ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2019.05.27 00:26
Дивися й слухай… Пізнавай
Життя красу і шумовиння, –
Воно ключем б’є через край
І душу знаджує невпинно.
Його строката течія
Докупи зводить дні і ночі,
Тож пам'ять збуджена твоя
Даремно голову морочить…

Іван Потьомкін
2019.05.26 21:21
І Пушкін, і Лермонтов тим паче
Втомилися життям, смерть сприйняли б за щастя.
На прив’язі один в царя ходив і прославляв свободу,
А другий кров місив в чеченському болоті,
Чекаючи кулі як причастя.
А ти, лемківський хруще , ти ж тільки-но почав густи

Тетяна Левицька
2019.05.26 18:48
В палких обіймах терпну, млію,
цілунком зваблюю вуста,
плекаю стомлену надію -
ввіійти в альков любові. Та -
зоря не згасла в соннім небі,
що нам світитеме весь час,
хай Ероса чутливий лебідь
оголених накриє нас.

Нінель Новікова
2019.05.26 12:21
Дзвеніла музика в саду
Щемливим, невимовним горем.
І свіжо й гостро пахли морем
На блюдці устриці в льоду.

Сказав мені: « Я вірний друг!» –
Торкнувся сукні переможно.
О, як з обіймами не схожі

Олександр Сушко
2019.05.26 11:40
Бовдур! Цілий вік на владу гавкав!
Гриз КучмУ, тепер команду "ЗЕ".
Бо - поет! Не безхребетна п'явка,
Що з громади соки тільки ссе.

Як вам слово "більшість" - правда гарне?
Є іще одне слівце "товпа".
- Зупиніться! Стоп! - кричати марно,

Ніна Виноградська
2019.05.26 10:56
У тім краю,
Де ріки
Тихоплинні,
Де райдуги із них
Вологу п’ють,
Ще не завмерла
Мова України.
Вона живе,

Ніна Виноградська
2019.05.26 10:54
Вогнем і мечем захищали державу
І гасли зірниці в очах вояків.
І кров’ю, і потом боролись за славу
Всі наші прапращури і до батьків.

Тепер наша черга ставати до зброї
І землю свою боронити в бою.
Бо наші сусіди на конях із Трої

Віктор Кучерук
2019.05.26 10:02
Вечора відсвіт червоний
Тоне в багровій воді, –
Берегом тупають коні
Сірі і темно-руді.
До прохолодних влоговин,
Чуючи дзенькіт відра, –
Сходять слухняно корови
З пагорбів ситних Дніпра.

Володимир Бойко
2019.05.26 09:28
Людям, вічно набурмосеним,
Видається все не так.
Набурмосені відносини
Дошкуляють, як чиряк.

Ні нещирі перепросини,
Ні фальшивість обіймань,
Не поможуть набурмосеним

Ярослав Чорногуз
2019.05.26 02:13
Моя любов, моя печаль,
Моє кохання чарівливе -
Крізь тиху вечора вуаль
Просвічує сяйливе диво!

І як до нього не спішить,
Й у сні мені цей рай не сниться –
Те тихе полум`я душі,

Юрій Сидорів
2019.05.25 22:23
Магелани загублених рим,
Океанів епічних сіндбади,
Я проханням ділюся моїм -
Заберіть до своєї бригади.

Не боюся авралів і вахт,
Не злякає мене і полундра.
Пропонуйте неписаний фрахт -

Вероніка Новікова
2019.05.25 22:19
Може, поставиш чаю, ввечері трохи лячно.
Ходить довкола слово, сяде на груди — плаче.
Тут, у пустій квартирі, мов на далекій зірці,
солодко тане плитка. А від мовчання гірко.

Може, борги вертала, може, знайшла забуте.
Сядь біля мене трохи. Хай розі

Іван Потьомкін
2019.05.25 21:38
Не по мені,
як намір обганяє розум,
як зверхницька мета
здоровий глузд зміта...

Марґо Ґейко
2019.05.25 20:41
Всміхайся та не влещуйся нічим.
Бо друга можна зрадити й цілунком,
А оди, що звучать занадто лунко,
Двосічними бувають, як мечі.

Нехай твій шлях, невстелений ніким,
Не те, щоб не затоплювала повінь,
Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,

Вячеслав Семенко
2019.05.25 17:13
Я гостей не чекаю, адреси мовчать.
Небеса, на яких заборони печать,
вже нікого, ніколи, нічим не обмежать.
Але простір лишився моїм назавжди,
хоч поріг підмивають потоки води,
віддзеркалена в ній перекинута вежа.

Хай три виміри, наче кольчуга, скр

Гренуіль де Маре
2019.05.25 13:06
Та хай би вже було як є:
Небілені обдерті стіни,
Куток, де сіть павук снує –
І б’ються в ній страхи незмінні;

Нехай розвезло всі шляхи,
І сон вже не долає втому,
І Бог прикинувся глухим –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Рецензії

 Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "А СПАСИТЕЛЬ СТОЇТЬ З ХЛІБОМ…"

У календарі на сьогодні День пам'яті жертв Голодомору.
Моя донька як студентка кафедри сценічного мистецтва факультету культури і мистецтв Львівського ЛНУ присвятила одну з рецензій виставі Львівського Театру Юного Глядача "Зерносховище", видрукувану у журналі "Кіно-театр" №2 за 2017.
Пропоную читачам Поетичних Майстерень познайомитися з нею.

Пам'яті жертв голодомору в Україні, присвячується

"...Сидять люди за столами,
Матирь Божа поміж нами.
Сидять люди за обідом,
А Спаситель стоїть з хлібом.

Помоляться люди Богу –
Душа стоїть коло столу.
Помолились люди Богу –
Душа іде у дорогу.

Як виходе й душа з хати,
А навпротів Божа Мати.
– Де ж ти, душечко, ходила,
Що ж ти в світі заробила?»

– Я ходила й до родини,
Де справляють див’ятини,
Сорок день і годовини.

(Фрагмент співаної «псальми»
з вистави «Зерносховище»)

26 листопада в Україні на державному рівні оголошено Днем жалоби за жертвами Голодомору. Кількість українців, що загинули в лихолітті Голодомору 1920–1930-х років, нараховує за різними підрахунками вітчизняних та зарубіжних експертів приблизно від семи до дев’яти мільйонів осіб. Усі українці сьогодення, хто відчуває біль за невинно замордованими голодом людьми, у День жалоби поминають їх у молитвах і запалюють свічку Пам’яті. Символічно, що і пам’ятник жертвам Голодомору в Києві над Дніпром теж має образ велетенської свічі.

26 листопада 2016 року у Львівському Театрі юного глядача відбулася особлива вистава-реквієм, вистава не для дітей – для дорослих (на афіші окреслене обмеження: дітям до 18 років вхід не рекомендований – у виставі використовується нецензурна лексика). Вистава «Зерносховище» Львівського ТЮГу за п’єсою сучасного драматурга Наталії Ворожбит, прем’єра якої відбулася у квітні 2015 року, присвячена саме темі Голодомору і має конкретну географію – село Зелений Кут Миргородського повіту на Полтавщині.
Зелений Кут – мальовниче село в розкішних зелених краєвидах. Полтавці – люди веселі, з особливим почуттям гумору, моторні, хазяйновиті. Ще з часів Котляревського та Гоголя повелося відтворювати етнографічні замальовки полтавських ярмарків та ремесел, традиційної народної звичаєвості – весільного обряду, хрестин, різдвяних та великодніх свят тощо. Ці яскраві описи українського полтавського побуту можна знайти в класичній драматургії та прозі минулих століть. А от тема Голодомору, так вражаюче точно змальована в п’єсі сучасної авторки Наталі Ворожбит і втілена на сцені завдяки таланту режисера Андрія Приходька, – це зовсім протилежне, це контраст до минулого усталеного погляду на Полтавський край у часи миру і процвітання, гармонії і щасливого безтурботного життя українського селянина-середняка, прозваного новою владою, що прийшла із Москви, «куркулем».
І закрутилося колесо новітньої історії – сторінки-ілюстрації войовничого атеїзму, коли з церков летіли дзвони, а храми перетворювалися на склади-«зерносховища» з зотлілим від безгосподарності «больших керівників» зерном; і політика нової влади, що прийшла в українське село, аби сповнити ідею комунізму: «кто бил нічем, тот станєт всєм»! Та «большая могучая» рука захланно відбирала в селянина-середняка все до останньої сорочки на благо «совєтськой власті». Політика Голодомору, придумана у стінах Кремля, несла в собі нищівну глобальну ідею фізичного знищення українського етносу – кадри хроніки, що відтворюють ці події недавньої історії України, вражають своєю оголеною страшною правдою.
В «Зерносховищі» подано новітню історію ніби окремими кадрами-штрихами. Сценографія «оживленого екрана», в якому діють персонажі вистави, дуже вдало передає зорові обличчя-маски та голосові емоції-інтонації – від щемливого відчуття присутності покійних душ померлих, що тісно туляться одна до одної за родинним поминальним столом (вони ніби з потойбіччя, зі зворотного боку екрана спускаються на театральну сцену), проминаючи лялькові сатиричні кадри совітських атеїстичних агіток та пантомімні картинки людського натовпу у момент повалення церковного дзвону, до сентиментальних сцен любовних залицянь і трагічного видива сновидіння-прощання між головними героями вистави – Арсеєм Печорицею (Михайло Понзель) і Мокриною Старицькою (Наталія Мазур).
Простір театру оживає багатолюддям, до того ж задіяно всі елементи простору: весь об’єм сцени, а також балкони і бічні проходи у глядацькій залі, і переходи між глядацькими рядами, і навіть несподіваний рух в «народ», себто по кріслах глядачів. Така багатовимірність допомагає оживити картини театральної гри, особливо пожвавлено зал реагує на повторювані сцени репетиції зустрічі американського кореспондента, що мав приїхати в Зелений Кут з метою свідчень про «щасливе життя українців» при «совєтской власті», зустрічі абсурдної для виснажених голодом людей. Це справжній сміх крізь сльози! Не було би так смішно, якби не було так моторошно страшно…
Кінець вистави, коли оживають душі померлих і спілкуються з тими, хто залишився, неможливо споглядати без сліз. Та і завершення сюжетних біографічних ліній, що охоплює і переплітає минуле з майбутнім персонажів вистави, зал теж слухає в моторошному онімінні. Останній вихід акторів «у люди» з хлібом на рушнику – ніби послання від минулих поколінь: «Бережіть хліб святий, бо він даний вам ціною життя!»
Серед колоритних персонажів «Зерносховища» – і головні дійові особи, і другорядні, епізодичні. Це, зокрема, Самсон (Ігор Гулюк) – пишнотілий чолов’яга, який є душею громади Зеленого Кута, як на початку п’єси, коли завдяки його веселій вдачі і вмінню співати, радісно й безтурботно тішиться Божому дню вся сільська громада; так і всередині дійства, коли треба наперекір голоду, що висмоктав з людей всю життєву силу, зобразити удавану радість у вже згадуваному епізоді «репетиції зустрічі американця на українській землі».
Особливе, наскрізне місце у виставі посідає тема Бога і релігії. «Войовничому» атеїзму совітів протиставляється народний релігійний примітив, себто глибоко вкорінена на підсвідомому рівні інтуїтивна віра в Бога, продиктована ситуаціями родинних стосунків і зовнішніми обставинами страхітливого життя за приходу «совє-є-тської власті». До серця кожного глядача линуть прості, дохідливі, «не так, як книжка пише» тексти молитов про найнеобхідніші потреби людей, інколи вони набувають смішних підтекстів, але у виставі про голод сміх глядацького залу має теж особливий гіркий присмак. Матір Божа на іконі храму, перетвореного у зерносховище, незримо присутня у трагічних біографіях селян Зеленого Кута, в часи скрутних ситуацій і найважчих випробувань люди згадують про неї і просять допомоги. А ще зеленокутці звертаються до Матері Божої співаними текстами духовних псалмів, до того ж професійно виконаними, до цього приклалася артистка Театру ім. Курбаса Наталя Рибка-Пархоменко, учасниця гурту «Курбаси». У виставі також постійно звучать етноспіви – співає весь акторський склад, солюють окремі актори. Співають захоплююче!

"…І спасиба й господині,
Та й усій її родині.
І спасиба й господарю
За його Божую да́ру.
Щоб його Божая дара
На престолі засияла."

Вистава не була б така успішна без праці усіх цехів театру – це і художнє оформлення Богдана Поліщука, і хореографія Нінель Збєрі, і відеопроекції Володимира Стецьковича, і знахідки художника зі світла Світлани Коренькової.
На завершення додам, що з’явилося «Зерносховище» як спільний проект Львівського ТЮГу і Творчої майстерні «Драбина». А сама п’єса «Зерносховище» («Наглядноє пособіє для куркульскіх пособніков на 2 дії») написана як спеціальний проект на замовлення Королівського Шекспірівського театру в Лондоні.
Творчий експеримент не просто вдався. Він засвідчив можливості акторського складу театру, в одному з інтерв’ю писалося, що актори, захоплені ідеєю творчого процесу, збиралися на репетиції в позаробочий час і вчилися майстерно співати і грати на різних інструментах, аби у виставі зазвучав живий оркестр. Думаю, великою мірою успіх належить і режисерові-киянину Андрію Приходьку. Така вистава як «Зерносховище» є непересічною подією театрального Львова. Не дивно, що її хочуть побачити в інших містах України (нещодавно актори ТЮГу побували у Краматорську і розказували, як щиро і зворушливо люди дякували їм за гру). Бо що потрібно сучасним людям від театральної справи як не гірка, прикра ПРАВДА ЖИТТЯ про ті втрачені покоління, на долю яких випало таке тяжке випробування, назване моторошним словом:ГОЛОДОМОР...

За публікаціями:
Устина Вовк. "А Спаситель стоїть з хлібом..."/"Кіно-театр", №2,2017.
Устина-Златоуста Вовк. "А Спаситель стоїть з хлібом..."/"Дзвін", №3,2017.

www.ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=1997






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-11-25 19:49:45
Переглядів сторінки твору 659
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.042 / 5.5  (4.943 / 5.55)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.945 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
Автор востаннє на сайті 2019.05.11 11:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Маркіяна Рай (Л.П./Л.П.) [ 2017-11-25 23:22:00 ]
Вічна їм пам'ять!
Тонка проникливість читається і сердечна віддача справі.
Спасибі автору тексту!!!
І спасибі за публікацію!!!
З любов'ю!!!)

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2017-11-26 11:11:32 ]
Дякую, Василинко! Думаю, що такі рецензії акцентують увагу на мистецькому явищі - і на виставі, і на літературному творі, за якою вона створена.