
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юлія Новікова Сидоренко (2010) /
Проза
Люблю її світлини...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Люблю її світлини...
Вперше Вона з’явилась у приміщенні Його фотомайстерні на заході сонця - за десять хвилин до кінця робочого дня. Шалено хекала від бігу, тупцяла змерзлими ногами в ботфортах вище коліна і щохвилини пришвидшувала майстра аби Він роздруковував Її спільні фото з подругою, у якої того дня був день народження.
Ще зовсім юна – тільки-но в місцевому медичному першу сесію здала. Але вже полонила душі оточуючих неймовірною енергією від кінчиків фарбованих у м'ятний нігтів до блиску такого ж кольору очей. Вона ввійшла в майстерню так сонячно, що Він аж запосміхався, а особливо ж після того, як цю гіпотезу підтвердив промінь, який ліг на Її плечі, прорвавшись в приміщення через шибку єдиного вікна під самою стелею. Від них обох в приміщенні тоді розливалося тепло, проте фотомайстер зрозумів це тільки коли клієнтка пішла, перевернувши з ніг на голову Його думки. У душі тоді стало одночасно темно і холодно, наче у гігантському мегаполісі раптом вимкнули струм.
Не очікувано для них обох, Вона стала частою замовницею Його друкарських послуг. Одного разу, без попередніх запитань, недбало кинула в одну з їх коротких зустрічей: «Це перша майстерня, де відвідувачу так щиро посміхаються». Після тих слів, Він сподівався глибоко в душі, що так завуальовано дівчина натякнула на своє прихильне відношення саме до Нього.
Завдяки частому друку Її фотографій, Він знав чимало фактів з життя дівчини. Вони жили в одному містечку і Йому без зайвих зусиль вдавалося впізнати більшість місць, де були зроблені світлини. Проте одне незмінно залишалося невідомістю – ім’я. Звісно, юнак міг легко вивідати його при бажанні і не нашкодити тим їхнім відносинам, але це Йому не було потрібне. Ця відвідувачка була настільки різною кожної нової зустрічі, що давати Їй якесь конкретне ймення здавалося безглуздям. Саме тому, фотомайстер придумав собі своєрідну забавку: поки принтер слухняно друкував необхідну партію фотографій, юнак, ніби між іншим, розглядав дівчину, відмічаючи дрібні деталі Її перемінної зовнішності . Сьогодні Вона у всьому синьому, як море – Марина, завтра світиться кожною клітинкою – Світлана, після ж домашня і, ніби, рідна, як Наталія, а ще згодом прийшла з дивовижними дрібними кучерями – Юля. Те саме відслідковувалось і на принесених Нею - спочатку електронних, а після Його обробки та друку – паперових світлинах.
В одне з відвідувань не стримався та спитав: «Чому Ви так багато фотографуєтесь?» (від 30 до 50 екземплярів зазвичай виповзало з принтера), на що Вона трохи жартома відповіла: «Життя і пам'ять немислимо короткі. Хочу кожну мить зафіксувати і заклеїти ними всі стіни своєї кімнати». Тоді присвоїв Їй ім’я Анастасія – та, що воскрешає.
Незчулися, як минуло 2 роки від того першого, подібного урагану, відвідування. Яким було життя «клієнтки» фотомайстер відслідковував так само за принесеним Нею на друк світлинами: перша фарба на волоссі, перша легка печаль у очах, перший чоловік, якому відкрила серце…
Він усе друкував Її фото і присвоював Їй нові імена, аж поки одного дня Вона не прийшла в майстерню незвично замислена й стримана. «Софія» - іменував Її подумки.
- Сьогодні друкуємо останні фото. – оголосила Йому і зрадила ще одній постійній звичці - залишилася стояти, замість того аби сісти у крісло навпроти нього, де завжди була у фокусі зору, та ще й на додачу повернулася спиною , вдаючи, що розглядає приклади форматів друку, якими не цікавилась усі ці 2 роки.
- Невже на кімнатних стінах закінчилось місце? – спробував пожартувати і , тим самим, привернути до себе увагу, – та ж стеля ще є.
- Роздруковуйте. – тільки й мовила та не змінила пози.
І Він швидко зрозумів, що з Нею сталося після того, як Її флешка злилася з Його комп'ютером в єдине ціле і завченими рухами мишки відкрив папку , позначену найсвіжішою датою – на екран виплили весільні світлини, на яких відвідувачка була нареченою…
Коли дівчина вкладала Йому плату за послуги в долоню, то не дивилася в обличчя, а тільки біля виходу із майстерні не очікувано обернулася і зміряла фотомайстра довгим сумним поглядом. Більше доля їх не зводила.
Проте юнак добре пам'ятав цю свою відвідувачку і з легкістю впізнав би, де б не зустрів, бо в одній із шухляд Його робочого стола лежав товстенький фотоальбом з історією найсвітлішої пори Її життя - юності.
жовтень 2016 - листопад 2017
Ще зовсім юна – тільки-но в місцевому медичному першу сесію здала. Але вже полонила душі оточуючих неймовірною енергією від кінчиків фарбованих у м'ятний нігтів до блиску такого ж кольору очей. Вона ввійшла в майстерню так сонячно, що Він аж запосміхався, а особливо ж після того, як цю гіпотезу підтвердив промінь, який ліг на Її плечі, прорвавшись в приміщення через шибку єдиного вікна під самою стелею. Від них обох в приміщенні тоді розливалося тепло, проте фотомайстер зрозумів це тільки коли клієнтка пішла, перевернувши з ніг на голову Його думки. У душі тоді стало одночасно темно і холодно, наче у гігантському мегаполісі раптом вимкнули струм.
Не очікувано для них обох, Вона стала частою замовницею Його друкарських послуг. Одного разу, без попередніх запитань, недбало кинула в одну з їх коротких зустрічей: «Це перша майстерня, де відвідувачу так щиро посміхаються». Після тих слів, Він сподівався глибоко в душі, що так завуальовано дівчина натякнула на своє прихильне відношення саме до Нього.
Завдяки частому друку Її фотографій, Він знав чимало фактів з життя дівчини. Вони жили в одному містечку і Йому без зайвих зусиль вдавалося впізнати більшість місць, де були зроблені світлини. Проте одне незмінно залишалося невідомістю – ім’я. Звісно, юнак міг легко вивідати його при бажанні і не нашкодити тим їхнім відносинам, але це Йому не було потрібне. Ця відвідувачка була настільки різною кожної нової зустрічі, що давати Їй якесь конкретне ймення здавалося безглуздям. Саме тому, фотомайстер придумав собі своєрідну забавку: поки принтер слухняно друкував необхідну партію фотографій, юнак, ніби між іншим, розглядав дівчину, відмічаючи дрібні деталі Її перемінної зовнішності . Сьогодні Вона у всьому синьому, як море – Марина, завтра світиться кожною клітинкою – Світлана, після ж домашня і, ніби, рідна, як Наталія, а ще згодом прийшла з дивовижними дрібними кучерями – Юля. Те саме відслідковувалось і на принесених Нею - спочатку електронних, а після Його обробки та друку – паперових світлинах.
В одне з відвідувань не стримався та спитав: «Чому Ви так багато фотографуєтесь?» (від 30 до 50 екземплярів зазвичай виповзало з принтера), на що Вона трохи жартома відповіла: «Життя і пам'ять немислимо короткі. Хочу кожну мить зафіксувати і заклеїти ними всі стіни своєї кімнати». Тоді присвоїв Їй ім’я Анастасія – та, що воскрешає.
Незчулися, як минуло 2 роки від того першого, подібного урагану, відвідування. Яким було життя «клієнтки» фотомайстер відслідковував так само за принесеним Нею на друк світлинами: перша фарба на волоссі, перша легка печаль у очах, перший чоловік, якому відкрила серце…
Він усе друкував Її фото і присвоював Їй нові імена, аж поки одного дня Вона не прийшла в майстерню незвично замислена й стримана. «Софія» - іменував Її подумки.
- Сьогодні друкуємо останні фото. – оголосила Йому і зрадила ще одній постійній звичці - залишилася стояти, замість того аби сісти у крісло навпроти нього, де завжди була у фокусі зору, та ще й на додачу повернулася спиною , вдаючи, що розглядає приклади форматів друку, якими не цікавилась усі ці 2 роки.
- Невже на кімнатних стінах закінчилось місце? – спробував пожартувати і , тим самим, привернути до себе увагу, – та ж стеля ще є.
- Роздруковуйте. – тільки й мовила та не змінила пози.
І Він швидко зрозумів, що з Нею сталося після того, як Її флешка злилася з Його комп'ютером в єдине ціле і завченими рухами мишки відкрив папку , позначену найсвіжішою датою – на екран виплили весільні світлини, на яких відвідувачка була нареченою…
Коли дівчина вкладала Йому плату за послуги в долоню, то не дивилася в обличчя, а тільки біля виходу із майстерні не очікувано обернулася і зміряла фотомайстра довгим сумним поглядом. Більше доля їх не зводила.
Проте юнак добре пам'ятав цю свою відвідувачку і з легкістю впізнав би, де б не зустрів, бо в одній із шухляд Його робочого стола лежав товстенький фотоальбом з історією найсвітлішої пори Її життя - юності.
жовтень 2016 - листопад 2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію