ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Анонім Я Саландяк
2017.11.22 15:32
Апріорність-антиципація-передбачення досвіду... ... згідно Канта*: “Ми справді спроможні перенестись у простори синтетичної свідомості апріорно - випереджаючи знання, подібно цим-таким розсудковим основоположенням, які там, для цього, передбачають (ant

Марія Дем'янюк
2017.11.22 15:03
Зорі до неба підв'язує нічка...
Сині,багряні,рожеві,зелені.
Ними милується вигнута річка:
Дотики хвильок такі одкровенні.

Тішаться також смереки високі -
Прагнуть дістати і вплести у віти,
Щоб дивували вогні одинокі

Олександр Сушко
2017.11.22 11:55
У мняки-підобцасника біда:
Давно не розгиналися коліна.
Лежить на грудях гарпії п'ята -
Захомутала козака дружина.

Нектар кохання вивітрився, згірк,
Рука до скроні притуля пістолю.
Хіба так можна? Ти - самець, мужик!

Вікторія Торон
2017.11.22 10:04
«Сподіваюсь, у вас є страховка?», --сказав він, виходячи з машини. «Звичайно», --відповіла я, намагаючись не дивитись на свіжеобідраний (мною!) бік його машини, біля якої я спробувала запаркуватись . Навіть я, яка зовсім не розуміється на марках машин і н

Олександр Сушко
2017.11.22 07:28
Гіпотетично – я тебе люблю.
Але насправді – з часником пампушку.
Ось-ось усуну шию у петлю,
Давно чортяка шавкотить на вушко.

Вгодовуєш, неначе кабана,
Усе смачне, гаряче, соковите.
Ще трохи і мені капець, хана,

Олександр Сушко
2017.11.22 07:27
Задрати б сукню і згадати юність…
Стогнали в ніч розпалені дівки…
Для молодих – кохання – це не грубість.
Та інші у підтоптаних смаки.

А на руках вовтузиться онука.
Сміється тихо, поринає в сон.
Жона ж на кухні розтинає курку –

Микола Соболь
2017.11.22 05:16
Ти де, козаче? Знає тільки степ.
Бо рясно-рясно всіяний кістками.
Омитий кров’ю. Довгими віками
Оплакуємо ми твій братський склеп.

Не має ні могил, ані хрестів.
Така ціна є вольності народу.
Тяжка оплата за свою свободу.

Ніка Новікова
2017.11.22 01:46
Іди, молодша сестро, принеси води.
В саду розквітнув місяць, видно де нести.
Дивися попід ноги, не ступай в сліди,
бо хто би цим шляхом до тебе не ходив,
у грудях йому тихо.

Іди, молодша сестро, хустку надягни.
Хай сніг тобі залишить пасмо сивини.

Ніка Новікова
2017.11.22 01:45
На споді кожного сну живе Кам'яна ріка,
Смарагдові води, розкраяні береги.
Вода її живодайна, але гірка,
Серце її неторкане ще ніким.
Ти говорила: "Якщо я колись пірну
Та загублюся в льодах Кам'яної ріки,
Не ходи за мною, не закликай весну,
І ко

Ніка Новікова
2017.11.22 01:45
Пливи, мій човне золотий, палай, пливи.
Від ніг, крізь тіло до самої голови.
Пливи і дихай. Від зими і до весни.
Мене додому, дім у мене поверни.

Послухай, човне, я до тебе говорю.
Знайди у всесвіті одну мою зорю.

Маркіяна Рай
2017.11.22 00:32
Гавкаєш, друже? Може, - то тяга дужа
З місячних кратерів кличе тебе на чай?
Я - неприручена, а неприрученим, знай,
Не розквітала ще жодна тамтешня ружа.

Що ж, ти мене покинеш в повню, як темінь повну.
Ти, що єдиний вірний, що двері мої стеріг.
Там

Микола Дудар
2017.11.21 23:56
Півшклянки сонця натщесерце…
Огулом вийдете на друм
Вечистий він - і ще не стерся
Серед пісенности і дум…
Хай кожен з Вас по сантиметру
Здолає їх ще за життя
- Куди Ви, друже?..
- В Царство Мертвих…

Ярослав Чорногуз
2017.11.21 23:53
Біля каміна відпочинь душею,
Де дрова тріскотять так мило у вогні…
Ти ніби за реальності межею…
І вже приходять видива сяйні.

Душа пашить, немов полум`яніє,
І спокій золотий з`являється в очах,
І лижуть язики поліна, ніби змії,

Сергій Гупало
2017.11.21 18:55
Нещодавно у відомому столичному видавництві «Український пріоритет» вийшла книга поезій Сергія Гупала «Моя несподівана радість», у якій – вірші різнопланового звучання, з неповторним відчуттям, осмисленням нашої епохи. Автор не цурається і вічних питань –

Олександр Сушко
2017.11.21 17:25
Засмерділа знову "руська водка",
На кордоні зламують замки:
Пруть кокошник і косоворотка,
Плачуть вишиванки та вінки.

Ненаситні плямкають ротяки,
Підла гусінь лізе у сади.
Це - сусіди. Упирі, чортяки,

Іван Потьомкін
2017.11.21 17:12
– Что скажешь? – cпросил я Алексея, протягивая старое фото, когда почти через год мы наконец-то встретились снова на нейтральной территории. – А что тут скажешь? Юная и хорошенькая. Твоя в девичестве? – Нет. Но прочти, что написано на обратной стороне.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Мрець Тривіаліст
2017.11.09

Ярослав Ярік
2017.11.04

Вадим Юний
2017.10.28

Дмитро Ігорович Бугера Скорпіо
2017.10.15

Ґейко Марґо
2017.10.05

Олена Вітер
2017.09.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза / Проза

 Зайві
Нарешті мій друг помер. Відмучився. Своєю смертю він позбавив моє сумління важкого тягаря спогадів. Тепер не буду щодня спостерігати за невмолимою агонією людини, ураженої променевою хворобою.
1986-го року ми закінчували школу. Аж тут – Чорнобиль. Мій брат свого часу служив у ракетних військах, мав друга в Народичах. Той і розповів, що сталося.
27 квітня грали київське «Динамо» та московський «Спартак». Ми були на матчі і раділи перемозі киян з рахунком 3:0. Потім пішли до брата на роботу в універсам, де він працював холодильщиком аби відсвяткувати таку гарну подію. Їли київський торт. Справжній, не той сухий глевтяк, що продається нині фірмою «Рошен». Там і довідалися про біду від його напарника.
Брат узяв з роботи дозиметра, яким вдома зробили заміри. Шестикратне перевищення норми засвідчило, що сталося щось дуже погане. На коврових доріжках почали утворюватися маленькі сріблясті кульки. Коли на них наступити – вони лопалися на більш дрібніші і розпорошувалися на більшій площі. Зайнялися вологим прибиранням.
Увечері вийшов на лоджію аби подихати «свіжим» повітрям. Смерділо горілим металом. Запах був надзвичайно сильним і не зникав кілька діб. А вдалині мій погляд вихопив гігантську автоколону пожежних машин, які повертали з міста Вишневого на Кільцеву дорогу. Рев їхніх сирен та світло проблискових маячків привернули увагу всього мікрорайону.
- Сашо! Вони їдуть в Прип’ять,- сказав брат. – Там, мабуть, дуже велика аварія трапилася якщо гонять техніку аж з Києва.
Я мовчав. Не розумів наслідків та розмірів тієї біди.
На перше травня влаштували парад. Кому треба - звично пішли на те збіговисько. А я із хлопчаками грали у футбола, допоки надзвичайно гучне басовите гудіння з неба не привернуло нашої уваги. Вперше, і, мабуть, востаннє в житті я побачив «Мрію» з «Бураном» на хребті. Ревище шести двигунів стрясало увесь Київ. Велетенський літак летів у сторону космодрома «Байконур».
Після свят ми звично прийшли до школи. Там усе змінилося. Навчання припинили, учнів у терміновому порядку відсилали по таборам та санаторіям нашої неозорої батьківщини. Декого батьки забирали самі. Залишилися тільки ми – десятикласники, оскільки мусили здавати шкільні держіспити і готуватися до вступів у вузи, технікуми, училища. Школа спорожніла. З півтори тисячі душ лишилося два випускні класи.
Наступного дня до нас у гості завітав якийсь підполковник і запропонував хлопцям замість триденних польових занять з НВП допомогти з дезактивацією.
Ми не знали що то таке, але були сумлінними патріотами своєї країни, комсомольцями. Тому, звичайно ж, згодилися.
- Завтра о восьмій усім бути біля школи. Попрацюєте з пожежниками,- сказав військовий. – А тепер – додому.
Всі розійшлися. Мене ж залишили, оскільки був командиром взводу власного класу.
Викладач ПВП (початкової військової підготовки) вручив мені два дозиметра, сам узяв топографічну мапу нашого району та … школи! Таких карт в очі не бачив і не думав, що вони взагалі існують. Уявіть: на мапі одна школа, масштаб – 1:100.
І почалося. Метровим аршином відмірялися десять метрів. Потім я міряв показники потужності потоків альфа та бета частинок, і гамма променів. Командир замальовував квадрати на картах певним олівцем: зеленим – норма, жовтим – десятикратне перевищення норми, червоним – усе що більше десятикратної норми. Всі карти палали тривожним червоним кольором. Потім полізли на дах.
- Товаришу підполковнику! Подивіться на показники. У мене зашкалює стократний регістр. Перемикаю на інший. Ось, дивіться: стоп'ятдесятикратне перевищення норми по гамма випромінюванню.
Перевірили. Не повірили. Взяли ще п'ять дозиметрів. Кожен показував те ж саме.
- Олександре, дуже прошу – нікому про це не розповідай. Не треба паніки. Гаразд?
- Гаразд,- відповів я .
А вранці до школи приїхали пожежники. Вони подали рукави пожежних гідрантів на дахи і ми почергово змивали той радіоактивний пил. Потім мили стіни, вікна і , врешті, асфальт. І так три дні поспіль. На той час мені і моїм товаришам було по шістнадцять років.
Ще місяць по тому я кашляв і дико чхав. З носа дуже часто ні з того, ні з сього цебеніла кров. Але я на те не звертав уваги, оскільки після закінчення школи ми з мамою того дня виїхали на якусь турбазу під Чернівці, де я під монотоннее цілодобове шепотіння дощів дивився чемпіонат світу з футболу.
Кривавий дощ із носа припинився.
Щойно повернувся до столиці – брат потягнув мене на відпочинок поближче до моря. Є таке селище Парутіне. Біля колишнього давньогрецького міста Ольвія. Там іще місяць ловив рибу, засмагав, поночі лазив мальовничими руїнами, полохаючи чорних археологів.
Коли ж повернувся – вступив до училища, а воєнкомат докинув іще вечірні водійські курси в ДОСААФі. Тому думати над тим, чим вилізе Чорнобиль у майбутньому часу не було. А наступної весни мене взяли в армію. Мого друга Мишка також. Я толочив підошвами чобіт оренбурзькі степи, а він – працював у Зоні. Ким і що там робив – не казав.
Двадцять років тому Микола отримав інвалідність. Це в 28 років! Дружина його покинула, Кричала, що імпотент, плювалася.
А потім регулярно, кілька разів на рік, на пару тижнів він лягав до лікарні. На роботу його ніхто не брав, бо часто втрачав свідомість, був млявим.
Свого часу намагався дізнатися, чи це дітям тільки нашої школи випала честь неповнолітніми працювати на дезактивації, чи така участь була в усіх хлопчаків 1986-го року випуску. Марно: непробивна стіна.
Мирний атом тихою сапою збирає свою данину. Убитих і покалічених на Сході України у сотні разів менше аніж загиблих від аварії на ЧАЕС. Про інвалідів не кажу. Але люди пам'ятають тільки те, що постійно перед очима. А той – далекий біль – уже забувається.
У Мишка не було родини. Мама померла два роки тому.
- Хто забере тіло? – запитав лікар.
- Я.
- Ну, тоді підпишіть ось тут,- чоловік тицьнув мені під носа купкою папірців.
Я підписав. Лікар пішов. Посидівши ще хвилину над його ще теплим тілом , підвівся. Колись у дитинстві я обіцяв, що куплю йому чудовий подарунок, коли у нього народиться син. А натомість…йду аби купити йому труну.
22.10.2017р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-11-14 06:31:05
Переглядів сторінки твору 41
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.966 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.943 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2017.11.22 11:55
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2017-11-14 08:29:26 ]
Сумна історія. Але таких і Без Чорнобиля вистачає. Якщо вплив радіації, то дуже віддалений. Зазвичай, усе набагато скоріше. Діагноз якийсь був?...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2017-11-14 16:17:22 ]
Променева хвороба якоїсь там стадії. Ми разом з ним ті дахи мили в дитячих садочках та школах. Його вже немає, я ще живий.