Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віталій Когут (1998) /
Проза
загублений вночі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
загублений вночі
У кімнаті витав густий сигаретний дим, смерділо потом та блювотою. По білосніжній стіні стікало пролите вино, так схоже на нього, того хто так легко піддався на усі провокації. Картина була порвана, важко навіть сказати, що там мало бути, ти можеш побачити лише діру яку вона колись приховувала. Жодного вікна, жодної шпарини яка б могла сказати, яка зараз пора часу, день чи ніч. Ти можеш покладатися лише на свої інстинкти, але жоден з них не сказав би тобі правди. Затуманений розум єдине що тобі зараз належить, єдине чим ти можеш зараз оперувати, та тиша, абсолютна тиша. Не чути навіть биття власного серця. Кожна секунда це вічність, вічність яку ти проживаєш знов і знов. Нічого не змінюється, жодного руху, жодного звуку, нічого. Часу не існує, та й для нього його ніколи й не було. Лише біль, біль та самотність. Речі які так часто йдуть поруч. Та для нього це єдине ціле, біль завжди приносить самотність, а самотність це суцільна біль, яку ти не відчуваєш, ти тільки знаєш, що вона існує і цього достатньо щоб зійти з розуму. Достатньо щоб світ став чужим, достатньо щоб ти став чужим для себе. Самотність - одне слова, а стільки болі. Болі що знищує з середини. Вона чіпляє твою душу, покриває виразкою, та заливає її кров’ю, нехай це й не справжня кров, та ти відчуває як стає важко дихати, немов хтось прорізав твоє горло та схопив легені зсередини. Кожен подих стає отруйним, кожен вдих та видих отруює не тіло, а розум. Ти уже не бачиш кольорів, весь світ стає єдиним ціли, єдиною порожнечею а в центрі ти. І єдине що в тебе є – вічність. І вона тебе вбиває. Ти чекаєш того чого заслуговуєш – кохання. Але воно так і не прийшло.
Світло та темрява, добро та зло. Хто зробив ці границі? Границі які порушують кожної миті. Кожен розмежовує ці поняття по-своєму. Ніхто уже не знає як виглядає те чи інше у істинному своєму образі. А чи має воно взагалі своє обличчя, чи це лише дві сторони одної медалі? Це питання не потребує відповіді. Ні ти, ні я, ні він ніколи її не знайдемо. Даремний пошук того чого немає - завжди закінчується однаково. Смерть. Смерть це кінець. Кінець пошуку. Кінець страждань. Та й взагалі це кінець усього. Хоча смерть це й початок. Але початок чого? Гниття у землі? Чи початок нового шляху? Шляху про який усі говорять та ніхто його так і не бачив? Смерть це кінець, зупинимося на цьому, адже навіть останнє слово цього рукопису – СМЕРТЬ. Хоча важко казати чим це закінчиться, адже я так і не знаю що це. Книга? Думки божевільного? Чи просто слова на папері, який колись зогниє? Зараз це набір слів. нічим незв’язаних між собою. Єдине що їх об’єднує це він. А він – це Страх.
Страх. Слово що наповнене жахом, боягузтвом, хтивістю, жадобою - усім, що ми так любимо та так осуджуємо. Чому саме страх? Чому ми хочемо бути наляканими? Невже розуміння безпеки нам не приносить задоволення? Страх це те, що містить усе чого ми хочемо. Усе що ми засуджуємо. Страх – суміш, що об’єднує чорне та біле. Жодної буденності. Страх – свято. Свято якого ми так чекає. Ми ніколи в житті не будемо прагнути нічого так сильно як його. Навіть кохання це страх. Добро - страх. Зло – страх. Усе наше життя це страх.
Виходячи зранку з дому ми не боїмося, що уже не повернемося? Ні. Ми навіть не думаємо про це. Адже страх який ти відчуваєш кожного дня. Який несе один і той самий сенс – стає сірим. Суміш уже не така гарна. Ні тобі чорного, ні білого – вона сіра. Хто до біса любить сірий колір? Ніхто! Чому? Яке дурне питання. Питання що не потребує відповіді. Ми завжди звикаємо до усього. До людей, роботи, нашого оточення, музика, фільми усе приїдається. Ми завжди прагнемо нового, нових відчуттів. А сіре це те чого ми прагнемо позбутися. Подивіться навколо. Ви бачите щось сіре? Щось сірого кольору, що ви купили самі. Навіть одяг який ви називаєте сірим, насправді має 2 кольори. Варто просто придивитися і самі усе побачите. Страх – єдине відчуття що завжди набуває нових рис. Набуває нового обличчя. Але знаєте, суть завжди однакова. Постать страху завжди однакова, просто маска інша. Він міняє своє положення. Та не міняє сутності. Не змінюється його характер, поведінка. Змінюється лише маска. Обличчя страху. Але це завжди одне і теж. Страх завжди поряд. Навіть люди які говорять, що живуть одним днем мають цей страх. Це страх зміни бачення. Бачення свого життя. Вони не хочуть думати що буде завтра. Вони бояться завтрашнього дня. Але не він. Він уже не страх – він це – життя, стоїть у всій своїй красі. Але ми не бачимо його. Він не хоче щоб його бачили. Він хоче щоб його боялися. Це усе чого він хоче.
Світло та темрява, добро та зло. Хто зробив ці границі? Границі які порушують кожної миті. Кожен розмежовує ці поняття по-своєму. Ніхто уже не знає як виглядає те чи інше у істинному своєму образі. А чи має воно взагалі своє обличчя, чи це лише дві сторони одної медалі? Це питання не потребує відповіді. Ні ти, ні я, ні він ніколи її не знайдемо. Даремний пошук того чого немає - завжди закінчується однаково. Смерть. Смерть це кінець. Кінець пошуку. Кінець страждань. Та й взагалі це кінець усього. Хоча смерть це й початок. Але початок чого? Гниття у землі? Чи початок нового шляху? Шляху про який усі говорять та ніхто його так і не бачив? Смерть це кінець, зупинимося на цьому, адже навіть останнє слово цього рукопису – СМЕРТЬ. Хоча важко казати чим це закінчиться, адже я так і не знаю що це. Книга? Думки божевільного? Чи просто слова на папері, який колись зогниє? Зараз це набір слів. нічим незв’язаних між собою. Єдине що їх об’єднує це він. А він – це Страх.
Страх. Слово що наповнене жахом, боягузтвом, хтивістю, жадобою - усім, що ми так любимо та так осуджуємо. Чому саме страх? Чому ми хочемо бути наляканими? Невже розуміння безпеки нам не приносить задоволення? Страх це те, що містить усе чого ми хочемо. Усе що ми засуджуємо. Страх – суміш, що об’єднує чорне та біле. Жодної буденності. Страх – свято. Свято якого ми так чекає. Ми ніколи в житті не будемо прагнути нічого так сильно як його. Навіть кохання це страх. Добро - страх. Зло – страх. Усе наше життя це страх.
Виходячи зранку з дому ми не боїмося, що уже не повернемося? Ні. Ми навіть не думаємо про це. Адже страх який ти відчуваєш кожного дня. Який несе один і той самий сенс – стає сірим. Суміш уже не така гарна. Ні тобі чорного, ні білого – вона сіра. Хто до біса любить сірий колір? Ніхто! Чому? Яке дурне питання. Питання що не потребує відповіді. Ми завжди звикаємо до усього. До людей, роботи, нашого оточення, музика, фільми усе приїдається. Ми завжди прагнемо нового, нових відчуттів. А сіре це те чого ми прагнемо позбутися. Подивіться навколо. Ви бачите щось сіре? Щось сірого кольору, що ви купили самі. Навіть одяг який ви називаєте сірим, насправді має 2 кольори. Варто просто придивитися і самі усе побачите. Страх – єдине відчуття що завжди набуває нових рис. Набуває нового обличчя. Але знаєте, суть завжди однакова. Постать страху завжди однакова, просто маска інша. Він міняє своє положення. Та не міняє сутності. Не змінюється його характер, поведінка. Змінюється лише маска. Обличчя страху. Але це завжди одне і теж. Страх завжди поряд. Навіть люди які говорять, що живуть одним днем мають цей страх. Це страх зміни бачення. Бачення свого життя. Вони не хочуть думати що буде завтра. Вони бояться завтрашнього дня. Але не він. Він уже не страх – він це – життя, стоїть у всій своїй красі. Але ми не бачимо його. Він не хоче щоб його бачили. Він хоче щоб його боялися. Це усе чого він хоче.
Даний текст - це пролог до книги яку я б хотів написати. Ну як хотів, я її розпочав, але навряд завершу. З усього там написаного, пролог це єдине що мене поки радує. Того я вирішив дізнатися, що подумають про це інші.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
