Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Новікова Сидоренко (2010) /
Проза
Вибір
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вибір
Гудки припинилися на 22 секунді таймера світлофора. Вона подумки відрахувала решту часу «простою» на тротуарі і змішала свою плоть із натовпом перехожих, що поспішали перетнути дорогу. Їй так само, як і їм неодмінно треба встигнути на рейсовий автобус за місто. Цій дівчині, чиїх очей не видно за сонячними окулярами, чию фігуру зараз приховують безформні речі і чиєю єдиною відмінністю від соціуму навколо в дану секунду була затиснута між пальцями, чомусь безповоротно зів’яла, троянда...
...- Ти зобов'язана пояснити мені свою поведінку – говорив він їй у трубку хронічно твердим голосом.
- Я не школярка, а ти не вчитель, що викликав мене до дошки. – відповіла йому буденно.
- Як мені розуміти таку твою відповідь? – продовжував абонент.
- Ми обоє знаємо, що ніколи не порозуміємось. – озвучила давно відкриту істину.
- Тобто ти вважаєш, що це крапка? – в його тоні не відчувалось жалю.
- Ми до цього вже давно дійшли, тільки ніяк визнавати не хотіли.
- Ну, що ж, насильно милим не будеш. – кинув співрозмовник на останок стандартну фразу і перервав зв'язок, наївно переконуючи себе в тому, що саме він припинив їх відносини...
Вона терпіти не могла стандартні знайомства. Оті знамениті "підкати": «Привіт, як справи?» і ступор після такої ж логічної відповіді, або ті асортименти компліментів «на всі випадки життя» чи ще якісь там схемки пікапу, яких і не пригадувала зараз, бо такими ж безликими були, як їхні автори.
Давала шанс кожному із них (не обов'язково підпускаючи до тіла), але не тримала біля себе нікого, пояснюючи це жалем за витраченим часом, чи ще якоюсь маячнею – ставила крапку. Говорила прямо або «розчаровувала» партнерів аби самі доходили до логічного завершення – під настрій. Результатом був однаково кінець.
Іноді в хвилини філософствування задумувалась: і скільки ж їх – носіїв її думок, переказаних життєвих історій, жартів, дотиків, поглядів – зараз існує в світі. Кожен пішов своєю дорогою і навіть не згадав би, можливо, її при зустрічі, проте в глибинах пам'яті, навіть у вигляді короткого спалаху вона все ж жила, хоча й без імені та якоїсь конкретної форми.
Звичайно, така її позиція щодо особистого життя, ще не говорила про те, що тільки вона всіх «кидала». Були у досвіді короткого життя і ті, хто насправді сам, першим її відрізав від себе, так і не зумівши змиритися іншими гранями цієї душі. Таких вона цінувала особливо і про кожного могла розповісти окремо на кількохстах сторінок.
А згадати всіх їх – і дорогих пам'яті і ні – допомагав будиночок за містом, куди дівчина зараз прямувала рейсовим автобусом. Тільки на його пощербленому часом порозі вона залишала на якийсь час ношу, скинуту з точених плечей і, переодягнувшись у щось непристойно легке, йшла до уподобаного невідомо з яких давен (здавалося, ще в зародкових клітинах материнського лона) саду.
Так і сьогодні в промінні призахідного сонця її помічали з висоти пташиного польоту за чародійським заняттям – молитвою небу про те, щоб і цей "абонент" додав у життєвий досвід своєї екс-протеже щось таке, що б дозволило бути мудрішою поруч із майбутнім чоловіком. Щойно скінчила, підхопила з землі привезену з собою колись полум'яно руду троянду і вже за чверть години остання в симбіозі з землею-праматір'ю відроджувалась, під’єднавши до неї корінчик.
Так робила з 16 років – від перших їй подарованих квітів. І тепер розігнувши спину і ґрунт із пучок струсивши, оглянула озолочений призахідним сонцем простір перед собою. Він увесь від місця, де дівчина стояла, до далекої огорожі був засаджений трояндами - унаочненням її досвіду.
А останньою квіткою в ньому мала бути троянда судженого.
25.10.2016
...- Ти зобов'язана пояснити мені свою поведінку – говорив він їй у трубку хронічно твердим голосом.
- Я не школярка, а ти не вчитель, що викликав мене до дошки. – відповіла йому буденно.
- Як мені розуміти таку твою відповідь? – продовжував абонент.
- Ми обоє знаємо, що ніколи не порозуміємось. – озвучила давно відкриту істину.
- Тобто ти вважаєш, що це крапка? – в його тоні не відчувалось жалю.
- Ми до цього вже давно дійшли, тільки ніяк визнавати не хотіли.
- Ну, що ж, насильно милим не будеш. – кинув співрозмовник на останок стандартну фразу і перервав зв'язок, наївно переконуючи себе в тому, що саме він припинив їх відносини...
Вона терпіти не могла стандартні знайомства. Оті знамениті "підкати": «Привіт, як справи?» і ступор після такої ж логічної відповіді, або ті асортименти компліментів «на всі випадки життя» чи ще якісь там схемки пікапу, яких і не пригадувала зараз, бо такими ж безликими були, як їхні автори.
Давала шанс кожному із них (не обов'язково підпускаючи до тіла), але не тримала біля себе нікого, пояснюючи це жалем за витраченим часом, чи ще якоюсь маячнею – ставила крапку. Говорила прямо або «розчаровувала» партнерів аби самі доходили до логічного завершення – під настрій. Результатом був однаково кінець.
Іноді в хвилини філософствування задумувалась: і скільки ж їх – носіїв її думок, переказаних життєвих історій, жартів, дотиків, поглядів – зараз існує в світі. Кожен пішов своєю дорогою і навіть не згадав би, можливо, її при зустрічі, проте в глибинах пам'яті, навіть у вигляді короткого спалаху вона все ж жила, хоча й без імені та якоїсь конкретної форми.
Звичайно, така її позиція щодо особистого життя, ще не говорила про те, що тільки вона всіх «кидала». Були у досвіді короткого життя і ті, хто насправді сам, першим її відрізав від себе, так і не зумівши змиритися іншими гранями цієї душі. Таких вона цінувала особливо і про кожного могла розповісти окремо на кількохстах сторінок.
А згадати всіх їх – і дорогих пам'яті і ні – допомагав будиночок за містом, куди дівчина зараз прямувала рейсовим автобусом. Тільки на його пощербленому часом порозі вона залишала на якийсь час ношу, скинуту з точених плечей і, переодягнувшись у щось непристойно легке, йшла до уподобаного невідомо з яких давен (здавалося, ще в зародкових клітинах материнського лона) саду.
Так і сьогодні в промінні призахідного сонця її помічали з висоти пташиного польоту за чародійським заняттям – молитвою небу про те, щоб і цей "абонент" додав у життєвий досвід своєї екс-протеже щось таке, що б дозволило бути мудрішою поруч із майбутнім чоловіком. Щойно скінчила, підхопила з землі привезену з собою колись полум'яно руду троянду і вже за чверть години остання в симбіозі з землею-праматір'ю відроджувалась, під’єднавши до неї корінчик.
Так робила з 16 років – від перших їй подарованих квітів. І тепер розігнувши спину і ґрунт із пучок струсивши, оглянула озолочений призахідним сонцем простір перед собою. Він увесь від місця, де дівчина стояла, до далекої огорожі був засаджений трояндами - унаочненням її досвіду.
А останньою квіткою в ньому мала бути троянда судженого.
25.10.2016
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
