Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
в оточенні плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згор
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
в оточенні плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згор
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
2026.05.02
16:50
назбирав доріг
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
2026.05.02
15:48
Каравул! Знову цей поет Куриловський помирає у своєму вірші! Скільки можна це терпіти? А можливо, цього разу і справді помре? Якщо так, то я вже написав рекомендацію до Вищого Суду, після якої цей вторинний поет НАВРЯД ЧИ потрапить до Раю! Я вважаю, що та
2026.05.02
15:36
Явдохи де?...
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
2026.05.02
14:23
Я повітряні замки будую,
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Новікова Сидоренко (2010) /
Проза
Люблю її світлини...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Люблю її світлини...
Вперше Вона з’явилась у приміщенні Його фотомайстерні на заході сонця - за десять хвилин до кінця робочого дня. Шалено хекала від бігу, тупцяла змерзлими ногами в ботфортах вище коліна і щохвилини пришвидшувала майстра аби Він роздруковував Її спільні фото з подругою, у якої того дня був день народження.
Ще зовсім юна – тільки-но в місцевому медичному першу сесію здала. Але вже полонила душі оточуючих неймовірною енергією від кінчиків фарбованих у м'ятний нігтів до блиску такого ж кольору очей. Вона ввійшла в майстерню так сонячно, що Він аж запосміхався, а особливо ж після того, як цю гіпотезу підтвердив промінь, який ліг на Її плечі, прорвавшись в приміщення через шибку єдиного вікна під самою стелею. Від них обох в приміщенні тоді розливалося тепло, проте фотомайстер зрозумів це тільки коли клієнтка пішла, перевернувши з ніг на голову Його думки. У душі тоді стало одночасно темно і холодно, наче у гігантському мегаполісі раптом вимкнули струм.
Не очікувано для них обох, Вона стала частою замовницею Його друкарських послуг. Одного разу, без попередніх запитань, недбало кинула в одну з їх коротких зустрічей: «Це перша майстерня, де відвідувачу так щиро посміхаються». Після тих слів, Він сподівався глибоко в душі, що так завуальовано дівчина натякнула на своє прихильне відношення саме до Нього.
Завдяки частому друку Її фотографій, Він знав чимало фактів з життя дівчини. Вони жили в одному містечку і Йому без зайвих зусиль вдавалося впізнати більшість місць, де були зроблені світлини. Проте одне незмінно залишалося невідомістю – ім’я. Звісно, юнак міг легко вивідати його при бажанні і не нашкодити тим їхнім відносинам, але це Йому не було потрібне. Ця відвідувачка була настільки різною кожної нової зустрічі, що давати Їй якесь конкретне ймення здавалося безглуздям. Саме тому, фотомайстер придумав собі своєрідну забавку: поки принтер слухняно друкував необхідну партію фотографій, юнак, ніби між іншим, розглядав дівчину, відмічаючи дрібні деталі Її перемінної зовнішності . Сьогодні Вона у всьому синьому, як море – Марина, завтра світиться кожною клітинкою – Світлана, після ж домашня і, ніби, рідна, як Наталія, а ще згодом прийшла з дивовижними дрібними кучерями – Юля. Те саме відслідковувалось і на принесених Нею - спочатку електронних, а після Його обробки та друку – паперових світлинах.
В одне з відвідувань не стримався та спитав: «Чому Ви так багато фотографуєтесь?» (від 30 до 50 екземплярів зазвичай виповзало з принтера), на що Вона трохи жартома відповіла: «Життя і пам'ять немислимо короткі. Хочу кожну мить зафіксувати і заклеїти ними всі стіни своєї кімнати». Тоді присвоїв Їй ім’я Анастасія – та, що воскрешає.
Незчулися, як минуло 2 роки від того першого, подібного урагану, відвідування. Яким було життя «клієнтки» фотомайстер відслідковував так само за принесеним Нею на друк світлинами: перша фарба на волоссі, перша легка печаль у очах, перший чоловік, якому відкрила серце…
Він усе друкував Її фото і присвоював Їй нові імена, аж поки одного дня Вона не прийшла в майстерню незвично замислена й стримана. «Софія» - іменував Її подумки.
- Сьогодні друкуємо останні фото. – оголосила Йому і зрадила ще одній постійній звичці - залишилася стояти, замість того аби сісти у крісло навпроти нього, де завжди була у фокусі зору, та ще й на додачу повернулася спиною , вдаючи, що розглядає приклади форматів друку, якими не цікавилась усі ці 2 роки.
- Невже на кімнатних стінах закінчилось місце? – спробував пожартувати і , тим самим, привернути до себе увагу, – та ж стеля ще є.
- Роздруковуйте. – тільки й мовила та не змінила пози.
І Він швидко зрозумів, що з Нею сталося після того, як Її флешка злилася з Його комп'ютером в єдине ціле і завченими рухами мишки відкрив папку , позначену найсвіжішою датою – на екран виплили весільні світлини, на яких відвідувачка була нареченою…
Коли дівчина вкладала Йому плату за послуги в долоню, то не дивилася в обличчя, а тільки біля виходу із майстерні не очікувано обернулася і зміряла фотомайстра довгим сумним поглядом. Більше доля їх не зводила.
Проте юнак добре пам'ятав цю свою відвідувачку і з легкістю впізнав би, де б не зустрів, бо в одній із шухляд Його робочого стола лежав товстенький фотоальбом з історією найсвітлішої пори Її життя - юності.
жовтень 2016 - листопад 2017
Ще зовсім юна – тільки-но в місцевому медичному першу сесію здала. Але вже полонила душі оточуючих неймовірною енергією від кінчиків фарбованих у м'ятний нігтів до блиску такого ж кольору очей. Вона ввійшла в майстерню так сонячно, що Він аж запосміхався, а особливо ж після того, як цю гіпотезу підтвердив промінь, який ліг на Її плечі, прорвавшись в приміщення через шибку єдиного вікна під самою стелею. Від них обох в приміщенні тоді розливалося тепло, проте фотомайстер зрозумів це тільки коли клієнтка пішла, перевернувши з ніг на голову Його думки. У душі тоді стало одночасно темно і холодно, наче у гігантському мегаполісі раптом вимкнули струм.
Не очікувано для них обох, Вона стала частою замовницею Його друкарських послуг. Одного разу, без попередніх запитань, недбало кинула в одну з їх коротких зустрічей: «Це перша майстерня, де відвідувачу так щиро посміхаються». Після тих слів, Він сподівався глибоко в душі, що так завуальовано дівчина натякнула на своє прихильне відношення саме до Нього.
Завдяки частому друку Її фотографій, Він знав чимало фактів з життя дівчини. Вони жили в одному містечку і Йому без зайвих зусиль вдавалося впізнати більшість місць, де були зроблені світлини. Проте одне незмінно залишалося невідомістю – ім’я. Звісно, юнак міг легко вивідати його при бажанні і не нашкодити тим їхнім відносинам, але це Йому не було потрібне. Ця відвідувачка була настільки різною кожної нової зустрічі, що давати Їй якесь конкретне ймення здавалося безглуздям. Саме тому, фотомайстер придумав собі своєрідну забавку: поки принтер слухняно друкував необхідну партію фотографій, юнак, ніби між іншим, розглядав дівчину, відмічаючи дрібні деталі Її перемінної зовнішності . Сьогодні Вона у всьому синьому, як море – Марина, завтра світиться кожною клітинкою – Світлана, після ж домашня і, ніби, рідна, як Наталія, а ще згодом прийшла з дивовижними дрібними кучерями – Юля. Те саме відслідковувалось і на принесених Нею - спочатку електронних, а після Його обробки та друку – паперових світлинах.
В одне з відвідувань не стримався та спитав: «Чому Ви так багато фотографуєтесь?» (від 30 до 50 екземплярів зазвичай виповзало з принтера), на що Вона трохи жартома відповіла: «Життя і пам'ять немислимо короткі. Хочу кожну мить зафіксувати і заклеїти ними всі стіни своєї кімнати». Тоді присвоїв Їй ім’я Анастасія – та, що воскрешає.
Незчулися, як минуло 2 роки від того першого, подібного урагану, відвідування. Яким було життя «клієнтки» фотомайстер відслідковував так само за принесеним Нею на друк світлинами: перша фарба на волоссі, перша легка печаль у очах, перший чоловік, якому відкрила серце…
Він усе друкував Її фото і присвоював Їй нові імена, аж поки одного дня Вона не прийшла в майстерню незвично замислена й стримана. «Софія» - іменував Її подумки.
- Сьогодні друкуємо останні фото. – оголосила Йому і зрадила ще одній постійній звичці - залишилася стояти, замість того аби сісти у крісло навпроти нього, де завжди була у фокусі зору, та ще й на додачу повернулася спиною , вдаючи, що розглядає приклади форматів друку, якими не цікавилась усі ці 2 роки.
- Невже на кімнатних стінах закінчилось місце? – спробував пожартувати і , тим самим, привернути до себе увагу, – та ж стеля ще є.
- Роздруковуйте. – тільки й мовила та не змінила пози.
І Він швидко зрозумів, що з Нею сталося після того, як Її флешка злилася з Його комп'ютером в єдине ціле і завченими рухами мишки відкрив папку , позначену найсвіжішою датою – на екран виплили весільні світлини, на яких відвідувачка була нареченою…
Коли дівчина вкладала Йому плату за послуги в долоню, то не дивилася в обличчя, а тільки біля виходу із майстерні не очікувано обернулася і зміряла фотомайстра довгим сумним поглядом. Більше доля їх не зводила.
Проте юнак добре пам'ятав цю свою відвідувачку і з легкістю впізнав би, де б не зустрів, бо в одній із шухляд Його робочого стола лежав товстенький фотоальбом з історією найсвітлішої пори Її життя - юності.
жовтень 2016 - листопад 2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
