ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
13:26
Украла віра чужоземна все:.
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
/
Проза
Зайві
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зайві
Нарешті мій друг помер. Відмучився. Своєю смертю він позбавив моє сумління важкого тягаря спогадів. Тепер не буду щодня спостерігати за невмолимою агонією людини, ураженої променевою хворобою.
1986-го року ми закінчували школу. Аж тут – Чорнобиль. Мій брат свого часу служив у ракетних військах, мав друга в Народичах. Той і розповів, що сталося.
27 квітня грали київське «Динамо» та московський «Спартак». Ми були на матчі і раділи перемозі киян з рахунком 3:0. Потім пішли до брата на роботу в універсам, де він працював холодильщиком аби відсвяткувати таку гарну подію. Їли київський торт. Справжній, не той сухий глевтяк, що продається нині фірмою «Рошен». Там і довідалися про біду від його напарника.
Брат узяв з роботи дозиметра, яким вдома зробили заміри. Шестикратне перевищення норми засвідчило, що сталося щось дуже погане. На коврових доріжках почали утворюватися маленькі сріблясті кульки. Коли на них наступити – вони лопалися на більш дрібніші і розпорошувалися на більшій площі. Зайнялися вологим прибиранням.
Увечері вийшов на лоджію аби подихати «свіжим» повітрям. Смерділо горілим металом. Запах був надзвичайно сильним і не зникав кілька діб. А вдалині мій погляд вихопив гігантську автоколону пожежних машин, які повертали з міста Вишневого на Кільцеву дорогу. Рев їхніх сирен та світло проблискових маячків привернули увагу всього мікрорайону.
- Сашо! Вони їдуть в Прип’ять,- сказав брат. – Там, мабуть, дуже велика аварія трапилася якщо гонять техніку аж з Києва.
Я мовчав. Не розумів наслідків та розмірів тієї біди.
На перше травня влаштували парад. Кому треба - звично пішли на те збіговисько. А я із хлопчаками грали у футбола, допоки надзвичайно гучне басовите гудіння з неба не привернуло нашої уваги. Вперше, і, мабуть, востаннє в житті я побачив «Мрію» з «Бураном» на хребті. Ревище шести двигунів стрясало увесь Київ. Велетенський літак летів у сторону космодрома «Байконур».
Після свят ми звично прийшли до школи. Там усе змінилося. Навчання припинили, учнів у терміновому порядку відсилали по таборам та санаторіям нашої неозорої батьківщини. Декого батьки забирали самі. Залишилися тільки ми – десятикласники, оскільки мусили здавати шкільні держіспити і готуватися до вступів у вузи, технікуми, училища. Школа спорожніла. З півтори тисячі душ лишилося два випускні класи.
Наступного дня до нас у гості завітав якийсь підполковник і запропонував хлопцям замість триденних польових занять з НВП допомогти з дезактивацією.
Ми не знали що то таке, але були сумлінними патріотами своєї країни, комсомольцями. Тому, звичайно ж, згодилися.
- Завтра о восьмій усім бути біля школи. Попрацюєте з пожежниками,- сказав військовий. – А тепер – додому.
Всі розійшлися. Мене ж залишили, оскільки був командиром взводу власного класу.
Викладач ПВП (початкової військової підготовки) вручив мені два дозиметра, сам узяв топографічну мапу нашого району та … школи! Таких карт в очі не бачив і не думав, що вони взагалі існують. Уявіть: на мапі одна школа, масштаб – 1:100.
І почалося. Метровим аршином відмірялися десять метрів. Потім я міряв показники потужності потоків альфа та бета частинок, і гамма променів. Командир замальовував квадрати на картах певним олівцем: зеленим – норма, жовтим – десятикратне перевищення норми, червоним – усе що більше десятикратної норми. Всі карти палали тривожним червоним кольором. Потім полізли на дах.
- Товаришу підполковнику! Подивіться на показники. У мене зашкалює стократний регістр. Перемикаю на інший. Ось, дивіться: стоп'ятдесятикратне перевищення норми по гамма випромінюванню.
Перевірили. Не повірили. Взяли ще п'ять дозиметрів. Кожен показував те ж саме.
- Олександре, дуже прошу – нікому про це не розповідай. Не треба паніки. Гаразд?
- Гаразд,- відповів я .
А вранці до школи приїхали пожежники. Вони подали рукави пожежних гідрантів на дахи і ми почергово змивали той радіоактивний пил. Потім мили стіни, вікна і , врешті, асфальт. І так три дні поспіль. На той час мені і моїм товаришам було по шістнадцять років.
Ще місяць по тому я кашляв і дико чхав. З носа дуже часто ні з того, ні з сього цебеніла кров. Але я на те не звертав уваги, оскільки після закінчення школи ми з мамою того дня виїхали на якусь турбазу під Чернівці, де я під монотоннее цілодобове шепотіння дощів дивився чемпіонат світу з футболу.
Кривавий дощ із носа припинився.
Щойно повернувся до столиці – брат потягнув мене на відпочинок поближче до моря. Є таке селище Парутіне. Біля колишнього давньогрецького міста Ольвія. Там іще місяць ловив рибу, засмагав, поночі лазив мальовничими руїнами, полохаючи чорних археологів.
Коли ж повернувся – вступив до училища, а воєнкомат докинув іще вечірні водійські курси в ДОСААФі. Тому думати над тим, чим вилізе Чорнобиль у майбутньому часу не було. А наступної весни мене взяли в армію. Мого друга Мишка також. Я толочив підошвами чобіт оренбурзькі степи, а він – працював у Зоні. Ким і що там робив – не казав.
Двадцять років тому Микола отримав інвалідність. Це в 28 років! Дружина його покинула, Кричала, що імпотент, плювалася.
А потім регулярно, кілька разів на рік, на пару тижнів він лягав до лікарні. На роботу його ніхто не брав, бо часто втрачав свідомість, був млявим.
Свого часу намагався дізнатися, чи це дітям тільки нашої школи випала честь неповнолітніми працювати на дезактивації, чи така участь була в усіх хлопчаків 1986-го року випуску. Марно: непробивна стіна.
Мирний атом тихою сапою збирає свою данину. Убитих і покалічених на Сході України у сотні разів менше аніж загиблих від аварії на ЧАЕС. Про інвалідів не кажу. Але люди пам'ятають тільки те, що постійно перед очима. А той – далекий біль – уже забувається.
У Мишка не було родини. Мама померла два роки тому.
- Хто забере тіло? – запитав лікар.
- Я.
- Ну, тоді підпишіть ось тут,- чоловік тицьнув мені під носа купкою папірців.
Я підписав. Лікар пішов. Посидівши ще хвилину над його ще теплим тілом , підвівся. Колись у дитинстві я обіцяв, що куплю йому чудовий подарунок, коли у нього народиться син. А натомість…йду аби купити йому труну.
22.10.2017р.
1986-го року ми закінчували школу. Аж тут – Чорнобиль. Мій брат свого часу служив у ракетних військах, мав друга в Народичах. Той і розповів, що сталося.
27 квітня грали київське «Динамо» та московський «Спартак». Ми були на матчі і раділи перемозі киян з рахунком 3:0. Потім пішли до брата на роботу в універсам, де він працював холодильщиком аби відсвяткувати таку гарну подію. Їли київський торт. Справжній, не той сухий глевтяк, що продається нині фірмою «Рошен». Там і довідалися про біду від його напарника.
Брат узяв з роботи дозиметра, яким вдома зробили заміри. Шестикратне перевищення норми засвідчило, що сталося щось дуже погане. На коврових доріжках почали утворюватися маленькі сріблясті кульки. Коли на них наступити – вони лопалися на більш дрібніші і розпорошувалися на більшій площі. Зайнялися вологим прибиранням.
Увечері вийшов на лоджію аби подихати «свіжим» повітрям. Смерділо горілим металом. Запах був надзвичайно сильним і не зникав кілька діб. А вдалині мій погляд вихопив гігантську автоколону пожежних машин, які повертали з міста Вишневого на Кільцеву дорогу. Рев їхніх сирен та світло проблискових маячків привернули увагу всього мікрорайону.
- Сашо! Вони їдуть в Прип’ять,- сказав брат. – Там, мабуть, дуже велика аварія трапилася якщо гонять техніку аж з Києва.
Я мовчав. Не розумів наслідків та розмірів тієї біди.
На перше травня влаштували парад. Кому треба - звично пішли на те збіговисько. А я із хлопчаками грали у футбола, допоки надзвичайно гучне басовите гудіння з неба не привернуло нашої уваги. Вперше, і, мабуть, востаннє в житті я побачив «Мрію» з «Бураном» на хребті. Ревище шести двигунів стрясало увесь Київ. Велетенський літак летів у сторону космодрома «Байконур».
Після свят ми звично прийшли до школи. Там усе змінилося. Навчання припинили, учнів у терміновому порядку відсилали по таборам та санаторіям нашої неозорої батьківщини. Декого батьки забирали самі. Залишилися тільки ми – десятикласники, оскільки мусили здавати шкільні держіспити і готуватися до вступів у вузи, технікуми, училища. Школа спорожніла. З півтори тисячі душ лишилося два випускні класи.
Наступного дня до нас у гості завітав якийсь підполковник і запропонував хлопцям замість триденних польових занять з НВП допомогти з дезактивацією.
Ми не знали що то таке, але були сумлінними патріотами своєї країни, комсомольцями. Тому, звичайно ж, згодилися.
- Завтра о восьмій усім бути біля школи. Попрацюєте з пожежниками,- сказав військовий. – А тепер – додому.
Всі розійшлися. Мене ж залишили, оскільки був командиром взводу власного класу.
Викладач ПВП (початкової військової підготовки) вручив мені два дозиметра, сам узяв топографічну мапу нашого району та … школи! Таких карт в очі не бачив і не думав, що вони взагалі існують. Уявіть: на мапі одна школа, масштаб – 1:100.
І почалося. Метровим аршином відмірялися десять метрів. Потім я міряв показники потужності потоків альфа та бета частинок, і гамма променів. Командир замальовував квадрати на картах певним олівцем: зеленим – норма, жовтим – десятикратне перевищення норми, червоним – усе що більше десятикратної норми. Всі карти палали тривожним червоним кольором. Потім полізли на дах.
- Товаришу підполковнику! Подивіться на показники. У мене зашкалює стократний регістр. Перемикаю на інший. Ось, дивіться: стоп'ятдесятикратне перевищення норми по гамма випромінюванню.
Перевірили. Не повірили. Взяли ще п'ять дозиметрів. Кожен показував те ж саме.
- Олександре, дуже прошу – нікому про це не розповідай. Не треба паніки. Гаразд?
- Гаразд,- відповів я .
А вранці до школи приїхали пожежники. Вони подали рукави пожежних гідрантів на дахи і ми почергово змивали той радіоактивний пил. Потім мили стіни, вікна і , врешті, асфальт. І так три дні поспіль. На той час мені і моїм товаришам було по шістнадцять років.
Ще місяць по тому я кашляв і дико чхав. З носа дуже часто ні з того, ні з сього цебеніла кров. Але я на те не звертав уваги, оскільки після закінчення школи ми з мамою того дня виїхали на якусь турбазу під Чернівці, де я під монотоннее цілодобове шепотіння дощів дивився чемпіонат світу з футболу.
Кривавий дощ із носа припинився.
Щойно повернувся до столиці – брат потягнув мене на відпочинок поближче до моря. Є таке селище Парутіне. Біля колишнього давньогрецького міста Ольвія. Там іще місяць ловив рибу, засмагав, поночі лазив мальовничими руїнами, полохаючи чорних археологів.
Коли ж повернувся – вступив до училища, а воєнкомат докинув іще вечірні водійські курси в ДОСААФі. Тому думати над тим, чим вилізе Чорнобиль у майбутньому часу не було. А наступної весни мене взяли в армію. Мого друга Мишка також. Я толочив підошвами чобіт оренбурзькі степи, а він – працював у Зоні. Ким і що там робив – не казав.
Двадцять років тому Микола отримав інвалідність. Це в 28 років! Дружина його покинула, Кричала, що імпотент, плювалася.
А потім регулярно, кілька разів на рік, на пару тижнів він лягав до лікарні. На роботу його ніхто не брав, бо часто втрачав свідомість, був млявим.
Свого часу намагався дізнатися, чи це дітям тільки нашої школи випала честь неповнолітніми працювати на дезактивації, чи така участь була в усіх хлопчаків 1986-го року випуску. Марно: непробивна стіна.
Мирний атом тихою сапою збирає свою данину. Убитих і покалічених на Сході України у сотні разів менше аніж загиблих від аварії на ЧАЕС. Про інвалідів не кажу. Але люди пам'ятають тільки те, що постійно перед очима. А той – далекий біль – уже забувається.
У Мишка не було родини. Мама померла два роки тому.
- Хто забере тіло? – запитав лікар.
- Я.
- Ну, тоді підпишіть ось тут,- чоловік тицьнув мені під носа купкою папірців.
Я підписав. Лікар пішов. Посидівши ще хвилину над його ще теплим тілом , підвівся. Колись у дитинстві я обіцяв, що куплю йому чудовий подарунок, коли у нього народиться син. А натомість…йду аби купити йому труну.
22.10.2017р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію