скільки бачить око - багатоповерхівки; смітники на коліщатках упираються в людські вікна, облуплені фасадні кахлі незграбними купками позгрібані під нечупарні споруди.
А каштани хворі! Не було раніше цієї зарази! А нині іржаве листя покриває дерева суціль. Асфальт не латався з часів перебудови, інкше й бути не може: це не Хрещатик, а райони з людськими житлами бідаків, куди депутати навідуються виключно перед виборами.
Промайнув завод "Ложки-виделки", його пусті цехи орендують цигани. Нащо - знають усі. Тому цигарки у столиці завжди будуть дешевими, і їх буде вдосталь.
Мене щось тривожило. спогади і реальність дико контрастували. І, врешті, я зрозумів: це місто - чуже. Те, в якому я колись жив - померло. Місто, у якому пахло травою і сонцем, яке було чистим від поліетилену, жуйних гумок і "бичків" виродилося в оцей запущений напівмертвий смітник.
Люди метушилися, поспішали у своїх справах, виконуючи важливі місії, і не дуже. І навіть не підозрювали, що зовсім скоро їх чекає доля ондатр і нутрій зі спогадів мого щасливого дитинства.
18.10.2017р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
