ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза / Проза

 Зайві
Нарешті мій друг помер. Відмучився. Своєю смертю він позбавив моє сумління важкого тягаря спогадів. Тепер не буду щодня спостерігати за невмолимою агонією людини, ураженої променевою хворобою.
1986-го року ми закінчували школу. Аж тут – Чорнобиль. Мій брат свого часу служив у ракетних військах, мав друга в Народичах. Той і розповів, що сталося.
27 квітня грали київське «Динамо» та московський «Спартак». Ми були на матчі і раділи перемозі киян з рахунком 3:0. Потім пішли до брата на роботу в універсам, де він працював холодильщиком аби відсвяткувати таку гарну подію. Їли київський торт. Справжній, не той сухий глевтяк, що продається нині фірмою «Рошен». Там і довідалися про біду від його напарника.
Брат узяв з роботи дозиметра, яким вдома зробили заміри. Шестикратне перевищення норми засвідчило, що сталося щось дуже погане. На коврових доріжках почали утворюватися маленькі сріблясті кульки. Коли на них наступити – вони лопалися на більш дрібніші і розпорошувалися на більшій площі. Зайнялися вологим прибиранням.
Увечері вийшов на лоджію аби подихати «свіжим» повітрям. Смерділо горілим металом. Запах був надзвичайно сильним і не зникав кілька діб. А вдалині мій погляд вихопив гігантську автоколону пожежних машин, які повертали з міста Вишневого на Кільцеву дорогу. Рев їхніх сирен та світло проблискових маячків привернули увагу всього мікрорайону.
- Сашо! Вони їдуть в Прип’ять,- сказав брат. – Там, мабуть, дуже велика аварія трапилася якщо гонять техніку аж з Києва.
Я мовчав. Не розумів наслідків та розмірів тієї біди.
На перше травня влаштували парад. Кому треба - звично пішли на те збіговисько. А я із хлопчаками грали у футбола, допоки надзвичайно гучне басовите гудіння з неба не привернуло нашої уваги. Вперше, і, мабуть, востаннє в житті я побачив «Мрію» з «Бураном» на хребті. Ревище шести двигунів стрясало увесь Київ. Велетенський літак летів у сторону космодрома «Байконур».
Після свят ми звично прийшли до школи. Там усе змінилося. Навчання припинили, учнів у терміновому порядку відсилали по таборам та санаторіям нашої неозорої батьківщини. Декого батьки забирали самі. Залишилися тільки ми – десятикласники, оскільки мусили здавати шкільні держіспити і готуватися до вступів у вузи, технікуми, училища. Школа спорожніла. З півтори тисячі душ лишилося два випускні класи.
Наступного дня до нас у гості завітав якийсь підполковник і запропонував хлопцям замість триденних польових занять з НВП допомогти з дезактивацією.
Ми не знали що то таке, але були сумлінними патріотами своєї країни, комсомольцями. Тому, звичайно ж, згодилися.
- Завтра о восьмій усім бути біля школи. Попрацюєте з пожежниками,- сказав військовий. – А тепер – додому.
Всі розійшлися. Мене ж залишили, оскільки був командиром взводу власного класу.
Викладач ПВП (початкової військової підготовки) вручив мені два дозиметра, сам узяв топографічну мапу нашого району та … школи! Таких карт в очі не бачив і не думав, що вони взагалі існують. Уявіть: на мапі одна школа, масштаб – 1:100.
І почалося. Метровим аршином відмірялися десять метрів. Потім я міряв показники потужності потоків альфа та бета частинок, і гамма променів. Командир замальовував квадрати на картах певним олівцем: зеленим – норма, жовтим – десятикратне перевищення норми, червоним – усе що більше десятикратної норми. Всі карти палали тривожним червоним кольором. Потім полізли на дах.
- Товаришу підполковнику! Подивіться на показники. У мене зашкалює стократний регістр. Перемикаю на інший. Ось, дивіться: стоп'ятдесятикратне перевищення норми по гамма випромінюванню.
Перевірили. Не повірили. Взяли ще п'ять дозиметрів. Кожен показував те ж саме.
- Олександре, дуже прошу – нікому про це не розповідай. Не треба паніки. Гаразд?
- Гаразд,- відповів я .
А вранці до школи приїхали пожежники. Вони подали рукави пожежних гідрантів на дахи і ми почергово змивали той радіоактивний пил. Потім мили стіни, вікна і , врешті, асфальт. І так три дні поспіль. На той час мені і моїм товаришам було по шістнадцять років.
Ще місяць по тому я кашляв і дико чхав. З носа дуже часто ні з того, ні з сього цебеніла кров. Але я на те не звертав уваги, оскільки після закінчення школи ми з мамою того дня виїхали на якусь турбазу під Чернівці, де я під монотоннее цілодобове шепотіння дощів дивився чемпіонат світу з футболу.
Кривавий дощ із носа припинився.
Щойно повернувся до столиці – брат потягнув мене на відпочинок поближче до моря. Є таке селище Парутіне. Біля колишнього давньогрецького міста Ольвія. Там іще місяць ловив рибу, засмагав, поночі лазив мальовничими руїнами, полохаючи чорних археологів.
Коли ж повернувся – вступив до училища, а воєнкомат докинув іще вечірні водійські курси в ДОСААФі. Тому думати над тим, чим вилізе Чорнобиль у майбутньому часу не було. А наступної весни мене взяли в армію. Мого друга Мишка також. Я толочив підошвами чобіт оренбурзькі степи, а він – працював у Зоні. Ким і що там робив – не казав.
Двадцять років тому Микола отримав інвалідність. Це в 28 років! Дружина його покинула, Кричала, що імпотент, плювалася.
А потім регулярно, кілька разів на рік, на пару тижнів він лягав до лікарні. На роботу його ніхто не брав, бо часто втрачав свідомість, був млявим.
Свого часу намагався дізнатися, чи це дітям тільки нашої школи випала честь неповнолітніми працювати на дезактивації, чи така участь була в усіх хлопчаків 1986-го року випуску. Марно: непробивна стіна.
Мирний атом тихою сапою збирає свою данину. Убитих і покалічених на Сході України у сотні разів менше аніж загиблих від аварії на ЧАЕС. Про інвалідів не кажу. Але люди пам'ятають тільки те, що постійно перед очима. А той – далекий біль – уже забувається.
У Мишка не було родини. Мама померла два роки тому.
- Хто забере тіло? – запитав лікар.
- Я.
- Ну, тоді підпишіть ось тут,- чоловік тицьнув мені під носа купкою папірців.
Я підписав. Лікар пішов. Посидівши ще хвилину над його ще теплим тілом , підвівся. Колись у дитинстві я обіцяв, що куплю йому чудовий подарунок, коли у нього народиться син. А натомість…йду аби купити йому труну.
22.10.2017р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-11-14 06:31:05
Переглядів сторінки твору 1264
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.919 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.226 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2025.07.07 13:19
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2017-11-14 08:29:26 ]
Сумна історія. Але таких і Без Чорнобиля вистачає. Якщо вплив радіації, то дуже віддалений. Зазвичай, усе набагато скоріше. Діагноз якийсь був?...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2017-11-14 16:17:22 ]
Променева хвороба якоїсь там стадії. Ми разом з ним ті дахи мили в дитячих садочках та школах. Його вже немає, я ще живий.