Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.14
10:52
Не можу я зібратися докупи.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
2026.01.14
10:45
Здається чистим резюме зими,
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
2026.01.14
09:17
Коло товаришів неохоче ширив:
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
2026.01.14
06:59
Сонце зирить з-поза хмари,
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
2026.01.13
22:57
Упірнула нічка в річку,
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
2026.01.13
22:13
Перекотивсь із снігу в сніг,
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…
2026.01.13
21:00
А міжсезоння пам*ятало жінку,
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.
На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту
2026.01.13
20:33
Коли тобі дають-
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!
То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!
2026.01.13
20:03
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Молоток (Валєра): Грубий, прямий, з відлущеною фарбою. Весь час хоче щось бити.
Викрутка (Жанна): Тонка натура, хромована, з вічним відчуттям, що її не докрутили.
Старий рівень (Степанович): Мудрий, але депресивний. Весь час намагає
2026.01.13
16:26
Я хованка, донечка домового,
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.
Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.
Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.
2026.01.13
16:19
Пані, ви питаєте, чому він любить, як так
Цікаво, що він хоче іще, адже щойно брав
Хлопче, у неї є чим гратися & є іграшок удоста
Жіночі очі глипають, із пальцями у клею
Її уста татуювання нумо йди до мене
Кремова засмага, що тане в її душовій
Папер
Цікаво, що він хоче іще, адже щойно брав
Хлопче, у неї є чим гратися & є іграшок удоста
Жіночі очі глипають, із пальцями у клею
Її уста татуювання нумо йди до мене
Кремова засмага, що тане в її душовій
Папер
2026.01.13
12:20
Без кори про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,
2026.01.13
10:34
Я ніби зріднився
із цією жінкою,
яку зовсім не знаю.
Вона стала моєю
астральною дружиною
чи коханкою.
Вона турбується про мене,
хоча я для неї - ніхто.
із цією жінкою,
яку зовсім не знаю.
Вона стала моєю
астральною дружиною
чи коханкою.
Вона турбується про мене,
хоча я для неї - ніхто.
2026.01.12
22:25
Із Леоніда Сергєєва
Обійму Наталію
за об’ємну талію:
«Давай, – скажу, – Наталіє,
махнемо в Анталію!»
Мою долоню з талії
Обійму Наталію
за об’ємну талію:
«Давай, – скажу, – Наталіє,
махнемо в Анталію!»
Мою долоню з талії
2026.01.12
20:10
І
Все меншає відкладеного часу
до переправи у реальну мить
не перший раз, але одного разу,
коли душа у небо полетить
неміряне, незнане, неозоре,
не оране за пам’яті людей,
що "у біді, у радості і в горі
Все меншає відкладеного часу
до переправи у реальну мить
не перший раз, але одного разу,
коли душа у небо полетить
неміряне, незнане, неозоре,
не оране за пам’яті людей,
що "у біді, у радості і в горі
2026.01.12
15:27
Сунеться хмара волосся,
блискавка б’є з очей.
Від зливи втекти вдалося,
а від кохання ще.
Чи вартий твій подих гнівний
сніжних цнотливих вуст?
Якщо я у чомусь винний –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...блискавка б’є з очей.
Від зливи втекти вдалося,
а від кохання ще.
Чи вартий твій подих гнівний
сніжних цнотливих вуст?
Якщо я у чомусь винний –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віталій Когут (1998) /
Проза
загублений вночі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
загублений вночі
У кімнаті витав густий сигаретний дим, смерділо потом та блювотою. По білосніжній стіні стікало пролите вино, так схоже на нього, того хто так легко піддався на усі провокації. Картина була порвана, важко навіть сказати, що там мало бути, ти можеш побачити лише діру яку вона колись приховувала. Жодного вікна, жодної шпарини яка б могла сказати, яка зараз пора часу, день чи ніч. Ти можеш покладатися лише на свої інстинкти, але жоден з них не сказав би тобі правди. Затуманений розум єдине що тобі зараз належить, єдине чим ти можеш зараз оперувати, та тиша, абсолютна тиша. Не чути навіть биття власного серця. Кожна секунда це вічність, вічність яку ти проживаєш знов і знов. Нічого не змінюється, жодного руху, жодного звуку, нічого. Часу не існує, та й для нього його ніколи й не було. Лише біль, біль та самотність. Речі які так часто йдуть поруч. Та для нього це єдине ціле, біль завжди приносить самотність, а самотність це суцільна біль, яку ти не відчуваєш, ти тільки знаєш, що вона існує і цього достатньо щоб зійти з розуму. Достатньо щоб світ став чужим, достатньо щоб ти став чужим для себе. Самотність - одне слова, а стільки болі. Болі що знищує з середини. Вона чіпляє твою душу, покриває виразкою, та заливає її кров’ю, нехай це й не справжня кров, та ти відчуває як стає важко дихати, немов хтось прорізав твоє горло та схопив легені зсередини. Кожен подих стає отруйним, кожен вдих та видих отруює не тіло, а розум. Ти уже не бачиш кольорів, весь світ стає єдиним ціли, єдиною порожнечею а в центрі ти. І єдине що в тебе є – вічність. І вона тебе вбиває. Ти чекаєш того чого заслуговуєш – кохання. Але воно так і не прийшло.
Світло та темрява, добро та зло. Хто зробив ці границі? Границі які порушують кожної миті. Кожен розмежовує ці поняття по-своєму. Ніхто уже не знає як виглядає те чи інше у істинному своєму образі. А чи має воно взагалі своє обличчя, чи це лише дві сторони одної медалі? Це питання не потребує відповіді. Ні ти, ні я, ні він ніколи її не знайдемо. Даремний пошук того чого немає - завжди закінчується однаково. Смерть. Смерть це кінець. Кінець пошуку. Кінець страждань. Та й взагалі це кінець усього. Хоча смерть це й початок. Але початок чого? Гниття у землі? Чи початок нового шляху? Шляху про який усі говорять та ніхто його так і не бачив? Смерть це кінець, зупинимося на цьому, адже навіть останнє слово цього рукопису – СМЕРТЬ. Хоча важко казати чим це закінчиться, адже я так і не знаю що це. Книга? Думки божевільного? Чи просто слова на папері, який колись зогниє? Зараз це набір слів. нічим незв’язаних між собою. Єдине що їх об’єднує це він. А він – це Страх.
Страх. Слово що наповнене жахом, боягузтвом, хтивістю, жадобою - усім, що ми так любимо та так осуджуємо. Чому саме страх? Чому ми хочемо бути наляканими? Невже розуміння безпеки нам не приносить задоволення? Страх це те, що містить усе чого ми хочемо. Усе що ми засуджуємо. Страх – суміш, що об’єднує чорне та біле. Жодної буденності. Страх – свято. Свято якого ми так чекає. Ми ніколи в житті не будемо прагнути нічого так сильно як його. Навіть кохання це страх. Добро - страх. Зло – страх. Усе наше життя це страх.
Виходячи зранку з дому ми не боїмося, що уже не повернемося? Ні. Ми навіть не думаємо про це. Адже страх який ти відчуваєш кожного дня. Який несе один і той самий сенс – стає сірим. Суміш уже не така гарна. Ні тобі чорного, ні білого – вона сіра. Хто до біса любить сірий колір? Ніхто! Чому? Яке дурне питання. Питання що не потребує відповіді. Ми завжди звикаємо до усього. До людей, роботи, нашого оточення, музика, фільми усе приїдається. Ми завжди прагнемо нового, нових відчуттів. А сіре це те чого ми прагнемо позбутися. Подивіться навколо. Ви бачите щось сіре? Щось сірого кольору, що ви купили самі. Навіть одяг який ви називаєте сірим, насправді має 2 кольори. Варто просто придивитися і самі усе побачите. Страх – єдине відчуття що завжди набуває нових рис. Набуває нового обличчя. Але знаєте, суть завжди однакова. Постать страху завжди однакова, просто маска інша. Він міняє своє положення. Та не міняє сутності. Не змінюється його характер, поведінка. Змінюється лише маска. Обличчя страху. Але це завжди одне і теж. Страх завжди поряд. Навіть люди які говорять, що живуть одним днем мають цей страх. Це страх зміни бачення. Бачення свого життя. Вони не хочуть думати що буде завтра. Вони бояться завтрашнього дня. Але не він. Він уже не страх – він це – життя, стоїть у всій своїй красі. Але ми не бачимо його. Він не хоче щоб його бачили. Він хоче щоб його боялися. Це усе чого він хоче.
Світло та темрява, добро та зло. Хто зробив ці границі? Границі які порушують кожної миті. Кожен розмежовує ці поняття по-своєму. Ніхто уже не знає як виглядає те чи інше у істинному своєму образі. А чи має воно взагалі своє обличчя, чи це лише дві сторони одної медалі? Це питання не потребує відповіді. Ні ти, ні я, ні він ніколи її не знайдемо. Даремний пошук того чого немає - завжди закінчується однаково. Смерть. Смерть це кінець. Кінець пошуку. Кінець страждань. Та й взагалі це кінець усього. Хоча смерть це й початок. Але початок чого? Гниття у землі? Чи початок нового шляху? Шляху про який усі говорять та ніхто його так і не бачив? Смерть це кінець, зупинимося на цьому, адже навіть останнє слово цього рукопису – СМЕРТЬ. Хоча важко казати чим це закінчиться, адже я так і не знаю що це. Книга? Думки божевільного? Чи просто слова на папері, який колись зогниє? Зараз це набір слів. нічим незв’язаних між собою. Єдине що їх об’єднує це він. А він – це Страх.
Страх. Слово що наповнене жахом, боягузтвом, хтивістю, жадобою - усім, що ми так любимо та так осуджуємо. Чому саме страх? Чому ми хочемо бути наляканими? Невже розуміння безпеки нам не приносить задоволення? Страх це те, що містить усе чого ми хочемо. Усе що ми засуджуємо. Страх – суміш, що об’єднує чорне та біле. Жодної буденності. Страх – свято. Свято якого ми так чекає. Ми ніколи в житті не будемо прагнути нічого так сильно як його. Навіть кохання це страх. Добро - страх. Зло – страх. Усе наше життя це страх.
Виходячи зранку з дому ми не боїмося, що уже не повернемося? Ні. Ми навіть не думаємо про це. Адже страх який ти відчуваєш кожного дня. Який несе один і той самий сенс – стає сірим. Суміш уже не така гарна. Ні тобі чорного, ні білого – вона сіра. Хто до біса любить сірий колір? Ніхто! Чому? Яке дурне питання. Питання що не потребує відповіді. Ми завжди звикаємо до усього. До людей, роботи, нашого оточення, музика, фільми усе приїдається. Ми завжди прагнемо нового, нових відчуттів. А сіре це те чого ми прагнемо позбутися. Подивіться навколо. Ви бачите щось сіре? Щось сірого кольору, що ви купили самі. Навіть одяг який ви називаєте сірим, насправді має 2 кольори. Варто просто придивитися і самі усе побачите. Страх – єдине відчуття що завжди набуває нових рис. Набуває нового обличчя. Але знаєте, суть завжди однакова. Постать страху завжди однакова, просто маска інша. Він міняє своє положення. Та не міняє сутності. Не змінюється його характер, поведінка. Змінюється лише маска. Обличчя страху. Але це завжди одне і теж. Страх завжди поряд. Навіть люди які говорять, що живуть одним днем мають цей страх. Це страх зміни бачення. Бачення свого життя. Вони не хочуть думати що буде завтра. Вони бояться завтрашнього дня. Але не він. Він уже не страх – він це – життя, стоїть у всій своїй красі. Але ми не бачимо його. Він не хоче щоб його бачили. Він хоче щоб його боялися. Це усе чого він хоче.
Даний текст - це пролог до книги яку я б хотів написати. Ну як хотів, я її розпочав, але навряд завершу. З усього там написаного, пролог це єдине що мене поки радує. Того я вирішив дізнатися, що подумають про це інші.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
