
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.17
11:13
А косо-око-лапих не приймає
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.
***
А балом правлять люди-тріпачі
деінде неугноєна земля,
та удобряє
де-не-де, буває,
війна тілами їхніми поля.
***
А балом правлять люди-тріпачі
2025.10.17
10:44
Вийшов друком альманах сучасної жіночої поезії "Розсипані зорі", 50 поетес.
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформ
Примірники альманаху отримала. Зміст подаю на фейсбуці, дехто цікавився.
Видавництво "Терен", м. Луцьк. Вдячна видавцям та упоряднику за запрошення.
Ціна 300, для інформ
2025.10.16
22:36
Зникнути в невідомості,
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
2025.10.16
20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
2025.10.16
20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
2025.10.16
16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
2025.10.16
10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
2025.10.16
10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віталій Когут (1998) /
Проза
загублений вночі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
загублений вночі
У кімнаті витав густий сигаретний дим, смерділо потом та блювотою. По білосніжній стіні стікало пролите вино, так схоже на нього, того хто так легко піддався на усі провокації. Картина була порвана, важко навіть сказати, що там мало бути, ти можеш побачити лише діру яку вона колись приховувала. Жодного вікна, жодної шпарини яка б могла сказати, яка зараз пора часу, день чи ніч. Ти можеш покладатися лише на свої інстинкти, але жоден з них не сказав би тобі правди. Затуманений розум єдине що тобі зараз належить, єдине чим ти можеш зараз оперувати, та тиша, абсолютна тиша. Не чути навіть биття власного серця. Кожна секунда це вічність, вічність яку ти проживаєш знов і знов. Нічого не змінюється, жодного руху, жодного звуку, нічого. Часу не існує, та й для нього його ніколи й не було. Лише біль, біль та самотність. Речі які так часто йдуть поруч. Та для нього це єдине ціле, біль завжди приносить самотність, а самотність це суцільна біль, яку ти не відчуваєш, ти тільки знаєш, що вона існує і цього достатньо щоб зійти з розуму. Достатньо щоб світ став чужим, достатньо щоб ти став чужим для себе. Самотність - одне слова, а стільки болі. Болі що знищує з середини. Вона чіпляє твою душу, покриває виразкою, та заливає її кров’ю, нехай це й не справжня кров, та ти відчуває як стає важко дихати, немов хтось прорізав твоє горло та схопив легені зсередини. Кожен подих стає отруйним, кожен вдих та видих отруює не тіло, а розум. Ти уже не бачиш кольорів, весь світ стає єдиним ціли, єдиною порожнечею а в центрі ти. І єдине що в тебе є – вічність. І вона тебе вбиває. Ти чекаєш того чого заслуговуєш – кохання. Але воно так і не прийшло.
Світло та темрява, добро та зло. Хто зробив ці границі? Границі які порушують кожної миті. Кожен розмежовує ці поняття по-своєму. Ніхто уже не знає як виглядає те чи інше у істинному своєму образі. А чи має воно взагалі своє обличчя, чи це лише дві сторони одної медалі? Це питання не потребує відповіді. Ні ти, ні я, ні він ніколи її не знайдемо. Даремний пошук того чого немає - завжди закінчується однаково. Смерть. Смерть це кінець. Кінець пошуку. Кінець страждань. Та й взагалі це кінець усього. Хоча смерть це й початок. Але початок чого? Гниття у землі? Чи початок нового шляху? Шляху про який усі говорять та ніхто його так і не бачив? Смерть це кінець, зупинимося на цьому, адже навіть останнє слово цього рукопису – СМЕРТЬ. Хоча важко казати чим це закінчиться, адже я так і не знаю що це. Книга? Думки божевільного? Чи просто слова на папері, який колись зогниє? Зараз це набір слів. нічим незв’язаних між собою. Єдине що їх об’єднує це він. А він – це Страх.
Страх. Слово що наповнене жахом, боягузтвом, хтивістю, жадобою - усім, що ми так любимо та так осуджуємо. Чому саме страх? Чому ми хочемо бути наляканими? Невже розуміння безпеки нам не приносить задоволення? Страх це те, що містить усе чого ми хочемо. Усе що ми засуджуємо. Страх – суміш, що об’єднує чорне та біле. Жодної буденності. Страх – свято. Свято якого ми так чекає. Ми ніколи в житті не будемо прагнути нічого так сильно як його. Навіть кохання це страх. Добро - страх. Зло – страх. Усе наше життя це страх.
Виходячи зранку з дому ми не боїмося, що уже не повернемося? Ні. Ми навіть не думаємо про це. Адже страх який ти відчуваєш кожного дня. Який несе один і той самий сенс – стає сірим. Суміш уже не така гарна. Ні тобі чорного, ні білого – вона сіра. Хто до біса любить сірий колір? Ніхто! Чому? Яке дурне питання. Питання що не потребує відповіді. Ми завжди звикаємо до усього. До людей, роботи, нашого оточення, музика, фільми усе приїдається. Ми завжди прагнемо нового, нових відчуттів. А сіре це те чого ми прагнемо позбутися. Подивіться навколо. Ви бачите щось сіре? Щось сірого кольору, що ви купили самі. Навіть одяг який ви називаєте сірим, насправді має 2 кольори. Варто просто придивитися і самі усе побачите. Страх – єдине відчуття що завжди набуває нових рис. Набуває нового обличчя. Але знаєте, суть завжди однакова. Постать страху завжди однакова, просто маска інша. Він міняє своє положення. Та не міняє сутності. Не змінюється його характер, поведінка. Змінюється лише маска. Обличчя страху. Але це завжди одне і теж. Страх завжди поряд. Навіть люди які говорять, що живуть одним днем мають цей страх. Це страх зміни бачення. Бачення свого життя. Вони не хочуть думати що буде завтра. Вони бояться завтрашнього дня. Але не він. Він уже не страх – він це – життя, стоїть у всій своїй красі. Але ми не бачимо його. Він не хоче щоб його бачили. Він хоче щоб його боялися. Це усе чого він хоче.
Світло та темрява, добро та зло. Хто зробив ці границі? Границі які порушують кожної миті. Кожен розмежовує ці поняття по-своєму. Ніхто уже не знає як виглядає те чи інше у істинному своєму образі. А чи має воно взагалі своє обличчя, чи це лише дві сторони одної медалі? Це питання не потребує відповіді. Ні ти, ні я, ні він ніколи її не знайдемо. Даремний пошук того чого немає - завжди закінчується однаково. Смерть. Смерть це кінець. Кінець пошуку. Кінець страждань. Та й взагалі це кінець усього. Хоча смерть це й початок. Але початок чого? Гниття у землі? Чи початок нового шляху? Шляху про який усі говорять та ніхто його так і не бачив? Смерть це кінець, зупинимося на цьому, адже навіть останнє слово цього рукопису – СМЕРТЬ. Хоча важко казати чим це закінчиться, адже я так і не знаю що це. Книга? Думки божевільного? Чи просто слова на папері, який колись зогниє? Зараз це набір слів. нічим незв’язаних між собою. Єдине що їх об’єднує це він. А він – це Страх.
Страх. Слово що наповнене жахом, боягузтвом, хтивістю, жадобою - усім, що ми так любимо та так осуджуємо. Чому саме страх? Чому ми хочемо бути наляканими? Невже розуміння безпеки нам не приносить задоволення? Страх це те, що містить усе чого ми хочемо. Усе що ми засуджуємо. Страх – суміш, що об’єднує чорне та біле. Жодної буденності. Страх – свято. Свято якого ми так чекає. Ми ніколи в житті не будемо прагнути нічого так сильно як його. Навіть кохання це страх. Добро - страх. Зло – страх. Усе наше життя це страх.
Виходячи зранку з дому ми не боїмося, що уже не повернемося? Ні. Ми навіть не думаємо про це. Адже страх який ти відчуваєш кожного дня. Який несе один і той самий сенс – стає сірим. Суміш уже не така гарна. Ні тобі чорного, ні білого – вона сіра. Хто до біса любить сірий колір? Ніхто! Чому? Яке дурне питання. Питання що не потребує відповіді. Ми завжди звикаємо до усього. До людей, роботи, нашого оточення, музика, фільми усе приїдається. Ми завжди прагнемо нового, нових відчуттів. А сіре це те чого ми прагнемо позбутися. Подивіться навколо. Ви бачите щось сіре? Щось сірого кольору, що ви купили самі. Навіть одяг який ви називаєте сірим, насправді має 2 кольори. Варто просто придивитися і самі усе побачите. Страх – єдине відчуття що завжди набуває нових рис. Набуває нового обличчя. Але знаєте, суть завжди однакова. Постать страху завжди однакова, просто маска інша. Він міняє своє положення. Та не міняє сутності. Не змінюється його характер, поведінка. Змінюється лише маска. Обличчя страху. Але це завжди одне і теж. Страх завжди поряд. Навіть люди які говорять, що живуть одним днем мають цей страх. Це страх зміни бачення. Бачення свого життя. Вони не хочуть думати що буде завтра. Вони бояться завтрашнього дня. Але не він. Він уже не страх – він це – життя, стоїть у всій своїй красі. Але ми не бачимо його. Він не хоче щоб його бачили. Він хоче щоб його боялися. Це усе чого він хоче.
Даний текст - це пролог до книги яку я б хотів написати. Ну як хотів, я її розпочав, але навряд завершу. З усього там написаного, пролог це єдине що мене поки радує. Того я вирішив дізнатися, що подумають про це інші.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію