ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2018.10.21 00:20
Т. І...

Закохався – і співаю,
І радію, і журюсь, –
І тебе, любов безкраю,
Не віддам уже комусь.
Адже, знаю, будуть інші,
Восени чи навесні, –

Іван Потьомкін
2018.10.20 20:07
Не по мені, як старість зубожілу дурять законами,
Не вартими паперу, на якому пишуть,
Причастями, молебнями й іконами
Кличуть у рай, аби юдоль земну залишить.

Віктор Кучерук
2018.10.20 19:16
Т. І...
Моя зажуро смаглочола,
Моя бентежна таїна, –
Вже літо бабине довкола,
А не у снах, а не у снах.
Вже сонце гріє неохоче
І пахнуть айстрами вітри, –
А ти усе чекати хочеш

Катерина Боброк
2018.10.20 15:21
я знаю що ти скажеш - не кажи
хоч маєш це віддати - не давай
кого любив за тими не тужи
кого кохав забудь не поминай

всели собі у серце трьох царів
прийми у душу смирну самоти
щоб промінь зірки гаряче горів

Олександр Сушко
2018.10.20 14:36
Зайшов на сайт - гримить стражденний стогін,
В Пегаса зляк, ірже з-під закарлюк.
У "генія" ліричнії пологи!
Всі врозтіч. Я ж добряга - підсоблю.

Хвалю завзято горе-рукоблуда
(поет чутливий, критикнеш - каюк!).
А поруч муза глипає на "чудо"

Шон Маклех
2018.10.20 02:49
Лишаємо слід
На килимі жовтого листя
Ми – лилики тьми:
Нескінченно темного Всесвіту:
Слід порожнечі
На візерунках осені:
Там пройшли ми –
Кажани –

Ластівка Польова
2018.10.19 22:17
Тисяча слів під пером,
а от дії – жодної.
Ти мій герой,
ти живий легендарний soldier.

З дому зриваюсь у темінь,
неначе з прив’язі.
Господи правий,

Микола Дудар
2018.10.19 19:03
Привчав себе до твого запаху
Вже й познайомився з ріднею
А ти чомусь все нишком ахала
А я збирав все те і клеїв…
Ти розглядала зацікавлено
Мої сирі на смак полотна
І хай знайомих, рідних бавило
Ти обзивала їх болотом…

Іван Потьомкін
2018.10.19 16:14
Поміж уловом, що приніс рибалка,
Устрицю пацюк набачив
І подумки начебто вже їсть.
«Який з мене наїдок?-
Вгадала намір ненажери бідолаха».
«Розкрийся і вдовольнюся цим!»
Не спало хитруну на думку,
Що бажання жить несе і порятунок:

Вікторія Торон
2018.10.19 11:21
Ця рубінова мова – вино в кришталі,
бархат уст і розбурханий шепіт,
це кружляння замріяне, сонце в гіллі,
листя спогадів звіяний шерхіт.
Це віднайдення рідних могил в бур’янах,
у поклоні покладені квіти,
це оживлення істин, що вмерли в світах,
і

Світлана Майя Залізняк
2018.10.19 10:36
і ніхто не застрахований
від теракту серед зла.
Будь вахтером чи Бетховеном -
днина гостре підвезла.

Біг чимдалі - чи поранених
піднімати і везти?
Друг мій каже одурманено:

Тата Рівна
2018.10.19 09:53
Розірвати планету або збудувати планету
Врятувати планету — планктону потрібна планета
У поета призначення бути всього лиш поетом
Архітектором душ — на поета чекають проекти
Як палати чекають сенаторів чи пацієнтів
Як імпланти чекають хірургів або де

Любов Бенедишин
2018.10.19 09:19
Ще мрії високі личать,
І руки – вправні.
А Муза чомусь не кличе
В небесні плавні.

Приб’ється не знати звідки,
Нахмурить брови…
Зоставить на серці мітку –

Вероніка Новікова
2018.10.18 22:55
Що ти про мене знаєш, як ти із цим живеш?
Я майже все забула, вистояла вином.
Слід від долоні губиться поміж густих одеж:
тих, що, коли намокнуть, тягнуть на дно.

Слід від долоні плине спиною від стегна.
Русло його не висохло, витоки ще пульсують.

Серго Сокольник
2018.10.18 22:10
Ніч наповнила глечики снів,
Із яких ми наснагу пили
Дивоцвітами... На полотні
(...чи букетом на майстра столі...)

І малюнок сумний у очах
Чорним кольором в осінь тече,
Віддзеркаливши темряви жах

Ігор Шоха
2018.10.18 21:27
На ярину наорано багато.
Є і на зяб, де впадина й гора.
Але немає сил боронувати,
та й сіяти – минає ся пора.

Літа уже заманюють у вирій
подалі од солоної землі.
Але на чужині, які то гирі –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Місіс Анонім
2018.09.08

Анна Чіпко
2018.09.07

Владислав Пилипюк
2018.08.15

Вікторія Волецвіт
2018.08.13

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Одарка Любомир
2018.06.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза / Проза

 Зайві
Нарешті мій друг помер. Відмучився. Своєю смертю він позбавив моє сумління важкого тягаря спогадів. Тепер не буду щодня спостерігати за невмолимою агонією людини, ураженої променевою хворобою.
1986-го року ми закінчували школу. Аж тут – Чорнобиль. Мій брат свого часу служив у ракетних військах, мав друга в Народичах. Той і розповів, що сталося.
27 квітня грали київське «Динамо» та московський «Спартак». Ми були на матчі і раділи перемозі киян з рахунком 3:0. Потім пішли до брата на роботу в універсам, де він працював холодильщиком аби відсвяткувати таку гарну подію. Їли київський торт. Справжній, не той сухий глевтяк, що продається нині фірмою «Рошен». Там і довідалися про біду від його напарника.
Брат узяв з роботи дозиметра, яким вдома зробили заміри. Шестикратне перевищення норми засвідчило, що сталося щось дуже погане. На коврових доріжках почали утворюватися маленькі сріблясті кульки. Коли на них наступити – вони лопалися на більш дрібніші і розпорошувалися на більшій площі. Зайнялися вологим прибиранням.
Увечері вийшов на лоджію аби подихати «свіжим» повітрям. Смерділо горілим металом. Запах був надзвичайно сильним і не зникав кілька діб. А вдалині мій погляд вихопив гігантську автоколону пожежних машин, які повертали з міста Вишневого на Кільцеву дорогу. Рев їхніх сирен та світло проблискових маячків привернули увагу всього мікрорайону.
- Сашо! Вони їдуть в Прип’ять,- сказав брат. – Там, мабуть, дуже велика аварія трапилася якщо гонять техніку аж з Києва.
Я мовчав. Не розумів наслідків та розмірів тієї біди.
На перше травня влаштували парад. Кому треба - звично пішли на те збіговисько. А я із хлопчаками грали у футбола, допоки надзвичайно гучне басовите гудіння з неба не привернуло нашої уваги. Вперше, і, мабуть, востаннє в житті я побачив «Мрію» з «Бураном» на хребті. Ревище шести двигунів стрясало увесь Київ. Велетенський літак летів у сторону космодрома «Байконур».
Після свят ми звично прийшли до школи. Там усе змінилося. Навчання припинили, учнів у терміновому порядку відсилали по таборам та санаторіям нашої неозорої батьківщини. Декого батьки забирали самі. Залишилися тільки ми – десятикласники, оскільки мусили здавати шкільні держіспити і готуватися до вступів у вузи, технікуми, училища. Школа спорожніла. З півтори тисячі душ лишилося два випускні класи.
Наступного дня до нас у гості завітав якийсь підполковник і запропонував хлопцям замість триденних польових занять з НВП допомогти з дезактивацією.
Ми не знали що то таке, але були сумлінними патріотами своєї країни, комсомольцями. Тому, звичайно ж, згодилися.
- Завтра о восьмій усім бути біля школи. Попрацюєте з пожежниками,- сказав військовий. – А тепер – додому.
Всі розійшлися. Мене ж залишили, оскільки був командиром взводу власного класу.
Викладач ПВП (початкової військової підготовки) вручив мені два дозиметра, сам узяв топографічну мапу нашого району та … школи! Таких карт в очі не бачив і не думав, що вони взагалі існують. Уявіть: на мапі одна школа, масштаб – 1:100.
І почалося. Метровим аршином відмірялися десять метрів. Потім я міряв показники потужності потоків альфа та бета частинок, і гамма променів. Командир замальовував квадрати на картах певним олівцем: зеленим – норма, жовтим – десятикратне перевищення норми, червоним – усе що більше десятикратної норми. Всі карти палали тривожним червоним кольором. Потім полізли на дах.
- Товаришу підполковнику! Подивіться на показники. У мене зашкалює стократний регістр. Перемикаю на інший. Ось, дивіться: стоп'ятдесятикратне перевищення норми по гамма випромінюванню.
Перевірили. Не повірили. Взяли ще п'ять дозиметрів. Кожен показував те ж саме.
- Олександре, дуже прошу – нікому про це не розповідай. Не треба паніки. Гаразд?
- Гаразд,- відповів я .
А вранці до школи приїхали пожежники. Вони подали рукави пожежних гідрантів на дахи і ми почергово змивали той радіоактивний пил. Потім мили стіни, вікна і , врешті, асфальт. І так три дні поспіль. На той час мені і моїм товаришам було по шістнадцять років.
Ще місяць по тому я кашляв і дико чхав. З носа дуже часто ні з того, ні з сього цебеніла кров. Але я на те не звертав уваги, оскільки після закінчення школи ми з мамою того дня виїхали на якусь турбазу під Чернівці, де я під монотоннее цілодобове шепотіння дощів дивився чемпіонат світу з футболу.
Кривавий дощ із носа припинився.
Щойно повернувся до столиці – брат потягнув мене на відпочинок поближче до моря. Є таке селище Парутіне. Біля колишнього давньогрецького міста Ольвія. Там іще місяць ловив рибу, засмагав, поночі лазив мальовничими руїнами, полохаючи чорних археологів.
Коли ж повернувся – вступив до училища, а воєнкомат докинув іще вечірні водійські курси в ДОСААФі. Тому думати над тим, чим вилізе Чорнобиль у майбутньому часу не було. А наступної весни мене взяли в армію. Мого друга Мишка також. Я толочив підошвами чобіт оренбурзькі степи, а він – працював у Зоні. Ким і що там робив – не казав.
Двадцять років тому Микола отримав інвалідність. Це в 28 років! Дружина його покинула, Кричала, що імпотент, плювалася.
А потім регулярно, кілька разів на рік, на пару тижнів він лягав до лікарні. На роботу його ніхто не брав, бо часто втрачав свідомість, був млявим.
Свого часу намагався дізнатися, чи це дітям тільки нашої школи випала честь неповнолітніми працювати на дезактивації, чи така участь була в усіх хлопчаків 1986-го року випуску. Марно: непробивна стіна.
Мирний атом тихою сапою збирає свою данину. Убитих і покалічених на Сході України у сотні разів менше аніж загиблих від аварії на ЧАЕС. Про інвалідів не кажу. Але люди пам'ятають тільки те, що постійно перед очима. А той – далекий біль – уже забувається.
У Мишка не було родини. Мама померла два роки тому.
- Хто забере тіло? – запитав лікар.
- Я.
- Ну, тоді підпишіть ось тут,- чоловік тицьнув мені під носа купкою папірців.
Я підписав. Лікар пішов. Посидівши ще хвилину над його ще теплим тілом , підвівся. Колись у дитинстві я обіцяв, що куплю йому чудовий подарунок, коли у нього народиться син. А натомість…йду аби купити йому труну.
22.10.2017р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-11-14 06:31:05
Переглядів сторінки твору 241
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.008 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.957 / 5.45)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2018.10.16 22:04
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2017-11-14 08:29:26 ]
Сумна історія. Але таких і Без Чорнобиля вистачає. Якщо вплив радіації, то дуже віддалений. Зазвичай, усе набагато скоріше. Діагноз якийсь був?...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2017-11-14 16:17:22 ]
Променева хвороба якоїсь там стадії. Ми разом з ним ті дахи мили в дитячих садочках та школах. Його вже немає, я ще живий.